Сучасний стан проблеми ортопедичної допомоги дітям з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями

Вступ

Органічні ураження головного мозку (ОУГМ) у дітей досить часто призводять до порушення роботи їх опор­но-рухового апарату. Найбільш тяжким захворюванням вважають дитячий церебральний параліч — найпоширенішу вроджену патологію, що викликає моторні порушення. Нині в Україні з року в рік зростає кількість дітей з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями. Це є од­нією з головних причин інвалідизації серед дітей. Чимало науковців зосереджують увагу на дослідженні процесу виникнення рухових порушень при ОУГМ, а також методів їх діагностики та лікування. Водночас вони акцентують увагу на соціальному значенні цієї проблематики, що відображається в можливості інтеграції дітей з ОУГМ в освітні установи, підтримки їх сімей та створення належних передумов для повноцінної життєдіяльності.

Мета роботи: розкриття сучасного стану проблеми ортопедичної допомоги дітям з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями.

Об’єкт і методи дослідження

У процесі дослідження використані такі методи: узагальнення, систематизації, системний, логічний, діалектичний та аналітичний.

Результати та їх обговорення

На думку науковців, найголовнішим відхиленням в опорно-руховій системі у дітей з ОУГМ є розвинення плосковальгусної деформації стоп, яка становить 16–35% усієї ортопедичної патології у цієї групи хворих. Особливостями розвитку стоп у дітей з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями, є те, що від народження стопи мають нормальну форму і лише пізніше, у процесі росту дитини на фоні м’якотканинного дисбалансу відбувається формування порушення форми та функції стопи, особливо в період активного росту. Це призводить до розвитку певної деформації стопи — еквінусної, плосковальгусної, еквіноварусної або кавоварусної. Сьогодні дослідники констатують негативні (біомеханічні, функціональні) наслідки деформації стоп на акт опори та ходьби в цієї категорії дітей та розглядає можливі результати їхнього консервативного чи хірургічного лікування [1].

Своєчасне і адекватне надання ортопедичної допомоги є критично важливим для зниження негативного впливу рухових порушень на життя дитини. Ортопедичне лікування включає фізіотерапію, використання ортопедичних пристроїв, масаж, лікувальну фізкультуру та медикаментозне лікування, спрямоване на зниження м’язового тонусу та поліпшення рухових функцій. Фізіотерапія як один з основних компонентів реабілітації включає використання спеціальних вправ для зміцнення м’язів, покращення гнучкості суглобів та зниження спастичності. Ортопедичні пристрої, як-от ортези, шини та спеціальні крісла-коляски, допомагають підтримувати правильне положення тіла, знижують ризик деформацій та поліпшують мобільність [2].

Важлива роль своєчасної ортопедичної допомоги дітям з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями, пов’язана з її позитивним впливом на якість життєдіяльності таких дітей. Забезпечення адекватної реабілітації дає можливість покращити моторні функції, зменшити вираженість болю, а також самостійність дітей у повсякденній життєдіяльності. Це, на нашу думку, забезпечує сприятливий ефект у процесі їхньої адаптації в суспільстві за рахунок зниження ризику соціальної ізоляції, що загалом здатне покращувати психоемоційний стан дітей з ОУГМ.

Найбільш ефективними засобами лікування дітей з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями, вважають хірургічні методи. Найпопулярнішими серед них є ортопедична корекція, спрямована на усунення вкорочення м’язів і кісткових деформацій. Метою цих операцій у дитини з потенціалом до ходьби в майбутньому є поліпшення можливості пересування. Для дітей, у яких немає перспективи самостійної ходьби, метою оперативного втручання може бути поліпшення можливості сидіти, полегшення виконання гігієнічних функцій, а також, у ряді випадків, усунення больових синдромів. Найбільш розповсюдженими є операції, спрямовані на корекцію дислокації кульшових суглобів, подовження чи перенесення сухожиль, для зниження гіпертонусу спастичних м’язів, а також кісткові остеотомії для усунення кісткових деформацій [3, 4].

Важливим напрямом новітньої медицини в процесі розв’язання діагностично-лікувальних задач вважається аналіз даних літератури та власних результатів досліджень, розроблення певних концептуальних підходів і алгоритмів, завдяки яким на практиці розкривається можливість використання максимально повного набору лікувальних заходів, спрямованих на корекцію та профілактику розвинення вторинних деформацій стопи і нижньої кінцівки загалом, завдяки чому значно підвищується якість життя пацієнта [5, 6]. Щодо складних станів порушень опорно-рухового апарату у дітей з ОУГМ загальновизнано, що діти потребують тривалого, постійного і комплексного лікування різними консервативними (ортезування, лікувальна фізкультура, коригувальна гімнастика, стрейчинг, тейпування, ботулінотерапія, гідрокінезотерапія, масаж, голкотерапія та багато іншого) та хірургічними методами. Незважаючи на значні зусилля, спрямовані на профілактику та усунення деформації стоп у дітей з ОУГМ консервативними методами, у значної їх частини доводиться виконувати різні варіанти хірургічних втручань [7].

У процесі дослідження вітчизняних наукових джерел можна помітити, що в них немає жодних вказівок на використання уніфікованого механізму діагностики та ортопедичного лікування дітей з ОУГМ. Варто наголосити, що оцінювання початкового ортопедичного статусу в зазначених пацієнтів, а також прогнозування перспектив корекції цієї патології стоп залежать від віку дитини, форми церебрального паралічу (спастична, дискінетична, атаксична, їх поєднання) та вираженості спастичності м’язів, ступеня вираженості деформації стоп, анатомічного типу ураження (моноплегія, диплегія, геміплегія, подвійна геміплегія), поєднання з психічними розладами, наявності супутньої патології (порушення зору, слуху, епілепсія тощо) [8, 9].

Ортопедична допомога також включає мультидисцип­лінарний підхід, що передбачає співпрацю ортопедів, нев­рологів, фізіотерапевтів, логопедів та психологів. Такий підхід дозволяє забезпечити комплексне лікування та реабілітацію, що враховує всі аспекти здоров’я та розвитку дитини. Індивідуальні реабілітаційні програми, розроблені з урахуванням специфіки рухових порушень та потреб кожної дитини, забезпечують максимальну ефективність лікування [10]. Розробка індивідуальних реабілітаційних програм є необхідною для ефективного лікування дітей з руховими порушеннями. Кожна дитина має унікальні потреби та особливості, тому реабілітаційний план повинен бути адаптований до конкретного випадку. Індивідуальні програми включають фізичні вправи, ортопедичну корекцію, масаж, лікувальну фізкультуру та медикаментозне лікування, що разом сприяє поліпшенню рухових функцій та якості життя пацієнтів [11].

Л.В. Мороз зазначає, що одні науковці в умовах санаторію рекомендували після оперативного втручання в дітей з ОУГМ застосовувати пелоїд у комбінації з магніто- та бальнеотерапією, гіпсовою й ортопедичною корекцією. Група вчених для корекції рухових і мовних порушень застосовувала метод штучної локальної гіпотермії, позитивний ефект якої, перш за все, виявлявся у значному зниженні спастичності м’язів-синергістів, що впливало на зміну нейроортопедичного статусу дітей з ОУГМ (збільшувався об’єм рухів у суглобах, значно зменшувалися контрактури), досягненні значного регресу гіперкінезів. Для зменшення вираженості рефлекторних і артрогенних контрактур, підготовки кінцівок до консервативного ортопедичного режиму, а також до хірургічного лікування науковці рекомендують застосовувати парафінові та озокеритові аплікації, гарячі обгортання кінцівок. При цьому до теплолікування слід вдаватися безпосередньо перед накладанням гіпсових пов’язок. Ряд авторів рекомендує займатися лікувальною фізкультурою і робити масаж на тлі спеціального ортопедичного режиму, який сприяє усуненню та профілактиці контрактур, деформацій, відновленню функціональних і компенсаторно-пристосувальних можливостей опорно-рухового апарату. Ці завдання вони пропонують розв’язувати за допомогою консервативного ортопедичного лікування з використанням ортопедичного укладання і спеціальних технічних засобів. Водночас науковці вказують на використання протезно-ортопедичних апаратів, туторів, шин, лонгет, щитів, які призначені для пасивної фіксації певних частин тіла в необхідному положенні. При цьому зазначені технічні засоби повинні бути виготовлені з відповідного матеріалу (монолітного листового поліетилену, вініпласту та ін.), що дозволить забезпечити зручність перебування і пересування у них дітей з ОУГМ [12].

За даними М.Л. Щербак та співавторів, в ортопедо-травматологічному відділенні обласної дитячої лікарні м. Мукачево прооперовано 75 хворих з різними формами дитячого церебрального паралічу, у яких відмічали порушення статико-динамічної функції опорно-рухового апарату нижніх кінцівок. З них спастичний тетрапарез реєстрували у 26 (34,6%) пацієнтів, нижній парапарез — у 28 (37,4%), спастичний геміпарез — у 21 (28%). Вік дітей становив 4–10 років: 4–6 років — 51 (68%), 7–10 років — 24 (32%). Хлопчиків серед них було 42 (56%), дівчаток — 33 (44%). Корекцію множинних контрактур нижніх кінцівок проводили послідовно, за принципом «згори донизу». Виконували операції на сухожилках та м’язах (міотенотомія, тенопластика, сухожилкові — м’язова транспозиція), кістках та суглобах. При спастичному вивиху стегна проводили відкрите усунення вивиху, вкорочуючу остеотомію стегнової кістки із наступним металеосинтезом, при згинально-привідній контрактурі стегна та колінних суглобів — міотомію адукторів та фасціотомію сухожилків — згиначів гомілки. Еквінусну поставу усували шляхом ахілопластики та операції Страйєра, яку вважають більш фізіологічною. У всіх випадках у подальшому накладали відповідні гіпсові пов’язки на 6 тиж, надалі проводили реабілітаційне лікування в центрі реабілітації та ортезування і забезпечення ортопедичним взуттям [13].

Отже, ОУГМ в сучасних умовах вважається серйозною проблемою та потребує більшої уваги та своєчасного втручання. Усвідомлення механізмів розвитку ОУГМ стимулює розробку дієвих методів профілактики, діагностики, реабілітації та ортопедичної допомоги, що дозволяє покращити якість життєдіяльності дітей з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями.

Висновок

Проблема ОУГМ у дітей, які супроводжуються руховими порушеннями, потребує комплексного підходу, що передбачає дослідження їх появи і впливу різних чинників на розвиток патології, а також оцінювання дієвості наявних методів діагностики, лікування та надання ортопедичної допомоги. Так, забезпечення належного лікування і реабілітації, а також надання ортопедичної допомоги дітям з ОУГМ, відіграє важливу роль у забезпеченні їх пов­ноцінного розвитку та соціальної адаптації в суспільстві. Тому з метою досягнення найвищої ефективності лікування ОУГМ у дітей, які супроводжуються руховими порушеннями, слід використовувати цілий комплекс процедур, зокрема фізіотерапевтичні заходи, ортезування, масаж, лікувальну гімнастику в поєднанні із застосуванням різних лікарських препаратів. Розробка та впровадження персональних реабілітаційних та ортопедичних програм для кожної окремої дитини дає можливість досягнути суттєвих успіхів у процесі відновлення моторних функцій. Комплексне оцінювання результатів лікування та ортопедичної допомоги дітям з ОУГМ, які супроводжуються руховими порушеннями, дозволяє забезпечити високу ефективність реабілітаційних та ортопедичних заходів, а також сприяти їхній соціальній адаптації в суспільстві.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 15.01.2026
Прийнято до друку/Accepted: 17.01.2026