Прихильність до лікування глаукоми: від рекомендацій Європейського товариства глаукоми до вибору оптимальної місцевої терапії

«Ліки не діють у пацієнтів, які їх не приймають»
(C. Everett Koop, 1985).
А в лікуванні глаукоми — і в тих, хто застосовує їх нерегулярно чи неправильно

Вступ

Глаукома — група хронічних прогресуючих оптичних нейропатій, що характеризуються структурним ушкодженням зорового нерва та шару нервових волокон сітківки (RNFL) із розвитком характерних дефектів поля зору [1]. Незалежно від клінічної форми, основною метою лікування є сповільнення прогресування захворювання шляхом досягнення індивідуального цільового рівня внут­рішньоочного тиску (ВОТ), що потребує тривалої, часто пожиттєвої терапії та регулярного спостереження.

Саме тому в лікуванні глаукоми недостатньо лише своє­часно встановити діагноз і призначити фармакологічно ефективний препарат. Реальний клінічний результат значною мірою визначається тим, наскільки послідовно пацієнт дотримується рекомендованої схеми терапії протягом тривалого часу.

Проблема особливо актуальна через те, що на ранніх стадіях перебіг глаукоми в більшості випадків безсимптомний або малосимптомний. За відсутності суб’єктивного погіршення зору пацієнт не відчуває безпосередньої користі від щоденного застосування гіпотензивних крапель, що знижує мотивацію до тривалого лікування.

У результаті пацієнти можуть пропускати окремі інстиляції крапель, самовільно змінювати режим терапії або повністю припиняти лікування, недооцінюючи вплив такої поведінки на прогноз захворювання. Водночас відсутність симптомів не означає відсутності прогресування: структурне ушкодження диска зорового нерва та шару нервових волокон сітківки може збільшуватися поступово й залишатися непомітним до появи клінічно значущих дефектів поля зору. На момент виникнення функціональних порушень частина глаукомного ушкодження є незворотною.

Сучасні рекомендації з ведення пацієнтів із глаукомою дедалі більше акцентують увагу не лише на гіпотензивній ефективності препарату, а й на чинниках, що визначають довгостроковий успіх лікування, зокрема прихильності до терапії, зрозумілості рекомендацій, простоті режиму застосування та активному залученні пацієнта до розуміння та підтримки процесу лікування [1].

Комплаєнс і прихильність: чому ці поняття не є тотожними

Всесвітня організація охорони здоров’я визначає прихильність до лікування (adherence) як ступінь, до якого поведінка пацієнта щодо прийому лікарських засобів, дотримання дієти або модифікації способу життя відповідає рекомендаціям, узгодженим із медичним працівником [2]. Натомість комплаєнс характеризує ступінь відповідності поведінки пацієнта призначенням лікаря. Хоча ці терміни нерідко використовують як синоніми, вони відображають різні моделі взаємодії між лікарем і пацієнтом. Комплаєнс передбачає переважно пасивне виконання медичних рекомендацій, тоді як прихильність ґрунтується на активному й усвідомленому виборі пацієнта дотримуватися призначеного лікування, брати відповідальність за власне здоров’я та бути повноправним учасником процесу ухвалення терапевтичних рішень (таблиця). У новітніх міжнародних рекомендаціях перевагу надають терміну «adherence», який краще відображає принципи пацієнтоорієнтованої медицини та партнерської взаємодії між лікарем і пацієнтом [2].

Таблиця. Порівняльна характеристика комплаєнсу та прихильності

У такій моделі пацієнт розуміє мету терапії, усвідомлює ризики її переривання, бере участь в обговоренні режиму застосування препаратів і співвідносить лікування зі своїм повсякденним життям, функціональними можливостями та очікуваннями. Саме цей підхід сьогодні вважають найбільш адекватним для ведення хронічних офтальмологічних захворювань, насамперед глаукоми. Подібно до артеріальної гіпертензії та цукрового діабету, глаукома часто потребує тривалого, фактично безперервного лікування, ефект якого пацієнт не завжди відчуває суб’єктивно щодня. Відсутність негайного «симптоматичного» покращення не означає відсутності користі: як антигіпертензивна чи гіпоглікемічна терапія спрямована на профілактику ускладнень у майбутньому, так і гіпотензивні очні краплі застосовують для сповільнення прогресування глаукомної оптичної нейропатії та збереження зору в довгостроковій перспективі. Саме тому для таких хронічних захворювань вирішальне значення має не формальне виконання призначень, а усвідомлена, стійка прихильність до лікування.

Недостатня прихильність до лікування має не лише клінічні, а й економічні наслідки. За даними сучасних оглядів L. Quaranta та співавторів (2023), вона асоціюється зі збільшенням витрат системи охорони здоров’я приблизно на 3–10% та може помилково інтерпретуватися як недостатня ефективність медикаментозної терапії, що призводить до необґрунтованої зміни гіпотензивних препаратів, передчасного застосування лазерних або хірургічних методів лікування і додаткових витрат [2].

Результати досліджень свідчать, що навіть за умови призначення ефективної терапії досягнення повної прихильності до лікування залишається складним завданням. J.F. McClelland та співавтори (2016) розробили спеціалізований опитувальник для оцінки прихильності у пацієнтів із глаукомою, який оцінює обізнаність пацієнта щодо власного захворювання, розуміння важливості регулярного лікування та рівень довіри до лікаря. За результатами його використання лише 41,4% пацієнтів повідомили про пов­не дотримання призначеної терапії, тоді як 53,9% характеризували свою прихильність як часткову, а 4,7% — як низьку [3]. Найпоширенішими причинами неповного дотримання лікування були забудькуватість, зміни звичного режиму дня та втома, пов’язана з необхідністю проведення вечірніх інстиляцій крапель.

Окрім поведінкових чинників, на прихильність до лікування при глаукомі впливають і особливості місцевої офтальмологічної терапії. Самостійне застосування очних крапель потребує достатньої гостроти зору, мануальної спритності, координації рухів і зорово-моторної координації, які у пацієнтів старших вікових груп нерідко погіршуються. Доведено також, що призначення додаткових гіпотензивних препаратів або ускладнення режиму лікування (у вигляді ушкодження поверхні ока) супроводжується статистично значущим зниженням прихильності. Крім того, навіть за регулярного застосування препарату його клінічна ефективність може знижуватися через неправильну техніку інстиляції, коли лікарський засіб не потрапляє на поверхню ока [5].

EGS 2025 та Dublin Advice 2024: новий акцент на поведінкових аспектах терапії

Наведені дані свідчать, що недостатня прихильність до лікування при глаукомі є багатофакторною проблемою, яка визначається не лише особливостями поведінки пацієнта, а й характером захворювання, специфікою місцевої терапії та якістю взаємодії між лікарем і пацієнтом. Саме усвідомлення комплексної природи цього явища стало підґрунтям для розроблення сучасних міжнародних рекомендацій, зокрема Європейського товариства глаукоми (European Glaucoma Society — EGS) Dublin Advice (2024) та Terminology and Guidelines, 6th Edition (2025), у яких підтримку прихильності до лікування розглядають як невід’ємний компонент ведення пацієнтів із глаукомою [1].

Варто зазначити, що в 6-му виданні настанов EGS питанням прихильності до лікування приділено окрему увагу. Поряд із досягненням цільового ВОТ, оцінкою структурно-функціонального прогресування та вибором між медикаментозним, лазерним чи хірургічним лікуванням, рекомендації наголошують на необхідності системної роботи з поведінковими чинниками, які визначають реальну ефективність терапії.

Важливою складовою цих рекомендацій стали Dublin Advice, сформульовані за участю експертів і представників пацієнтської спільноти під час Конгресу EGS у Дубліні у 2024 р. та інтегровані в офіційну настанову EGS. Їх поява відображає сучасний перехід від виключно біомедичної моделі лікування до пацієнтоорієнтованого підходу, у якому комунікація, інформування та підтримка пацієнта розглядаються як такі самі важливі складові терапії, як і правильний вибір гіпотензивного препарату.

Якщо пацієнт не розуміє природи глаукоми, не усвідомлює мети терапії, не володіє правильною технікою інстиляції або не може інтегрувати лікування у свій повсякденний спосіб життя, навіть клінічно ефективний препарат не забезпечить очікуваного результату в реальній практиці [1].

Комунікація з пацієнтом, перевірка розуміння, адаптація рекомендацій до конкретної життєвої ситуації та обговорення бар’єрів щодо лікування є не периферійною частиною консультації, а елементом стандарту ведення. Йдеться про перехід від вузького біомедичного конт­ролю глаукоми до клініко-поведінкової моделі, у якій довгостроковий успіх лікування залежить не лише від того, що призначено, а й від того, наскільки це лікування є прийнятним, зрозумілим і здійсненним для конкретного пацієнта.

Таким чином, EGS 2025 та Dublin Advice 2024 закріп­люють новий стандарт ведення пацієнтів із глаукомою, у якому робота з чинниками, що впливають на дотримання лікування, розглядається як невід’ємна складова терапевтичної стратегії. У цьому контексті особливий інтерес становлять 8 практичних порад Dublin Advice, які є логічним продовженням сучасної концепції ведення пацієнтів із глаукомою та демонструють, як загальні принципи підтримки прихильності можуть бути реалізовані в щоденній клінічній практиці.

8 практичних порад Dublin Advice (2024): як покращити прихильність до лікування глаукоми

1. Поясніть пацієнту, що таке глаукома та як вона впливає на очі — не припускайте, що це вже відомо.

Формування прихильності до лікування починається з базового розуміння пацієнтом власного захворювання. Для багатьох слово «глаукома» залишається лише назвою діагнозу без усвідомлення його зв’язку з прогресуючим ушкодженням зорового нерва, звуженням поля зору та ризиком незворотної втрати зорових функцій. Лікареві важливо пояснити не лише суть захворювання, а й конкретну форму, механізми розвитку, прогноз та доступні варіанти його контролю та лікування. Пацієнт повинен розуміти, що навіть за відсутності симптомів захворювання може прогресувати, а лікування спрямоване на збереження зору в майбутньому. Таке пояснення є не формальною частиною консультації, а одним із ключових інструментів формування усвідомленого підходу та залученості до лікування.

2. Пояснюйте простими та зрозумілими словами, переконайтеся, що пацієнт дійсно зрозумів ваші пояснення до того, як залишить клініку. Обов’язково вкажіть, яку форму глаукоми діагностовано та які є варіанти лікування.

Якість комунікації визначається не обсягом наданої інформації, а тим, наскільки добре її зрозумів пацієнт. Використання зрозумілої мови, відмова від надлишку професійної термінології та перевірка розуміння допомагають уникнути помилок під час лікування. Доцільно просити пацієнта власними словами повторити основні рекомендації, що дає можливість своєчасно усунути непорозуміння й підвищує ефективність подальшої терапії.

3. Давайте поради, які, на вашу думку, будуть корисними саме цьому пацієнту щодо життя з глаукомою.

Універсальні рекомендації не завжди можна реалізувати в повсякденному житті. План лікування має враховувати режим дня, професійну діяльність, вік, супутні захворювання, когнітивний статус, фізичні можливості та соціальні умови конкретного пацієнта. Саме індивідуалізація дозволяє інтегрувати лікування у звичний спосіб життя та зробити його реально здійсненним у довгостроковій перспективі. На практиці це означає, що одна й та сама схема лікування може бути оптимальною для одного пацієнта та недоцільною для іншого, тому рекомендації повинні враховувати реальні можливості людини, а не лише клінічні показання. На практиці доцільно рекомендувати пацієнтові прив’язувати інстиляції крапель до сталої побутової рутини — наприклад, до ранкових та/або вечірніх гігієнічних процедур чи регулярного прийому інших лікарських засобів. Корисними можуть бути прості нагадування: будильник у телефоні, позначки в календарі, застосунки-нагадувачі або допомога членів родини, особливо в пацієнтів літнього віку чи за насиченого щоденного графіка.

4. Чітко пояснюйте важливість медикаментозного лікування для контролю ВОТ та переконайтеся, що пацієнт розуміє: застосування крапель та правильна техніка їх введення допомагають запобігти подальшому ушкодженню, але не покращують вже втраченого зору.

Пацієнт має чітко розуміти, що очні краплі призначаються для контролю ВОТ та сповільнення прогресування глаукоми, а не для відновлення вже втраченої зорової функції. Відсутність суб’єктивного покращення після початку лікування не свідчить про його неефективність. У цьому контексті важливо також підкреслювати, що одна правильно введена крапля є достатньою для однієї інстиляції, а введення кількох крапель поспіль не підвищує ефективності, але може збільшувати втрати препарату, дискомфорт і ризик помилок. Якщо пацієнт застосовує кілька місцевих офтальмологічних засобів, слід щоразу нагадувати про необхідність дотримання рекомендованих інтервалів між інстиляціями.

Успішність місцевої гіпотензивної терапії залежить не лише від правильного вибору препарату, а й від корект­ності його застосування та регулярності інстиляцій. Усного пояснення техніки закапування часто недостатньо, особливо в пацієнтів літнього віку. Тому доцільно просити пацієнта продемонструвати техніку інстиляції під час первинної консультації або перевіряти її під час конт­рольних візитів. Такий підхід дає змогу своєчасно виявити типові помилки, зокрема торкання наконечником флакона поверхні ока чи повік, непотрапляння краплі в кон’юнктивальний мішок, введення кількох крапель замість однієї, недотримання рекомендованих інтервалів між різними препаратами або порушення послідовності їх застосування. Лікареві доцільно рекомендувати пацієнтові закапувати краплі сидячи, лежачи або перед дзеркалом — залежно від того, у якому положенні йому легше точно потрапити в кон’юнктивальний мішок. Якщо конструкція флакона має візуальний орієнтир, наприклад контрастну мітку на наконечнику, пацієнту варто окремо показати, як використовувати її для точнішого наведення під час інстиляції.

5. Доступно й чесно розповідайте про переваги та недоліки будь-яких запропонованих хірургічних втручань, включно з можливими побічними ефектами. Обговорюйте також альтернативні методи лікування. Призначаючи препарати, уточнюйте час їх застосування.

Пацієнт повинен брати участь в ухваленні рішень щодо лікування. Відкрите обговорення очікуваних переваг, можливих ризиків, побічних ефектів медикаментозного, лазерного чи хірургічного лікування, а також альтернативних варіантів терапії формує довіру до лікаря та допомагає підтримувати прихильність до лікування. Під час призначення лікарських засобів необхідно також чітко пояснювати режим застосування кожного препарату.

6. Звертайте увагу на можливі взаємодії між глаукомою та іншими захворюваннями, які має пацієнт, включаючи вагітність у жінок.

Лікування глаукоми не можна розглядати ізольовано від загального стану здоров’я. Коморбідність, когнітивні порушення, обмеження рухливості, тремор, вагітність або інші клінічні ситуації можуть істотно впливати як на вибір терапії, так і на можливість її регулярного виконання. Оцінка цих факторів дозволяє своєчасно адаптувати лікування до індивідуальних потреб пацієнта. Регулярне уточнення супутніх захворювань і змін у стані здоров’я повинно стати звичною частиною кожного контрольного візиту, оскільки ці фактори можуть змінювати оптимальну тактику лікування.

7. Мотивуйте пацієнта інформувати своє оточення на роботі та серед друзів про свій стан. Поясніть, як повідомити членам сім’ї, які також можуть мати спадкову схильність до захворювання. Якщо глаукома діагностована у дитини, виділіть додатковий час для спілкування з родиною.

Соціальна підтримка є важливим чинником довготривалої прихильності до лікування. Лікареві доцільно рекомендувати пацієнтові обговорити свій діагноз із членами родини та людьми, які можуть допомогти організувати лікування або нагадувати про інстиляції очних крапель. Окрему увагу слід приділити сімейному анамнезу, ризику розвитку глаукоми у близьких родичів та необхідності своєчасного офтальмологічного обстеження. Таким чином, соціальне оточення може стати важливим ресурсом підтримки прихильності до лікування, особливо у пацієнтів літнього віку або за наявності функціональних обмежень.

8. Повідомте пацієнтам про існування організацій пацієнтів, груп підтримки та інших надійних джерел інформації про глаукому та життя з нею.

Достовірна інформація допомагає пацієнтові краще розуміти захворювання, реалістично оцінювати перебіг лікування та уникати недостовірних порад із неперевірених джерел. Заохочення до використання авторитетних інформаційних ресурсів, матеріалів професійних товариств і пацієнтських організацій сприяє формуванню більш активної ролі пацієнта в лікувальному процесі та підтримує прихильність до терапії.

Безконсервантна терапія як інструмент підтримки прихильності

Переносимість місцевої гіпотензивної терапії є одним із ключових чинників довготривалої прихильності до лікування глаукоми. Дискомфорт, пов’язаний із застосуванням очних крапель, нерідко залишається недооціненим, хоча саме він часто спонукає пацієнтів пропускати інстиляції, самовільно змінювати режим лікування або повністю припиняти терапію. Особливо це стосується пацієнтів із синдромом «сухого ока» або іншими проявами захворювань поверхні ока, які часто супроводжують глаукому та можуть посилюватися на тлі тривалого застосування місцевих препаратів, насамперед тих, що містять консерванти.

Найбільш поширеним консервантом у складі очних крапель є бензалконію хлорид (БАК). Доведено, що його тривале застосування може ініціювати або погіршувати перебіг захворювання поверхні ока. Негативний вплив БАК пов’язують із ушкодженням келихоподібних клітин кон’юнктиви, де­стабілізацією слізної плівки, розвитком плоскоклітинної метаплазії епітелію кон’юнктиви, зниженням щільності епітеліальних клітин рогівки та активацією стромальних кератоцитів [6]. Наслідком цих змін є порушення балансу слізної плівки та розвиток симптомів синдрому «сухого ока», зокрема відчуття сухості, печіння, почервоніння, стороннього тіла і періодичного затуманення зору.

Ці симптоми мають не лише клінічне, а й поведінкове значення. Вони знижують комфорт лікування, погіршують якість життя пацієнта та створюють додаткові бар’єри для тривалого застосування рекомендованої терапії. Відповідно, оцінка стану поверхні ока та переносимості лікування має бути обов’язковою складовою кожного конт­рольного візиту. Наявність симптомів ушкодження очної поверхні потребує не лише симптоматичної корекції, а й перегляду призначеної терапії.

У цьому контексті важливого значення набуває застосування безконсервантних лікарських форм і фіксованих комбінацій, які дають змогу знизити медикаментозне навантаження на поверхню ока без втрати гіпотензивної ефективності. Такий підхід не лише покращує переносимість лікування, а й сприяє його регулярному та тривалому дотриманню.

Фіксовані комбінації в лікуванні глаукоми: клінічний сенс спрощення терапії

Медикаментозне лікування глаукоми зазвичай розпочинають із монотерапії. Проте для досягнення цільового рівня ВОТ значній частині пацієнтів у подальшому необхідне призначення 2 або більше гіпотензивних препаратів. Водночас збільшення кількості лікарських засобів у схемі лікування нерідко супроводжується підвищенням частоти місцевих побічних реакцій, медикаментозного навантаження на поверхню ока та ускладненням режиму інстиляцій, що негативно впливає на довготривалу прихильність до терапії (рис. 1) [7].

Рисунок 1. Огляд клінічних обмежень сучасної терапії глаукоми [7]

Відповідно до рекомендацій EGS, у разі недостатньої ефективності або незадовільної переносимості монотерапії доцільно розглядати перехід на комбіновані препарати. При цьому сучасна концепція медикаментозного менеджменту глаукоми дедалі більше ґрунтується на принципі спрощення терапії (рис. 2), який передбачає досягнення необхідного гіпотензивного ефекту за мінімального лікувального навантаження на пацієнта [1].

Рисунок 2. Підходи до спрощення лікування при глаукомі: наукове обґрунтування та глобальний вплив [7]

Практичне значення цього підходу підтверджують і дані реальної клінічної практики. Так, у багатоцентровому популяційному дослідженні PEM Study (Portuguese Eye Medication Study), проведеному в Португалії [8], показано, що, незважаючи на доступність фіксованих комбінацій, значна частина пацієнтів із глаукомою продовжувала застосування окремих препаратів замість комбінованих лікарських форм. Майже третина хворих, яким була показана подвійна терапія, застосовували 2 різні флакони, а близько 30% були змушені виконувати 3 або більше інстиляцій на добу [9]. Автори дійшли висновку, що подібні схеми лікування свідчать про недостатнє використання фіксованих комбінацій у клінічній практиці [8, 9]. З урахуванням численних даних літератури відомо, що збільшення кількості окремих препаратів і щоденних інстиляцій асоціюється зі зниженням прихильності до лікування, підвищенням ризику помилок під час закапування та більшою кумулятивною дією консервантів [9].

Важливою перевагою фіксованих комбінацій є також зниження медикаментозного навантаження на поверхню ока. Менша кількість інстиляцій означає менший контакт із допоміжними компонентами лікарських засобів, а застосування безконсервантних фіксованих комбінацій дозволяє додатково мінімізувати негативний вплив консервантів на поверхню ока. Це має особливе значення для пацієнтів із синдромом «сухого ока» або іншими проявами захворювань поверхні ока, оскільки покращення переносимості терапії сприяє збереженню її регулярності та довготривалої ефективності.

Під час вибору між різними фіксованими комбінаціями доцільно враховувати не лише їхню фармакологічну ефективність, а й практичні характеристики лікарської форми, які можуть впливати на прихильність до лікування. До таких характеристик належать зручність конструкції флакона, легкість натискання, передбачуване формування крап­лі, простота техніки використання, комфорт інстиляції.

Косопт БК у логіці прихильності: які властивості мають практичне значення

Клінічна цінність фіксованих комбінацій полягає не лише в забезпеченні адитивного гіпотензивного ефекту, а й у можливості зробити лікування простішим, комфортнішим і реалістичним для тривалого виконання. У цьому контексті оптимізація медикаментозної терапії розглядається як один із важливих інструментів сучасного менеджменту глаукоми. Косопт БК поєднує характеристики, що можуть впливати на прихильність до лікування двома шляхами: безпосередньо — через спрощення щоденного застосування, та опосередковано — через покращення переносимості терапії. Нижче ці властивості доцільно розглядати окремо.

Прямий вплив на прихильність

Великий флакон (10 мл): однією з практичних переваг Косопт БК є флакон об’ємом 10 мл, якого, згідно з інструкцією, вистачає приблизно на 2 міс застосування після першого відкриття [10]. Це має клінічно прикладне значення, оскільки дає змогу рідше замінювати флакон порівняно з деякими іншими місцевими гіпотензивними засобами, запасу яких часто вистачає на коротший період. Відповідно, знижується ймовірність перерв у терапії, пов’язаних із відсутністю нового флакона, а сам режим лікування стає зручнішим для довготривалого дотримання.

М’який пластиковий флакон: ергономіка флакона потребує меншого зусилля для натискання, що полегшує самостійне застосування препарату пацієнтам літнього віку, особам із тремором або артритом, а також доглядальникам, які допомагають проводити інстиляції. Простота використання знижує ймовірність технічних помилок і робить лікування менш обтяжливим.

Опосередкований вплив на прихильність

Безконсервантна форма: Косопт БК є стерильним розчином, що не містить консерванта. Для пацієнтів, які потребують тривалої місцевої терапії, це має практичне значення, оскільки нижче медикаментозне навантаження на поверхню ока потенційно пов’язане з кращою переносимістю лікування. У клінічній практиці саме переносимість часто визначає, чи буде пацієнт дотримуватися призначеного режиму інстиляцій упродовж тривалого часу. Менше причин для дискомфорту та самовільних пропусків терапії: якщо лікування краще переноситься та менше асоціюється з подразненням, печінням або зниженням зорового комфорту після інстиляції, це зменшує поведінкові бар’єри щодо регулярного застосування препарату.

Атравматичний наконечник і синя точка на його кінці: така конструкція наконечника потенційно знижує ризик механічного ушкодження поверхні ока або контакту з повіками під час закапування, що особливо актуально для пацієнтів із нестійкою технікою інстиляції або зниженими мануальними навичками. Контрастна синя точка на кінці наконечника покращує візуальний контроль положення флакона, що полегшує самостійне застосування препарату.

Отже, Косопт БК поєднує ефективну фіксовану комбінацію без консервантів із характеристиками лікарської форми, які роблять лікування простішим і комфортнішим для пацієнта. Менша кількість маніпуляцій, хороша переносимість і зручність щоденного використання можуть сприяти більш повному дотриманню пацієнтом рекомендованого режиму лікування.

Комбінація дорзоламіду з тимололом: клінічні переваги, що виходять за межі контролю ВОТ

Комбінація дорзоламіду 2% із тимололом 0,5% є од­нією з найбільш вивчених фіксованих комбінацій у лікуванні глаукоми. Її гіпотензивний ефект ґрунтується на взаємодоповнювальних механізмах дії компонентів. Дорзоламід — місцевий інгібітор карбоангідрази II — після проникнення через рогівку інгібує карбоангідразу в циліарних відрост­ках, що знижує продукцію водянистої вологи та, відповідно, рівень ВОТ [11]. Тимолол — неселективний блокатор β-адренорецепторів — пригнічує β-адренорецептори циліарного епітелію, які беруть участь у секреції водянистої вологи, також знижуючи її продукцію [12]. Поєднання цих взаємодоповнювальних механізмів забезпечує адитивний гіпотензивний ефект і є підґрунтям для широкого застосування цієї фіксованої комбінації в клінічній практиці.

Під час вибору фіксованої комбінації для лікування глаукоми важливе значення мають не лише її здатність досягати цільового рівня ВОТ, а й потенційний вплив на довгостроковий перебіг захворювання. У цьому контексті особливу увагу привертають дані проспективного рандомізованого дослідження A. Martínez та M. Sánchez-Salorio (2010), у якому протягом 5 років порівнювали ефективність комбінацій дорзоламід 2% + тимолол 0,5% та бринзоламід 1% + тимолол 0,5% у пацієнтів із первинною відкритокутовою глаукомою [13].

Попри те що обидві схеми забезпечували ефективний контроль рівня ВОТ, лікування комбінацією дорзоламід + тимолол асоціювалося з нижчим ризиком прогресування глаукоми. За даними багатофакторного аналізу, ризик прогресування був на 35% нижчим порівняно з групою бринзоламіду (відношення ризиків 0,65; 95% довірчий інтервал 0,41–0,90). Ці результати підтверджувалися також аналізом Каплана — Мейєра (рис. 3), який продемонстрував достовірно нижчу кумулятивну частоту прогресування захворювання у групі пацієнтів, які отримували комбінацію дорзоламід + тимолол [13].

Рисунок 3. Криві Каплана — Мейєра щодо прогресування глаукоми в очах пацієнтів, які отримували фіксовані комбінації дорзоламід / тимолол та бринзоламід / тимолол

Примітки.(А) За методом аналізу подій (event-based method) ризик прогресування був достовірно нижчим у пацієнтів, які застосовували комбінацію дорзоламід 2% + тимолол 0,5% (p=0,007). (Б) За методом аналізу тренду (trend-based method) ризик прогресування також був достовірно нижчим у групі дорзоламід 2% + тимолол 0,5% (p<0,0001) [13].

Важливо, що потенційні клінічні переваги дорзоламіду можуть бути пов’язані не лише зі зниженням ВОТ. У дослідженні A. Martínez, M. Sánchez-Salorio (2009) показано, що застосування комбінації дорзоламід 2% + тимолол 0,5% супроводжувалося покращенням показників ретробульбарної гемодинаміки, зокрема підвищенням кінцевої діастолічної швидкості кровотоку та зниженням судинного опору в ретробульбарних судинах, тоді як у групі бринзоламід + тимолол подібних змін не виявили. Автори припустили, що покращення перфузії зорового нерва може бути одним із механізмів, який потенційно сприяє сповільненню прогресування глаукоми [14].

Водночас слід зазначити, що наведені клінічні переваги стосуються саме оригінальної фіксованої комбінації дорзоламід 2% + тимолол 0,5% (Косопт). Для генеричних комбінацій дорзоламід / тимолол наразі відсутні опубліковані клінічні дослідження, які б оцінювали їхній вплив на ретробульбарну гемодинаміку або довгострокове прогресування глаукоми. Таким чином, наявна доказова база щодо покращення ретробульбарного кровотоку та асоційованого зниження ризику прогресування глаукоми наразі стосується саме оригінального препарату Косопт.

Отже, результати дослідження свідчать, що клінічні переваги комбінації дорзоламід + тимолол можуть виходити за межі самого лише гіпотензивного ефекту, поєднуючи ефективний контроль ВОТ з покращенням ретробульбарної гемодинаміки та асоціюючись із нижчим ризиком прогресування глаукоми порівняно з комбінацією бринзоламід + тимолол.

Висновки

Сучасне лікування глаукоми передбачає не лише ефективне зниження ВОТ, а й створення умов, за яких пацієнт зможе дотримуватися терапії протягом багатьох років. Саме тому підтримка прихильності сьогодні виходить на перший план у веденні пацієнтів із глаукомою. Освітня робота лікаря, навчання правильної техніки інстиляції, своєчасна корекція синдрому «сухого ока», застосування безконсервантних лікарських форм і фіксованих комбінацій є взаємодоповнювальними інструментами покращення прихильності до лікування. Серед фіксованих комбінацій дорзоламід / тимолол, зокрема Косопт БК, має не лише доведену гіпотензивну ефективність, а й клінічні дані щодо покращення ретробульбарної гемодинаміки та асоціації зі зниженням ризику прогресування глаукоми порівняно з комбінацією бринзоламід / тимолол. Це дозволяє розглядати вибір терапії не лише крізь призму досягнення цільового ВОТ, а й з позицій довгострокового збереження функції зорового нерва та підтримання прихильності пацієнта до лікування.

Підготувала Н.С. Соболта

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 21.07.2026
Прийнято до друку/Accepted: 23.07.2026