Сучасний погляд на трансформацію сльозозамінників на основі гіалуронової кислоти як відповідь на виклики еволюції синдрому «сухого ока» в Україні

Вступ

Синдром «сухого ока» (ССО) є одним із найпоширеніших захворювань поверхні ока в сучасній офтальмології та водночас однією з тих клінічних проблем, значення яких істотно зросло останніми роками. Згідно з консенсусом TFOS DEWS III (Tear Film and Ocular Surface Society Dry Eye Workshop III), ССО визначається як багатофакторне симптоматичне захворювання, що характеризується втратою гомеостазу слізної плівки та/або очної поверхні, при якому етіологічними факторами є нестабільність та гіперосмолярність слізної плівки, запалення, ушкодження очної поверхні та нейросенсорні порушення [1].

На сьогодні ССО розглядають як один з найпоширеніших видів патології очної поверхні, що чинить суттєвий вплив як на окремого пацієнта, так і на систему охорони здоров’я загалом. Захворювання асоціюється з широким спектром симптомів, серед яких найчастіше відзначають відчуття стороннього тіла або піску в очах, подразнення, сльозотечу, фотофобію та минущі порушення зору [2].

Важливо зазначити, що клінічні прояви ССО виходять далеко за межі локального дискомфорту. Дані свідчать про їх значний негативний вплив на зоровий комфорт, працездатність, повсякденну активність та якість життя пацієнтів. Зокрема, захворювання може ускладнювати виконання таких повсякденних завдань, як читання, робота за цифровими пристроями, керування транспортними засобами та перебування на відкритому повітрі [2].

Крім клінічного значення, ССО характеризується знач­ним соціально-економічним тягарем. За результатами фармакоекономічного аналізу, встановлено, що середньорічні витрати на ведення одного пацієнта із ССО становлять близько 783 дол. США з погляду системи охорони здоров’я. З урахуванням поширеності захворювання в масштабах США загальні щорічні витрати, пов’язані з лікуванням цього захворювання, становлять близько 3,8 млрд дол. [3]. З огляду на високу поширеність, хронічний перебіг і потребу в тривалому симптом-контролі, ССО сьогодні розглядають не лише як клінічну, а й як важливу медико-соціальну проблему.

За даними сучасних досліджень, розвиток ССО є результатом взаємодії численних ендогенних та екзогенних факторів. До найважливіших належать застосування лікарських засобів, гормональні зміни, лазерна рефракційна хірургія рогівки в анамнезі, системні захворювання та алергічні стани.

Особливу увагу останніми роками привертає роль модифікованих факторів способу життя. Зокрема, потенційний зв’язок із розвитком ССО встановлено для тривалого використання цифрових пристроїв, впливу несприятливих чинників навколишнього середовища, порушення якості сну, особливостей харчування та використання косметики [4].

Еволюція клінічного профілю пацієнта із ССО

За даними епідеміологічних досліджень, ССО частіше виявляють у жінок, ніж у чоловіків, що значною мірою пояснюється впливом статевих гормонів на функцію слізних та мейбомієвих залоз. Встановлено, що жіноча стать є незалежним фактором ризику розвитку захворювання, а його поширеність серед жінок становить 12–22%.

Численні дослідження, проведені в різних регіонах світу, демонструють не лише вищу поширеність ССО серед жінок, але й зростання частоти захворювання з віком. Найбільш уразливою групою вважають жінок у період мено- та постменопаузи. Крім того, підвищений ризик розвитку ССО відзначають у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, серед яких також переважають особи жіночої статі [5].

Водночас сучасний клінічний профіль пацієнта із ССО вже не обмежується лише старшою віковою групою. Якщо раніше ССО асоціювався переважно з інволюційними змінами, то сьогодні дедалі частіше його виявляють у молодих і соціально активних пацієнтів працездатного віку. Така трансформація значною мірою пов’язана зі змінами способу життя, насамперед із постійним цифровим навантаженням, тривалою роботою за моніторами та широким використанням гаджетів.

Вплив цифрової ери на розвиток ССО

Еволюція уявлень про ССО значною мірою відображає зміни у способі життя сучасної людини. За даними численних досліджень, існує чіткий взаємозв’язок між тривалістю використання цифрових екранів та ризиком розвитку ССО. Зокрема, встановлено, що кожна додаткова година щоденного використання цифрових пристроїв асоціюється зі зростанням імовірності розвитку ССО приблизно у 1,14 раза [6].

Вважається, що одним із ключових механізмів цього зв’язку є пригнічення спонтанного мигального рефлексу під час виконання завдань, які потребують тривалої зорової концентрації та значного когнітивного навантаження. У результаті знижується частота моргання, а також збільшується частка неповних моргань, що негативно впливає на рівномірний розподіл слізної плівки по поверхні ока [7].

Важливо зазначити, що недостатня частота моргання призводить до порушення цілісності ліпідного шару слізної плівки, прискорення її випаровування та розвитку її нестабільності. Додатково симптоми подразнення та сухості очей можуть посилюватися за наявності некоригованих рефракційних порушень або розладів бінокулярного зору [8].

Літературні дані також свідчать, що хронічне зниження секреції мейбому внаслідок недостатнього моргання може призводити до його застою та розвитку дисфункції мейбомієвих залоз. З огляду на ключову роль мейбомієвих залоз у підтриманні стабільності ліпідного шару слізної плівки, цей механізм розглядають як один із важливих чинників формування евапоративного типу ССО.

Крім того, на стан очної поверхні може впливати положення погляду під час роботи за комп’ютером. Зокрема, розташування монітора вище рівня очей, що супроводжується відносним підняттям погляду догори, може додатково посилювати нестабільність слізної плівки. Це пояснюється збільшенням висоти міжповікової щілини та, відповідно, площі відкритої поверхні ока, що зумовлює посилення випаровування сльози.

Таким чином, сучасний портрет пацієнта із ССО вже давно не обмежується інволюційними змінами сльозопродукції; дедалі частіше це соціально активний пацієнт працездатного віку, для якого симптоми сухості, печіння, суб’єктивні коливання гостроти зору, зорова втома та зниження зорового комфорту безпосередньо впливають на продуктивність, професійну діяльність і повсякденне життя.

Це змінює як підходи до діагностики, так і вимоги до лікування: лікареві дедалі частіше доводиться працювати не лише з класичним віковим дефіцитом сльози, а й з більш складним патофізіологічним поєднанням нестабільності слізної плівки, гіперосмолярності, запалення поверхні ока, мікропошкодження епітелію та порушень ней­росенсорної регуляції.

В Україні проблема ССО має додаткову актуальність у зв’язку з високим поширенням цифрового навантаження, нерівномірною доступністю спеціалізованої офтальмологічної допомоги, збільшенням кількості пацієнтів із хронічними соматичними станами та необхідністю оптимізації довготривалої амбулаторної терапії. У практичній площині це означає потребу в таких сльозозамінниках, які були б ефективними не лише з позиції короткочасного симптоматичного полегшення, а й впливу на ключові патофізіологічні ланки захворювання.

Сучасне розуміння ССО переконливо свідчить, що простого зволоження вже недостатньо. Від сльозозамінника очікується здатність стабілізувати слізну плівку, утримувати воду на поверхні ока, зменшувати механічне тертя під час моргання, захищати епітелій, підтримувати репаративні процеси та забезпечувати комфортне й достатньо тривале знаходження на очній поверхні. Саме тому еволюція самого захворювання закономірно висуває нові вимоги до сльозозамінної терапії.

Одним із найбільш показових прикладів такої терапевтичної еволюції є розвиток засобів на основі гіалуронової кислоти (ГК). Традиційні форми лінійної ГК стали важливим етапом у розвитку лікування ССО завдяки своїм зволожувальним, в’язкоеластичним і біосумісним властивостям. Водночас сучасні клінічні виклики актуалізують пошук форм, здатних забезпечувати триваліше утримання на поверхні ока, кращу біоадгезію, вищу стійкість до деградації та потенційно більш виражений репаративний ефект. У цьому контексті перехреснозв’язана ГК (ПзГК) є не просто новою формуляційною модифікацією, а логічним продовженням еволюції сльозозамінників.

Патофізіологічні механізми розвитку ССО

ССО сьогодні розглядають не як ізольований дефіцит сльози, а як мультифакторне захворювання поверхні ока, в основі якого лежить втрата гомеостазу слізної плівки. Ключовими патогенетичними ланками цього процесу є нестабільність слізної плівки, гіперосмолярність, запалення, ушкодження поверхні ока та нейросенсорні порушення. Такий підхід має принципове практичне значення, оскільки пояснює, чому проста тимчасова компенсація вологості не завжди забезпечує достатній клінічний ефект [9].

Одним із ключових патофізіологічних векторів ССО є гіперосмолярність слізної плівки, яку сьогодні розглядають як центральну ланку розвитку та прогресування захворювання. Підвищення осмолярності може чинити як прямий, так і опосередкований ушкоджувальний вплив на поверхню ока, зумовлюючи розвиток запалення, нестабільності слізної плівки, епітеліопатії та нейросенсорних порушень очної поверхні.

Відповідно до рекомендацій TFOS DEWS (Tear Film & Ocular Surface Society Dry Eye Workshop) III, у нормі осмолярність слізної плівки становить близько 270–315 мОсм/л, тоді як підвищення цього показника (≥308 мОсм/л) асоціюється з порушенням гомеостазу очної поверхні та використовується як один із маркерів ССО. У пацієнтів із ССО цей показник може підвищуватися до 360 мОсм/л. Важливо зазначити, що саме гіперосмолярність є одним із найбільш об’єктивних біомаркерів захворювання та тісно пов’язана з тяжкістю патологічного процесу.

Гіперосмолярність слізної плівки запускає каскад внутрішньоклітинних сигнальних реакцій, результатом яких є вивільнення численних прозапальних медіаторів, зокрема фактора некрозу пухлини (ФНП)-α, інтерлейкіну (ІЛ)-1 та -6, цитокінів та алармінів. Активація цих механізмів спричиняє ушкодження епітелію очної поверхні та підтримує хронічний запальний процес.

Своєю чергою, ушкодження поверхні ока додатково погіршує стабільність слізної плівки, що призводить до подальшого підвищення її осмолярності. Таким чином, формується так зване замкнене коло ССО, в межах якого окремі патогенетичні механізми взаємно посилюють один одного та зумовлюють хронізацію захворювання.

Важливу роль також відіграє запалення очної поверхні, яке може виникати внаслідок алергічних захворювань ока, токсичного впливу консервантів у складі місцевих офтальмологічних препаратів або ксерофтальмії. Незалежно від пускового механізму, результатом є підтримання хронічного запального процесу та прогресування структурних і функціональних змін очної поверхні [5].

Саме тому сучасна сльозозамінна терапія має бути орієнтована не тільки на симптоматичне полегшення, а й на зменшення наслідків гіперосмолярного стресу через покращення гідратації, стабілізацію слізної плівки, пролонговану наявність на поверхні ока та створення умов для захисту епітелію.

Окремою важливою ланкою патогенезу ССО є нейросенсорні зміни. Порушення функції чутливих нервових закінчень рогівки можуть змінювати сприйняття симптомів, впливати на рефлекторне сльозовиділення, частоту моргання та трофіку поверхні ока. Саме цим частково пояснюється добре відома в практиці невідповідність між суб’єктивними скаргами пацієнта та вираженістю об’єктивних офтальмологічних ознак.

Нейросенсорний компонент особливо важливий у пацієнтів із тривалим перебігом захворювання, після хірургічних втручань на рогівці, при хронічному подразненні очної поверхні та в умовах постійного цифрового навантаження. Для терапевтичної стратегії це означає, що тривале, стабільне й делікатне відновлення поверхні ока може мати значення не лише для епітелію, а й для поступового зменшення вираженості сенсорної дисрегуляції.

Яким має бути сучасний сльозозамінник: від короткочасного зволоження до патогенетично орієнтованої дії

У світлі сучасних уявлень про ССО стає очевидним, що класична модель сльозозамінника як засобу «короткочасного зволоження» вже не повністю відповідає клінічним потребам. Якщо захворювання підтримується нестабільністю слізної плівки, гіперосмолярністю, запаленням, мікропошкодженням епітелію та нейросенсорними змінами, то й терапія повинна впливати щонайменше на частину цих механізмів, а не лише маскувати симптоми. Від сучасного сльозозамінника очікується здатність стабілізувати слізну плівку, зменшувати тертя та формувати захисне мікросередовище для відновлення епітелію. Саме цим вимогам відповідає ПзГК.

Еволюція гіалуронової кислоти у складі сльозозамінників

ГК є природним високомолекулярним біополімером, що належить до класу лінійних несульфатованих глікозаміногліканів. Її молекула складається з повторюваних ди­сахаридних ланок, утворених глюкуроновою кислотою та N-ацетилглюкозаміном.

Завдяки своїм фізико-хімічним властивостям ГК набула широкого застосування в офтальмології. Однією з найбільш важливих характеристик цієї молекули є висока гідрофільність та здатність утримувати значну кількість води, що сприяє підтриманню гідратації тканин та стабілізації слізної плівки [10]. Саме тому препарати на основі ГК широко використовують у складі сльозозамінної терапії при ССО.

ГК є природним компонентом багатьох структур ока, зокрема водянистої вологи, трабекулярної сітки та склоподібного тіла. Важливою особливістю є її здатність взаємодіяти з рецептором CD44 на поверхні клітин, що забезпечує адгезію до клітинних мембран та сприяє тривалішому утриманню на поверхні ока [11].

Згідно з наявними даними, ГК не лише забезпечує зволоження очної поверхні, але й характеризується високою біосумісністю, сприяє захисту епітелію та може подовжувати час знаходження лікарських засобів на поверхні ока, підвищуючи ефективність їх доставки. Завдяки цим властивостям ГК широко використовують у складі штучних сліз, очних крапель, гідрогелів, наночастинок для доставки лікарських засобів, інтравітреальних препаратів та біоінженерних конструкцій для тканинної регенерації [12].

Особливий інтерес становить використання ГК у складі сльозозамінників. Встановлено, що підвищення її концентрації сприяє стабілізації слізної плівки та збільшенню кількості келихоподібних клітин кон’юнктиви.

За результатами експериментальних досліджень, комбінація високо- та низькомолекулярних фракцій ГК сприя­є захисту клітин рогівкового епітелію від дегідратації та підтримує процеси репарації тканин. Клінічні дослідження також продемонстрували, що препарати високомолекулярної ГК можуть бути ефективною терапевтичною опціє­ю у пацієнтів із тяжкими формами ССО.

Однак сама наявність ГК у складі препарату ще не означає однакових клінічних властивостей. Фармакофункціональний ефект значною мірою залежить від молекулярної маси, архітектури полімерного ланцюга, ступеня просторової організації та реологічних характеристик. Саме ці відмінності зумовили поступовий перехід від простіших лінійних форм ГК до більш складних і функціонально досконалих структур, зокрема до ПзГК.

Еволюцію ГК у складі сльозозамінників доцільно розглядати як послідовність трьох умовних етапів:

• лінійна низькомолекулярна ГК;
• лінійна високомолекулярна ГК;
• ПзГК (високомолекулярна).

Такий підхід показує, що сучасні формули не є просто «новою версією» вже відомого полімеру, а відображають логічну відповідь на нові патофізіологічні та клінічні вимоги, які сформувала еволюція самого ССО.

Препарати на основі низькомолекулярної лінійної ГК можуть бути достатніми для частини пацієнтів із легкими формами ССО, короткочасними симптомами або відносним дискомфортом, однак у більш складних випадках їх властивостей може бути недостатньо для тривалого контролю симптомів та підтримки гомеостазу слізної плівки.

На відміну від лінійних форм ГК, які є окремими полімерними ланцюгами різної довжини, перехресне зшивання створює просторову тривимірну сітку, здатну ефективніше утримувати воду, демонструвати покращені реологічні властивості та довше зберігати функціональну активність на очній поверхні. При цьому концентрація ПзГК у готовій формі потребує окремого підбору з урахуванням реологічних характеристик: надто висока концентрація може погіршувати комфорт при інстиляції, надто низька — не забезпечувати необхідної в’язкоеластичності. Для Окутиарз^® Гідро+ та Окутиарз^® Ало+ оптимальною є концентрація 0,02% — значення, за якого досягається баланс між зволожувальним ефектом, комфортом використання та тривалістю утримання на поверхні ока.

Попри очевидні переваги, лінійна високомолекулярна ГК усе ж залишається лінійним полімером, а це означає, що її просторові можливості утримання на очній поверхні та резистентність до деградації все ще мають обмеження. Збільшення молекулярної маси покращує властивості препарату, але не створює тієї тривимірної структурної сітки, яка дозволяє принципово інакше керувати реологією, біоадгезією та пролонгацією ефекту.

Крім того, надмірне підвищення в’язкості без оптимального реологічного профілю потенційно може впливати на суб’єктивний комфорт пацієнта. Саме тому подальший розвиток логічно змістився не лише в бік збільшення молекулярної маси, а в бік створення просторово організованих форм ГК, здатних поєднувати виражене зволоження, триваліше утримання на поверхні ока, кращу стійкість до деградації та підтримку репаративних процесів.

Третій етап еволюції представлений ПзГК, яка є якісно іншим рівнем організації полімеру. На відміну від лінійних форм ГК, для яких концентрації в різних препаратах варіюють у широкому діапазоні, ПзГК потребує індивідуального підбору оптимальної концентрації з урахуванням реологічних характеристик готової форми. Для О­кутиарз^® Гідр­о+ та Окутиарз^® Ало+ такою оптимальною концентрацією є 0,02% — значення, за якого досягається необхідний баланс між в’язкоеластичністю, комфортом при інстиляції та тривалістю утримання на поверхні ока. Якщо лінійні форми ГК є окремими ланцюгами різної дов­жини, то перехресне зшивання створює просторову тривимірну сітку, здатну ефективніше утримувати воду, демонструвати покращені реологічні властивості та довше зберігати функціональну активність на очній поверхні.

Процес перехресного зв’язування ГК сприяє підвищенню щільності її молекулярної структури, що забезпечує триваліше утримання препарату на поверхні ока та подовження терапевтичного ефекту. Включення ПзГК до складу сльозозамінних препаратів демонструє перс­пективність щодо покращення стабільності слізної плівки та зменшення вираженості симптомів ССО [13].

Потенційні переваги ПзГК у терапії ССО

ПзГК є не просто черговою модифікацією традиційної ГК, а якісно іншим етапом еволюції сльозозамінників. На відміну від лінійної форми, вона створює просторову тривимірну (3D) сітку, що змінює її водоутримувальні, реологічні та захисні властивості. Саме це робить її особ­ливо релевантною для сучасного ССО, при якому простого короткочасного зволоження вже недостатньо (таблиця).

Таблиця. Порівняння властивостей лінійної ГК та ПзГК

Потужніше та триваліше зволоження

Головна перевага перехреснозв’язаної над лінійною ГК полягає у вищій здатності утримувати воду. Завдяки більш стабільній 3D–структурі ПзГК здатна акумулювати значні об’єми води й формувати на поверхні рогівки стійку зволожувальну матрицю. Це означає не лише швидке полегшення симптомів сухості, а й довший ефект гідратації між інстиляціями.

Лінійна ГК, навіть високомолекулярна, також має хороші гідрофільні властивості, однак вона залишається лінійним полімером, а отже, її можливості щодо формування стабільного водоутримувального мікросередовища є більш обмеженими. ПзГК забезпечує більш тривале збереження вологи на очній поверхні, що особливо важливо у пацієнтів із цифровоасоційованим ССО, нестабільністю слізної плівки та потребою в пролонгованому комфорті (рис. 1).

Рисунок 1. Порівняльна водоутримувальна здатність лінійної ГК та ПзГК на поверхні рогівки*

Примітки. Ліворуч: лінійна ГК формує нестабільний шар із вільними молекулами води, що активно випаровуються (стрілки). Праворуч: 3D-сітка ПзГК утримує молекули води всередині структури, забезпечуючи стабільну зволожувальну матрицю та знижуючи випаровування слізної плівки [13, 14].

Краща тиксотропія та довше утримання на поверхні ока

ПзГК має перевагу над лінійною ГК завдяки покращеним реологічним властивостям, зокрема тиксотропній поведінці. Саме перехресне зшивання створює структуру, яка дозволяє краще керувати в’язкоеластичністю, біоадгезією та пролонга­цією ефекту (рис. 2).

Рисунок 2. Тиксотропна поведінка ГК: зміна в’язкості залежно від механічного навантаження (адаптовано з [15, 16])

Принципова відмінність ПзГК від лінійної ГК полягає в тому, що вона є неньютонівською рідиною. Це означає, що її в’язкість змінюється залежно від механічного навантаження: під час моргання, коли на плівку діє зсувне зусилля, в’язкість знижується — крапля рівномірно розподіляється по рогівці та не викликає відчуття дискомфорту. У стані спокою між морганнями в’язкість відновлюється, і препарат значно довше утримується на поверхні ока порівняно з лінійною формою, яка поводиться як ньютонівська рідина і не має цього адаптивного механізму [17, 18].

Менша схильність до деградації

Ще однією принциповою перевагою ПзГК є вища стійкість до деградації порівняно з лінійною. Механізм цього захисту пов’язаний зі структурою самої молекули: завдяки тривимірній сітці ПзГК утримує молекули води з усіх боків, що фізично обмежує доступ ендогенних та екзогенних гіалуронідаз до місць розщеплення полімерного ланцюга. Таким чином, стійкість до деградації є не просто хімічною властивістю, а прямим наслідком просторової організації молекули та її водоутримувальної здатності (рис. 3) [19].

Рисунок 3. Стійкість ПзГК до ферментативної деградації порівняно з лінійною ГК*

Примітка. 3D-сітка ПзГК обмежує доступ гіалуронідаз до місць розщеплення полімерного ланцюга завдяки захисту молекулами води з усіх боків, що уповільнює біодеградацію препарату на поверхні ока та подовжує його клінічний ефект [14, 19].

Це має важливі практичні наслідки. Повільніша деградація означає довше збереження функціональної активності препарату, стабільнішу слізну плівку та більш тривале підтримання зволоження. На відміну від лінійної ГК, яка швидше втрачає свої властивості після нанесення, ПзГК краще зберігає клінічний ефект у часі, що посилює її роль як сучасної основи сльозозамінної терапії.

Краща підтримка регенерації очної поверхні

Регенеративний потенціал ПзГК є не окремою властивістю, а закономірним наслідком двох попередніх переваг. Завдяки кращій тиксотропії препарат триваліше залишається на очній поверхні, а завдяки вираженому зволоженню виступає як мастило між рухомими поверхнями повіки та рогівки, зменшуючи механічне тертя та вираженість запалення, яке воно спричиняє. У сукупності ці ефекти дозволяють розглядати ПзГК як своєрідну «стерильну пов’язку на рану» — стабільне захисне мікросередовище, в якому ушкоджений епітелій може відновлюватися без повторної травматизації при кожному морганні (рис. 4).

Рисунок 4. Механізм репаративної дії ПзГК на очну поверхню*

Примітка. Тривимірна сітка ПзГК формує стабільне гідрогелеве мікросередовище, що підтримує епітеліальну регенерацію та зменшує мікротравматизацію при морганні. У складі Окутиарз^® Ало+ протизапальні та антиоксидантні властивості Aloe vera потенційно посилюють захисний ефект [15, 20].

ПзГК має перевагу над лінійною ГК не лише як зволожувач, а і як компонент, що створює умови для відновлення очної поверхні. Завдяки тривалішому утриманню води, зменшенню тертя та підтримці стабільного захисного мікросередовища вона сприяє репарації епітеліального бар’єра та знижує ризик подальшої мікротравматизації [15].

Клінічна доказова база застосування ПзГК

У проспективному одноцентровому дослідженні J.M. Sánchez-González та співавторів (2024) із засліпленою оцінкою результатів вивчали ефективність сльозозамінних препаратів на основі ПзГК у пацієнтів із ССО [13].

У дослідженні порівнювали дві офтальмологічні формули. Препарат А (група ПзГК) містив 0,15% пере­хреснозв’язану натрієву сіль ГК, ліпосоми, кроцин, натрієву сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти (EDTA) та ізотонічний буферний розчин із рН 7,2.

Пацієнти самостійно використовували очні краплі в домашніх умовах по 1 краплі в кожне око двічі на добу: вранці після пробудження (приблизно о 10:00) та ввечері перед сном (приблизно о 22:00). Такий режим дозування забезпечував 12-годинний інтервал між інстиляціями та підтримував стабільність терапевтичного впливу протягом доби.

Для оцінки ефективності лікування проводили суб’єктивне анкетування та неінвазивне дослідження параметрів слізної плівки за допомогою аналізатора очної поверхні (OSA). Оцінювали ступінь почервоніння лімбальної та бульбарної кон’юнктиви, товщину ліпідного шару слізної плівки, висоту слізного меніска та неінвазивний час розриву слізної плівки (NIBUT). Після початкового обстеження повторну оцінку проводили через 6 тиж для визначення стійкості терапевтичного ефекту обох препаратів.

У групі ПзГК відзначали покращення низки об’єктивних параметрів стабільності слізної плівки, зокрема збільшення товщини ліпідного шару та FNIBUT, а також зменшення вираженості симптомів за шкалою OSDI. Водночас показники висоти слізного меніска та MNIBUT не продемонстрували статистично значущих змін.

У групі нативної ГК також відзначали покращення суб’єктивних симптомів, однак зміни об’єктивних парамет­рів слізної плівки були менш вираженими. Автори зазначають, що результати дослідження підтверджують потенційну перевагу ПзГК у забезпеченні тривалішої стабілізації слізної плівки завдяки її структурним властивостям.

Дослідження F. Yu та співавторів (2021) було присвячене застосуванню хімічно високомолекулярної ПзГК як лубриканта тривалої дії для поверхні ока. Автори встановили, що м’який гідрогель на основі ПзГК має унікальні реологічні властивості, подібні до природних м’яких гідрогелів, та продемонстрував потенціал щодо зменшення вираженості клінічних ознак сухої очної поверхні в доклінічних дослідженнях на тваринних моделях [14].

C. Cagini та співавтори (2017) порівнювали вплив очних крапель із нативною ГК та ПзГК на параметри слізної плівки у пацієнтів із ССО, асоційованим із синдромом Шегрена [21]. Стабільність слізної плівки оцінювали за допомогою кератотопографічних показників Surface Regularity Index (SRI) та Surface Asymmetry Index (SAI) до інстиляції та через 5; 30 і 60 хв після застосування препаратів. У пацієнтів із ССО статистично значущих відмінностей між препаратами на ранніх етапах спостереження (0 та 5 хв) не виявлено, однак через 60 хв після інстиляції відзначено значущі відмінності в значеннях SAI, а через 30 та 60 хв — у величині SRI, що свідчило про більш тривале покращення парамет­рів слізної плівки при використанні ПзГК.

A.M. Roszkowska та співавтори (2022) оцінювали клінічну ефективність офтальмологічного розчину, що містив ПзГК, трегалозу, ліпосоми та стериламін, у пацієнтів із помірним та тяжким ССО [22]. Автори повідомили про знач­не зменшення вираженості симптомів, збільшення часу розриву слізної плівки та зменшення забарвлення рогівки й кон’юнктиви, що додатково підтверджує клінічний потенціал ПзГК у терапії ССО.

Практичне місце сучасних препаратів на основі ПзГК

Окутиарз^® Гідро+ для пацієнтів із переважно функціональним та цифровоасоційованим ССО

У пацієнтів із цифровим зоровим синдромом і ранніми або помірними проявами ССО клінічна картина часто визначається не тяжким структурним ушкодженням, а функціональною нестабільністю слізної плівки, зниженням частоти моргання, коливанням гостроти зору, печінням і втомою очей під час тривалої роботи на близькій відстані. У таких випадках особливе значення має здатність сльозозамінника утримуватися на очній поверхні довше, підтримувати рівномірніше зволоження та знижувати частоту повторних інстиляцій.

Саме в цьому клінічному контексті Окутиарз^® Гідро+ доцільно розглядати як один із варіантів для пацієнтів, яким потрібна триваліша функціональна підтримка балансу слізної плівки без переходу одразу до складніших схем терапії.

Окутиарз^® Гідро+ — це сльозозамінний засіб на основі ПзГК, структурна модифікація якої спрямована на подовження її знаходження на поверхні ока та покращення зволожувальних властивостей.

Для амбулаторної практики це важливо ще й тому, що саме зручність використання часто визначає реальну ефективність лікування. Забезпечення довшого комфорту між інстиляціями потенційно покращує прихильність, особливо в молодших, соціально активних пацієнтів із високим цифровим навантаженням.

Зручність використання та  прихильність до терапії

У реальній клінічній практиці ефективність сльозозамінника визначається не лише його фізико-хімічними властивостями, а й зручністю використання для пацієнта. Менша потреба в частих інстиляціях може сприяти кращій прихильності до терапії, особливо у соціально активних пацієнтів із високим цифровим навантаженням. Окутиарз^® Гідро+ може застосовуватися від 1 разу на добу відповідно до інструкції, що є важливою практичною перевагою в амбулаторному веденні пацієнтів із ССО.

Окутиарз^® Ало+ при ушкодженні поверхні ока та потребі в репаративній підтримці

Інший клінічний сценарій становлять пацієнти з вираженішим подразненням очної поверхні, післяопераційним дискомфортом, епітеліальними мікродефектами або станами, де, крім зволоження, бажаною є підтримка відновлення епітелію. У цих випадках сльозозамінник розглядають не лише як засіб симптоматичного полегшення, а як елемент захисного мікросередовища, що зменшує тертя, підтримує гідратацію тканин і сприяє їх регенерації.

Окутиарз^® Ало+ — це сльозозамінний медичний виріб на основі ПзГК у комбінації з екстрактом Aloe vera, що поєднує зволожувальні та регенеративні властивості. Включення Aloe vera до складу сучасних сльозозамінних препаратів має також певне патофізіологічне та клінічне підґрунтя. Відомо, що екстракти Aloe vera містять низку біологічно активних сполук, яким притаманні зволожувальні, антиоксидантні, протизапальні та репаративні властивості. Особливий інтерес у контексті ССО становить здатність Aloe vera впливати на медіатори запалення очної поверхні. Зокрема, у проспективному рандомізованому подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні показано, що використання лубрикантів, які містили Aloe vera, супроводжувалося зниженням концентрацій матриксної металпротеїнази-9 (MMP-9) та ІЛ-6 у сльозі, а також покращенням показників розриву слізної плівки і суб’єктивної симптоматики [20].

Клінічно значущою характеристикою Окутиарз^® Ало+ є швидкий початок регенеративного ефекту: відповідно до даних, що відображені в інструкції, покращення стану очної поверхні може відзначатися вже з 3-ї доби використання. Це має практичне значення для пацієнтів із гострим дискомфортом або після офтальмологічних втручань, коли швидке відновлення є пріоритетом.

Завдяки своїй структурі ПзГК здатна тривало утримувати воду на поверхні ока, підтримувати стабільність слізної плівки та створювати сприятливе мікросередовище для відновлення епітеліального бар’єра рогівки.

Додавання Aloe vera потенційно посилює захисні та відновлювальні властивості засобу. Клінічно це має вагоме значення у пацієнтів із ССО, які мають ознаки подразнення, підвищену чутливість очної поверхні або потребують підтримки відновлення після додаткового стресу для ока, зокрема після офтальмологічних втручань.

Таким чином, Окутиарз^® Ало+ спрямований не лише на компенсацію дефіциту зволоження, а й на підтримку фізіологічних процесів відновлення очної поверхні завдяки поєднанню властивостей ПзГК та Aloe vera.

Практичний підхід до вибору сльозозамінника при ССО

Практичний вибір сльозозамінника при ССО має ґрунтуватися не на формальному діагнозі, а на поєднанні патофізіологічного типу захворювання, тяжкості симптомів, стану очної поверхні та клінічного контексту. Сучасні рекомендації наголошують, що терапія має бути поетапною, персоналізованою і такою, що враховує як об’єктивні ознаки, так і суб’єктивний тягар захворювання.

Першим етапом є встановлення провідного механізму ССО: вододефіцитний, випаровувальний або змішаний. На практиці це потребує оцінки анамнезу, факторів ризику, особливостей скарг, стану краю повік і мейбомієвих залоз, а також даних тестів стабільності слізної плівки.

У молодших пацієнтів із цифровим навантаженням частіше переважає функціонально випаровувальний або змішаний варіант із нестабільністю слізної плівки. У пацієнтів старшого віку, при системних захворюваннях, медикаментозному впливі або після хірургічних втручань частіше додаються компоненти водного дефіциту та ушкодження поверхні ока [23].

Другим кроком є визначення тяжкості захворювання. Доцільно оцінювати інтенсивність скарг, вплив на зоровий комфорт і повсякденну активність, тривалість симптомів, а також результати стандартизованих опитувальників, зокрема Ocular Surface Disease Index (OSDI), якщо це можливо в конкретній практиці.

Паралельно слід враховувати клінічні ознаки: TBUT або NIBUT, фарбування рогівки та кон’юнктиви, стан слізного меніска, вираженість мейбомієвої дисфункції, наявність запалення краю повік, нитчастих виділень або ознак епітеліопатії.

Окремо необхідно визначити, чи є лише функціональна нестабільність слізної плівки, чи вже наявні ознаки ушкодження поверхні ока. Саме це впливає на вибір між переважно зволожувальною підтримкою та потребою в більш захисній або репаративно орієнтованій терапії.

У пацієнтів із початковими або помірними формами ССО, особливо за цифровоасоційованих симптомів, доцільно обирати препарати, що здатні довше утримуватися на очній поверхні, покращувати стабільність слізної плівки та зменшувати потребу в частих інстиляціях. У цьому сценарії засоби на основі ПзГК, зокрема О­кутиарз^® Г­ідро+, можуть розглядатися як доречний варіант підтримувальної терапії.

Якщо ж клінічна картина включає післяопераційний дискомфорт, епітеліальні порушення, поверхневе запалення або потребу в м’якшій репаративній підтримці, доцільно надавати перевагу препаратам, орієнтованим не лише на зволоження, а й на захист та відновлення очної поверхні, серед яких важливе місце посідають очні крап­лі О­кутиарз^® Ало+.

Важливо зазначити, що використання Окутиарз^® Ало+ у пацієнтів після офтальмологічних втручань відображено безпосередньо в офіційній інструкції до медичного виробу. Це відрізняє його від засобів, для яких подібне призначення є лише клінічною практикою «off-label», і надає лікарю чітку регуляторну основу для призначення в післяопераційному веденні пацієнтів.

Водночас сльозозамінник не слід розглядати ізольовано від інших компонентів лікування. За наявності мейбомієвої дисфункції, блефариту, вираженого запалення, атерогенних чинників або системних асоціацій терапія має бути комбінованою [24].

Висновки

Отже, сучасний підхід до вибору сльозозамінної терапії при ССО має ґрунтуватися на персоналізованій оцінці клінічного фенотипу захворювання, провідних патогенетичних механізмів, ступеня тяжкості та очікуваних потреб пацієнта. У пацієнтів із переважно функціональним, цифровоасоційованим або початково помірним ССО пріоритетним є застосування препаратів, здатних забезпечувати тривале зволоження, покращення стабільності слізної плівки та зменшення вираженості симптомів дискомфорту очної поверхні. У пацієнтів із порушенням цілісності епітеліального бар’єра, підвищеним навантаженням на очну поверхню, після офтальмологічних втручань або з ознаками вираженого подразнення доцільним є розгляд препаратів із додатковими захисними та підтримувальними властивостями, спрямованими на створення умов для відновлення очної поверхні.

ПзГК завдяки своїй структурі, здатності утримувати вологу, підтримувати стабільність слізної плівки та більшій стійкості до деградації є одним із перспективних компонентів сучасних сльозозамінників.

Саме в цьому контексті Окутиарз^® Гідро+ та Окутиар­з^® Ало+ можуть розглядатися як варіанти сльозозамінної терапії, що відповідають різним клінічним потребам: Окутиарз^® Гідро+ — із фокусом на пролонговане зволоження та стабілізацію слізної плівки завдяки ПзГК, а Окутиарз^® Ало+ — із додатковою підтримкою захисних та відновних процесів очної поверхні завдяки комбінації ПзГК та Aloe vera.

Таким чином, вибір сльозозамінника має базуватися не лише на необхідності усунення симптомів сухості, а й на врахуванні основних ланок патогенезу ССО, що дозволяє оптимізувати ефективність терапії та прихильність пацієнтів до лікування.

*Ілюстрації створені за допомогою генеративного ШІ.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 24.05.2026
Прийнято до друку/Accepted: 27.05.2026