Міждисциплінарні діалоги в педіатрії — 2026: антимікробна стратегія, вакцинація та сучасні клінічні виклики

Усі доповіді описати неможливо, тому пропонуємо вашій увазі вибіркові враження. Однією з ключових тем конференції стала антимікробна терапія. Доповідь доктора медичних наук, професора кафед­ри клінічної фармакології та клінічної фармації Націо­нального медичного університету імені О.О. Богомольця Миколи Хайтовича «Антимікробна терапія в педіатрії: сучасні тренди» окреслила проблему, з якою лікарі стикаються щодня. Світові стратегії боротьби з антибіотикорезистентністю не дали очікуваного результату: смертність від інфекцій, спричинених резистентними збудниками, зростає, а ключовим чинником залишається нераціональне застосування антибіотиків (рис. 1). Показовим прикладом стала пандемія COVID-19, під час якої до 90% пацієнтів отримували антибіотики, що значно прискорило формування резистентності.

Рисунок 1. Показники зростання антибіотикорезистентності

У цьому контексті важливо, що Україна вже інтегрована в міжнародні програми антимікробного адміністрування, а в лікарнях працюють відділи інфекційного контролю. Як приклад ефективності управлінських рішень прозвучав факт: після переведення цефтріаксону до групи резерву його призначення зменшилося у 2,5 раза. Доповідач наголосив на пріо­ритеті препаратів групи доступу (Access), особ­ливо на рівні первинної ланки, а також окреслив практичні принципи раціональної антибіотикотерапії: оцінка ефективності через 72 год, перевага ступеневої терапії, мінімально достатня тривалість лікування та контроль показника days of therapy. Окремим важливим блоком стала тема «алергії на антибіотики»: до 90% таких випадків не підтверджуються, а перехресна реакція пеніцилінів і цефалоспоринів становить <2%, що дозволяє уникати необґрунтованого переходу на альтернативні антибіотики.

Головний висновок був максимально практичний: локальна антибіотикограма, раціональний вибір і контроль тривалості терапії — це інструменти, які реально знижують резистентність уже сьогодні.

Логічним продовженням теми стала доповідь доцентки кафедри педіатрії, акушерства та гінекології ННЦ «Біології та медицини» Київського національного університету імені Т. Шевченка Анастасії Барзилович «Що буде з антибіотиками, або Чому саме педіатри мають врятувати світ?». Спікерка підкреслила: світ змінюється швидше, ніж встигають оновлюватися протоколи, а резистентність стає системною тенден­цією, а не набором окремих «спалахів». Вона підкреслила, що дитячий вік — критичний період формування мікробіому та майбутньої «антибіотичної історії» людини: понад половина всіх призначених антибіотиків припадає саме на дитинство. Тривожний сигнал із презентації — з віком зростає частка препаратів груп Watch і Reserve в антибіотичному анамнезі: якщо в ранньому віці переважають пеніциліни, то далі збільшується застосування цефалоспоринів і макролідів, а в старших вікових групах — фторхінолонів та інших «2–3-го вибору». Фактично це означає такий сценарій: стартуємо з Access — і занадто рано приходимо до Reserve.

AWaRe — не теорія, а стратегія виживання

Концепція WHO AWaRe (Access–Watch–Reserve) звучала на конференції як практичний інструмент (рис. 2):

• Access — препарати 1-ї лінії, які мають покривати більшість типових інфекцій;
• Watch — з обережністю, коли є чіткі показання;
• Reserve — для ситуацій, коли інших варіантів немає.

Рисунок 2. Класифікація антибіотиків (AwaRE)

Якщо ми швидко «перестрибуємо» з Access одразу в Watch або Reserve — ми скорочуємо майбутнє.

Нові антибіотики? Їх критично мало

За даними ВООЗ (2024–2025), у клінічній розробці знаходиться 97 антимікробних агентів, з них лише 4 активні проти критичних патогенів. Більшість — це модифікації старих класів. Тобто відповідь «синтезуємо нові» не працює.

Отже, що це означає для клінічної практики?

Антибіотикорезистентність — це не абстрактна глобальна проблема. Це історія конкретної дитини з повторними отитами, синуситами, бронхітами, яка у 15–20 років уже має вичерпаний пул базових опцій.

І якщо понад 50% курсів антибіотиків людина отримує в дитинстві — саме педіатри формують її антибактеріальне майбутнє. Найбільша середня кількість курсів антибіо­тиків протягом життя припадає на раннє дитинство (вік 0–5 років) (рис. 3).

Рисунок 3. Піки застосування антибіотиків протягом життя

Педіатр як стратег

Сучасний педіатр — це не просто лікар, який лікує гост­рі респіраторні вірусні інфекції.

Це лікар, який:

• ухвалює рішення, що впливають на популяційний рівень резистентності;
• формує батьківську культуру очікувань;
• визначає, чи залишиться амоксицилін ефективним через 10–15 років.

Можливо, саме в цьому і є відповідь на питання конференції: хто має врятувати світ від постантибіотичної ери? Ті, хто призначає найбільше, — і може обирати шлях раціональної антибіотикотерапії.

Після розмови про глобальну проблему резистентності наступні доповіді сфокусували увагу на типових клінічних «пастках» практики. Доповідь лікарки-педіатрині, гастроентерологині Анни Гіленко «Що таке справжня антибіотик­асоційована діарея та чому пробіотик при ній не допоможе?» була присвячена справжній антибіотикасоційованій діареї та ролі Clostridioides difficile (C. difficile) у дітей. Головний акцент — не кожна діарея після антибіотика є C. difficile-інфекцією, а позитивний тест не означає захворювання, особливо з огляду на часте безсимптомне носійство у дітей. Діагностика має базуватися на клінічній картині та факторах ризику, а невибіркове тестування може призводити до гіпердіагностики та необґрунтованого призначення антибіотиків.

Окремо було підкреслено, що пробіотики не розв’язують проблеми: вони не елімінують спори C. difficile, не нейтралізують токсини A і B та не відновлюють повноцінно порушену екосистему мікробіому після антибіо­тикотерапії. Тому при справжній інфекції їх застосування не впливає на ключові ланки патогенезу. Основою лікування є відміна провокуючого антибіотика, підтримувальна терапія та, за показаннями, специфічна антимікробна терапія. Головний висновок — лікувати слід клінічно значущу інфекцію, а не сам факт виявлення бактерії.

Ще один практичний ракурс антимікробної тематики представив доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Сергій Крамарьов у доповіді «Стрептококова інфекція сьогодні», присвяченій сучасному погляду на інфекції, спричинені Streptococcus pyogenes (група А), їх клінічним проявам, ускладненням та принципам раціональної терапії. У лекції зазначено, що у Європі частота інвазивної стрептококової інфекції (iGAS) знижувалася у 2020–2021 рр., однак у 2022–2024 рр. відзначено її суттєве зростання. Подібна тенденція відзначається і в Україні: після різкого зниження захворюваності на скарлатину в період пандемії у 2022–2024 рр. зафіксовано значне підвищення показників серед дітей (рис. 4).

Рисунок 4. Динаміка захворюваності на стрептококову інфекцію в Європі та Україні за останні 10 років

Окремо розглянуто неінвазивні форми — тонзилофарингіт і скарлатину, які найчастіше трапляються у дітей віком 5–15 років. Наголошено на типових ознаках стрептококового тонзилофарингіту: раптовий інтенсивний біль у горлі, лихоманка 38–39 °C, збільшені та болючі передньо­шийні лімфовузли, набряклі мигдалики з жовто-сірими нашаруваннями. Представлено клінічні критерії оцінки (шкала Centor) для визначення ймовірності бактеріальної етіології та обґрунтування антибіотикотерапії.

У блоці, присвяченому скарлатині, детально описано клінічну картину: дрібноточковий висип на гіперемованому фоні шкіри з відсутністю висипу в ділянці носогубного трикутника, симптом Пастіа, характерні зміни язика («малиновий»), регіонарний лімфаденіт та подальше лущення шкіри. Окрему увагу приділено віддаленим наслідкам стрептококової інфекції — гострій ревматичній лихоманці, постстрептококовому гломерулонефриту та PANDAS-синдрому як можливому автоімунному нейропсихічному ускладненню. Серед факторів ризику виділено імуносупресивні стани, цукровий діабет, ожиріння, нещодавні оперативні втручання, травми та інші супутні захворювання.

Ключовий акцент доповіді — необхідність ранньої клінічної діагностики, раціонального призначення антибіотиків та уважного моніторингу можливих ускладнень з метою профілактики тяжких віддалених наслідків.

Від антимікробної терапії логічно перейшли до теми профілактики інфекцій. Доповідь кандидатки медичних наук, доцентки кафедри педіатрії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Людмили Левадної «Вакцинація дітей у питаннях і відповідях» прозвучала дуже прагматично: вакцинація — це не дискусія «за чи проти», а питання колективної безпеки.

За словами доповідачки, ключовим фактором ефективності вакцинації залишається охоплення щепленням не менше 95% населення. Зниження цього показника до 50% фактично нівелює протиепідемічний ефект. Особ­ливе значення має формування «колективного імунітету», адже близько 5% людей генетично не здатні сформувати адекватну імунну відповідь на вакцинальний антиген.

Окремо було розглянуто сучасний Календар профілактичних щеплень відповідно до наказу МОЗ України.

Оновлений Календар профілактичних щеплень

Згідно з наказом МОЗ України від 14.11.2025 р. № 1722, до обов’язко­вих належать: туберкульоз; гепатит В; дифтерія, кашлюк, правець; поліомієліт; Hib-інфекція; кір, краснуха, паротит; вірус папіломи людини (ВПЛ).

Це базовий рівень безпеки, а не «максимальна програма».

Пневмокок і менінгокок: кому показана вакцинація?

Пневмокок — часта причина пневмоній, бронхітів, синуситів, ускладнює перебіг бронхіальної астми. Показання: діти раннього віку, пацієнти з хронічними захворюваннями, імунодефіцитом, після трансплантації. Вакцини: Синфлорикс, Превенар, Пневмо23.

Менінгокок — високий ризик летальності у дітей; підлітки та молодь — основні носії. Показання: діти, підлітки, особи з аспленією, імунодефіцитом, військові, мандрівники. Вакцини: Німенрикс, Менактра, Бексеро.

Грип: чи потрібно вакцинувати немовлят?

Грип — найсильніший провокатор загострення бронхіальної астми. Щеплення рекомендоване щороку восени у віці від 6 міс життя. Важлива стратегія «буферної імунізації» — вакцинація всього оточення дитини. Вакцини: Ваксигрип Тетра, Інфлувак, Джи Сі Флю.

Ротавірусна інфекція

Найпоширеніша причина тяжких діарей та госпіталізації немовлят. Ризик інвагінації мінімальний (1–6 на 100 тис.), можливий лише протягом перших 7 днів після першої дози. Екстрасистолія після вакцинації — рідкісна, тимчасова й доброякісна реакція.

Вакцинація проти ВПЛ

Оптимально — до початку статевого життя (найсильніша імунна відповідь). Рекомендована також хлопчикам і чоловікам віком до 26 років; можлива у віці до 45 років (ефективність нижча). Вакцина не лікує інфекції і не замінює скринінгу на рак шийки матки.

Вірусний гепатит А

Показаний дітям у колективах, медпрацівникам, працівникам харчової сфери, мандрівникам, військовим, пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки. Вірусний гепатит А — «хвороба брудних рук», вакцинація є раціональним профілактичним кроком.

Вакцинація при алергії

Алергія не є абсолютним протипоказанням. Голов­не — оцінити чутливість до конкретних компонентів (желатин, антибіотики, яєчний білок, дріжджі). Обов’язково: консультація лікаря, вакцинація в період ремісії, спостереження після щеплення.

Імуносупресія та трансплантація

Перед трансплантацією — максимально завершити вакцинацію (пневмокок, грип, COVID-19, КПК, вірусний гепатит B, менінгокок тощо). Після — живі вакцини протипоказані; ревакцинація можлива через 6 міс.

Стратегія «кокону» — вакцинація родини (грип, COVID-19, кашлюк, гепатит B, Hib, менінгокок, пневмокок) для захисту вразливого пацієнта. Сучасна вакцинація — це не лише календар, а персоналізована стратегія захисту: індивідуальний підхід, захист груп ризику та формування «кокону» навколо найбільш уразливих дітей.

Наступні виступи змістили фокус від інфекцій до «неочевидних» діагнозів і комунікаційних викликів. Доповідь докторки медичних наук, професорки кафедри педіатрії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Наталії Балацької «Цинга восени: чи залишилася вона лише в підручниках?» прозвучала як нагадування: цинга — це не історія з морських підручників, а реальний клінічний діагноз у сучасній педіатрії. За даними метааналізів, до 92% дітей із цингою мають ураження опорно-рухового апарату — виражений біль у нижніх кінцівках, відмова від ходи, кульгавість. Частими є кровоточивість ясен, петехії, екхімози, субперіостальні крововиливи, а іноді — навіть зміни, які імітують пухлинний процес або остеомієліт. Представлений клінічний випадок 6-річної дівчинки з болем у кульшовому суглобі, підозрою на тромбоз, пухлину м’яких тканин і переломи за даними комп’ютерної томографії наочно показав, наскільки дефіцит вітаміну С може маскуватися під складну ревматологічну чи онкогематологічну патологію.

Ключем виявився детальний збір анамнезу: різко обмежений раціон через особливості розвитку, відсутність джерел вітаміну С та мультивітамінної підтримки. Рівень аскорбінової кислоти <0,4 мг/л підтвердив діагноз.

Аскорбінова кислота — проста терапія складного випадку

Лікування не потребує складних схем:

• 100 мг тричі на добу протягом тижня, далі — підтримувальна доза щонайменше 1–3 міс.

Результат — швидка клінічна позитивна динаміка. Через кілька місяців — регрес змін на магнітно-резонансній томографії, відновлення функції, стабілізація стану.

Ця доповідь ще раз підкреслила: цинга «повертається» там, де є селективне харчування, нейророзвиткові порушення або соціальні фактори, і діагноз часто полягає не у складних обстеженнях, а в уважному розпитуванні про те, що дитина насправді їсть.

Тему психоемоційних чинників у клінічній практиці продовжила докторка медичних наук, професорка кафед­ри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Оксана Виговська в доповіді «Психосоматичний портрет дитини та підлітка». Психосоматика була представлена не як «уявна хвороба», а як функціональна відповідь організму на стрес та емоційне напруження. Підкреслено роль педіатра у ранньому виявленні, значення емпатії та комунікації й необхідність мультидисциплінарного підходу. Окремо систематизовано вікові прояви психосоматичних розладів — від немовлят до підлітків — і наголошено на українських контекстних чинниках ризику (хронічний стрес, переміщення, втрата близьких, порушення відчуття безпеки). Головний меседж доповіді: психосоматика — це не «немає нічого серйозного». Це є серйозний сигнал. І якщо дитина не може сказати, що їй страшно, тривожно або боляче — це скаже її тіло.

Доповідь кандидатки медичних наук, доцентки кафед­ри педіатрії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Юлії Прощенко «Дієтологічні та медикаментозні аспекти лікування функціональної диспепсії у дітей» була присвячена функціональній диспепсії у дітей як розладу взаємодії кишечник — головний мозок (disorders of gut–brain interaction). Підкреслено, що це не «діагноз виключення», а клінічно визначений стан із реальними симптомами за відсутності структурної патології. Відповідно до критеріїв Rome IV виділяють дві форми — постпрандіальний дистрес-синдром (переповнення, раннє насичення) та епігастральний больовий синдром; симптоми мають тривати щонайменше 3 міс.

Особливу увагу приділено тригерам: у більшості дітей вони пов’язані з харчуванням та способом життя. Гостра та ультраперероблена їжа, надлишок жирів, кофеїн, підвищене FODMAP-навантаження (Fermentable Oligosaccharides, Disaccharides, Monosaccharides and Polyols), а також хронічний стрес можуть формувати або підтримувати симптоматику. Тому базою терапії є корекція раціону (регулярні прийоми їжі, уникнення переїдання, індивідуальних тригерів, орієнтація на середземноморський тип харчування) та нормалізація способу життя, включно з фізичною активністю.

Медикаментозна терапія розглядається як поетапна стратегія: за показаннями застосовують інгібітори протонної помпи або прокінетики, у складніших випадках — нейромодулятори; при рефрактерному перебігу рекомендовано мультидисциплінарний підхід. Наголошено на важливості раціонального призначення препаратів та уникненні поліпрагмазії, а також необхідності виключення Helicobacter pylori з подальшою оцінкою динаміки симптомів після ерадикації.

Переходячи до питань довготривалих ризиків і профілактики, учасники конференції обговорили тему, що нерідко недооцінюється в підлітковому віці, — дисплазії сполучної тканини. У доповіді докторки медичних наук, професорки кафедри педіатрії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Тетяни Починок «Дисплазія сполучної тканини у дітей: норма чи патологія?» недиференційовану дисплазію сполучної тканини (НДСТ) було розглянуто як можливий предиктор ранніх серцево-судинних змін. Наголошено, що дисплазія сполучної тканини — це не лише фенотипічна особливість, а група станів із порушенням структури та функції сполучної тканини, які можуть мати системні прояви. Серед дітей із НДСТ найчастіше виявляється MASS-фенотип, який становить 64% випадків. Значно рідше реєструються марфаноїдна зовнішність (21%) та елерсоподібний тип (15%) (рис. 5).

Рисунок 5. Клінічні варіанти НДСТ

Представлено дані щодо частих змін ліпідного профілю в підлітків із НДСТ, а також підвищення маркерів оксидативного стресу й активації системи згортання крові, що формує підґрунтя для ранніх судинних порушень. Водночас підкреслено, що основою профілактики та корекції є немедикаментозні заходи — раціональне харчування, достатня фізична активність, обмеження часу користування гаджетами. Фармакотерапія в педіатричній практиці має чіткі показання й застосовується переважно при сімейній гіперхолестеринемії або тяжких формах дисліпідемії з високим кардіоваскулярним ризиком.

Ключовий висновок доповіді: діти з НДСТ потребують системного моніторингу та ранньої профілактичної стратегії, оскільки формування кардіометаболічних ризиків розпочинається вже в підлітковому віці.

Тему було доповнено в доповіді кандидатки медичних наук, доцентки кафедри педіатрії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Марини Васюкової «Стан здоров’я дітей із дисплазією сполучної тканини», у якій представлено дані щодо поширеності НДСТ серед дітей Києва: ознаки різного ступеня тяжкості виявляли у 64,9% дошкільнят і 86% школярів, при цьому близько 40% мали виражені прояви (≥10 стигм дисембріогенезу). Найчастіше відзначалися фенотипові зміни з боку обличчя, ротової порожнини, органа зору та опорно-рухового апарату, а також MASS- і марфаноїдний фенотипи.

Клінічно НДСТ асоціювалася з високою частотою супутніх порушень: вегетативної дисфункції, функціональних кардіоміопатій, хронічної ЛОР-патології, дисбіозу, деформацій хребта та стоп. У групі дітей із НДСТ частіше відзначалися несприятливі фактори пренатального анамнезу. Отримані дані підтверджують, що НДСТ має системний характер і потребує раннього виявлення та динамічного спостереження.

Загалом конференція «Міждисциплінарні діалоги в педіатрії–2026» засвідчила, що сучасна педіатрія базується на поєднанні доказової медицини, раціональних рішень і довгострокового мислення. Антибіотикорезистентність, вакцинація, інфекційний контроль, психосоматичні та кардіометаболічні ризики — це не окремі теми, а складові єдиної стратегії безпечного ведення дитини.

Ключовий меседж заходу: педіатр формує не лише поточний клінічний результат, а й майбутнє здоров’я пацієнта. Раціональна антибіотикотерапія, профілактика інфекцій і персоналізований підхід — основа відповідальної сучасної практики.

Підготувала Д. Коваль