Нетримання сечі у жінок: методи лікування

Нетримання сечі, або інконтиненція — це мимовільне виділення сечі, що є не тільки медичною, а й соціальною проблемою (за наявності об’єктивних проявів неконтрольованого сечовипускання).

На сьогодні нетримання сечі прийнято розподіляти на такі види:

стресове нетримання сечі (СНС);
ургентне нетримання сечі;
змішане (комбінована форма нетримання сечі);
нетримання при переповненні;
транзиторне нетримання.

У клінічній практиці найчастіше трапляються три форми нетримання сечі: стресове, ургентне і змішане. За даними останніх епідеміологічних досліджень, проведених у різних країнах світу, виявлено, що СНС становить 50%, імперативного (ургентного) — 14% і змішаної форми — 32%.

СНС (попередня назва «нетримання сечі при напруженні») характеризується мимовільними втратами сечі, пов’язаними з перевищенням внутрішньоміхурного тиску над максимальним уретральним за відсутності скорочень детрузора, і виникає при кашлі, сміху, чханні, підйомі вантажів, бігу, зміні положення тіла з горизонтального у вертикальне.

Із точки зору патофізіології СНС розділяють на два види:

Анатомічне — зумовлене опущенням (гіпермобільністю) міхурово-уретрального сегмента і незміненого (неураженого) сфінктерного апарату уретри та шийки сечового міхура в результаті послаблення м’язово-фасціальної підтримки цих органів (трапляється у 90–95% осіб із СНС);
Сфінктерна недостатність уретри (з гіпермобільністю уретри або без неї) в результаті ендокринної атрофії підслизового шару уретри у жінок у постменопаузальний період, пошкодження сфінктерного апарату уретри після хірургічних втручань на органах таза, травми (в тому числі пологової), променевої терапії, нейрогенних захворювань (виявляють у 5–10% жінок із СНС).

Симптоматика нетримання сечі досить варіабельна і може проявлятися:

нездатністю контролювати сечовипускання;
мимовільним сечовипусканням при кашлі, чханні, сміху, підйомі вантажів, бігу, стрибках тощо;
нестримним раптовим позивом до сечовипускання, неконтрольованою потребою помочитися, що веде до середнього чи значного виділення сечі;
незначним витіканням рідини при ненаповненому міхурі й нестримному позиві;
відчуттям опущення стінок піхви, «чужорідного тіла»;
відчуттям неповного спорожнення сечового міхура після сечовипускання.

СНС — дуже актуальна проблема і вражає масштабністю. На жаль, у світі недооцінюють усю важливість проблематики патології, яку в жодному разі не можна ігнорувати. Це захворювання виявляють у 25–45% жінок.

Група вчених з Великобританії на чолі з Марі Імамура провели систематичний огляд і метааналіз з метою порівняння ефективності та безпеки хірургічних втручань у жінок зі СНС.

Об’єкти та методи діагностики

Для систематичного огляду і метааналізу були відібрані рандомізовані контрольовані дослідження (РКД), виявлені в базах даних Cochrane Central Register of Controlled Trials (CENTRAL), Medline, Medline In-Process, Medline Epub Ahead of Print, CINAHL, ClinicalTrials.gov і WHO ICTRP. Первинними кінцевими точками були лікування або поліпшення через 12 міс. Також у пацієнток оцінювали частоту побічний реакцій.

Результати

В аналіз увійшли 175 РКД за участю 21 598 жінок.

Метааналіз включав 105 РКД, в яких зазначено лікування, і 120 досліджень, в яких відзначено поліпшення симптомів нетримання сечі.
Згідно з даними аналізу, найвища частота лікування відзначена при традиційному слінгу (89,4%), накладанні залонного середньоуретрального слінга (89,1%), відкритій кольпосуспензії (76,7%) і трансобтураторному середньоуретральному слінгу (64,1%).
Порівняно із залонним середньоуретральним слінгом відношення шансів позбавлення від симптомів нетримання для традиційного слінга становило 1,06 (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,62–1,85), для відкритої кольпосуспензії — 0,85 (95% ДІ 0,54–1, 33) і для трансобтураторного середньоуретрального слінга — 0,74 (95% ДІ 0,59–0,92).
Жінки також частіше відзначали поліпшення симптомів нетримання після операції залонного середньоуретрального слінга чи трансобтураторного середньоуретрального слінга порівняно з іншими оперативними втручаннями. Відношення шансів для поліпшення симптомів після трансобтураторного середньоуретрального слінга становило 0,76 (95% ДІ 0,59–0,98), для традиційного зливу — 0,69 (95% ДІ 0,39–1,26) і для відкритої кольпосуспензії — 0,65 (95% ДІ 0,41–1,02).
Аналіз безпеки продемонстрував, що найвища частота повторних операцій і болю в паху, але найнижча частота болю в надлобковій ділянці, судинних ускладнень, перфорацій сечового міхура і уретри відзначена на тлі трансобтураторного середньоуретрального слінга MUS порівняно із трансобтураторним середньоуретральним слінгом.
Дані про довгострокові випадки хірургічних втручань обмежені.

Висновок

Отримані результати свідчать, що залонний середньоуретральний слінг, трансобтураторний сереньоуретральний слінг, традиційний слінг і відкрита кольпосуспензія — найефективніші операції при СНС порівняно з іншими оперативними втручаннями.

Imamura M., Hudson J., Wallace S. et al. (2019) Surgical interventions for women with stress urinary incontinence: systematic review and network meta-analysis of randomised controlled trials. Brit. Med. J., 365: l1842. Doi.org/10.1136/bmj.l1842.

Анна Хиць