ВЕРТЕБРОГЕННІ БОЛЬОВІ СИНДРОМИ ПОПЕРЕКОВО-КРИЖОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА ТА ЇХ ЛІКУВАННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ВІТАМІНІВ ГРУПИ В

ВСТУП

Захворювання периферичної нервової системи в Україні за поширеністю посідають друге місце серед хвороб нервової системи (після цереброваскулярної патології). Показники захворюваності становлять 520 випадків на 100 тис. населення (Жданова М. П. и соавт., 2007). Їм також належить провідне місце серед хвороб з тимчасовою втратою працездатності.

Серед етіологічних чинників, що зумовлюють розвиток больових синдромів у нижній ділянці спини, найчастіше виникають дегенеративні зміни в кістковій і хрящових тканинах — остеохондроз попереково-крижового відділу хребта. Це прогресуюче дегенеративне ураження міжхребцевого диска з реактивними змінами тіл суміжних хребців. Насамперед страждає пульпозне ядро диска. Поступово дегенеративні зміни поширюються і на фіброзне кільце, волокна якого випинаються і через його щілини випадають фрагменти драглистого ядра; випинання змінюється пролапсом — грижею диска. Розвиток корінцевого больового синдрому здебільшого зумовлюють задні випадання міжхребцевих дисків.

Залежно від того, на які нервові структури патологічно впливає грижа диска чи кісткові розростання хребта, розрізняють рефлекторні та компресійні синдроми. Рефлекторні синдроми зумовлені впливом на іннерваційні рецептори головним чином закінчень зворотного спинномозкового нерва (синувертебрального нерва Лушки).

До компресійних проявів належать дискогенні корінцеві та корінцево-судинні синдроми. Підґрунтям компресійних синдромів є патофізіологічні процеси, зумовлені стисненням, натяганням, дислокацією, ангуляцією корінця та його судин або спинного мозку чи оболонок грижовими випинаннями. Больовий синдром — один із основних у клінічній картині неврологічних проявів остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта.

За наявності вертеброгенних уражень периферичної нервової системи патоморфологічні зміни охоплюють оболонку нервового волокна, яка спочатку набрякає, а потім у ній виникає періаксіальний процес, або сегментарна демієлінізація. У разі розвитку вертеброгенного рефлекторного больового синдрому процес обмежується лише змінами мієлінової оболонки. Вертеброгенні компресійні синдроми за наявності випадання функції корінця або того чи іншого нерва супроводжуються явищами некробіозу нервових волокон, порушенням цілості осьового циліндра. У сполучній тканині, що оточує корінці, розвиваються ексудація, периваскулярний набряк, які посилюють дисциркуляцію і розвиток внутрішньокорінцевої гіпертензії. Це зумовлює переродження нервових волокон не тільки у місці ураження, але й у дистальному відрізку, тобто спостерігається низхідна дегенерація. Одночасно можуть виникати ретроградні зміни корінців спинного мозку. Тому проблема терапії вертеброгенних уражень периферичної нервової системи залишається важливою і актуальною для клінічної неврології.

Зростаюче значення вертеброгенних больових синдромів зумовило диференціацію неврології як науки, виділення нового напрямку в медицині — вертеброневрології. Саме тому 11 січня 2000 р. ВООЗ офіційно оголосила Всесвітню декаду, присвячену вивченню кістково-м’язової патології (The Bone and Joint Decаde 2000–2010). Велике значення має здійснення профілактичних заходів, розробка і впровадження нових підходів до лікування.

Сучасна терапія вертеброгенних больових синдромів ґрунтується на використанні нестероїдних протизапальних препаратів, знеболювальних, дегідратаційних, антигістамінних засобів. Застосовують також фізіотерапевтичні методи, ортопедичне лікування — витягування хребта за допомогою різних тракційних апаратів і пристосувань. Коли стихають гострі явища, проводять мануальну корекцію.

У разі загострення чи хронічного перебігу захворювання з метою нормалізації обмінних процесів у центральній і периферичній нервовій системі, підвищення неспецифічної резистентності організму, активації репаративно-відновних процесів використовують вітамінотерапію, зокрема призначають вітаміни групи В. Їх терапевтичну ефективність підтверджують дані клінічного, електрофізіологічного обстеження хворих з різними варіантами уражень периферичної нервової системи (Поворознюк В. В., Слісаренко О. М., 2006; Головченко Ю. І. та співавт., 2007).

Звичайно, ефективність терапії зростає у разі застосування комплексу вітамінів групи В. Саме до цих засобів належить полівітамінний препарат НЕЙРОВІТАН виробництва «Hikma» (Йорданія). Це збалансований за якісним і кількісним складом комплекс вітамінів групи В і α-ліпоєвої (тіоктової) кислоти. До нього входять вітаміни групи В: В₁, В₂, В₆, В₁₂ і ліпоєва кислота в терапевтичних дозах. До того ж субстанція вітаміну В₁ у поєднанні з ліпоєвою кислотою у вигляді октотіаміну зберігає їх властивості. Одна таблетка препарату НЕЙРОВІТАН містить октотіаміну — 25 мг, вітаміну В₂ (рибофлавін) — 2,5 мг, вітамі­ну В₆ (піридоксин) — 40 мг, вітаміну В₁₂ (ціанокобаламін) — 0,25 мг. Принагідно зауважимо, що вітаміни містяться у спеціальній мікрокапсулі (кожен окремо), а тому не взаємодіють між собою і добре всмоктуються при ентеральному застосуванні.

Фармакологічні ефекти і специфічна функція вітамінів групи В в організмі детально описані в літературі (Хмелевский Ю. В., Розанов А. Я., 1975; Романенко А. В., 1999; Романовский В. Е., Синькова Е. А., 2000; Киричек Л. Т., 2001; Казак С. С., Прокопенко І. Г., 2003; Луцкий И. С., 2007).

Описані фармакологічні, фармакокінетичні ефекти і механізм терапевтичної дії препарату НЕЙРОВІТАН дають підставу віднести його до групи препаратів з широким спектром саногенетичного впливу. Останнє забезпечується високою активністю вітамінів групи В, що входять до його складу і впливають на всі види обміну — амінокислотний, білковий, ліпідний, вуглеводний, ферментативний, медіаторний тощо. НЕЙРОВІТАН зумовлює нейротрофічну, регенеративну, антиоксидантну, нейромодулювальну, знеболювальну дію. Препарат відіграє важливу роль у синтезі нуклеотидів, нейромедіаторів, відновленні синап­тичної провідності між нервовими волокнами (Федеенко Г. Д., 1997).

Інгредієнти, які входять до складу препарату НЕЙРОВІТАН, сприяють нормалізації функції центральної та периферичної нервової системи. Про це свідчать публікації останніх років, у яких висвітлений досвід успішного застосування препарату НЕЙРОВІТАН в реабілітації дітей з перинатальним ураженням центральної нервової системи, комплексному лікуванні пацієнтів з психосоматичною патологією (Кирилова Л. Г. та співавт., 2003; Майданник В. Г. та співавт., 2003; Волосовец А. П. и соавт., 2005; Андрущук А. О., Мелліна Т. В., 2006). Повідомляється про позитивний досвід застосування препарату НЕЙРОВІТАН в комплексній терапії депресивних розладів (Вербенко В. А., 2003; Маркова М. В., 2003). Отримані сприятливі результати застосування препарату в лікуванні діабетичної та інших ендокринних полінейропатій (Лукаш Н. В., Крючкова О. Н., 2002; Кравчун Н. О. та співавт., 2004). Нещодавно опубліковані методичні рекомендації, у яких узагальнено досвід застосування препарату НЕЙРОВІТАН для лікування полінейропатій при ендокринних захворюваннях, обґрунтовано доцільність застосування його в сучасних схемах терапії неврологічних захворювань (Волошина Н. П. та співавт., 2003; Кравчун Н. О. та співавт., 2004). Щоправда, методичні рекомендації меншою мірою базуються на результатах власних досліджень, а побудовані за описовим принципом. Тому подальше вивчення терапевтичної ефективності препарату НЕЙРОВІТАН та доцільності його засосування у лікуванні захворювань периферичної нервової системи, безумовно, є актуальним.

Мета нашого дослідження — оцінити ефективність перорального застосування препарату НЕЙРОВІТАН (виробництва «Hikma», Йорданія) порівняно з парентеральним введенням вітамінів групи В у комплексному лікуванні хворих з вертеброгенним больовим синдромом попереково-крижового відділу хребта.

ОБ’ЄКТ і МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Проведено клініко-неврологічне обстеження 90 хворих (66 чоловіків і 24 жінки) віком від 20 до 60 років (в середньому — 45,8±1,5 року) з гострим вертеброгенним больовим синдромом попереково-крижового відділу хребта. Залежно від застосовуваної терапії пацієнтів розподілили на три групи. До 1- ї (основної) групи увійшли 30 хворих (26 чоловіків і 4 жінки), середній вік яких становив 44,8±1,65 року.У 23 з них виявлено рефлекторні синдроми (люмбоішіалгія), у 7 — дискогенну попереково-крижову радикулопатію (радикуліт). З метою лікування алгічного синдрому пацієнтам 1- ї групи призначали НЕЙРОВІТАН пер­орально по 1 таблетці 3 рази на добу в поєднанні з традиційною терапією (знеболювальні, антигістамінні дегідратаційні засоби, міорелаксанти).

До 2- ї (контрольної) групи увійшли 30 пацієнтів (22 чоловіки та 8 жінок), середній вік яких становив 46,9±1,65 року. У них також переважали вертеброгенні рефлекторні синдроми (люмбоішіалгія — у 24 пацієнтів) та корінцеві (у 6 випадках). Пацієнтам контрольної групи проводили традиційну терапію в поєднанні з парентеральним введенням вітамінів групи В (В₁ — 25 мг, В₆ — 50 мг, В₁₂ — 0,5 мг) 1 раз на добу.

До 3- ї (контрольної) групи увійшли 30 пацієнтів (18 чоловіків і 12 жінок), середній вік яких становив 45,6±­1,55 року. У 21 з них діагностували рефлекторний больовий синдром (люмбоішіалгія), у 9 — вертеброгенні компресійні синдроми. Хворим 2-ї контрольної групи призначали традиційну терапію в поєднанні з препаратом Нейрорубін («Mepha», Швейцарія) по 3 мл через день внутрішньом’язово (5 ін’єкцій), в подальшому переходили на пероральний прийом препарату по 1 таблетці 2 рази на добу.

Таким чином, хворі основної та контрольних груп були порівнянні за віком, клінічними варіантами уражень периферичної нервової системи. Тривалість стаціонарного лікування пацієнтів усіх клінічних груп становила 14–18 діб (в середньому — 15,8±1,3 доби).

Усім хворим проводили клініко-неврологічне обстеження, загальні лабораторні, інструментальні (спондилографія, комп’ютерна томографія чи магнітно-резонансна томографія хребта) методи дослідження. Для об’єктивізації больових синдромів, вираженості болю та контролю за ефективністю застосовуваної терапії використовували візуально-аналогову шкалу (ВАШ), шкалу вербальних оцінок (ШВО), опитувальник болю Мак-Гілла і опитувальник Роланда — Морріса (Melzack R., 1975; 1987; Белова А. Н., Щепетова О. Н. (ред.), 2002; Boyle G. J. et al., 2003).

Шкала ВАШ — це пряма лінія довжиною 10 см, на якій через кожні 2 см нанесені опорні слова: 0 — відсутність болю, 2 см відповідає дескриптору «слабий біль», 4 — помірний, 6 — сильний, 8 — надмірний, 10 — нестерпний. Хворий має відмітити рівень болю на прямій лінії. У дослідження включені пацієнти з больовим синдромом під час рухів понад 6 см за ВАШ. Ця шкала кількісно оцінює біль як просте відчуття та його інтенсивність.

Феномен болю характеризували також за ШВО в балах: 0 балів — біль відсутній; 1 бал — слабкий під час рухів; 2 бали — слабкий у стані спокою та помірний під час рухів; 3 бали — помірний у стані спокою та сильний під час рухів; 4 бали — нестерпний.

Для оцінки больового синдрому користувалися методом багатомірної семантичної дескрипції болю. З цією метою використали скорочений варіант опитувальника Мак-Гілла (Melzack R., 1987), опрацювання даних якого представляє якісну характеристику болю. 78 слів, що характеризують біль, розділені на 20 класів (субшкал) і утворюють 3 головні класи (шкали). Перший клас (з 1-го по 13-й) дає характеристику болю на сенсорному рівні, другий (з 14-го по 18-й) —на емоційному, третій клас (з 19-го по 20-й) допомагає визначити його вираженість. У кожному підкласі дескриптори розташовуються за збільшенням інтенсивності болю, пацієнт має вибрати один з них, який найбільш відповідає його відчуттям. Хворий вибирає ті чи інші дескриптори з будь-якої 20 субшкал, але лише один дескриптор у відповідній субшкалі. Вираховують ранговий індекс болю — суму порядкових номерів дескрипторів в субшкалах зверху донизу. Шкала Мак-Гілла дозволяє виміряти сенсорну, емоційну та кількісну складові больового синдрому.

Для визначення порушення життєдіяльності пацієнта використали опитувальник Роланда — Морріса. Тестування включає 18 питань, які стосуються обмежень, пов’язаних з болем у попереку. Хворий вибирав ті питання, що відповідали його стану на період обстеження, в подальшому підраховували загальну кількість позначених відповідей. Порушення життєдіяльності вважали у тому разі, якщо пацієнт визначав понад 7 пунктів. Порушення можуть бути вираженими (8–12 пунктів) або значно вираженими (13–18 пунктів).

Терапевтичну ефективність застосовуваних методів лікування оцінювали з урахуванням позитивних змін неврологічного статусу, відновлення неврологічних функцій за даними шкал ШВО і ВАШ, опитувальників Мак-Гілла та Роланда — Морріса. Оцінку стану хворих проводили щоденно, аналіз результатів уніфікованих шкал здійснювали до та після лікування.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Результати аналізу неврологічного статусу пацієнтів усіх клінічних груп з гострим рефлекторним больо­вим синдромом свідчать, що переважна більшість з них скаржились на біль у поперековій ділянці, що поширювався на сідницю, ногу. Часто біль посилювався за умови найменшого руху тулуба, під час кашлю. Нерідко біль поєднувався з почуттям заніміння ноги, особливо стопи. Рухи хребта у поперековій ділянці були різко обмеженими під час нахилів, відзначалося напруження м’язів, виявлялися вегетативно-судинні та нейродистрофічні порушення, симптоми натягу.

Клінічні прояви компресійного синдрому найчастіше супроводжувалися здавлюванням корінців L_V і S_I, дещо рідше корінця L_IV. Основним клінічним симптомом у цьому разі був біль у попереково-крижовій ділянці, частіше стріляючого характеру, з відчуттям оніміння, затерпання. Досить часто розвивався протибольовий сколіоз. До частих симптомів належало зниження чи зникнення ахіллового рефлексу. У ділянці ураженого корінця виявлялася гіпестезія всіх видів чутливості. Вираженими були вегетативно-судинні, нейродистрофічні порушення, симптоми натягу.

Результати обстеження до лікування, отримані шляхом використання комбінованої ВАШ і ШВО, свідчать, що у пацієнтів усіх клінічних груп біль класифікувався як виражений або значно виражений.

Вихідні результати анкет із застосуванням опитувальника Мак-Гілла свідчать, що більшість хворих скаржилися на ниючий, стріляючий, пекучий біль, що турбував їх у стані спокою та підсилювався під час рухів. Наявність болю в нижній ділянці спини, без­умовно, супроводжувалася вираженим порушенням життєдіяльності пацієнтів. Про це свідчила наявність обмежень, пов’язаних з болем (>9 балів) за даними опитувальника Роланда — Морріса.

Узагальнені дані показників болю у пацієнтів з гострим вертеброгенним больовим синдромом до та після лікування наведені у таблиці.

*Вірогідність відмінності показників до і після лікування, р<0,01.

Як свідчать дані, середні фонові показники застосовуваних уніфікованих шкал і опитувальників до лікування не виявили суттєвої різниці щодо вираженості больового синдрому в поперековому відділі хребта у пацієнтів різних клінічних груп. Середні їх значення свідчать, що больовий синдром здебільшого був вираженим або різко вираженим. Порівняння рангового індексу болю з використанням опитувальника Мак-Гілла свідчить, що для описання своїх відчуттів хворі усіх груп частіше підбирали дескриптори з сенсорної складової больового синдрому. Вихідний рівень порушень життєдіяльності у пацієнтів усіх досліджуваних груп перевищував 9 балів, що свідчило про значні обмеження, пов’язані з болем у нижній ділянці спини.

Після лікування у хворих усіх клінічних груп відзначено поліпшення загального стану, регрес або значне послаблення больового синдрому в попереково-крижовому відділі хребта, про що свідчить динаміка показників болю на фоні проведеного лікування (див. таблицю). Відзначали вірогідне зменшення вираженості больового синдрому за ВАШ на 6,28–6,4 см і за даними ШВО — на 2,34–2,38 бала.

Динаміка результатів опитувальника Мак-Гілла у пацієнтів основної та контрольних груп свідчить про вірогідне зниження кількості дескрипторів 1–13 підшкал (на 15,5–17,5 бала), які характеризують сенсорну складову больового синдрому попереково-крижового відділу хребта. Знижувалася також загальна сума рангів 14–19 підшкал (емоційна складова больового синдрому).

Відносно швидке зменшення вираженості болю у хворих усіх клінічних груп сприяло відновленню об’єму рухів у попереково-крижовому відділу хребта, регресу м’язово-тонічних порушень. Досягнуті терапевтичні ефекти підтверджувалися даними опитувальника Роланда — Морріса (див. таблицю), що свідчило про нормалізацію життєдіяльності пацієнтів після лікування; показник анкети Роланда — Морріса в групах відповідно становив: 5,10±0,49; 5,63±0,35; 5,09±­0,12 бала.

Проведене дослідження виявило достатньо високу терапевтичну ефективність препарату НЕЙРОВІТАН у комплексному лікуванні пацієнтів з гострими вертеброгенними рефлекторними і корінцевими больовими синдромами попереково-крижового відділу хребта. Позитивні результати терапії відзначали і в хворих, які отримували ін’єкційні форми вітамінів групи В і Нейрорубін.

Природно виникає питання: який шлях введення вітамінів групи В є доцільнішим у лікуванні захворювань периферичної нервової системи — пероральний чи парентеральний? Оскільки інгредієнти полівітамінного комплексу НЕЙРОВІТАН містяться в окремих мікрокапсулах, не взаємодіють між собою, добре всмоктуються слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту, пероральний шлях прийому є природним і ви­правданим, тобто має переваги перед ін’єкційним введенням вітамінів. Слід зазначити, що хороше засвоєння тіаміну за умови ентерального введення препарату НЕЙРОВІТАН забезпечується наявністю в його складі лікарської форми тіаміну, поєднаного з тіоктовою кислотою — октотіаміну. Аналіз результатів лікування залежно від застосовуваної терапії не виявив переваг парентерального введення вітамінів групи В і препарату Нейрорубін порівняно з пероральним застосуванням препарату НЕЙРОВІТАН в комплексному лікуванні при вертеброгенних больових синдромах.

Препарат НЕЙРОВІТАН безпечний, добре переноситься хворими, побічних ефектів, алергічних реакцій не відзначали.

ВИСНОВКИ

1. Використання полівітамінного комплексу НЕЙРОВІТАН у лікуванні пацієнтів з гострими вертеброгенними больовими синдромами сприяє регресу чи значному послабленню больового синдрому, повнішому відновленню життєдіяльності пацієнтів, об’єму рухів у попереково-крижовому відділі хребта.

2. Курсове застосування препарату НЕЙРОВІТАН у комплексному лікуванні при больових синдромах у нижній ділянці спини виявило статистично значущий регрес показників болю, відновлення працездатності пацієнтів за даними уніфікованих неврологічних шкал ВАШ, ШВО і опитувальників Мак-Гілла та Роланда — Морріса.

3. Дані аналізу результатів комплексного лікування вертеброгенних больових синдромів у разі пер­орального застосування препарату НЕЙРОВІТАН порівняно з парентеральним введенням вітамінів групи В та препарату Нейрорубін не виявили суттєвої різниці кінцевих показників результатів терапії. Водночас клінічні спостереження свідчать, що пероральний шлях введення полівітамінних комплексів є природним, фізіологічним, а тому доцільнішим порівняно з ін’єкційним введенням.

4. Наші дані свідчать про доцільність включення препарату НЕЙРОВІТАН до програми лікування пацієнтів з вертеброгенними больовими синдромами попереково-крижового відділу хребта. Препарат безпечний, побічні ефекти практично відсутні.

ЛІТЕРАТУРА

• Андрущук А.О., Мелліна Т.В. (2006) Нейровітан в комплексному лікуванні дітей з психосоматичною патологією. Соврем. педиатрия, 3(12): 212–214.
• Белова А.Н., Щепетова О.Н. (ред.) (2002) Шкалы, тесты и опросники в медицинской реабилитации. Антидор, Моск­ва, 440 с.
• Вербенко В.А. (2003) Опыт применения препарата Нейровитан в комплексной терапии депрессивных расстройств. Укр. вісн. психоневрології, Т. 11, Вип. 4(37): 49–52.
• Волосовец А.П., Кривопустов С.П., Дзюба О.Л., Логинова И.О., Гричина Л.М. (2005) Применение Нейровитана в комплексной реабилитации перинатальных поражений центральной нервной системы. Соврем. педиатрия, 2(7): 173–175.
• Волошина Н.П., Григорова І.А., Богданова І.В. (2003) Використання препарату «Нейровітан» в сучасних схемах лікування неврологічних захворювань. Метод. рекомендації. Харків, 20 с.
• Головченко Ю.І., Каліщук-Слободін Т.М., Клименко О.В., Асауленко О.І., Рябіченко Т.М., Гавронська О.М. (2007) Нові підходи до застосування вітамінів групи В у комплексному лікуванні захворювань периферичної нервової системи. Міжнар. неврол. журн., 1: 17–20.
• Жданова М.П., Голубчиков М.В., Міщенко Т.С. (2007) Стан неврологічної служби України в 2006 році та перспективи розвитку. Харків, 24 с.
• Казак С.С., Прокопенко І.Г. (2003) Роль вітамінів у розвитку деяких патологічних станів та можливі шляхи усунення полігіповітамінозів у дітей раннього віку. Перинатологія та педіатрія, 2: 70–75.
• Кирилова Л.Г., Василенко М.А., Ткачук Л.І., Медве- денко Г.Ф., Силаєва Л.Ю., Шияненко Н.П., Шевчен­­ко Т.Б. (2003) Комплексна поетапна реабілітація перинатальних уражень мозку новонароджених і дітей раннього віку групи високого ризику. Педіатрія, акушерство та гінекологія, 5: 10–14.
• Киричек Л.Т. (2001) Фармакология витаминов. Междунар. мед. журн., 4: 97–104.
• Кравчун Н.О., Земляніцина О.В., Козаков О.В. (2004) Використання препарату «Нейровітан» для лікування полінейропатій при ендокринних захворюваннях. Метод. рекомендації. Київ — Харків, 16 с.
• Лукаш Н.В., Крючкова О.Н. (2002) Опыт лечения Нейровитаном диабетических нейропатий. Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского государственного медицинского университета, Т. 140, с. 58–63.
• Луцкий И.С. (2007) Витамины группы В в клинической практике. Междунар. неврол. журн., 2: 113–122.
• Майданник В.Г., Хмєлєвський Ю.В., Корнійчук В.В., Бурлай В.Г., Кухта Н.М., Іваха М.М., Задоріна О.В. (2003) Застосування Нейровітану у дітей з вегетативними дисфунк­ціями та гастроентерологічною патологією. Педіатрія, акушерство та гінекологія, 6: 46–51.
• Маркова М.В. (2004) Нейровитан: перспективы применения в пограничной психиатрии. Архив психиатрии, 1: 70–74.
• Поворознюк В.В., Слюсаренко О.М. (2006) Нейрорубін в лікуванні гострого та хронічного больового синдрому в нижній ділянці спини. Укр. мед. часопис, 1(51): 96–99.
• Романенко А.В. (1999) Нейромодуляторная роль тиамина и его производных. Фитосоциоцентр, Киев, 151 с.
• Романовский В.Е., Синькова Е.А. (2000) Витамины и витаминотерапия. Феникс, Ростов-на-Дону, 320 с.
• Федеенко Г.Д. (1997) Эффективность нового комплексного витаминного препарата — Нейровитан. Фармакол. вісн., 4: 44–46.
• Хмелевский Ю.В., Розанов А.Я. (1975) Обмен витаминов при сердечно-сосудистых заболеваниях. Здоров’я, Київ, 151 с.
• Boyle G.J., Fernández E., Ortet G. (2003) El cuestionario de dolor de McGill (McGill Pain Questionnaire — MPQ) : consideraciones lingüísticas y estadísticas. Revista de Psicología de la Universidad de Chile, 12(1): 111–119 (http://rehue.csociales.uchile.cl/publicaciones/psicologia/docs/PDF_Revista_2003_n1/cap07.pdf).
• Melzack R. (1975) The McGill Pain Questionnaire: major properties and scoring methods. Pain, 1(3): 277–299.
• Melzack R. (1987) The short-form McGill Pain Questionnaire. Pain, 30(2): 191–197.

Адреса для листування:
Віничук Степан Мілентійович
01004, Київ, бульв. Тараса Шевченка, 13
Національний медичний університет
ім. О.О. Богомольця, кафедра нервових хвороб