Принципи управління медичною службою цивільного захисту України в особливий період та завдання щодо його удосконалення, що потребують вирішення

ВСТУП

Проблема готовності системи охорони здоров’я України до роботи в умовах воєнного часу (особливого періоду) набуває більшого значення та актуальності, оскільки зміна засобів збройної боротьби, які створюють на базі новітніх технологій, зокрема високоточної зброї (ВТЗ) та зброї, що базується на нових фізичних принципах, неминуче змінить характер війни. Медико-санітарні наслідки застосування нових видів зброї наразі не можна оцінити кількісно, однак можливість їх використання і характер уражень мають бути враховані при плануванні заходів медичного захисту населення у воєнний час. Одне з основних питань належного медико-санітарного забезпечення населення під час воєнних дій — питання управління (Петров Г.М. и соавт., 2001).

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Робота заснована на науковому аналізі дже- рел наукової інформації щодо цивільного захисту населення та законодавчих і нормативних актів України.

Метод дослідження – аналітичний.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Відповідно до воєнної доктрини України (Указ Президента «Про Воєнну доктрину України» від 15.06.2004 р. № 648/2004) відбувається реформування військ та органів управління. У більшості країн світу удосконалюють матеріальну основу ведення збройної боротьби. З’являються нові системи й навіть види зброї.

Сьогодні ряд розвинутих країн — США, Ве-лика Британія, Франція, Росія, Китай та інші — володіють потужним арсеналом найсучаснішого та найефективнішого засобу ураження — ВТЗ. Вона інтегрує у собі засоби розвідки та ураження, систему наведення. Розвиток ВТЗ останнім часом суттєво вплинув на структурно-функціональну організацію збройних сил країн НАТО та на характер ведення сучасної збройної боротьби. Сьогодні війни будь-яких масштабів планують і ведуть, застосовуючи в основному тільки ВТЗ наземного, повітряного та морського базування (так звані повітряно-наземні операції). Останнім часом бойові можливості цієї зброї зросли у сотні разів завдяки оснащенню таких систем сучасною апаратурою на­ведення та управління боєприпасами (Баринов А.В., Тугушов К.В., 2004).

Незважаючи на посилення ролі ВТЗ у сучасній війні, є підстави вважати, що її застосування навряд чи призведе до значного зменшення втрат (особливо санітарних) серед мирного населення (порівняно з наслідками застосування звичайної зброї раніше). Про це свідчать статистичні дані війни у В’єтнамі та Іраку, воєнних дій у колишній Юго­славії та Палестині.

Застосування нових засобів ураження, безумовно, впливатиме на лікувально-евакуаційну характеристику постраждалих, потребуватиме іншої організації, насамперед організації екстреної та спеціалізованої медичної допомоги і лікування. Крім того, вкрай необхідні розробка та випробування нових адекватних та ефективних технологій надання медичної допомоги ураженим та їх лікування, втілення цих технологій у практику та їх удосконалення, навчання й оволодіння ними медичних кадрів (Лобанов Г.П. и соавт., 2001).

Можливості медичної служби цивільної оборони (МС ЦО) України, на котру покладені завдання медико-санітарного забезпечення населення в особливий період у сучасних умовах, неадекватні вимогам часу. Мабуть, недоцільно коментувати такий стан та його причини. Зазначимо лише, що на долю України випали проблеми перебудови радянських систем, зокрема й МС ЦО. Система МС ЦО Радянського Союзу Укра­їні — незалежній центральноєвропейській державі в незмінному вигляді не підходить. Цілком очевидною є проблема готовності системи охорони здоров’я країни до умов воєнного часу, яка потребує певної уваги фахівців, тому що достатньо обґрунтованої служби надання медичної допомоги населенню, з врахуванням воєнної доктрини, економічних можливостей дер­жави та сучасного розвитку медичної науки, організації медико-санітарного забезпечення мирного населення в особливий період на сьогодні немає.

На жаль, в Україні не існує чіткої системи МС ЦО, визначеної ст. 12 Закону України «Про Цивільну оборону України» від 03.02.1993 р. та ст. 12 Закону України «Про правові засади Цивільного захисту» від 24.06.2004 р., так як не видано відповідних нормативних документів.

Сьогодні чітко окреслюється тенденція до створення сучасної системи медичної служби, котра змогла б ефективно функціонувати як в умовах надзвичайних ситуацій (НС) мирного сьогодення, так і у воєнний час. Це має бути єдина система медико-санітарного забезпечення населення — медична служба цивільного захисту (МС ЦЗ), створена на основі інтеграції МС ЦО та служби медицини катастроф, якій по­трібно зайняти пріоритетне місце в системі охорони здоров’я цивільного населення в державі як у разі НС мирного часу, так і в особливий період. Маємо схожі завдання цієї служби у воєнний час та при великих, державного рівня, НС. Використовують фактично одну й ту ж базу та медичні кадри. Цей варіант можливий для ефективної роботи в сьогоднішньому економічному становищі, створюючи умови для максимально ефективного та комплексного використання наявних сил, засобів і органів управління (Воробйов О.О., Княгницька Ю.О., 2001).

Першим кроком до створення єдиної системи медико-санітарного забезпечення населення в особливий період і в НС мирного часу має стати вирішення питання управління. Шляхом кон­структивного об’єднання органів управління МС ЦО і центрів медицини катастроф необхідно створити «зверху до низу» ефективні органи управління новою системою. Територіальні центри медицини катастроф (ТЦМК) мають стати у воєнний час органами, які керуватимуть формуваннями і закладами, яким необхідно працювати в осередках санітарних втрат або поблизу них. Сьогодні ТЦМК має бути не лише органом управління, а й закладом особливого типу, який вирішуватиме управлінські та практичні завдання: надаватиме медичну допомогу, вчитиме населення надавати першу медичну допомогу й інше. При цьому необхідно, аби директор ТЦМК був заступником керівника органу управління охороною здоров’я.

Основою управління МС ЦО (ЦЗ) у воєнний час є рішення начальника служби про медичне забезпечення населення у воєнний час.

У рішенні начальника МС ЦО (ЦЗ) про медичне забезпечення населення у воєнний час визначається: порядок проведення лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів; організація кадрового забезпечення та забезпечення ліками, перев’язочними матеріалами й медичною технікою; організація захисту працівників системи охорони здоров’я та хворих; склад і порядок використання сил і засобів МС ЦО (ЦЗ) інших органів виконавчої влади та установ; організація управління та взаємодії. Вирішення та виконання завдань у повному обсязі можливе лише в разі постійного та впевненого управління як на стадії підготовки, так і в особливий період. Втрата управління врешті-решт призводить до поразки та невиконання зав­дань. Ось чому питанням управління керівники приділяють так багато уваги.

Для конкретної управлінської роботи Міні­стер­ство охорони здоров’я (МОЗ) під керівництвом міністра охорони здоров’я розробляє, а начальник цивільної оборони (ЦО) країни — прем’єр-міністр України — затверджує (в мирний час) план медичного забезпечення населення країни на воєнний час, який коригують в разі необхідності (Погодин Ю.И., 2001).

План медичного забезпечення населення на воєнний час — оформлене на карті та текстуально рішення начальника МС ЦО (ЦЗ) про медичне забезпечення населення. До нього розробляють і додають необхідний комплект документів: схему повідомлення органів управління та медичних закладів охорони здоров’я; календарний план; схему управління та зв’язку на воєнний час; план взаємодії з іншими службами цивільної оборони та Міні­стерством оборони України (МО); склад і завдання оперативних груп; розрахунки, заяви, довідкові та інші матеріали.

План може мати три окремі розділи:

– повсякденна діяльність;

– робота МС ЦО (ЦЗ) при загрозі війни (підвищений рівень готовності);

– медичний захист та медичне забезпечення населення в особливий період (воєнний час).

Можливий і варіант, коли перші два розділи будуть у вигляді окремих нормативних документів (планів).

Для того, щоб війна, у випадку її розв’язання, не застала МС ЦО (ЦЗ) зненацька, рекомендується розробляти окремий план, у якому визначають усі необхідні міри поступового підвищення готовності до медичного забезпечення населення з початком агресії. Поетапне підвищення готовності сил та засобів має бути адекватним зростанню загрози початку бойових дій.

Начальники МС ЦО (ЦЗ) всіх рівнів здій­снюють безпосереднє керівництво плануванням медичного забезпечення населення на воєнний час.

Плани медичного забезпечення населення на воєнний час в Автономній Республіці Крим (АРК), областях, містах, міських та сільських районах затверджують начальники ЦО (ЦЗ), узгоджуючи їх з територіальними органами захисту від НС та керівниками вищестоящих органів управління охорони здоров’я.

Управління організацією медичного забезпечення населення у воєнний час потрібно постійно удосконалювати. Тому при необхідності плани коригують.

Органи управління МС ЦО (ЦЗ):

– штаб медичної служби ЦО (ЦЗ) держави;

– штаби медичної служби ЦО (ЦЗ) АРК, об­ластей;

– штаби медичної служби ЦО (ЦЗ) міст, міських та сільських районів.

Штаби МС ЦО (ЦЗ) створюються на базі відповідних органів управління охорони здоров’я наказами керівників цих органів, в сільських районах — головних лікарів районів. Начальники штабів МС ЦО (ЦЗ) — заступники відповідних начальників МС ЦО (ЦЗ).

Структура та чисельність штабу як органу управ­ління встановлюється рішенням відповідного органу виконавчої влади, виходячи з об’єму передбачуваних завдань.

Пропозиції щодо складу штабів як органів управління МС ЦО (ЦЗ) в особливий період:

Штаб МС ЦО (ЦЗ) України створюється наказом міністра охорони здоров’я України. До складу штабу МС ЦО (ЦЗ) держави обов’язково мають входити:

Заступник начальника штабу — директор Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, або заступник міністра;

Члени штабу:

– керівники структурних підрозділів МОЗ;

– головні спеціалісти міністерства;

– представники українського Червоного Хреста;

– фахівці центру медицини катастроф;

– представники зацікавлених органів виконавчої влади, установ та закладів.

У складі штабу АРК, області, міст Києва і Сева­стополя повинні бути:

– начальник штабу — заступник керівника органу управління охорони здоров’я АРК, області, міста;

– заступник начальника штабу — керівник територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, або начальник Другого відділу органу управління охорони здоров’я;

– керівники структурних підрозділів органів управління охорони здоров’я;

– головний державний санітарний лікар АРК, області, міста;

– головні спеціалісти;

– головний лікар станції переливання крові;

– інші зацікавлені особи та регіональні керівники товариства Червоного Хреста.

До штабів МС ЦО (ЦЗ) міст, міських та сіль­ських районів належать посадові особи органів управління та керівники установ охорони здоров’я аналогічно зі складом штабу МС ЦО (ЦЗ) області та інші зацікавлені особи від місцевої влади і громадських організацій.

Для безперервного управління МС ЦО (ЦЗ) на випадок виходу з ладу штабу служби керівники органів управління охорони здоров’я — начальники медичної служби в мирний час приз­начають наказами відповідні штаби-дублери, які забезпечують необхідними для управління документами, розробленими основними штабами. Особовий склад штабів-дублерів залучаєть- ся до занять, командно-штабних тренувань і навчань разом із особовим складом основних штабів МС ЦО (ЦЗ).

При виході з ладу основних штабів організа- цію управління МС ЦО (ЦЗ) беруть на себе штаби-дублери. Якщо немає можливості організувати управління службою своїми силами, то його організовують сусідні області.

Організація роботи штабів МС ЦО (ЦЗ) та порядок представлення донесень визначається відповідними керівними документами МОЗ України та Міністерства з надзвичайних ситуацій.

Для координації діяльності установ і формувань МС ЦО (ЦЗ), що безпосередньо виконують завдання з надання медичної допомоги населенню, ураженому внаслідок воєнних дій та в умовах НС, а також для підтримання зв’язку й взаємодії з органами місцевої влади та військовими частинами МО створюють оперативні групи. До їх складу входять, як правило, спеціалісти органів управління охорони здоров’я, які добре підготовлені для виконання завдань.

Конкретні завдання, склад й оснащення оперативних груп, а також порядок забезпечення їх транспортними засобами визначаються відповідними начальниками МС ЦО (ЦЗ).

Керівництво МС ЦО (ЦЗ) полягає в діяльності її начальників та штабів щодо підтримання постійної готовності підлеглих органів управління, установ, закладів і формувань служби до роботи в умовах особливого періоду (воєнного часу), щодо планування, організації та проведення комплексу заходів з медичного забезпечення населення, ураженого під час воєнних дій або внаслідок цих дій.

До керівництва належать начальники МС ЦО (ЦЗ) усіх рівнів. Начальниками МС ЦО (ЦЗ) повинні бути:

– на державному рівні — міністр охорони здоров’я України;

– в АРК, областях, містах, міських районах — відповідний керівник органу управління охорони здоров’я;

– в сільських районах — головний лікар району;

– в організації — головний лікар медико-санітарної частини цієї організації.

ВИСНОВКИ

Складний, а часом і тяжкий перехід України до ринкової економіки, перегляд воєнної доктрини держави та зменшення її економічних можливостей в 90-х роках минулого століття призвели до по­слаблення готовності сил і засобів МС ЦО, а подекуди і до втрати медичних та санітарно-транспортних формувань. Маємо застарілу нормативно-правову базу.

Отже, створення сучасної МС ЦЗ дасть змогу доволі швидко підготувати необхідну законодавчу базу для єдиних основ організації медико-санітарного забезпечення населення в особливий період та в НС мирного часу, що у свою чергу не буде дублювати органи управління та ускладнювати підготовку й комплектацію кадрів.

Ефективність управління МС ЦО (ЦЗ) у воєнний час забезпечується: рівнем підготовки особового складу органів управління служби; організацією системи зв’язку; станом пунктів управління; постійним надходженням й аналізом інформації про ситуацію; своєчасним прийняттям рішень щодо медичного забезпечення населення і донесенням завдань до підлеглих; постійним контролем за виконанням наказів та розпоряджень, відданих штабами. Це дозволить, виходячи з реальних фінансово-економічних можливостей України, зробити достатнє матеріально-технічне забезпечення цієї служби.

Для створення сучасного, ефективного управління МС ЦЗ в особливий період насамперед необхідно:

1. Доопрацювати та прийняти в новій редакції Закон України «Про Цивільну оборону» (або Цивільний захист), де чіткіше виписати про медичну службу ЦО (ЦЗ).

2. Розробити постанову Кабінету Міністрів «Про служби Цивільної оборони» (або Цивільного захисту), в якій конкретно дати визначення МС ЦО (ЦЗ) та бажано затвердити положення про неї.

Цим положенням потрібно закріпити главенство міністра охорони здоров’я в управлінській вертикалі МС ЦО (ЦЗ) на воєнний час та чітко визначити основні завдання служби, актуальні для України на сьогодні.

Це може розглядатися як перший крок у створенні нормативно-правової бази організації та функціонування МС ЦО (ЦЗ).

ЛІТЕРАТУРА

• Баринов А.В., Тугушов К.В. (2004) Комплексная защита объе­ктов экономики от высокоточного оружия. Гражданская защита, Москва, 5: 35–38.
• Воробйов О.О., Княгницька Ю.О. (2001) Державна служба медицини катастроф: проблеми створення і функціонування. Український журнал екстремальної медицини, Луганськ, 2, с. 25–27.
• Лобанов Г.П., Сахно И.И., Сахно В.И. (2001) Организация лечебно-эвакуационного обеспечения при ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций. Медицина катастроф. Служба медицины катастроф (информационный сборник), Москва, 2: 1–20.
• Петров Г.М., Гончаров С.Ф., Бобий Б.В. (2001) Организационные аспекты медико-санитарного обеспечения населения в чрезвычайных ситуациях в мирное и военное время. Медицина катастроф (Москва), 2: 5–13.
• Погодин Ю.И. (2001) Новый этап развития службы. Комментарий к Положению о Федеральной медицинской службе гражданской обороны. Гражданская защита, Москва, 10: 29–30.

Адреса для листування:

Гречанінова Тетяна Федорівна

02666, Київ, вул. Братиславська, 3

Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

E-mail: [email protected]