Флекаїнід у лікуванні та утриманні шлуночкових екстрасистол | Український Медичний Часопис

Шлуночкова екстрасистолія є поширеним порушенням серцевого ритму, яке може мати як безсимптомний перебіг, так і призводити до серйозних ускладнень, зокрема тахі-індукованої кардіоміопатії. Сучасне лікування передбачає індивідуальний підхід із урахуванням клінічних проявів, частоти аритмії та наявності структурних змін серця. У роботі узагальнено сучасні дані щодо застосування флекаїніду (Ліксариту) — антиаритмічного препарату класу IC, який впливає на електрофізіологічні властивості міокарда та сприяє зниженню аритмічного навантаження. Аналіз клінічних досліджень показує, що флекаїнід ефективно знижує частоту шлуночкових екстрасистол, зменшує вираженість симптоматики та може позитивно впливати на функцію лівого шлуночка у пацієнтів із високим рівнем екстрасистол. Водночас важливим є врахування профілю безпеки препарату, зокрема ризику проаритмії та обмежень при ішемічній хворобі серця. Флекаїнід посідає важливе місце серед антиаритмічних засобів і є доцільним вибором для лікування симптомної шлуночкової екстрасистолії у пацієнтів без структурного ураження серця за умови належного відбору та моніторингу.

Вступ

Порушення серцевого ритму залишаються однією з провідних причин звернення пацієнтів до кардіолога та асоціюються зі зниженням якості життя і несприятливими клінічними наслідками [1, 2]. Шлуночкова екстрасистолія (ШЕ) є одним із найбільш поширених варіантів аритмій як у загальній популяції, так і серед пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. За даними добового моніторування електрокардіограми (ЕКГ), її поширеність може перевищувати 50% в осіб без структурної патології серця, із чіткою тенденцією до зростання з віком [3].

У більшості випадків ШЕ має доброякісний перебіг і не потребує специфічного лікування. Водночас клінічне значення цього порушення визначається вираженістю симптомів, величиною аритмічного навантаження та потенційним впливом на функцію лівого шлуночка (ЛШ). Згідно із сучасними рекомендаціями, терапевтичне втручання доцільне у пацієнтів із симптомною ШЕ, високою частотою екстрасистол (>10–15% від загальної кількості серцевих скорочень) або за наявності ризику розвитку тахі-індукованої кардіоміопатії (ТІК) [1, 4].

Антиаритмічна терапія (ААТ) у пацієнтів цієї категорії спрямована на зниження ектопічної активності, зменшення вираженості клінічної симптоматики та попередження структурно-функціональних змін міокарда. Вибір терапевтичної стратегії базується на індивідуалізованому підході з урахуванням морфофункціонального стану серця, супутньої патології та профілю безпеки препаратів і включає як фармакологічні методи, так і катетерну абляцію [4, 5].

Антиаритмічні препарати класу IC посідають важливе місце у лікуванні порушень ритму, зокрема у пацієнтів без структурного ураження серця. Флекаїнід є одним із найбільш досліджених представників цього класу та широко застосовується для контролю ритму при різних тахіаритміях. Накопичені клінічні дані свідчать про його високу ефективність у зниженні шлуночкової ектопічної активності за умови належного відбору пацієнтів [6].

Мета статті: аналіз сучасних підходів до застосування флекаїніду в лікуванні ШЕ, оцінка його терапевтичної ефективності, профілю безпеки та визначення його місця в алгоритмах ААТ згідно з останніми клінічними настановами.

Механізм дії та фармакологічні властивості флекаїніду

Відповідно до класифікації Вогана — Вільямса, флекаїнід належить до антиаритмічних препаратів класу IC і характеризується вираженою блокадою швидких потенціалзалежних натрієвих каналів кардіоміоцитів (Na_v1.5) (рисунок) [6–8]. Основний електрофізіологічний ефект препарату полягає у пригніченні швидкого вхідного натрієвого струму (INa) у фазі 0 потенціалу дії, що призводить до зниження швидкості деполяризації та уповільнення проведення імпульсу в міокарді. Цей ефект зумовлює уповільнення внутрішньосерцевої провідності на рівні передсердь, атріовентрикулярного вузла, системи Гіса — Пуркіньє та міокарда шлуночків. На ЕКГ це проявляється подовженням інтервалу P–R і розширенням комплексу QRS. Уповільнення проведення імпульсу сприяє пригніченню механізмів re-entry, які лежать в основі значної частини як надшлуночкових, так і шлуночкових тахіаритмій [9, 10].

Рисунок Механізми антиаритмічної дії флекаїніду [8]

Примітки: Na_v1.5 — потенціалзалежний натрієвий канал; ПД — потенціал дії.

Характерною фармакодинамічною особливістю флекаїніду є так званий use-dependent ефект (частотозалежна блокада), при якому ступінь блокади натрієвих каналів зростає із підвищенням частоти серцевих скорочень. Це забезпечує більш виражений вплив препарату на тканини з підвищеною електричною активністю та визначає його ефективність при тахіаритміях [6, 11].

На відміну від антиаритмічних засобів класів IA та III, флекаїнід чинить мінімальний вплив на тривалість потенціалу дії та процеси реполяризації, що, як правило, не супроводжується значущим подовженням інтервалу Q–T. Водночас клінічне застосування препарату потребує регулярного ЕКГ-моніторингу через ризик надмірного уповільнення провідності [6, 9].

Окрім основного механізму дії, флекаїнід демонструє додаткові електрофізіологічні ефекти, які можуть мати клінічне значення. Зокрема, пригнічення пізнього натрієвого струму (late INa) сприяє зниженню електричної нестабільності міокарда та ризику тригерної активності. Крім того, препарат впливає на кальцієвий гомеостаз, модулюючи функцію ріанодинових рецепторів (RyR2) та зменшуючи патологічне вивільнення кальцію із саркоплазматичного ретикулуму, що асоціюється зі зниженням частоти затриманих постдеполяризацій [10, 11].

Флекаїнід має передбачувану лінійну фармакокінетику з високою біодоступністю (85–90%), досягає пікової концентрації через 2–4 год та завдяки періоду напіввиведення 12–27 год застосовується 1–2 рази на добу. Він метаболізується в печінці за участю системи цитохрому CYP 2D6, а виділяється як нирками у незміненому вигляді (~30%), так і у формі метаболітів [6]. Це потребує корекції дози при порушеннях функції печінки або нирок через ризик кумуляції та розвитку проаритмії [7]. Завдяки блокаді натрієвих каналів і use-dependent ефекту флекаїнід ефективно пригнічує ектопічну активність і re-entry, але потребує ретельного відбору пацієнтів і ЕКГ-моніторингу.

Ефективність флекаїніду при шлуночковій екстрасистолії

Клінічна ефективність флекаїніду у зниженні шлуночкової ектопічної активності підтверджена результатами численних клінічних досліджень та метааналізів. Основними критеріями оцінки ефективності є зниження частоти ШЕ (PVC burden), зменшення вираженості симптоматики та позитивний вплив на функціональний стан міокарда [2, 6].

За даними сучасних проспективних досліджень, флекаїнід забезпечує значуще зниження аритмічного навантаження, особливо у пацієнтів без структурного ураження серця. Зокрема, у дослідженні UNIFLECA (2025) продемонстровано середнє зниження PVC burden приблизно на 76%, тоді як редукція ≥80% досягалася у 63% пацієнтів уже протягом 1-го місяця терапії [12].

Зниження частоти ШЕ має не лише симптоматичне, але й патофізіологічне значення. Високе аритмічне навантаження розглядається як один із ключових факторів розвитку ТІК. Відповідно, ефективна супресія ектопічної активності асоціюється зі зниженням ризику ремоделювання міокарда та покращенням систолічної функції ЛШ [2, 13].

У пацієнтів із уже сформованою дисфункцією ЛШ, індукованою частими передчасними скороченнями, застосування флекаїніду може супроводжуватися зворотним ремоделюванням міокарда. Це проявляється збільшенням фракції викиду, зменшенням розмірів порожнин серця та регресом симптомів серцевої недостатності [2, 13].

Порівняльні дослідження свідчать про вищу ефективність флекаїніду щодо досягнення значущого зниження PVC burden порівняно з іншими антиаритмічними препаратами. Зокрема, при досягненні критерію редукції ≥80% частоти екстрасистол флекаїнід демонстрував ефективність у 64% пацієнтів, тоді як соталол — у 33% (p=0,020), а пропафенон — у 30% (p=0,009) випадків [14]. Своєю чергою, блокатори β-адренорецепторів, попри статус терапії 1-ї лінії, зазвичай характеризуються помірним впливом на частоту ШЕ, особливо у пацієнтів без симпатикозалежного механізму аритмії.

Важливо підкреслити, що клінічна ефективність флекаїніду тісно пов’язана з правильним відбором пацієнтів. Відповідно до сучасних рекомендацій, препарат рекомендований переважно пацієнтам без ішемічної хвороби серця (ІХС) та значущої структурної патології міокарда. Обмеження його застосування базується на результатах досліджень CAST і CAST ІІ, у яких продемонстровано підвищення ризику аритмічної смерті у пацієнтів після інфаркту міокарда (ІМ) [15, 16].

Водночас результати сучасних спостережних досліджень (2021–2025 рр.) свідчать про потенційну можливість обережного застосування флекаїніду у відібраних пацієнтів із неішемічними формами структурної патології серця за умови ретельного клінічного та електрокардіографічного контролю (табл. 1) [11, 13, 15–19]. Однак ці дані не змінюють чинних рекомендацій, а лише розширюють розуміння потенційних клінічних сценаріїв застосування препарату.

Таблиця 1. Узагальнені дані клінічних досліджень флекаїніду при різних хворобах серця

Дослідження	Клінічний профіль	Кількість пацієнтів	Результати
CAST (1989), CAST ІІ (1992) [15, 16]	ІХС після ІМ	730	Підвищення ризику аритмічної смерті; обмеження застосування
Burnham et al. (2022) [17]	Стабільна ІХС	462	Низький ризик шлуночкових тахікардій при тривалому спостереженні
Gaine et al. (2025) [18]	ТІК	191	Зниження шлуночкових екстрасистол та нестійких шлуночкових тахікардій; відсутність летального наслідку
Hyman et al. (2023) [13]	ТІК	13	Зниження частоти передчасних шлуночкових скорочень; збільшення фракції викиду ЛШ
Raad et al. (2024) [19]	ТІК / неішемічна кардіоміопатія	23	Покращення функції ЛШ
Sangpornsuk (2025) [11]	Різні структурні хвороби серця	336	Відсутність зростання частоти аритмій

Окрім об’єктивного зниження аритмічного навантаження, терапія флекаїнідом асоціюється зі значним покращенням якості життя пацієнтів. Зниження частоти екстрасистол супроводжується редукцією симптомів, таких як серцебиття, перебої у роботі серця, запаморочення та тривожність [4].

У клінічній практиці флекаїнід також може розглядатися як альтернатива катетерній абляції у пацієнтів, які не бажають інвазивного втручання, мають протипоказання до проведення процедури або перебувають у періоді очікування інтервенційного лікування [1, 12, 20–23].

Таким чином, флекаїнід є ефективним фармакологічним інструментом для контролю шлуночкової екстрасистолії у належно відібраних пацієнтів, забезпечуючи значне зниження аритмічного навантаження, зменшення вираженості симптоматики та потенційний позитивний вплив на функцію міокарда.

Профіль безпеки та переносимість флекаїніду

Профіль безпеки флекаїніду добре вивчений і характеризується передбачуваністю за умови дотримання критеріїв відбору пацієнтів та належного моніторингу терапії (табл. 2) [1, 6]. У клінічній практиці безпека препарату визначається балансом між його антиаритмічною ефективністю та потенційним ризиком проаритмічних ефектів.

Таблиця 2. Профіль безпеки та стратегії моніторингу терапії флекаїнідом

Категорія	Побічні ефекти / ризики	Клінічне значення	Рекомендації
Позасерцеві	До дуже частих (≥10%) позасерцевих побічних реакцій флекаїніду належать запаморочення та порушення зору (диплопія, нечіткість зору). Інші побічні ефекти спостерігають значно рідше (нудота, блювання, запор, діарея, диспепсія, абдомінальний біль, зниження апетиту, головний біль, сонливість, парестезії, тремор, атаксія, висипання, алопеція, задишка, астенія, втомлюваність, гарячка, набряки)	Поширені (>10%), дозозалежні	Титрування дози; прийом після їди
Провідність серця	Подовження інтервалу P–R, розширення комплексу QRS	Помірне — в межах норми; якщо 25% — підвищений ризик блокад	Контроль ЕКГ через 3–5 днів після початку лікування
Проаритмія	Шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь з проведенням 1:1	Рідкісні (<1%) у пацієнтів зі здоровим міокардом	Уникати застосування при ІХС; поєднувати з блокаторами β-адренорецепторів
Специфічні групи	Кумуляція препарату	Підвищений ризик при нирковій або печінковій недостатності	Корекція дози при швидкості клубочкової фільтрації <35 мл/хв

Позасерцеві побічні ефекти флекаїніду, як правило, є легкими та дозозалежними. Найчастіше відзначають запаморочення, диплопію, головний біль та астенію. Ці явища зазвичай виникають на початку терапії та рідко потребують відміни препарату [24].

Кардіальні ефекти флекаїніду зумовлені його впливом на провідну систему серця. Помірне подовження інтервалу P–R та розширення комплексу QRS є очікуваними фармакодинамічними ефектами. Водночас збільшення тривалості комплексу QRS більш ніж на 25% від вихідного рівня розглядається як маркер підвищеного ризику проаритмії та потребує корекції дози або перегляду терапії [1].

Одним із потенційних проаритмічних ефектів є трансформація фібриляції передсердь у тріпотіння з проведенням 1:1, що може призводити до значного підвищення частоти шлуночкових скорочень. З метою профілактики цього ускладнення флекаїнід рекомендовано застосовувати у комбінації з блокаторами β-адренорецепторів або недигідропіридиновими антагоністами кальцію.

Ключовим обмеженням застосування флекаїніду є наявність ІХС або значущої структурної патології міокарда. Це обмеження базується на результатах досліджень CAST і CAST ІІ, які продемонстрували підвищення смертності у пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом, які отримували антиаритмічні препарати класу IC [1].

Водночас сучасні дані свідчать про те, що у ретельно відібраних пацієнтів без ішемічного ураження серця ризик серйозних кардіальних ускладнень є низьким. За результатами метааналізів, частота кардіальних побічних подій у такій популяції становить близько 5–6% і є зіставною з плацебо [11].

Окремої уваги потребують пацієнти з порушенням функції нирок або печінки, у яких можливі накопичення препарату та підвищення ризику токсичних ефектів. У таких випадках необхідні індивідуалізація дозування та більш частий клінічний і ЕКГ-контроль [6, 7].

Сучасні клінічні дані (2023–2025 рр.) демонструють низьку частоту серйозних ускладнень при застосуванні флекаїніду: шлуночкові аритмії та раптова серцева смерть відмічаються менш ніж у 1% випадків, брадіаритмії — у 1–3%, тоді як погіршення перебігу серцевої недостатності є рідкісним явищем [11, 12, 18–20].

Таким чином, за умови правильного відбору пацієнтів та дотримання принципів моніторингу флекаїнід характеризується сприятливим профілем безпеки, що дозволяє розглядати його як ефективний компонент тривалої ААТ.

Порівняльний аналіз антиаритмічних препаратів класу IC

У сучасній аритмології флекаїнід та пропафенон посідають чільне місце серед препаратів класу IC, маючи найбільш ґрунтовну доказову базу. Саме ці молекули протягом десятиліть залишаються фундаментом фармакотерапії надшлуночкових та шлуночкових аритмій у пацієнтів без структурної патології серця [1, 9].

Клінічне застосування флекаїніду базується на даних рандомізованих контрольованих досліджень та метааналізів, що забезпечує достатній рівень доказовості для його застосування у відповідних клінічних сценаріях. У настановах Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) та Американського коледжу кардіології (American College of Cardiology — ACC) / Американської асоціації серця (American Heart Association — AHA) флекаїнід рекомендований переважно для пацієнтів без структурного ураження серця, зокрема для відновлення та підтримки синусового ритму при фібриляції передсердь (клас рекомендацій IIa, рівень доказів залежно від конкретного показання — переважно B, у деяких випадках A). Застосування флекаїніду має чіткі обмеження, зокрема його слід уникати у пацієнтів із ІХС, вираженою структурною патологією міокарда або зниженням систолічної функції ЛШ, що пов’язано з ризиком проаритмічних ефектів, підтверджених у клінічних дослідженнях [1, 4, 5].

На відміну від флекаїніду, інші представники класу IC, такі як етацизин, мають обмежену доказову базу, яка переважно представлена локальними або регіональними дослідженнями. Через недостатню кількість великих міжнародних багатоцентрових рандомізованих досліджень ці препарати не включені до провідних міжнародних клінічних настанов, таких як ESC або ACC / AHA / Товариства серцевого ритму (Heart Rhythm Society — HRS), що відображає обмеженість доказів їх ефективності та безпеки в глобальному контексті [1, 4, 5, 24, 25].

Усі препарати класу IC мають спільну ключову точку прикладання — блокаду швидких натрієвих каналів, однак їх електрофізіологічні ефекти не є ідентичними. Зокрема, флекаїнід характеризується найбільш селективною та потужною дією на Na⁺-канали з мінімальним впливом на тривалість потенціалу дії, що забезпечує передбачуваність ефекту. Пропафенон, окрім блокади натрієвих каналів, може виявляти помірні β-адреноблокувальні властивості, вираженість яких є варіабельною та залежить від індивідуальних особливостей метаболізму. Етацизин, своєю чергою, демонструє більш складний і менш стандартизований профіль дії, включаючи вплив на Ca²⁺-канали та ваголітичний ефект, що відображає його фармакологічну неоднорідність [25].

У межах антиаритмічних препаратів класу IC простежується чітка градація доказовості та клінічної валідності. Зокрема, флекаїнід має найбільш переконливу доказову базу: за даними метааналізів, ефективність фармакологічної кардіоверсії при фібриляції передсердь становить близько 50–70% у перші години після застосування [26–28]. Водночас результати досліджень CAST та CAST ІІ засвідчили підвищення смертності у пацієнтів після ІМ, що пов’язано з проаритмічним ефектом і визначило сучасне розуміння: висока ефективність препарату поєднується з необхідністю суворого відбору пацієнтів [15, 16]. Пропафенон має подібну доказову базу до флекаїніду: за даними клінічних досліджень і метааналізів, ефективність фармакологічної кардіоверсії при його застосуванні оцінюється як зіставна та в окремих дослідженнях становить близько 50–70% [26, 27]. У порівняльних роботах відзначено подібні показники клінічної ефективності пропафенону та флекаїніду. Пропафенон також характеризується наявністю помірної β-блокувальної активності, клінічне значення якої може варіювати [25]. Обидва препарати інтегровані у сучасні клінічні рекомендації, зокрема ESC Guidelines for Atrial Fibrillation 2020 та AHA / ACC / HRS Atrial Fibrillation Guideline 2019 [1, 5].

На противагу цьому етацизин, попри належність до класу IC, характеризується обмеженою доказовою базою: його ефективність оцінювалася переважно у невеликих або регіональних дослідженнях, без наявності великих рандомізованих досліджень або метааналізів [25, 29, 30]. Це відповідає обмеженому рівню доказів та пояснює його відсутність у міжнародних рекомендаціях [1, 4, 5]. Таким чином, у межах класу IC простежується чітка межа між препаратами з доведеною ефективністю та інтеграцією у клінічні рекомендації (флекаїнід, пропафенон) і засобами з обмеженою доказовою базою (етацизин).

Для об’єктивної оцінки місця флекаїніду в сучасній ієрархії антиаритмічних засобів проведено порівняння з іншими молекулами цього класу за ключовими параметрами (табл. 3).

Таблиця 3. Порівняльна характеристика антиаритмічних препаратів класу IC

Препарат	Механізм дії	Доказова база	Ключові дослідження	Основні результати	Рівень доказів	Висновок
Флекаїнід	Потужна блокада швидких натрієвих каналів (зниження провідності, збільшення тривалості комплексу QRS)	Висока	Дослідження CAST і CAST ІІ, рандомізовані контрольовані дослідження при фібриляції передсердь, метааналізи [6, 11, 15, 16, 26, 27]	Ефективний у відновленні синусового ритму 50–70% протягом 8 год; підвищення смертності при ІХС (CAST)	A–B	Препарат із доведеною ефективністю, але з обмеженням застосування тільки у пацієнтів без структурного ураження серця. Включений у рекомендації ESC
Пропафенон	Блокада натрієвих каналів і слабка бета-блокада	Висока / помірна	Рандомізовані контрольовані дослідження, порівняння з флекаїнідом, дослідження фібриляції передсердь [1, 5, 6, 26–28]	Ефективність кардіоверсії та безпека, подібна до флекаїніду	A–B	Альтернатива флекаїніду; включений у рекомендації ESC
Етацизин	Блокада натрієвих каналів	Низька	Невеликі регіональні дослідження [25, 29, 30]	Показана антиаритмічна активність; відсутні великі рандомізовані контрольовані дослідження та метааналізи	C	Не має достатньої доказової підтримки для включення в рекомендації ESC

Найбільш стандартизовані та передбачувані характеристики мають флекаїнід і пропафенон, що проявляється у чітко визначених показаннях, добре вивченій фармакокінетиці та описаних взаємодіях із іншими препаратами. Етацизин, навпаки, має менш визначений профіль, з обмеженими даними щодо метаболізму та взаємодій, що відображає недостатність його дослідження [24].

Клініко-фармакологічні характеристики препаратів класу IC наведені у табл. 4, що узагальнює дані сучасних клінічних досліджень і оглядів [6, 7, 25–27, 29, 30].

Таблиця 4. Клініко-фармакологічні характеристики препаратів класу IC

Параметр	Флекаїнід	Пропафенон	Етацизин
Показання	Тяжкі шлуночкові аритмії, фібриляція передсердь у пацієнтів без структурного ураження серця	Шлуночкові та надшлуночкові аритмії	Надшлуночкові аритмії, фібриляція передсердь, атріовентрикулярна вузлова тахікардія
Фармакокінетика	Максимальна концентрація в плазмі крові приблизно через 3 год; період напіввиведення близько 20 год	Максимальна концентрація в плазмі крові через 2–3 год; період напіввиведення 2–32 год (залежить від фенотипу метаболізму CYP 2D6)	Максимальна концентрація в плазмі крові через 2,5–3 год; період напіввиведення близько 2,5 год
Кратність прийому	2 рази на добу	3 рази на добу	2–3 рази на добу
Вплив поліморфізму CYP 2D6	Поліморфізм метаболізму значущий	Поліморфізм метаболізму значущий	Дані обмежені
Вплив на ЕКГ	Виражений (подовження комплексу QRS та інтервалу P–R)	Помірний	Мінімальний
Вплив на інтервал Q–T	Може подовжувати інтервал Q–T	Зазвичай без змін	Потрібна обережність при Q–T >400 мс
Лікарські взаємодії	Потрібна обережність з блокаторами β-адренорецепторів, аміодароном; можливе підвищення концентрації дигоксину	Потрібна обережність з блокаторами β-адренорецепторів, аміодароном; можливе підвищення концентрації дигоксину	Можливі з блокаторами β-адренорецепторів, аміодароном, дигоксином

Обмеження застосування багатьох препаратів класу IC у світі значною мірою пов’язане з наслідками досліджень CAST та CAST ІІ. Вони продемонстрували, що супресія екстрасистол за допомогою «неперевірених» на той час засобів у пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом призводить до зростання смертності [15, 16]. Флекаїнід пройшов крізь призму цього дослідження, що дозволило чітко окреслити безпечне «терапевтичне вікно» (пацієнти без ІХС), тоді як для етацизину та аналогів аналогічні масштабні дані щодо довгострокової безпеки у різних популяціях досі відсутні [24, 29, 30].

Хоча етацизин демонструє антиаритмічну активність у локальних дослідженнях, зокрема редукцію шлуночкових екстрасистол на близько 54–88% у резистентних пацієнтів, відсутність великих рандомізованих контрольованих досліджень та міжнародної валідації робить флекаїнід єдиною молекулою класу IC з доведеною ефективністю та безпекою для застосування у глобальній клінічній практиці [29, 30]. Поєднання потужної доказової бази, високого профілю безпеки у відібраних пацієнтів та тривалого досвіду застосування визначає провідну роль флекаїніду в сучасній аритмології [10, 11, 26, 27]. Флекаїнід і пропафенон є найбільш вивченими та стандартизованими представниками класу IC, що підтверджується їх включенням у сучасні рекомендації ESC, тоді як етацизин має обмежену доказову базу і менш прогнозований профіль дії, що пояснює його відсутність у міжнародних гайдлайнах [1, 4, 5].

Практичне застосування флекаїніду (Ліксарит) у менеджменті шлуночкових екстрасистолій

Флекаїнід є одним із найбільш ефективних антиаритмічних препаратів для контролю ШЕ у пацієнтів без структурного ураження серця (табл. 5) [4, 6, 10, 24]. У пацієнтів з ідіопатичними ШЕ флекаїнід може розглядатися як ефективна альтернатива блокаторам β-адренорецепторів або антагоністам кальцію, а також як фармакологічна опція замість катетерної абляції, якщо абляція недоступна або пов’язана з підвищеним ризиком [4, 6, 12]. Клінічно це проявляється значним зниженням частоти екстрасистол, зменшенням вираженості симптомів (серцебиття, перебої) та якості життя пацієнтів [2, 12]. У випадках ТІК флекаїнід може сприяти зворотному ремоделюванню ЛШ за рахунок зниження аритмічного навантаження [2, 13].

Таблиця 5. Клінічне застосування флекаїніду при ШЕ

Тип ШЕ	Місце флекаїніду в терапії	Клінічний ефект	Клас / Рівень доказовості
Ідіопатичні, симптомні, нормальна фракція викиду, RVOT або фасцикулярні	Альтернатива абляції або блокаторам β-адренорецепторів / антагоністам кальцію за неможливості абляції	Зниження частоти екстрасистол, зменшення вираженості симптомів	IIa B/C [4, 6]
Ідіопатичні, інших локалізацій, симптомні	Один із варіантів фармакотерапії поряд з абляцією	Зменшення вираженості симптомів та зниження аритмічного навантаження	IIa C [4, 12]
ШЕ з дисфункцією ЛШ (підозра на ТІК)	Може застосовуватись у відібраних пацієнтів	Зменшення PVC burden, потенційне покращення фракції викиду	IIa (обмежено) [2, 13]
ШЕ при структурному ураженні серця, особливо ІХС	Зазвичай не рекомендований через ризик проаритмії	Може бути шкідливим	III / протипоказано [11, 15]
Асимптомні ШЕ без структурної патології	Не показаний	Клінічної користі немає	III [4, 6]

RVOT (Right Ventricular Outflow Tract) — вихідний тракт правого шлуночка.

Проте застосування флекаїніду обмежене у пацієнтів із структурним ураженням серця, особливо після перенесеного ІМ, через підвищений ризик проаритмії та підвищення смертності [11, 15, 16]. Тому препарат рекомендований переважно для пацієнтів без структурних змін серця або у ретельно відібраних випадках під контролем, наприклад за наявності імплантованого кардіовертера-дефібрилятора [11, 24].

Терапія флекаїнідом потребує індивідуального підходу до режиму дозування, що залежить від клінічних характеристик пацієнта, функції нирок, маси тіла, віку та електрофізіологічної відповіді на лікування [6, 24]. Дозу підбирають поступово із регулярним контролем ЕКГ, зокрема ширини комплексу QRS, та оцінкою ефективності й безпеки терапії. Розширення комплексу QRS більш ніж на 25% від вихідного рівня потребує перегляду терапії [24]. Перед початком лікування пацієнтам із підозрою на ІХС рекомендується виключити приховану ішемію, зокрема за допомогою навантажувальних тестів [4, 5]. Протипоказаннями до застосування є перенесений ІМ, значущі структурні зміни серця або знижена фракція викиду ЛШ [11, 15, 16, 24].

Таким чином, флекаїнід є ефективним компонентом ААТ шлуночкових екстрасистолій, проте його застосування потребує ретельної стратифікації ризику, виключення структурного ураження серця та індивідуального підходу до дозування [6, 10, 24].

Висновки

Флекаїнід (Ліксарит) є високоефективним антиаритмічним препаратом класу IC, який забезпечує значне зниження частоти шлуночкових екстрасистол та зменшення вираженості клінічної симптоматики у пацієнтів без структурного ураження серця. Застосування флекаїніду асоціюється з потенційним позитивним впливом на функціональний стан міокарда, зокрема у пацієнтів із високим аритмічним навантаженням та ризиком розвитку ТІК. Профіль безпеки препарату є сприятливим за умови дотримання критеріїв відбору пацієнтів та належного клінічного й ЕКГ-моніторингу. Основним обмеженням залишається наявність ІХС та значущої структурної патології міокарда. Порівняно з іншими антиаритмічними засобами, флекаїнід демонструє вищу ефективність у зниженні PVC burden у відповідно відібраних пацієнтів, що визначає його важливу роль у сучасних стратегіях контролю серцевого ритму. Таким чином, флекаїнід може розглядатися як один із препаратів вибору для лікування симптомної ШЕ у пацієнтів без структурного ураження серця в рамках персоналізованого підходу до ААТ.

UA-LICS-PUB-042026-158

Список використаної літератури

1. Hindricks G., Potpara T., Dagres N. et al. Corrigendum to: 2020 ESC Guidelines for the diagnosis and management of atrial fibrillation developed in collaboration with the European Association for Cardio-Thoracic Surgery (EACTS). Eur. Heart J. 2021, 42(40): 4194. doi.org/10.1093/eurheartj/ehab648.
2. Latchamsetty R., Bogun F. Premature ventricular complexes and premature ventricular complex induced cardiomyopathy. Curr. Probl. Cardiol. 2015, 40(9): 379–422. doi.org/10.1016/j.cpcardiol.2015.03.002.
3. Dong Y., Li X., Zheng W. et al. Prevalence and heart rate variability characteristics of premature ventricular contractions detected by 24-hour Holter among outpatients with palpitations in China: a cross-sectional study. BMJ Open. 2022, 12(8): e059337. doi.org/10.1136/bmjopen-2021-059337.
4. Zeppenfeld K., Tfelt-Hansen J., de Riva M. et al. 2022 ESC guidelines for the management of patients with ventricular arrhythmias and the prevention of sudden cardiac death. Eur. Heart J. 2022, 43(40): 3997–4126. doi.org/10.1093/eurheartj/ehac262.
5. January C.T., Wann L.S., Calkins H. et al. 2019 AHA/ACC/HRS focused update of the 2014 guideline for atrial fibrillation management. Circulation. 2019, 140(2): e125–e151. doi.org/10.1161/CIR.0000000000000665.
6. Andrikopoulos G.K., Pastromas S., Tzeis S. Flecainide: current status and perspectives in arrhythmia management. World J. Cardiol. 2015, 7(2): 76–85. doi.org/10.4330/wjc.v7.i2.76.
7. Arunachalam K., Patel P. Flecainide. StatPearls. 2026, http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK542291.
8. Moccia F., Brunetti V., Soda T. et al. Store-operated Ca2+ entry as a putative target of flecainide for the treatment of arrhythmogenic cardiomyopathy. J. Clin. Med. 2023, 12(16): 5295. doi.org/10.3390/jcm12165295.
9. Brugada J., Katritsis D. G., Arbelo E. et al. 2019 ESC guidelines for supraventricular tachycardia management. Eur. Heart J. 2020, 41(5): 655–720. doi.org/10.1093/eurheartj/ehz467.
10. Lavalle C., Trivigno S., Vetta G. et al. Flecainide in ventricular arrhythmias: from old myths to new perspectives. J. Clin. Med. 2021, 10(16): 3696. doi.org/10.3390/jcm10163696.
11. Sangpornsuk N., Rungpradubvong V., Tiensantisuk T. et al. Flecainide use in arrhythmic patients who have structural heart disease. Therapeutic Adv. Drug Saf. 2025, 16: 20420986251316462. doi.org/10.1177/20420986251316462.
12. Kotoulas S., Tsiachris D., Botis M. et al. Effect of flecainide in idiopathic premature ventricular contractions and the induced cardiomyopathy. J. Personalized Med. 2025, 15(4): 132. doi.org/10.3390/jpm15040132.
13. Hyman M.C., Mustin D., Supple G. et al. Class IC antiarrhythmic drugs for suspected premature ventricular contraction-induced cardiomyopathy. Heart Rhythm. 2018, 15: 159–163. iris.hunimed.eu/handle/11699/83275.
14. Kojić D., Radunović A., Bukumirić Z. et al. Idiopathic premature ventricular complexes treatment. Clin. Cardiol. 2023, 46(10): 1220–1226. doi.org/10.1002/clc.24090.
15. Ruskin J.N. The cardiac arrhythmia suppression trial (CAST). New Engl. J. Med. 1989, 321(6): 386–388. doi.org/10.1056/NEJM198908103210608.
16. Cardiac Arrhythmia Suppression Trial II Investigators Effect of the antiarrhythmic agent moricizine on survival after myocardial infarction. New Engl. J. Med. 1992, 327(4): 227–233. DOI: 10.1056/NEJM199207233270403.
17. Burnham T.S., May H.T., Bair T.L. et al. Long-term outcomes in patients treated with flecainide for atrial fibrillation with stable coronary artery disease. Am. Heart J. 2022, 243: 127–139. DOI: 10.1016/j.ahj.2021.08.013.
18. Gaine S., Rolland T., Asatryan B. et al. Long-term follow-up data on flecainide use as an antiarrhythmic in arrhythmogenic right ventricular cardiomyopathy. JACC: Clin. Electrophysiol. 2025, 11: 1159–1170. DOI: 10.1016/j.jacep.2025.02.023.
19. Raad M., Yogasundaram H., Oranefo J. et al. Class 1C antiarrhythmics for premature ventricular complex suppression in nonischemic cardiomyopathy with implantable cardioverter-defibrillators. JACC: Clin. Electrophysiol. 2024, 10(5): 846–853. doi.org/10.1016/j.jacep.2024.01.021.
20. Tsiachris D., Kotoulas S., Doundoulakis I. et al. Reappraising use of flecainide for atrial fibrillation and ventricular arrhythmias in structural heart disease patients. Medicina. 2025, 61(10): 1845. doi.org/10.3390/medicina61101845.
21. Tsiachris D., Doundoulakis I., Tsioufis P. et al. Reappraising the role of class Ic antiarrhythmics in atrial fibrillation. Eur. J. Clin. Pharmacol. 2022, 78(6): 1039–1045. doi.org/10.1007/s00228-022-03296-0.
22. Tsioufis P., Tsiachris D., Doundoulakis I. et al. Flecainide vs amiodarone for the cardioversion of atrial fibrillation in the emergency department in patients with coronary artery disease and preserved ejection fraction. EP Europace. 2025, 27(Suppl. S1): euaf085.325. doi: 10.1093/europace/euaf085.325.
23. Tsioufis P., Tsiachris D., Doundoulakis I. et al. Rationale and design of a randomized controlled clinical trial on the safety and efficacy of flecainide versus amiodarone in the cardioversion of atrial fibrillation at the emergency department in patients with coronary artery disease (FLECA-ED). J. Clin. Med. 2023, 12: 3961. DOI: 10.3390/jcm12123961.
24. Merino J.L., Tamargo J., Blomström-Lundqvist C. et al. Practical compendium of antiarrhythmic drugs: a clinical consensus statement of the European Heart Rhythm Association. EP Europace. 2025. doi.org/10.1093/europace/euaf076.
25. Sydorova N. Class IC antiarrhythmic drugs: informed choice. Proceedings of the Latvian Academy of Sciences. 2023, Section B, 77(2): 83–91. doi.org/10.2478/prolas-2023-0012.
26. Ibrahim O.A., Belley-Côté E.P., Um K.J. et al. Single-dose oral anti-arrhythmic drugs for cardioversion of recent-onset atrial fibrillation: a systematic review and network meta-analysis of randomized controlled trials. Europace. 2021, 23(8): 1200–1210. doi.org/10.1093/europace/euab014.
27. Kovacs B., Yakupoglu H.Y., Eriksson U. et al. Medical therapy with flecainide and propafenone in atrial fibrillation: long-term clinical experience in the tertiary care setting. Cardiol. J. 2023, 30(1): 82–90. doi.org/10.5603/CJ.a2022.0116.
28. Przybylski R., Eberly L.M., Alexander M.E. et al. Medical cardioversion of atrial fibrillation and flutter with class IC antiarrhythmic drugs in young patients with and without congenital heart disease. J. Cardiovascular Electrophysiol. 2023, 34(12): 2545–2551. doi.org/10.1111/jce.16095.
29. Kuridze N., Etsadashvili K., Minadze E. A prospective analysis of the efficacy and safety of ethacizine during premature atrial contractions and premature ventricular contractions. Eur. Heart J. 2024, 45(Suppl. 1): ehae666.3318. doi.org/10.1093/eurheartj/ehae666.3318.
30. Ivanov V.P. Clinical Efficiency and Safety of Ethacizine in Patients With Symptomatic Ventricular Extrasystoles Without Severe Structural Damage of the Myocardium. Ukr. J. Cardiol. 2017, 4: 90–99. ucardioj.com.ua/index.php/UJC/article/view/129.

Надійшла до редакції/Received: 20.03.2026
Прийнято до друку/Accepted: 24.03.2026