Реформування системи медичної освіти в світлі концепції «суспільство знань»

ВСТУП

Світовий процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства, а також соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, по­требують суттєвих змін у багатьох сферах діяльності держави, і насамперед в освіті.

Нині широко використовують концепцію «су­спільства знань» (Тихомиров В.П. и соавт. 1999а, б, в; Тихомиров В.П. и соавт., 2000; UNESCO, 2005). Як відомо, вона є наступним етапом еволюції су­спільних інформаційних відносин, більш оптимальної та стратегічно важливої для людства моделі входження у глобальне інформаційне співтовари­ство. Зауважимо, що інвестиції у людський інтелект та відтворення знань стратегічно важливі для нації.

Основою концепції слід вважати доступність до інформаційних ресурсів якомога більшої кількості населення, в тому числі людей з фізичними обмеженнями, територіально чи соціально віддалених від банків знань. Для переходу до цієї платформи в усьому світі намітилися тенденції відмови від єдиної консервативно-декларативної системи освіти. З’явилися численні недержавні освітні заклади, що застосовують нові системи, методики і технології навчання. Розвиток нових інформаційних технологій (поява високоємних носіїв інформації, розвиток глобальних інформаційних мереж тощо) зумовив можливість необмеженого тиражування і практично миттєвої доставки інформації в будь-яку точку планети. Використовуючи спеціальне програмне забезпечення, викладач може ефективно подати навчальний матеріал у структурованому і зручному для засвоєння вигляді. При викладі окремих знань подібна форма подання матеріалу може бути ефективнішою, ніж традиційна. Питання «як, де і у кого навчатися спеціалісту» для організації, що надає йому відповідну посаду, має менш істотне значення.

Більше того, у зв’язку з розвитком глобальних інформаційних мереж і можливістю одержувати практично будь-яку інформацію фахівці з вузьких напрямків знань не потребують «прив’язки» до потужних університетських центрів. Навчання в них традиційними способами (безпосереднє відвідування практичних занять і лекцій), особливо для мешканців іноземних держав, є досить високовартісним.

Зрозуміло, що реформування освіти стосується й медицини. Необхідність зміни системи медичної освіти додатково продиктована двома чинниками: винятковим збільшенням обсягів медичних знань і швидкої зміни самого розуміння подій, фактів, явищ.

Щодо першого чинника, то слід зазначити, що за останні декілька років людство отримало стільки нових медичних знань, скільки не отримувало впродовж усієї довгої історії свого розвитку. Тому створення теорії образного інтелектуального мислення необхідне, що дозволяє вирішувати складні питання прийняття рішень при діагностиці, прогнозуванні та виборі методу лікування.

Другий чинник ніби продовжує дію попереднього. Дійсно, аналіз обсягу діагностичних і лікувальних даних, що постійно зростає, зумовлює швидку зміну концепцій, уявлень і навіть стандартів.

Слід розуміти, що інформаційний освітній простір, у свою чергу, зумовлює необхідність підтримки нових вимог. Серед них виділяють розвинений дидактичний супровід, високу економічність і ергономічність, створення віртуального навчального середовища тощо.

Очевидно, що особливого значення набуває інформаційна децентралізація освіти. Вона сприяє актуальному вирішенню проблем щодо забезпечення соціальної рівності, а саме створення рівних можливостей для отримання медичної допомоги та медичної освіти незалежно від місця проживання, а також стану здоров’я і соціального статусу.

Стверджується, що можна одержати освіту чи телемедичну (ТМ)-послугу в медичних центрах, навчальних закладах, діагностичних центрах будь-якого міста України чи в іншій державі, не виїж­джаючи з місця проживання. Цілком можливий і інший процес — надання освітянських послуг іноземним громадянам і співвітчизникам, які проживають за кордоном. При цьому докорінно змінюється роль викладача. Дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником-консультантом, який має координувати пізнавальний процес, постійно вдосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до ново­введень та інновацій (Филатов О.К., 1997; Farnes N., 1997; Филиппов В.М. и соавт., 2000; Бочков В.Е. и соавт., 2002; Полат Е.С. и соавт., 2004; Пазюк А.В. (ред.), 2005).

Ще важливіше, що практично змінилася філософія навчання. На зміну біхевіористичним, когнитивістським, конструктивістським уявленням про суть передачі інформації прийшли інтерактивність і співробітництво у взаємодіях між викладачем і тим, хто навчається, а також індивідуальна робота останнього над першоджерелами.

Змінилася також і архітектура третього покоління електронних систем навчання. Розроблено теоретичні положення щодо змістовного менеджменту, набули популярності віртуальні класи. Нарешті, стали зрозумілими і практичними стандарти змісту навчання.

Освітні технології в медицині, що забезпечують віртуалізацію навчального процесу, набули назву «дистанційної медичної освіти (ДМО)», а дистанційне надання медичної допомоги — «телемедицини» (Phipps R. et al., 1998; Perraton H., 2000).

Головна мета створення ДМО і ТМ — забезпечення загальнонаціонального доступу до медичних ресурсів шляхом використання сучасних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж і надання умов для відповідної реалізації громадянами своїх прав на освіту та проведення дистанційних консультацій пацієнтів у співробітництві з україн­ськими і зарубіжними клініками.

ТМ виникла завдяки розвитку комп’ютерної техніки і телекомунікаційних технологій. Її головна позитивна якість — це можливість наближення висококваліфікованої медичної допомоги у важкодоступні райони. За результатами консультацій пацієнтів направляють на лікування до спеціаліста відповідного профілю на території України або за кордоном.

Одним із лідерів створення технологій дистанційного навчання (ДН) і ТМ в Україні є Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (НМАПО), співробітники якої мають суттєвий досвід в організації подібних на­вчальних курсів.

Так, наприкінці 2004 р. фахівці кафедри медичної інформатики НМАПО (по суті, вперше в Європі) разом з американськими вченими організували міжнародний семінар в режимі дистанційного спілкування щодо проблем захворювання на туберкульоз. Учасниками семінару стали висококваліфіковані спеціалісти в галузі фтизіатрії та пульмонології з чотирьох країн світу — України, США, Польщі та Словаччини (українську сторону представляли також науковці Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, Запорізького державного медичного університету).

Тоді фахівці чотирьох країн-учасниць докладно обговорювали різні аспекти проблеми туберкульозу: статистичні дані, найсучасніші методи діагностики, лікування, профілактики. Під час семінару провідні вчені із США та країн Європи мали змогу в онлайновому відеорежимі поділитися своїм досвідом у подоланні тяжкого захворювання, вести активний діалог.

У певному розумінні це була революційна подія, адже вперше в Україні проводили сеанс ДН в режимі онлайн.

У листопаді–грудні 2005 р. фахівці НМАПО вперше в Україні провели цикл тематичного вдосконалення у формі ДН та дистанційне консультування хворих у форматі відеоконференції.

Для забезпечення впровадження технологій ДН співробітники НМАПО уклали договори зі своїми стратегічними партнерами: Українською дитячою спеціалізованою лікарнею «ОХМАТДИТ» (УДСЛ «ОХМАТДИТ») та ТОВ «ЛАКІ НЕТ». Завдяки активній допомозі адміністрації УДСЛ «ОХМАТДИТ» було виділено відповідні площі. Генеральний директор лікарні Ю.І. Гладуш особисто, а також його помічники проводять велику роботу щодо організації ТМ-допомоги дітям України. У свою чергу ТОВ «ЛАКІ НЕТ» забезпечує надійний Інтернет-зв’язок з регіонами України, проводить активну дослідну роботу щодо конструювання нових приладів для передачі даних.

У Центрі дистанційної освіти НМАПО реалізується проект щодо створення комбінованої наземно-супутникової мережі дистанційного медичного навчання (ДМН). На базі ряду технологій, зокрема VSAT (Very Small Aperture Terminal), враховано вимоги до організації, функціонування і розвитку корпоративних мереж, рекомендацій та існуючих стандартів побудови телекомунікаційних систем. Ця мережа надалі буде виконувати не лише навчальні функції, а й функції щодо організації консультацій фахівців з питань практичної медицини (зокрема ТМ), організації телефонії та факсимільного зв’язку тощо.

Передбачена передача відеоінформації в периферійні лікувальні заклади, що знаходяться на певній відстані від центру, за допомогою наземних Інтернет-каналів.

Подібний підхід має істотні переваги:

1. Доступність зв’язку. Зв’язок може бути організований з будь-якої географічної точки в зоні дії супутника, у тому числі з місцевостей, цілком позбавлених інших видів зв’язку. При цьому абонентські станції встановлюють безпосередньо на об’єктах розміщення обладнання користувача.

2. Оперативність розгортання і впровадження. Невеликі розміри антен дозволяють встановлювати їх на дахах і стінах будівель, що знаходяться в межах міської зони.

3. При трансфері інформації між Центром дистанційної освіти та локальними центрами показники надійності каналів зв’язку набагато вищі, ніж відповідні показники надійності більшості існуючих в Україні наземних каналів зв’язку.

4. Експлуатація не потребує спеціального обслуговуючого персоналу.

Сьогодні НМАПО продовжує нарощувати темпи широкого впровадження ДН. У цьому їй суттєво допомагає проект Європейського союзу «Управління та фінансування в сфері охорони здоров’я в Україні» (Проект ЄС). В основі проекту, що нині знаходиться на етапі розроблення, — можливість передавати експертні висновки щодо високо­кваліфікованої медичної допомоги, а також навчальну інформацію в найрізноманітніші точки України. Перш за все буде здійснюватися тренінгова дистанційна підготовка майбутніх менеджерів для закладів охорони здоров’я у двох пілотних регіонах України — Житомирській та Харківській областях. Протягом всього 2005 р. за допомогою сучасного обладнання, переданого Проектом ЄС до НМАПО, проведено дослідні сеанси в форматі відеоконференції з фахівцями зазначених регіонів.

Успішне проведення подібних заходів поставило наразі ряд невідкладних питань, і насамперед нормативного характеру. Спробуємо розібратися.

КОНЦЕПТУАЛЬНА ПЛАТФОРМА СУЧАСНИХ ПОГЛЯДІВ НА ДН І ТМ

Результати аналізу діяльності освітніх закладів, що використовують технології ДН в медичній освіті, свідчать про ефективність застосування нових інформаційних технологій щодо:

• забезпечення безперервності та наступності навчання;

• відкритості й індивідуального підходу в проведенні навчального процесу (з’являється можливість «закріпити» того, хто навчається, за одним місцем навчання);

• централізації освіти з центром ДН на базі головного навчального закладу і територіально віддалених навчально-консультаційних пунктів;

• забезпечення контролю знань у дистанційному режимі (полегшується сама процедура атестації та виявлення «слабких місць» у знаннях);

• забезпечення тьюторинга в навчанні;

• оперативного відновлення методичного забезпечення навчального процесу, оскільки отримання методичних матеріалів на електронних носіях легше підтримувати в актуальному стані.

Доречно зауважити, що є різні форми ДН. Одна справа спостерігати на відстані за проведенням операції, слухати лекцію, яку читають в іншому місті. Інша справа, коли є можливість працювати в інтерактивному режимі, активно спілкуватися, обговорювати певну медичну проблему за участю кількох сторін і робити це навіть щоденно!

Остання технологія може в один момент об’єд­нати інтелект кращих професіоналів з усього світу. Таким чином можна негайно поширити нову інформацію, обговорити наукові відкриття у режимі реального часу. Подібним способом можна також отримати висококваліфіковану консультацію з приводу лікування тяжкого хворого. Нині зазначена технологія почала бурхливо розвиватися у світі.

Модель системи дистанційної медичної допомоги, а також навчання і контролю знань у дипломній і післядипломній освіті для вищих медичних навчальних закладів (ВМНЗ) базується на створенні потужного сервера ДН і підключенні його до Інтернету. На сьогодні в кожному обласному центрі є можливість доступу до Інтернету, у зв’язку з чим стає можливим завдяки Інтернет-технологіям створення системи дистанційної освіти, що зможе охопити територію всієї України. Важливою у цій ситуації є реальність реалізації подібної технології за рахунок наявних технічних і комунікаційних засобів.

Вартість цієї технології відносно невисока порівняно з тими можливостями, які вона відкриває для світової медицини. Адже таким чином різко прискорюється розвиток медичної науки і освіти. Зрозуміло, що більші можливості мають сателітні та інтерактивні телевізійні технології.

Теоретичне осмислення практики ДН свідчить, що для нього також властиві, як і для традиційного навчального процесу, п’ять загальнодидактичних методів навчання: інформаційно-рецептивний, ре­продуктивний, проблемний, евристичний і дослідний. Вони охоплюють усю сукупність педагогічних актів взаємодії викладачів і тих, хто навчається, як при очному контакті, так і при інтерактивній взаємодії з використанням засобів інформаційних технологій.

Проте впровадження принципів ДН і ТМ — зов­сім не простий процес. Змінюється практично все — від логіки вищезазначених дидактичних прийомів до принципів формування мотивації. Зрозуміло, що відсутність прямого контакту між учителем і тим, кого навчають, призводить до того, що на перше місце виходить питання: наскільки знання того, кого навчають, відповідають певним вимогам і як надійно та ефективно ці знання перевірити. Іншими словами, проблема перевірки якості підготовки спеціалістів для всіх структур освіти стає однією з актуальних і порівнянною з проблемою державного масштабу.

У питанні вирішення оцінки рівня знань тих, кого навчають, в останні роки суттєве поширення одержала концепція комп’ютерного тестування (Челышкова М.Б., 1995; Daniel J.S., 1998; Saba F., 1999; Рузанова Н.С., Трухачева В.А., 2000; Moore M., 2000; Hubbard I.P., 2001; Карпенко О.М. и соавт., 2002). Найпростішим прикладом подібного підходу є використання дуже поширених однокрокових завдань, побудованих за альтернативним типом. Вони становлять умову з описом комплексу симптомів і обмежений набір (три–п’ять) варіантів діагнозу, з яких необхідно вибрати один (при цьому не завжди вдається підібрати дистрактори таким чином, щоб не спрацьовував ефект вибору відповіді «від зворотного»).

При вирішенні подібних завдань слухач дистанційних курсів діє стандартним способом — підшукує для наданого комплексу симптомів найбільш подібну абстрактну клінічну картину (еталон), звичайно запозичену з медичної літератури і власного досвіду. Іншими словами, він змушений робити дії, іменовані в класичній медицині як діагностика за аналогією (подібності). Але аналогія в реальній лікарській практиці може служити лише приводом для побудови діагностичних гіпотез, тому що є не більше ніж імовірним висновком і звичайно має використовуватися лікарями як один із етапів при встановленні діагнозу. Достатньо досвідчені лікарі у межах своєї спеціалізації лише в деяких випадках встановлюють діагноз за подібністю, коли симптоми, виявлені у пацієнта, можуть бути підставою, а форма захворювання — наслідком у гіпотетичному судженні, що входить в умовно-категоричний силогізм.

Не викликає сумнівів, що фахове використання процедури тестування нерозривно пов’язане з не менш кваліфікованою організацією медичних знань. На жаль, викладачі явно недостатньо озна­йомлені з цією проблемою.

Під час отримання освіти лікар послідовно проходить різні рівні засвоєння навчального матеріалу, починаючи з розуміння і закінчуючи творчою діяльністю. Таких рівнів, як правило, виділяють п’ять. Вони визначаються глибиною проникнення і якістю володіння знаннями й об’єднуються у дві групи, пов’язані з репродуктивною і продуктивно-творчою діяльністю. Сьогодні в медичній освіті частіше застосовують закриті класи тестових завдань (альтернативні тестові завдання, завдання множинного вибору, перебування відповідності між частинами, конструювання відповіді шляхом вибору потрібних елементів з бібліотеки тощо). При використанні нерозгалуженої процедури тестування вони спро­можні виявити рівні засвоєння навчального матеріалу, пов’язані, як правило, лише з репродуктивною діяльністю. Отже, подібні тести можна більш успішно застосовувати для визначення в основному базисного рівня знань і частково рубіжного контролю на етапах навчання. Проте залишається ще і заключний (підсумковий) контроль. Не слід забувати, що найважливішим із елементів ДН є також і самоконтроль.

Для кожного із зазначених рівнів характерні свої вимоги до якості засвоєння навчального матеріалу. Відповідно слід застосовувати специфічні типи тестів і процедуру проведення іспитів. Порушення цих правил призводить до дискредитації застосування тестології в медицині взагалі і сумніву в доцільності проведення тестового контролю знань лікарів зокрема.

Серед відносно сучасних досягнень вищої медичної школи можна відзначити розробку моделі спеціаліста різного рівня підготовки на основі системного підходу до навчання (програмно-цільовий метод). Оскільки вимоги до спеціаліста зазнають істотних змін, іноді пропонується створення багаторівневої моделі спеціаліста-випускника ВМНЗ: лікар загального профілю, лікар-спеціаліст. На основі подібної моделі створюються й еталони знань (стандарти). З орієнтиром на еталон підготовлюють перелік клінічних ситуацій, в яких має орієнтуватися майбутній лікар. Відповідно змінюється і концептуальна модель навчання. Вона припускає вирішення двох завдань: кого і як готувати, а також як перевіряти, наскільки знання того, кого навчають, відповідають розробленим стандартам. Очевидно, видозмінюються вимоги до варіантів питань і відповідей на них.

Підкреслимо, що стандарти дають можливість на фоні інформаційного змісту, що швидко змінюється, забезпечити відносно стабільні маршрути навчання.

Освітні стандарти — не самоціль. Вони мають лише сприяти перевірці та контролю результатів освіти, а також пошуку оптимальних шляхів досягнення цих результатів. Тому необхідно створити умови для інформаційного забезпечення споживачів на рівні країни в цілому, окремих регіонів і навчальних закладів зокрема. Останнє важливо тому, що при всій значимості загальнодержавних стандартів вони носять лише характер нормативних орієнтирів, інваріантних щодо цього рівня освіти в цілому. В умовах же диференціації освітніх закладів, появи альтернативних навчальних закладів, а також з урахуванням регіоналізації освіти і посилення самостійності кожного навчального закладу особливого значення набувають стандарти освіти на конкретному рівні, наприклад на­вчального закладу.

При цьому варто враховувати головну вимогу: до однієї і тієї ж цілі, до того ж самого очікуваного результату можна прийти різними шляхами. У цьо­му і полягає ідея альтернативності й диференціації освіти, а освітні стандарти мають сприяти творчому пошуку найбільш ефективних і принципово різних методів освітянської діяльності.

Дуже широко почали застосовувати ідеї ком­п’ютерної імітації як основу середовища для вправ тих, кого навчають. Основний зміст ігрової імітації полягає в тому, щоб виховати у лікаря практичне вміння безпомилкової диференціальної діагностики клінічно подібних захворювань, своєчасного встановлення достовірного діагнозу й оптимального лікування хворого в найкоротші терміни.

Якість навчання з конкретної дисципліни або за фахом у цілому визначається оцінкою результатів роботи кожного слухача (студента) за певний період. При цьому ставлять за мету оцінити отримані теоретичні знання, ступінь розвитку творчого мислення, надбання навичок самостійної роботи, вміння синтезувати отримані знання і застосовувати їх для вирішення практичних завдань. Отже, при розробці критеріїв системи оцінки якості підготовки кадрів необхідно враховувати три основних компоненти: рівень знань того, кого навчають, навички самостійної роботи й уміння застосовувати знання на практиці. При розробці цих критеріїв важливо забезпечити єдиний підхід у тлумаченні змісту кожного з трьох компонентів.

Для визначення змісту поняття «рівень знань» звичайно враховують: глибину і тривалість знань, рівень мислення, вміння синтезувати знання з окремих тем, наявність структурного аналізу навчального матеріалу, вміння складати розгорнутий план відповіді, давати точні формулювання, правильно користуватися понятійним апаратом, володіння навичками і прийомами виконання практичних завдань.

У поняття «навички самостійної роботи з урахуванням профілю спеціаліста» відповідно до сучасних уявлень включаються: навички пошуку необхідної літератури, орієнтація в потоці інформації з обраного фаху, знання основних видів літератури, довідкових видань, навички пошуку літератури в бібліотеках, і, нарешті, навички науково-дослідної роботи.

Викладені факти варто враховувати при підготовці кафедр до проведення заліків та іспитів у форматі ДН, а також при розробці відповідних критеріїв оцінок з кожної навчальної дисципліни, беручи до уваги особливості форм і методів оцінювання (традиційні й нові системи).

Проте основний висновок полягає в тому, що клінічний досвід, необхідний для остаточного формування лікаря, його інтуїція не можуть мати точного кількісного вираження. Тому слід визнати, що і підготовка, і загальна оцінка підготовленості лікаря завжди релятивні поза залежністю від форми навчання — контактної чи дистанційної. В свою чергу це означає, що при недостатньо якісному навчанні важлива не його форма, а інформаційний зміст і виклад матеріалу.

У наступній групі проблем ДН виділяють питання обґрунтування інфраструктури інформаційного забезпечення того, кого навчають, як-то обґрунтування оптимальності розташування навчальної інформації, структура і композиція самого навчального матеріалу, найбільш оптимальні форми зворотного зв’язку (Филатов О.К., 1997; Филиппов В.М. и соавт., 2000; Пазюк А.В. (ред.), 2005).

Важливим також є економічне питання, умови доступу до певних курсів або їх модулів, розміщених на різних серверах, доцільність розміщення різноманітних видів навчальної інформації, технічні, педагогічні питання. Всі вони в кожному конкретному випадку мають вирішуватися відповідно до конкретних умов технологій ДН, особливостей групи суб’єктів навчання специфіки конкретного курсу і мети навчання.

Ще більш складна проблема — захист авторського права розробників курсів. Відкритим залишається питання і про сертифікацію навчальних курсів.

ДН пред’являє особливі вимоги до формування контингенту слухачів, насамперед залежно від досвіду роботи за спеціальністю і швидкості засвоєння нового матеріалу. Навіть усередині кожного контингенту виникають власні проблеми. Наприклад, комплектуючи групи на базі одного періоду професійної діяльності, важко досягти однорідності за рівнем інтелектуального розвитку, налаштованістю на фахову діяльність і мотивами одержання нової інформації.

Крім того, використання комп’ютерних систем пред’являє до учасників освітнього процесу спеціальні вимоги щодо знань комп’ютерної телекомунікаційної технології. Вони повинні вміти ввійти в мережу; скласти і відправити текстове повідомлення; структурувати отримане повідомлення в спеціальні папки; користуватися віддаленими базами даних; входити в електронні конференції, розміщувати там власну інформацію тощо.

Розробка управлінського та організаційного контексту навчального процесу, побудованого на принципах відкритості, гнучкості, використанні нових технологій, потребує створення дослідницького оточення навчального середовища. Це означає, що весь навчальний процес має бути об’єктом ціле­спрямованих постійних досліджень.

Відзначимо, що ТМ на сьогодні більш орієнтована на технології передачі відеозображень через Інтернет. Проте в сучасному уявленні всі варіанти ТМ визначаються двома чинниками: видом переданої інформації (опис історії хвороби, відеозображення тощо) і засобом передачі інформації (телефонні лінії, супутникові зв’язки тощо). Зрозуміло, що можлива передача даних як за допомогою телефонних, так і сателітних каналів.

Не обійтися без ТМ і службам швидкої медичної допомоги. Якщо хворому в критичному стані не надати допомоги протягом першої години, то надалі ефективність медичних заходів різко знижується, тим паче, що лікарям дуже важливо підготуватися до прийому пацієнта заздалегідь, отримавши інформацію про його стан не по телефону (ефективність словесного опису невисока), а візуально. Звертаємо увагу ще на одну можливу область застосування ТМ — навчання і підвищення кваліфікації лікарів шляхом організації телесемінарів із провідними вітчизняними і закордонними спеціалістами.

У ТМ були перенесені випробувані на практиці технології, що використовувались у космічних дослідженнях. Мобільну ТМ-установку можна розмістити в невеликому процедурному кабінеті та встановити в районному шпиталі, а в сільському медпункті організувати зв’язок із ним за допомогою стільникового телефону. Якість зображення при цьому виявиться достатньою для прийняття рішень, і головне — відбудеться спілкування з медичним працівником.

Вищої якості можна досягти за допомогою супутникових каналів, що для нашої країни у зв’язку з великою територією і невисокою якістю телефонного зв’язку особливо важливо. Устаткування достатньої якості виробляється в Україні та за кордоном. Вартість мобільної ТМ-установки сьогодні абсолютно доступна для більшості лікувально-профілактичних закладів.

БЛИЗЬКІ ТА ВІДДАЛЕНІ ОБРІЇ ДМН І ТМ

З огляду на серйозні труднощі реального впровадження логіки ДМН і ТМ вважаємо доцільним і вкрай необхідним вже найближчим часом порушити питання про створення при Міністерстві охорони здоров’я України відповідної структури (Центру ДН і ТМ). Саме він має визначити нормативне поле для здійснення технологій ДН і ТМ. Він же повинен визначити й обґрунтувати державні освітні стандарти медичного навчання, такі як:

1) терміни і визначення;

2) носії навчально-методичної інформації;

3) засоби і системи збереження, передачі й обробки навчально-методичної інформації;

4) інформаційні середовища і програмні продукти для збереження, передачі й обробки навчально-методичної інформації;

5) інформаційні середовища для розробки і створення автоматизованих навчальних курсів;

6) вимоги до навчальних курсів і порядок їх розробки;

7) основи методики підготовки і проведення різних видів занять;

8) порядок поточного і підсумкового контролю успішності та діагностики рівня знань і вмінь суб’єктів навчання.

Зауважимо, що в системі безперервного професійного розвитку лікарів та провізорів методи ДН впевнено виходять на позиції лідера. У післядипломній медичній освіті йдеться, насамперед, про навчання дорослих, уже давно сформованих людей. У кожного лікаря-спеціаліста є своя система цінностей, своє уявлення про моделі навчання і свої очікування щодо самого процесу навчання. Тобто лікарі навчаються усвідомлено, маючи на те підстави і чітко уявляючи собі мету, що збираються досягти (тобто в них на момент навчання є певна мотивація).

Проте ця мотивація може бути недостатньою для проходження всього курсу навчання. Необхідне підкріплення мотивації навчання конкретними заходами. Можливий об’єктивний шлях вирішення цієї проблеми — це безпосередній вплив викладача на того, кого навчають, при індивідуальних, але короткочасних контактах.

Результати дослідження свідчасть, що найбільш складним для ДН є технологічний цикл, у рамках якого відбувається осмислення досліджуваного матеріалу, його логічна систематизація, вираження тих чи інших явищ, процесів у наукових категоріях і поняттях. Тому короткочасні контакти найбільш корисні на початку циклів тематичного вдосконалення.

Крім того, для створення комп’ютерних додатків ДН необхідні знання кваліфікованого програміста, а при створенні навчальної програми — досвід викладання конкретного предмета. Автор-педагог розробляє методику самостійного навчання і контролю із врахуванням досвіду викладання теоретичного матеріалу, різних засобів контролю, вирішення завдань і прикладів, можливих помилок тих, кого навчають, при вивченні матеріалу, важких тем у засвоєнні курсу тощо. Але автор не завжди може врахувати труднощі, що виникають при «спілкуванні» слухача з комп’ютером. У більшості випадків суб’єкт навчання сприймає комп’ютер не як інструмент для вивчення конкретної дисципліни, а як інтелектуальний комплекс. Вирішити ці проблеми можна, як правило, співпрацюючи із психологом. У результаті достатня ефективність програм досягається лише тоді, коли вдається поєднати і вирішити в комплексі методичні, технічні й психологічні вимоги системи ДН. Отже, колектив для розробки навчальних систем для ДН має включати як мінімум програміста, автора навчального курсу і психолога.

При реалізації системи ДН на базі, приміром веб-технології, виникає можливість здійснювати диференційований підхід до навчання, враховувати базовий рівень знань за кожним розділом досліджуваного матеріалу і ступінь досягнення проміжних цілей навчання. Слухач може засвоювати навчальний матеріал у тій послідовності і за той час, що найбільшою мірою відповідають рівню його індивідуальної підготовки. Саме у зв’язку з істотною різницею в рівні базової підготовки й індивідуальної спроможності жорстко регламентований графік навчального процесу, прийнятий за основу в традиційних системах навчання, є оптимальним у кращому разі лише для частини тих, кого навчають: для одних він занадто напружений, для інших, навпаки, недостатньо інтенсивний. А в результаті не­ефективно використовуються інтелектуальні й матеріальні ресурси як індивіда, так і суспільства. Не дивно, тому що «відсів» тих, кого навчають, за окремими фахами досягає декількох десятків відсот­ків.

Мають бути обумовленими також оптимальні терміни для проходження контрольних і тестових завдань. Зауважимо також, що неприпустимо переносити в дистанційні форми освіти традиційні оцінки. Замість дискретних вимірів знань у ДН пропонується розвивати й вдосконалювати безупинне оцінювання, що повинно носити характер допомоги і стимулювати розвиток самооцінки.

Особливим завданням організації дистанційної освіти має стати забезпечення вільного вибору індивідуальної освітньої траєкторії слухачами і педагогами. Для забезпечення індивідуальної траєкторії навчання при проектуванні дистанційних курсів пропонується використання модулів двох видів: інваріантних — обов’язкових для вивчення і варіативних — зміст яких залежить від бажання і особистих можливостей тих, хто навчається. Індивідуальна траєкторія забезпечується моніторингом — постійним процесом аналізу інформації зворотного зв’язку.

Великі дослідження необхідно провести щодо стандартизації медичної освіти.

Отже, зіставляючи послідовність дій і визначаю­чи першочергові завдання при впровадженні ДМН, варто визнати, що освітні стандарти (при всій їх важливості) все ж вторинні. Найважливіше значення має контроль знань. На другому місці за значимістю варто визнати розробку і затвердження нормативного поля, перш за все для ТМ.

Широке впровадження ТМ в Україні НМАПО планує розпочати в ряді областей, у першу чергу в Запорізькій, Івано-Франківській, Черкаській та інших, де налагоджені творчі й практичні зв’язки з вищими навчальними закладами і обласними управліннями охорони здоров’я. Але невирішених проблем чимало.

Для успішного використання нової технології потрібні спеціалісти вищої кваліфікації. Їх украй мало. В переліку наукових спеціальностей ВАК України дотепер відсутня медична інформатика. Зауважимо, Україна — практично єдина країна в світі, що має подібну ситуацію. Через це сьогодні ТМ і ДН займаються в основному ентузіасти. У деяких ВМНЗ і технічних вищих навчальних закладах читають курси лекцій з ТМ і ДН (зокрема, в НМАПО, Запорізькому державному медичному університеті, Національному технічному університеті України «КПІ»), але це — крапля в морі.

Недостатньо розроблені стандарти діагностики і лікування, відсутня єдина фахова мова (глосарій, дескрипторний і тезаурусний словники). Практично не використовуються оцінки інформативності симптомів і ознак, що не дає можливості мінімізувати за часом процедуру ТМ-консультування.

Також в Україні немає єдиного стандарту щодо ТМ-технологій. Більше того, у цьому напрямку продовжують вести даремні розробки, хоча експерти вже давно визначили найбільш оптимальні платформи для ТМ. Недостатня підтримка ТМ з боку держави на відміну від, скажімо, США, де підтримка ТМ цілком централізована і здійснюється на державному рівні. На її потреби щорічно виділяють десятки мільйонів доларів. В Україні лише завдяки Указу Президента та ініціативі МОЗ України, а також АМН України цього року починають проводити дослідження в цьому напрямку. Проте фінансування не відповідає по­требам.

Необхідно розгорнути мережу телеконсультаційних пунктів на базі провідних регіональних лікарень, налагодити довгострокові контакти із закордонними телеконсультаційними клініками, організацію системи платної та безкоштовної ТМ-допомоги.

Щодо технічного аспекту впровадження ТМ в Україні немає ніяких проблем. Заважають тільки бюрократичні перепони. Для створення єдиної інфраструктури ТМ Міністерству охорони здоров’я України необхідно, зокрема, одержати виділені частоти і визначитися з рядом інших проблем, вирішення яких залежить лише від чиновників.

висновки

У третьому тисячолітті світ вступив у період інформаційного суспільства, тісно пов’язаного з інформатизацією освіти. При цьому підвищити ефективність навчального процесу на основі індивідуалізації та інтенсифікації можна шляхом реалізації високотехнологічних принципів ДН. Зазначимо, що сучасні інформаційні технології надають практично необмежені можливості щодо розміщення, збереження, обробки і доставки інформації та будь-якого обсягу і змісту на будь-які відстані. Тому формування навчальної мережі передбачає забезпечення вільного доступу до інформаційних ресурсів. З урахуванням цього тенденціями розвитку ДН варто вважати створення відкритих і віртуальних університетів, включення в освітні мережі віддалених і малих населених пунктів, поширення технології ДН на нові напрямки навчання тощо.

ЛІТЕРАТУРА

• Бочков В.Е., Демин Ю.Н., Хохлов Н.Г. (2002) Дистанционное непрерывное профессиональное обучение в системе интегрированного образования. В кн.: Актуальные проблемы гуманитарных, социальных и экономических наук. Межвуз. сб. науч. и науч.-методич. тр., Вып. 1, МГИУ, Москва, с. 9–14.
• Карпенко О.М., Антропов М.С., Бочков В.Е., Лед­нев В.А. (2002) Обобщение и краткий анализ результатов эксперимента в области дистанционного образования. В кн.: В.Е. Бочков (ред.) Эксперимент в области дистанционного образования: результаты и перспективы. МГИУ, Москва, с. 32–67.
• Пазюк А.В. (ред.) (2005) Україна на шляху до суспільства знань: освіта, наука, культура. Прайвесі Юкрейн, Київ, 69 с.
• Полат Е.С., Бухаркина М.Ю., Моисеева М.В. (2004) Теория и практика дистанционного обучения. Академия, Москва, 416 с.
• Рузанова Н.С., Трухачева В.А. (2000) Дистанционное образование: возможности и проблемы. В кн.. Интернет и современное общество. Материалы Всерос. объедин. конф., 20–24 ноября 2000 г., Санкт-Петербург, 292 с.
• Тихомиров В.П., Зайцева Ж.Н., Рубин Ю.Б. и др. (2000) Открытое образование — объективная парадигма XXI века. МЭСИ, Москва, 178 с.
• Тихомиров В.П., Солдаткин В.И., Лобачев С.Л. (1999а) Дистанционное обучение: к виртуальным средам знаний (Ч. 3). Дистанционное образование, 4: 11–18 (http://www.e-joe.ru/sod/99/4_99/st182.html).
• Тихомиров В.П., Солдаткин В.И., Лобачев С.Л., Ковальчук О.Г. (1999б) Дистанционное обучение: к виртуальным средам знаний (Ч. 1). Дистанционное образование, 2: 8–17 (http://www.e-joe.ru/sod/99/2_99/st158.html; http://www.e-joe.ru/sod/99/2_99/de_99_N2.pdf).
• Тихомиров В.П., Солдаткин В.И., Лобачев С.Л., Ковальчук О.Г. (1999в) Дистанционное обучение: к виртуальным средам знаний (Ч. 2). Дистанционное образование, 3: 8–16 (http://www.e-joe.ru/sod/99/3_99/st170.html).
• Филатов О.К. (1997) Информатизация современных технологий обучения в высшей школе. Мираж, Ростов-на-Дону, 213 с.
• Филиппов В.М., Тихомиров В.П., Зайцева Ж.Н. и др. (2000) Открытое образование — стратегия XXI века для России. МЭСИ, Москва, 356 с.
• Челышкова М.Б. (1995) Разработка педагогических тестов на основе современных математических моделей. Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, Москва, 32 с.
• Daniel J.S. (1998) Distance learning: the vision and distance learning: the reality — what works, what travels? The speech on An international conference to identify functional requirements for distance education «Technology standards for global learning», Salt Palace Convention Centre, Salt Lake City, Utah, United States, April 26–28, 1998, 8 p. (http://www.open.ac.uk/johndanielspeeches/wguslc.html).
• Farnes N. (1997) New structures to reform higher education in Central and Eastern Europe — the role of distance education. Eur. J. Educ., 32(4): 379–396.
• Hubbard I.P. (2001) Measuring medical education. Philadelphia, 971 р.
• Moore M. (2000) Technology-driven change: where does it leave the faculty? The American Journal of Distance Education, 14(1): 1–4 (http://www.ajde.com/Contents/vol14_1.htm#editorial).
• Perraton H. (2000) Choosing technologies for education. ­ J.Educ. Media, 25(1): 31–38.
• Phipps R., Wellman J., Merisotis J. (1998) Assuring quality in distance learning: a preliminary review. A report prepared for the Council for Higher Education Accreditation. The Institute for Higher Education Policy, Washington, DC ( http://www.ihep.com).
• Saba F. (1999) Toward a systems theory of distance education. Am. J. Distanc. Education, 13(2): 24–31.
• UNESCO (2005) Toward Knowledge societies. Paris, 226 p. (http://portal.unesco.org/shs/en/ev.php-URL_ID=8951&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html).