Статеві та гендерні аспекти інфаркту головного мозку: сучасний погляд

Вступ

Інфаркт головного мозку (ІГМ), що відповідає ішемічному інсульту, залишається однією з провідних причин смертності та інвалідності у світі. За даними Global Burden of Disease Study 2021 р., ішемічний інсульт є одним з основ­них чинників втрати років життя з поправкою на інвалідність, а його глобальний тягар продовжує зростати, незважаючи на досягнення у профілактиці та лікуванні [1]. Значна частина пацієнтів після перенесеного ІГМ має тривалі неврологічні та функціональні порушення, що зумовлює суттєвий соціально-економічний тягар.

У сучасних дослідженнях все більше уваги приділяється ролі статі пацієнта як чинника, що впливає на клінічний перебіг, результати лікування та відновлення після інсульту. Наявні дані свідчать про статеві відмінності у віці виникнення інсульту, профілі факторів ризику та довгостроковому функціональному прогнозі [2, 7]. Жінки, як правило, переносять ішемічний інсульт у старшому віці та частіше демонструють гірший функціональний результат у віддалений період, навіть після корекції на тяжкість інсульту [2].

Окремі біохімічні та метаболічні чинники, зокрема порушення пуринового та ліпідного обміну, асоціюються з підвищеною смертністю серед жінок після ішемічного інсульту, що вказує на можливу статьспецифічну патофізіологію захворювання [3]. Крім того, жінки частіше стикаються з післяінсультним когнітивним зниженням, яке не завжди корелює з обсягом ураження або початковою тяжкістю неврологічного дефіциту [5].

Попри активний розвиток реперфузійних методів лікування, зокрема ендоваскулярної тромбектомії, питання гендерних відмінностей у клінічних результатах залишається предметом дискусії. Наявні публікації вказують, що виявлені розбіжності можуть бути зумовлені як біологічними особливостями, так і системними чинниками, включно з відбором пацієнтів та дизайном досліджень [4].

Важливою проблемою є недостатнє представлення жінок у клінічних дослідженнях з інсульту та реабілітації. Аналіз сучасних досліджень демонструє, що гендерний склад їх учасників часто не відповідає реальній структурі популяції пацієнтів, що обмежує можливість екстраполяції результатів і впровадження персоналізованих підходів до лікування [8, 9].

Таким чином, вивчення гендерних аспектів ІГМ є актуальним напрямом сучасної неврології та має важливе значення для вдосконалення діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів.

Мета: проаналізувати сучасні наукові джерела з метою виявлення гендерних особливостей клінічного перебігу, лікування та наслідків ІГМ у чоловіків і жінок.

Об’єкт і методи дослідження

У роботі використано бібліосемантичний та аналітичний методи дослідження сучасної наукової літератури з метою узагальнення наявних даних щодо гендерних особливостей клінічного перебігу, лікування та наслідків ІГМ. Пошук інформації здійснювали в таких міжнародних наукометричних базах даних: мережа Інтернет, Medline, Medscape, PubMed, Scopus, Web of Science, а також на платформі Google Scholar для виявлення додаткових релевантних публікацій. Усього опрацьовано понад 95 публікацій, з яких 25 включені до фінального аналізу. Селекцію публікацій здійснювали двома незалежними рецензентами, у разі розбіжностей — рішення ухвалювали шляхом консенсусу.

Результати та їх обговорення

У ході аналізу літературних джерел акцентували увагу на гендерних особливостях перебігу ІГМ, що стосувалися клінічної симптоматики гострого перебігу захворювання, аспектів ефективності та доступу до реперфузійної терапії й ендоваскулярного лікування; довгострокових функціональних результатів та якості життя після інсульту. Як потенційні модифікатори прогнозу серед осіб різної статі виділили запальні механізми та біомаркери нейродегенерації, гормональні та метаболічні аспекти. Розглянули також соціальні детермінанти, нерівність доступу та репрезентованість у дослідженнях.

Гендерні особливості клінічної презентації та гострого перебігу ІГМ

Аналіз сучасних наукових джерел свідчить, що відмінності між жінками і чоловіками при ІГМ формуються вже на етапі гострого перебігу захворювання та мають як біологічну (sex-related), так і соціальну (gender-related) природу. У клінічній практиці жінки, як правило, переносять ішемічний інсульт у старшому віці, частіше мають гірший функціональний статус до події та більшу поширеність супутніх захворювань, зокрема артеріальної гіпертензії та фібриляції передсердь. Сукупність цих чинників може призводити до вищої початкової тяжкості стану та впливати на ухвалення клінічних рішень у гострий період [2].

Важливим аспектом є відмінності у клінічній симптоматиці. У жінок частіше відмічають нефокальні або так звані атипові симптоми, включно із загальною слабкістю, запамороченням, змінами свідомості, тривожністю або психоемоційною лабільністю. Такі прояви можуть не одразу ідентифікуватися як ознаки гострого інсульту, що ускладнює раннє розпізнавання захворювання та призводить до затримки госпіталізації [19, 23]. З огляду на жорст­кі часові вікна для реперфузійної терапії, навіть помірна затримка може мати клінічно значущі наслідки.

Додатково слід враховувати, що у жінок частіше наявні передінсультні когнітивні та функціональні порушення, які можуть маскувати гострий неврологічний дефіцит або ускладнювати його об’єктивну оцінку. Це підкреслює необхідність підвищеної настороженості лікарів первинної ланки та екстреної медичної допомоги щодо гендерно­специфічних проявів інсульту [5].

Реперфузійна терапія та ендоваскулярне лікування: гендерний аспект ефективності та доступу

Одним із ключових питань сучасної інсультної медицини є можливий вплив статі на ефективність реперфузійних втручань. Дані рандомізованих контрольованих досліджень загалом не підтверджують наявності суттєвої різниці в біологічній відповіді на тромболітичну терапію між жінками і чоловіками за умови однакового доступу до лікування. Зокрема, у дослідженні TEMPO-2, яке оцінювало ефективність тенектеплази у пацієнтів з легким ішемічним інсультом та доведеною оклюзією, не виявлено достовірної взає­модії між статтю та ефектом лікування [10].

Ці результати свідчать про те, що фармакологічна ефективність тромболітичних препаратів не є статевозалежною. Водночас у реальній клінічній практиці жінки рідше отримують тромболізис, що пояснюється пізнішим зверненням по медичну допомогу, старшим віком на момент захворювання, більшою поширеністю супутніх захворювань та, відповідно, більшою кількістю формальних або відносних протипоказань. Таким чином, гендерні відмінності в застосуванні тромболітичної терапії мають переважно організаційний і соціальний, а не біологічний характер.

Подібну ситуацію відзначають і щодо ендоваскулярного лікування. У порівняльному аналізі A.M. Auriat та співав­торів (2025) жінки мали довший час до реперфузії та дещо нижчі показники повної реканалізації після механічної тромбектомії, однак після корекції на вік, анатомічні особ­ливості судин та початкову тяжкість інсульту ці відмінності значною мірою нівелювалися [12]. Це узгоджується з даними оглядових публікацій, де підкреслюється, що вирішальними факторами успіху ендоваскулярного втручання залишаються своєчасність, досвід центру та ефективність міждисциплінарної взаємодії, а не стать пацієнта [4].

Водночас важливо зазначити, що жінки частіше виключаються з ендоваскулярного лікування на етапі відбору через старший вік або більший об’єм інфарктного ядра. Це може призводити до систематичного недоотримання потенційної користі від втручання в цій групі пацієнтів, що потребує подальшого аналізу та перегляду критеріїв відбору з урахуванням гендерних особливостей [22].

Довгострокові функціональні результати та якість життя після інсульту

У віддалений період після інсульту гендерні відмінності стають більш вираженими та стабільними. Проспективні дослідження демонструють, що жінки частіше мають гірший функціональний результат через 6–12 міс після інсульту, навіть після корекції на вік та початкову тяжкість неврологічного дефіциту [2]. Це проявляється у вищому рівні функціональної залежності та нижчих показниках за шкалами якості життя.

У роботі M. Kamouchi та співавторів (2025) функціональний регрес у жінок був асоційований із нижчим рівнем фізичної активності до інсульту, більшою соціальною ізоляцією та частішою наявністю депресивних симптомів [2]. Ці фактори можуть взаємно посилювати один одного, формуючи замкнене коло, яке ускладнює процес відновлення.

Крім того, жінки рідше повертаються до професійної діяльності та активної соціальної участі після інсульту, що підтверджується даними досліджень участі та реінтеграції [14]. Це має не лише медичні, але й суттєві соціально-економічні наслідки, зокрема зростання залежності від стороннього догляду та зниження рівня автономії.

Запальні механізми та біомаркери як потенційні модифікатори прогнозу

Останніми роками зростає інтерес до ролі системного запалення у формуванні результатів після інсульту. У пацієнтів, які перенесли механічну тромбектомію, продемонстровано, що асоціації між рівнями C-реактивного білка, інтерлейкіну-6 та несприятливими клінічними результатами є більш вираженими у жінок, ніж у чоловіків [11]. Це може свідчити про статевоспецифічну реакцію на ішемічно-реперфузійне ушкодження.

Поряд із запальними маркерами, значну увагу привертають біомаркери нейродегенерації. У великому когортному дослідженні R.P. Sawyer та співавторів (2025) показано, що підвищені рівні нейрофіламентного легкого ланцюга (NfL) та гліального фібрилярного кислого білка (GFAP, UCH-L1) асоціюються з ризиком когнітивного зниження після інсульту, причому цей зв’язок був більш вираженим у жінок [17]. Отримані дані дозволяють припустити, що у жінок процеси вторинного нейронального ушкодження можуть мати іншу динаміку, ніж у чоловіків.

Водночас слід зазначити, що більшість досліджень біо­маркерів мають обсерваційний характер, що обмежує можливість встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Це підкреслює необхідність подальших проспективних досліджень із включенням статі як окремого фактора аналізу.

Гормональні та метаболічні аспекти статевих відмінностей

Роль гормональних факторів, зокрема естрогенів, у патофізіології ІГМ залишається предметом активного наукового інтересу. Сучасні огляди вказують на те, що естрогени можуть модулювати судинну реактивність, нейрозапальні процеси та функцію нейроваскулярного юніту, впливаючи на перебіг ішемічного ушкодження [7].

Експериментальні дослідження на тваринних моделях демонструють, що коливання рівнів ендогенних статевих гормонів можуть впливати на нейропластичність і динаміку постінсультного відновлення [6]. Однак клінічна значущість цих механізмів потребує підтвердження в дослідженнях за участю людей, зокрема з урахуванням менопаузального статусу та супутніх метаболічних змін.

Окремо слід відзначити роль метаболічних порушень. Порушення пуринового та ліпідного обміну, зокрема підвищений рівень сечової кислоти та тригліцеридів, асоціюються з підвищеною смертністю у жінок після ішемічного інсульту [3]. Це свідчить про необхідність більш детальної оцінки метаболічного профілю у жінок при плануванні вторинної профілактики.

Соціальні детермінанти, нерівність доступу та репрезентованість у дослідженнях

Окрім біологічних механізмів, значну роль у формуванні результатів після інсульту відіграють соціальні детермінанти здоров’я. Систематичні огляди демонструють, що у жінок частіше відзначають нефокальні симптоми інсульту, що може знижувати ймовірність своєчасного встановлення діагнозу [19, 23].

Соціально-економічна депривація та етнічна приналежність асоціюються з нижчим доступом до реперфузійної терапії, ендоваскулярних втручань і реабілітаційних програм, що негативно впливає на довгострокові результати лікування [20–22]. Окремою проблемою залишається недостатня репрезентованість жінок у клінічних дослідженнях, особливо з реабілітації, що обмежує узагальнення результатів та впровадження персоналізованих підходів [9, 25].

Глобальні аналітичні звіти підкреслюють необхідність інтеграції гендерночутливих підходів у національні програми боротьби з інсультом [24, 25].

Висновки

Наявні на сьогодні дані переконливо свідчать, що ІГМ не є клінічно однорідним захворюванням з точки зору статі пацієнта. Відмінності між жінками та чоловіками формуються на різних етапах захворювання — від клінічної презентації та доступу до гострої реперфузійної терапії до довгострокових функціональних результатів і якості життя. Ці розбіжності мають складну багатофакторну природу та не можуть бути пояснені виключно біологічною статтю.

Аналіз сучасної літератури показує, що біологічні (sex-related) чинники здатні модифікувати патофізіологію ішемічного ушкодження головного мозку, перебіг запальної відповіді та процеси нейронального відновлення, що частково відображається у віддалених функціональних і когнітивних наслідках. Водночас переконливих доказів статевоспецифічної різниці у фармакологічній ефективності реперфузійних методів лікування за умови рівного доступу до терапії не отримано.

Натомість саме гендерно зумовлені (gender-related) детермінанти — відмінності у клінічній презентації, термінах госпіталізації, соціально-економічних умовах, рівні соціальної підтримки та представленості у клінічних дослідженнях — відіграють ключову роль у формуванні нерівності доступу до сучасних методів лікування та реабілітації. Сукупний вплив цих чинників зумовлює гірші довгострокові функціональні результати та нижчу якість життя у значної частини жінок після інсульту.

Отримані дані підкреслюють, що врахування статі та гендеру в інсультній медицині має виходити за межі декларативного рівня та бути інтегрованим у дизайн клінічних досліджень, алгоритми гострого ведення, критерії відбору до реперфузійних втручань і програми реабілітації. Подальші дослідження повинні цілеспрямовано включати аналіз взаємодії між статтю, віком, соціальними детермінантами та біологічними маркерами з метою розробки дійсно персоналізованих стратегій ведення пацієнтів з ІГМ.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 06.03.2026
Прийнято до друку/Accepted: 09.03.2026