Безперервний професійний розвиток лікарів в Україні: досвід, сприйняття та бар’єри

Вступ

Безперервний професійний розвиток (БПР) лікарів є важливою складовою частиною надання якісних медичних послуг та розвитку системи охорони здоров’я загалом. Система БПР у широкому розумінні визначається як інфраструктура для забезпечення постійної навчальної діяльності медичних працівників для підтримки та розвитку різноманітних знань і навичок для задоволення потреб пацієнтів і захисту населення.

Огляд міжнародних досліджень показав, що в багатьох країнах світу запроваджуються обов’язкові вимоги до БПР для всіх лікарів [10, 12]. Попри те що ця формальна вимога не завжди отримує схвальні відгуки з боку медичної спільноти, впровадження БПР загалом чинить багато позитивного впливу на систему охорони здоров’я [4, 5, 11]. Лікарі погоджуються, що БПР є важливим як для підтримки високого рівня компетентності та відповідності сучасним вимогам, так і особистого розвитку та стійкості в умовах постійних викликів [12, 13].

Нарешті, міжнародний досвід засвідчив, що існує позитивний зв’язок між участю лікарів у БПР та покращенням надання медичних послуг і результатами для пацієнтів [6, 14].

В Україні система підвищення кваліфікації лікарів зазнала значних змін протягом останніх років, з поступовим переходом до запровадження БПР.

У попередній системі лікарі були зобов’язані один раз на 5 років проходити обов’язкові курси підвищення кваліфікації протягом 4 тиж, а в період між цими курсами лікар міг не брати участі в освітніх заходах. На зміну цього підходу 6 років тому в Україні була запроваджена система БПР, яка є новим підходом для українців. Нова система передбачає, що замість формального навчання лікарі постійно розвивають свої компетентності. Законодавство щодо системи БПР в Україні постійно удосконалюється, додаються нові формати навчання, нові учасники цієї системи. Зокрема, система БПР почала поширюватися також і на професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у сфері охорони здоров’я, та молодших спеціалістів з медичною освітою [2, 3]. Крім того, у 2023 р. почала впроваджуватися електронна система БПР, де реєструються як провайдери, так і медичні фахівці для управління своїм професійним розвитком та особистим освітнім портфоліо [1]. Усі ці зміни впливають як на процес навчання лікарів на заходах БПР загалом, так і сприйняття та мотивацію до навчання.

Мета дослідження: вивчення досвіду, ставлення, мотивації та перешкод у навчанні лікарів на заходах БПР в умовах трансформації системи БПР в Україні.

Об’єкт і методи дослідження

Об’єктом дослідження є лікарі, які навчаються на заходах БПР в Україні.

Предметом дослідження є досвід навчання лікарів на заходах БПР, їх мотивація до навчання та перешкоди на цьому шляху.

Для досягнення поставленої мети дослідження обраний такий метод дослідження, як емпіричне дослідження: кількісне кроссекційне дослідження у вигляді онлайн-анкетування лікарів шляхом самозаповнення через Google Forms. Анкета поширювалася через соціальні мережі та знайомих лікарів. Метод дослідження мав кількісний характер і передбачав використання нестандартизованої анкети з різними типами запитань.

Описані обмеження дослідження: нерепрезентативність вибірки через добровільну участь, складність деталізації результатів за регіонами і спеціальностями, суб’єктивність відповідей респондентів. Водночас методологія забезпечила швидкий і масштабний збір даних, дотримання принципів анонімності, що сприяло отриманню відвертих відповідей.

Період проведення анкетування: з 30 грудня 2024 до 20 лютого 2025 р.

Результати

У дослідженні взяли участь 646 респондентів (серед яких жінки становили 76%, чоловіки — 24%). Вік їх коливався в діапазоні 20–60 років і старше з найбільшою часткою респондентів (56%) віком 30–49 років. Учасники представляли всі області та регіони України, найбільша кількість була з Рівненської обл. (19%), м. Київ (14%) та Дніп­ропетровської обл. (9%). Респонденти працюють на різних рівнях медичної допомоги, а саме 36% — на первинному, 45% — на вторинному рівні, 19% обрали інше.

Серед респондентів найбільше було сімейних лікарів (24%), лікарів-акушерів-гінекологів (7%), анестезіологів, педіатрів та терапевтів (по 6%). Стаж роботи респондентів становив від 1 до 47 років. При цьому медіана значень становила 16 років, а мода — 20 років.

У першому блоці анкетування питання стосувалися безпосередньо заходів БПР, їх видів, форматів та провайдерів.

Респонденти проходили навчання у різноманітних провайдерів. Серед обраних провайдерів факультети післядипломної освіти медичних університетів посіли 1-ше місце (58%), дещо менше відповідей набрали приватні провайдери (55%) і професійні асоціації (52%). Далі йдуть громадські організації (38%), державні органи й установи (37%) та міжнародні проєкти (32%).

Респонденти також проходили різноманітні заходи, зокрема найбільша кількість учасників (73%) відвідували конференції, 67% — вебінари, 62% — майстер-класи, 61% — електронні навчальні курси, 43% — тренінги, 34% — фахові (тематичні) школи та 26% — семінари.

Лікарі переважно надавали перевагу онлайн (41%) або змішаному формату (43%). Офлайн-формату надали перевагу 16% респондентів.

На питання, чи навчалися респонденти впродовж останніх 2 років на заходах БПР за кордоном, лише 30% дали позитивну відповідь (при цьому 15% — лише онлайн, 5% — офлайн, а 10% — і офлайн, і онлайн). Решта 70% зазначили, що не навчалися на заходах БПР за кордоном.

У другому блоці дослідження оцінювалися мотивація лікарів до навчання на заходах БПР, а також перешкоди на цьому шляху.

Мотивація лікарів до навчання переважно пов’язана з практичною необхідністю знань для роботи (52%) та формальною вимогою накопичення балів БПР (28%). Проте також існує частка внутрішньої мотивації — інтерес до тем та прагнення саморозвитку.

Основними перешкодами участі в БПР, за результатами дослідження, є фінансові витрати (63%), нестача часу (59%), а також низька якість окремих заходів (22%). Крім того, чверть лікарів не отримують підтримки від роботодавця для проходження навчання.

Серед тематики заходів БПР, яка найбільше цікавить респондентів, на 1-му місці клінічні навички за основною спеціальністю (88%), далі йдуть клінічні навички за суміжними спеціальностями (41%), управління в охороні здоров’я (29%), міжособистісна комунікація (28%) та цифрові інструменти і навички (27%).

У третьому блоці досліджувалася оцінка наявної системи БПР та ставлення лікарів до неї.

Лікарі в цілому позитивно оцінюють доступність заходів БПР (середній бал 4,08 з 5), проте якість (середній бал 3,77) та відповідність потребам цих заходів (середній бал 3,7) оцінено нижче. Акредитація заходів у системі БПР є надзвичайно важливою для респондентів (середній бал 4,36 із 5) (рис. 1).

Рисунок 1. Розподіл відповідей за шкалою Лайкерта щодо оцінки доступності, якості заходів БПР, відповідності їх потребам та щодо того, наскільки важливо для лікарів, аби заходи БПР були акредитовані та давали офіційні бали

Лікарі загалом позитивно оцінюють розвиток системи БПР в Україні впродовж останніх 3 років (середній бал 3,77 із 5), а ставлення до запровадження електронної системи БПР має високе значення (середній бал 4,14) (рис. 2).

Рисунок 2. Розподіл відповідей за шкалою Лайкерта щодо оцінки розвитку системи БПР в Україні та запровадження електронної системи БПР

Обговорення

Лікарі України мають широкий вибір провайдерів і форматів навчання, що загалом відповідає розподілу відповідей у питанні про те, в яких провайдерів проходили навчання респонденти. Така можливість — це не лише обрання тематики, яка відповідає потребі лікаря саме в цей момент часу, але і конкуренція між провайдерами і форматами. З огляду на відповіді респондентів про важливість якісних заходів, імовірно при обранні курсу вони будуть обирати тих провайдерів, у яких ця якість вища (з огляду на попередній досвід, рекомендації колег тощо).

У зарубіжних джерелах також відмічаємо, що широкий вибір провайдерів важливий для конкуренції поміж ними заради якості, гнучкості в навчанні, можливості для лікарів обирати зручний формат, тривалість, зміст навчання. Для належного розвитку системи БПР повинна бути гнучкість у сприянні участі лікарів, така як широкий вибір провайдерів, зручне розташування, онлайн-формати і, найголовніше, інтеграція заходів БПР з повсякденною робочою практикою [15].

Можливість навчатися онлайн є значною перевагою для лікарів, адже питання доступності, у тому числі фізичної, є важливим для респондентів. Саме тому більшість респондентів дослідження обрали онлайн або змішані формати навчання, і такі гібридні формати потребують подальшого розвитку та уваги. Це узгоджується з думкою лікарів в Ірландії, які також відмітили проблеми з технічною та географічною доступністю як важливі перешкоди на шляху навчання [7].

Мотивація є важливим фактором успішності навчання. Дослідження показало, що дійсно на 1-му місці лікарів мотивує прагнення до необхідних у роботі знань. Проте на 2-му місці респондентів спонукало накопичення балів БПР, тобто виконання формального обов’язку щодо БПР. Проте дані літератури мають протилежне ранжування — так, у своєму дослідженні К. Макдугал та співавтори звернули увагу на сприйняття обов’язкового БПР як більш формальної вимоги, а не реального прагнення до знань [11].

Ця думка також співпадає з даними з Ірландії, де лікарі, звісно, цінують та вважають важливим БПР, але для багатьох формальний процес БПР сприймається лише як бюрократична процедура, яка створює більше роботи для лікарів, ніж надає переваг. У дослідженні Г. Генлона та колег проводилося вивчення ставлення лікарів до БПР, яке показало, що лікарі висловлюють розуміння та позитивне сприйняття необхідності БПР, водночас ставлячи під сумнів необхідність формальної системи збору кредитів [7].

Дослідження чітко окреслило бар’єри, що перешкоджають навчатися на бажаних курсах і форматах, які першочергово зумовлені фінансовими можливостями та браком часу. Подібні до зазначених українськими лікарями бар’єри на шляху БПР притаманні й іншим країнам світу [7–9, 16].

Більшість лікарів у дослідженні у Великобританії вказали на брак часу, а також недостатнє клінічне охоплення, відсутність фінансування, мотивації та віддаленість від основних навчальних центрів як основні перешкоди в навчанні [8].

Важливо відмітити, що дані дослідження закцентували увагу на тому, що низька якість заходів також демотивує лікарів і є перешкодою до якісного БПР.

Таким чином, розуміння потреб і бар’єрів для БПР серед лікарів є важливою передумовою для розробки ефективних освітніх і навчальних програм, які охоплюють їхню професійну практику, а також для підтримки лікарів на шляху до успішної переатестації.

Бачення респондентів щодо подальшого розвитку дозволяє зрозуміти — українські лікарі потребують доступу до якісного безкоштовного навчання, яке включає не тільки клінічні питання за їх спеціальністю, а і сприятиме розвиткові їх управлінських та етичних компетентностей. Вони очікують індивідуалізованих освітніх траєкторій, які відповідатимуть реальним потребам, а не лише формальним вимогам.

Респонденти також висловили впевненість, що якісні заходи БПР безпосередньо покращують і якість медичних послуг для пацієнтів: користь для пацієнта від фахового лікаря, який володіє найновітнішими знаннями, має бути пріоритетною.

Висновок

БПР — важливий інструмент індивідуального зростання лікаря і підвищення якості медичної допомоги і пацієнтського досвіду. Постійне навчання дозволяє медичним фахівцям володіти сучасними знаннями та забезпечувати потреби пацієнтів у кращій допомозі. Згідно з міжнародними дослідженнями, поєднання внутрішньої мотивації і зовнішнього регулювання з орієнтацією на реальні потреби практиків — це основа ефективної системи БПР. В Україні система підвищення кваліфікації лікарів проходить етап трансформації і становлення системи БПР, що характеризується високою доступністю навчальних заходів, їх різноманіттям за темами та форматами. Проте питання якості навчального змісту і контроль провайдерів потребують додаткової уваги. Дослідження показало, що ключовими мотиваторами навчання є підвищення компетентності та формальне виконання вимог, тоді як основними бар’єрами залишаються фінансові витрати, брак часу, низька якість заходів і обмежена підтримка з боку роботодавців.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 21.12.2025
Прийнято до друку/Accepted: 23.12.2025