Посттравматичний стресовий розлад: виявлення, перша допомога, методи власної психологічної безпеки

Результати численних досліджень свідчать, що психологічний стан, який розвивається внаслідок впливу травматичної події, не належить до жодної з відомих у клінічній практиці класифікацій.

Комплекс симптомів, що спостерігалися у тих, хто пережив травматичний стрес, одержав назву «посттравматичний стресовий розлад» — ПТСР (Posttraumatic Stress Disorder). Критерії діагностики цього розладу були включені до Американського національного діагностичного психіатричного стандарту (Diagnostical and Statistical Mannual of Mental Disorders) і зберігаються там донині. З 1994 р. ці критерії включені й у європейський діагностичний стандарт МКХ-10 (International Statistical Classification of Diseases, Injuries and Causes of Death — ICD-10).

Поширеність цих розладів прямо залежить від частоти стресових ситуацій. У 50–80% осіб, які перенесли тяжкий стрес, розвиваються клінічно оформлені розлади і порушення адаптації. У мирний час випадки ПТСР відзначають у 0,5% випадків у жінок і в 1,2% — у чоловіків. Найбільш вразлива група — це діти, підлітки та люди літнього віку. Крім специфічних біологічних і психологічних особливостей, у цієї групи осіб не сформовані (у дітей) або ригідні (у людей літнього віку) компенсаторні механізми.

У разі легкого випадку ПТСР добре діє психотерапія. Примирити людину з її минулим — сенс більшості методів психотерапії при ПТСР. Для успішного лікування психотерапевт повинен вміло реагувати на «сильні афекти», які настільки часто виявляють хворі: емоційну лабільність, вибуховість, вразливість.

Психотерапія допомагає хворому справитися з почуттям провини, знайти втрачене почуття контролю над оточуючим, впоратися зі станом безпорадності й безсилля.

Дуже важливі групи підтримки, в яких пацієнтові допоможуть глибше розібратися у значенні травматичної події.

В США функціонують групи підтримки ветеранів, жертв військових дій та військовополонених, у Нідерландах — притулок для жінок — жертв домашнього насилля.

У Києві на Майдані незалежності функціонують професійні групи для жертв насильства та свідків трагічних подій.

На певних етапах розвитку ПТСР доцільне застосування фармакотерапії. Показаннями для призначення медикаментозного лікування є:

• психомоторне збудження;
• панічні атаки, напади страху;
• депресія, аутоагресивна поведінка;
• агресивна і деструктивна поведінка;
• соматовегетативні порушення;
• стійкі порушення сну.

Дуже важливе лікування симптоматичного алкоголізму або наркоманії, які нерідкісні у цих хворих.

У тяжких випадках необхідно призначати медикаментозне лікування.

Також при наданні першої психологічної допомоги таким хворим необхідно пам’ятати про те, як захистити себе від симптому вигоряння, який може розвинутися протягом декількох годин такої роботи. Саме про безпеку медичних працівників та особливості надання першої психологічної допомоги постраждалим в зоні АТО та внутрішньо переміщеним особам йшлося у презентації Дарії Сапон, аспіранта Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, під час сертифікатного тренінгу на тему «Перша психологічна допомога тимчасово переміщеним особам та постраждалим у надзвичайних ситуаціях», який проходив у Києві 10 вересня 2014 р.

Починаючи презентацію, Д. Сапон зазначила, що найголовніше, коли починається робота з постраждалими, це захистити себе. На початку роботи психологи підписують декілька основних документів, і один з них — заходи щодо власної безпеки. Пам’ятати про себе необхідно у будь-якому разі, адже доведеться працювати із дуже складними пацієнтами.

Одним із найперших і найважливіших заходів власної безпеки є самоконтроль і саморегуляція. Справа в тому, що при роботі із постраждалими в зоні АТО чи внутрішньо переміщеними особами можна вигоріти за 5–6 год. Після цього відновлення буде дуже тривалим і, можливо, психологам і волонтерам знадобиться допомога лікарів-психіатрів. Адже при роботі з постраждалими на себе беруться емоції, і цих емоцій дуже багато.

Тому після робочого дня необхідно обов’язково поділитися зі своїми колегами тим, що бачили, відчували, чули, які запахи були присутні, не нести ці емоції додому, в родину. Колега має поділитися з іншим, а той — ще з іншим. І так поступово емоція згасатиме і втрачатиме негативну силу.

Якщо не ділитися своїми емоціями, то вигоряння відбувається дуже швидко. Люди, які вигоряють, втрачають критичну самооцінку і не розуміють, що потребують допомоги. Вони намагаються допомагати далі й далі, врешті-решт втрачається сон, апетит, може розвинутися апатико-абулічний синдром, депресивний розлад.

Коли людина, яка надає психологічну допомогу, йде працювати з пацієнтом, вона має знаходитися у центрованому стані, тобто стані гармонії та душевного спокою, духовної рівноваги. Це не стан ейфорії і не стан апатії. Якщо людині погано, вона не може допомогти іншій людині психологічно. Саме в стані рівноваги буде чітко працювати ментальний, емоційний план, і тіло буде також правильно реагувати на ту чи іншу ситуацію. Необхідно обов’язково відчувати своє тіло, яке може дати дуже багато навиків і знань.

Для того щоб правильно працювати, необхідно, щоб обидві півкулі головного мозку добре кровопостачалися, і для цього можна використовувати дихальні практики, зокрема квадратне дихання (коли вдих — пауза — видих — пауза триває по 3 або 4 рахунки). Цю терапію необхідно проводити щовечора.

Д. Сапон розповіла про фази, через які проходить людина, колектив або навіть усе суспільство після того, як психотравмуюча подія відбулася. Перша — це паніка. Друга фаза, в яку особливо включаються люди, що надають допомогу, — це так звана героїчна фаза, в яку люди дуже сильно об’єднуються, починають допомагати один одному, при цьому проявляються найкращі риси, які є в людини. Мінімальна увага приділяється собі і відбувається її максимальна концентрація на тих людях, які потребують допомоги. Під час стихійного лиха ця фаза триває близько 2 год, під час бойових дій вона може тривати впродовж днів та місяців. Тому особам, які надають допомогу, важливо чітко розрізняти, в якій фазі знаходяться вони, і в якій — суспільство, в якому вони працюють.

Після героїчної фази настає так звана фаза медового місяця. В цю фазу суспільство дуже сильно об’єднується, починають працювати волонтерські організації, і складається враження, що все йде добре.

Далі настає третя — фаза розчарування, характерна тим, що люди починають проявляти найбільш негативні риси поведінки, і до цього також необхідно бути готовим, адже це прояв стану хвороби. Люди в цьому стані не критичні, відбувається втрата усіх ілюзій. Американські фахівці називають цю фазу «покажи мені свої гроші».

І четверта фаза — стадія реконструкції, коли відбувається розбудова нового фундаменту в суспільстві. Ця фаза може тривати роками. Якщо стрес повторюється, так як це відбувається в Україні, — спочатку Майдан, потім АТО — стадії реакції на стрес повторюються і можуть накладатися одна на одну, вони будуть подовжуватись, особливо фази розчарування та реконструкції. Тому спеціалістам, які надають психологічну допомогу постраждалим, важливо відстежити, в якій стадії вони самі перебувають. Слід зазначити, що спеціалісти проходять усі фази значно швидше.

Також важливо враховувати етапи реакції персоналу екстреного реагування на будь-які зміни ситуації:

• тривога;
• мобілізація;
• активні дії;
• демобілізація.

У стадії активних дій має місце страх: «я роблю щось не так», «я роблю дуже мало». Саме після цього люди вигоряють дуже швидко, тому дуже важливо робити тільки те, що знаєте, і розмежу­вати час роботи і час відпочинку. Дуже важливо — правильно відпочивати: від реагування професіоналів залежить реагування людей навкруги, адже спеціалісти — приклад для наслідування.

ПТСР виникає як відставлена ​​і/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію виключно загрозливого чи катастрофічного характеру, що здатна викликати дистрес (грец. Di — двічі, подвійний; англ. Stress — тиск, напруження) — вид стресу, який характеризується найвищим ступенем вираженості, що негативно впливає на організм значною мірою, дез­організує діяльність і поведінку людини. Також розглядається як стан емоційного напруження, який виникає при конфлікт­них, кризових життєвих ситуаціях і перевищує за своєю інтенсивністю чи тривалістю індивідуальні психофізичні й особистісні адаптивні можливості. Поняття «дистрес» увів канадський учений Ганс Сельє (Hans Selye).

Зазвичай дистрес є відносно короткочасним психічним станом, однак під впливом потужних стрес-факторів (смерть близької людини, тяжка травма, хвороба тощо) він може тривати впродовж місяців майже у будь-якої людини (катастрофи, війни, тортури, тероризм тощо).

Протягом життя ПТСР переносить 1% населення, а у 15% можуть виникнути окремі симптоми.

До факторів, які призводять до ризику розвитку ПТСР, належать:

• характерологічні особливості особистості;
• залежна поведінка;
• наявність попередньої психотравми в анамнезі;
• підлітковий вік;
• літній вік;
• наявність соматичного захворювання.

ПТСР характеризується трьома категоріями симптомів:

а) нав’язливі переживання травматичної події, які епізодично повторюються;

б) уникання будь-яких нагадувань про події із занімінням загальної емоційної чутливості. Діти починають закривати голову руками і ховатися. Характерна втрата інтересу до життя, психологічна амнезія на звичайні речі. Суспільство починає відкидати таких людей, не розуміючи, що це є хвороба. Таку людину необхідно, як дитину, водити за руку, брати на себе відповідальність за неї і весь час про це їй говорити. Для людей, які пережили травмуючу подію, характерне дуже сильне відчуження, адже вони розуміють, що майбутнього немає, і їм необхідно вибудувати його, дати мінімальний план дій на найближчий період — годину, день, декілька днів — залежно від стану постраждалого. Якщо людина перебуває у стані відчуження, навіть якщо вона дещо агресивна, не слід залишати її на­одинці;

в) підвищена збудливість, яка виявляється в комплексі гіпертрофованих психофізіологічних реакцій.

Тривалість прояву цих симптомів має становити не менше 1 міс з моменту травматичної події, для того щоб підтвердити діагноз.

Діагностичні критерії:

• значима травмуюча подія в анамнезі;
• початок розладів після латентного періоду (від декількох тижнів до 6 міс після психотравмуючої ситуації, але іноді й пізніше);
• спалахи спогадів («flashbacks»), що відтворюють психотравмуючі події. Вони можуть з’явитися через десятиліття;
• актуалізація психотравми в уявленнях, снах, кошмарних сновидіннях;
• соціальне уникнення, дистанціювання і відчуження від друзів, включаючи близьких родичів;
• зміна поведінки, експлозивні спалахи, схильність до агресії. Можливі антисоціальна поведінка чи протиправні дії;
• зловживання алкоголем і наркотиками, особливо для усунення гостроти хворобливих переживань, спогадів або почуттів;
• депресія, суїцидальні думки або спроби;
• гострі напади страху, паніки;
• вегетативні порушення і неспецифічні соматичні скарги (наприклад головний біль).

У значної частини осіб ПТСР хронізується і часто поєднується з афективними розладами та наркологічними захворюваннями.

ПТСР — це розлад, який може розвинутися лише після того, як людина відчує небезпеку для власного життя. При роботі з собою, після проведення аналізу почуттів, відчуттів та думок, необхідно спостерігати за своїм диханням, оскільки під час стресу люди дихають або дуже поверхнево, або занадто глибоко, гіпервентилюються. За наявності у людини ПТСР ця структура руйнується. У членів занадто соціалізованого суспільства вона також зруйнована, і розум стає першою, основною модальністю. Ми спочатку думаємо, а вже потім діємо, а іноді необхідно навпаки — спочатку зробити, а вже потім думати, тому що наше тіло іноді говорить більш правильні речі.

Тому після роботи необхідно правильно відпочивати. Дуже добре в цьому допомагає плавання, яке сприяє правильному диханню і приводить тіло у стан гармонії.

Слід зазначити, що людей із ПТСР час не лікує. Можуть потроху стиратися реакції, за винятком рестимуляції. ПТСР може поступово затухати, але «вистрілити» він може і через 10–15 років. Тому в разі підоз­ри на ПТСР необхідно звертатися до спеціалістів-психіатрів.

Олександр Устінов,
фото Сергія Бека