Подолання туберкульозу в Україні: стратегічні засади

22 березня 2013 р. в Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ) України відбулося засідання колегії (далі — Колегія), присвячене впровадженню державної політики боротьби з туберкульозом. У засіданні взяли участь представники МОЗ України, Націо­нальної академії медичних наук (НАМН) України, Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням (Держслужба України соцзахворювань), Державної санітарно-епідеміологічної служби (Держсанепідслужба) України, Державної пенітенціарної служби, Профспілки працівників охорони здоров’я України, регіональних управлінь охорони здоров’я, міжнародних та громадських організацій, а також народні депутати України.

Відкриваючи засідання, Раїса Богатирьова, міністр охорони здоров’я України, зазначила, що епідемічне благополуччя у сфері протидії туберкульозу — одне з основних соціальних питань у державі. Це, за великим рахунком, питання національної безпеки України, питання впевненості у завтрашньому дні всіх наших громадян. У 2000 р. на саміті тисячоліття світові лідери прийняли декларацію, в якій визначені цілі розвитку тисячоліття. У рамках досягнення 6-ї цілі Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначила мету щодо суттєвого зниження тягаря туберкульозу в світі до 2015 р., і для досягнення цієї мети в Україні запроваджуються сучасні рекомендації ВООЗ, підходи до організації боротьби з туберкульозом, які базуються на даних доказової медицини та успішного досвіду інших країн. Після затвердження адаптованої стратегії DOTS як основної стратегії подолання туберкульозу наша держава послідовно докладає максимум зусиль для забезпечення успішної реалізації протитуберкульозних заходів. Вжиті заходи, а також послідовна реалізація двох загальнодержавних програм протидії захворюванню на туберкульоз дозволили припинити подальше посилення епідемії в Україні та майже на чверть знизити захворюваність порівняно з найгіршим у цьому плані 2005 р. За визначенням ВООЗ, нашою державою за цей період досягнуто певних успіхів щодо зупинки розвитку епідемії туберкульозу, і в доповіді 2012 р. щодо глобальної боротьби з туберкульозом Украї­на взагалі віднесена до 22 країн із найбільшим тягарем цього захворювання. Досягнуті успіхи повною мірою дозволять контро­лювати розповсюдження чутливого до медикаментозної терапії туберкульозу, проте існує нагальна потреба у діях, спрямованих на боротьбу з мульти- та хіміорезистентними формами захворювання, зростанням коінфекції туберкульоз/ВІЛ та госпітальної передачі туберкульозу. В Украї­ні частота переривання лікування становить 20–30%, а недотримання стандартів лікування призводить до появи штамів мікобактерій, стійких до протитуберкульозних препаратів. Туберкульоз і СНІД сьогодні займають два перших місця у структурі причин смертності від інфекційних хвороб, і саме туберкульоз є основною причиною смерті ВІЛ- інфікованих. Щороку в Україні виявляють понад 30 тис. нових хворих на туберкульоз. Відповідно до доручення Президента України від 28 грудня 2012 р. та у зв’язку зі змінами епідеміологічної ситуації МОЗ України розробило шляхи щодо вдосконалення державного управління у сфері профілактики та протидії захворюванню на туберкульоз. Сьогодні нагальною потребою є опрацювання нових ідей для формування національної стратегії подолання епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу і туберкульозу в Україні на засадах вітчизняного та міжнародного досвіду, і тому МОЗ України як основним органом управління в системі охорони здоров’я з метою посилення контролю за туберкульозом в Україні та забезпечення державного лідерства в реалізації міжнародних донорських грантів у 2012 р. створено ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України». У своїх діях міністерство має намір покладатися на сучасну наукову думку та приймати всі рішення виважено, з урахуванням даних доказової медицини. Р. Богатирьова висловила переконання, що провідні вчені, запрошені до діалогу на цьому засіданні Колегії, сформують рекомендації з цього приводу, та висловила готовність до конструктивної співпраці з представництвом Організації Об’єднаних Націй, перед­усім з ВООЗ та ЮНЕЙДС, Агентством міжнародного розвитку США та інших організацій для врахування кращої світової практики в реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я. Міністр також висловила сподівання на надійне і відкрите партнерство з громадськими організаціями.

Із сучасними основами стратегії подолання епідемії туберкульозу в Україні на засадах вітчизняного досвіду та з ура­хуванням між­народних рекомендацій учасників колегії ознайомив Олександр Толстанов, заступник міністра охорони здоров’я України. Він зазначив, що соціально-­економічна криза та погіршення стану медичних закладів в Україні, яке відбулося після розпаду СРСР, призвели до загострення проблеми туберкульозу, нестабільності показників захворюваності, поширеності і смертності від цієї недуги. За роки незалежності Уряд України усвідомив необхідність пошуку оптимального шляху розвитку охорони здоров’я, оскільки на пострадянському просторі фінанси концентрувалися навколо високовартісних медичних послуг, причому за залишковим принципом фінансувалася первинна медична допомога. У спадок від колишнього СРСР Україна отримала добре розвинену вертикально організовану протитуберкульозну службу, яка на сьогодні нараховує 105 диспансерів, у тому числі 82 — зі стаціонарами, 39 дорослих і 3 дитячих лікарні, із загальною кількістю 21 457 дорослих та 1265 дитячих ліжок, 588 амбулаторно-поліклінічних закладів, які мали фтизіатричні кабінети, 36 протитуберкульозних санаторіїв для дорослих та 53 — для дітей. На початку 1990-х років на хвилі зростання захворюваності на туберкульоз Україна зіткнулася з проблемою стрімкого збільшення випадків ще одного соціально небезпечного захворювання — ВІЛ-інфекції. Зробивши екскурс в історію, О. Толстанов нагадав, як саме формувалася система управління соціально небезпечними хворобами МОЗ України. У період з 1993 по 1997 р. діяв Національний комітет боротьби із захворюванням на СНІД при Президентові України, а питаннями туберкульозу опікувалося Управління МОЗ України з надання допомоги дорослому населенню, у 1998 р. створено управління з боротьби із соціально небезпечними хворобами у складі МОЗ України, у 2006 р. у структурі МОЗ створено Комітет з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам, у 2011 р. на базі цього комітету створено Держслужбу України соцзахворювань. Таким чином, з самого початку становлення незалежної держави Уряд усвідомлював необхідність забезпечення державного лідерства у сфері подолання соціально небезпечних хвороб і шукав оптимальну модель управління. Вжиті державою за останні 15 років заходи з послідовної реалізації двох загальнодержавних програм протидії туберкульозу дозволили призупинити подальше поширення туберкульозу в Україні та майже на чверть знизити захворюваність порівняно з найгіршим 2005 р. За даними Європейського бюро ВООЗ за останні роки у боротьбі з туберкульозом в Європейському регіоні ВООЗ є позитивні зміни. Впроваджено стратегію DOTS, розроблено та впроваджується план подолання проблеми мультирезистентного туберкульозу, стратегія протидії коінфекції ВІЛ/туберкульоз та Європейська базова стратегія зниження тягаря туберкульозу. Ці стратегічні кроки дозволили оптимізувати форму організації протитуберкульозних заходів, посилити роль і потенціал надання технічної та фінансової підтримки країнам Європейського регіону ВООЗ, збільшити обсяги фінансування по лінії донорів та надання підтримки в організації боротьби з туберкульозом у країнах із низьким та середнім доходом. Як і весь Європейський регіон ВООЗ, наша країна досягла певних успіхів у подоланні туберкульозу, проте зміна епідеміологічного профілю захворюваності, пік зростання кількості хворих на хіміорезистентні форми призвели до збільшення в Україні резервуару інфекційно небезпечних та невиліковних випадків хіміорезистентного туберкульозу. На жаль, Україна на сьогодні належить до 18 країн із найвищим рівнем захворюваності на мультирезистентний туберкульоз серед 53 країн Європейського регіону ВООЗ. Зростання коінфекції туберкульоз/ВІЛ та випадків госпітальної передачі туберкульозу потребує кардинального вдосконалення підходів до організації надання протитуберкульозної допомоги в рамках існуючої системи охорони здоров’я, а також оптимізації управління програмними заходами. Загальна реформа охорони здоров’я, розпочата в нашій державі, покликана переорієнтувати систему медичного обслуговування в напрямку пріоритету первинної медичної допомоги, що відповідає зростаючим очікуванням населення побачити в центрі уваги системи охорони здоров’я все ж таки інтере­си людини, гармонізацію відношень між системою та людьми. Однак розробка державної політики стосується не лише традиційних питань громадського здоров’я. Проведення реформ не може здійснюватися під копірку, у вигляді стандартного комплексу заходів. Міжнародне співробітництво лише сприяє реорганізації системи охорони здоров’я, в тому числі шляхом більш ефективного розподілу зов­нішньої допомоги. Але реальний прогрес можливий тільки тоді, коли буде вдосконалене управління охорони здоров’я в самих країнах.

Керівництво МОЗ України чітко усвідомлює, що оптимізація ресурсів у сфері боротьби з туберкульозом не базується виключно на зменшенні фінансових витрат. Необхідно враховувати не лише особливості поточної епідеміологічної ситуації на національному та регіональному рівнях, але й необхідність впровадження сучасних підходів до діагностики та лікування, без використання яких досягти успіху просто неможливо. Досвід третини областей Украї­ни свідчить, що завдяки ефективному управлінню ресурсами цілком можливо активно впливати на ситуацію з туберкульозом у регіоні та покращувати епідситуацію навіть у складних соціально-економічних умовах. Разом з тим міністерство сьогодні не задовольняють низькі показники виявлення хворих на контагіозні форми туберкульозу, а саме захворюваність на бактеріальні форми, яка у 2012 р. становила лише 30,8 на 100 тис. населення, або 51% вперше виявлених хворих на туберкульоз, в той час як за рекомендаціями ВООЗ цей показник має досягати 75%. Найнижчі показники спостерігаються в Дніпропетровській, Івано-Франківській, Київській, Львівській та Херсонській областях. Низька ефективність лікування хворих, яким вперше встановлено діагноз «туберкульоз», та високий рівень рецидиву захворювання зумовили високий рівень хіміорезистентного туберкульозу серед вперше виявлених форм. У деяких регіонах він становить від 20 до 30% і в подальшому спричинить високу смертність. Найбільші проблеми з організації лікування хворих на туберкульоз і як наслідок — найгірші показники лікування хворих спостерігаються в Луганській, Дніпропетровській, Миколаївській областях та у місті Києві. Відповідно і показники летальності у хворих на туберкульоз найвищі у Дніпропетровській і Луганській областях. Для своєчасного встановлення діагнозу «хіміорезистентний туберкульоз» необхідно всім хворим, які звертаються за лікуванням, проводити посів мокроти з тестом на медикаментозну чутливість, проте рівень охоплення пацієнтів цим дослідженням досить низький і становить у вперше виявлених хворих 80%, а у хворих із повторними випадками — 69% при рекомендованому показнику ВООЗ — 100%. Саме тому у 2012 р. розпочата оптимізація мережі лабораторій з метою зміцнення її потенціалу, для чого закуплено відповідне обладнання та витратні матеріали. На діагностику і лікування з Державного бюджету у 2012 р. виділено 180 млн грн. для контролю лікування та покращання фармменеджменту, впроваджується електрон­ний реєстр хворих на туберкульоз, для цього закуплено 702 одиниці комп’ютерної техніки, 2 сервери, проведено навчання відповідних працівників.

Міністерство чітко усвідомлює, що це лише початок розбудови протитуберкульозної служби. В Україні традиційно організація лікування хворих на туберкульоз орієнтована на стаціонарне лікування. Проте стан матеріально-технічного забезпечення протитуберкульозних закладів та виконання вимог інфекційного контролю в них залишається незадовільним. Не витримує ніякої критики стан протитуберкульозних закладів у місті Києві, Київській та Одеській областях, в той час як керівники управлінь охорони здоров’я Харківської, Житомирської, Полтавської областей заслуговують на подяку за те, що вони в таких складних економічних умовах знайшли ресурси для покращання їх стану. За оцінками міжнародних фахівців, значна частина коштів, що виділяється на протитуберкульозні заходи, витрачається на їх утримання, в той час, коли спостерігається дефіцит бюджетного фінансування на закупівлю протитуберкульозних препаратів другого ряду, який країна покриває за рахунок грантів глобального фонду. Збір та аналіз потреб регіонів, контроль за раціональним застосуванням протитуберкульозних препаратів та виробів медичного призначення, які закуповуються за рахунок Державного бюджету, відбувався, на жаль, у так званому ручному режимі. Інструменти, що використовувалися, не враховували епідеміологічні особливості регіонів. Така практика призводила до відсутності повноцінних схем лікування на рівні областей через 6–8 міс. Наразі принципи розрахунку потреб удосконалюються. Також потребують невідкладного вирішення питання зберігання та застосування протитуберкульозних препаратів на обласному та районному рівні. Порушення вимог інфекційного контролю призводить до захворюваності на туберкульоз медичних працівників як загальнолікувальної мережі, так і протитуберкульозних закладів, що негативно впливає на престиж професії та поглиблює існуючу кадрову кризу. У 2012 р. на туберкульоз захворіли 502 медичних працівники, що становило 6,1 на 100 тис. медиків. Потребує перегляду та реформування система підготовки та перепідготовки лікарів-фтизіатрів і фахівців лабораторної діагностики. На сьогодні у протитуберкульозній службі працюють 2032 лікаря-фтизіатри, укомплектованість становить 70%, що на 10% нижче, ніж у середньому по галузі. Серед цих лікарів 29% — особи пенсійного віку. Тому конче необхідно розробити національну стратегію розвитку людських ресурсів у сфері протидії туберкульозу, передбачивши при цьому наступність діяльності тренінгових програм, які підтримуються за донорські кошти, шляхом зміцнення спеціалізації за державні кошти.

МОЗ України та Держслужба України соцзахворювань скоординували процес розробки концепції загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз, в яку вкладено кращий світовий досвід. Також розроб­лено та затверджено уніфікований клінічний протокол «Туберкульоз», переглянуто і прийнято рекомендовані ВООЗ форми облікової звітності, що дозволить отримувати більш об’єктивну інформацію про ситуацію в регіонах. Затверджено стандарт інфекційного контролю туберкульозу, створено систему державних закупівель у сфері протидії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу, організовано взаємодію та співробітництво з міжнародними партнерами то організаціями, в тому числі донорськими, налагоджено чітку співпрацю з Національною радою з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Для подолання туберкульозу необхідна активна участь не тільки фтизіатрів, а й первинної ланки, педіатричної служби та суспільства в цілому. Надзвичайно актуальною сьогодні є потреба розробки національної політики щодо формування в населення відповідальності щодо власного здоров’я як найвищої особистої цілі. Не лише підвищення інформованості населення стосовно можливості та доступності своєчасного консультування і діагностики соціально небезпечних хвороб, але й активне, починаючи з дитинства, формування навичок здорового способу життя та відповідальної безпечної поведінки як базової складової виховання духовно та фізично здорової особистості. Саме це є запорукою успіху на шляху розбудови української нації. Протягом 2012 р. МОЗ України разом із Представництвом ООН в Україні проаналізовано досвід державного управління у сфері профілактики та протидії захворюванню на туберкульоз на попередніх етапах та визнано необхідність посилення державного лідерства у сфері впровадження міжнародної технічної допомоги та грантів, спрямованих на подолання соціально-небезпечних хвороб. Найбільшим донором для України у цій сфері вже 10 років поспіль є Глобальний фонд боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та малярією. За компонентом туберкульоз Україна вперше отримала грант Глобального фонду у 2010 р. за ініціативою та підтримкою фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». Це суттєво вплинуло як на якість діагностики та лікування туберкульозу, так і на покращання ресурсного потенціалу протитуберкульозної служби у 2011 та 2012 р. Результатом проведеної зустрічі та переговорів між міністром охорони здоров’я України та керівництвом Глобального фонду в березні 2012 р. стало досягнення домовленості про посилення спів­праці в напрямку забезпечення сталості програм боротьби із соціально небезпечними хворобами в Україні, започаткованих завдяки донорським коштам. МОЗ України також звернулося до Європейського бюро ВООЗ з проханням провести оцінку можливостей посилення управління у сфері профілактики та конт­ролю за хіміо­резистентним туберкульозом в Україні, що було здійснено у жовтні 2012 р. Виконано оцінку завдань, які необхідно реалізувати в цій сфері, і напрямків, що потребують розвитку, запропоновано створити ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України», розробити його структуру і план дій на перспективу. До основних напрямків відповідальності центру належать:

• управління та координація програмної діяльності на національному та субнаціональному рівнях;
• забезпечення поточного щоденного контролю за виконанням;
• мобілізація ресурсів та формування пропозицій щодо ефективного використання бюджетних коштів;
• впровадження та координація грантів;
• контроль за впровадженням уніфікованих методів діагностики та лікування;
• посилення та розвиток системи моніторингу;
• розвиток партнерства з громадськими організаціями.

Таким чином, на сьогодні МОЗ України разом із ДУ «Національний інститут фтизіатрії та пульмонології імені Ф.Г. Яновського НАМН України» та Держслужбою України соцзахворювань створили підґрунтя для управління у сфері протидії туберкульозу у вигляді уніфікованих стандартів та надали ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України» інструмент для проведення подальшого моніторингу та оцінки протидії туберкульозу в Україні, а також інші важелі й можливості щодо управління процесом боротьби з туберкульозом та ВІЛ-інфекцією. При цьому МОЗ України залишає за собою функції координації та конт­ролю у сфері протидії соціально небезпечним хворобам як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Завершуючи доповідь, О. Толстанов висловив подяку всім партнерам, підкреслюючи їх велику роль. Серед них:

• Офіс в Україні Об’єднаної програми ООН з людського розвитку (ПРООН — UNDP).
• Офіс в Україні ВООЗ.
• Регіональне представництво Агенції з міжнародного розвитку США (AMP — USAID) та проекти технічної допомоги, які впроваджуються за фінансової підтримки АМР іншими організаціями (MSH — Chemonics).
• Програма оптимальних технологій в охороні здоров’я (PATH).
• Представництво Світового банку в Україні.
• Фонд «Розвиток України» Ріната Ахметова.
• Відділення Міжнародного Червоного Хреста в Україні.
• Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні.
• ВБО «Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ».
• Громадська організація «Українці проти туберкульозу».

Тетяна Бахтеєва, голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’ я (далі — Комітет), зазначила, що відповідно до 17-ї доповіді ВООЗ про глобальну боротьбу з туберкульозом, за 2011 р. у світі на туберкульоз захворіли 8,7 млн людей, 1,4 млн людей померли. Україна сьогодні займає 2-ге місце серед країн Європейського регіону ВООЗ за темпами зростання захворюваності на мультирезистентний туберкульоз і 4-те місце у світі за його поширеністю серед вперше виявлених випадків. На жаль, у доповіді представників МОЗ України не було визначено причин такого стрімкого поширення мультирезистентних форм туберкульозу в Україні. На сьогодні захворюваність на туберкульоз в Україні значно перевищує показники 1995 р., коли було оголошено епідемію. Тоді захворюваність становила 42 на 100 тис. населення, а зараз — 68,1 на 100 тис. населення. У 2012 р. частка хіміо­резистентного туберкульозу серед вперше виявлених випадків досягла 19,2%, а за попередні роки цей показник становив 16%. Проте, на думку Т. Бахтеєвої, реально цей показник значно вищий, про що свідчать дані сусідніх країн, які значно раніше перейшли на більш сучасні методи лабораторної діагностики. Так, у Білорусі цей показник становить 32%, у Молдові — 27%. За 2 роки з моменту затвердження ВООЗ використання швидкого молекулярного тесту, який дозволяє діагностувати туберкульоз та виявляти стійкість до рифампіцину протягом 100 хв замість 3 тиж, його застосування впровадили вже 67 країн світу з низьким рівнем захворюваності, а Україна, на жаль, лише приступає до цього. Цей факт є ще одним підтвердженням того, що влада продовжує спізнюватися із прийняттям стратегічних рішень у сфері протидії туберкульозу, про що свідчить і прийняття із запізненням на цілий рік Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки. Досі в Україні не створено реєстру хворих на туберкульоз, немає реально працюючих референт-лабораторій, що не дозволяє проводити на належному рівні контроль якості лабораторних досліджень. На необхідності створення цих лабораторій на національному та регіональному рівнях неод­норазово наголошувала НАМН України. Відсутній також дієвий моніторинг з боку МОЗ України за забезпеченням лікувально-профілактичних закладів протитуберкульозними препаратами та їх раціональним і ефективними розподілом. Це призводить до того, що в одних областях утворюються значні залишки деяких препаратів, а в інших регіонах — вони відсутні. Усі ці помилки в організації роботи негативно відзначаються на якості діагностики та лікування хворих на туберкульоз, призводять до подальшого зростання поширеності мультирезистентного туберкульозу та коінфекції туберкульоз/ВІЛ в Україні. Загальновідомо, що ефективне лікування пацієнтів із туберкульозом є найважливішим елементом первинної профілактики цього захворювання, який забезпечує переривання ланцюжка передачі інфекції. Тільки своєчасна діагностика та невідкладне ефективне лікування хворих може забезпечити подолання епідемії туберкульозу в нашій країні. На жаль, показники ефективного лікування цього захворювання в Україні з кожним роком знижуються. Так, у 2011 р. вилікувано лише 55% хворих, інші або померли, або перервали лікування, або їх лікування було неефективним. У 2012 р. у 28% пацієнтів з неефективно проведеною терапією препаратами першого ряду сформувалася мультирезистентна форма захворювання. Слід зазначити, що це найгірші показники серед країн Східної Європи.

Т. Бахтеєва повідомила, що звернення, які надходять до Комітету, свідчать про наявність дуже серйозних проблем у протитуберкульозних закладах держави. Так, несвоєчасно проводиться діагностика мультирезистентного туберкульозу, мають місце випадки, коли тести на чутливість до протитуберкульозних препаратів взагалі не проводяться. За даними звітів за 2012 р. тести на медикаметозну резистентність не проводилися у 722 вперше виявлених хворих та у 1830 пацієнтів, які проходили повторне стаціонарне лікування. Терапія часто призначається зі значними відхиленнями від вимог затвердженого клінічного протоколу, незважаючи на рекомендації ВООЗ, повною мірою не використовуються можливості амбулаторного лікування та необґрунтовано довго тримають хворих у стаціонарах, інколи ≥20 міс. До того ж таке лікування проходить в умовах недоотримання стандарту інфекційного контролю за туберкульозом, в яких хворі щоденно зазнають ризику зараження мультирезистентним туберкульозом. Сьогодні майже в усіх туберкульозних відділеннях відсутня належна ізоляція пацієнтів із заразними формами захворювання, у тому числі й мультирезистентними. Виникає питання: чи буде людина, відірвана від родинних та соціальних зв’язків, майже 2 роки знаходитися у таких умовах? Звичайно, ні. У кращому випадку вона буде періодично порушувати режим лікування і відлучатися додому, у гіршому — перерве лікування. Тому сьогодні необхідно зробити все можливе, щоб такі підходи до організації допомоги хворим на туберкульоз були докорінно змінені, була проведена максимальна децентралізація лікування зі зміщенням акцентів у бік інтересів хворого.

Зупинившись на законодавчому забезпеченні заходів щодо протидії туберкульозу, Т. Бахтеєва відзначила, що згідно з новим чинним законом, надана можливість децентралізації медичної допомоги за рахунок залучення лікувальних закладів усіх форм власності до виявлення хворих на туберкульоз, розширення можливості проведення терапії в амбулаторних умовах за бажанням пацієнта, визначено обов’язковість створення річного запасу протитуберкульозних препаратів для забезпечення безперервності лікування, названо критерії проведення примусового лікування. За розрахунками органів місцевої влади в Україні має бути створено 283 ліжко-місця для примусового лікування хворих на туберкульоз, і на кінець 2012 р. створено 39 таких відділень на 183 ліжко-­місця, на яких вже проліковано 360 хворих. Усього на боротьбу з туберкульозом держава виділяє 176 млн грн., з них 150 млн грн. — на закупівлю лікарських засобів, 3 млн грн. — на закупівлю вакцин. Дуже важливим у подоланні цієї епідемії є державно-приватне партнерство із фондом «Розвиток України» Ріната Ахметова.

На завершення Т. Бахтеєва наголосила, що вирішальним є підняття усіх заходів профілактики і боротьби з туберкульозом на якісно новий рівень, чому сприяє започаткована Президентом України Віктором Януковичем реформа медичної галузі, основний акцент якої робиться на посилення первинної ланки надання медичної допомоги. Статистика щодо пілотних регіонів свідчить про те, що саме на первинному рівні збільшується кількість виявлення туберкульозу. У Донецькій області за 2012 р. — це 62% хворих, у Дніпропетровській — 64%, у Вінницькій — 54%.

Андрій Сердюк, президент НАМН України, також наголосив на необхідності добре попрацювати над оптимізацією протитуберкульозної служби, аби повернути їй те, на що вона заслуговує — лікарів, медсестер, задоволених пацієнтів. Він запропонував створити постійно діючу групу на рівні заступників керівників МОЗ України, НАМН України, Держслужби Украї­ни соцзахворювань, Держсанепідслужби України, за участю народних депутатів України, яка має напрацювати план дій принаймні на 5–10 років. Також ця група має чітко розмежувати повноваження всіх державних органів, які до неї входять, у сфері подолання туберкульозу в Україні.

Про сучасні наукові, організаційні та практичні підходи до профілактики, діагностики і лікування туберкульозу, які обговорювалися під час колегії, читайте на шпальтах нашого видання найближчим часом.

Олександр Устінов,
фото Сергія Бека