Особливості прогресування післятравматичного остеоартриту колінного суглоба у цивільних та військовослужбовців | Український Медичний Часопис

Визначення особливостей прогресування післятравматичного гонартрозу у цивільних та військових є актуальною задачею сучасної ортопедії з наукової та практичної точки зору. Під нашим наглядом був 51 пацієнт (45 — цивільних (контрольна група спостереження) та 6 — військовослужбовців (дослідна група)) з остеоартритом колінного суглоба (КС) 3–4 ст., яким виконували тотальне ендопротезування колінного суглоба в клініці ДУ «Національний інститут травматології та ортопедії НАМН України» в період 2024–2025 рр. Проведеними дослідженнями визначено статистично достовірне (р<0,01) збільшення індексу маси тіла (надмірна маса тіла) та професійного перевантаження КС у хворих дослідної групи (військовослужбовці) порівняно з показниками контрольної (цивільні) групи спостереження. Це безпосередньо впливало на більш швидке прогресування остеоартриту КС у цієї категорії хворих, що визначалося збільшенням випадків швидкого прогресування гонартрозу при обстеженні пацієнтів із термінальними стадіями післятравматичного гонартрозу. Усе це, безумовно, впливало на показники функції КС, що проявлялося підвищенням показників за Візуальною аналоговою шкалою, зниженням показників за опитувальниками IKDS та Knee injury and Osteoarthritis Outcome Score (KOOS). Виявлені особливості прогресування післятравматичного гонартрозу сприятимуть розробці лікувальних та профілактичних заходів з метою підвищення ефективності лікування цієї складної категорії пацієнтів на теренах нашої держави.

Вступ

Серед патології м’язово-скелетної системи провідною причиною інвалідизації та зниження якості життя є остеоартрит (ОА) [1]. На сьогодні відомо, що при ОА у патологічний процес залучаються усі структури суглоба, зокрема і субхондральна кістка [2]. Суглоб розглядають не як сукупність кісткових суглобових поверхонь, хрящових структур, синовіальної рідини, суглобової капсули і періартикулярного апарату, а як єдиний орган з властивими йому запальними, нейротрофічними, імунними, метаболічними та функціональними складовими.

Згідно з даними літератури, перелік хвороб, що призводять до вторинного гонартрозу, є великим. Зазначено, що найбільшу патогенетичну складність лікування становить саме післятравматичний ОА колінного суглоба (КС) [3, 4].

Особливої актуальності післятравматичний гонартроз набуває у зв’язку з сьогоднішніми подіями, це пов’язано зі збільшенням кількості травм КС як бойового, так і небойового характеру у військовослужбовців. G.P. Goodman та співавтори (2012) повідомили, що серед військовослужбовців, які змогли завершити свої бойові поїздки, 19% потребували консультації ортопеда-хірурга після повернення. Серед всіх обстежених військовослужбовців 4% пройшли ортопедичну хірургічну процедуру, до 50% цих процедур стосувалися КС. Показано, що ушкодження плечового, КС та гомілковостопного суглоба є ендемічним серед військовослужбовців [5–9].

Що стосується прогресування гонартрозу Фелсон та співавтори припустили, що прогресування ОА КС відповідає шаблону інерції: стабільні коліна, як правило, залишаються стабільними, тоді як коліна, прогресування яких почалося, ймовірно, продовжуватимуть прогресувати [10]. Виявлення пацієнтів, у яких може відмічатися швидке погіршення захворювання, є головним пріоритетом дослідження; це дозволить розробити кращі стратегії відбору для клінічних випробувань. Виявлення факторів ризику швидкого прогресування може пролити світло на цілі для запобігання структурному погіршенню стану суглобового хряща [11].

Таким чином визначення особливостей прогресування післятравматичного гонартрозу у цивільних та військових є актуальною задачею сучасної ортопедії з наукової та практичної точки зору.

Мета роботи: визначити особливості прогресування післятравматичного ОА КС у цивільних та військовослужбовців.

Об’єкт і методи дослідження

Під нашим наглядом перебував 51 пацієнт (45 — цивільних (контрольна група спостереження) та 6 — військовослужбовців (дослідна група)) з ОА КС 3–4 ст., яким виконували тотальне ендопротезування КС у клініці ДУ «Національний інститут травматології та ортопедії НАМН України» в період 2024–2025 рр.

Клінічна частина передбачає виявлення скарг хворого на біль в оперованому суглобі та умови його виникнення, користування додатковою опорою. Конституцію пацієнтів визначали за допомогою індексу маси тіла (ІМТ) [12]. Важкість фізичної праці пацієнтів оцінювали за наказом МОЗ України від 27.12.2001 р. № 528, згідно з яким праця за важкістю розподіляється на легку фізичну працю, фізичну працю середньої важкості та важку фізичну працю [13].

Оцінку функції КС визначали за Візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) [14], опитувальником Knee injury and Osteoarthritis Outcome Score (KOOS) [15], що включає 5 субшкал: І. P — Pain (оцінка болю за останній тиждень, що включає 9 запитань), ІІ. S — Symptoms (оцінка симптомів захворювання — 7 запитань, з яких 2 запитання належать до оцінки скутості ураженого суглоба), ІІІ. ADL — Affect daily life (оцінка щоденної активності, яка складається з 17 запитань), IV. Sport&Rec — Sport and Recreation (спорт та активність — 5 запитань), V. QOL — Quality of Life (оцінка якості життя, що включає 4 запитання). Усі отримані відповіді трансформовані в бали від 0 до 4. Загальна оцінка за всіма субшкалами перетворювалася на шкалу від 0 до 100, де 0 — найгірший стан, а 100 — це відсутність будь-яких клінічних проявів захворювання КС.

Статистичну обробку результатів проводили за допомогою загальноприйнятих методів (критерій Крускала — Уолліса, обчислення поліхоричного та тетрохоричного показників зв’язку, порівняння двох середніх) в програмних середовищах MS Exel 2010 та Statistica 12.6 (Stat Soft). Перевірку гіпотези про нормальний розподіл проводили за допомогою моментів вищого порядку (асиметрії й ексцесу) [16, 17].

Результати та їх обговорення

Час прогресування розвитку післятравматичного гонартрозу представлений на рис. 1.

Рисунок 1. Час прогресування розвитку післятравматичного гонартрозу у хворих дослідних груп

Аналізуючи рис. 1, визначено дві форми прогресування післятравматичного гонартрозу: швидка — прогресування від початку виникнення симптомів до термінальної стадії ОА КС до 5 років та помірна форма — прогресування від початку виникнення симптомів до термінальної стадії ОА КС більше 5 років.

Розподіл форм прогресування післятравматичного гонартрозу залежно від груп обстежених хворих представлено в табл. 1 та рис. 2.

Таблиця 1. Форми прогресування післятравматичного гонартрозу в групах обстежених хворих

Групи дослідження	Форми прогресування гонартрозу				Усього
	Швидка		Помірна		Усього
	Абсолютний показник	%	Абсолютний показник	%	Абсолютний показник	%
Контрольна	22	48,89	23	51,11	45	88,24
Дослідна	6	100, 00	–	–	6	11,76
Усього	28	54,90	23	45,10	51	100,00

Рисунок 2. Форми прогресування післятравматичного гонартрозу в групах обстежених хворих

Аналізуючи табл. 1 та рис. 2, визначено, що швидка форма прогресування післятравматичного гонартрозу виявлена в 54,90% обстежених хворих. У пацієнтів дослідної групи (військовослужбовці) в 100% (6 осіб) відмічено швидку форму прогресування ОА КС, у хворих контрольної групи (цивільні) швидка форма прогресування зафіксована в 48,89% випадків (22 особи).

Розподіл хворих з наявністю професійного перевантаження КС залежно від форм прогресування післятравматичного гонартрозу представлено в табл. 2, 3 та рис. 3 та 4.

Таблиця 2. Розподіл хворих з наявністю професійного перенавантаження КС та швидкою формою прогресування гонартрозу

Групи дослідження	Кількість хворих зі швидкою формою прогресування гонартрозу з професійним перенавантаженням суглобів				Усього
	Є		Немає		Усього
	Абсолютний показник	%	Абсолютний показник	%	Абсолютний показник	%
Контрольна	15	68,18*	7	31,82	22	78,57
Дослідна	5	83, 33*	1	16,67	6	21,43
Усього	20	71,43*	8	28,57	28	100,00

Примітка: *показники статистично достовірні (р<0,01) порівняно з групою хворих без перенавантаження КС.

Таблиця 3. Розподіл хворих з наявністю професійного перенавантаження КС та помірною формою прогресування гонартрозу

Групи дослідження	Кількість хворих з помірною формою прогресування гонартрозу з професійним перенавантаженням суглобів				Усього
	Є		Немає		Усього
	Абсолютний показник	%	Абсолютний показник	%	Абсолютний показник	%
Контрольна	5	21,74	18	78,26*	23	100,00
Дослідна	–	–	–	–	–	–
Усього	5	21,74	18	78,26*	23	100,00

Примітка: *показники статистично достовірні (р<0,01) порівняно з групою хворих з перевантаженням КС.

Рисунок 3. Розподіл хворих з наявністю професійного перенавантаження КС та швидкою формою прогресування гонартрозу

Рисунок 4. Розподіл хворих з наявністю професійного перенавантаження КС та помірною формою прогресування гонартрозу

Аналізуючи табл. 2 та рис. 3, визначено статистично достовірне (р<0,01) збільшення числа випадків швидкого прогресування гонартрозу саме у хворих з перевантаженням КС — 15 та 5 випадків у контрольній та дослідній групах відповідно, що становило 68,18 та 83,33% від загальної кількості осіб контрольної та дослідної груп дослідження.

Аналізуючи табл. 3 та рис. 4, слід відмітити, що на відміну від хворих зі швидкою формою прогресування гонартрозу, у пацієнтів із помірною формою прогресування післятравматичного ОА КС визначено статистично достовірне збільшення кількості випадків відсутності професійного перевантаження КС — 78,26% (18 випадків). Пацієнтів дослідної групи з помірною формою прогресування гонартрозу не виявили.

Розподіл показників середнього значення ІМТ залежно від форм прогресування післятравматичного гонартрозу представлено в табл. 4 та рис. 5.

Таблиця 4. Показники середніх значень ІМТ (Xср±mx), залежно від швидкості прогресування післятравматичного гонартрозу

Групи обстежених хворих	Середній ІМТ, Xср±mx, форми прогресування гонартрозу		Кількість хворих
Групи обстежених хворих	Швидка	Помірна	Кількість хворих
Контрольна	26,43±0,30*	22,47±0,46	45
Дослідна	28,23±0,23*	–	6
Усього	27,12±0,45*	22,47±0,46	51

Примітка: *показники статистично достовірні (р<0,05) порівняно з даними хворих з помірною формою прогресування гонартрозу.

Рисунок 5. Показники середніх значень ІМТ (Xср±mx) залежно від швидкості прогресування післятравматичного гонартрозу

Аналізуючи табл. 4 та рис. 5, визначено статистично достовірне (р<0,05) підвищення середніх значень ІМТ у хворих зі швидкою формою прогресування післятравматичного ОА КС (26,43 для контрольної та 28,23 для дослідної групи) порівняно з показниками з групою помірного гонартрозу (22,47 для контрольної групи обстежених).

Функцію КС оцінювали згідно з бальною класифікацією болю за ВАШ та опитувальником KOOS.

Розподіл обстежених хворих згідно з класифікацією ВАШ представлено на рис. 6.

Рисунок 6. Розподіл обстежених хворих термінальних стадій післятравматичного гонартрозу згідно з класифікацією ВАШ

Аналіз рис. 6 свідчить про наявність переважно сильного больового ефекту в обстежених хворих, що, безумовно, відповідає клінічній картині термінальних стадій післятравматичного гонартрозу — 9 балів — 18 випадків (35,3% від загальної кількості хворих), 8 балів — 12 випадків (23,5%) та 10 балів — 8 випадків (15,7%) відповідно.

Розподіл пацієнтів дослідних груп залежно від форми прогресування за середніми значеннями опитувальника KOOS представлено в табл. 5.

Таблиця 5. Розподіл пацієнтів термінальних стадій післятравматичного гонартрозу дослідних груп залежно від форми прогресування за середніми значеннями опитувальника KOOS

Підпункти опитувальника	Групи дослідження, форми прогресування, Xср±mx, %
	Контрольна		Дослідна
	Швидка	Помірна	Швидка	Помірна
Біль	11,32±0,37	13,23±0,65	10,23±0,31	12,54±0,25
Симптоми	18,34±0,65	21,17±0,44	15,37±0,54	20,71±0,23
Функція	15,47±0,18	18,13±0,21	12,65±0,27	17,54±0,62
Спорт та розваги	10,54±0,24	13,62±0,54	8,65±0,17	12,78±0,21
Якість життя	11,28±0,45	15,54±0,27	9,34±0,39	14,34±0,51

Як показано в табл. 5, у хворих зі швидким прогресуванням післятравматичного гонартрозу визначено різке зниження функціональних показників як у контрольній, так і дослідній групі порівняно з випадками помірного прогресування патологічного процесу. Особливо це стосується підпунктів болю, спорту і розваг та якості життя. Більш глибокі порушення функції відмічаються у пацієнтів дослідної групи (військовослужбовці) зі швидким прогресуванням патологічного процесу (біль — 10,23%, спорт і розваги — 8,65%, якість життя — 9,34%) порівняно з пацієнтами з помірним прогресуванням гонартрозу: біль — 12,54%, спорт та розваги — 12,78%, якість життя — 14,34%. Ці дані можна пояснити швидким прогресуванням патологічного процесу за відсутності адаптивних та компенсаторних механізмів організму хворих саме при цій формі прогресування патологічного процесу.

Таким чином, проведені дослідження дали змогу визначити статистично достовірне (р<0,01) підвищення ІМТ (надмірна маса тіла) та професійне перевантаження КС у хворих дослідної (військовослужбовці) групи порівняно з показниками контрольної (цивільні) групи спостереження. Це безпосередньо впливало на більш швидке прогресування ОА КС у цієї категорії хворих, що визначалося статистично достовірним (р<0,01) збільшенням числа випадків швидкого прогресування гонартрозу при обстеженні пацієнтів з термінальними стадіями післятравматичного гонартрозу. Усе це, безумовно, впливало на показники функції КС, що проявлялося їх зростанням за ВАШ і зниженням — за опитувальниками IKDS та KOOS.

Висновки

Проведеними дослідженнями встановлено статистично достовірне (р<0,05 та р<0,01) підвищення ІМТ (надмірна маса тіла) та професійного перевантаження КС у хворих дослідної групи (військовослужбовці) порівняно з показниками контрольної (цивільні) групи спостереження.

Визначено статистично достовірне (р<0,01) збільшення кількості випадків швидкого прогресування гонартрозу в дослідній групі хворих при обстеженні пацієнтів з термінальними стадіями післятравматичного гонартрозу порівняно з хворими контрольної групи та прямий взаємозв’язок між швидким прогресування ОА КС та наявністю професійного перевантаження КС.

Зафіксовано підвищені показники порівняно з такими контрольної групи згідно з бальною класифікацією болю за ВАШ та зниження показників функціональної активності КС за опитувальниками IKDS та KOOS у хворих дослідної групи (військовослужбовці), що свідчить про більш глибоке порушення функції КС саме в пацієнтів цієї категорії.

Виявлені особливості прогресування післятравматичного гонартрозу сприятимуть розробці лікувальних та профілактичних заходів з метою підвищення ефективності лікування цієї складної категорії пацієнтів на теренах нашої держави.

Список використаної літератури

1. Vina E.R., Kwoh C.K. (2018) Epidemiology of osteoarthritis: literature update. Curr. Opin. Rheumatol., 30(2): 160–167. doi: 10.1097/BOR.0000000000000479.
2. Loeser R.F., Goldrina S.R., Scanzello C.R. et al. (2012) Osteoarthritis: A Disease of the Joint as an Organ. Arthritis Rheum., 64(6): 1697–1707.
3. Palazzo C., Ravaud J.F., Papelard A. et al. (2014) The burden of musculoskeletal conditions. PLoS One, 9(3): e90633. doi: 10.1371/journal.pone.0090633.
4. Nuesch E., Dieppe P., Reichenbach S. et al. (2011) All cause and disease specific mortality in patients with knee or hip osteoarthritis: population based cohort study. BMJ, 342: 1165. doi: 10.1136/bmj.d1165.
5. Owens B.D., Kragh J.F.Jr., Macaitis J. et al. (2007) Characterization of extremity wounds in Operation Iraqi Freedom and Operation Enduring Freedom. J. Orthop. Trauma, 21(4): 254–257. DOI: 10.1097/BOT.0b013e31802f78fb.
6. Belmont P.J.Jr., McCriskin B.J., Hsiao M.S. et al. (2013) The nature and incidence of musculoskeletal combat wounds in Iraq and Afghanistan (2005–2009). J. Orthop. Trauma, 27(5): e107–e113. DOI: 10.1097/BOT.0b013e3182703188.
7. Schoenfeld A.J., Dunn J.C., Belmont P.J. (2013) Pelvic, spinal and extremity wounds among combat-specific personnel serving in Iraq and Afghanistan (2003–2011): A new paradigm in military musculoskeletal medicine. Injury, 44(12): 1866–1870.
8. Belmont P.J.Jr., Thomas D., Goodman G.P. et al. (2011) Combat musculoskeletal wounds in a US Army Brigade Combat Team during operation Iraqi Freedom. J. Trauma, 71(1): E1–E7. DOI: 10.1097/TA.0b013e3181edebed.
9. Goodman G.P., Schoenfeld A.J., Owens B.D. et al. (2012) Nonemergent orthopaedic injuries sustained by soldiers in Operation Iraqi Freedom. J. Bone Joint Surg. Am., 94(8): 728–735. DOI: 10.2106/JBJS.K.00129.
10. Felson D., Niu J., Sack B. et al. (2013) Progression of osteoarthritis as a state of inertia. Annals of the rheumatic diseases, 72(6): 924–929.
11. Conaghan P.G., Kloppenburg M., Schett G. et al. (2014) Osteoarthritis research priorities: a report from a EULAR ad hoc expert committee. Annals of the rheumatic diseases, 73(8): 1442–1445.
12. Berenbaum F., Griffin T.M., Liu-Bryan R. (2017) Metabolic Regulation of Inflammation in Osteoarthritis. Arthritis Rheum., 69(1): 9–21.
13. Felson D.T. (2013) Osteoarthritis as a disease of mechanics. Osteoarthritis Cartilage, 21: 10–15. doi: 10.1016/j.joca.2012.09.012.
14. Коос Ролак Л.А. (2014) Секреты неврологии. Москва, Бином, 583 с.
15. Collins N.J., Prinsen C.A., Christensen R. et al. (2016) Knee Injury and Osteoarthritis Outcome Score (KOOS): систематический обзор и мета-анализ измерительных свойств. Остеоартрит и хрящи, 24(8): 1317–1329.
16. Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н. (2000) Статистические методы в биологических исследованиях с использованием Excel. Київ, Морион, 320 с.
17. Мінцер О.П., Вороненко Ю.В., Власов В.В. (2003) Інформаційні технології в охороні здоров’я і практичній медицині: [у 10 кн.]: Оброблення клінічних і експериментальних даних у медицині: Навч. посіб., Кн. 5 К.: Вища школа: 350.

Інформація про авторів:

Костогриз Олег Анатолійович — доктор медичних наук, заслужений лікар України, керівник клініки ортопедії і травматології дорослих ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Калашніков Олексій Валерійович — доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, керівник відділу травматичних пошкоджень опорно-рухового апарату та проблем остеосинтезу ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Осадчук Тарас Іванович — кандидат медичних наук, лікар ортопед-травматолог вищої категорії, заслужений лікар України, старший науковий співробітник клініки ортопедії і травматології дорослих ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Хиць Олександр Володимирович — лікар ортопед-травматолог КНП «Консультативно-діагностичний центр» Подільського району, Філія № 2, аспірант ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Information about authors:

Kostogryz Oleh A. — Doctor of Medical Sciences, Honored Doctor of Ukraine, Head of the Clinic of Orthopedics and Adult Traumatology, SI «Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Kalashnikov Оlexii V. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Honored Doctor of Ukraine, Head of the Department of Traumatic Musculoskeletal Injuries and Osteosynthesis Problems, SI «Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Osadchuk Taras I. — Candidate of Medical Sciences, Orthopedist-Traumatologist of the highest category, Honored Doctor of Ukraine, Senior Research Fellow of the Clinic of Orthopedics and Adult Traumatology, SI «Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Khyts Olexandr V. — Orthopedist-Traumatologist, CNE «Consulting and Diagnostic Center» of the Podilsk district Branch № 2, graduate student of SI «Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Надійшла до редакції/Received: 05.05.2026
Прийнято до друку/Accepted: 07.05.2026