Диспансеризація — як метод медичного обслуговування населення, який передбачає активне виявлення захворювань на ранніх стадіях, нагляд певних груп хворих з метою забезпечення їх життєдіяльності та працездатності, проведення оздоровчих заходів, обов’язкові медичні огляди деяких категорій населення, — на сьогодні є конче необхідною в Україні, й вітчизняна медична галузь готова до її проведення. Про це повідомив під час урядової «гарячої лінії», яка відбулася 14 вересня у будинку уряду Зіновій Митник, міністр охорони здоров’я України.
Диспансерний нагляд здорових осіб і хворих проводять лікарі різного фаху, фельдшери та акушерки.
Виявлених хворих беруть під активний нагляд, складають план заходів щодо їхнього оздоровлення. Звичайно, не саме по собі прийняття хворого на облік, а повне й своєчасне проведення оздоровчих заходів зумовлює ефективність диспансерного нагляду.
Нині до першочергових належать медогляди з метою виявлення хворих на туберкульоз, злоякісні новоутворення, шкірні й венеричні хвороби, зоб, цукровий діабет, а також на хронічний алкоголізм, глаукому та інші недуги.
Проведення диспансеризації населення до цього часу було регламентоване низкою нормативно-правових актів. У свою чергу наказ (мова йде про наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28.08.2010 р. № 728 «Про диспансеризацію населення», — прим. ред.) як більш ґрунтовний документ став логічним продовженням цих актів.
Але основною передумовою для розробки та прийняття наказу є незадовільний стан здоров’я громадян України. Проявами цієї ситуації є низький рівень очікуваної тривалості життя населення України — 68,2 року (розрив із середньоєвропейськими показниками становить понад 6, а з показниками країн Європейського Союзу — понад 10 років); високі показники загальної смертності (16,3 на 1000 населення), які вдвічі перевищують такі у країнах Європейського Союзу, а показники смертності населення працездатного віку — в 2–4 рази; різке вираження феномена чоловічої «надсмертності» (коли смертність чоловіків у середній віковій категорії (25–44 роки) майже в 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку); один із найвищих в Європейському регіоні рівень природного спаду населення (–4,2 на 1000 населення), що веде до депопуляції швидкими темпами; стрімке старіння населення, яскраво регресивний характер відтворення, коли частка населення старших вікових груп значно перевищує частку населення віком молодше 15 років); високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань.
Погіршення стану здоров’я населення призводить до об’єктивного зростання потреб у медичній допомозі. Так, протягом останніх років залишається фактично незмінною структура причин захворюваності, поширеності та смертності (таблиця).
Таблиця
Місця |
Структура причин смерті |
Структура захворюваності |
Структура поширеності хвороб |
| І місце | Хвороби системи кровообігу | Хвороби органів дихання | Хвороби системи кровообігу |
| II місце | Злоякісні новоутворення | Хвороби системи кровообігу | Хвороби органів дихання |
| III місце | Нещасні випадки, травми, отруєння | Нещасні випадки, травми, отруєння | Хвороби органів травлення |
| IV місце | Хвороби органів травлення | Хвороби органів травлення | Нещасні випадки, травми, отруєння |
| V місце | Хвороби органів дихання | Злоякісні новоутворення | Злоякісні новоутворення |
Основною метою диспансеризації населення є в першу чергу попередження розвитку захворювань, проведення заходів, спрямованих на збереження та укріплення здоров’я, зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення, збільшення активного довголіття.
За розрахунками державі економічно вигідніше попередити захворювання, ніж лікувати хвороби та їх наслідки, виплачувати кошти за втрату працездатності, втрачати людські життя.
Диспансеризація включає:
- медичний огляд населення з проведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень;
- додаткове обстеження осіб, які цього потребують;
- виявлення осіб із факторами ризику, що спричиняють виникнення та розвиток захворювань;
- своєчасне виявлення захворювань;
- розробку та проведення комплексу необхідних медичних та соціальних заходів, динамічного спостереження стану здоров’я населення.
Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров’я за участю вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, відомств, установ та організацій.
Територіальні органи охорони здоров’я або визначені ними заклади організовують бригади спеціалістів із закладів охорони здоров’я обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим, міського — у містах Києві та Севастополі) підпорядкування, вищих медичних навчальних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ для диспансерного огляду дорослого та дитячого населення у районах та містах відповідної адміністративної території, насамперед у сільських населених пунктах, які мають проблеми кадрового та матеріально-технічного забезпечення диспансеризації. Зазначені бригади спеціалістів забезпечуються необхідним медичним обладнанням та транспортними засобами.
Міністр зазначив, що диспансеризація не є обов’язковою. Примушувати громадян до проходження диспансеризації ніхто не збирається. Громадяни України повинні бути самі зацікавлені у проходженні диспансеризації, у тому числі знайти час для цього.
Відповідно до вищевказаного наказу вбачається лише єдина обов’язковість — обов’язок органів охорони здоров’я створити умови для того, аби усі бажаючі могли пройти щорічну диспансеризацію.
Щодо даних про стан здоров’я людей, які пройшли диспансеризацію, то вони становитимуть конфіденційну інформацію про особу, яка охороняється законом. У разі якщо згодом в Україні буде запроваджено систему загальнообов’язкового державного медичного страхування, дані, отримані в ході диспансеризації, можуть бути використаними для персоніфікації запланованих видатків для медичного обслуговування людини, і жодного порушення права на приватність у цьому не вбачається.
Однією зі складових диспансеризації є профілактичні медичні огляди населення.
Наказ набуде чинності після державної реєстрації у Міністерстві юстиції та офіційного опублікування. Ним визначено чіткий порядок диспансеризації населення, у тому числі у великих містах, у невеликих поселеннях та у сільській місцевості.
Відповідальність за проведення диспансеризації в першу чергу покладається на дільничного лікаря (лікаря загальної практики — сімейної медицини) та громадянина України.
Персональна відповідальність за проведення диспансеризації покладається на керівників органів та закладів охорони здоров’я.
Організаційний супровід та облік диспансеризації здійснюють органи або заклади охорони здоров’я, які визначені відповідальними за стан надання медичної допомоги населенню на відповідній адміністративній території.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
