Гендерні аспекти у державній політиці протидії ВІЛ-інфекції / СНІДу в Україні

Державна політика протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу

Реалізація політики протидії ВІЛ-інфекції та СНІДу в Україні забезпечується шляхом впровадження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 роки (далі — Програми) (Верховна Рада України, 2014).

Мета Програми — зниження рівня захворюваності і смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу шляхом надання якісних і доступних послуг із профілактики та діагностики ВІЛ-інфекції, насамперед серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, а також послуг із лікування, догляду і підтримки людей, які живуть із ВІЛ, у рамках реформування системи охорони здоров’я (Верховна Рада України, 2014).

Комплекс заходів, які необхідно реалізувати для досягнення мети, представлено у п’яти розділах Програми:

1. Організаційні завдання.

2. Профілактичні завдання.

3. Лабораторна діагностика, забезпечення якості досліджень.

4. Лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

5. Завдання з догляду та підтримки.

До кожного заходу наведено індикатор і показник вимірювання, терміни впровадження з розподілом за роками, відповідальними виконавцями, джерелами фінансування, головними розпорядниками коштів, обсягами фінансування із зазначенням орієнтовного обсягу фінансування у розрізі років.

Очікується, що виконання Програми дасть змогу:

• значно зменшити кількість нових випадків інфікування ВІЛ серед населення з поступовим унеможливленням інфікування;
• знизити ризик інфікування ВІЛ медичних працівників під час надання ними медичної допомоги пацієнтам на 50%;
• зменшити кількість нових випадків інфікування серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ на 50%;
• знизити захворюваність внаслідок передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини до 1%;
• забезпечити доступ усіх представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ до участі у профілактичних програмах;
• охопити 100% учнів і студентів програмами профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу та програмами щодо формування здорового способу життя;
• забезпечити усіх ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають під медичним спостереженням у закладах охорони здоров’я, медичною допомогою та соціальними послугами з догляду та підтримки;
• забезпечити доступ до безперервного лікування препаратами антиретровірусної терапії усіх хворих на ВІЛ-інфекцію, які цього потребують;
• знизити смертність від туберкульозу серед хворих із поєднаною інфекцією ВІЛ/туберкульоз на 50%;
• залучити до постійної участі у програмах замісної підтримувальної терапії не менш як 35% споживачів опіоїдних ін’єкційних наркотиків, які цього потребують, а також залучити їх до участі у програмах реабілітації;
• сформувати серед населення толерантне ставлення до людей, які живуть із ВІЛ, і представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, знизити рівень дискримінації таких людей на 50% (Верховна Рада України, 2014).

Врахування гендерного підходу у процесі подолання епідемічного характеру поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу є надзвичайно актуальним для України з огляду на її гендерний портрет.

Гендерні відмінності поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу

Поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні сягнуло епідемічного рівня у 1995 р. Це вплинуло на різні сфери життєдіяльності суспільства: політичну, соціальну, економічну, демографічну, культурно-освітню та ін. Саме у 90-ті роки ХХ ст. відзначали збільшення кількості людей, які почали вводити наркотики ін’єкційним шляхом, що суттєво вплинуло на поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Гендерна специфіка розповсюдженості захворювання почала привертати до себе увагу з перших років підвищення рівня ВІЛ-інфікованості населення. Спочатку випадки інфікування реєстрували переважно серед юнаків і чоловіків віком 16–25 років, які вводили наркотичні речовини ін’єкційним шляхом. Серед усіх зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб у 1996 р. співвідношення чоловіків і жінок становило 4:1, тобто частка інфікованих чоловіків становила 80% (дані ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України»; далі — УЦКС). Це пояснюється більш ризикованим способом життя представників чоловічої статі, надмірним вживанням ними алкоголю чи наркотиків, сексуальними стосунками з багатьма партнерками. Внаслідок цього ризик зараження ВІЛ для чоловіків зростав, так само як і для їхніх сексуальних партнерок чи партнерів.

Впродовж подальших років епідемічний характер розповсюдження поступово почав стосуватися жіночої частини населення, і сьогодні в Україні кількість ВІЛ-інфікованих чоловіків і жінок майже зрівнялася. Протягом 2014 р. частка чоловіків у структурі нових випадків ВІЛ-інфекції становила 55,3%, жінок — 44,7% (дані УЦКС).

Ці дані також ілюструють прояв гендерних проблем, які особливо зачіпають дівчат-підлітків і жінок, а саме:

• вибір більш вільного стилю поведінки в силу економічних, біологічних та психоемоційних причин;
• сексуальне насильство, яке підвищує вірогідність ураження ВІЛ-інфекцією та іншими інфекціями, які передаються статевим шляхом, так само, як і небажаної вагітності.

Статистичні дані свідчать, що жінки зазвичай інфікуються у більш ранньому віці порівняно з чоловіками. Так, у 2012 р. в Україні 75% вікової групи 15–24 років становили жінки, 25% — чоловіки, у віковій групі 25–49 років переважали чоловіки — 60%, жінки — 40%, у віці 50 років і старше 56,4% становили чоловіки, 43,6% — жінки (дані УЦКС).

Гендерні проблеми по-різному впливають на життя жінок і чоловіків. У першу чергу, це пов’язано з продуктивними та репродуктивними ролями, наявним стереотипом розподілу праці чоловіків і жінок на більш вартісну чи менш вартісну. Так, праця чоловіка з отриманням зарплати вважається вартісною, а праця жінки з догляду та виховання дітей, ведення домогосподарства сприймається як її обов’язок, який ніяк не оцінюється, а в деяких випадках таку жінку називають утриманкою. У сфері праці статус жінки часто є нижчим за статус чоловіка, тому на робочому місці жінки можуть зазнавати насильства і сексуальних переслідувань, що також підвищує їхню уразливість щодо ВІЛ (Верховна Рада України, 2005; Александріна Т.А. та співавт., 2013).

ВІЛ-позитивні жінки/дівчата частіше стикаються з проблемами у повсякденному житті, аніж чоловіки, що можна пояснити усталеними гендерними стереотипами щодо ролі та місця жінки і чоловіка у суспільстві (Александріна Т.А. та співавт., 2013).

Чоловіки з ВІЛ-інфекцією/СНІДом в Україні теж мають проблеми із захистом своїх прав. Деякі чоловіки маскують тривогу за своє майбутнє, невпевненість у собі, пригніченість надмірною агресивністю, байдужим ставленням до власного здоров’я, нехтуванням рекомендаціями медичних працівників. Гендерною особливістю ВІЛ-інфікованого чоловіка є частіше приховування від статевих партнерів факту власної інфікованості, тиск на партнера при домаганні інтимних стосунків, нерегулярне використання засобів захисту від інфікування ВІЛ та інших інфекцій, які передаються статевим шляхом. Подібна поведінка загрозлива для представників обох статей, проте більш небезпечна для жінок, які уразливіші до інфікування ВІЛ статевим шляхом внаслідок фізіологічних особливостей.

В умовах існуючого безробіття українці виїжджають на заробітки за кордон, попадаючи в ризиковані умови щодо інфікування ВІЛ. Як жінки, які можуть стати жертвами торгівлі людьми, так і чоловіки, які переїжджають у пошуках роботи, міняючи житло з різним оточенням, новими зв’язками та ризикованими сексуальними контактами є більш вразливими щодо ВІЛ-інфікування (Верховна Рада України, 2005).

В Україні відзначають порушення прав людини, дискримінацію за сексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю серед груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ. До зазначеної групи відносять чоловіків, які вступають у сексуальні контакти з чоловіками, трансгендерів, представників ЛГБТ-спільноти, які під тиском інформаційних міфів і штампів потерпають від насильства, стигми та дискримінації. Поширеним явищем серед споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) є насильство та дискримінація за ознакою статі.

У дослідженні «Доступ до послуг для жінок, які вживають наркотики», яке проводили за ініціативи Всеукраїнського благодійного фонду «Коаліція ВІЛ-сервісних організацій», зазначається, що жінки — СІН у більшості випадків мають занижену самооцінку і не здатні захистити себе від приниження та насильства, оскільки залежать від чоловіків, які мають фінансові ресурси, продають чи поширюють наркотики. Ця залежність виробила у них високий поріг терпимості, за отримання наркотиків вони можуть надавати сексуальні послуги, використовувати шприц після чоловіків, що підвищує їхню уразливість щодо інфікування ВІЛ.

Програми реабілітації та лікування СІН частіше відвідують чоловіки, оскільки жінки більше зайняті родиною або мають занижену самооцінку, що заважає їм отримувати необхідні послуги, таким чином створюється відповідне середовище, в якому жінки/дівчата відчувають себе некомфортно. Молоді чоловіки та юнаки, які мають сексуальні контакти з чоловіками та належать до трансгендерної спільноти, так само можуть залежати від продавців наркотиків, використовуючи шприц, що був у вжитку, або надаючи їм сексуальні послуги в обмін за ін’єкцію наркотиків, що підвищує ризик інфікування ВІЛ (Зеленська М.В. та спів­авт., 2015).

Суттєву негативну роль у контексті порушення прав людей, які живуть з ВІЛ, в Україні відіграє стигма та дискримінація.

Стигми, пов’язані з ВІЛ/СНІДом, вважають найважчою перешкодою для боротьби з поширенням захворювання. Епідемія ВІЛ/СНІДу — це епідемія трьох лих: ВІЛ-інфекції, СНІДу (як термінальної стадії ВІЛ-інфекції), а також стигм, дискримінації та відчуження. При цьому стигма — це упереджене, негативного змісту судження про кого-небудь або про що-небудь, а дискримінація — це упереджене або зумовлене упередженням поводження з людиною або групою людей.

До наслідків стигм, які спостерігаємо в Україні, відносять:

• соціальну ізоляцію;
• обмеження в правах і доступі до допомоги;
• вторинні стигми (стигматизація оточуючих).

Відповідно до Програми профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини (ППМД), яку впроваджують в Україні, жінки мають право:

• розпоряджатися своїм репродуктивним життям;
• отримувати відомості про ВІЛ-інфекцію/СНІД та профілактику ВІЛ-інфекції;
• звертатися за консультуванням та тестуванням на наявність ВІЛ;
• знати свій ВІЛ-статус;
• відмовитися від тестування на ВІЛ або не дізнаватися результати тесту;
• приймати інформоване рішення про вигодовування своєї дитини (Uni­ted Nations Ukraine, 2015).

Однак часто внаслідок стигм і дискримінації жінки не наважуються звертатися по допологову допомогу, люди бояться проходити консультування і тестування на наявність ВІЛ, звертатися в служби ППМД, жінки бояться розповісти партнеру (партнерам) про результати тесту на ВІЛ, не погоджуються на ППМД, рідше використовують безпечніші методи вигодовування, їхні діти піддаються вторинній стигматизації.

Стигми та дискримінація у зв’язку з ВІЛ/СНІДом можуть перешкодити ВІЛ-інфікованим особам скористатися необхідними медико-соціальними послугами та здатні:

• перешкодити розкриттю ВІЛ-статусу;
• завадити вибору безпечних методів вигодовування;
• обмежити доступ до освіти, консультування та лікування навіть за наявності відповідних служб і фінансових можливостей.

Сьогодні українські фахівці проводять дослідження щодо гендерного визначення епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу, вивчають міжнародний досвід проблематики, впроваджують проекти громадських організацій із розробки гендерних підходів у наданні послуг СІН та людям, які живуть з ВІЛ.

Гендерний підхід у нормативно-правовому аспекті

Після проведення аналізу нормативно-правових документів у сфері ВІЛ-інфекції/СНІДу виявлено, що необхідність врахування гендерних підходів у подоланні епідемічного характеру поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу знайшло своє відображення у Концепції Програми, а пізніше — у тексті власне Програми, яка затверджена Верховною Радою України як Закон та впроваджуватиметься у період до 2018 р. включно.

Гендерний підхід при аналізі ситуації, розробці регіональних програм із протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, політик, стратегій полягає у врахуванні відмінностей та потреб жінок/дівчат і чоловіків/хлопців, визначенні та запровадженні механізмів, що дозволяють брати до уваги особливості впливу епідемії у різні періоди життя людини.

Врахування у нормативних документах за напрямком ВІЛ-інфекція/СНІД гендерночутливого компонента цілком відповідає таким документам:

• Конституції України;
• Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;
• відповідним нормативно-правовим актам України;
• міжнародним зобов’язанням України, зокрема виконанню Цілей сталого розвитку, затверджених Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у вересні 2015 р.) (United Nations Ukraine, 2015).

Проаналізувавши заходи Програми у контексті гендерного підходу, можна стверджувати, що цьому аспекту приділено достатньо уваги. Однак наразі питання полягає у виконанні визначених законом норм і врахування їх у відповідних регіональних програмах протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу (Верховна Рада України, 2014).

Пропозиції щодо подальшої роботи в країні у цьому напрямку напрацьовано відповідно до розділів Програми:

1. Організаційні завдання:

• проведення гендерного аналізу для формування гендерного портрету епідемічного характеру поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу в регіоні;
• проведення досліджень щодо вивчення потреб жінок/дівчат і чоловіків/хлопців різних вікових категорій щодо послуг, які надаються у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу;
• здійснення гендерного аналізу регіональних і місцевих бюджетів, бюджетів проектів та програм донорів як необхідного інструменту прийняття виважених гендерно-орієнтованих планів дій у запобіганні ВІЛ-інфекції;
• здійснення моніторингу й оцінки ефективності використання коштів і якості надання послуг з урахуванням гендерного підходу. Визначення індикаторів щодо гендерної рівності в контексті ВІЛ-інфекції;
• залучення жінок групи підвищеного ризику та тих, які живуть із ВІЛ-інфікованими, до роботи в координуючих та дорадчих органах із питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та до розробки гендерної політики.

2. Профілактичні завдання:

• проведення заходів із профілактики ВІЛ-інфекції (інформування, підтримка, послуги), які ґрунтуються на принципах гендерної рівності;
• проведення навчання з культури сексуальної поведінки, збереження репродуктивного здоров’я, лідерства, розв’язання конфліктів, запобігання насильству;
• врахування гендерних потреб обох статей представників груп ризику при наданні мінімального пакета інтегрованих послуг із питань ВІЛ-інфі­кованості, включаючи консультування та тестування на ВІЛ і туберкульоз, ознайомлення з аспектами сексуального та репродуктивного здоров’я, зменшення шкоди, в тому числі замісну підтримувальну терапію, ППМД;
• забезпечення жінок/дівчат груп ризику засобами власного контролю профілактики інфікування ВІЛ, а саме жіночими презервативами, мікробіцидами тощо;
• забезпечення послуг із профілактики всіх форм насильства, включаючи юридичну підтримку та освітні заходи для формування навичок запобігання потенційно небезпечним із погляду насильства ситуаціям. Забезпечення доступу до постконтактної профілактики.

3. Доступ до лікування зі сприянням роботі моделі інтегрованих послуг для жінок, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, що передбачає роботу мультидисциплінарної команди (нарколог, акушер-гінеколог, неонатолог, інфекціоніст, сімейний лікар, соціальний працівник і педіатр).

Вищенаведені заходи можуть включатися до інших програм соціального спрямування, оскільки гендерна складова є наскрізною для політик і стратегій усіх напрямів життєдіяльності суспільства.

При впровадженні регіональних програм і заходів із протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу із застосуванням гендерного підходу доцільно враховувати, що:

1. Гендерні ролі можуть змінюватися залежно від зміни потреб жінок і чоловіків, у тому числі людей, які живуть із ВІЛ.

2. Наявні стереотипи щодо взаємин чоловіків і жінок в родині та соціумі можуть заважати у доступі до комплексних послуг (Александріна Т.А. та співавт., 2013).

Застосування гендерного підходу у розробці програм і заходів із профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу передбачає комплекс­не врахування потреб жінок/дівчат і чоловіків/хлопців, у тому числі людей, які живуть з ВІЛ, на різних етапах їхнього життя.

У сфері охорони здоров’я прикладами гендерного підходу слугує створення програм із профілактики та лікування ВІЛ-інфекції для наркозалежних жінок/дівчат і чоловіків/хлопців, організованих таким чином, щоб і жінки, і чоловіки почували себе комфортно під час відвідування лікувально-профілактичних закладів, груп взаємодопомоги тощо. Окрім цього, раціональним є введення посади лікаря-андролога для чоловіків/хлопчиків, оскільки робота з населенням із питань збереження репродуктивного здоров’я зводиться до медичного обслуговування жінок у лікарів-гінекологів. Послуги з тестування на ВІЛ повинні надаватися за гнучким графіком на базі закладів охорони здо­ров’я відповідно до вимог нормативно-правових документів із метою раннього виявлення ВІЛ-інфекції та СНІДу (Яцура А., Космухамедова Ж., 2013).

У сфері освіти прикладами слугує впровадження програм із лідерства для дівчат, які стали жертвами насильства в родині, для запобігання їх можливому інфікуванню ВІЛ через наслідки втягування у проституцію чи торгівлю людьми. Для хлопців — заняття з питань збереження репродуктивного та сексуального здоров’я, оскільки вони у підлітковому віці мають більш ризиковану поведінку.

У соціальній сфері створено програму «Школа батьківства» для жінок і чоловіків, які живуть із ВІЛ, відкриття чи підтримка притулків, центрів для жінок із дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують лікування з приводу наркозалежності, інфекцій, що передаються статевим шляхом, проведення інформаційних кампаній для місцевих громад, працівників освіти та охорони здоров’я з метою забезпечення поінформованості та розвитку толерантності до людей з іншою сексуальною орієнтацією, до людей, які вживають наркотики, які живуть із ВІЛ, і зміни ставлення до них (Кабінет Міністрів України, 2006).

Надання та забезпечення доступу до послуг, які враховують специфічні потреби, ризики інфікування ВІЛ та наслідки епідемії для обох статей цільових груп, є важливим показником ефективності регіональних і місцевих програм із протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Питання гендерного бюджету

Гендерний бюджет — це не окремий специфічний бюджет, а планування чи переструктурування доходів і витрат таким чином, щоб потреби населення (як жінок/дівчат, так і чоловіків/хлопців) були відповідно представлені в його статтях. Означена технологія передбачає включення гендерного компонента в бюджет із метою підвищення його соціально-економічної ефективності.

Проведений аналіз бюджетів програм на предмет відповідності виділених коштів (ресурсів) потребам жінок і чоловіків увиразнює сучасні тенденції, виявляє певні диспропорції, допомагає побачити проблемні аспекти та окреслити шляхи їх подолання.

При плануванні заходів і специфічних послуг для жінок і чоловіків важливо враховувати потреби обох статей. Одним із завдань гендерного бюджету в контексті подолання ВІЛ-інфекції/СНІДу є відстежування проблемних зон, які пов’язані з гендерними потребами у профілактиці ВІЛ-інфекції, лікуванні, догляді та підтримці пріоритетних цільових аудиторій. Важливим є розуміння того, якою мірою кошти з бюджету держави, обласних і місцевих бюджетів сприяють вирішенню проблем жінок/дівчат, чоловіків/хлопців, яких зачіпає проблема ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Ключові слова у сфері гендерного бюджетування — це потреби, послуги, якість, вартість. Також необхідно враховувати відмінність інтересів представників різних соціальних груп, що потребує регулярного вивчення потреб і запитів отримувачів послуг із подальшою корекцією фінансових видатків. Вартість послуги може бути різною навіть у межах однієї сфери. Таким чином, актуальним стає питання рівного і справедливого розподілу коштів для отримання якісних послуг користувачами.

Заходи з гендерного бюджетування мають передбачати:

• систематичне вивчення потреб жінок і чоловіків різних вікових категорій щодо послуг, які надаються у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу;
• проведення навчання державних службовців, представників сфери охорони здоров’я, освіти, громадських організацій та інших зацікавлених структур технології та методиці застосування гендерного бюджетування;
• моніторинг і оцінку ефективності використання коштів та якості надання послуг з урахуванням гендерного підходу.

Гендерне бюджетування допоможе зробити програми такими, що відповідають інтересам і потребам осіб, які належать до різних соціальних груп, сприятиме підвищенню адресності та якості послуг, утвердженню рівних прав і можливостей, і, безумовно, ефективнішому використанню коштів задля досягнення поставлених завдань при впровадженні програм подолання епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Список використаної літератури

• Александріна Т.А., Єщенко О.Г., Зеленська М.В. та ін. (2013) Рівність у можливостях та рівність у правах у сфері попередження ВІЛ-інфекції та СНІДу. Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, 40 с.
• Верховна Рада України (2005) Закон Верховної Ради України від 08 вересня 2005 року № 2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2866–15).
• Верховна Рада України (2014) Закон Верховної Ради України від 20 жовтня 2014 року № 1708-VII «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 роки» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1708–18).
• Зеленська М.В., Єщенко О.Г., Демченко І.Л. (2015) Актуальні питання впровадження замісної підтримувальної терапії в Україні. Туберкульоз. ВІЛ-інфекція, 2(21): 30­–45.
• Кабінет Міністрів України (2006) Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1849 «Про затвердження Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року» (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1849–2006-%D0%BF).
• Яцура А., Космухамедова Ж. (2013) Практики предоставления гендерно-чувствительных услуг женщинам уязвимых групп (из опыта реализации Инициативы «Женщины для женщин» в Украине). UNODC, Киев, 84 с.
• United Nations Ukraine (2015) Цілі сталого розвитку 2016–2030 (http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho-rozvytku).

Адреса для листування:
Єщенко Олена Григорівна
04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9
Національна медична академія
післядипломної освіти імені П.Л. Шупика,
кафедра акушерства, гінекології та репродуктології
E-mail: [email protected]