Гостра нейросенсорна втрата слуху після хімієтерапії: клінічний випадок та міждисциплінарний підхід до слухової реабілітації

Вступ

Завдяки впровадженню сучасних онкологічних протоколів суттєво зросла виживаність пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями. У зв’язку з цим дедалі більшої клінічної значущості набувають пізні та віддалені ускладнення протипухлинного лікування, які впливають на функціональний стан органів чуття та якість життя пацієнтів. Одним із таких ускладнень є ототоксичне ураження слухового аналізатора, що проявляється гострою або прогресуючою нейросенсорною втратою слуху. Найбільш виражену ототоксичну дію чинять хімієтерапевтичні препарати групи платини (цисплатин, карбоплатин), які широко застосовують в онкологічній практиці [1–3]. Ці препарати здатні накопичуватися у структурах внутрішнього вуха, викликаючи ушкодження зовнішніх і внутрішніх волоскових клітин завитка, клітин спірального ганглію та волокон слухового нерва [2, 3]. Переважне ураження базального завитка зумовлює зниження слуху у високочастотному діапазоні.

Гостра нейросенсорна втрата слуху після хімієтерапії, як правило, має двобічний і симетричний характер, часто супроводжується тинітусом, гіперакузією та порушенням розбірливості мовлення, особливо в умовах фонового шуму [4, 5]. Важливо, що ототоксичні прояви можуть прогресувати навіть після завершення курсу лікування, що ускладнює своєчасне виявлення патології. З огляду на це рання діагностика та своєчасна слухова реабілітація, зокрема із використанням слухопротезування, є ключовими чинниками збереження комунікативних можливостей пацієнтів [7, 9].

Патофізіологічні механізми ототоксичності

Ототоксична дія хімієтерапевтичних препаратів реалізується через комплекс взаємопов’язаних механізмів. Основну роль відіграє індукція оксидативного стресу з утворенням вільних радикалів, що призводить до апоптозу волоскових клітин завитка [2, 6]. Порушення мікроциркуляції у внутрішньому вусі, дегенеративні зміни клітин спірального ганглію та ураження слухового нерва поглиблюють функціональні розлади. Характерними особливостями ототоксичної нейросенсорної втрати слуху є її незворотність та тенденція до прогресування [1, 3], що зумовлює обмежену ефективність медикаментозної терапії та актуалізує питання слухової реабілітації.

Клінічний випадок

Пацієнт Р. звернувся до лікаря-оториноларинголога зі скаргами на раптове двобічне погіршення слуху та постійний високочастотний шум у вухах, що виникли після завершення курсу хімієтерапії з приводу злоякісного новоутворення. Порушень слуху в анамнезі раніше не відзначав.

Отоскопічно патологічних змін не виявлено. За результатами тональної порогової аудіометрії встановлено двобічну нейросенсорну втрату слуху тяжкого ступеня з максимальним зниженням слухових порогів у високочастотному діапазоні. Тимпанометрія відповідала типу A, що свідчило про інтакт­ність середнього вуха. Акустичні рефлекси були знижені або відсутні. На підставі даних анамнезу, клінічної картини та результатів аудіологічного обстеження (рисунок) встановлено діагноз: «Гостра двобічна нейросенсорна втрата слуху ототоксичного генезу після хімієтерапії».

Рисунок. Результати аудіометрії після курсу хімієтерапії

Лікування та слухова реабілітація

Пацієнту проведено медикаментозне лікування, спрямоване на покращення мікроциркуляції та нейропротекцію. Проте значущого відновлення слухової функції досягти не вдалося, що підтверджувалося даними контрольної аудіометрії.

У зв’язку зі стійким характером нейросенсорної втрати слуху ухвалено рішення про слухопротезування. Принципово важливим аспектом стала міждисциплінарна спів­праця лікаря-оториноларинголога та слухопротезиста. ЛОР-лікар здійснював клінічну оцінку, визначав показання до слухопротезування та контролював динаміку слуху, тоді як слухопротезист відповідав за підбір, налаштування та адаптацію слухових апаратів.

З урахуванням переважного ураження високочастотного діапазону підібрані сучасні цифрові слухові апарати з можливістю частотної компресії, ефективного шумозаглушення та покращення розбірливості мовлення. Налаштування проводили індивідуально з урахуванням залишкового слуху та суб’єктивних відчуттів пацієнта.

Поетапна адаптація включала регулярні контрольні візити та корекцію параметрів слухових апаратів. У результаті слухопротезування пацієнт відзначив суттєве покращення сприйняття мовлення, зменшення вираженості тинітусу та підвищення якості життя [8].

Обговорення

Наведений клінічний випадок ілюструє типову картину ототоксичної нейросенсорної втрати слуху після хімієтерапії [3, 5]. Навіть за умови своєчасного медикаментозного лікування відновлення слуху часто є обмеженим або неможливим, що обґрунтовує необхідність раннього залучення слухової реабілітації. Міждисциплінарна взаємодія між онкологом, оториноларингологом та слухопротезистом є ключовою умовою ефективного ведення таких пацієнтів. Регулярний аудіологічний моніторинг до, під час та після хімієтерапії дозволяє своєчасно виявляти порушення слуху та оптимізувати тактику лікування і реабілітації [7, 11].

Висновки

Хімієтерапія є значущим фактором ризику розвитку гост­рої нейросенсорної втрати слуху ототоксичного генезу.

Ототоксичне ураження слухового аналізатора часто має стійкий та прогресуючий характер.

Медикаментозна терапія не завжди забезпечує відновлення слухової функції.

Слухопротезування, проведене в тісній співпраці лікаря-оториноларинголога та слухопротезиста, є ефективним методом слухової реабілітації [10].

Міждисциплінарний підхід дозволяє суттєво покращити якість життя пацієнтів після онкологічного лікування.

Конфлікт інтересів

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Фінансування

Дослідження виконано без зовнішнього фінансування.

Внесок авторів

В.М. Боровець — концепція, клінічне ведення пацієнта, написання статті.

Л.І. Дидикало — аудіологічна діагностика, слухопротезування, редагування.

Етичні аспекти

Пацієнт підписав інформовану згоду на публікацію клінічного випадку.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 25.02.2026
Прийнято до друку/Accepted: 27.02.2026