Розповсюдженість епілепсій у розвинутих країнах становить 5–10 випадків на 1000 мешканців. Згідно з результатами популяційних досліджень, проведених у таких країнах, частота розвитку епілепсій коливається у межах від 0,28 до 0,53 на 1000 населення. У країнах СНД розповсюдженість цієї хвороби становить 0,96–10,0 на 1000 осіб. В Європі на епілепсії хворіють 6 млн осіб, із них 40% не отримують належного лікування. Кожний 20-й житель мав протягом життя хоча б один епілептичний напад. У кожної 150-ї людини реєструють епілепсію як захворювання.
Частота нових випадків хвороби на рік становить у світовому масштабі в середньому 0,04%, однак відмічають коливання в різні періоди життя: у дитячому віці — 0,9 з 1000 на рік, у середньому — 0,2 з 1000 на рік.
Захворюваність на епілепсії у дітей в Україні становить у межах 4,7–5,9 на 10 тис., розповсюдженість — 33,0–37,8 на 10 тис. Інвалідність с приводу епілепсії мають 4,4–5,0 на 10 тис. дітей.
Діагностика епілепсії
Діагностичні заходи спрямовуються на виключення наявності актуальної соматичної патології та метаболічних порушень, перебіг яких може характеризуватися судомами.
Найбільш поширені пароксизмальні стани у дітей, що потребують диференційної діагностики з епілепсією на етапі первинної допомоги:
1. Метаболічні порушення з судомами внаслідок гіпокальціємії, гіпомагніємії, гіпоглікемії.
2. Нейроінфекції.
3. Інтоксикації.
4. Отруєння.
5. Черепно-мозкова травма.
6. Фебрильні судоми.
Діагноз епілепсії встановлюють у закладах охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу.
Доведено, що для виключення актуальної соматичної патології та метаболічних порушень у дитини необхідними є: оцінка характеру судомних нападів, урахування анамнестичних даних, фізикального обстеження, лабораторних показників та результатів інструментальних методів дослідження.
Діагноз епілепсії у дітей та підлітків має бути встановлений лікарем-неврологом дитячим, що пройшов відповідну підготовку та має досвід в епілептології.
Дії лікаря
1. Збір анамнезу, при цьому оцінити:
1.1. Обставини виникнення та клінічну картину першого (та інших) нападів.
1.2. Анамнез життя.
1.3. Сімейний анамнез (наявність пароксизмальних порушень у рідних).
2. Фізикальне обстеження пацієнта для виключення (або підтвердження) наявності соматичної патології, що могла призвести до виникнення нападів.
3. Лабораторні методи обстеження:
- загальний аналіз крові;
- загальний аналіз сечі;
- біохімічний аналіз крові (з визначенням рівня електролітів, глюкози).
4. Інструментальні методи дослідження:
- ЕКГ — для діагностики значущих порушень ритму серця.
Лікування епілепсії
Медикаментозне лікування епілепсії
Лікування при епілепсії призначають у закладах охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу.
Дії лікаря
1. Контроль виконання призначень лікаря-невролога дитячого та моніторинг можливих побічних ефектів терапії.
2. Невідкладна допомога у разі виникнення епілептичного нападу та епілептичного статусу.
Подальше спостереження/диспансеризація
Пацієнти з епілепсією підлягають диспансеризації у дитячого невролога.
Дітям та підліткам має проводитися регулярний диспансерний огляд фахівцем з питань епілепсії.
1. Забезпечити записи в медичній карті амбулаторного хворого (форма № 025/о) та контроль дотримання плану диспансеризації.
2. Сприяти виконанню пацієнтом плану диспансеризації.
3. Надавати рекомендації щодо способу життя та фізичних навантажень, пояснювати хворим необхідність дотримання здорового способу життя та особливостей лікування.
Профілактика епілепсії у дітей
До заходів профілактики слід віднести рекомендації щодо способу життя, адекватне лікування та профілактику захворювань та станів, що можуть призвести до розвитку епілепсії.
Уникнення факторів, що провокують розлад функцій ЦНС: порушення режиму дня і відпочинку, порушення режиму сну.
Своєчасне і адекватне лікування з приводу інших захворювань та травм центральної нервової системи, соматичних захворювань.
На сьогодні не існує переконливих доказів, які б підтверджували ефективність рекомендацій щодо ролі способу життя і профілактики в розвитку та лікуванні епілепсії, але, на думку експертів, вони мають входити до завдань загального цільового консультування пацієнтів сімейним лікарем.
Дії лікаря
Обов’язкові
Рекомендувати уникати впливу факторів ризику рецидиву епілептичних нападів, нормалізації режиму навчання та відпочинку, проведення освітньої роботи з пацієнтом та його батьками.
Бажані
Надати інформаційний листок для пацієнтів та їхніх батьків, в якому подано рекомендації щодо здорового способу життя.
Використана література
- Міністерство охорони здоров’я України (2014) Наказ МОЗ України від 17.04.2014 р. № 276 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при епілепсіях».
