Коли лікар може проводити втручання без дозволу пацієнта

Медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників може бути підставою для судового розгляду. Розповідаємо детально про правові аспекти цього питання і чим керуватися медикам, щоб їхні дії були правомірними.

Коли можна здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта

Згода пацієнта (батьків, опікунів чи іншого законного представника) на медичне втручання є обов’язковою умовою будь-якого лікування. Завдання медиків — максимально детально розказати пацієнту про стан його здоров’я, можливі наслідки розвитку хвороби і запропонувати варіанти лікування. Рішення про подальше лікування приймає виключно пацієнт чи його законний представник. Виняток із цього правила — стани, які загрожують життю пацієнта. Тобто медики можуть і мають надавати медичну допомогу пацієнтам, не питаючи згоди, у невідкладних ситуаціях.

У законах немає чіткого переліку випадків чи станів, у яких лікар може оперувати, застосовувати складні методи діагностики чи здійснювати інші медичні втручання без згоди пацієнта чи його законних представників. Визначальними факторами в таких випадках є:

реальна, а не можлива небезпека для життя людини. Наприклад, реальною небезпекою є кровотеча, асфіксія, гострий апендицит, перфорація порожнистих органів, странгуляційна кишкова непрохідність тощо. У таких випадках втручання треба здійснити негайно (максимум — упродовж кількох годин), а будь-яка затримка загрожує життю пацієнта або різко погіршує прогноз. Будь-яка планова операція не є крайньою необхідністю, тому в такому випадку згода пацієнта є обов’язковою;
небезпека, яка загрожує життю, не може бути ліквідована іншими засобами, крім відповідного втручання (хірургічного, переливання крові тощо);
шкода, яка заподіюється при втручанні, є менш небезпечною для пацієнта, ніж шкода, спричинена патологічним процесом чи травмою, з приводу якої відбувалося втручання.

До обставин крайньої необхідності завжди належать реанімаційні заходи при термінальних станах. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, який виконував втручання пацієнту у критичній для життя ситуації (ст. 130, ч. 4 Кодексу законів про працю України).

Крім того, навіть без згоди пацієнта необхідне лікування мають отримати:

люди, які хворіють на особливо небезпечні інфекційні хвороби. Навіть якщо людина відмовляється від госпіталізації, вона примусово має пройти стаціонарне лікування, а носії збудників таких хвороб та люди, котрі контактували з хворим, обов’язково мають перебувати під медичним наглядом і карантином у встановленому порядку (ст. 28, ч. 2 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя»);
люди, які хворіють на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом. За їхнім бажанням таке лікування може проводитися анонімно і в будь-якому випадку на усі дані поширюється медична таємниця (ст. 26, ч. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»);
людина, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і стосовно якої у зв’язку з її небезпечною поведінкою до органів Національної поліції України або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров’я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, — до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року (ст. 16, ч. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»);
за рішенням суду, незалежно від призначеного покарання, особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших людей (ст. 96, ч. 1 Кримінального кодексу України).

Коли можна проводити психіатричний огляд і лікування пацієнта без його згоди

Випадки, коли лікарі можуть проводити психіатричний огляд і лікування пацієнта без його згоди, визначаються ст. 11–14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Психіатричний огляд — лише у випадках, якщо лікар має достатньо підстав припустити, що людина хворіє на тяжкий психічний розлад, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або
завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Обов’язкова умова такого огляду без згоди пацієнта — письмова заява з відповідною аргументацією. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи. У невідкладних випадках лікар-психіатр може прийняти самостійно і провести психіатричний огляд негайно. Також психіатричний огляд у примусовому порядку лікар-психіатр може проводити за рішенням суду.

Амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника в разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їй психіатричної допомоги. Також така допомога у примусовому порядку може надаватися за рішенням суду.
Госпіталізація людини до закладу з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку можлива лише у випадках, якщо у людини є тяжкий психічний розлад (вона може бути небезпечною для себе або оточуючих, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби), а обстеження або лікування людини можливі лише в стаціонарних умовах.

Де закріплено право на медичне втручання без згоди пацієнта

Право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників регулюється такими законами і нормативно-правовими актами:

Конституція України (ст. 29, ч. 1);
Цивільний кодекс України (ст. 284, ч. 5);
Кримінальний кодекс України (ст. 92, 96);
Цивільний процесуальний кодекс України (глави 10, 11);
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ст. 43, ч. 2);
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» (ст. 28, ч. 2);
Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (ст. 12);
Закон України «Про психіатричну допомогу» (ст. 11, 12, 14);
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст. 26, ч. 1);
Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (ст. 13, 16).

Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.

Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами moz.gov.ua, apteka.ua, zakon.rada.gov.ua