Найпоширенішими станами, зумовленими стресом, є тривога, депресія та панічні атаки. Вони відмічаються як при гострому, так і при хронічному стресі в результаті хронічних захворювань нервової системи, серцево-судинної або соматичної патології.
Тривога є найпоширенішою реакцією на стрес і може варіювати від незначних адаптивних станів до вираженого занепокоєння, збудження. Часто вона супроводжується неадекватною поведінкою, багатогранністю симптомів, у тому числі у вигляді головного болю, болю у верхній і нижній щелепі, сухістю в роті або слинотечею.
Депресія частіше проявляється при хронічному стресі, хронічних захворюваннях і супроводжується апатією, небажанням жити, часто — страхом смерті. У таких пацієнтів відмічають поліморфізм скарг і симптомів. Найчастіше наявні головний біль, біль у порожнині рота, зубах, густа слина, сухість. Може виникати коливання артеріального тиску, пульсу, частіше до підвищеного.
Панічна атака (паніка) — максимальний ступінь тривоги, що супроводжується сильним серцебиттям, дискомфортом у грудях, нудотою, блюванням, відчуттям нереальності, страхом смерті. У цих пацієнтів також можуть бути симптоми з боку рота, глотки (печія, оніміння язика, грудки в горлі), утруднене ковтання.
Може виникати делірій — стан, при якому пацієнт не усвідомлює оточення та обставин, розгублений, мало зосереджений, мова неадекватна. У цих пацієнтів також можуть відмічатися порушене ковтання, неприємне відчуття в роті. Делірій може розвиватися у пацієнтів, які зловживають алкоголем, наркотиками. Стан також може бути спадковим та загострюватися під час стресу.
Надання допомоги. Залежно від обставин надається само- та взаємодопомога. Постраждалого виводять із зони ураження, дають заспокійливі препарати (діазепам, валеріану). Інколи слід дати вдихнути нашатирний спирт. Треба зігріти пацієнта і покласти у зручне для нього положення. За можливості — транспортувати в медичний заклад.
Невроз — нервово-психічне захворювання, яке виникає в результаті стресу, порушення вищих кіркових функцій, розладів вегетативної нервової системи. Цей стан розглядають як зрив вищої нервової діяльності, який може продовжуватися від декількох днів і більше року. До неврозів належать такі нозології, як неврастенія, істерія, невроз нав’язливих станів. Однією з клінічних ознак основного захворювання може бути нейростоматологічний синдром.
Неврастенія. Виділяють гіперстенічну форму, при якій домінують процеси збудження, і гіпостенічну — зі зниженням реакції на подразники. Ці дві форми можуть змінювати одна одну. При гіперстенічній формі неврастенії характерні подразливість, нестриманість, швидка збудливість, непереносимість навіть легких подразників. При гіпостенічній — апатія, зниження працездатності, втомлюваність, в’ялість, сонливість.
Пацієнти скаржаться на відсутність бадьорості, енергії. Увага розсіяна, пацієнти не можуть сконцентруватися. Сон недостатньо глибокий, тривожний з численними сновидіннями. Хворі усвідомлюють свій стан, але намагаються його не демонструвати оточуючим і медичним працівникам.
Серед нейростоматологічних синдромів при неврастенії можуть відзначати клінічні симптоми невралгії трійчастого нерва, дентальну плексалгію, стомалгію, ксеростомію. Слід зауважити, що ці нейростоматологічні симптоми самі по собі можуть стати причиною неврастенії.
Істерія (істеричний невроз) проявляється різними комбінаціями рухових та чутливих порушень, вегетативно-вісцеральних симптомів. Має значення симптом «демонстративності». До нейростоматологічних симптомів належать спазм колового м’яза очей, спазм жувальних м’язів, параліч м’язів язика, параліч голосових зв’язок.
Симптоми виникають як реакція на емоційну напругу (сварка, образа, стрес у сім’ї), воєнні дії та їх негативні наслідки (бомбардування, знищення житла, смерть близьких). Як правило, істерія розвивається у людей зі слабким типом нервової системи («істерична особистість»). Для пацієнтів характерний егоцентризм, вони намагаються бути в центрі уваги, наявні підвищена фантазія, бажання псевдореалізації. Істеричні симптоми посилюються при лікарському огляді і при підвищенні уваги до пацієнта. Істеричний параліч зникає під час сну.
Одним із частих нейростоматологічних симптомокомплексів при істерії є прозопалгії, що проявляються як атипові невралгії. Біль виникає в ділянці скроні, лоба, щоки, нижньої щелепи, є стійким, погано піддається лікуванню. Як правило, на тлі больового компонента чутливих розладів немає. Рідко відмічають парестезії або гіперстезії мозаїчного характеру. Інколи істеричні прозопалгії важко відрізнити від органічних. Критерієм діагностики є введення анальгетиків або антиконвульсантів (карбамазепін), які є неефективними. Саме відсутність ефекту від фармакологічних препаратів вказує на істеричний характер симптомів.
Одними із симптомів істерії є істеричний параліч, гіперкінези і контрактури. Вони виникають у м’язах, які виконують акт рухів: жування, примруження, ковтання. Як зазначено вище, може виникати спазм колового м’яза ока, який виникає після нервового перевантаження (блефароспазм). Вираженість цих спазмів збільшується після подразнення ударом неврологічного молоточка або навіть імітації удару. Під час сну цей спазм зникає, а зранку з’являється знову. Якщо у хворого виникає геміпарез кінцівок, то на обличчя він не поширюється. Істеричний параліч може виникати з одного боку обличчя і є результатом самонавіювання.
Істеричні гіперкінези можуть виникнути у м’язах обличчя (як правило, з одного боку), язика, супроводжуються гримасами, миготливими рухами обох повік, брів, язика, наморщуванням, сопінням, фирканням, надуванням щік, рухами щелеп, вимушеним покашлюванням. У цих випадках слід виключити ревматизм (малу хорею) і хворобу Туретта.
У разі істеричного неврозу можуть відмічатися істерична глосоплегія, афонія, що виникають під дією негативних емоцій. Глосоплегія проявляється порушенням рухів язика. У хворих порушуються мова і акт їжі та ковтання. Хворий рухає язиком у роті дуже повільно і не може висунути його з рота. Відмічають гіпестезію язика, глотки, шкіри в ділянці рота, яка не відповідає іннервації відповідних нервів. Пацієнти спілкуються письмово.
У разі істеричної афонії у пацієнтів після психотравми гостро зникає голос. Також може мати місце істерична гіпестезія язика, горла. Голосова щілина залишається відкритою. Істерична афонія дуже важко піддається лікуванню.
Нав’язливі страхи (фобії) також є проявом істерії. Серед нейростоматологічних синдромів при цій формі захворювання — боязливість пацієнта заразитися своєю ж слиною; доводиться постійно її спльовувати. Хворі відмічають неприємні відчуття в порожнині рота, страх захворіти «страшною» хворобою. Вони не можуть користуватися знімними протезами через страх їх проковтнути.
Надання допомоги. З хворими та постраждалими при наданні допомоги слід розмовляти лагідно, спокійно. Від спокійної розмови і рішучості медичного працівника або рятувальника залежить успіх лікування. Слід спрямувати увагу пацієнта на одужання. Тобто проводити водночас психотерапевтичний вплив і медикаментозне лікування. Призначають діазепам 0,2 мг, валеріану, лоратидин по 1 таблетці на добу або супрастин 1 мл внутрішньом’язово. При значній вираженості клінічних проявів можна розглянути призначення нейролептиків: аміназин 0,025–0,05–0,1 г 1–2 рази на добу, пропазин 0,025 г 2–3 рази на добу. Нейролептики знижують відчуття страху, тривоги, депресії. Іноді ефективні антидепресанти (іміпрамін).
Порушення діяльності слинних залоз може проявлятися гіпер- або гіпосалівацією. Гіпосалівація виникає при неврастенії і має назву ксеростомія. Вона може розвиватися гостро як порушення парасимпатичної нервової системи. Є думка, що симпатичний відділ вегетативної нервової системи гальмує виділення слини (сухість у роті), а парасимпатичної — активізує (слинотеча). Відомо, що слина є головним постачальником емалі для зубів, кальцію, фосфору, цинку і інших мікроелементів. Порушення парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи призводить до ксеростомії. Проте до ксеростомії може призвести і подразнення симпатичного відділу. Хворі скаржаться на сухість у роті, яка виникає без причини. У результаті цього порушується мова, часто знижується якість сну. Пацієнти змушені прокидатися і змочувати рот. Цей стан може тривати годинами, а інколи — днями. Головним провокуючим чинником є нервово-психічні розлади, психотравма.
Розрізняють три ступені ксеростомії. При І ступені пацієнти відчувають неприємні відчуття в порожнині рота, інколи під час розмови. У порожнині рота — невелика кількість пінистої слини. При ІІ ступені пацієнти скаржаться на сухість у роті, особливо під час сну. Слизова оболонка має нормальне забарвлення, але суха. Слини зовсім мало. При ІІІ ступені сухість у порожнині рота значна, слизова оболонка запалена. З протоків слинних залоз отримати слину неможливо. У слині виявляють бокаловидні клітини, що є показником зниження секреторної функції залози. Якщо в слині відмічають клітини миготливого епітелію, це вказує на майже повну відсутність слиноутворення.
Гіперсалівацію виявляють при неврастенії. Вона може розвиватися при нормальній функції слинних залоз. Кількість слини в порожнині рота збільшується в результаті порушення акту ковтання. Хворі постійно її спльовують. Інколи пацієнти при цьому навіть не скаржаться. Напади гіперсалівації можуть тривати впродовж декількох хвилин. Вони можуть посилюватися, коли пацієнти довгий час не вживають їжі або після нервово-психічних або фізичних навантажень.
Невідкладна допомога при нейростоматологічних синдромах у хворих із порушенням психоневрологічного стану. Пацієнта слід заспокоїти, роз’яснити, що ці прояви тимчасові, вселити віру в скоріше одужання. Комплекс лікувальних дій повинен бути спрямований на зменшення вираженості симптомів астенії й афективних станів. У лікувальний процес повинні бути задіяні стоматолог, невролог, психотерапевт. У тяжких випадках можна розглянути стаціонарне лікування. Показані транквілізатори в середніх дозах (діазепам, хлордіазепоксид), валеріана, десенсибілізувальні препарати (лоратадин), вітаміни групи В. Хороший ефект забезпечують лікувальна фізкультура, водолікування (йодобромвмісні ванни, циркулярний душ, душ Шарко), психотерапевтичні сеанси.
При прозопалгіях призначають анальгетики (парацетамол, кеторолак, мелоксикам), лазеро- та голкотерапію. Використовують сугестію та гіпнотерапію.
При порушенні функції слинних залоз слід провести санацію порожнини рота. Рекомендують галантамін 1% по 1 мл внутрішньом’язово. На ділянку слинних залоз призначають ультразвукові процедури, гальванізацію. Показані транквілізатори, вітаміни групи В. Хворим рекомендують пити воду чи чай невеликими ковтками, затримуючи рідину в порожнині рота.
При гіперсалівації призначають атропін 0,5 мл підшкірно 5–7 днів. Слід пам’ятати, що атропін може порушити акомодацію, викликати тахікардію, затримку сечовипускання.
Прогноз при психогенних захворюваннях сприятливий за умови усунення подразнювальних факторів.
Висновок
Знання різних аспектів захворювань щелепно-лицьової системи дасть лікарю можливість диференціювати органічні та функціональні зміни, клінічні симптоми і синдроми і цілеспрямовано надавати догоспітальну та ранню госпітальну допомогу. Функціональні порушення психічного здоров’я у разі хронічного перебігу є ознаками морфологічних змін і потребують адекватного обстеження й лікування.
Список рекомендованої літератури
|
Інформація про авторів:
Зозуля Іван Савович — доктор медичних наук, професор кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. E-mail: ivanzozulia2015@gmail.com Дорошенко Олена Миколаївна — докторка медичних наук, професорка кафедри ортопедичної стоматології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Волосовець Антон Олександрович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Волосовець Тетяна Миколаївна — докторка медичних наук, професорка кафедри стоматології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Тростянський Ярослав Володимирович — студент Вроцлавського медичного університету, Вроцлав, Польща. Савичук Анатолій Олександрович — асистент кафедри стоматології дитячого віку Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. |
Information about the authors:
Zozulya Ivan S. — DMS, Professor of the Department of Emergency Medicine of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. E-mail: ivanzozulia2015@gmail.com Doroshenko Olena M. — Doctor of Medical Sciences, Professor of the Department of Orthopedic Dentistry of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Volosovets Anton O. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Head of the Department of Emergency Medicine of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Volosovets Tetiana M. — Doctor of Medical Sciences, Professor of the Department of Dentistry of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Trostyansky Yaroslav V. — Student of the Medical University of Wroclaw, Wroclaw, Poland. Savychuk Anatoly O. — Assistant Professor of the Department of Pediatric Dentistry of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. |
Надійшла до редакції/Received: 20.01.2025
Прийнято до друку/Accepted: 26.01.2025
