Усі медичні і немедичні дані про пацієнта є медичною таємницею. Водночас існують чітко визначені законом ситуації, коли медики не лише можуть, а й мають надавати інформацію про пацієнта. У Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ) України детально розповіли про правові аспекти цього питання і чим керуватися медичним працівникам, щоб їхні дії були правомірними.
Що треба знати про медичну таємницю
У контексті медичної таємниці одразу є три важливих моменти:
- Пацієнт повинен мати повну інформацію про стан свого здоров’я — діагноз, способи лікування, можливі наслідки, прогноз розвитку хвороби. Навіть — і особливо — якщо йдеться про онкологічне захворювання, психічний розлад тощо.
- Уся медична і немедична інформація про стан здоров’я пацієнта є медичною таємницею. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не мають права розголошувати будь-які відомості про пацієнта, крім передбачених законодавчими актами випадків. Зокрема, забороняється надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медпрацівник мусить чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної інформації є запит, оформлений в установленому законом порядку.
- Медики мають забезпечити анонімність пацієнта, якщо інформація, що становить лікарську таємницю, використовується в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі.
Яку інформацію і за яких обставин може розголошувати лікар
Найбільш поширені випадки, у яких лікар має надавати інформацію про стан здоров’я пацієнта (правомірно порушувати медичну таємницю):
- Інформацію про стан здоров’я неповнолітніх дітей медик має повідомляти батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам (ч. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).
- Якщо пацієнт надає згоду на поширення такої інформації (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).
- Наречені мають право бути взаємно обізнані про стан здоров’я (ст. 30 Сімейного кодексу України).
- Повідомляти про вчинене насильство в сім’ї уповноважені підрозділи органів Національної поліції і надавати інформацію з питань запобігання насильству в сім’ї на запит уповноважених органів (Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
- Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації (ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Водночас забороняється без письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги.
- Інформація про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я — винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам — лише за рішенням суду в установлених законом випадках (ч. 4 ст. 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»).
- Відомості про лікування людини в наркологічному закладі можна надавати лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до кримінальної або адміністративної відповідальності (ст. 14, ч. 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»).
- У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватися з висновками щодо причин смерті (ч. 4 ст. 285 Цивільного кодексу України). Крім того, при підготовці відповіді на запити, в тому числі адвокатські, у законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці. Таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи. У процесуальному документі доречно буде зазначити, що документи, які витребуються, необхідні для захисту своїх інтересів (для захисту інтересів клієнта — для правників) як спадкоємця, у зв’язку зі смертю, наприклад, чоловіка (дружини).
- Під час судових розглядів, коли для реалізації своїх прав (забезпечення прав клієнтів — для юристів) необхідна інформація, яка становить об’єкт медичної таємниці та не підлягає розголошенню. Витребувати такі відомості можна в процесі розгляду справи в суді, подавши клопотання про витребування доказів на підставі ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України.
Де закріплено право про надання інформації про пацієнта
Право на надання інформації про пацієнта регулюється такими законами і нормативно-правовими актами, як:
- Конституція України (ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34);
- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ч. 2, 5 ст. 39, ст. 39-1, 40, ч. 1 ст. 43);
- Кримінальний кодекс України (ст. 132, 145);
- Цивільний кодекс України ( ч. 2, 4 285, ст. 286);
- Сімейний кодекс України (ст. 30);
- Закон України «Про інформацію» (ч. 2 ст. 21);
- Закон України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 6, 7, 10);
- Закон України «Про захист персональних даних» (ст. 14, 16, 21, 24);
- Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 7);
- Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (ст. 9);
- Закон України «Про психіатричну допомогу» (ст. 6);
- Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (ст. 13);
- Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (ч. 5 ст. 14);
- Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. (ч. 2 ст. 26);
- Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» 05.07.2001 р. (ст. 18).
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами moz.gov.ua, apteka.ua, zakon.rada.gov.ua
