ВСТУП
Злоякісні новоутворення передміхурової залози займають одне з перших місць в структурі онкологічної захворюваності чоловічого населення в економічно розвинутих країнах (Greenlee R.T. et al., 2001; Александров В.П., Карелин М.И., 2004). Щорічно відзначають суттєвє підвищення захворюваності на рак передміхурової залози. Так, у США в 2003 р. було виявлено майже 200 000 хворих на рак простати (Klein E.A., Thompson I.M., 2004). В Україні також відзначають зростання захворюваності, причому хворобу найчастіше діагностують у III–IV стадії (Горєв Б.С. та співавт., 2002; Григоренко В.М. та співавт., 2003). Зростає смертність від цього захворювання: протягом першого року помирає 25% первинних хворих, а в деяких регіонах — близько 40%.
На жаль, клінічні симптоми раку передміхурової залози проявляються здебільшого у занедбаних стадіях, коли радикальне лікування неможливе. Тому рання діагностика цього захворювання має особливе значення (Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П., 2003). В Україні основним методом діагностики раку передміхурової залози залишається пальцьове ректальне дослідження. Можливості сучасних променевих методів дослідження, а також їх місце і роль у процесі діагностики остаточно не визначені.
Мета роботи — аналіз можливостей променевих методів дослідження в діагностиці раку передміхурової залози, екстракапсулярного поширення пухлини та метастазів.
ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Обстежено 420 пацієнтів віком 45–85 років. За остаточним діагнозом пацієнтів розподіляли таким чином: рак передміхурової залози — 302 (71,9%); доброякісна гіперплазія передміхурової залози — 84 (20,0%); хронічний простатит — 18 (4,3%); без патології передміхурової залози (обстежені з метою скринінгу) — 16 (3,8%). У 404 хворих діагноз підтверджено даними пункційної біопсії, яку не проводили тільки 16 пацієнтам без скарг, котрих обстежили з метою скринінгу. Після ретельного обстеження у них було виключено наявність раку та інших захворювань передміхурової залози.
Усім хворим обов’язково виконували ректальне пальцьове дослідження та визначали в сироватці крові рівень простатичного специфічного антигену (ПСА). Для діагностики первинної пухлини у 420 пацієнтів проводили трансректальне ультразвукове дослідження (ТРУЗД), у 98 пацієнтів — енергетичне допплєрівське картування (ЕДК).
Cтадію захворювання у хворих на рак передміхурової залози визначали під час ретельного клінічного обстеження та подальшого поглибленого дослідження з використанням методів променевої діагностики. Результати досліджень підтверджено шляхом зіставлення даних променевої діагностики з гістологічними дослідженнями операційного матеріалу, клінічними даними, результатами комплексної діагностики, а також динамічного спостереження за хворими.
Для виявлення екстракапсулярного поширення пухлини і метастазів у регіонарні лімфатичні вузли застосовували комп’ютерну томографію (КТ) у 54 хворих та магнітно-резонансну томографію (МРТ) — у 56 хворих. Для встановлення наявності метастазів у кістках використовували такі методи дослідження: остеосцинтиграфію з фосфатними сполуками, міченими технецієм, — у 106 хворих, однофотонну емісійну комп’ютерну томографію (ОФЕКТ) — у 106, рентгенографію — у 75, МРТ — у 52 хворих.
Ультразвукові дослідження виконували на апаратах «Aloka-630» (Японія), «Acusson-128XP» (США), HDI-5000 фірми «ATL» (США). Ультразвуковий апарат HDI-5000 дає можливість проводити ЕДК з побудовою тривимірних зображень. КТ виконували на комп’ютерних томографах СТ-9000 фірми «General Electric» (США) та «Somatom-CR» фірми «Siemens» (Німеччина), МРТ — на магнітно-резонансному томографі «Gyroscan T5» фірми «Philips» (Нідерланди) з напруженням магнітного поля 0,5 Тл. Радіонуклідну візуалізацію здійснювали на однофотонних емісійних комп’ютерних томографах «Elscint APEX SP-6» (Ізраїль) та ГКС-301Т «Тамара» (Україна). Статистичну обробку результатів досліджень проводили з використанням методів варіаційного аналізу.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Променева діагностика раку передміхурової залози та місцевого поширення пухлини. Візуалізація ділянок пухлинного ураження при проведенні ТРУЗД в режимі сірої шкали базувалася на різниці ехогенності й ехографічної структури цих ділянок і неураженої паренхіми залози. Найбільш характерною ознакою раку передміхурової залози було зниження її ехогенності. У нашому дослідженні з 302 хворих з підтвердженим раком передміхурової залози гіпоехогенні утворення візуалізувалися у 208 (68,9%) хворих. Проте виявляли також ізоехогенні (у 33 хворих), підвищеної ехогенності (у 24 хворих) і змішані форми пухлин (у 37 хворих). Ізоехогенні форми раку передміхурової залози виявляли при ТРУЗД в режимі сірої шкали тільки при запущених формах (у 10 хворих). В інших пацієнтів допомагали встановити діагноз дані ЕДК та пункційної біопсії. У більшості випадків вогнища пухлини були однорідними. Рідко в них виявляли точкові кальцинати, що розташовувалися переважно усередині пухлини (у 19 (6,3%) пацієнтів). Найчастіше пухлина виникала у периферичній зоні передміхурової залози — у 256 (84,8%) пацієнтів. Проте у 15,2% пацієнтів рак розвивався у перехідних або центральній зоні передміхурової залози. У більшості — 259 (85,8%) пацієнтів діагностували вогнищеву форму, а в 43 (14,2%) — дифузну форму.
Крім змін у паренхімі залози, враховували й інші ехографічні ознаки злоякісного ураження, такі, як асиметрія органа, локальне вибухання, у тому числі перипростатичної жирової смужки, нечіткість межі. При прогресуванні процесу відзначали поширення пухлини усередині залози, залучення в процес капсули, перипростатичної клітковини і прилеглих органів. Враховуючи недостатню чутливість ТРУЗД в діагностиці пенетрації капсули та інвазії в сім’яні пухирці, ми не ставили за мету вивчати діагностичну ефективність методу. З цією метою застосовували КТ та МРТ. Проте виявлені виражені ультразвукові ознаки місцевого поширення процесу враховували при виборі тактики лікування хворих. За даними ТРУЗД екстракапсулярне поширення пухлинного процесу виявлено у 14 пацієнтів, ураження сім’яних пухирців — у 8, проростання в стінку сечового міхура — у 7, у стінку прямої кишки — у 3 пацієнтів.
При проведенні ТРУЗД в режимі сірої шкали з метою діагностики раку передміхурової залози отримано 259 істинно-позитивних, 79 істинно-негативних, 43 хибнонегативних та 39 хибнопозитивних результатів. Чутливість методу становила 85,8±2,0%, специфічність — 66,9±4,3%, точність — 80,5±1,9%. Причиною хибнонегативних висновків були ізоехогенні пухлини (у 23 хворих), дифузна форма раку (у 9 хворих), гіперехогенні структури у центральній та перехідній зонах, де рак передміхурової залози розвивається рідко (у 6 хворих), неоднорідна структура утворень, що при низькому рівні ПСА було розцінено як можливі склеротичні зміни після запальних процесів у передміхуровій залозі (у 5 хворих). Причиною хибнопозитивних висновків були гіпоехогенні аденоматозні вузли, дегенеративні зміни при доброякісній гіперплазії передміхурової залози (у 32 хворих), гіпоехогенні утворення при загостренні хронічного простатиту (у 7 хворих).
Для підвищення чутливості і, особливо, специфічності ТРУЗД в режимі сірої шкали проводили дослідження васкуляризації пухлин. Для візуалізації судин передміхурової залози, вивчення ангіоархітектоніки і характеру васкуляризації пухлин використовували метод ЕДК. У режимі ЕДК отримували двовимірні та тривимірні зображення, виявляли зони асиметрії васкуляризації, порівнювали симетричність васкуляризації та ходу судин в обох частках залози й у виявлених пухлинних вогнищах. Особливо цінним виявився цей метод у випадках, коли під час ТРУЗД в режимі сірої шкали не виявляли зміни, характерні для раку передміхурової залози. У 16 хворих з ізоехогенними пухлинами ЕДК допомогло встановити правильний діагноз.
На відміну від нормальних судин, для судин пухлини за даними ЕДК характерна звивистість, патологічне розгалуження, переривчастість, різний калібр, хаотичне розташування в зоні пухлини, сліпі кармани замість кінцевих артеріол. Судинний рисунок у хворих на рак передміхурової залози розцінювали як дезорганізований. При проведенні ЕДК з метою діагностики первинної пухлини отримано 52 істинно-позитивних, 37 істинно-негативних, 6 хибнонегативних та 3 хибнопозитивних результати. Чутливість ЕДК становила 89,7±4,0%, специфічність — 92,5±4,2%, точність — 90,8±2,9%. Причини хибнонегативних висновків у 6 хворих — не виявлено змін васкуляризації, характерних для раку передміхурової залози. Причинами хибнопозитивних висновків у 3 хворих було загострення хронічного простатиту, що при проведенні ЕДК зумовило картину васкуляризації, подібну до раку.
При комплексному застосуванні ТРУЗД в режимі сірої шкали та ЕДК з метою діагностики раку передміхурової залози отримано 54 істинно-позитивних, 37 істинно-негативних, 4 хибнонегативних та 3 хибнопозитивних результати. Чутливість комплексного застосування ТРУЗД у режимі сірої шкали та ЕДК становила 93,1±3,3%, специфічність — 92,5±4,2%, точність — 92,9±2,6%. Чутливість діагностики при комплексному застосуванні обох методів підвищилася на 3,4%, але у 4 хворих пухлини виявлені тільки при проведенні біопсії. Таким чином, відсутність змін за результатами ТРУЗД та ЕДК не може повністю виключити наявність раку. Поєднане використання ТРУЗД в режимі сірої шкали та ЕДК дало змогу виявити ізоехогенні пухлини передміхурової залози, підвищити специфічність діагностики, що дозволяє у багатьох випадках уникнути невиправданого виконання біопсії.
Променеву діагностику місцевого поширення процесу з застосуванням КТ та МРТ проводили, насамперед, у хворих з високим рівнем ПСА (40–50 нг/мл), з низькодиференційованими пухлинами (тобто у пацієнтів з високим ризиком екстракапсулярного поширення пухлини). КТ та МРТ проводили також у хворих, яким планували виконувати радикальну простатектомію (для виключення місцевого поширення процесу).
При проведенні КТ у хворих на рак передміхурової залози виявляли такі зміни: дифузне або вогнищеве несиметричне збільшення залози; деформація залози, нечіткість контурів, наявність у паренхімі залози вогнищ із підвищеною чи зниженою оптичною щільністю, інвазія сім’яних пухирців, зміна форми та кута між ними, облітерація жирового прошарку навколо сечового міхура і сім’яних пухирців, підвищення його оптичної щільності, потовщення та нерівність стінки сечового міхура, інвазія пухлини в устя сечовода. При діагностиці місцевого поширення пухлини отримано 24 істинно-позитивних, 20 істинно-негативних, 7 хибнонегативних та 3 хибнопозитивних результати. Чутливість КТ становила 77,4±7,5%, специфічність — 87,0±7,2%, точність — 81,5±5,3%. Причинами хибнонегативних висновків при проведенні КТ були інфільтрація стінки прямої кишки, шийки сечового міхура, сім’яних пухирців, а також екстракапсулярне поширення процесу. Причинами хибнопозитивних висновків було асиметричне розширення просвітів сім’яних пухирців, зумовлене непухлинним процесом. Отримані дані збігаються з даними літератури про те, що за допомогою КТ не завжди можна точно визначити екстракапсулярне поширення процесу, особливо на мікроскопічному рівні.
При проведенні МРТ для оцінки екстракапсулярного поширення пухлини використовували кілька критеріїв: вибухання капсули залози, «розрив» капсули пухлиною, пряме поширення пухлини на перипростатичну жирову клітковину, асиметрія нейросудинного пучка, облітерація кута між прямою кишкою і передміхуровою залозою, інвазія сім’яних пухирців, зміна форми та кута між ними, потовщення та нерівність стінки сечового міхура, інвазія пухлини в устя сечоводу. При діагностиці місцевого поширення процесу отримано 31 істинно-позитивний, 18 істинно-негативних, 5 хибнонегативних та 2 хибнопозитивних результати. Чутливість МРТ становила 86,1±5,8%, специфічність — 90,0±6,9%, точність — 87,5±4,4%. Причинами хибнонегативних висновків при проведенні МРТ були інфільтрація шийки сечового міхура та екстракапсулярне поширення пухлини. Причинами хибнопозитивних висновків були дилатація й асиметрія просвітів сім’яних пухирців, зумовлена непухлинним процесом.
Показники інформативності МРТ в діагностиці місцевого поширення процесу вищі порівняно з КТ, але статистично значущої різниці не виявлено (p>0,05). Визначали зв’язок наявності місцевого поширення раку передміхурової залози з рівнем ПСА в сироватці крові та ступенем диференціювання пухлини. При концентрації ПСА, нижчій 20,0 нг/мл, екстракапсулярне поширення пухлини виявили тільки у хворих з низькодифереційованими новоутвореннями. З підвищенням концентрації ПСА різко зростає вірогідність місцевого поширення процесу. Відзначали статистично значущу різницю щодо наявності місцевого поширення процесу у пацієнтів з концентрацією ПСА, нижчою 20 нг/мл, і такою, що перевищує цей показник (p<0,05). При концентрації ПСА, вищій 50 нг/мл, майже у всіх пацієнтів виявляли екстракапсулярне поширення процесу. Характерно, що у жодного пацієнта з високим ступенем диференціації пухлини (G1) не виявлено місцевого поширення процесу.
Променеві методи діагностики метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах. При проведенні КТ ознаками метастатичного ураження лімфатичних вузлів вважали збільшення розмірів до 1 см і більше та зміну їх форми. Отримано 27 істинно-позитивних, 20 істинно-негативних, 3 хибнопозитивних та 4 хибнонегативних висновки. Чутливість КТ становила 87,1±6,0%, специфічність — 87,0±7,2%, точність — 87,0±4,6%. Причинами хибнонегативних висновків при проведенні КТ були мікрометастази та метастази невеликих розмірів (менше 1 см). Причинами хибнопозитивних висновків було збільшення розмірів лімфатичних вузлів внаслідок неспецифічного лімфаденіту.
При проведенні МРТ верхньою границею норми розміру лімфатичного вузла вважали 1 см. Отримано 29 істинно-позитивних, 20 істинно-негативних, 3 хибнопозитивних та 4 хибнонегативних висновки. Чутливість МРТ становила 87,9±5,7%, специфічність — 87,0±7,2%, точність — 87,5±4,4%. Причинами хибнонегативних висновків при проведенні МРТ були мікрометастази та метастази невеликих розмірів (менше 1 см). Причинами хибнопозитивних висновків було збільшення розмірів лімфатичних вузлів внаслідок неспецифічного лімфаденіту.
Таким чином, показники діагностичної інформативності КТ та МРТ у виявленні метастазів у лімфатичних вузлах приблизно однакові. Визначали зв’язок результатів дослідження лімфатичних вузлів з рівнем ПСА в сироватці крові та ступенем диференціювання пухлини. При концентрації ПСА, нижчій 20,0 нг/мл, регіонарні метастази виявили тільки у хворих з низьким ступенем диференціювання пухлин. З підвищенням концентрації ПСА різко зростає вірогідність метастазування. Відзначали статистично значущу різницю щодо наявності метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах у пацієнтів з концентрацією ПСА, нижчою 20 нг/мл, і такою, що перевищує цей показник (p<0,05). При концентрації ПСА, вищій 50 нг/мл, у переважної кількості пацієнтів виявляли метастатичне ураження лімфатичних вузлів. Слід відзначити, що у жодного пацієнта з високим ступенем диференціації пухлини (G1) не виявлено регіонарних метастазів.
Променева діагностика метастазів у кістках. Обстеження з метою виявлення метастазів у кістках при пухлині передміхурової залози здійснювали у разі наявності больового синдрому, високому рівні ПСА, а також у хворих з низькодиференційованими пухлинами. Спочатку проводили остеосцинтиграфію з фосфатними сполуками, міченими технецієм (через 3 год після ін’єкції 500–600 МБк радіофармпрепарату (РФП)). Рівень накопичення препарату 170% і вище вважали ознакою наявності метастазів. ОФЕКТ виконували відразу після планарного дослідження. При проведенні остеосцинтиграфії отримано 50 істинно-позитивних, 31 істинно-негативний, 18 хибнопозитивних та 7 хибнонегативних висновків. Чутливість остеосцинтиграфії становила 87,7±4,4%, специфічність — 63,3±6,9%, точність — 76,4±4,1%. При проведенні ОФЕКТ отримано 54 істинно-позитивних, 31 істинно-негативний, 18 хибнопозитивних та 3 хибнонегативних висновків. Чутливість ОФЕКТ становила 94,7± 3,0%, специфічність — 63,3±6,9%, точність — 80,2± 3,9%. При проведенні планарної остеосцинтиграфії не виявлено метастазів у 4 хворих, у яких правильний діагноз допомогла встановити ОФЕКТ. У цих пацієнтів розміри метастазів були менше 1 см і не відзначали високого рівня гіперфіксації РФП. У 3 хворих дрібні літичні метастази не виявили ні під час планарного дослідження, ні ОФЕКТ. Вогнища підвищеного накопичення РФП, що стали причиною хибнопозитивних висновків, були зумовлені: артритом (у 7 хворих), артрозом (у 5 хворих), спондилітом (у 2 хворих), травматичними ушкодженнями (переломами) в анамнезі (у 4 хворих).
Рентгенографію скелета виконали у 75 хворих. При цьому виявили метастази лише у 37 з 57 хворих. Чутливість методу становила 64,9±6,3%, що збігається з даними літератури про недостатню чутливість рентгенографії в діагностиці метастазів у кістках.
МРТ застосовували, насамперед, у разі виявлення на сцинтиграмах поодиноких вогнищ гіперфіксації РФП (дегенеративних змінах, диференціальній діагностиці доброякісних та злоякісних процесів), негативних результатів застосування радіонуклідних методів у разі локального болю в скелеті, різних результатів рентгенографії та остеосцинтиграфії. На МРТ-зображеннях метастази в кістках мали вигляд утворень неправильної форми з нерівними і нечіткими контурами і хвилястою поверхнею. Для остеобластичних метастазів було характерним зниження сигналу як на Т1-, так і на Т2-зважених зображеннях порівняно з неураженою кістковою тканиною. При остеолітичних метастазах відзначали зниження сигналу на Т1- та посилення — на Т2-зважених зображеннях. При проведенні МРТ отримано 35 істинно-позитивних, 13 істинно-негативних, 3 хибнонегативних та 1 хибнопозитивний висновок. Чутливість МРТ в діагностиці метастатичного ураження скелета становила 92,1±4,4%, специфічність — 92,9±7,1%, точність — 92,3±3,7%.
При встановленні зв’язку результатів застосування променевих методів дослідження скелета і рівня ПСА відзначали, що у пацієнтів з концентрацією ПСА, нижчою 20,0 нг/мл, метастазів у скелеті не виявлено. Вірогідність виявлення метастазів у скелеті зростала з підвищенням концентрації ПСА. При цьому слід відзначити, що при концентрації ПСА, нижчій 50,0 нг/мл, метастази в скелеті у 5 з 6 хворих виявили тільки у разі низького ступеня диференціювання пухлин. У жодного пацієнта з високим ступенем диференціації пухлини (G1) не виявлено метастазів у кістках. Таким чином, у нелікованих хворих рівень ПСА може бути критерієм для відбору хворих на дослідження скелета. При концентрації ПСА, нижчій 20,0 нг/мл, дослідження скелета можна не проводити у разі відсутності болю в кістках. Дослідження скелета обов’язкове у всіх пацієнтів незалежно від клінічної симптоматики при рівні ПСА понад 50 нг/мл, а особливо — вище 100 нг/мл.
Оцінювали також статистичну значущість різниці показників чутливості різних методів діагностики метастатичного ураження скелета. Виявили статистично значущу різницю чутливості рентгенографії та остеосцинтиграфії, рентгенографії та ОФЕКТ, рентгенографії та МРТ (p<0,05). Статистично значущої різниці при порівнянні чутливості остеосцинтиграфії та МРТ, остеосцинтиграфії та ОФЕКТ, МРТ та ОФЕКТ не виявлено (p>0,05).
Проведені дослідження дозволили вибрати оптимальну тактику лікування хворих. При локалізованих формах раку застосовували радикальну простатектомію чи променеву терапію. При екстракапсулярному поширенні процесу та метастазах в лімфатичних вузлах застосовували гормональну терапію чи променеву терапію в поєднанні з гормонотерапією. При метастазах у кістках застосовували радіонуклідно-медикаментозну терапію.
ВИСНОВКИ
1. Ефективна діагностика первинної пухлини, регіонарних та віддалених метастазів у хворих на рак передміхурової залози значною мірою забезпечується променевими методами дослідження, які за основними параметрами інформативності сприяють ранньому виявленню захворювання та вибору оптимальної тактики лікування.
2. ТРУЗД в режимі сірої шкали — доступний та високоефективний метод у візуалізації пухлин передміхурової залози. Для підвищення специфічності методу та для візуалізації ізоехогенних пухлин застосовують ЕДК.
3. Для виявлення екстракапсулярного поширення пухлини необхідно використовувати КТ або МРТ. МРТ дає змогу краще диференціювати м’якотканинні структури малого таза, встановити в них патологічні зміни, має вищі показники діагностичної ефективності порівняно з КТ.
4. Для виявлення метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах доцільно застосовувати КТ та МРТ.
5. Найбільш чутливими методами діагностики метастазів у кістках є ОФЕКТ з фосфатами, міченими технецієм, та МРТ. Перевагами радіонуклідних методів дослідження кісткової системи є висока чутливість та можливість за короткий час одержати зображення всього скелета. Недостатня специфічність остеосцинтиграфії та ОФЕКТ зумовлює необхідність доповнювати дослідження МРТ.
Необхідні подальші дослідження, спрямовані на вивчення інших сучасних методів променевої діагностики, ефективної комбінації існуючих, розробку алгоритмів діагностики первинної пухлини та метастазів.
ЛІТЕРАТУРА
-
- Александров В.П., Карелин М.И. (2004) Рак предстательной железы. Издательский дом СПбМАПО, СПб, 148 с.
- Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П. (2003) Рак передміхурової залози: стан проблеми у світі і в Україні. Урологія, 2: 91–92.
- Горєв Б.С., Жеро С.В., Ширінкін В.Г. (2002) Епідеміологічні аспекти раку передміхурової залози. Урологія, 3: 83–85.
- Григоренко В.М., Клименко І.О., Сакало В.С. (2003) Епідеміологія, скринінг та тактика ведення хворих на рак передміхурової залози. В кн.: Науково-практична конференція з міжнародною участю «Онкологія ХХІ» (тези доповідей), Київ, с. 27–28.
- Greenlee R.T., Hill-Harmon M.B., Murray T., Thun M. (2001) Cancer statistics, 2001. CA Cancer J. Clin., 51(1): 15–36.
- Klein E.A., Thompson I.M. (2004) Update on chemoprevention of prostate cancer. Curr. Opin. Urol., 14(3): 143–149.
Резюме. Цель работы — проанализировать возможности лучевых методов исследования в диагностике рака предстательной железы, экстракапсулярного распространения опухоли и метастазов. Обследовано 420 пациентов. Изучены диагностические возможности трансректального ультразвукового исследования в режиме серой шкалы, энергетического допплеровского картирования для диагностики первичной опухоли; компьютерной (КТ) и магнитно-резонансной (МРТ) томографии для диагностики экстракапсулярного распространения процесса; КТ, МРТ для выявления метастазов в лимфатических узлах; рентгенографии, однофотонной эмиссионной компьютерной томографии (ОФЭКТ) и МРТ для определения метастазов в костях. Рассчитаны показатели эффективности методов лучевой диагностики — чувствительность, специфичность, точность. Определяли связь уровня простатического специфического антигена и данных лучевых методов визуализации, место и роль лучевых методов диагностики у больных раком предстательной железы.
Ключевые слова: рак предстательной железы, лучевая диагностика, трансректальное ультразвуковое исследование, энергетическое допплеровское картирование, КТ, МРТ, ОФЭКТ
Summary. The aim of the study was to analyze the capabilities of modern radiological methods in diagnostics of prostate cancer, its extracapsular spreading and metastases. 420 patients were examined. Diagnostic value of modern methods was estimated on the diagnostics of primary prostate tumor (grey scale trans-rectal ultrasound/TRUS, power Doppler), prostate cancer extracapsular spreading (computed tomography/CT and magnetic resonance imaging/MRI), lymph node metastases (CT, MRI) and bone metastases (X-ray study, single photon emission computed tomography/SPECT and MRI). Indices of sensitivity, specificity and accuracy were calculated. Correlations between prostate-specific antigen (PSA) levels and the results of imaging were determined. A place and a role of radiodiagnosis methods in patients with prostate cancer are discussed.
Key words: prostate cancer, radiodiagnosis, trans-rectal ultrasound, power Doppler, CT, MRI, SPECT
