Алгоритм дії лікаря при наданні медичної допомоги пацієнтам із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою

24 квітня 2014
26799
Резюме

Наприкінці 2012 р. в Україні офіційно започатковано процес стандартизації медичної допомоги, в основу якого покладено створення медико-технологічних документів (далі — МТД), що базуються на засадах доказової медицини з урахуванням найкращих світових практик. Відповідно до чинного законодавства, виконання вимог МТД обов’язкове для всіх практикуючих лікарів, незалежно від закладу, в якому вони працюють, а також для фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики. Редакція «Українського медичного часопису» пропонує до уваги читачів більш зручну форму ознайомлення щодо необхідних дій лікарів первинної ланки та лікарів-гастроентерологів, стандартів лікування та протоколів лікування при наданні медичної допомоги пацієнтам із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ).

Дії лікаря загальної практики відповідно до вимог Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України

Діагностика ГЕРХ

Доведено, що основним методом діагностики ГЕРХ, особливо у пацієнтів молодого віку, є ретельно зібраний анамнез, який дозволяє встановити діагноз без проведення езофагогастродуоденоскопії (ЕГДС), за допомогою пробного лікування (призначення інгібіторів протонної помпи (ІПП) на 2–4 тиж).

З діагностичною метою можуть бути проведені:

  • тест з альгінатами/антацидами (одноразовий прийом лікарського засобу, що містить альгінат або антацид у стандартній дозі; якщо печія зникає чи знач­но зменшується — тест позитивний, етіологія печії — рефлюкс; якщо печія зберігається — тест негативний, етіологія печії інша);
  • ІПП-тест (пробне призначення ІПП у стандартній дозі протягом 7 днів).

Проведення ЕГДС обов’язкове за наявності «тривожних симптомів» (дисфагія, шлунково-кишкова кровотеча, часта нудота, втрата маси тіла, анемія, задишка, біль у грудях), у разі неефективного пробного лікування, у осіб віком старше 50 років. Доведено також, що рентгенологічне дослідження з барієм має обмежене значення в діагностиці ГЕРХ і не рекомендується.

Дії лікаря

1. Збір анамнезу:

1.1. Оцінити типові симптоми ГЕРХ (печія та регургітація (відрижка, кисла відрижка), що виникають не менше одного разу на тиждень. Це так звані стравохідні симптоми. До стравохідних симптомів, окрім вищезазначених типових, також відносяться нудота, дисфагія чи одинофагія, відчуття підвищеної кількості рідини в роті, епігастральний біль, порушення сну, пов’язані з болем або печією).

1.2. Оцінити наявність «тривожних симптомів».

1.3. Виключити органічну патологію шлунка та стравоходу (виразку, рак шлунка, гастрит тощо), диспепсію, індуковану прийомом медикаментів.

1.4. Оцінити наявність позастравохідних проявів ГЕРХ, а саме:

  • Кардіальних (епігастральний біль у лівій половині грудної клітки, порушення серцевого ритму).
  • Бронхолегеневих (хронічний кашель, рецидивуюча (аспіраційна) пневмонія, бронхіальна астма («неалергічна»)).
  • Ларингофарингеальні (охриплість, ларингіт, фарингіт, риніт, біль і почервоніння в горлі).
  • Стоматологічні (карієс, ураження зубної емалі, дентальні ерозії, неприємний запах з рота).

2. Фізикальне обстеження.

3. Лабораторні методи:

  • Аналіз калу на приховану кров (при підо­зрі на шлунково-кишкову кровотечу).

4. Діагностичний тест з альгінатами/­антацидами або ІПП-тест.

5. Інструментальні методи обстеження:

5.1. Електрокардіограма (ЕКГ) (з метою виключення ішемічної хвороби серця).

5.2. Направити на ЕГДС за наявності «тривожних симптомів», у разі неефективного пробного лікування (тесту з альгінатами/антацидами або ІПП-тесту), осіб віком старше 50 років з підозрою на ГЕРХ.

6. Направити на консультацію до:

6.1. Гастроентеролога при виявленні за результатами ЕГДС рефлюкс-езофагіту ступеня В, С, D згідно з Лос-Анджелеською класифікацією1, стравоходу Барретта2.

6.2. Хірурга при розвитку ускладнень.

6.3. Онколога при підозрі щодо злоякісного новоутворення.

Лікування ГЕРХ

Доведено, що ІПП — найбільш ефективні препарати лікування пацієнтів з ГЕРХ. Дози і тривалість лікування залежать від перебігу ГЕРХ та ступеня ураження стравоходу. Доведено, що причиною неефективності лікування у більшості випадків є неадекватний режим дозування та прийому лікарських засобів. Доведеною особливістю лікування пацієнтів з ГЕРХ є тривалість основ­ного курсу від 4 до 8 тиж із подальшим переходом на підтримувальну терапію.

Підтримувальну терапію проводять ІПП у мінімально ефективній дозі або антагоністами Н2-рецепторів гістаміну, а також застосуванням антацидів чи альгінатів. Доведена ефективність різних варіантів підтримувальної дози: від щоденного прийому ІПП або антагоністів Н2-рецепторів гістаміну при більш тяжких варіантах перебігу до прийому «на вимогу» (оn-demand) або переривчастого прийому (через день).

Дії лікаря

1. Надавати рекомендації щодо режиму харчування, способу життя та фізичних навантажень:

Рекомендації щодо способу життя

  • Після прийому їжі уникати нахилів вперед і не лягати протягом 3 год.
  • Спати з підведеним головним кінцем ліжка.
  • Уникати носіння тісного одягу і тугих поясів, корсетів, бандажів, яке призводить до підвищення внутрішньочеревного тиску.
  • Уникати надмірної їжі, не їсти на ніч і не вживати дуже гарячого.
  • Обмежити споживання продуктів, що викликають зниження тиску нижнього стравохідного сфінктера і викликають подразнення (жири, алкоголь, кава, шоколад, цитрусові).
  • Відмова від тютюнопаління і вживання алкоголю.
  • Зменшення маси тіла за наявності надмірної маси тіла та ожиріння.
  • Консультація з лікарем та додаткова оцінка співвідношення користі/ризику за необхідності прийому ліків, що викликають рефлюкс (антихолінергічні, спазмолітики, седативні і транквілізатори, інгібітори кальцієвих каналів, блокатори β-рецепторів, теофілін, простагландини, нітрати).

Рекомендації щодо режиму харчування

Мета дієтичного харчування при ГЕРХ:

  • зменшення вірогідності закидання вмісту шлунка в стравохід;
  • покращання репараційних процесів слизової оболонки стравоходу;
  • профілактика метаплазії.

Загальна характеристика дієти: при надмірній масі тіла необхідне помірне зниження енергетичної цінності (2000–2200 ккал/добу) за рахунок зменшення вуглеводів та насичених жирів. При нормальній та зменшеній масі тіла енергетична цінність раціону має відповідати вимогам раціонального харчування. Необхідно обмежити вживання продуктів, які є сильними стимуляторами шлункової секреції, а також смажених та жирних страв, які сприяють затримці шлункового вмісту, підвищенню внутрішньо-шлункового тиску та дуоденогастральному рефлюксу. Середня кількість кухонної солі становить 4–6 г/добу, а за наявності артеріальної гіпертензії — див. «Інформаційний лист для пацієнта з артеріальною гіпертензією» (додаток 3 до уніфікованого клінічного протоколу первинної, екстреної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія», наказ МОЗ України від 24.05.2012 р. № 384).

Хімічний склад дієти:білку 1,2–1,4 г/кг маси тіла, із них 50–55% — тваринного; жиру 1,0–1,2 г/кг маси тіла, із них 25–30% — рослинного; вуглеводів — 4–5 г/кг маси тіла.

Рекомендовані страви та продукти:страви з нежирного м’яса, птиці, кролика, риба, морепродукти, яйця у вигляді омлету чи м’яко зварені, молочні супи, каші, молочний кисіль, м’який сир, запіканки, овочеві пюре, рагу, салати з невеликою кількістю рослинної олії, сметани, каші з цільних круп (гречана, рис, вівсяна), хліб пшеничний, сухарики, сухе печиво, відварена дрібна вермішель, тваринні жири (невелика кількість сметани, вершків, вершкового масла), рослинні олії, стиглі ягоди та фрукти (крім кислих сортів), зелений та чорний чай з молоком, неміцна кава з молоком або вершками, овочеві соки, узвари із сухофруктів, солодкі фруктові соки.

Для зменшення рефлюксу шлункового вмісту хворим рекомендується вживати невеликі порції їжі. Не рекомендується вживати продукти, багаті органічними кислотами, грубою клітковиною, а також консервовані продукти, тугоплавкі жири, копченості, газовані напої, пиво, вино, шампанське, соління, житній хліб. Важливими є кулінарна обробка їжі та дотримання режиму харчування: 4–5 прийомів їжі невеликими порціями, не слід вживати занадто холодні чи гарячі страви.

Сильні стимулятори шлункової секреції: страви, багаті екстраактивними речовинами — м’ясні, рибні, грибні, міцні овочеві навари; смажені страви; пряності; томатні соуси; консерви; солоні та копчені, тушковані у власному соку м’ясо та риба; солоні, мариновані, квашені овочі та фрукти; круто зварені яйця; несвіжі, пересмажені жири; житній хліб; кисломолочні продукти з підвищеною кислотністю, знежирене молоко, молочна сироватка; алкоголь; міцний чай та кава; газовані напої; кислі фрукти та ягоди, сирі овочі.

Слабкі стимулятори шлункової секреції: питна вода; крохмаль; жирні молочні продукти; м’яко зварені яйця або омлет; овочеве пюре; якісний жир; молочні або слизисті супи із круп та овочів, суп-пюре; пюре із солодких фруктів; розварені каші з манки та рису; пшеничний хліб вчорашньої випічки; лужні негазовані мінеральні води; неміцний чай.Для покращання репараційних процесів слизової оболонки стравоходу та профілактики метаплазії в харчуванні пацієнтів із ГЕРХ слід збільшити кількість продуктів із високим вмістом речовин, які зумовлюють сприятливий вплив на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту (вітамін А, Е, каротиноїди, лецитин, омега-3-жирні кислоти)— овочів, фруктів, цільних злаків, морської риби.

Пацієнтам із ГЕРХ із запорами слід збільшити в раціоні продукти, що містять харчові волокна — свіжі та запечені овочі, цільні злаки, овочеві рагу, запіканки із фруктами.

2. Призначення ІПП (омепразол (20 мг), лансопразол (30 мг), пантопразол (40 мг), рабепразол (20 мг), езомепразол (40 мг)): тривалість основного курсу медикаментозного лікування від 4 до 8 тиж, при ерозивному рефлюкс-езофагіті курс лікування — не менше 8 тиж.

Можливе призначення ІПП у подвійних дозах, збільшення тривалості прийому препарату.

У разі відсутності відповіді на лікування направити пацієнта до гастроентеролога.

3. Призначення стимуляторів пери­стальтики за наявності порушень моторики гастродуоденальної зони на 1–2 міс.

4. Підтримувальна терапія після основ­ного курсу лікування:

4.1. Терапія залежно від індивідуальної відповіді: «на вимогу» (оn-demand)3 або переривчастий прийом ІПП у стандартній або половинній дозі пацієнтам з неерозивною формою ГЕРХ (НЕРХ), при легкому й помірному ступені ГЕРХ (ступінь А, В)1.

4.2. Призначення альгінатів, антацидів (за потребою).

4.3. Призначення антагоністів Н2– рецепторів гістаміну на ніч при нічному загостренні симптомів.

Подальше спостереження/диспансеризація

Доведено, що ГЕРХ може бути чинником розвитку тяжких ускладнень, зокрема кровотечі, стриктури стравоходу, стравоходу Барретта2. Пацієнти із ГЕРХ мають перебувати на диспансерному обліку з оглядом 1 раз на рік або на вимогу. Огляд проводиться всім пацієнтам із ГЕРХ для виявлення «тривожних симптомів», оцінки обтяжуючих факторів, вирішення питання про доцільність проведення додаткового обстеження.

Дії лікаря

Обов’язкові заходи

1. Забезпечити записи в Медичній карті амбулаторного хворого (форма № 025/о) та контроль дотримання плану диспансеризації.

2. Проводити 1 раз на рік диспансеризацію пацієнта, що включає збір анамнезу, фізикальне обстеження з метою виявлення «тривожних симптомів», оцінки обтяжуючих факторів і за необхідності — проведення додаткового обстеження та направлення до гастроентеролога.

3. Надавати рекомендації щодо способу життя, режиму харчування та фізичних навантажень (див п. 1 розділу Лікування).

Бажані заходи

Направлення в період ремісії на санаторно-курортне лікування.

Показання. Санаторно-курортному лікуванню підлягають пацієнти із НЕРХ та ерозивною формою ГЕРХ (ступінь А–D)1 за умов заживлення ерозій.

Протипоказання. Санаторно-курортне лікування протипоказане хворим з ускладненнями (пептична стриктура стравоходу, кровотечі з виразки стравоходу) і «тривожними симптомами» ГЕРХ.

Основні очікувані терапевтичні ефекти — зменшення агресивності рефлюктата (пригнічення вироблення кислоти), підвищення тонусу нижнього стравохідного сфінктера, відновлення антеградної моторики езофагогастродуоденальної системи, поліпшення функціонального стану інших органів травлення.

Пацієнтам із ГЕРХ рекомендовані курорти, де є питні мінеральні води, у складі яких переважає гідрокарбонатний іон. Це курорти Закарпаття (санаторії — «Шаян», «Свалява», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини», «Поляна», «Верховина», «Теплиця»), Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка (Харківська область), курорт Одеса (Санаторій імені Максима Горь­кого).

Термін санаторно-курортного лікування: 21–30 днів.

Первинна профілактика ГЕРХ

Існують докази стосовно виникнення ГЕРХ у осіб з ожирінням, при вживанні їжі з великим вмістом жиру та недостатньому вживанні харчових волокон, переїданні. Корекція способу життя — обов’язкова складова лікування та профілактики подальшого розвитку ГЕРХ.

Дії лікаря

Рекомендувати уникати впливу факторів ризику розвитку ГЕРХ, пов’язаних зі способом життя та з оточуючим середо­вищем (див. п. 1 розділу Лікування).


Дії лікаря-гастроентеролога відповідно до вимог МОЗ України

Діагностика гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

Доведено, що основними методами діагностики ГЕРХ, особливо у пацієнтів молодого віку, є ретельно зібраний анамнез. З діагностичною метою може бути проведено пробне лікування альгінатами/ антацидами або ІПП-тест. За наявності відповідних скарг, особливо у пацієнтів віком ≥40 років, важливо виключити ішемічну хворобу серця. За наявності задишки, пітливості, слабкості або у пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку захворювань серця необхідна ЕКГ перед обстеженням шлунково-кишкового тракту. Проведення ЕГДС обов’язкове за наявності «тривожних симптомів», неефективного тесту з альгінатами/антацидами або ІПП-тесту, у осіб віком старше 50 років. При неефективності лікування, довготривалому перебігу захворювання доцільно провести хромоендоскопію, яка є ефективним методом діагностики ГЕРХ, стравоходу Барретта2. Доведено, що рентгенологічне дослідження з барієм має обмежене значення в діагностиці ГЕРХ і не рекомендується.

Дії лікаря

1. Збір анамнезу:

1.1. Оцінити типові симптоми ГЕРХ (печія та регургітація (відрижка, кисла відрижка)), що виникають не менше одного разу на тиждень. Це так звані стравохідні симптоми, до яких, окрім вищезазначених типових, також відносяться нудота, дисфагія чи одинофагія, відчуття підвищеної кількості рідини в роті, епігастральний біль, порушення сну, пов’язані з болем або печією).

1.2. Оцінити наявність «тривожних симптомів» (дисфагія, шлунково-кишкова кровотеча, часта нудота, втрата маси тіла, анемія, задишка, біль у грудях).

1.3. Виключити органічну патологію шлунка та стравоходу (виразка, рак шлунка, гастрит тощо), диспепсію, індуковану прийомом медикаментів.

1.4. Оцінити наявність позастравохідних проявів ГЕРХ, а саме:

  • Кардіальних (епігастральний біль у лівій половині грудної клітки, порушення серцевого ритму).
  • Бронхолегеневих (хронічний кашель, рецидивуюча (аспіраційна) пневмонія, бронхіальна астма («неалергічна»)).
  • Ларингофарингеальні (охриплість, ларингіт, фарингіт, риніт, біль і почервоніння в горлі).
  • Стоматологічні (карієс, ураження зубної емалі, дентальні ерозії, неприємний запах із рота).

2. Лабораторні методи:

2.1. Аналіз калу на приховану кров (при підозрі на шлунково-кишкову кровотечу).

2.2. Діагностика інфекції H. рylori (у разі довготривалого застосування кислотознижувальних препаратів, за наявності ускладнень ГЕРХ) одним із методів:

  • каловий антигенний тест;
  • серологічне дослідження;
  • 13С-сечовинний (уреазний) дихальний тест.

3. Діагностичний тест з альгінатами/­антацидами або ІПП-тест.

4. Інструментальні методи:

4.1. ЕКГ.

4.2. ЕГДС (проводиться за наявності «тривожних симптомів», у разі неефективного пробного лікування, у осіб віком старше 50 років, при тривалості захворювання >10 років).

4.3. Хромоендоскопія (при підозрі щодо розвитку стравоходу Барретта2).

4.4. рН-метрія стравоходу (при невстановленому діагнозі за допомогою ЕГДС, за відсутності відповіді на кислотосупресивне лікування).

5. Консультація:

5.1. Хірурга за наявності «тривожних симптомів», ускладнень.

5.2. Онколога при підозрі щодо злоякісного новоутворення.

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

Доведено, що ІПП — найбільш ефективні препарати лікування пацієнтів із ГЕРХ. Дози і тривалість лікування залежать від варіанта перебігу ГЕРХ та ступеня ураження стравоходу.

Доведеною особливістю лікування пацієнтів із ГЕРХ є тривалість основного курсу від 4 до 8 тиж залежно від тяжкості перебігу з подальшим переходом на підтримувальну терапію. Підтримувальну терапію необхідно проводити ІПП у мінімально ефективній дозі або антагоністами Н2-рецепторів гістаміну із застосуванням антацидів чи альгінатів, режим прийому ІПП або антагоністів Н2-рецепторів гістаміну від щоденного до прийому на вимогу (оn-demand)3 або переривчастого прийому (через день). Доведено, що ерадикація Н. рylori не завжди усуває симптоми та впливає на перебіг ГЕРХ. Доцільно проводити ерадикацію у тих випадках, коли передбачається довготривале застосування кислотознижувальних препаратів, а також за наявності ускладнень. При не­ускладнених варіантах перебігу ГЕРХ з катаральним езофагітом ефективність ерадкації Н. рylori не доведена.

Дії лікаря

1. Надати рекомендації щодо способу життя, режиму харчування та фізичних навантажень (див. п. 1 розділу Лікування у діях лікаря загальної практики).

2. Призначення ІПП:

  • за відсутності видимих ушкоджень слизової оболонки стравоходу (НЕРХ) або якщо при проведенні ЕГДС діагностується рефлюкс-езофагіт ступеня А, В1, тривалість основного курсу лікування — від 4 до 8 тиж (омепразол (20 мг), лансопразол (30 мг), пантопразол (40 мг), рабепразол (20 мг), езомепразол (40 мг));
  • при ерозивному рефлюкс-езофагіті ступеня С, D1 — курс лікування не менше 8 тиж;
  • за відсутності у пацієнта відповіді на лікування — ІПП у подвійній дозі, курс лікування — 8–12 тиж.

3. Призначення урсодезоксихолевої кислоти протягом 1–2 міс, сорбентів протягом 10 днів — за наявності змішаного рефлюктату.

4. Призначення стимуляторів пери­стальтики протягом 1–2 міс за наявності порушень моторики гастродуоденальної зони.

5. Ерадикаційну антихелікобактерну терапію проводять згідно з положенням уніфікованого клінічного протоколу первинної медичної допомоги «Диспепсія» (наказ МОЗ України від 03.08.2012 р. № 600).

6. Підтримувальну терапію призначають після основного курсу:

6.1. Призначення терапії «на вимогу» (on-demand)3 або переривчастий прийом ІПП у стандартній або половинній дозі пацієнтам із НЕРХ, при легкому й помірному ступені ГЕРХ (ступінь А, В)1.

6.2. Призначення безперервного тривалого прийому ІПП у половинній дозі, можливе додаткове застосування антагоністів Н2-рецепторів гістаміну або ІПП у стандартній дозі на ніч за наявності нічного загострення симптомів (для пацієнтів із тяжкою формою ГЕРХ ступеня С, D1.

6.3. Призначення альгінатів, антацидів (за потребою).

7. Хірургічне лікування розглядається у разі неефективності медикаментозного лікування та за наявності ускладнень.

Госпіталізація

Показаннями до госпіталізації є наявність ускладнень, а саме: кровотеча, стриктура стравоходу, стравохід Барретта2 або потреба у ендоскопічному/хірургічному лікуванні ГЕРХ.

Дії лікаря

При плановій госпіталізації заповнюється відповідна медична документація:

  • направлення на госпіталізацію;
  • виписка з медичної карти хворого (ф. 027/о) із зазначенням діагнозу, результатів проведеного лікування та обстеження.

Подальше спостереження/диспансеризація

Пацієнти з ГЕРХ мають перебувати на диспансерному обліку з оглядом один раз на рік або на вимогу. Огляд проводиться всім пацієнтам із ГЕРХ для виявлення «тривожних симптомів», оцінки обтяжуючих факторів, вирішення питання про доцільність проведення додаткового обстеження.

Дії лікаря

Обов’язкові заходи

1.Продовження лікування амбулаторно, тривалість та схеми лікування (див. п. 1 розділу Лікування у діях лікаря-гастроентеролога).

2. Опитування пацієнта при повторних візитах щодо наявності «тривожних симптомів», оцінка обтяжуючих факторів і вирішення питання про доцільність його обстеження в закладі, який надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу.

3. Рекомендації щодо способу життя, режиму харчування та фізичних навантажень (див. п. 1 розділу Лікування у діях лікаря загальної практики).

Бажані заходи

Направлення в період ремісії на санаторно-курортне лікування (див. п. Бажані заходи розділу Подальше спостереження/Диспансеризація у діях лікаря загальної практики).

Первинна профілактика ГЕРХ

Існують докази залежності виникнення ГЕРХ у осіб з ожирінням при вживанні їжі з великим вмістом жиру та недостатньому вживанні харчових волокон, переїданні. Корекція способу життя — обов’язкова складова лікування та профілактики подальшого розвитку ГЕРХ.

Дії лікаря

1. Оцінити дотримання та ефективність рекомендацій, наданих сімейним лікарем/дільничним терапевтом (див. п. 1 розділу Лікування у діях лікаря загальної практики).

2. Рекомендувати уникати впливу факторів ризику розвитку ГЕРХ, пов’язаних зі способом життя та з оточуючим середо­вищем (див. п. 1 розділу Лікування у діях лікаря загальної практики).

Використана література

_______________________________________

1Ступені рефлюкс-езофагіту згідно з Лос-Анджелеською класифікацією:
А — Одне або декілька пошкоджень слизової оболонки стравоходу, кожне з яких довжиною ≤5 мм, обмежене складками слизової оболонки.
В — Одне або декілька пошкоджень слизової оболонки стравоходу, кожне з яких довжиною >5 мм, обмежене складками слизової оболонки, що не зливаються проміж собою (складками).
С — Одне або декілька пошкоджень слизової оболонки стравоходу, що розташоване по складках та між ними, але займає D — Пошкодження слизової оболонки стравоходу, що охоплює ≥75% його окружності.

2Скринінг стравоходу Барретта (циліндроклітинної метаплазії епітелію стравоходу з ознаками інтестиналізації) ГЕРХ — основна причина виникнення аденокарциноми стравоходу (68–90%). Аденокарцинома частіше виявляється у пацієнтів із ГЕРХ та її частота зростає паралельно підвищенню частоти і тяжкості симптомів рефлюксу. Первинна діагностика (скринінг) показаний більшою мірою для осіб білої раси чоловічої статі віком >50 років із тривалістю симптомів рефлюксу >10 років. Якщо при проведенні первинної ендоскопії не виявлено стравоходу Барретта і/або езофагіту, наступне ендоскопічне спостереження не показано доти, поки у пацієнта не спостерігатимуться значні зміни в симптоматиці захворювання. Необхідність повторного ендоскопічного спостереження у пацієнтів зі стравоходом Барретта дискусійна, оскільки аденокарциному стравоходу діагностують у США рідко (6000–7000 випадків на рік), а стравохід Барретта — у 0,4–0,8% населення. Спостереження таких пацієнтів протягом року вимагає високих затрат — 100 000–500 000 дол. США. Сучасні стандарти рекомендують виконувати повторні ендоскопії кожні 2 роки. Контрольні ендоскопічні спостереження за дисплазією виконують частіше. Спостереження припиняється, якщо клінічна ситуація потребує проведення резекції стравоходу. 
Ендоскопічні види лікування, такі як термальна абляція, фотодинамічна терапія і ендоскопічна резекція ураженої слизової оболонки, дають надію на одужання пацієнтам, яким протипоказано оперативне втручання. Такі методи лікування спричиняють менше ускладнень, але також дають нижчу ефективність (60–70% одужання від раку і дисплазії високого ступеня після контрольного огляду через 2 роки). Прихований рак, або дисплазія високого ступеня, локалізовані нижче епітеліального шару, можуть перешкоджати успішному ендоскопічному моніторингу.

3On-demand-терапія (терапія на вимогу). Лікування може розпочинатись зі стандартної дози ІПП однократно або антагоністів Н2-рецепторів гістаміну 2 рази на добу при потребі (самостійно призначене лікування при виникненні симптомів).