Метаболічно асоційована жирова хвороба печінки: сучасні методи діагностики в практиці гастроентеролога

Вступ

Неалкогольна жирова хвороба печінки — мультифакторне захворювання, що характеризується накопиченням ліпідів у гепатоцитах за відсутності значущого вживання алкоголю або інших причин вторинного стеатозу [1, 2]. За даними епідеміологічних досліджень, поширеність метаболічно асоційованої жирової хвороби печінки (МАЖХП) у загальній популяції становить 25–30%, а серед осіб з ожирінням або цукровим діабетом 2-го типу перевищує 60% [3, 4]. Клінічне значення МАЖХП зумовлене не лише ризиком прогресування ураження печінки, але й тісним зв’язком із серцево-судинними захворюваннями, які є основною причиною смертності цієї категорії пацієнтів [5, 6]. У зв’язку з цим рання діагностика МАЖХП та стратифікація ризику є одними із пріоритетних завдань гастроентерологічної практики [1, 2].

Мета роботи: узагальнення сучасних підходів до діагностики МАЖХП та визначення їхнього практичного значення в повсякденній діяльності лікаря-гастроентеролога з урахуванням сучасних міжнародних клінічних рекомендацій.

Об’єкт і методи дослідження

Дослідження виконано у формі аналітичного огляду сучасних наукових джерел, присвячених проблемі діагностики МАЖХП. У роботі проаналізовано дані міжнародних клінічних рекомендацій, результатів багатоцентрових клінічних досліджень, систематичних оглядів та метааналізів, опублікованих у провідних фахових виданнях з гаст­роентерології та гепатології.

Матеріалами дослідження стали публікації, що висвітлюють сучасні підходи до клінічної, лабораторної та інструментальної діагностики МАЖХП, а також методи неінвазивної оцінки фіброзу печінки. Аналізували діагностичні алгоритми, рекомендовані Американською асоціацією з вивчення захворювань печінки (American Association for the Study of Liver Diseases — AASLD), Європейською асоціацією з вивчення печінки (European Association for the Study of the Liver — EASL), а також спільними настановами міжнародних професійних товариств [1–4]. У процесі дослідження застосовували методи системного аналізу, порівняння та узагальнення отриманих даних з метою визначення інформативності окремих діагностичних методів та їхнього місця в щоденній практиці лікаря-гастроентеролога.

Результати

Клінічна діагностика МАЖХП залишається складним завданням у зв’язку з переважно безсимптомним перебігом захворювання [4, 7]. У більшості пацієнтів МАЖХП виявляється випадково під час обстеження з іншого приводу або при скринінгу осіб із метаболічними факторами ризику. Найчастішими суб’єктивними проявами є підвищена втомлюваність, зниження працездатності та відчуття дискомфорту у правому підребер’ї [4]. При фізикальному обстеженні може визначатися помірна гепатомегалія, проте специфічні клінічні ознаки зазвичай відсутні. Важливе значення на початковому етапі має ретельний збір анамнезу з обов’язковою оцінкою рівня вживання алкоголю, прийому лікарських засобів, наявності супутніх захворювань та спадкової обтяженості. Діагноз МАЖХП встановлюють шляхом виключення інших причин стеатозу печінки, зокрема алкогольного ураження, вірусних гепатитів, аутоімунних та спадкових захворювань печінки. Лабораторні показники при МАЖХП не є специфічними і можуть тривалий час залишатися в межах референтних значень. Найчастіше виявляють помірне підвищення активності аланінамінотрансферази (АлАТ), яке зазвичай переважає над аспартатамінотрансферазою (АсАТ), що є характерним для ранніх стадій захворювання [4, 8]. У міру прогресування процесу та формування фіброзу співвідношення АсАТ / АлАТ може змінюватися. Оцінка показників вуглеводного та ліпідного обміну є обов’язковою, оскільки МАЖХП тісно асоціюється з інсулінорезистентністю, дисліпідемією та цукровим діабетом 2-го типу.

Провідним інструментальним методом первинної діагностики МАЖХП залишається ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Сонографічними ознаками стеатозу є підвищення ехогенності печінкової паренхіми, зниження чіткості судинного малюнка та дистальне затихання ультра­звукового сигналу [2, 9]. Водночас чутливість методу є обмеженою при легкому ступені жирової інфільтрації, а також у пацієнтів із вираженим ожирінням [9]. Крім того, ультразвукове дослідження не дозволяє достовірно оцінити ступінь фіброзу печінки.

Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія мають вищу діагностичну точність щодо виявлення стеатозу, однак через високу вартість та обмежену доступність не використовуються рутинно в повсякденній гастроентерологічній практиці [8, 10]. Магнітно-резонансна спектроскопія вважається одним із найточніших методів кількісної оцінки жирової інфільтрації печінки, проте використовується переважно в наукових дослідженнях.

Оцінка ступеня фіброзу печінки є одним із ключових етапів діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки, оскільки саме вираженість фібротичних змін визначає прогноз захворювання, ризик розвитку цирозу та гепатоцелюлярної карциноми, а також подальшу тактику ведення пацієнта [8, 11]. З огляду на інвазивність біопсії печінки та обмеження її рутинного застосування, у сучасній гастроентерологічній практиці все більшого значення набувають неінвазивні методи оцінки фіброзу.

Одним із найбільш поширених розрахункових індексів є FIB-4, який базується на поєднанні віку пацієнта, рівнів АсАТ та АлАТ, а також кількості тромбоцитів [12]. Перевагою цього індексу є простота розрахунку та використання загальнодоступних лабораторних показників, що робить його зручним інструментом для первинної стратифікації ризику на амбулаторному етапі. Низькі значення FIB-4 з високою ймовірністю виключають наявність значущого фіброзу [11, 12], тоді як високі показники вказують на необхідність подальшого поглибленого обстеження. Водночас слід враховувати обмеження методу, зокрема зниження точності у молодих пацієнтів та можливий вплив супутніх запальних процесів.

Іншим широко використовуваним індексом є NAFLD Fibrosis Score, який, крім віку та лабораторних показників, враховує індекс маси тіла, наявність цукрового діабету або порушеної толерантності до глюкози, а також рівень альбуміну [2, 13]. Такий комплексний підхід дозволяє більш точно оцінити ризик наявності вираженого фіброзу у пацієнтів із МАЖХП, особливо в осіб із метаболічними порушеннями. Використання NAFLD Fibrosis Score рекомендоване міжнародними настановами як перший етап неінвазивної діагностики, що дає змогу зменшити кількість необґрунтованих направлень на біопсію печінки. Разом з тим, як і у випадку з FIB-4, проміжні значення індексу потребують подальшої верифікації за допомогою інструментальних методів.

Транзиторна еластографія печінки є інструментальним методом, який дозволяє безпосередньо оцінити жорсткість печінкової тканини як сурогатний показник фіброзу [9, 10]. Метод ґрунтується на вимірюванні швидкості поширення зсувної хвилі крізь паренхіму печінки, що корелює зі ступенем фібротичних змін. Транзиторна еластографія характеризується високою відтворюваністю, неінвазивністю та можливістю багаторазового застосування для динамічного спостереження пацієнтів [10]. У практиці гастроентеролога цей метод дозволяє ефективно ідентифікувати пацієнтів зі значущим фіброзом або цирозом та своєчасно направляти їх до спеціалізованих центрів.

Разом з тим результати еластографії можуть зазнавати впливу низки чинників, зокрема вираженого запального процесу, застійних явищ у печінці, а також надмірної маси тіла. Тому інтерпретація отриманих даних повинна здійснюватися з урахуванням клінічного контексту та результатів інших методів обстеження.

У сучасних рекомендаціях підкреслюється доцільність поєднаного використання розрахункових індексів та інструментальних методів. Такий поетапний підхід дозволяє на першому етапі виділити пацієнтів із низьким ризиком прогресування захворювання, а на другому — зосередити увагу на групі високого ризику, яка потребує інтенсивнішого спостереження та спеціалізованої допомоги. Використання неінвазивних методів оцінки фіброзу печінки значно зменшує потребу в біопсії, підвищує безпеку пацієнтів та оптимізує використання ресурсів системи охорони здоров’я.

Сучасний підхід до діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки передбачає поєднання клінічної оцінки, лабораторних досліджень та неінвазивних методів візуалізації. Основною метою гастроентеролога є не лише підтвердження наявності стеатозу, але й своєчасне виявлення пацієнтів із прогресуючим перебігом захворювання. Саме тому оцінка фіброзу печінки розглядається як ключовий етап діагностичного алгоритму. Раціональне використання доступних неінвазивних методів дозволяє оптимізувати маршрутизацію пацієнтів, зменшити потребу в інвазивних втручаннях та підвищити ефективність спостереження.

Обговорення

Проведений аналіз літературних джерел засвідчив, що МАЖХП у більшості випадків характеризується безсимптомним або малосимптомним перебігом, що значно ускладнює її раннє виявлення. Клінічні прояви захворювання є неспецифічними та не дають змоги достовірно визначити ступінь структурних змін печінки без використання додаткових методів обстеження.

Встановлено, що лабораторні показники, зокрема активність трансаміназ, мають обмежену чутливість і специфічність щодо діагностики МАЖХП, особливо на ранніх стадіях захворювання. У значної частини пацієнтів рівні печінкових ферментів можуть залишатися в межах референтних значень, незважаючи на наявність морфологічних змін у печінці.

Аналіз інструментальних методів показав, що ультра­звукове дослідження залишається основним методом первинного виявлення стеатозу печінки, проте не забезпечує достовірної оцінки ступеня фіброзу. Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія мають вищу діагностичну точність, однак їх використання в рутинній практиці обмежене.

Особливу діагностичну цінність, за даними проаналізованих досліджень, мають неінвазивні методи оцінки фіброзу печінки. Використання розрахункових індексів FIB-4 та NAFLD Fibrosis Score дозволяє ефективно стратифікувати пацієнтів за ризиком наявності значущого фіброзу та визначити потребу в подальшому поглибленому обстеженні. Транзиторна еластографія продемонструвала високу інформативність у виявленні помірного та вираженого фіб­розу, що робить її важливим інструментом у сучасних діагностичних алгоритмах МАЖХП.

Отримані результати свідчать про доцільність поєднаного використання клінічних даних, лабораторних показників та неінвазивних інструментальних методів для оптимізації діагностики МАЖХП та своєчасного виявлення пацієнтів із високим ризиком прогресування захворювання [8, 14, 15].

Висновки

Таким чином, МАЖХП є поширеним і клінічно значущим захворюванням, яке потребує комплексного підходу до діагностики. Поєднання клінічних даних, лабораторних показників, методів візуалізації та неінвазивної оцінки фіброзу печінки дозволяє своєчасно виявляти пацієнтів із високим ризиком прогресування та визначати оптимальну тактику їх подальшого ведення.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 19.01.2026
Прийнято до друку/Accepted: 21.01.2026