Стратегія державної політики у сфері охорони здоров’я | Український Медичний Часопис

МОЗ України визнає, що існуюча система охорони здоров’я не здатна в повному обсязі забезпечити потреби населення в якісній та ефективній медичній допомозі, у тому числі доступність використання дороговартісних медикаментів та технологій, недостатньо впливає на стан медико-демографічної ситуації в країні

Розділ 1.
Місія Міністерства охорони здоров’я України

Стратегія державної політики у сфері охорони здоров’я Відповідно до затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 467/2011 Положення про Міністерство охорони здоров’я України:

1. Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

2. МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України.

3. Основними завданнями МОЗ України є:

формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я;
формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

4. МОЗ України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через структурні підрозділи з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5. МОЗ у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, а також з органами місцевого самоврядування, з відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, профспілками та організаціями роботодавців, підприємствами, установами, організаціями.

6. МОЗ України забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контролю за їх здійсненням в апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління.

7. МОЗ України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Нормативно-правові акти МОЗ України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення МОЗ України, прийняті в межах його повноважень, обов’язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

8. МОЗ України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Розділ 2.

Аналіз поточної ситуації та оцінка факторів впливу

2.1. Загальна характеристика галузі

Медико-демографічна ситуація, яка склалась в Україні за останнє десятиліття, свідчить про незадовільний стан здоров’я населення, що проявляється у низькій народжуваності порівняно з високим рівнем смертності, насамперед чоловіків працездатного віку, від’ємному природному прирості населення, а також високому рівні поширеності хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ). Останні виявляють у 60% дорослого та майже 20% дитячого населення, вони значно впливають на тривалість життя, визначають інвалідизацію та передчасну смертність населення. Очікувана тривалість життя при народженні в 26 країнах Європейського регіону, за даними ВООЗ, становить більше 75 років, тоді як в Україні лише у 2010 р. вона перевищила рівень 70 років. За даними Державної служби статистики, середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні у 2009–2010 рр. становила 70,44 року (65,3 року для чоловіків та 75,5 року для жінок).

Демографічна криза створює реальну загрозу виникнення глибоких незворотних наслідків у соціально-економічному та духовному розвитку української нації, прогнозуючи зумовлену нею небезпеку національним інтересам України. Однією з особливостей сучасної демографічної ситуації в Україні є набагато вищий, порівняно з розвинутими країнами світу, рівень передчасної смертності (за критерієм ВООЗ передчасною вважається смертність у віці до 65 років), на чому в останні роки акцентують увагу як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Найвищий рівень передчасної смертності відмічають серед працеактивного населення. Порівняно з країнами Європейського союзу (ЄС) перевищення смертності чоловіків у вікових групах 30–44 роки становить 4,5 раза, а жінок — 3,2 раза, що створює загрозу трудовому та репродуктивному потенціалу нації.

Особливе занепокоєння викликає проблема передчасної смертності чоловіків, тривалість життя яких за 1991–2010 рр. збільшилася лише на 1 рік, тоді як у країнах, які приєдналися до ЄС у 2004–2007 рр., за аналогічний період тривалість життя чоловіків збільшилася на 4 роки. У 2009 р. термін тривалості життя жінок був на 8 років, а чоловіків — на 12 років коротший, ніж у середньому в країнах ЄС.

Серед зовнішніх причин смертності молодих людей значна кількість припадає на самогубства, убивства та випадкове отруєння алкоголем. Упродовж останнього десятиліття серед молоді відзначено підвищення рівня захворюваності і поширеності хвороб за всіма класами, включаючи й соціально зумовлені хвороби.

Особливе занепокоєння викликає нинішній стан здоров’я і спосіб життя найбільш перспективних у віковому аспекті категорій населення — дітей і молоді. Нині кожна шоста дитина народжується з відхиленнями в стані здоров’я, що несе загрозу майбутньому країни.

Про погіршення стану здоров’я населення свідчить тенденція щодо підвищення показників захворюваності та поширеності хвороб. За останні 5 років (2006–2010 рр.) рівень первинної захворюваності серед всього населення зріс з 68 962,8 у 2006 р. до 72 255,4 на 100 тис. населення у 2010 р. (на +4,78%). Ще більшими темпами зросла поширеність хвороб, а саме з 174 577,5 у 2006 р. до 186 786,5 на 100 тис. населення у 2010 р. (на +7,0%), що вказує на їх хронізацію й збільшення потреби в медичній допомозі та призводить до зростання показників смертності.

Провідну роль у формуванні показників захворюваності відіграють ХНІЗ, рівень яких за останні роки значно підвищився: хвороби системи кровообігу (+10,48%), ендокринної системи (+9,11%), сечостатевої системи (+6,19%), органів травлення (+5,76%), новоутворень, куріння, зловживання алкоголем, нездорове харчування і низька фізична активність. У той же час, за даними досліджень Світового банку (2009), в Україні можна було б запобігти 14% смертей.

Досвід провідних країн Європи вказує на визначальну роль громадського здоров’я в усуненні факторів негативного впливу соціальних детермінант та зниженні потреби населення в медичній допомозі.

Важливою детермінантою здоров’я є потенціал та раціональність в роботі системи охорони здоров’я, що потребує суттєвої перебудови.

2.2. Основні проблеми розвитку галузі охорони здоров’я

Існуюча система охорони здоров’я не здатна в повному обсязі забезпечити потреби населення в якісній та ефективній медичній допомозі, у тому числі доступність використання дороговартісних медикаментів та технологій недостатньо впливає на стан медико-демографічної ситуації в країні. Реформи, які проводилися в галузі охорони здоров’я, носили непослідовний, переважно фрагментарний характер, і таким чином ще більше ускладнили діяльність пострадянської системи в умовах ринкової економіки.

Загальна розбалансованість галузі охорони здоров’я та несприятливі показники медико-демографічної ситуації, спричинені, перш за все, вадами системи, до яких слід віднести:

недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази;
технологічне відставання від світових медичних стандартів та низька якість медичних послуг;
недосконалість механізмів фінансування системи охорони здоров’я та нераціональне використання наявних ресурсів. Існуюча система фінансування охорони здоров’я призвела до того, що 90% усіх фінансових ресурсів спрямовується на оплату праці та комунальні платежі, і тільки 10% — на надання медичної допомоги;
неефективність організаційно-функціональної структури системи охорони здоров’я (відсутність чіткої диференціації закладів охорони здоров’я, надлишок порівняно з країнами ЄС стаціонарних закладів і лікарняних ліжок, надмірна спеціалізація медичних установ, нераціональне використання наявних ресурсів тощо);
незадовільний матеріально-технічний стан медичних закладів різного рівня, починаючи з амбулаторно-поліклінічної ланки і закінчуючи клініками вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів МОЗ та Академії наук України, в яких надається високоспеціалізована медична допомога;
переважна орієнтованість української системи охорони здоров’я на захворюваність і хворого, а не на профілактику захворюваності та здорову людину. Відсутня система громадського здоров’я — на державному і місцевих рівнях, на рівні громад не створюються умови для забезпечення здорового способу життя серед широких верств населення. Проте відомо, що стан здоров’я людини на 30–50% залежить від її власного свідомого ставлення до себе та дотримання оптимального способу життя.

Крім причин медичного спрямування існують й інші — соціальні, економічні, політичні, екологічні, які суттєво впливають на стан здоров’я людини (несприятлива екологічна ситуація, низька якість питної води та продуктів харчування, низький рівень доходів більшості населення, по суті відсутність умов для здорового способу життя, економічна доступність шкідливих для здоров’я товарів — тютюнових, алкогольних тощо).

Потужний неконтрольований вплив телебачення, радіо й інших засобів мас-медіа також є одним із суттєвих чинників, які негативно позначаються не тільки на фізичному, але й на психічному стані людини.

Розділ 3.
Стратегічні цілі, завдання та показники результатів їх виконання (табл. 1)

Таблиця 1 Взаємозв’язок стратегічних цілей органу планування та стратегічних цілей і пріоритетів розвитку країни

Стратегічні цілі МОЗ України	Стратегічні цілі та пріоритети розвитку країни, на реалізацію яких спрямована діяльність органу планування	Назва нормативно-правового акта, стратегічного, програмного документа
1	2	3
Стратегічна ціль 1: Реформа медичного обслуговування Головною метою реформи медичної сфери є поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості. Для досягнення цього поставлено такі завдання: – підвищення доступності медичних послуг; – підвищення якості медичних послуг; – поліпшення ефективності використання наявних ресурсів галузі. Здійснення реформ у бюджетній моделі фінансування охорони здоров’я України дозволить підготувати умови для переходу до страхової моделі (соціального медичного страхування)	Підвищення стандартів життя/ Реформа медичного обслуговування Підготовка умов для переходу на страхову модель охорони здоров’я (систему соціального медичного страхування)	Програма економічних реформ України на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Модернізація України — наш стратегічний вибір: щорічне послання Президента України до Верховної Ради України
Стратегічна ціль 2: Підвищення якості надання медичної допомоги дітям та матерям відповідно до світових стандартів Завдання: – реалізація проекту «Нове життя — нова якість охорони материнства і дитинства»; – Створення мережі сучасних перинатальних центрів (27 регіонів України)	Підвищення стандартів життя/ Реформа медичного обслуговування Розвиток інвестиційної діяльності у сфері охорони здоров’я: реалізація державних проектів; створення умов для активізації інвестиційної діяльності	Програма економічних реформ України на 2010–2014 рр. Указ Президента України від 08.09.2010 р. № 895 «Про заходи щодо визначення і реалізації проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного і культурного розвитку»
Стратегічна ціль 3: Створення сприятливого регуляторного середовища для підприємництва та безпеки здоров’я громадян Завдання: – спрощення дозвільної системи; – оптимізація адміністративних послуг; – зміна підходів до здійснення державного нагляду (контролю); – приведення системи санітарних та фітосанітарних стандартів у відповідність із законодавством ЄС	Дерегуляція та розвиток підприємництва Дозвільна системаЛіцензування Адміністративні послуги Державний нагляд і контроль Забезпечення безпеки продуктів харчування (санітарні й фітосанітарні норми) Створення сприятливого регуляторного середовища для підприємництва	Програма економічних реформ України на 2010–2014 рр. Дерегуляція та розвиток підприємництва Модернізація України — наш стратегічний вибір: щорічне послання Президента України до Верховної Ради України
Стратегічна ціль 4: Удосконалення кадрової політики та інноваційний розвиток медичної науки Завдання: – приведення у відповідність із потребами галузі організацію навчально-методичного процесу вищої медичної та фармацевтичної освіти; – зниження кадрового дефіциту в галузі; – удосконалення системи післядипломної освіти; – поглиблення взаємозв’язку навчального процесу з науковою та лікувальною діяльністю вищих навчальних закладів системи МОЗ	Підвищення стандартів життя/ Реформа медичного обслуговування Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери	Програма економічних реформ України на 2010–2014 рр.
Стратегічна ціль 5: Зниження рівня захворюваності та смертності населення від усіх хвороб, забезпечення профілактичного спрямування охорони здоров’я та пропагування здорового способу життя. Завдання: – забезпечення імунопрофілактики; – здійснення заходів щодо профілактики і боротьби із захворюваннями, передусім соціально значущими, шляхом реалізації низки державних цільових програм; -– забезпечення профілактичного спрямування охорони здоров’я та посилення уваги до пропагування здорового способу життя	Підвищення стандартів життя/ Реформа медичного обслуговування Від медичного обслуговування — до охорони здоров’я	Програма економічних реформ України на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Модернізація України — наш стратегічний вибір: щорічне послання Президента України до Верховної Ради України

3.1. Стратегія державної політики у сфері охорони здоров’я

Сьогодні охорона здоров’я в світі розглядається як система державних і громадських заходів правового, соціально-економічного, наукового, культурно-освітнього, організаційно-технічного, санітарно-гігієнічного та медичного характеру, що спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я, продовження тривалості активного життя людей. Здоров’я кожної людини є невід’ємною складовою людського благополуччя, а здоров’я населення в цілому є запорукою успішного розвитку суспільства, економічного зростання, соціальної захищеності та політичної стабільності.

Державна політика України у сфері охорони здоров’я спрямована на збереження та зміцнення здоров’я, профілактику та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав громадян на охорону здоров’я.

Перспективний розвиток галузі охорони здоров’я скеровується за наступними напрямами:

Покращення здоров’я та зниження первинної інвалідизації населення, загальної смертності та смертності населення в працездатному віці завдяки:

– раціональному використанню ресурсів галузі;

– солідарному принципу фінансування;

– підвищенню якості та ефективності медичної допомоги.

Зниження потреби у медичній допомозі завдяки:

– профілактиці та ранньому виявленню захворювань, контролю за перебігом захворювань та попередженню їх несприятливих наслідків;

– формуванню системи громадського здоров’я, залученню та мотивації населення до здорового способу життя;

– запровадженню заходів з реабілітації, організації спеціальних заходів з медичного забезпечення за окремими класами хвороб та нозологічними формами.

Здійснення реформування системи медичного обслуговування населення відповідно до Програми економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».
Участь у створенні сприятливого й безпечного для життя та здоров’я громадян середовища.

Основними стратегічними цілями у сфері охорони здоров’я на 2012–2014 рр. визначаються:

Стратегічна ціль 1: реформування системи медичного обслуговування.

Стратегічна ціль 2: підвищення якості та доступності медичної допомоги дітям та матерям із впровадженням новітніх технологій.

Стратегічна ціль 3: зниження рівня захворюваності та смертності населення від усіх хвороб, забезпечення профілактичного спрямування охорони здоров’я та пропагування здорового способу життя.

Стратегічна ціль 4: створення сприятливого регуляторного середовища для підприємництва та безпеки здоров’я громадян.

Стратегічна ціль 5: удосконалення кадрової політики та інноваційний розвиток медичної науки.

Для досягнення стратегічних цілей слід забезпечити:

удосконалення нормативно-правової бази з питань визнання здоров’я населення одним з ключових факторів національної безпеки держави, стабільності та благополуччя суспільства, визначення здоров’я та життя громадян пріоритетним напрямком політики на всіх рівнях управління;
удосконалення та оптимізацію системи безперервності здоров’яформуючих заходів протягом всього життя людини;
розроблення та впровадження новітніх технологій мінімізації факторів (чинників) ризику захворювань та створення сприятливого для здоров’я середовища на основі даних надійних досліджень;
розроблення стратегії з питань формування усвідомленої позиції населення щодо відповідального ставлення до власного здоров’я та особистої безпеки з відповідальністю кожної людини за особисте здоров’я та членів родини;
об’єднання існуючих та тих, що розробляються, загальнодержавних, державних цільових програм у єдину національну програму з медичного забезпечення населення за окремими класами хвороб та нозологічними формами захворювань;
запровадження механізмів фінансування системи надання медичної допомоги, орієнтованих на обсяг та якість надання медичної допомоги;
поліпшення кадрового забезпечення та підвищення рівня професійної підготовки медичних працівників;
проведення та застосування результатів сучасних інноваційних наукових розробок з обов’язковим створенням ефективної системи впровадження результатів наукових розробок в практику охорони здоров’я (взаємодія зі зворотнім зв’язком);
проведення наукових досліджень щодо збереження та зміцнення здоров’я населення шляхом формування громадської системи охорони здоров’я, первинної профілактики захворювань та вивчення негативного впливу соціальних детермінант на здоров’я та шляхів його мінімізації;
відпрацювання підходів до структурної реорганізації закладів охорони здоров’я з урахуванням потреби населення.

Як наслідок, на кінець 2015 р. прогнозується зниження:

загального коефіцієнта дитячої смертності до 6,5 на 1000 народжених живими;
коефіцієнта материнської смертності до 13 жінок на 100 тис. народжених живими;
передчасної смертності на 25 відсотків;
смертності від туберкульозу на 30%.

Ризики, що можуть вплинути на державну політику:

поглиблення світової фінансово-економічної кризи;
недостатність бюджетного фінансування передбачених заходів;
зміна курсу державної політики щодо завдань та напрямів реформи медичної галузі тощо.

Пріоритети державної політики на 2012 рік

Головні завдання політики у сфері охорони здоров’я — проведення реформування системи медичного обслуговування з метою підвищення доступності медичних послуг, якості медичних послуг та поліпшення ефективності використання наявних ресурсів галузі; профілактика та раннє виявлення захворювань, особливо у жителів сільської місцевості. У сфері охорони здоров’я постають такі завдання:

пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги через структурно-організаційне та фінансово-економічне розмежування рівнів надання медичної допомоги шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги; запровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) надання медичної допомоги та індикаторів якості роботи закладів охорони здоров’я; розвиток інституту сімейних лікарів; активна реалізація заходів медико-соціальної профілактики та типових профілактичних програм; проведення інформаційної та освітньо-роз’яснювальної роботи серед населення щодо формування здорового способу життя;
удосконалення організації надання екстреної медичної допомоги шляхом розроблення механізму створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги та регулювання її функціонування, упровадження уніфікованих технологій надання екстреної медичної допомоги різних рівнів;
проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві з метою відпрацювання нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, спрямованих на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення, а також створення економічних стимулів для медичних працівників з урахуванням обсягу та якості виконаної роботи;
розвиток сучасної системи надання медичної допомоги дітям і матерям, структурна реорганізація акушерсько-гінекологічної і неонатологічної служб та розвиток перинатальної допомоги шляхом створення мережі перинатальних центрів, забезпечення проведення лікування безплідності жінок методами допоміжних репродуктивних технологій, поліпшення санаторного забезпечення;
удосконалення кадрової політики шляхом удосконалення системи підготовки та перепідготовки працівників сфери охорони здоров’я та запровадження механізмів підвищення оплати праці працівників цієї сфери з урахуванням єдиної тарифної сітки, обсягу, якості, складності та ефективності медичних послуг і соціального захисту;
загальне зниження рівня захворюваності та смертності населення від усіх хвороб, раннє виявлення захворювань, передусім соціально значимих: серцево-судинних, онкологічних, туберкульозу, СНІДу.

Кількісні та якісні критерії ефективності політики (табл. 2)

Таблиця 2 Кількісні та якісні критерії ефективності політики

Показник	2010 факт	2011 очікуване	2012 прогноз
Кількість лікарняних закладів, тис. одиниць	2,8	2,8	2,8
Кількість лікарcьких амбулаторно-поліклінічних закладів, тис. одиниць	9,0	9,0	9,0
У розрахунку на 10 тис. населення:
– кількість лікарів усіх спеціальностей, осіб	49,3	49,0	48,5
– кількість середнього медичного персоналу, осіб	102,4	101,0	100,0
– кількість лікарняних ліжок, одиниць	94,0	94,0	93,0
Середня тривалість перебування хворого у стаціонарі, днів	12,5	12,3	12,2
Рівень смертності дітей віком до 5 років, кількість померлих дітей відповідного віку на 1 тис. народжених живими	11,0	10,9	10,8
Рівень смертності дітей віком до 1 року на 1 тис. народжених живими	9,1	9,1	9,0
Рівень материнської смертності, кількість материнських смертей на 100 тис. народжених живими	23,5	15,4	15,1
Рівень абортів, кількість абортів на 1 тис. жінок фертильного віку	15,1	15,1	15,0
Темпи поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу, %	3,7	3,7	3,6
Кількість померлих від хвороби, зумовленої ВІЛ, на 100 тис. населення	12,3	9,0	8,6
Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення	68,5	68,3	68,0
Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення	16,6	16,3	16,0

Реалізація поставлених завдань надасть змогу: підвищити ефективність роботи закладів охорони здоров’я; сформувати систему надання населенню доступних та високоякісних медичних послуг на всіх рівнях медичної допомоги.

Основні напрями розвитку у 2013–2014 рр.

У 2013–2014 рр. державна політика у сфері охорони здоров’я буде спрямована на посилення профілактики та забезпечення раннього виявлення захворювань, підвищення якості медичної допомоги та доступності медичних послуг, поліпшення ефективності державного фінансування та створення стимулів для здорового способу життя населення й здорових умов праці.

Подальша реалізація пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві у 2013–2014 рр. дозволить відпрацювати нові організаційно-правові та фінансово-економічні механізми, спрямовані на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення, запровадити моніторинг реформування системи охорони здоров’я у зазначених регіонах з використанням системи індикаторів. У рамках реформування передбачається здійснити переведення закладів охорони здоров’я на систему контрактних відносин між замовником і постачальником медичних послуг, запровадити єдину методику розрахунків вартості медичних послуг, що оплачуються державою. У разі успішності пілотного проекту (покращення якості медичної допомоги та доступності медичного обслуговування населення у зазначених регіонах) його результати будуть поширені на всю країну і враховані під час упровадження моделі реформування системи охорони здоров’я на загальнодержавному рівні з метою забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу. Також очікується, що реалізація запланованих заходів сприятиме підготовці до запровадження обов’язкового соціального медичного страхування.

Крім того, завдання та заходи державної політики у сфері охорони здоров’я у 2013–2014 рр. будуть спрямовані на:

підвищення ефективності загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику, діагностику та лікування неінфекційних захворювань, шляхом оптимізації державних цільових програм у сфері охорони здоров’я;
утвердження тенденції до зростання народжуваності разом із тенденцією до зниження показників малюкової та материнської смертності, покращення стану здоров’я дітей;
забезпечення зниження рівня захворюваності на інфекційні хвороби, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, а також смертності та інвалідності внаслідок інфекційних хвороб, сприяння розвитку імунології, генної інженерії та імунобіотехнології;
підвищення ефективності здійснення загальнодержавних заходів з профілактики злоякісних новоутворень, підвищення якості профілактики онкологічних захворювань, доступності медичної допомоги для онкологічних хворих;
забезпечення здійснення профілактичних, лікувальних та організаційних заходів, а також заходів з догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД;
подальше поліпшення епідемічної ситуації з туберкульозу, закріплення тенденції зниження показників захворюваності та смертності населення від туберкульозу.

Очікується, що реалізація запланованих завдань та заходів у сфері охорони здоров’я у 2013–2014 рр. дозволить знизити загальний коефіцієнт дитячої смертності до 6,5‰, материнської смертності — до 13‰, показник передчасної смертності — на 25%, смертності від злоякісних новоутворень — на 3%, смертності від туберкульозу — на 30%; зменшити кількість померлих від СНІДу до 8 осіб на 100 тис. населення.

Пріоритетні напрямки політики у сфері охорони здоров’я у 2013–2014 рр.

З метою реалізації визначених середньострокових цілей та забезпечення спадковості державної політики відповідно до державних програмних документів, зокрема Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 р., Кабінет Міністрів України на 2013–2014 рр. визначив:

Головними завданнями політики у сфері охорони здоров’я є забезпечення доступності якісних медичних послуг, профілактика та раннє виявлення захворювань.

Реформування системи охорони здоров’я забезпечуватиметься шляхом упровадження її нової моделі, виробленої в рамках експерименту з реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві. Підвищення доступності медичних послуг досягатиметься шляхом:

у 2013 р.

запровадження механізму закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров’я на контрактній основі;
упровадження клінічних протоколів;
упровадження системи індикаторів якості роботи медичних закладів, створення незалежних центрів оцінювання якості медичних послуг;
удосконалення системи оплати праці медичних працівників за рахунок виділення двох складників: постійного — на основі єдиної тарифної сітки та змінного — залежно від обсягу та якості наданої медичної допомоги;
створення стимулів для здорового способу життя населення (упровадження програм формування здорового способу життя і програм здорових умов праці);

у 2014 р.:

переведення усіх медичних закладів на систему контрактних відносин між замовником і постачальником медичних послуг;
запровадження єдиної методики розрахунків вартості медичних послуг, що оплачуються державою;
підготовка умов для переходу на страхову модель охорони здоров’я (систему соціального медичного страхування) через досягнення фінансової стійкості медичних закладів, оптимізацію їх мережі, збільшення самостійності керівників медичних закладів щодо управління фінансовими коштами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров’я.

Прес-служба
«Українського медичного часопису»
за матеріалами www.moz.gov.ua

Стратегія державної політики у сфері охорони здоров’я

Розділ 1. Місія Міністерства охорони здоров’я України