24 березня 2015 р. в Міністерстві охорони здоров’я України відбувся круглий стіл «Проблеми законодавчого супроводу трансплантації в Україні», в якому взяли участь представники Міністерства, Національної академії медичних наук України, керівники провідних клінік, практикуючі лікарі, які опікуються проблемою трансплантації, народні депутати України, юристи, представники громадських і релігійних організацій.
Відкриваючи круглий стіл, Світлана Хотіна, директор Департаменту медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, зазначила, що проблема трансплантології стоїть дуже гостро в Україні, де, на відміну від Білорусі та багатьох інших країн, у тому числі й пострадянського простору, вона не зрушила з місця з моменту набуття державою незалежності. Тож необхідно починати обговорення знову. Дуже багато залежить від того, як законопроект про зміну презумпції незгоди на презумпцію згоди, який буде винесено на розгляд громадськості найближчим часом, підтримають депутати, зокрема профільний комітет Верховної Ради. Отже, надзвичайно важливо залучитися підтримкою щодо таких актуальних питань.
Олександр Ніконенко, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Трансплантологія», ректор Запорізької медичної академії післядипломної освіти, академік Національної академії медичних наук (НАМН) України, розповів про нинішній стан справ в Україні із проведенням трансплантацій органів. Він зазначив, що при МОЗ України існує координаційний центр, який об’єднує усі клінічні центри, що займаються проблемами трансплантації. У 1999 р. прийнято Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», який абсолютно не відповідає європейським вимогам. Діяльність, пов’язану із трансплантацією, регулює ціла низка підзаконних нормативних актів Кабінету Міністрів України та МОЗ України, серед яких наказ МОЗ України від 23.09.2013 р. № 821 «Про встановлення діагностичних критеріїв смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини», який насправді на сьогодні не виконується у більшості лікувальних установ країни. Пояснюється це декількома причинами, однією з основних є те, що реанімаційні відділення не оснащені апаратурою, необхідною для проведення діагностики смерті мозку. Однак навіть у тих медичних закладах, де таке обладнання є, ні головний лікар, ні керівник відділення реанімації фактично не виконують цей наказ. Також відсутній контроль за виконанням наказу як з боку МОЗ України, так і з боку обласних управлінь охорони здоров’я.
На сьогодні в Білорусі, яка за кількістю населення в 5 разів менша за Україну, проводять набагато більше трансплантацій — нирки, печінки, серця, підшлункової залози, і вже здійснено підготовку до трансплантації легенів і кишечнику. В Україні за 5 останніх років виконано 612 трансплантацій, з них всього 72 (тобто близько 11%) — від трупа, що викликає здивування у світі. У нашій державі існує достатня кількість підготовлених спеціалістів з трансплантології, а також велика мережа центрів трансплантації. Потреба у трансплантації нирки в Україні становить близько 2,5 тис. на рік, а за 30 років виконано всього 2100. Пацієнтів, які потребують пересадки серця, — більше 1000 на рік, а виконано усього 8. Трансплантація печінки потрібна 500 хворим протягом року, а проведена лише у 139 випадках.
На сьогодні розвиток трансплантації в Україні обмежений цілим комплексом проблем. Одна з них — закон про трансплантацію, не адаптований до суспільних потреб. Вагомими перепонами є відсутність фінансування операцій з трансплантації, відсутність державної програми розвитку координації трупного донорства, а також те, що діагностика смерті мозку не стала обов’язковою процедурою у реанімаційних відділеннях, незважаючи на наявність відповідного наказу, а координаційний центр з трансплантації не має необхідних повноважень. Криза розвитку трансплантології в Україні призводить до того, що наша держава та її громадяни фінансують закордонну медицину, зокрема в Білорусі. Кількість потенційних донорів — 25 на 1 млн населення. Це надало б можливість виконувати більше 4,5 тис. трансплантацій на рік. Дефіцит трупних органів для трансплантації пов’язаний з неможливістю виконати забір органів, побоюванням лікарів-реаніматологів кримінального переслідування з боку родичів. Важливе значення у гальмуванні розвитку трансплантаційної медицини має негативне ставлення адміністрацій баз забору органів до цього процесу через брак фінансування, постійні напружені ситуації з родичами та відсутність системи координації трупного донорства. У розвинених країнах у тих лікарнях, де дозволено проводити забір органів, є посада трансплант-координатора, який бере участь у пошуку донора. В Україні ввести цю посаду поки не вдалося. До обов’язків трансплант-координатора входять: виявлення потенційного донора, інформування про це трансплантаційного центру, проведення усіх організаційних заходів на базі забору органів тощо, проте на базі забору органів можна працювати тільки тоді, коли є налагодженою діагностика смерті мозку. На сьогодні усі ці заходи виконуються «за домовленістю». Тому поряд зі змінами до закону необхідно розвивати підготовку та впровадження інституту трансплант-координаторів. У нашій країні на 1 млн населення припадає 0,2 донора, а, наприклад, в Іспанії, де є 12 трансплант-координаторів, — 35 донорів на 1 млн населення. Нині в Україні організована мобільна нейродіагностична бригада, яка може здійснювати діагностику смерті мозку на різних базах забору органів. Вона виїздить у лікарню за викликом чергового реаніматолога для проведення діагностики смерті мозку. Після цього або вживають реанімаційні заходи, або пацієнта у подальшому розглядають як потенційного донора. Отже, в українських центрів на сьогодні є достатньо можливостей для того, щоб виконувати необхідний обсяг операцій.
Серед пропозицій з реорганізації координаційного центру — повністю реорганізувати його у Державну службу трансплантації та органного донорства, яка б об’єднала усі бази, в яких можливий забір органів. Ще один важливий момент: трупне донорство не може бути успішно розвинене за відсутності фінансування донорського етапу. Сьогодні забір донорських органів здійснюється виключно за особистої домовленості з головним лікарем та черговим лікарем.
Чому необхідно змінювати закон? Закон, прийнятий раніше, теж відповідав деяким принципам європейського законодавства, проте він виявився не адаптованим до українських реалій. Презумпція незгоди, задекларована в ньому, призвела до того, що на території України була призупинена трупна трансплантація. Новий закон, в якому передбачена презумпція згоди, необхідний для того, щоб була переконаність у легальності, правильності професійних дій, у потребі у цих діях, відчуття високої соціальної значущості цієї роботи.
Про зміни закону мова йде вже третій рік, і за цей період проведено дуже велику роботу. Майже у всіх областях України відбулося відкрите обговорення нової редакції, а саме введення презумпції згоди, в усіх регіонах після обговорення одержано підтримку. Цю проблему піднімали під час відкритих дискусій на телебаченні, у засобах масової інформації тощо.
Що таке презумпція згоди і як вона реалізується? Кожна людина протягом життя може зробити письмову відмову від можливості стати донором у разі її смерті. Письмову відмову може надати близький родич хворого, якщо останній при житті висловлював таку відмову, але не зробив такої заяви з будь-яких причин письмово.
На сьогодні основна проблема — це дуже складний емоційний стан лікаря-реаніматолога, який тільки-но боровшись за життя пацієнта, спілкувавшись з його родичами, змушений пропонувати їм надати згоду на трансплантацію органів. Не простіше в емоційному плані й родині померлого — 80% людей категорично відмовляються обговорювати це питання.
Олександра Павленко, перший заступник міністра охорони здоров’я України, висловила офіційну позицію Міністерства з цього приводу. Вона зазначила, що МОЗ України цікавлять усі ініціативи, в першу чергу законодавчі, які вже розглядалися раніше, адже дуже важливо не втратити жодної корисної ідеї. Проте управлінцям необхідно знати думку про цей законопроект не тільки медичної громади, але й широких верств суспільства, зокрема релігійних організацій. Варто також обговорити питання моралі, побудови й реалізації інформаційної політики, яка має супроводжувати впровадження зазначеного законопроекту. Адже громадяни України мають розуміти свою особисту вигоду з всього, що відбувається у законотворчому полі. Слід знати, які бюджетні кошти будуть витрачені на реалізацію законопроекту. Законопроект передбачає створення реєстру і державної служби з трансплантації, отже, інформаційний пакет має включати положення про цю службу, доступну інформацію про орган державної влади, при якому вона створюється, відомості про те, хто адмініструє цю базу, хто фізично веде реєстр, куди громадянин має нести заяву тощо.
Борис Тодуров, директор ДУ «Інститут серця МОЗ України», зазначив, що логічно при роботі над проектом закону та підзаконних актів керуватися такими документами, як Керівні принципи Всесвітньої організації охорони здоров’я з трансплантації людських клітин, тканин і органів, Декларація щодо трансплантації органів людини від 1987 р. та додатковий протокол до Конвенції з прав людини та біомедицини стосовно трансплантації органів і тканин людини (Страсбург, Франція, 24.01.2002 р.).
З огляду на складну ситуацію в зоні проведення антитерористичної операції та можливі спекуляції з цього приводу, доповідач запропонував доповнити законопроект таким підпунктом: «взяття органів і тканин у військовослужбовців та цивільних осіб, які загинули чи дістали поранення під час участі у бойових діях, не допускається».
Зоряна Черненко, юрист, член Громадської ради МОЗ України, підкреслила, що пропонований законопроект стосується лише впровадження презумпції згоди, а такі питання, як неготовність системи охорони здоров’я і суспільства, відсутність фінансування, цим документом не вирішуються. На її думку, навіть у разі затвердження презумпції згоди родичі все одно зможуть подавати до суду, якщо їх не поінформували про взяття органів або поінформували не всіх. Тому значну роль необхідно відвести роботі з громадськістю, аби заохотити людей до донорства, і тоді зміни в законі навіть можуть стати непотрібними.
Отець Андрій Нагірняк, голова Громадської ради МОЗ України з питань співпраці з Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій, висловив її офіційну позицію з цього приводу. Він зазначив, що церкви і релігійні організації в цілому позитивно налаштовані щодо трансплантації, яка є способом благодійності та жертовності, тому не може бути дискусії з цього приводу. Водночас дуже важливим є питання підготовки суспільної думки. Тому революційно 
закріпити в законодавстві презумпцію згоди, не маючи щонайменше 5 років на підготовку до цього рішення громадськості, за його словами, не має можливості. Церква готова допомогти у вирішенні цієї проблеми. Отець Андрій підкреслив, що дуже важливо шанувати свободу волі кожної людини. Церква говорить про те, що Бог дав людині свободу, і лише вільний вибір самої людини дарувати зокрема і частинку себе може мати характер жертовності та благодійності.
Микола Колесник, директор ДП «Інститут нефрології НАМН України», звернув увагу присутніх на те, що зовсім не підіймаються питання післятрансплантаційного забезпечення. Якщо навіть презумпція згоди запрацює, і кількість трансплантацій, зокрема нирки, швидко збільшиться, то опікуватися такими пацієнтами держава у подальшому не зможе. Розвиток післятрансплантаційного
забезпечення має також розглядатися в пакеті з проектом закону, що обговорюється. Він також наголосив, що трансплантація нирки з усім комплексом медичного забезпечення коштує державі значно дешевше, ніж пожиттєвий гемодіаліз або перитонеальний діаліз.
У ході дискусії озвучено декілька моментів з тексту законопроекту, які можуть містити корупційну складову. Розглянуто питання щодо необхідності розробки двох окремих законопроектів для органів і тканин та для клітин, зокрема стовбурових, які часто використовують в онкогематології, що регулюється в світі іншими нормативними актами.
Завершуючи круглий стіл, С. Хотіна зазначила, що усі пропозиції будуть підсумовані, і наступне обговорення проекту відбудеться 15 квітня 2015 р. Адже зміна умов та порядку трансплантації дозволить значно збільшити кількість органних та тканинних трансплантацій, знизить соціальне напруження в суспільстві та покращить міжнародний імідж України.
Олександр Устінов,
фото Серія Бека
