Гельмінтози та паразитарна алергія: сучасний стан проблеми та шляхи вирішення

Відкриття конференції

25–26 листопада 2021 р. в цифровому форматі відбулася Науково-практична конференція «Сучасні аспекти раціональної антимікробної терапії». Організатором заходу виступила громадська організація (ГО) «Медичні стратегії України» за підтримки Харківського національного медичного університету (ХНМУ).

Програма заходу включала обговорення проблемних питань раціональної антимікробної терапії, зокрема:

• актуальні проблеми інфекційної патології на сучасному етапі;
• інфекційні хвороби шлунково-кишкового тракту;
• сучасний підхід до діагностики та лікування паразитарних інфекцій;
• раціональний підхід до адекватної терапії вірусних гепатитів;
• туберкульоз: проблеми і шляхи вирішення;
• сучасні можливості лабораторної діагностики інфекційних хвороб;
• пробіотики, пребіотики: під час та після прийому антибіотиків;
• мікробіота та антибіотики: друзі чи вороги;
• антимікробна терапія в амбулаторній клінічній практиці.

З вступним словом до слухачів конференції звернувся доктор медичних наук, професор кафедри інфекційних хвороб ХНМУ, лікар-інфекціоніст вищої категорії Андрій Бондаренко, який привітав з початком конференції, побажав плідної роботи в рамках заходу та висловив сподівання, що інформація, яка сьогодні буде озвучена доповідачами, буде корисною в повсякденній клінічній діяльності.

Конференція «Сучасні аспекти раціо­нальної антимікробної терапії» вже стала традиційною, оскільки проб­леми антимікробної резистентності не лише не вирішуються, а й прогресують. У рамках конференції Катерина Бодня, доктор медичних наук, професор, директор Медичного інституту Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО), заслужений діяч науки і техніки Украї­ни, представила доповідь «Паразитарна алергія».

Паразитарна алергія: схожість та відмінність від звичайної алергії

Алергія — хронічне захворювання, яке являє собою підвищену чутливість імунної системи людини до впливу провокуючих агентів — алергенів, якими можуть виступати лікарські засоби, продукти харчування, квітковий пилок та гельмінти. Сучасні дані свідчать, що алергічні захворювання є однією з ключових причин зниження якості життя, які також пов’язані зі значними витратами на лікування (в Європі витрати досягають 1,5–2 млрд євро на рік). Наукові прогнози свідчать, що в подальшому рівень алергічних захворювань підвищуватиметься. Відповідно, наявна потреба в оптимізації менеджменту пацієнтів цієї групи, включно з впровадження стратегій, спрямованих на своєчасне виявлення та лікування гельмінтозів як одних із найчастіших причин розвитку алергії.

Дані літератури свідчать, що в Україні найчастіше відмічають цілорічні алергії, пов’язані з мікроскопічним кліщем домашнього пилу та паразитарними хворобами. Друге місце посідає алергія на котів, третє — на цвіль. На сьогодні в Україні відсутні реальні статистичні дані стосовно алергічних та паразитарних захворювань. Якщо орієнтуватися на дані вітчизняної і зарубіжної літератури, поширеність алергічних захворювань в Україні становитиме 20–30% (<10 млн осіб). При цьому більшість хворих (<90%) спочатку звертаються не до алергологів, а до терапевтів, педіатрів та дерматологів, що затримує вчасну діагностику хвороби та призначення відповідної терапії.

Гельмінтози — захворювання, що виникають при потрап­лянні в організм людини гельмінтів (паразитарних черв’яків, або глистів) — багатоклітинних паразитів, що несуть широкий спектр поверхневих антигенів. Гельмінти у процесі еволюції ідеально пристосувалися до своєї екологічної ніші та паразитують в організмі тварин і людей. Найпоширенішими серед них є ентеробіоз (гострики), аскаридоз (аскариди), трихоцефальоз (волосоголовці). Зростання та дозрівання гельмінтів в організмі хазяїна супроводжується виділенням ферментів, гормонів, продуктів метаболізму, зміною складу поверхневих антигенів, що зумовлено стадійністю їх розвитку.

Характерною особливістю гельмінтів є їх складний індивідуальний розвиток у життєвому циклі, інколи з кількома проміжними стадіями. Організми, в яких проходить певна стадія розвитку глистів, називають проміжним хазяїном, тоді як організм, в якому гельмінти розвиваються до статевозрілої стадії, — його кінцевим хазяїном. Кінцевим і проміжним хазяїном можуть виступати як люди, так і тварини, риби, молюски. Крім того, підступність гельмінтів полягає ще й у тому, що імунна система слабко реагує на їх проникнення в організм. Паразитози в більшості випадків мають латентний перебіг за рахунок компенсаторних можливостей організму хазяїна, хоча при ослабленому імунітеті може бути наявною маніфестація захворювання в гострій формі.

На сьогодні існує значна кількість гельмінтів, які належать до різних типів, мають різні життєві цикли, тому їх діагностика є складною, оскільки відсутній один єдиний критерій для діагностики гельмінтозу. Спікер також зазначила, що в нашій країні деякі лікарі дуже люблять діагностувати гельмінтози за наявністю антитіл у крові. І це є абсолютною помилкою, оскільки не вважається достовірним методом діагностики гельмінтозу. Виявлення позитивних імуноглобулінів свідчить лише про перенесену колись інфекцію.

Усі гельмінтози зумовлюють розвиток імунодефіцитного стану у людини і підвищують його сприйнятливість до хвороб взагалі, а також до будь-яких гельмінтозів. Раніше в гельмінтології тривалий час існував механічний погляд на гельмінтозний процес. Так, значна кількість дослідників вважали, що гельмінтоз розвивається в результаті одностороннього впливу гельмінтів на хазяїна, а людина сприймає інвазію в тій кількості, в якій вона надходить в організм, не враховуючи при цьому активної реакції хазяїна. Захисна функція клітинних елементів хазяїна при гельмінтозах здійснюється інакше, ніж при інфекційних хворобах. Основною відмінністю є великі розміри гельмінтів. Так, навіть дрібні гельмінти перевищують більш ніж у 10 разів клітинні елементи різних тканин і ферментних елементів крові хазяїна.

Для алергічних реакцій при гельмінтозах, незважаючи на їх етіологічну специфічність, характерна стереотипність. Більшість гельмінтозів у гострий період клінічно протікають неспецифічно. Окрім того, ступінь напруженості імунітету хазяїна багато в чому залежить від кількості надходження в організм хазяїна інвазійних елементів, активності гельмінтів, числа заражень і, звичайно, від фізіологічного стану хазяїна. Так, деякі личинки можуть активно проникати через шкіру, інші — інокулюються комахами (проміжний хазяїн), третя група — личинки, які проковтуються із забрудненою водою, їжею або заносяться в рот руками.

Ще однією принциповою відмінністю інвазій від збудників інфекційних хвороб — момент потрапляння в організм хазяїна і вихід з нього. При інфекційних хворобах збудник потрапляє в організм людини і виходить з нього без будь-яких морфологічних змін. У випадку гельмінтозів, після інвазії в організм хазяїна яйце/личинка проходить певну онтогенетичну стадію розвитку і з організму людини виділяється гельмінт на якісно іншій стадії розвитку. Таким чином, тканинні бар’єри хазяїна відіграють важливу роль у реалізації імунобіологічного захисту.

Частина личинок може затримуватися у фізіологічних бар’єрах (наприклад печінці). Долаючи ці бар’єри, частина личинок гельмінтів може затриматися в них. А потім загинути, піддатися фагоцитозу, петрифікації або продовжити свій розвиток. Міграція личинок, безумовно, впливає на клінічний прояв гельмінтозів, формування і напруженість імунітету та перебіг імунобіологічних процесів. Також фізіологічні бар’єри можуть стати місцем розвитку алергічних процесів із відповідними клінічними проявами. На сьогодні відомо, що клінічні ознаки алергії яскравіше виражені, коли личинки виходять з організму, ніж коли знаходяться в процесі розвитку.

За рахунок того, що гельмінти та їх личинки є біологічно активними, вони здатні:

• вступати в реакції з компонентами тканин людини;
• порушувати цілісність клітин;
• утворювати імунні комплекси;
• привертати до себе фагоцити;
• прямо й опосередковано впливати на нервові рецептори, які по ланцюжку мобілізують всю нервову систему, а через неї і ендокринну систему;
• тісно пов’язані з кровотворними, імунокомпетентними органами, які опиняються під безпосереднім і непрямим впливом алергенів гельмінта і зруйнованих тканин хазяїна.

Клінічні прояви гельмінтозів залежать безпосередньо від ураженості населення. Чим вище ураженість в осередку, тим частіше відмічають тяжкі випадки гельмінтозів. Так, наприклад, у містах, де ентеробіоз значно поширений, нерідкісні випадки так званого хірургічного ентеробіозу, коли гострики, накопичуючись масами в кишечнику, призводять до запальних процесів в апендикулярному відростку й інших хірургічних ускладнень. У той же час у країнах, де ураженість низька, ентеробіоз зазвичай має субклінічний перебіг, а випадки хірургічного ентеробіо­зу є казуїстикою.

Роль алергенів можуть відігравати і функціональні, і соматичні антигени гельмінтів, на які утворюються антитіла — гомоцитотропні, які належать до різних класів імуноглобулінів (Ig), в основному до IgЕ, в меншому ступені — до IgA і IgG, які безпосередньо або у вигляді імунних комплексів фіксуються на поверхні гельмінта, його яєць та активують систему комплементу, яка бере участь у лізисі, а також залучає в осередок запалення основні клітини-ефектори пізньої фази алергічного процесу при гельмінтозах (еозинофіли, макрофаги, лімфоцити і тромбоцити). Навколо гельмінта формується інфільтрат, основну масу якого становлять еозинофіли.

Найбільш виражені алергічні реакції відмічають у випадках інфікування малоадаптованими видами гельмінтів при тканинних гельмінтозах і при супер- і реінвазіях. Так, наприклад, патогенез токсокарозу визначається комплексом механізмів у системі паразит-хазяїн. У період міграції личинки травмують кровоносні судини і тканини, викликаючи геморагії, некроз, запальні зміни. При руйнуванні личинок в організм людини потрапляють соматичні антигени личинок. Алергічні реакції проявляються набряком, шкірною еритемою і бронхіальною астмою. При токсокарозі відмічають численні гранулеми в печінці, легенях, підшлунковій залозі, міокарді, лімфатичних вузлах, головному мозку та інших органах.

Ураження очей при токсокарозі зазвичай буває одностороннім. Хворі скаржаться на зниження гостроти зору, в тяжких випадках — аж до повної сліпоти. Очний токсокароз являє собою форму, яка частіше відмічається у дітей і підлітків. Патологічний процес при цьому часто приймають за ретинобластому і проводять енуклеацію ока. При морфологічному дослідженні виявляють еозинофіли гранульоми, іноді — личинки токсокар.

Важливо розуміти, що гельмінти викликають не лише місцеві, а й системні зміни в організмі хазяїна. Зміни в органах і тканинах, які відбуваються при гельмінтозах, є показником порушення обміну речовин, наявності дистрофічних процесів, алергічних та імуноморфологічних реакцій, тобто є відповідною реакцією організму на патогенну дію гельмінта. Передбачається, що кожній стадії гельмінта притаманний і свій антиген. Таким чином, характер імунобіологічної відповіді хазяїна на вплив антигенів різних стадій буде також відрізнятися. Цим і пояснюється факт розвитку ряду гельмінтів тільки в одній стадії отогенезу і повної несприйнятливості до зараження даного хазяїна щодо інших їх стадій.

Для деяких гельмінтозів розростання тканин хазяїна є обов’язковою умовою їх паразитування. Багато дослідників вбачають схожість біохімічних процесів, що відбуваються в ендопаразитів і в злоякісних пухлинах, як результат схожості умов існування тих чи інших. Так, при аскаридозі переважають гліколітичні процеси над окисними, в їх тілі відкладається глікоген (30–50% сухої маси), що також характерно і для злоякісних пухлин.

Фактори, що зумовлюють розвиток алергічних реакцій при паразитозах:

• наявність в харчовому раціоні великої кількості солодкого — посилюються прояви алергічних реакцій;
• емоційний стрес;
• періоди гормональної перебудови організму — період статевого дозрівання, вагітності, клімакс, менструальний період;
• вплив сонячної радіації.

Як відомо, основні напрямки лікування алергічних захворювань включають елімінацію контакту з алергеном, алергенспецифічну імунотерапію та лікування антигістамінними препаратами. При паразитарній алергії до терапії також додаються протипаразитарні препарати. У підборі протипаразитарних препаратів важливо враховувати не тільки спектр дії і ступінь токсичності, а й характер фармакологічного впливу діючої речовини на паразита і організм хазяїна.