Перша психологічна допомога постраждалим внаслідок бойових дій: сутність, організація, завдання, способи надання

17 вересня 2014
5459
Резюме

За матеріалами сертифікатного тренінгу на тему «Перша психологічна допомога тимчасово переміщеним особам та постраждалим у надзвичайних ситуаціях»

Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) за сприяння Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України розпочало серію тренінгів із надання психологічної допомоги особам, які постраждали внаслідок бойових дій на Сході України. Тренінги проходитимуть у формі серії наукових семінарів із підвищення кваліфікації фахівців щодо надання першої психологічної допомоги. До участі були запрошені спеціалісти у сфері психології та психіатрії, соціальні працівники, шкільні психологи, представники органів державної влади і громадськості, а також волонтери. Перша така зустріч на тему «Перша психологічна допомога тимчасово переміщеним особам та постраждалим у надзвичайних ситуаціях» відбулася 10 вересня 2014 р. у Київському міському медичному коледжі. У семінарі взяли участь 313 осіб. Із них — 44 психологи-практики, 166 студентів-психологів, соціальних працівників, волонтерів, соціальних педагогів із Волинської, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Кіровоградської, Черкаської, Львівської, Полтавської та Київської областей та міста Києва.

3424234323Відкриваючи тренінг, Наталія Лісневська, заступник міністра охорони здоров’я України, зазначила, що на сьогодні в Україні дуже багато людей пережили фактично півроку війни, і ці люди мають колосальні психологічні травми. Досвід відвідування великої кількості таборів переселенців свідчить про те, що люди навіть менше звертаються за медичною допомогою до лікарів, а найбільше потребують психологічної допомоги. Окрему категорію таких людей становлять діти, які пережили чи побачили війну. Сьогодні ці діти пішли в нові колективи у школах, дитячих садочках, в них розірвані сталі соціальні зв’язки, а усі психологи в нашій країні готувалися без акцентів на те, що у країні може бути війна. Саме тому і започатковано цей сертифікований курс тренінгів, оскільки це є вкрай необхідним. На сьогодні МОЗ України чітко усвідомлює, що воно зобов’язане дати усім психологам та волонтерам такий інструмент, який має запобігти розвитку в країні спалаху психіатричних хвороб. Стурбованість викликає також велика кількість підлітків, які внаслідок пережитого стресу і втрати соціальних зв’язків можуть почати вести асоціальний спосіб життя, захворіти на хімічну залежність тощо. Тому сьогодні необхідно діяти на упередження, і кожному фахівцю, який у тому заінтересований, давати додаткову інформацію і знання, про які не йшлося раніше, у мирний час. Зараз на психологів і психіатрів лягає і лягатиме величезне навантаження, адже будуть повертатися бійці АТО, які також потребуватимуть реабілітації, тому є дуже велике сподівання, що усім разом все ж вдасться впоратися із цією проблемою. І та кількість людей, які прийшли на тренінг, свідчить про небайдужість і готовність працювати разом з усією країною над подоланням загальної кризи.

Семен ГлузманСемен Глузман, президент Асоціації психіатрів України, наголосив, що той факт, що МОЗ України проводить тренінги саме для психологів, свідчить про позитивні зміни у розумінні процесів, які відбуваються в країні, і що існуюча проблема не стільки медична і психіатрична, скільки соціальна і психологічна. І постраждалим у зоні АТО необхідно перш за все надавати соціальну і психологічну допомогу й лише в деяких випадках — психіатричну. На сьогодні дуже важливо змінювати освітні програми для психологів, психіатрів, соціальних працівників, приймати допомогу, яку пропонують нам спеціалісти багатьох країн.

Ірина ПінчукДалі Ірина Пінчук, доктор медичних наук, директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, представила учасникам тренінгу презентацію «Поняття, види та етапи психологічної допомоги. Сутність першої психологічної допомоги: організація, завдання, способи надання. Алгоритми надання першої психологічної допомоги».

Вона підкреслила, що перша психологічна допомога (ППП) — це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які зазнають страждання і нужди. Вона включає:

  • ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;
  • оцінку потреб і проблем;
  • надання допомоги в задоволенні насущних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);
  • вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;
  • вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;
  • надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку з відповідними службами та структурами соціальної підтримки;
  • захист від подальшої шкоди.

Важливо також розуміти, чим не є ППП. Це не та допомога, яку можуть надавати лише фахівці, це не професійна консультація, ППП не передбачає детальне обговорення подій, які викликали стан дистресу, це не прохання до потерпілого проаналізувати, що з ним відбулося, і встановити точну хронологію і суть подій.

ППП можна надавати у будь-якому достатньо безпечному місці або в місцях надання допомоги постраждалим, зокрема у медичних закладах, притулках, таборах переселенців, школах, пунктах розподілу продуктів харчування або інших видів допомоги. В ідеалі необхідно намагатися надавати ППП там, де за необхідності можна поговорити з людиною без перешкод з боку оточуючих.

Існують етичні правила надання ППП, які мають на увазі захист безпеки, гідності та прав людини.

Для надання ППП необхідно: бути чесним і гідним довіри, поважати право людей самим приймати рішення, усвідомити і відкинути власні упередження та забобони, чітко дати людям зрозуміти, що навіть якщо вони відмовляться від допомоги зараз, вони можуть звернутися за нею в майбутньому, дотримуватися конфіденційності й не допускати необґрунтованого поширення отриманих від людини анкетних даних, вести себе з урахуванням особливостей культури, віку і статі постраждалих.

Людині, що надає допомогу, не можна зловживати своїм становищем, просити гроші або послуги за надання допомоги, давати помилкові обіцянки чи повідомляти недостовірні відомості, перебільшувати свої знання та навички, нав’язувати свою допомогу, вести себе настирливо і безцеремонно, примушувати людей розповідати про те, що з ними відбулося, розповсюджувати отримані відомості особистого характеру, давати оцінку вчинкам і переживанням людей.

При наданні ППП необхідно також бережно ставитися до себе. Відповідальне надання допомоги означає турботу про власне здоров’я і благополуччя, а саме:

  • хоча ви надаєте допомогу іншим, на вас може негативно позначитися пережите у кризовій ситуації, або ви і ваша сім’я опинитеся в числі постраждалих;
  • важливо звернути особливу увагу на власне благополуччя і бути впевненим, що ви фізично і емоційно в змозі допомогти іншим;
  • бережіть себе, щоб краще піклуватися про інших. Якщо ви працюєте в команді, поцікавтеся самопочуттям своїх товаришів.

Що необхідно говорити і робити при наданні ППП:

  • Постарайтеся знайти для розмови тихе місце, де вас ніщо не відволікатиме.
  • Поважайте конфіденційність і по можливості не розголошуйте повідомлені вам особисті відомості.
  • Будьте поруч із людиною, але дотримуйтеся необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури.
  • Показуйте своїм видом, що уважно слухаєте мовця, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи короткі підтверджувальні репліки.
  • Будьте терплячим і спокійним.
  • Надавайте фактичну інформацію, якщо вона у вас є. Чесно говоріть, що знаєте, а чого не знаєте: «Я не знаю, але постараюся для вас дізнатися».
  • Надавайте інформацію так, щоб її легко було зрозуміти, — простими словами.
  • Висловлюйте співпереживання, коли люди говорять вам про свої почуття, перенесену втрату чи важливі події (втрата будинку, смерть близької людини тощо).
  • Дайте людині можливість помовчати.

Що не можна говорити і робити:

  • Не змушуйте людину розповідати, що з нею відбулося.
  • Не перебивайте і не квапте співрозмовника (наприклад не дивіться на годинник і не говоріть занадто швидко).
  • Не торкайтеся до людини, якщо не впевнені, чи прийнято це в її культурному середовищі.
  • Не давайте оцінок тому, що людина зробила або не зробила, або її емоціям.
  • Не вигадуйте того, чого не знаєте.
  • Не використовуйте занадто спеціальні терміни.
  • Не давайте помилкових обіцянок.
  • Не переказуйте співрозмовнику оповідання, почуті від інших.
  • Не кажіть про свої власні труднощі.
  • Не думайте і не дійте так, немов зобов’язані вирішити за іншого всі його проблеми.
  • Не позбавляйте людину віри у власні сили і здатність самій подбати про себе.
  • Не кажіть про людей, використовуючи негативні епітети (наприклад не називайте їх «божевільними»).

До оперативних принципів надання ППП належать:

  • дивитися;
  • слухати;
  • спрямовувати.

Ці принципи допоможуть правильно оцінити кризову ситуацію і забезпечити свою безпеку, знайти підхід до постраждалих, зрозуміти, що їм необхідно, і направити їх туди, де вони зможуть отримати практичну допомогу.

І. Пінчук навела також приклади реакцій на стресові ситуації. До них відносяться:

  • Фізичні симптоми (тремтіння, головний біль, різка слабкість, втрата апетиту, різноманітні больові відчуття тощо).
  • Плач, печаль, пригнічений настрій, скорбота.
  • Тривога, страх.
  • Напруженість і нервозність.
  • Неспокійні думки про те, що трапиться щось погане.
  • Безсоння, нічні кошмари.
  • Дратівливість, злість.
  • Почуття провини, сором (наприклад за те, що вижив, або, що не в змозі допомагати чи рятувати інших).
  • Втрата орієнтування в ситуації, емоційне заціпеніння, відчуття нереальності того, що відбувається, або перебування «в тумані».
  • Замкнутість чи нерухомість.
  • Відсутність реакції на інших людей, відмова від спілкування.
  • Дезорієнтація (наприклад людина не може сказати, хто вона, звідки, або що сталося).
  • Нездатність подбати про себе і про власних дітей (наприклад відмова від їжі та пиття, нездатність приймати прості рішення).

Далі І. Пінчук акцентувала увагу на завершенні надання ППП, зазначивши, що необхідно пояснити людям, що ви йдете, а якщо хтось інший буде допомагати їм з цього моменту, постарайтеся познайомити їх з новою людиною. Якщо ви направили потерпілого до інших служб, поясніть, чого слід чекати, і переконайтеся, що у нього є необхідна інформація для підтримки подальшого зв’язку. Незалежно від того, яким був ваш досвід спілкування з потерпілим, попрощайтеся на позитивній ноті, побажавши йому благополуччя.

Також важливо розрізняти надзвичайну та екстремальну ситуації. Надзвичайна ситуація — це обстановка на певній території, що склалася в результаті аварії, небезпечного природного явища, катастрофи, іншого лиха. При надзвичайній ситуації суттєво порушуються умови життєдіяльності людей, вона несе загрозу життю та здоров’ю тощо. Екстремальна ситуація — це ситуація, що виходить за межі звичного способу життя конкретної людини.

На завершення виступу було наведено посилання на дорожну карту переміщених осіб, де можна отримати всю необхідну для них інформацію: http://www.slideshare.net/undpukraine/undp-roadmap-2general

У наступній публікації ми познайомимо читачів із тим, як впливають на людей психотравмуючі події, із видами реагування на стрес, інструментами керування стресом, кризовою інтервенцією, із поняттям та особливостями надання допомоги при посттравматичному стресовому розладі, а також із проблемами адаптації дітей — переселенців із тимчасово окупованих територій.

Олександр Устінов,
фото Сергія Бека