АНАЛІЗ СТАВЛЕННЯ ГРОМАДЯН (ПАЦІЄНТІВ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ) ДО ПЕРЕТВОРЕНЬ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

ВСТУП

На сьогодні вітчизняна система охорони здоров’я України потребує радикальних перетворень. В якому напрямку повинні відбуватися зміни, які зразки наслідувати, які повинні бути ознаки, якою буде роль держави в процесах реформування, що необхідно зробити в першу чергу? Пошук відповідей на численні запитання вимагає від науковців розробки науково обґрунтованих, виважених технологій здійснення структурних перетворень системи охорони здоров’я в Україні, які б ґрунтувалися на передовому світовому і вітчизняному досвіді, а також враховували б думки всіх зацікавлених сторін (представників органів державного управління та органів місцевого самоврядування, керівників медичних закладів, лікарів, фармацевтів і пересічних громадян). Накопичення та узагальнення громадської думки вимагає використання соціологічних методів дослідження, узагальнення і врахування наукових доробок фахівців.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Отже, з метою отримання інформації щодо перспективних шляхів розвитку системи охорони здоров’я в Україні кафедрою управління охороною суспільного здоров’я Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України разом з інформаційно-аналітичним відділом інституту з лютого по квітень 2006 р. було проведено соціологічне дослідження. В анкетуванні взяли участь представники трьох експертних груп (керівники медичних закладів, лікарі і фармацевти, переважно керівники закладів і структурних підрозділів, тобто ті, хто на практиці особисто приймає управлінські рішення), а також громадяни — пацієнти медичних закладів.

Основними завданнями дослідження було з’ясування питань щодо ситуації в системі охорони здоров’я в Україні: оцінка стану і головних проблем; виявлення можливості додаткового фінансування; визначення шляхів підвищення якості медичної допомоги; виявлення пріоритетних інноваційних процесів у системі охорони здоров’я та механізмів їхнього державного регулювання; визначення основних етапів і термінів проведення структурних реформ.

Нижче наведено результати опитування найбільш вразливої та найменш зацікавленої в необ’єктивному поданні інформації категорії респондентів і підбито його підсумки, які було зроблено на основі співставлення думок опитаних. Зазначимо, що під час кожного опитування, окрім спільних для всього дослідження питань, з кожною групою респондентів обговорювалися специфічні проблеми, обумовлені їх місцем у системі охорони здоров’я в Україні.

Опитування пацієнтів проводилося в усіх регіонах України серед відвідувачів обласних, міських і районних лікарень. Загальна кількість респондентів становила 542 особи. Анкетування відбувалося за ймовірнісною випадковою вибіркою, пропорційною відповідно до кількості медичних установ і жителів у визначених регіонах.

Основним завданням опитування пацієнтів було визначення їхніх думок щодо:

• загального стану системи охорони здоров’я в Україні;
• основних проблем, які перешкоджають громадянам отримувати доступну та якісну медичну допомогу;
• напрямків поліпшення діяльності медичних закладів;
• запровадження в Україні страхової медицини;
• рівня інформаційної забезпеченості населення про функціонування закладів системи охорони здоров’я;
• шляхів удосконалення забезпечення лікарями в Україні.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Відповідно до результатів опитування респонденти розподілилися (частка всіх опитаних, %):

за статтю:

• чоловіків — 46;
• жінок — 54;
• не відповіли — 0;

за віком:

• до 20 років — 8;
• 21–30 років — 16;
• 31–40 років — 20;
• 41–50 років — 23;
• 51–60 років — 12;
• понад 61 рік — 21;

за освітою:

• вища — 17;
• незакінчена вища — 57;
• середня спеціальна — 10;
• середня загальноосвітня — 8;
• неповна середня — 1;
• не відповіли — 6;

за місцем проживання:

• обласний центр — 35;
• село — 11;
• місто або районний центр — 49;

за соціальним статусом:

• робітники — 13;
• підприємці — 8;
• селяни — 2;
• пенсіонери — 11;
• домогосподарки — 3;
• безробітні — 3;
• інваліди — 3;
• тимчасово не працюють — 20;
• утриманці — 13;
• службовці — 21;
• не відповіли — 3.

Оцінюючи стан охорони здоров’я в Україні, переважна більшість опитаних (86%) висловили своє незадоволення. Причому найбільш гостра ситуація склалася в сільській місцевості (рис. 1).

Рис. 1. Порівняльна гістограма розподілу відповідей респондентів з різних населених пунктів на питання, чи задоволені Ви станом охорони здоров’я в Україні (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

На думку більшості опитаних (58%), якість надання медичної допомоги впродовж останніх 15 років лише погіршилася. Частка тих, хто вважає, що якість допомоги підвищилася або залишилася без змін, є відносно незначною (рис. 2).

Рис. 2. Розподіл відповідей респондентів на питання, як змінилася якість надання медичної допомоги за останні 15 років (частка всіх опитаних, %)

Причому найбільше погіршення медичної допомоги відчувається знов-таки на рівні сіл/селищ (68%).

Нарікання на адресу сучасної системи охорони здоров’я з боку респондентів викликає в першу чергу недостатня підготовленість та низький рівень професійності медичних працівників (62%). Цілком зрозумілою є за таких умов і низька якість надання медичної допомоги (49%). Зазначене є безумовним фактом несумлінного виконання деякими лікарями своїх професійних обов’язків, що здебільшого й зумовлює відповідне ставлення до медичних працівників.

Високому рівню якості медичної допомоги не сприяє й обмеженість фінансових ресурсів для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я (35%).

Утім, навіть за таких обставин респонденти здебільшого дистанціюються від критичних оцінок щодо лікарів. Представники цієї професії в них викликають повагу (37%) та співчуття (37%).

Негативне ставлення (13%) або ж навіть засудження лікарів (8%) висловлює дуже невелика частина опитаних. Найбільш виразно неповагу до лікарів висловлюють у відповідях респонденти із середньою/неповною середньою освітою (19%).

Від чого ж залежить якість надання медичної допомоги? У першу чергу, на думку опитаних, вона пов’язана з професійною обізнаністю лікаря (47%) та наявним матеріально-технічним забезпеченням (43%). Слід відзначити, що рівень заробітної плати медичного працівника є порівняно менш значущим чинником: його згадують лише 25% респондентів. Застосування жорсткого адміністративного контролю в жодному разі, на думку громадян, не може сприяти підвищенню якості надання медичної допомоги (6%).

Відзначимо, що важливість рівня професійної обізнаності лікаря найбільш високо оцінюється респондентами, які живуть в обласних центрах (54%). Цей чинник поступово втрачає свою актуальність відповідно до змін масштабів поселень (рис. 3).

Рис. 3. Розподіл відповідей респондентів відповідно до типу поселення, які важливим чинником надання медичної допомоги визнають професійну обізнаність лікаря (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

Також увага до професійної обізнаності змінюється прямо пропорційно до рівня освіти респондентів (рис. 4).

Рис. 4. Розподіл відповідей респондентів відповідно до рівня їхньої освіти, які важливим чинником надання медичної допомоги визнають професійну обізнаність лікаря (частка всіх опитаних, %)

На рівень заробітної плати лікарів значно більше звертають увагу чоловіки (39% проти 18% жінок).

Кожен другий респондент визнає головним чинником в організації медичної допомоги населенню забезпечення її доступності для широких верств населення (54%). Необхідність запровадження «елітного» підходу, коли якісна медична допомога доступна лише вузьким прошаркам населення, підтримують тільки 4% опитаних. На раціональній організації та використанні медичних засобів наголошують 35% респондентів.

Причому на доступності медичної допомоги для широких верств населення найбільший акцент роблять жителі сільської місцевості (рис. 5).

Рис. 5. Розподіл відповідей респондентів відповідно до місця їхнього проживання, які визнають необхідним у наданні медичної допомоги населенню дотримання принципу доступності для широких верств, а також застосування жорстких методів державного управління для реформування системи охорони здоров’я (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

Думки опитаних щодо необхідної динаміки змін у галузі охорони здоров’я розподілилися між невідкладним курсом на системні перетворення (43%) та поступовим проведенням окремих організаційних заходів (39%). Причому впевненість у необхідності невідкладних системних перетворень більш виразна у відповідях старших за віком респондентів (рис. 6).

Рис. 6. Порівняльний графік відповідей респондентів відповідно до віку, які зазначають невідкладність проведення змін для подальшого розвитку системи охорони здоров’я (частка всіх опитаних, %)

Респонденти в цілому дистанціюються від необхідності участі держави в реформуванні системи охорони здоров’я (про необхідність застосування жорсткої системи державного управління стверджують 28% опитаних). Більшість підтримують використання тією чи іншою мірою елементів ринкових відносин (рис. 7).

Рис. 7. Розподіл відповідей респондентів на питання, як Ви вважаєте, яким чином має відбуватися подальший розвиток системи охорони здоров’я в Україні (частка всіх опитаних, %)

Підтримка жорстких заходів у системі державного управління охороною здоров’я знаходить більше прибічників обернено пропорційно до масштабів поселень (рис. 8).

Рис. 8. Розподіл відповідей респондентів відповідно до типу поселення, які визнають необхідним застосування для реформування системи охорони здоров’я жорстких методів державного управління (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

Проте респонденти досі не готові брати на себе відповідальність щодо забезпечення належного стану свого здоров’я. Неабияка роль у цьому належить, на їхню думку, владі (32%) та суспільству в цілому (23%). Загальний розподіл відповідей наведено на рис. 9.

Рис. 9. Розподіл відповідей респондентів на питання, як Ви вважаєте, на кого має покладатись відповідальність за формування та підтримку здоров’я людини (частка всіх опитаних, %)

На відповідальність влади вказує кожен другий респондент (52%), який живе в сільській місцевості (рис. 10). У відповідях селян простежується схильність до патерналістських очікувань. Хоча це також може бути зумовлено занедбаним станом сільської медицини, яка фактично не може надати пацієнтам мінімуму гарантованої державою медичної допомоги.

Рис. 10. Розподіл відповідей респондентів відповідно до місця їхнього проживання, які визнали владу найбільш відповідальною за формування та підтримку здоров’я людини (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

Також на відповідальність влади у формуванні та підтримці здоров’я людини акцентують чоловіки (44% проти 26% жінок). Про відповідальність суспільства частіше згадують пенсіонери (45%). На важливості особистих зусиль людини щодо формування і підтримки власного здоров’я найбільше акцентують молоді люди віком до 30 років (34%).

Значна частина респондентів (61%) відвідують сьогодні медичні заклади дуже рідко: один раз на рік або на півроку. Щомісяця до них звертаються лише 14% опитаних. Це в першу чергу стосується осіб пенсійного віку — 61–70 років (50% у даній віковій групі).

Найбільше опитані звертаються до поліклінічних закладів, де вони можуть отримати належні консультації та амбулаторну допомогу (58%), а до лікарень загального профілю за діагностичною і стаціонарною допомогою — лише 16%.

Ще меншою є кількість користувачів послуг приватних медичних установ (11%), проте це лише жителі міст. Жоден із жителів сільської місцевості до них не звертався. Загальний розподіл відповідей на це питання наведено на рис. 11.

Рис. 11. Розподіл відповідей респондентів на питання, до яких лікувальних закладів Вам доводиться найчастіше звертатись (частка всіх опитаних, %)

Звернімо увагу, якщо пацієнти могли вибирати лікувальний заклад, то надали б перевагу тако­му, що:

• мав умови підвищеної комфортності (59%);
• надавав сучасну медичну допомогу (54%);
• був розташований поряд з їхнім місцем проживання (42%).

Отже, опитані неабияку увагу приділяють рівню обслуговування в медичному закладі.

Мешканці сіл/селищ звертають свою увагу на якість надання сучасної медичної допомоги (61%) та розташування лікувальної установи поряд з місцем проживання (52%). Останній чинник є важливим також для пенсіонерів (71%).

Молодь до 20 років надає перевагу умовам підвищеної комфортності (72% проти 23% у віковій групі «понад 60 років») та отриманню сучасної медичної допомоги (66% проти 13% у віковій групі «понад 60 років»).

Тяжіння до більш комфортних умов отримання медичної допомоги простежується прямо пропорційно до зміни рівня освіти респондентів (рис. 12).

Рис. 12. Порівняльна гістограма розподілу відповідей респондентів відповідно до рівня їхньої освіти, які зазначають серед переваг лікувальних закладів умови підвищеної комфортності надання медичної допомоги (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

Привертає увагу той факт, що опитані майже не звертають увагу на такі чинники, як відсутність черг до кабінетів лікарів (7%), надання вичерпної інформації щодо стану хвороб і методів лікування (7%) і наявність високопрофесійних спеціалістів (5%).

Основними витратами, які виникають у респондентів при зверненні до лікарняних закладів, є придбання лікарських засобів та виробів медичного призначення (рис. 13). Причому найбільш гостро це відчувається у відповідях респондентів, які проживають у сільській місцевості (79%).

Рис. 13. Розподіл відповідей респондентів на питання: які витрати найчастіше виникають у Вас у випадку звернення до медичної установи (частка всіх опитаних, %)

Люди віком 61–70 років дещо більше витрачають на діагностичне обстеження (30%).

Відзначимо, що на витратах, пов’язаних з діяльністю медичного персоналу, акцентують лише 7% опитаних.

У цілому переважна більшість опитаних (68%) відчувають брак інформації про діяльність системи охорони здоров’я в Україні (рис. 14). Причому це зазначається респондентами обернено пропорційно до рівня їхньої освіти (рис. 15).

Рис. 14. Розподіл відповідей респондентів на питання, чи бракує Вам інформації про діяльність системи охорони здоров’я в Україні (частка всіх опитаних, %)

Рис. 15. Порівняльна гістограма розподілу відповідей респондентів відповідно до рівня освіти на питання, чи бракує Вам інформації про діяльність системи охорони здоров’я в Україні (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

Респондентами звернено увагу на нестачу інформації про систему охорони здоров’я та медичні по­слуги в місцевості, де вони проживають. Так, про достатній рівень власної поінформованості стосовно цього стверджують 12% опитаних (рис. 16).

Рис. 16. Розподіл відповідей респондентів на питання, чи достатньо Вам інформації щодо функціонування системи охорони здоров’я та медичних послуг, що надаються мешканцям Вашого міста/району (частка всіх опитаних, %)

Про достатній рівень поінформованості щодо надання медичних послуг у своїй місцевості порівняно більше стверджують чоловіки (21% проти 9% жінок). Проте загальні показники інформованості в обох групах є низькими (рис. 17).

Рис. 17. Порівняльний графік розподілу відповідей респондентів відповідно до їхньої статі на питання, чи достатньо Вам інформації щодо функціонування системи охорони здоров’я та медичних послуг, що надаються мешканцям Вашого міста/району (частка всіх опитаних, %)

Респонденти досить консолідовано висловлюють свою думку щодо необхідності запровадження в Україні медичного страхування (80%). Лише 9% респондентів взагалі не розуміють, що таке страхова медицина (рис. 18).

Рис. 18. Розподіл відповідей респондентів на питання, як Ви ставитесь до запровадження в Україні медичного страхування (частка всіх опитаних, %)

На думку опитаних, медичне страхування має ґрунтуватися на принципах добровільності (38%). В усякому разі обов’язкова форма має доповнюватися й добровільною (31%), що зображено на рис. 19.

Рис. 19. Розподіл відповідей респондентів на питання, яким, на Вашу думку, повинно бути медичне страхування (частка всіх опитаних, %)

Добровільне медичне страхування діє в Україні з 1996 р. Набрав чинності Закон України «Про страхування», про що більшість громадян не поінформована й досі. Користуються цим видом страхування не більше 5%. Необхідно вжити заходів щодо поінформування населення про переваги саме обов’язкової форми медичного страхування. Тим більше, що для цього вже існують певні передумови ще з 1998 р. Набрали чинності «Основи Законодавства про загально­обов’яз­кове соціальне страхування». Це, безумовно, треба здійснювати в поєднанні з інформуванням про добровільну форму, але в якості додаткового, переважно сервісного виду страхування.

Відзначимо певну стурбованість респондентів низьким рівнем правового забезпечення галузі охорони здоров’я. Так, серед важливих заходів реформування системи охорони здоров’я більшість опитаних відзначають створення системи правового захисту пацієнтів (рис. 20).

Рис. 20. Розподіл відповідей респондентів на питання, чи є необхідним створення системи правового захисту пацієнтів (частка всіх опитаних, %)

Причому проблема правого захисту пацієнтів турбує респондентів незалежно від місця їхнього проживання (рис. 21). Хоча можна припустити, що спектр медичних послуг і якість обслуговування в містах мають вищий рівень порівняно із сільською місцевістю.

Рис. 21. Порівняльна діаграма розподілу відповідей респондентів відповідно до місця їхнього проживання, на питання, чи є необхідним створення системи правового захисту пацієнтів (частка всіх опитаних у кожній групі, %)

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки аналізу отриманих результатів, зробимо головні висновки:

1. Більшість опитаних незадоволена сучасним станом системи охорони здоров’я в Україні. Найбільші нарікання викликає недостатня підготовленість та непрофесійність медичних працівників. Низьким є загальний рівень якості медичної допомоги. Це зумовлює необхідність вжиття невідкладних заходів щодо підвищення уваги з боку відповідних міністерств та відомств до професійної підготовки і підвищення кваліфікації лікарів.

2. Більшість опитаних звертаються до медичних установ вкрай рідко: 1–2 рази на рік. Здебільшого це зумовлено великими витратами, пов’язаними із подальшим придбанням лікарських засобів і низькою якістю медичної допомоги, що надається.

3. Більшістю респондентів визнається необхідність здійснення змін у галузі охорони здоров’я в Україні. Проте залишається дискусійною динаміка проведення цих змін. Однак громадяни підтримують запровадження страхової медицини та створення системи правового захисту пацієнтів. Головними принципами перетворень у системі охорони здоров’я мають стати забезпечення доступності та якості для широких верств населення.

4. Реформування системи охорони здоров’я в Україні, на думку опитаних, має відбуватися із застосуванням елементів ринкових відносин. Проте перехід виключно на ринкові рейки є неприпустимим.

5. Респонденти зазначають відчутну недостатність інформації щодо системи охорони здоров’я в Україні та медичних послуг, що надаються в їхній місцевості. Причому брак інформації є більш відчутним серед жителів міст. Адже в сільській місцевості дуже часто йдеться лише в кращому випадку про районну лікарню або фельдшерсько-акушерський пункт.

ЛІТЕРАТУРА

• Закон України вiд 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85%2F96-%E2%F0).
• Закон України вiд 14.01.1998 № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=16%2F98%2D%E2%F0).

Адреса для листування:
Карамишев Дмитро Васильович
61050, Харків, пр. Московський, 75
Харківський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України,
кафедра управління охороною суспільного здоров’я
E-mail: [email protected]