Безпека донорської крові в Україні: парламентський погляд на проблему

Як повідомляло наше видання, 3 червня 2013 р. у Києві відбувся круглий стіл на тему «Безпека донорської крові в Україні», організований Підкомітетом з питань законодавчого забезпечення протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, іншим соціально небезпечним захворюванням та з питань контролю забезпечення лікарськими засобами і медичними виробами, що закуповуються за державні кошти Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я» (далі — Підкомітет).

Під час круглого столу відбулося конструктивне обговорення проблемних питань щодо гарантування інфекційної безпеки донорської крові та її компонентів, стимулювання донорського руху в Україні і як результат — збільшення обсягів їх заготівлі з метою належного забезпечення потреб пацієнтів. Прокоментувати сучасний стан забезпечення безпеки донорської крові, її компонентів і препаратів, а також можливі заходи, які необхідно здійснити для його покращання, ми попросили Тетяну Донець, народного депутата України, голову Підкомітету.

— Тетяно Анатоліївно, який, на Ваш погляд, як голови профільного Підкомітету Верховної Ради України, на сьогодні стан безпеки донорської крові?

— Цифри говорять самі за себе. За дослідженнями, наданими експертами Всеукраїнської громадської організації «Зупинимо гепатит», під час переливання крові інфікуються:

• 10% хворих у хірургічних стаціонарах;
• 30% онкохворих дітей;
• 60% хворих на гемофілію.

На моє переконання усі спроби МОЗ України змінити ситуацію на краще поки що недостатні, діюче законодавство з цього питання недосконале, як результат донорська кров на сьогодні в Україні перетворюється фактично на «біологічну зброю», а держава і далі тяжіє до економії на націо­нальній безпеці. Саме тому ми змушені піднімати питання про більш ефективний метод перевірки крові, про нові вимоги до донорів та про реорганізацію служби крові в цілому. Це в прямому сенсі слова — життєва необхідність, адже приблизно кожній третій людині впродовж життя необхідне переливання крові або її компонентів.

Служба крові сьогодні лишилася один на один із проблемою поширення смертельно небезпечних інфекцій. За її 100 років існування стан матеріально-технічної бази досяг критичного рівня — 85% амортизації. Галузь фінансується за залишковим принципом, а загальна кількість донорів в Україні, за даними ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України», за 15 років зменшилася більше ніж у двічі. Лише за останні роки спостерігалося зменшення кількості активних донорів із 85 544 у 2011 р. до 73 015 — у 2012 р.

Але найстрашніше, що донорська кров перетворюється із засобу, що рятує життя, на джерело смертельно небезпечних захворювань, і все це відбувається на фоні відсутності будь-якої відповідальності з боку чиновників за наслідки для хворих, оскільки статистика випадків інфікування під час переливання крові не ведеться.

Серед причин цього — значна частка групи ризику серед донорів і недостатня надійність тест-систем, які сьогодні закуповує держава, їх невідповідність сучасним світовим практикам. Якщо ми справді хочемо змінити ситуацію в Україні, слід налагодити виявлення потенційних інфекцій на належному рівні з обов’язковим використанням методик і тест-систем, які застосовують у країнах ЄС та США — за методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), а не лише за методом імуноферментного аналізу (ІФА), як це відбувається в Україні (нагадаємо, що відповідно до вимог наказу МОЗ України від 19.02.2013 р. № 134 «Про затвердження Порядку скринінгу донорської крові та її компонентів на гемотрансмісивні інфекції», рекомендованим методом дослідження є саме ІФА — Прим. ред).

Про необхідність переходу служби крові України на застосування методу ПЛР, яка є широко розповсюдженою в загальносвітовій практиці, наполягають і більшість фахівців-медиків. Це дасть можливість виявити збудників інфекцій, що передаються через кров, навіть на ранніх строках інфікування, в той час як метод ІФА-діагностики не виявляє вірус на початковому етапі — з моменту зараження і до появи достатньої кількості антитіл у крові. А цей період, за словами фахівців, може тривати до 6 міс.Тож виникає логічне запитання: кому вигідна закупівля тест-систем, які не можуть забезпечити безпеку донорської крові та її компонентів на належному рівні? На мою думку, відповідь на це питання лежить в економічній площині. Покращивши якість крові для хворих, ми автоматично заощадимо їх кошти для по­дальшого успішного лікування без «супровідного пакета». Не секрет, що найчастіше при переливанні хворі заражаються вірусним гепатитом. Лікування вірусного гепатиту С, за словами медиків, коштує сьогодні приблизно від 10 до 19 тис. дол. США. І це лише витрати на ліки, до яких необхідно додати ще плату за щомісячне лабораторне обстеження. Курс лікування — від півроку до півтора.

— Що на Ваш погляд необхідно зробити для покращання стану донорства та служби крові в Україні?

— Хочу наголосити, що для цивілізованих країн донорство сьогодні — це стиль життя. Я переконана в необхідності пропагування 100% безоплатного донорства на державному рівні. Культура соціальної відповідальності має стати частиною нашого життя. Чи робить сьогодні держава бодай якісь кроки в цьому напрямку? На мою думку — ні.

І, безумовно, необхідно провести структурні зміни у самій службі крові. Передусім це стосується створення єдиного Національного реєстру донорів та груп ризику, а також запровадження моніторингу пацієнтів, яким перелили донорську кров або її компоненти, з метою виявлення можливого інфікування.

Цими питаннями має опікуватися держава, але є речі, які в силах зробити кожен — варто лише усвідомлено пам’ятати етимологічне походження слова donare — дарувати. Сприймати донорство як акт милосердя, усвідомлений жест допомоги, а не момент вигоди. Не забувати, що краще найменша допомога, ніж найбільше співчуття.

Я впевнена, що разом ми можемо переломити ситуацію. Для цього потрібно всі можливі фінансові джерела спрямувати на придбання ефективних тест-систем та обладнання, які визначатимуть наявність вірусів гепатиту та ВІЛ/СНІДу в донорській крові. Це буде найкращою інвестицією в безпеку нації.

Також головним вектором у відродженні вітчизняної служби крові має стати державна програма пропаганди безоплатного донорства. Більш конкретно всі необхідні заходи знайшли відображення у Рекомендаціях учасників круглого столу «Інфекційна безпека донорської крові та її компонентів в Україні».

Учасники Круглого столу, зокрема, рекомендують:

• Підкомітету з питань законодавчого забезпечення протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, іншим соціально небезпечним захворюванням та з питань контролю забезпечення лікарськими засобами і медичними виробами, що закуповуються за державні кошти:
• підтримати проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: Український вимір»;
• підтримати внесення до Державного бюджету України видатків на фінансування заходів на безпеку донорської крові в розмірі 6 млрд грн.;
• вимагати від МОЗ України обов’яз­ковості закупівель тест-систем, які здійснюють визначення маркерів гемотрансмісивних інфекцій методом ПЛР та хемілюмінесцентним методом;
• запровадити маркетингові та передтендерні випробовування/дослідження тест-систем за рахунок виробників і впровадження здійснення контролю за такими дослідженнями за участю громадських організацій;
• створити Національний реєстр донорів крові;
• створити єдину інформаційну (комп’ю­терну) базу донорів групи ризику та донорів, відведених від донорства;
• розробити та впровадити порядок повернення до донорства осіб, яким було заборонено виконувати донорські функції;
• впровадити заходи по впорядкуванню виробництва плазми крові та впровадження проекту переробки донорської крові промисловим виробництвом із застосовуванням подвійного методу вірус-інактивації;
• проводити повторне через 6 міс тестування донорів, плазма крові яких знаходиться на карантинізації (до введення обов’язкового ПЛР- обстеження);
• впровадити систему спостереження за реципієнтами та забезпечити заходи по повторному тестуванню реципієнтів донорської крові та її компонентів через 6 міс;
• розробити й затвердити програму впровадження внутрішнього, міжлабораторного та зовнішнього контролю якості скринінгу донорської крові;
• розробити національні стандарти з виготовлення, використання і забезпечення якості компонентів крові;
• розробити та впровадити програму залучення населення до добровільного безоплатного донорства;
• залучити засоби масової інформації, громадські організації, навчальні заклади до пропаганди донорства крові та її компонентів.

Олександр Устінов,
фото надане прес-службою народного депутата України Тетяни Донець