Вивчення задоволення потреб лікарів України у достовірній інформації про лікарські засоби

Вступ

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 р. № 815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року» розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 р. № 1247- р «Про затвердження плану заходів щодо удосконалення державного контролю за обігом лікарських засобів і виробів медичного призначення» сьогодні в Україні реалізується механізм забезпечення найбільш раціональних, високоефективних та економічно доцільних методів фармакотерапії шляхом створення формулярної системи. Поряд із такими медико-нормативними документами, як клінічні настанови, протоколи надання медичної допомоги, що затверджуються наказами Міністерства охорони здоров’я України, важливим інструментом зазначеної системи є Державний формуляр лікарських засобів (далі Державний формуляр).

Серед функцій Державного формуляра важливу роль відіграє інформаційна (Наказ МОЗ України від 22.07.2009 р. № 529 «Про створення формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я»), яка забезпечується шляхом поширення об’єктивної інформації, заснованої на принципах доказової медицини (ДМ), серед медичних фахівців. Відповідно до рекомендацій ВООЗ щодо розробки національних формулярів лікарських засобів (ЛЗ) важливим є те, наскільки інформація щодо ефективності та безпеки ЛЗ є доречною і може бути ефективно використана в умовах країни (Laing R., Tisocki К., 2004).

Лікарі як учасники системи обігу ЛЗ щодо їх медичного застосування відповідальні за дотримання правил раціональної фармакотерапії. Інформація про раціональне за визначених умов застосування ЛЗ — частина загальних професійних знань кожного медичного фахівця. Тому вибір ЛЗ значною мірою залежить від наявних базових знань, отриманих на етапі переддипломної освіти, і нових знань, здобутих шляхом професійної самоосвіти і післядипломного навчання, та оцінених з позиції власного досвіду. Питання інформаційного забезпечення професійної діяльності лікаря у вітчизняній літературі освітлене частково. У роботах А.М. Нагорної та А.В. Степаненко (2001), В.Л. Подоляки та Г.О. Слабкого (2003) аналізуються джерела професійної інформації з позиції їх впливу на якість медичної допомоги. Задоволення інформаційних потреб як чинник постійного професійного розвитку в умовах клінічної практики детально досліджені А.С. Свінціцьким та В.М. Богомазом (2003), В.М. Богомазом (2007а,б,в), І.Д. Шкробанець та співавторами (2009).

Однак у зазначених публікаціях оцінювався вплив різних джерел інформації на професійний вибір лікарів у загальній медичній практиці, проте в них не вивчався вплив інформації на окремі складові медичної практики — діагностику, лікування (в тому числі фармакотерапію), реабілітацію, профілактику хвороб і станів.

Мета проведеного медико-соціологічного дослідження — вивчення думки практичних лікарів щодо основних джерел, форм та шляхів надходження інформації про ЛЗ, наявних можливостей регулярного користування періодичними науково-медичними виданнями і персональним комп’ютером (ПК) у своїй повсякденній практиці, поінформованості та можливості індивідуального користування базами даних ДМ. Також нами оцінювався обсяг інформації про ЛЗ, що регулярно отримує практичний лікар, визначався перелік часто використовуваних довідників ЛЗ та найбільш корисних джерел інформації про раціональне застосування ЛЗ, вивчалася наявність або відсутність зв’язку між задоволеністю інформаційних потреб про ЛЗ та віком, стажем роботи, кваліфікаційною категорією лікарів різних спеціальностей первинного, вторинного і третинного рівнів надання медичної допомоги.

Об’єкт і методи дослідження

Для проведення цього медико-соціологічного дослідження була розроблена програма дослідження, яка включала етапи визначення проблеми, об’ єкта та предмета дослідження, генеральної сукупності та формування репрезентативної вибірки, розробка інструментарію (анкети) дослідження, його апробація та корекція, збір, обробка й аналіз даних, оцінка результатів дослідження.

Опитування проводилося за безповоротною випадковою вибіркою (кожен респондент заповнював анкету лише один раз), пропорційною до кількості лікарів у кожному регіоні України.

Інструментом збору вихідного матеріалу були анкети для лікарів терапевтичної, хірургічної, педіатричної, акушерсько-гінекологічної, стоматологічної спеціальностей трьох рівнів надання медичної допомоги.

Розроблена анкета пройшла апробацію в пілотному дослідженні, яке проводилося шляхом анонімного опитування серед лікарів м. Києва, а також лікарів — учасників ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми та перспективи методичних підходів до аналізу стану здоров’я» (26–27 березня 2009 р., Луганськ). У пілотному дослідженні виявили бажання та взяли участь 55 респондентів. Опитування проводилось у присутності дослідника, що дало змогу удосконалити інструментарій дослідження — анкету, а саме — уточнити доступність питань, зміст відповідей на відкриті питання та оцінити зручність користування анкетою. Апробаційні анкети пілотного опитування не долучалися до аналізу результатів основного дослідження.

Остаточна версія анкети містила 7 питань щодо характеристики респондента, 4 закритих та 2 закрито-відкритих питань щодо оцінки лікарями інформаційної забезпеченості про ЛЗ на момент опитування (блок питань «Вкажіть дані щодо джерел інформації про ЛЗ, якими Ви користуєтесь у професійній діяльності») та 3 закритих питань відносно перспектив задоволення професійних потреб в якісній та сучасній інформації про застосування ліків у медичній практиці (блок питань «Які джерела та форми подачі інформації про ЛЗ є оптимальними для Вас?»).

Медико-соціологічне дослідження проведене у серпні — листопаді 2009 р. методом анонімного письмового опитування (анкетування) лікарів різних спеціальностей трьох рівнів надання медичної допомоги Північно-Східного (Полтавська область), Південно-Східного (Дніпропетровська, Донецька, Харківська область), Центрального (Житомирська область та м. Київ), Південного (АР Крим, Херсонська область), Західного (Івано-Франківська та Тернопільська області) регіонів України.

Лікарі-волонтери розповсюджували анкети в закладах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності вищезазначених областей та міст. Всього поширено 2700 анкет, повернено заповненими 2417 анкет (89,5±0,6% кількості розповсюджених анкет). З подальшої обробки було виключено108 анкет (4,47±0,4% повернутих анкет), заповнених на <25% обсягу. Для подальшої обробки відповідей було відібрано 2309 анкет, які виявились заповнені на >25%. Проте слід зазначити, що для обробки відповідей на наступні питання кількість анкет була додатково обмежена наявними відповідями:

А. Оцінка достатності обсягу інформації про ЛЗ залежно від можливостей користування ПК у повсякденній практиці здійснювалася за вибіркою у кількості 2280 (98,7±0,02%) анкет.

Б. Підтвердження наявності зв’язку між поінформованістю лікарів про бази ДМ та можливості користування ПК здійснювалось за вибіркою у кількості 2285 (99,0±0,2%) анкет.

В. Визначення обсягу інформації про ЛЗ здійснювалось за вибіркою у кількості 2290 (99±0,2%) анкет.

Результати та їх обговорення

Вибіркова сукупність дослідження становила 2309 респондентів. Таким чином у цьому медико-соціологічному дослідженні опитуванням охоплено 1,2±0,02% усіх лікарів України (ця кількість становила 198 358 осіб відповідно до даних статистичного звіту МОЗ України за 2008 р. (Центр медичної статистики МОЗ України, 2009). До вибіркової сукупності входять лікарі із випадковим чином вибраних медичних закладів з усіх 5 регіонів України.

Характеристику вибіркової сукупності за статтю та регіонами України наведено у табл. 1.

Таблиця 1. Розподіл вибіркової сукупності за статтю та регіонами України

Усі респонденти, які взяли участь у медико-соціологічному дослідженні, розподілені за віком таким чином: <29 років — 13,9±0,5%, 30–39 років — 25,9±,9%, 40–49 років — 28,2±0,9%, 50–59 років — 22,0±0,9%, ≥60 років — 9,7±0,6%.

Також респонденти були розподілені за таким критерієм, як стаж роботи. Найбільшу кількість за цим критерієм становили лікарі зі стажем роботи ≥26 років — 26,9±0,9%. Респонденти з іншим стажем роботи представлені у рівних пропорціях: від 13,8±0,7% у групі 21–25 років до 15,1±0,7% у групах 6–10 років та 11–15 років.

Слід зазначити, що такі характеристики вибірки, як дані за рівнем службової посади, яку займає респондент, за кваліфікаційною категорією, за профілем спеціальності респондента, є характерними для всіх 5 регіонів, де проводилося дослідження.

В опитуванні взяли участь 78,9±0,8% лікарів-практиків, 17,0±0,8% завідувачів відділення, 4,1±0,4% головних лікарів та їх заступників. Інструмент опитування передбачав збір номінальних даних респондентів щодо кваліфікаційної категорії. Вибірку за цим критерієм становили лікарі з такими категоріями: вищою — 36,8±1,0%, першою — 30,8±1,0%, другою — 16,4±0,8%, відсутня категорія — 16,0±0,8% опитаних лікарів. За профілем спеціальності респонденти становили такі групи: лікарі терапевтичного профілю — 48,5±1,0%, хірургічного — 32±1,0%, педіатричного — 7,4±0,5%, акушерсько-гінекологічного — 7,8±0,6%, стоматологічного — 4,3±0,4%.

Розподіл вибірки за рівнем медичного закладу, де працюють опитані лікарі, показав, що до одного рівня надання медичної допомоги належали лише 86,0±0,7% респондентів. У первинній ланці працюють 35,5±1,3% опитаних, у вторинній — 30,9±1,0%, третинній — 19,7±0,8% опитаних лікарів. Частині респондентів, яка становила 14,0±0,7%, було важко однозначно визначитись і вони зазначали 2 або 3 рівні медичної допомоги.

У проведеному медико-соціологічному дослідженні вивчалося питання визначення наявних джерел, якими користуються лікарі для отримання інформації про ЛЗ. Для відповіді на це питання респондентам було запропоновано вибрати не більше 3 відповідей із 5 запропонованих. Отримані дані наведено на рис. 1.

Опитування показало, що основним джерелом інформації про ЛЗ 80,8±0,8% респондентів визнали науково-медичну літературу. Ці дані значно перевищують результати, отримані іншими вітчизняними авторами. Так, згідно з результатами дослідження, проведеного у 2001 р. (Нагорна А.М., Степаненко А.В., 2001), лише 29,6% лікарів регулярно працювали з медичною науковою літературою. У роботі, де досліджувались основні джерела медичної інформації для прийняття рішень, встановлено, що для 57,9% опитаних лікарів такими залишаються медична література і періодичні друковані професійні видання (Богомаз В.М., 2007).

Друге місце (55,4±1,0%) серед джерел фармацевтичної інформації посідає рекламна продукція від виробників ЛЗ. Отримані дані зіставні з даними зарубіжних досліджень щодо впливу реклами виробників ЛЗ на вибір фармакотерапії. Зокрема, за результатами досліджень 39,0% респондентів визначили, що торгові представники мають вплив на призначення ними ЛЗ, причому 38,0% визнали такий вплив незначним, і лише 1,0% — значним (Steinman M.A. et al., 2001; Zipkin D.A., Steinman M.A., 2005).

Проведене нами медико-соціологічне дослідження показало, що сьогодні своїм впливом на інформаційне забезпечення медичних фахівців курси підвищення кваліфікації лікарів і науково-практичні конференції поступаються рекламі фармацевтичних виробників (відповідно 48,8±1,0% та 45,7±1,0% респондентів зазначили ці джерела як основні). Подібні дані (44,6%) отримані і в інших вітчизняних дослідженнях (Шкробанець І.Д. та співавт., 2009).

Найменша (18,3±0,8%) частка респондентів основним інформаційним джерелом про ЛЗ визнали регулярні лікарняні заняття і тренінги з провізорами.

Окрім вивчення наявних джерел фармацевтичної інформації, завданням анкетування передбачалося дослідження доступності таких інформаційних джерел про ЛЗ, до користування якими прагнуть лікарі. Для виявлення цих джерел інформації, які б відповідали професійним уподобанням, інтересам, потребам лікарів, до останнього блоку анкети було включене закрите питання. За результатами пілотного етапу опитування відповіді на це питання були доповнені джерелами «Періодичні науково-медичні видання (газети, журнали)» та «Електронні наукові джерела інформації», а таке джерело, як «Науково-медична література» конкретизовано — довідники, монографії, енциклопедії тощо. Серед запропонованих джерел інформації про ЛЗ 63,4±0,9% респондентів визнали пріоритетним джерелом довідники, монографії, енциклопедії, 43,6±1,0% — періодичні науково-медичні видання (газети, журнали), 41,0±1,0% — науково-практичні конференції, 34,3±1,0% — електронні наукові джерела інформації, 25,0±0,9% — курси підвищення кваліфікації, 20,2±0,8% — рекламу від фармацевтичних виробників, 7,4±0,5% — тренінги. У складі штучно об’єднаної групи «Науково-медична література» інформаційні джерела розподілилися таким чином: довідники, монографії, енциклопедії — 49,4±0,9%, періодичні науково-медичні видання (газети, журнали) — 34,0±0,9%, електронні наукові джерела інформації — 16,6±0,7%.

Нами проведено порівняльний аналіз розподілу наявних та бажаних джерел інформації про ЛЗ із перспективою задоволення професійних потреб в якісній та сучасній інформації про застосування ліків (рис. 2).

У порівняльному аналізі використовуваних (наявних) та потенційно бажаних джерел інформації виявлено відмінності між ними, які підтверджують позицію лікарів щодо зниження значущості ролі таких джерел інформації, як реклама виробників на 35,2±1,0%, курси підвищення кваліфікації — на 23,8±0,8%, регулярні лікарняні заняття/тренінги — на 10,9±1,9%, науково-практичні конференції — на 4,7±0,4%. Водночас найвищу оцінку з позиції пріоритетності отримало таке джерело інформації, як «Довідники, монографії, енциклопедії».

Професійні інтереси та уподобання опитаних лікарів всіх спеціальностей щодо питань фармакотерапії задовольняються переважно за рахунок використання монографій, довідників ЛЗ, енциклопедій та іншої неперіодичної друкованої науково-медичної літератури. З метою детального вивчення питання використання довідкової літератури респондентам пропонувалося для відповіді на закриту частину питання «Яким з довідників Ви користуєтесь найчастіше?» вибрати 1 із 6 фармакотерапевтичних довідників, використання яких виявлене у пілотному дослідженні. Опитані лікарі також мали змогу написати у відкритій частині питання будь-який інший довідник. Кількість відповідей респондентів на це питання не обмежувалась. Отримані дані наведено на рис. 3.

Довідником «Компендиум — лекарственные препараты» користуються 54,3±1,0% респондентів. Також широкого вжитку (46,6±1,0% респондентів) довідником є М.Д. Машковский «Лекарственные средства. Пособие для врачей». На третьому місці за частотою користування опитані лікарі вказали «Довідник лікарських засобів МОЗ України, АМН України, ДФЦ України (повний перелік лікарських засобів, дозволених для застосування в Україні)» — 37,5±1,0%. Слід зазначити, що цей довідник видається втретє у форматі електронної пошукової системи. Така форма подачі інформації забезпечила зручне користування і стрімке поширення та сприяла популяризації цього видання. До наступних фармакотерапевтичних довідників лікарі звертаються з такою частотою: «Справочник Видаль. Лекарственные средства в России» — 29,2±0,9%; Ф.П. Тринус «Фармакотерапевтичний довідник» — 12,5±0,7% респондентів; І.С. Чекман «Рецептурний довідник лікаря» — 11,1±0,7%.

На відкриту частину питання «Яким з довідників Ви користуєтесь найчастіше?» відповідь надали 4,7±0,4% респондентів, із них 33,3±4,5% назвали Інтернет. Інші відповіді у 12,0±0,8% були представлені окремими вузькоспеціалізованими довідниками ЛЗ (наприклад В.А. Еренков «Рецептурный справочник педиатра», Г.М. Баррер, Е.В. Зорян «Рациональная фармакотерапия в стоматологии», Г.Я. Авруцкий, А.А. Недува «Лечение психических больных», Е.И. Гусев, Л.С. Никофоров, А.Б. Гехт «Лекарственные средства в неврологической клинике» та ін.). Слід зауважити, що 84,6% вищезазначених довідників видаються у Російській Федерації.

Оскільки періодичні науково-медичні видання (газети, журнали) займають друге місце серед бажаних джерел інформації про ЛЗ, нами було детальніше вивчене питання шляхів отримання періодичних видань. Результати вивчення шляхів отримання періодичної науково-медичної літератури наведено на рис. 4.

За оцінкою респондентів 83,0±0,8% з них мають можливість регулярного користування такими виданнями. З числа всіх респондентів, які відповіли на це питання, 39,3±1,0% користуються виданнями, передплату на які забезпечує заклад охорони здоров’я, самостійно забезпечують передплату 25,4±0,9% респондентів, а 9,5±0,6% респондентів зазначили обидва варіанти відповіді. Слід зауважити, що 8,9±0,6% респондентів мають можливість регулярно користуватися періодичною науково-медичною літературою, проте вони не вказали, яким чином задовольняється ця потреба.

Альтернативою друкованим виданням наукової літератури фармакотерапевтичного напрямку є електронні джерела інформації про ЛЗ. Реалізація можливостей електронних інформаційних ресурсів здійснюється лише за наявності відповідних навичок та умов користування ПК у повсякденній практиці. Із опитаних респондентів 57,2±1,0% дали позитивну відповідь на питання «Чи маєте Ви змогу користуватись ПК у своїй повсякденній практиці?».

Стратегія пошуку належних електронних інформаційних ресурсів може реалізовуватися лікарем самостійно, але в будь-якому разі вона має здійснюватися шляхом використання джерел достовірної інформації. Серед цих джерел важливе місце посідають бази даних рецензованої літератури, які у широкому розумінні іменуються як «бази даних ДМ» (Dennett L., Chatterley Т., 2008). З базами даних ДМ знайомі 30,3±1,0% опитаних респондентів.

Серед запропонованих ресурсів рецензованої літератури респонденти найбільше поінформовані про Cochrane Collaboration (http://www.thecochranelibrary.com, http://www.cochrane.org), а саме 10,8±0,6% респондентів, що становило 35,5±1,8% всіх респондентів, знайомих із базами даних ДМ. З іншими базами даних ДМ респонденти знайомі таким чином: з базою eMedicine (http://www.emedicine.com) знайомі 7,2±0,5%, Medscape (http://www.medscape.com) — 5,5±0,5%, Medical Matrix (http://www.medmatrix.org/) — 4,3±0,4%, INAHTA (International Network of Agencies for Health Technology Assessment, http://www.inahta.org) — 2,9±0,3%, GIN (Guidelines International Network, http://www.g-i-n.net) — 2,6±0,3%, AHRQ (Agency for Health Care Research and Quality, http://www.ahrq.gov, http://www.guideline.gov) — 2,5±0,3%, NICE (National Institute for Health and Clinical Excellence, http://www.nice.org.uk) — 2,3±0,3%, SIGN (Scottish Intercollegiate Guidelines Network, http://www.sign.ac.uk/) — 2,3±0,3%. Слід зазначити, що отримані нами результати відрізняються від даних І.Д. Шкробанець та співавторів (2009) щодо користування педіатрами Чернівецької області комп’ ютерними базами даних ДМ. Серед респондентів вищезазначеного дослідження жоден не користується базами даних ДМ.

Одним із завдань цього медико-соціологічного дослідження є виявлення бажаних форм подачі інформації про ЛЗ. Із запропонованих варіантів відповіді 76,6±0,8% респондентів вважають повну та детальну характеристику ЛЗ, систематизовану у формі довідника, оптимальною щодо форми подачі фармакотерапевтичної інформації, 22,9±0,9% — оцінили як оптимальну форму інформації  стислу характеристику ЛЗ, систематизовану у формі кишенькового довідника, і 9,0±0,6% опитаних лікарів визнали оптимальними обмежені переліки ЛЗ у вигляді пам’яток, бюлетенів, рекомендованих до застосування за певних умов та за певними показаннями.

У дослідженні вивчалося питання найбільш корисних джерел інформації щодо раціонального застосування ЛЗ у медичній практиці, що наведено на рис. 5.

Із вибірки 62,4±1,0% респондентів визначили клінічні протоколи надання медичної допомоги, затверджені наказами МОЗ України, важливими для отримання інформації про раціональне застосування ЛЗ; 35,5±1,0% респондентів вважають такими міжнародні/зарубіжні клінічні рекомендації, розроблені на основі даних ДМ; 32,4±1,0% респондентів — інструкції для медичного застосування ЛЗ, 29,1±0,9% респондентів — довідники ЛЗ, 28,6±0,9% респондентів — наукові статті у фахових джерелах літератури, 13,5±0,7% — активну рекламу (візити представників фармацевтичних компаній).

Одне із ключових питань дослідження — визначення рівня забезпеченості лікарів обсягом інформації про ЛЗ, яку регулярно отримує респондент. Обсяг інформації про ліки визнали достатнім 49,0±1,0% опитаних лікарів, анкети яких оцінювались у цьому дослідженні, недостатнім — 47,7±1,0%, водночас 0,9±0,2% респондентів вважають, що інформація про ЛЗ взагалі відсутня.

Намагаючись дослідити питання інформаційної забезпеченості лікарів, ми детальніше проаналізували склад кожної з вищенаведених груп щодо наявності навиків та можливостей користування ПК (рис. 6).

Серед респондентів, які мають можливість користуватися ПК у повсякденній практиці, 55,7±1,0% оцінюють обсяг інформації про ЛЗ як достатній, в той час як у групі респондентів, які не мають такої можливості, лише 39,0±1,0% вважають достатнім обсяг інформації про ЛЗ.

Такий розподіл респондентів щодо задоволення інформаційних потреб у групах з різними рівнями користування ПК спонукав нас дослідити наявність зв’ язків між оцінкою достатності обсягу інформації, можливістю користування ПК та віком учасників дослідження (рис. 7).

Кореляційний аналіз «оцінка обсягу інформації — можливість користування ПК — вік респондента» встановив наявність високозначущого прямого слабкого (r=0,16, при рівні значущості р=0,01) зв’ язку між вищезазначеними критеріями. Частка респондентів, які користуються ПК у повсякденній практиці, обернено пропорційна до їх віку. Отримані дані дають підставу стверджувати, що підвищення оцінки достатності обсягу інформації про ЛЗ, яка з віком зростає, забезпечується за рахунок використання інформаційних джерел, не пов’ язаних із наявністю навиків користування ПК. Особливо актуальними такі джерела є для лікарів віком старше 50 років.

Аналіз груп респондентів із різними можливостями користування ПК щодо ознайомленості з базами ДМ також виявив між ними відмінність (рис. 8).

Підтверджено, що поінформованість лікарів про бази ДМ прямо пропорційна можливості користування ПК у повсякденній практиці — 41,6±1,3% респондентів, які мають можливість користуватися ПК у повсякденній практиці, знайомі з базами ДМ. Водночас лише 15,8±1,2% респондентів знайомі з базами ДМ з числа тих, які не мають можливості користуватися ПК.

Оскільки безсумнівно, що дані ДМ є джерелом об’єктивної інформації, і ми вже встановили зв’язок між можливостями користування ПК та оцінкою обсягу інформації, нами була припущена гіпотеза, що існує зв’язок між наявністю навиків користування ПК, ознайомленістю респондентів з базами ДМ та оцінкою обсягу інформації. Кореляційний аналіз за параметрами «оцінка обсягу інформації», «можливість користування ПК», «ознайомленість з базами ДМ» виявив високозначущі (рівень значущості р=0,01) прямі зв’язки між вищенаведеними параметрами. Слід відзначити, що для пари «можливість користування ПК та ознайомленість з базами ДМ» лінійний коефіцієнт кореляції (r) становив 0,28, для пари «ознайомленість з базами ДМ та оцінка обсягу інформації» — відповідно 0,21, а для пари «можливість користування ПК та оцінка обсягу інформації» — 0,16. Оскільки жоден із лінійних коефіцієнтів кореляції не виходив за межі 0,29, зв’язки є слабкими.

Нами досліджувалися питання поширення навиків користування ПК, ознайомленості лікарів із базами ДМ та виявлення відмінностей в оцінках обсягу інформації про ЛЗ відповідно до їх посад. Найкраще знайомі з базами рецензованої літератури головні лікарі та їх заступники — 45,7±1,0% з них дали позитивну відповідь на це запитання. Водночас серед групи поінформованих про бази ДМ завідувачі відділень — 37,9±1,0%, а серед лікарів — лише 28,5±1,0%.

Мета наступного аналізу — вивчення можливості користування ПК, оцінки обсягу інформації про ЛЗ та ознайомленість з базами ДМ у групах респондентів, які відрізняються між собою службовими посадами. Дані порівняльного аналізу груп респондентів різних посад наведено на рис. 9.

У групі завідувачів відділень 56,5±2,5% респондентів задоволені обсягом інформації про ЛЗ (порівняно з 52,1±5,2% головних лікарів та 47,0±1,2% — лікарів), в тому числі за рахунок того, що 70,8±2,3% з них користуються ПК у повсякденній практиці (порівняно з 62,7±5,0% головних лікарів та 55,8±1,2% лікарів).

Висновки

За результатами проведеного медико-соціологічного дослідження встановлено, що:

1. Обсяг інформації про ЛЗ, який регулярно отримують лікарі основних спеціальностей усіх рівнів надання медичної допомоги Північно- хідного, Південно- хідного, Центрального, Південного та Західного регіонів України, оцінено як достатній 49,0±1,0% респондентів. При цьому оцінка обсягу такої інформації залежить від можливості користування ПК. Так, серед респондентів, які мають можливість користуватися ПК у повсякденній практиці, оцінюють обсяг інформації про ЛЗ як достатній 55,7±1,0%, в той час як у групі респондентів, які не мають можливості користування ПК, лише 39,0±1,0%.

2. Основним джерелом інформації про ЛЗ (з числа запропонованих) 63,4±0,9% респондентів вважають науково-медичну літературу.

3. Підтверджена прихильність лікарів 5 регіонів України до інформації про ЛЗ у вигляді повної та детальної характеристики ЛЗ, систематизованої у формі довідника (76,6±0,8% респондентів).

4. Серед важливих джерел інформації щодо раціонального застосування ЛЗ 62,4±1,0% респондентів вважають такими клінічні протоколи надання медичної допомоги, затверджені наказами МОЗ України.

5. Можливість регулярного користування періодичними науково-медичними виданнями мають 83,0±0,8% респондентів і лише 39,3±1,0% з них — передплату на періодичні науково-медичні видання забезпечують заклади охорони здоров’я.

6. У повсякденній практиці можливість користуватися ПК мають 57,2±1,0% респондентів, причому лише 30,3±1,0% знайомі з базами ДМ.

7. Серед довідників ЛЗ 54,3±1,0% лікарів терапевтичного, хірургічного, педіатричного, акушерсько-гінекологічного, стоматологічного профілю всіх трьох рівнів надання медичної допомоги користуються довідником «Компендиум — лекарственные препараты», 46,6±1,0% — довідником М.Д. Машковский «Лекарственные средства. Пособие для врачей», 37,5±1,0% — «Довідник лікарських засобів МОЗ України, АМН України, ДФЦ України (повний перелік лікарських засобів, дозволених для застосування в Україні)», 29,2±0,9% — «Справочник Видаль. Лекарственные средства в России»; 12,5±0,7% — Ф.П. Тринус «Фармакотерапевтичний довідник», 11,1±0,7% — І.С. Чекман «Рецептурний довідник лікаря», що підтверджує прихильність як до традиційних паперових, так і до електронних версій довідника.

8. З базами даних ДМ знайомі 30,3±1,0% опитаних лікарів терапевтичного, хірургічного, педіатричного, акушерсько-гінекологічного, стоматологічного профілю первинного, вторинного та третинного рівня надання медичної допомоги. Досвід користування Cochrane Collaboration мають 10,8±0,6% респондентів, що становило 35,5±1,8% всіх респондентів, знайомих із базами даних ДМ. Тому при розробці медико-технологічних документів щодо раціонального використання ЛЗ необхідно включати інформацію стосовно ефективності, безпеки ліків та економічно вигідного використання бюджету, отриману відповідно до принципів ДМ.

Таким чином, у проведеному медико-соціологічному дослідженні виявлена прихильність переважної більшості лікарів до користування інформаційними джерелами наукового спрямування (фармако-терапевтичні довідники, енциклопедії, періодичні медичні видання), які містять повну та детальну характеристику ЛЗ. Слід також зауважити, що поряд із традиційними формами отримання інформації зростає роль нових інформаційних технологій, які є пріоритетними для респондентів вікових груп молодше 50 років. Наявність навиків та можливостей використання нових інформаційних технологій (ПК) у повсякденній професійній практиці підвищує оцінку достатності обсягів інформації про ЛЗ. Також нами виявлені професійні очікування більшості (62,4±1,0%) лікарів щодо таких джерел інформації про раціональне застосування ЛЗ, як клінічні протоколи надання медичної допомоги, затверджені наказами МОЗ України, які при дотриманні належної методологічної якості можуть стати простим і надійним інструментом впровадження принципів ДМ у медичну практику.

Отримані дані медико-соціологічного опитування довели необхідність розробки та впровадження у медичну практику Державного формуляра лікарських засобів, який є медико-технологічним документом у форматі довідника на паперових та електронних носіях, що містить повну та детальну характеристику ЛЗ стосовно можливості його належного використання у певних клінічних ситуаціях. Як невід’ємна складова формулярної системи через механізм забезпечення лікарів та інших учасників обігу ЛЗ (виробників, дистриб’ютерів, провізорів та пацієнтів) інформацією щодо раціонального застосування ліків Державний формуляр, поряд з іншими медико-технологічними документами, які визначають медичну допомогу в Україні (клінічні настанови, клінічні протоколи), сприятиме впровадженню принципів ДМ у повсякденну медичну практику.

Подяка

Автор висловлює вдячність доктору медичних наук, професору А.В. Степаненко, доктору медичних наук, професору В.Д. Парію, доктору медичних наук, професору С.М. Дроговоз, доктору медичних наук, професору Т.В. Звягінцевій, кандидату медичних наук О.В. Матвєєвій, кандидату медичних наук М.М. Бицаю, кандидату медичних наук Л.В. Бондаревій, кандидату медичних наук В.І. Опришко, кандидату медичних наук О.І. Коняєвій, кандидату медичних наук Т.В. Лободі, кандидату медичних наук І.Я. Пінчук, кандидату медичних наук Л.М. Шереметі, А.М. Бредихіній, О.А. Мехедьку, Я.Ф. Чайківському, В.І. Шуляку за допомогу в проведенні дослідження, а також всім колегам, які згодилися взяти в ньому участь.

Адреса для листування:

Думенко Тетяна Михайлівна
03051, Київ, вул. Ушинського, 40,
ДП «Державний фармакологічний центр» МОЗ України, Центральний формулярний комітет МОЗ України
E-mail: [email protected]

Посилання

• 1. Богомаз В.М. (2007) Вплив індивідуальних чинників на можливості професійного розвитку за оцінкою практичних лікарів. Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України, 2: 20–25.
• 2. Богомаз В.М. (2007) Опитування лікарів про чинники постійного професійного розвитку в умовах клінічної практики. Укр. мед. часопис, 2(58): 138–144 (http://www.umj.com.ua/article/300; http://www.umj.com.ua/archive/58/pdf/154_ukr.pdf).
• 3. Богомаз В.М. (2007) Оцінка лікарями проблем забезпечення якості медичної допомоги. Вісн. Української медичної стоматологічної академії «Актуальні проблеми сучасної медицини», 7(1–2): 315–319.
• 4. Нагорна А.М., Степаненко А.В. (2001) Стан та напрями підвищення якості медичного забезпечення населення з погляду лікарів лікувально-профілактичних установ України. Ліки України, 10: 14–15.
• 5. Наказ МОЗ України від 22.07.2009 № 529 (2009) Про створення формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я (http://www.moz.gov.ua/ua/main/docs/?docID=14170).
• 6. Подоляка В.Л., Слабкий Г.А. (2003) Отношение врачей крупного промышленного города, работающих в стационарных учреждениях, к повышению качества и эффективности медицинской помощи (по данным медико-социологического исследования). Укр. мед. альманах, 6(4): 110–112.
• 7. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 № 815 (2007) Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року (http://www.gdo.kiev.ua/files/db.php?god=2007&st=1790).
• 8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 № 1247-р (2008) Про затвердження плану заходів щодо удосконалення державного контролю за обігом лікарських засобів і виробів медичного призначення (http://www.uapravo.net/data2008/base02/ukr02365.htm).
• 9. Свінціцький А.С., Богомаз В.М. (2006) Постійний професійний розвиток лікарів в умовах клінічної практики. Галицький лікар. вісн., 13(3): 89–93.
• 10. Центр медичної статистики МОЗ України (2009) Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здоров’я в Україні за 2007–2008 роки. Довідник Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України. Київ, 326 с.
• 11. Шкробанець І.Д., Нечитайло Ю.М., Макарова О.В. (2009) Особливості інформаційної підтримки рівня фахових знань у лікарів педіатричного профілю Чернівецької області. Буковинский мед. вісн., 13(3): 134–136.
• 12. Dennett L. Chatterley Т. (2008) Health technology assessment on the net: a Guide to Internet sources of information. 10th ed. Edmonton, AB: Institute of Health Economics, 30 р. (http://www.ihe.ca/documents/HTA%20on%20the%20net%2010thedition_0.pdf).
• 13. Laing R., Tisocki К. (2004) How to develop a National Formulary based on the WHO Model Formulary. A Practical Guide, 45 p. (http://apps.who.int/emlib/docs/National_MF_Manual2004-8.pdf).
• 14. Steinman M.A., Shlipak M.G., McPhee S.J. (2001). Of principles and pens: attitudes and practices of medicine housestaff toward pharmaceutical industry promotions. Am. J. Med., 110(7): 551–557.
• 15. Zipkin D.A., Steinman M.A. (2005). Interactions between pharmaceutical representatives and doctors in training: a thematic review. J. Gen. Intern. Med., 20(8): 777–786.