В Україні медицину прийнято вважати аполітичною, а соціальну активність медичних працівників у нас зазвичай сприймають критично. Але, виявляється, існують лікарі, здатні не лише якісно виконувати свою роботу — лікувати пацієнта, а й дати лад своєму суспільно-політичному середовищу. Причому вплинути іноді настільки сильно, що навіть зупинити глобальні катастрофи.
4 вересня 2015 р. ГО «Відродження. Майбутнє медицини» за меценатської підтримки Інституту серця Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України організували зустріч із вітчизняними лікарями-волонтерами АТО та медиками-представниками фінського уряду, активістами міжнародних миротворчих організацій — лауреатів Нобелівської премії миру.
Зустріч пройшла в інноваційному форматі дискусійної платформи «Lабораторія IDей» за модеруванням генерального секретаря ГО «Відродження. Майбутнє медицини» Вадима Арістова, MD/MBA. Це платформа, яка вкотре організовує зустріч з лекторами, чий світогляд справді може слугувати дороговказом для кожного українця, який будує успіх свій і своєї організації.
Борис Тодуров, директор Інституту серця МОЗ України, разом із відомими лікарями і громадськими діячами, а також колегами з Фінляндії — екс-міністром охорони здоров’я Фінляндії Ваппу Тайпале та екс-депутатом фінського парламенту Ілкка Тайпале — на одній сцені продемонстрували, як лікарське співтовариство трансформує суспільство і змінює політику держав, поділилися своїм унікальним досвідом роботи у світових зонах конфлікту: на Сході України, у Нагірному Карабасі, Косово, Іраку, Сомалі та ін.
Представники всесвітніх неурядових організацій — лауреатів Нобелівської премії миру 1985 р. «Лікарі за соціальну справедливість», «Лікарі світу за запобігання ядерній війні» та Міжнародної асоціації миротворців «Солдати миру» — Каті Юва і Залла Назаренко розповіли про досягнення фінського суспільства у створенні соціально відповідального державного апарату й участь у міжнародних медичних ініціативах на захист соціальної справедливості та прав людини у країнах, де є гарячі точки, епідемії, екологічні проблеми.
На думку Б. Тодурова, кожному лікарю потрібно навчитися робити свій внесок у майбутнє держави. За словами всесвітньо відомого кардіохірурга, його власні трудовий та життєвий досвід переконливо доводять: лікар здатен виявляти активну соціальну і громадянську позицію та впливати на ситуацію в країні.
Навіть у країні перехідного типу, з масивом економічних та соціополітичних проблем, можна побудувати таку високотехнологічну клініку, як Інститут серця, зробити пересадку серця, здобути міжнародне визнання. Це можливо, якщо кожен лікар навчиться брати на себе відповідальність за себе, свою родину, життя і здоров’я своїх пацієнтів, суспільство і державу в цілому. Відповідальність медика починається перш за все з поваги до себе, до своєї професії.
Але справжня місія кожного лікаря сьогодні, на думку Б. Тодурова, — бути активним, надавати посильну допомогу військовим і громадянам, які постраждали від АТО, розвивати свої знання і впроваджувати у своїх лікарнях реформи та інновації, не чекаючи розпорядження «згори». «Наше спільне завдання — створити Україні імідж країни, за яку не соромно. Ми разом маємо зробити все, аби нашим дітям і внукам залишилась оброблена і засіяна, а не випалена земля», — наголосив доповідач.
Саме сьогодні, після Майдану та у час війни, в Україні особливо актуальним стало питання: чи є лікарі низьковартісним обслуговуючим персоналом, чи важливим активом суспільства. За рівнем зарплати і соціальних гарантій — перше. Однак за здатністю бути хранителями етики для відбудови суспільства після кризи — безумовно, друге.
Тому надзвичайно цікавим для України сьогодні є досвід Фінляндії у побудові соціально здорового суспільства.
Ілкка Тайпале, відомий фінський лікар та громадський активіст, екс-парламентар, зазначив, що фінська держава сьогодні — одна з найбільш передових у світі за рівнем соціальної справедливості. І це попри те, що 70 років тому фіни були настільки бідні, що діти не завжди мали взимку пару чобіт для походу до школи. Секрет досягнення соціального здоров’я по-фінськи лектор у кількох словах окреслив так: «Ми й досі не маємо надто багато, але ми дали це «достатнє» кожному».
Ваппу Тайпале, екс-міністр охорони здоров’я країни, повідомила, що соціальна система Фінляндії тримається на п’яти китах:
1. Принцип консенсусу. Країна пережила надзвичайно криваву громадянську війну, яка пройшла мало не через кожну фінську родину. І тепер приймаються до впровадження у суспільну практику лише ті рішення, які не подразнюють, а, навпаки, — інтегрують суспільство на основі консенсусу. Зокрема, галузеві об’єднання бізнесу разом із державою та профспілками успішно домовляються, не обмежуючи інтереси жодної зі сторін, а не підкилимно конкурують, як це відбувається в Україні.
2. Соціальний патронат. Кожна вагітна, кожне немовля, кожна літня людина, кожна людина з особливими потребами або психічними відхиленнями — у Фінляндії всі мають регулярне піклування і підтримку на рівні муніципалітетів. Увага держави до кожного члена громади є запорукою довіри громадян до системи, а довіра — основна передумова стабільності суспільного порядку. Не можна кидати напризволяще жодного громадянина, який потребує допомоги спільноти, інакше держава сама собі створить осередки девіацій, нестабільності й загроз.
3. Рівність стартових умов. Вільна освіта для всіх, вільний доступ до кар’єри та винагород, рівність чоловіків і жінок у суспільстві, політиці, бізнесі, доступі до керівних посад — це те, що зробило Фінляндію в рази сильнішою. Чоловіки та жінки у Фінляндії без проблем ділять побутові клопоти, бізнес і посадові обов’язки, догляд за дітьми тощо.
4. Жодної корупції. Якось один із президентів Фінляндії сказав: «Якщо ти пропонуєш держслужбовцю у відрядженні тепле пиво і холодний сендвіч — це не корупція, а гуманність; але холодне пиво і теплий біфштекс, запропонований чиновнику — це вже хабар».
5. Громадські організації. За словами фінських лікарів-політиків, у цій країні неможливо зробити публічну або державну кар’єру, не очолюючи 2–3 недержавні громадські організації, і не входячи до складу хоча б 20 таких організацій. Люди об’єднуються навколо спільних проблем, доходячи іноді до деталей і винятків: наприклад, об’єднання тих, хто чує голоси в голові. Тільки разом, а не поодинці, люди становлять собою реальну силу для змін.
Наостанок хотілося б зауважити, що фінська медицина сприймає людину цілісно (не лише як пацієнта, але і як особистість). Показово, що у Фінляндії ієрархія в медицині — не головне; важливішим є задоволення потреб пацієнта: часом буває, що до пропозицій інтерна можуть прислухатися не менше, ніж до досвідченого лікаря.
Фінська модель системи охорони здоров’я — один із вірогідних орієнтирів для нашої країни. Однак таку систему неможливо було б побудувати в нездоровому суспільстві без моральних цінностей, громадянського партнерства й етики. Для цього необхідне єднання та взаємоповага. Лише через співпрацю держави, громадянського суспільства та бізнесу можна досягти продуктивних зрушень і сталого розвитку.
Україні необхідний діалог між багатими та бідними, щоб остаточно вирішити, яке суспільство ми будуємо, який наш новий соціальний контракт? Чи можливе в нас солідарне несення витрат у таких важливих для майбутнього питаннях, як охорона здоров’я та освіта? Чи прийнятний в Україні такий інструмент усунення нерівності у доступі до цих стратегічно важливих для нації сфер, як прогресивне оподаткування (більший відсоток податку із заможних громадян)? Адже саме він став одним із секретів, чому фінам вдалося — і тепер їхні багаті верстви називають себе щасливими платниками податків, а бідні — з гордістю за державу користуються доступною медициною та освітою.
Фіни кажуть, що підтримати суспільство на належному рівні дуже просто. Достатньо допомагати науці, мистецтву та бідним людям. Адже найбільшу загрозу здоров’ю суспільства несуть не війни і не природні катаклізми, а люди віком від 17 до 40 років без роботи та без належного місця в соціальній структурі.
Тому кожному громадянину потрібно навчитися брати відповідальність і робити свій внесок у майбутнє держави. Комусь — добре організованою лікарською практикою. Комусь — соціальною відповідальністю свого підрозділу державної влади чи бізнесу. А нам усім — впливовістю громадянського суспільства. Адже лише завдяки співпраці цього трикутника «держава — бізнес — громадянське суспільство» ми залишимо нашим дітям землю, яка вродить майбутнє.
Олександр Устінов,
фото Сергія Бека
