На зірковому небосхилі Київської терапевтичної школи вже друге століття загадково зоріє постать першого професора-терапевта Київського університету Св. Володимира Федора Степановича Цицуріна. 12 червня 2014 р. виповнилося 200 років від дня його народження. Федір Степанович — засновник першої кафедри терапії, перший директор терапевтичної клініки та другий декан медичного факультету (посаду обійнято на виборних засадах). 13 років він був незмінним керівником кафедри та клініки. За цей час він заклав традиції викладання терапії на медичному факультеті та, відповідно, й наріжний камінь у фундамент Київської терапевтичної школи. Серед відомих учнів Ф.С. Цицуріна — випускники та співробітники Імператорського університету Св. Володимира доктори медицини А.І. Слободзінській, Л.К. Горецький, Л.А. Маровський.
Плідний київський період життя Ф.С. Цицуріна несподівано закінчується в 1857 р. Імператор Олександр ІІ під час перебування в Києві особисто призначає його президентом Варшавської медико-хірургічної академії. Із 1861 р. він — постійний член військово-медичного вченого комітету імперії, у 1862–1867 рр. — директор медичного департаменту військового міністерства, а з 1865 р. — лейб-медик Олександра II і, нарешті, — керівник придворної медичної частини (1867–1882 рр.).
Дипломатичність, досвід клінічної практики, неймовірна працездатність, ретельність і визначний організаторський хист забезпечили успіх здійснюваних ним реорганізацій діяльності медичного департаменту військового міністерства Російської імперії. Як організатора системи охорони здоров’я його доля є дуже схожою на долю ще одного видатного українця — академіка Івана Яковича Горбачевського, який переконливо обґрунтував необхідність створення міністерства охорони здоров’я й став першим у світі його очільником.
Як свідчать біографічні дані, перебуваючи на вершині управлінського олімпу системи охорони здоров’я Російської імперії, Федір Степанович не просто цікавився київськими справами, а до кінця своїх днів усіляко сприяв становленню Київської терапевтичної школи. Доля Ф.С. Цицуріна є типовою долею синів бездержавних народів. Він повторює шлях своїх великих співвітчизників: Георгія Дрогобича (Юрій Котермак), Єпіфана Славинецького, Н.М. Амбодика-Максимовича, М.М. Тереховського, Д.С. Самойловича, О.М. Шумлянського, І.Я. Горбачевського та багатьох інших — тих, хто зробив вагомий внесок у становлення світової медицини, працюючи за межами України.
Але саме йому, із волі провидіння, судилося стати родоначальником Київської школи внутрішньої медицини та здійснити інтеграцію на благодатній київській землі здобутків медичної науки Європи та кращих її надбань у Російській імперії. Ф.С. Цицурін є засновником організації медичної освіти на базі викладання внутрішньої патології та запровадження засад клінічної медицини в Російській імперії. Його лекція «Вступ до курсу приватної терапії, семіотики та клініки внутрішніх захворювань» є «документом вражаючої сили, маніфестом медицини, що вступила в наукову епоху своєї історії». Ця лекція, яку світ побачив у відкритому друці у 1845 р., стала предтечею та надійною основою для майбутньої наукової звитяги Київської школи внутрішньої медицини.
