Порівняльний аналіз стану тканин пародонта при ортодонтичному лікуванні елайнерами та вестибулярними брекет-системами

Вступ

Активне впровадження сучасних ортодонтичних технологій зумовлює необхідність поглибленого аналізу їхнього впливу не лише на положення зубів та оклюзійні співвідношення, а й на стан тканин пародонта як ключового чинника довготривалої стабільності результатів лікування. У клінічній практиці поряд із традиційними вестибулярними брекет-системами дедалі ширше використовуються елайнери, що позиціонуються як менш травматична та гігієнічно сприятливіша альтернатива. Сучасні клінічні дослідження свідчать, що використання різних типів ортодонтичних апаратів може по-різному впливати на рівень зубного нальоту та гінгівального запалення, що безпосередньо пов’язано з особливостями конструкції апаратури та можливістю підтримання гігієни порожнини рота [1]. Водночас результати порівняльних досліджень демонструють, що знімні ортодонтичні системи, зокрема елайнери, у ряді випадків асоціюються з кращими показниками гігієни та нижчим рівнем запальних змін тканин пародонта порівняно з фіксованими ортодонтичними апаратами [2].

Проблематика стану тканин пародонта в процесі ортодонтичного лікування має міждисциплінарний характер і знаходиться на перетині ортодонтії, пародонтології та профілактичної стоматології. Механічне переміщення зубів супроводжується ремоделюванням альвеолярної кістки, змінами мікроциркуляції та реактивністю ясен, що є природною біологічною відповіддю тканин пародонта на ортодонтичне навантаження. Разом із тим наявність елементів ортодонтичних конструкцій може ускладнювати очищення зубних поверхонь і призводити до накопичення бактеріальної біоплівки, що підвищує ризик розвит­ку гінгівіту та інших запальних уражень пародонта під час лікування [3].

З огляду на зростаючий попит на ортодонтичне лікування серед дорослого населення, для якого питання збереження пародонтального здоров’я є критично важливим, актуалізується необхідність науково обґрунтованого порівняльного аналізу стану тканин пародонта в разі використання елайнерів і вестибулярних брекет-систем. Такий аналіз безпосередньо пов’язаний із важливими практичними завданнями сучасної стоматології, зокрема оптимізацією вибору ортодонтичної методики, мінімізацією ризиків ускладнень, підвищенням прихильності пацієнтів до лікування та забезпеченням довготривалої стабільності отриманих результатів. Водночас він має суттєве наукове значення для поглиблення уявлень про біологічні механізми реакції пародонта на різні типи ортодонтичного навантаження та розроблення інтегрованих клінічних підходів, що поєднують ортодонтичне лікування з ефективною профілактикою та підтримкою пародонтального здоров’я.

Аналіз сучасних досліджень свідчить про поступове зміщення наукового фокусу від описових і поведінкових моделей до клінічно верифікованого аналізу морфологічних, мікробіологічних і тканинних змін пародонта в процесі ортодонтичного лікування. У низці робіт сформовано доказову базу, що дає змогу об’єктивно оцінювати біологічну відповідь пародонтальних тканин залежно від типу ортодонтичної апаратури. Так, у дослідженні L. Lombardo та співавторів показано, що використання елайнерів супроводжується менш вираженими короткостроковими змінами субгінгівальної мікробіоти порівняно з вестибулярними фіксованими апаратами, що знижує потенціал розвитку запальних реакцій на ранніх етапах лікування [4]. Клінічні аспекти взаємодії конструктивних особливостей елайнерів із тканинами пародонта деталізовано в роботі R. Favero та співавторів, у якій доведено, що рівень краю елайнера має істотне значення для стану ясен, особливо в молодих пацієнтів, оскільки він впливає на локальну гігієну та реактивність маргінальних тканин [5]. Ретроспективний аналіз S.M. Bucur та співавторів засвідчив можливість корекції гінгівальних рецесій за допомогою елайнерів без погіршення пародонтального статусу, що додатково підтверджує їхню відносну біологічну сумісність у пацієнтів із попередніми пародонтальними змінами [6]. Доповненням до цих даних є морфометричне дослідження M. Romito та співавторів, у якому продемонстровано, що ортодонтичне лікування елайнерами викликає менш виражені зміни товщини та об’єму ясенних тканин порівняно з фіксованими апаратами, що має безпосереднє значення для збереження стабільності маргінального пародонта [7].

Безпосередній клінічний вимір проблеми представлений експериментальними та порівняльними дослідженнями ортодонтичних апаратів. У роботі L. Giannini та спів­авторів доведено, що лікування елайнерами асоціюється з нижчими показниками зубного нальоту та запалення ясен порівняно з фіксованими апаратами, що пояснюється кращими умовами для індивідуальної гігієни [8]. Систематичний огляд досліджень, виконаний F.Di Spirito та співавторами, підтверджує загальну тенденцію до більш сприятливого пародонтального статусу за використання елайнерів, водночас наголошуючи на методологічній неод­норідності наявних досліджень [9]. Перехресне клінічне дослідження F.H.K.M. Issa та співавторів демонструє статистично значущі відмінності пародонтальних парамет­рів на користь використання елайнерів у дорослих пацієнтів [10].

Функціональні та суб’єктивні аспекти стану пародонта розкриваються через аналіз больового синдрому, запальної реакції та якості життя пацієнтів. У проспективному дослідженні L. Antonio-Zancajo та співавторів встановлено, що інтенсивність пародонтального болю є нижчою за використання елайнерів порівняно з вестибулярними брекет-системами [11]. Поздовжнє клінічне дослідження A. Alvarado-Lorenzo та співавторів підтверджує кореляцію між кращими показниками якості життя та менш вираженими запальними змінами пародонта в пацієнтів, які лікуються елайнерами [12]. Аналогічні результати отримано в дослідженні S. Alcón та співавторів, де динамічне спостереження протягом року засвідчило стабільно нижчий рівень пародонтального дискомфорту за умови використання елайнерів [13].

Узагальнення наявних доказів і врахування модифікаційних чинників представлено в оглядових і факторорієнтованих дослідженнях. У наративному огляді R. Samulak та співавторів показано, що переваги елайнерів щодо збереження пародонтального здоров’я значною мірою залежать від початкового стану пародонта та рівня гігієни пацієнтів [14]. Систематичний огляд G. Dipalma та співавторів демонструє вищу частоту гінгівіту та накопичення нальоту за умови використання фіксованих апаратів, особливо в молодших вікових групах [15]. Метааналіз E. Oikonomou та співавторів підтверджує підвищений ризик погіршення пародонтального статусу під час брекет-лікування, хоча рівень доказовості оцінюється як середній [16]. Квазіекс­периментальне дослідження J.E. Kim та співавторів засвідчує значущість гігієнічної поведінки та задоволеності лікуванням для пародонтальних результатів [17], тоді як M.M. Alasiri та співавтори акцентують увагу на ролі гінгівального фенотипу як ключового морфологічного модифікатора перебігу пародонтальних змін [18].

Попри значну кількість досліджень, вплив ортодонтичного лікування на стан тканин пародонта залишається вивченим неповною мірою. Систематичні огляди сучасних досліджень свідчать про значну методологічну не­однорідність наявних робіт, що проявляється у використанні різних клінічних індексів, відмінностях у дизайні досліджень та обмеженій тривалості спостереження пацієнтів [6, 12]. У зв’язку з цим нерозв’язаними залишаються питання комплексного оцінювання вихідного пародонтального статусу пацієнтів перед початком ортодонтичного лікування, експериментального порівняння динаміки пародонтальних показників за умови використання різних типів ортодонтичної апаратури та визначення часових періодів найвищого ризику розвитку запальних змін. Обмеження попередніх досліджень пов’язані з фрагментарним підходом до аналізу пародонтальних змін, недостатньою увагою до помірних, але стійких запальних реакцій і відсутністю стандартизованого динамічного моніторингу, що ускладнює формування практично обґрунтованих клінічних рекомендацій. Запропоноване дослідження спрямоване на подолання зазначених прогалин шляхом експериментального аналізу стану тканин пародонта з урахуванням вихідних показників, типу ортодонтичної апаратури та часової динаміки змін.

Отримані результати забезпечують наукове підґрунтя для диференційованого вибору ортодонтичних систем та оптимізації профілактичного супроводу, що сприяє розширенню можливості збереження пародонтального здоров’я в процесі ортодонтичного лікування.

Мета статті: виявлення особливостей змін клінічних та індексних показників стану тканин пародонта в пацієнтів під час ортодонтичного лікування залежно від типу ортодонтичної апаратури та обґрунтування підходів до зниження пародонтальних ризиків.

Об’єкт і методи дослідження

Дослідження виконано за дизайном проспективного порівняльного клінічного спостереження, спрямованого на оцінювання змін стану тканин пародонта під час ортодонтичного лікування залежно від типу ортодонтичної апаратури. У дослідженні брали участь N дорослих пацієнтів, які звернулися по ортодонтичну допомогу та мали показання до ортодонтичної корекції аномалій зубних рядів і положення окремих зубів (скупченість зубів, ротації, аномалії положення зубів, порушення оклюзійних співвідношень I–II класу за Angle).

Пацієнтів розподілено на дві клінічні групи залежно від типу ортодонтичної апаратури: 1-ша — пацієнти, які проходили лікування із використанням елайнерів; 2-га — пацієнти, яким проводили ортодонтичне лікування з використанням вестибулярних брекет-систем.

У дослідження включали пацієнтів із інтактним або стабілізованим пародонтальним статусом після проведення професійної гігієни порожнини рота та відсутністю клінічних ознак активного пародонтиту.

З метою мінімізації впливу змішувальних чинників із дослідження виключали осіб із системними захворюваннями, що можуть впливати на стан тканин пародонта, активних курців, вагітних, пацієнтів, які приймали препарати, здатні модифікувати запальну відповідь, а також осіб, яким у період спостереження планували проведення хірургічних пародонтологічних втручань.

Усім учасникам дослідження проводили стандартизовану інструкцію з індивідуальної гігієни порожнини рота та забезпечували уніфікований профілактичний супровід протягом періоду ортодонтичного лікування. Клінічні огляди здійснювали перед початком лікування (T0) та в динаміці через 1; 3 і 6 міс терапії (T1, T3, T6).

Оцінювання стану тканин пародонта проводили за допомогою стандартизованих клінічних індексів: індексу зубного нальоту Plaque Index (PI) за Silness — Löe, гінгівального індексу Gingival Index (GI) за Löe — Silness, показника кровоточивості при зондуванні Bleeding on Probing (BOP) та середньої глибини зондування Probing Depth (PD). Показник BOP реєстрували як частку ділянок із кровоточивістю (%), а PD визначали в міліметрах як середнє значення глибини пародонтального зондування.

Статистичне опрацювання результатів виконували з використанням методів біомедичної статистики. Кількісні показники подавали у вигляді середнього значення (M) та стандартного відхилення (SD). Для оцінювання статистичної значущості відмінностей між групами використовували t-критерій Стьюдента або критерій Манна — Уїтні залежно від характеру розподілу даних. Рівень статистичної значущості відмічали при p<0,05. Оброблення даних здійснювали відповідно до загальноприйнятих підходів біомедичної статистики [19, 20].

Результати

Дослідження вихідного стану тканин пародонта в пацієнтів, яким планується ортодонтичне лікування із використанням елайнерів і вестибулярних брекет-систем, має принципове значення для формування коректної вихідної бази для подальшого порівняльного аналізу. На момент первинного звернення більшість пацієнтів не мають клінічно виражених деструктивних уражень пародонта, однак у значної частки з них фіксуються початкові запальні зміни, перебіг яких не супроводжується суб’єктивними скаргами. Такий стан часто сприймається пацієнтами як прийнятний, що створює додаткові ризики в умовах подальшого ортодонтичного навантаження, особливо за умов тривалого лікування та обмежених можливостей щодо повноцінного гігієнічного догляду. Об’єктивне оцінювання вихідного стану тканин пародонта базується на поєднанні клінічного огляду з кількісними індексними методами, які дають змогу стандартизувати дані та забезпечити їхню порівнюваність між групами пацієнтів. Вихідні показники відображають не лише поточний стан ясен і гігієни порожнини рота, а й потенційну чутливість пародонта до ортодонтичних сил і конструктивних особливостей майбутньої апаратури (табл. 1).

Таблиця 1. Характеристика вихідного стану тканин пародонта у пацієнтів перед ортодонтичним лікуванням (сформовано авторами на основі [9, 10, 14, 15, 17])

Так, типовий пацієнт, який розпочинає ортодонтичне лікування, має задовільний функціональний стан пародонта за відсутності глибоких пародонтальних кишень, однак демонструє ознаки хронічного катарального гінгівіту, зумовленого нерівномірною гігієною порожнини рота. Найчастіше такі зміни локалізуються в ділянках скупченості зубів, ротацій і тісного контакту, що в подальшому збігається із зонами максимального ортодонтичного навантаження. За відсутності корекції гігієнічної поведінки та попередньої пародонтологічної підготовки навіть мінімальні запальні прояви на старті лікування можуть трансформуватися у стійкі ураження ясен після фіксації ортодонтичної апаратури [15]. Це підтверджує доцільність розгляду вихідного стану тканин пародонта не як формального етапу обстеження, а як одного з ключових чинників прогнозування безпеки та ефективності ортодонтичного лікування незалежно від обраної ортодонтичної системи.

З огляду на наведене, аналіз особливостей змін клінічних та індексних показників стану тканин пародонта в процесі ортодонтичного лікування є необхідним для розуміння ролі конструктивних і функціональних характеристик ортодонтичної апаратури у формуванні пародонтальної відповіді. Після фіксації ортодонтичних апаратів змінюються умови самоочищення зубних поверхонь, характер розподілу жувального навантаження та мікробіо­логічний баланс у порожнині рота, що безпосередньо впливає на динаміку запальних процесів у тканинах пародонта. Зокрема, тип ортодонтичної апаратури визначає ступінь ретенції зубного нальоту, доступність гігієнічних заходів і тривалість контакту м’яких тканин з елементами конструкції, що зумовлює різноспрямовані клінічні реакції пародонта протягом лікування [17].

Оцінювання змін стану пародонта в динаміці ортодонтичного лікування базується на повторних клінічних оглядах і вимірюванні індексних показників у визначені часові інтервали. Такі спостереження дають змогу виявити не лише загальні тенденції, а й специфічні відмінності, що пов’язані з використанням елайнерів або вестибулярних брекет-систем, зокрема щодо інтенсивності запальних реакцій ясен, змін рівня гігієни та стабільності морфологічних характеристик пародонта (табл. 2).

Таблиця 2. Зміна клінічних та індексних показників стану пародонта залежно від типу ортодонтичної апаратури (сформовано авторами на основі [8, 9, 10, 12, 14, 15, 17, 18])

У процесі ортодонтичного лікування тип апаратури істотно впливає на характер змін пародонтальних показників. За використання елайнерів знімний характер конструкції та можливість повноцінного гігієнічного догляду сприяють відносній стабільності індексів і обмеженню вираженості запальних реакцій ясен, навіть за умов тривалого лікування. Натомість вестибулярні брекет-системи створюють стійкі зони ретенції зубного нальоту, що в поєднанні з механічним подразненням м’яких тканин призводить до поступового підвищення гінгівальних і гігієнічних індексів. У клінічних спостереженнях це проявляється формуванням локалізованого гінгівіту в ділянках фіксації брекетів, появою набряку міжзубних сосочків і зниженням стабільності маргінальних ясен [9]. Окрім того, такі відмінності набувають особливого значення в пацієнтів із підвищеною чутливістю пародонта та потребують диференційованого підходу до вибору ортодонтичної апаратури й організації пародонтального супроводу на всіх етапах лікування.

Експериментальне оцінювання динаміки пародонтальних показників було спрямоване на перевірку того, чи відрізняється перебіг запальних змін ясен і гігієнічний статус у пацієнтів під час ортодонтичного лікування залежно від типу ортодонтичної апаратури за однакових стартових умов і уніфікованого профілактичного супроводу. Аналіз змін клінічних індексів у динаміці спостереження дав змогу порівняти швидкість і вираженість реакції маргінальних тканин пародонта у пацієнтів різних груп.

Для характеристики гігієнічного стану та запальної реакції ясен оцінювали індекси PI, GI, BOP і PD, що відображають реакцію маргінальних тканин без акценту на деструктивних змінах, нехарактерних для короткотривалого періоду спостереження у пацієнтів без пародонтиту. Отримані результати дали змогу оцінити середній рівень пародонтальних показників та їх міжіндивідуальну варіабельність у різні періоди ортодонтичного лікування (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка пародонтальних показників у процесі ортодонтичного лікування залежно від типу апаратури (середнє значення ± стандартне відхилення) (власна розробка авторів)

Отримана динаміка свідчить, що в обох групах на ранньому етапі лікування (T1) фіксується підвищення індексів, що є очікуваною реакцією на зміну умов гігієни, появу нових ретенційних зон і адаптацію пацієнта до ортодонтичного режиму. Водночас характер цієї реакції суттєво відрізняється залежно від типу апаратури. У групі елайнерів підвищення показників PI та GI має помірний і транзиторний характер із тенденцією до стабілізації на етапах T3–T6, що узгоджується з можливістю повноцінного очищення зубів після зняття кап, а також із відсутністю постійних фіксованих елементів, які утримують наліт у пришийковій ділянці. Зміни BOP у цій групі демонструють обмежене коливання в межах низьких значень, що свідчить про конт­рольовану запальну відповідь ясен за умов стандартизованого профілактичного супроводу. Показник PD практично не змінюється, що додатково вказує на відсутність тенденції до формування патологічного поглиблення борозни впродовж коротких часових інтервалів у пацієнтів без пародонтиту.

У групі вестибулярних брекет-систем найвираженіші відмінності виявляються саме за показниками, чутливими до ретенції нальоту та маргінального запалення. PI зростає різко вже на етапі T1 і зберігає підвищені значення на етапах T3–T6, що відображає стійкість ретенційних зон навколо брекетів, дуг і лігатурних елементів, навіть за умови інструктажу та контролю. Паралельне підвищення GI та частки кровоточивості при зондуванні свідчить про те, що накопичення біоплівки транслюється в клінічно значущу запальну реакцію ясен, що має тенденцію не лише до появи, а й до тривалого збереження. Невелике, проте стабільне підвищення PD у цій групі інтерпретується як наслідок набряку та гіперплазії маргінальних тканин і зміни архітектоніки ясен у відповідь на хронічне подразнення та ускладнений доступ до пришийкових ділянок. З огляду на коротку тривалість спостереження та критерії включення, такі зміни доцільно трактувати як функціонально-запальні, а не як ознаку деструктивного пародонтального процесу. Експеримент надав можливість кількісно відмежувати «фонову» адаптаційну реакцію пародонта, характерну для початку ортодонтичного лікування, від апаратурно зумовленого ефекту, що підтримує запалення в часі. Таким чином, отримані відмінності мають безпосереднє прикладне значення для клінічної тактики: при використанні фіксованих вестибулярних систем потреба в інтенсивнішому профілактичному супроводі та частішому контролі індексів є більш обґрунтованою, тоді як при лікуванні елайнерами ключовим стає контроль комплаєнсу носіння кап і гігієнічної дисцип­ліни в ранній адаптаційний період. У підсумку порівняння в часових інтервалах дає змогу не лише констатувати відмінності між апаратурами, а й визначити критичні точки ризику (переважно перші 1–3 міс), коли профілактичні втручання мають найвищу ефективність для попередження стійкого гінгівіту та запобігання погіршенню пародонтальних показників.

Експериментальний аналіз динаміки пародонтальних показників засвідчив наявність низки науково-практичних проблем, що не можуть бути пояснені виключно рівнем індивідуальної гігієни пацієнтів і мають безпосередній зв’язок із типом ортодонтичної апаратури. Насамперед встановлено, що фіксовані вестибулярні брекет-системи формують стійкі зони ретенції зубного нальоту, які зберігаються протягом усього періоду спостереження та супроводжуються тривалим підвищенням гінгівальних індексів і кровоточивості ясен, навіть за умов стандартизованого профілактичного супроводу. Це свідчить про обмеженість традиційних гігієнічних рекомендацій у випадках, коли конструктивні особливості апаратури створюють постійні морфологічні та мікробіологічні передумови для запалення. Другою проблемою є часовий характер розвитку запальних змін, експериментально зафіксований у перші місяці ортодонтичного лікування, коли відбувається формування стійкої негативної динаміки пародонтальних показників. Надалі ці зміни демонструють тенденцію до стабілізації на підвищеному рівні, що ускладнює їх корекцію стандартними профілактичними заходами. Така динаміка вказує на несвоєчасність пародонтологічного контролю в традиційних ортодонтичних протоколах, де інтенсивність профілактичного супроводу часто не відповідає критичним періодам ризику [4]. Окрім того, окремою науково-практичною проблемою є недооцінювання клінічного значення помірних, але стійких запальних змін тканин пародонта, які не супроводжуються формуванням глибоких пародонтальних кишень. Результати експерименту свідчать, що такі зміни можуть зберігатися протягом тривалого часу та потенційно впливати на біомеханіку переміщення зубів і стабільність ортодонтичних результатів. Це обмежує інформативність підходів, орієнтованих виключно на виявлення деструктивних форм уражень пародонта, і потребує перегляду критеріїв оцінювання безпеки ортодонтичного лікування.

З урахуванням експериментально підтверджених відмінностей у динаміці пародонтальних показників доцільно розглядати тип ортодонтичної апаратури як один із ключових чинників прогнозування пародонтальних ризиків. За наявності початкових запальних змін тканин пародонта або зниженого рівня гігієнічної дисципліни перевагу доцільно надавати елайнерам, використання яких асоціюється з менш вираженою та транзиторною запальною реакцією ясен за умови належного контролю носіння. Натомість у разі використання вестибулярних брекет-систем профілактичний супровід має бути інтенсифікований уже з перших місяців лікування, зокрема з акцентом на контроль ретенційних зон і раннє виявлення стійких запальних змін.

Експериментальні дані свідчать про доцільність концентрації профілактичних заходів у ранні терміни ортодонтичного лікування, коли формується подальша траєкторія пародонтальної відповіді. Регулярний моніторинг гінгівальних і гігієнічних індексів у встановлені часові інтервали доцільно розглядати не як допоміжний елемент, а як складову ортодонтичного протоколу, що дає змогу своєчасно коригувати тактику лікування. Реалізація таких рекомендацій забезпечує збереження пародонтального здоров’я, зниження ризику хронізації запальних процесів і підвищує довготривалу стабільність результатів ортодонтичного лікування.

Висновки

У ході проведеного дослідження встановлено, що ортодонтичне лікування супроводжується закономірними змінами стану тканин пародонта, характер і динаміка яких істотно залежать від типу ортодонтичної апаратури. Отримані результати свідчать, що використання елайнерів забезпечує більш стабільний перебіг пародонтальної відповіді з переважно транзиторними запальними змінами, тоді як використання вестибулярних брекет-систем асоціюється зі стійким накопиченням зубного нальоту та тривалішим підвищенням гінгівальних і запальних показників.

Встановлено, що ключовими науково-практичними проблемами ортодонтичного лікування є апаратурно зумовлена ретенція зубного нальоту, критичний характер формування запальних змін у перші місяці лікування, а також недооцінювання клінічного значення помірних, але стійких запальних реакцій тканин пародонта. Показано, що відсутність деструктивних уражень пародонта не виключає наявності чинників ризику, здатних впливати на перебіг і стабільність ортодонтичного лікування.

Обґрунтовано доцільність диференційованого вибору ортодонтичної апаратури та необхідність інтенсифікованого пародонтологічного супроводу, особливо на ранніх етапах ортодонтичного лікування. Перспективи подальших досліджень пов’язані з оцінюванням довготривалого впливу хронічних запальних змін тканин пародонта на стабільність ортодонтичних результатів і розробленням індивідуалізованих профілактичних протоколів з урахуванням типу ортодонтичної апаратури.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 26.03.2026
Прийнято до друку/Accepted: 30.03.2026