Регулярна фізична активність і навантажувальні тренування, що становлять програму кардіореабілітації, позитивно впливають на різні фактори ризику: підвищення фібринолітичної та зниження коагулянтної активності, протизапальні ефекти, покращення автономної функції, запобігання та відновлення асоційованого з віком зниження ендотелійзалежної вазодилатації. Користь від фізичного тренування полягає у сповільненні прогресування коронарної хвороби серця.
Дії лікаря
1. Під час госпіталізації потрібно дати індивідуалізовані поради щодо зміни способу життя і корекції факторів ризику (немедикаментозної та медикаментозної).
2. Для розробки рекомендацій необхідно оцінити ризик на підставі фізичної активності анамнестично та результатів навантажувального тесту.
3. Доцільно провести симптом-обмежувальний навантажувальний тест після клінічної стабілізації чи субмаксимальний навантажувальний стрес-тест у відібраних випадках.
4. Виконання навантажувальної проби (з фізичним навантаженням, стрес-ехокардіографія) перед випискою дозволяє уточнити ризик та визначити показання до передвиписної коронаровентрикулографії для оцінки доцільності планової хірургічної реваскуляризації.
Реабілітація має такі цілі:
- підвищення функціональної можливості;
- зменшення проявів ангінальних симптомів;
- підвищення фізичної активності;
- модифікація факторів ризику;
- покращення якості життя;
- покращення соціального функціонування;
- зниження частоти госпіталізацій;
- зниження частоти повторних серцево-судинних подій;
- покращення виживаності.
Види реабілітації:
- фізична реабілітація;
- психологічна реабілітація;
- соціальна реабілітація.
Протипоказання до фізичної реабілітації:
- нестабільна стенокардія;
- неконтрольована надшлуночкова та шлуночкова аритмія;
- неконтрольована серцева недостатність;
- високоступенева блокада без штучного водія ритму;
- тромбоемболія легеневої артерії та нещодавно перенесений тромбофлебіт;
- причини, не пов’язані з кардіальним захворюванням (ортопедичні та інші хвороби).
Реабілітація у стаціонарі
При неускладненому перебігу фізичну активність можна починати наступного дня. Після великого та/або ускладненого міокардіального ураження фізичну активність можна починати після клінічної стабілізації та поступово збільшувати залежно від симптомів.
При збереженій фізичній здатності без клінічних симптомів пацієнт може відновити звичайну фізичну активність тривалістю 30–60 хв (швидка хода), доповнюючи підвищенням денної активності (наприклад прискорення ходьби на роботі, у саду чи виконання домашньої роботи); в інших випадках пацієнт може відновлювати фізичну активність на рівні 50% від максимальної фізичної здатності з поступовим її зростанням.
Фізична активність полягає у ходьбі, підйомі сходинками та їзді на велосипеді.
Дії лікаря
1. При неускладненому інфаркті міокарда з наявністю патологічного зубця Q та після нестабільної стенокардії до виписки освоюються підйом на сходовий проліт у 22 сходинки та дистанційна ходьба на 1000 м за один етап.
2. Активізація проводиться під контролем частоти серцевих скорочень, артеріального тиску (АТ) та електрокардіограми (реєстрація до і після дистанційної ходьби не рідше 1 разу на тиждень, а також до і після освоєння сходів).
3. Допускається підвищення частоти серцевого ритму на 20 уд./хв порівняно зі спокоєм, але не більше ніж до 100–105 уд./хв за абсолютним значенням. Підвищення систолічного АТ не може перевищувати 20 мм рт. ст., а діастолічного — 10 мм рт. ст. при зниженні зазначеної величини порівняно зі станом спокою на 10 мм рт. ст. для систолічного АТ і 5 мм рт. ст. для діастолічного АТ. При цьому абсолютні значення АТ не мають перевищувати 140/90 мм рт. ст.
4. Пацієнти, яким в гострий період проведено реваскуляризацію міокарда за рахунок ангіопластики чи стентування, переважно входять до І групи (неускладнений перебіг).
5. У випадках ускладненого перебігу інфаркту міокарда (II група) і захворювань, які призводять до тяжкого фізичного стану пацієнта, ті самі результати активізації досягаються пізніше, через що затримується розширення рухового режиму та інтенсифікується медикаментозне лікування.
6. У частини пацієнтів (III група) не вдається досягти вказаного рівня активізації в стаціонарі. До кінця перебування в стаціонарі у пацієнтів II і III груп слід визначити подальший ризик перебігу захворювання з урахуванням наявності хоча б одного з наведених факторів ризику.
Реабілітація в санаторії
В Україні зберігається етапна реабілітація пацієнтів з гострим порушенням коронарного кровообігу, яка починається в стаціонарі, а потім продовжується на постстаціонарному етапі (амбулаторний чи санаторний).
Дії лікаря
Проведення тренувань з метою направлення у кардіореабілітаційний санаторій має починатися у пацієнтів після стабілізації клінічного стану, без проявів серцевої недостатності вище ІІ ступеня, значних порушень серцевого ритму (постійна форма фібриляції передсердь, часта екстрасистолічна аритмія, атріовентрикулярна блокада ІІ–ІІІ ступеня), ішемічних змін на електрокардіограмі при дозованому фізичному навантаженні. Останній тест може бути виконаний як на велоергометрі, тредмілі, так і шляхом дозованої ходи. Зазвичай пацієнтів після гострого коронарного синдрому можна відправляти до санаторію після нормального виконання 70% навантаження або після освоєння 1 км дистанції.
