Особливості реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями

Вступ

На сьогодні розроблено досить багато методів реабілітаційного обстеження, спрямованих на визначення основ­них порушень життєдіяльності, здатності дитини до самообслуговування, її психологічного стану, визначення депресивних ознак при різних захворюваннях. На основі дослідження літературних джерел можна дійти виснов­ку, що головні обстеження при органічних ураженнях головного мозку покликані виявити порушення життєдіяльності, зокрема рівень самостійності дитини. Через це проблематика вивчення органічних уражень головного мозку у дітей відіграє головну роль у дослідженнях науковців, медиків та фахівців у сфері фізичної терапії. Зростання медико-соціальної ролі цієї проблеми зумовлене максимально точною діагностикою, вираженням та уточненням поширення органічних уражень головного мозку, а також з реабілітацією дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, з метою запобігання розвитку інвалідності.

Мета роботи: розкриття особливостей реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями.

Об’єкт і методи дослідження

У процесі підготовки статті використані такі методи: узагальнення, систематизації, системний, логічний, діалектичний та аналітичний.

Результати та їх обговорення

Ураження головного мозку зумовлені захворюванням нервової системи, при яких дитина не може повністю або частково здійснювати пересування, чути, говорити, знач­но помітний невідповідний віку інтелектуальний рівень. З роками динаміка світу, збільшення кількості дітей з органічними ураженнями головного мозку та різний рівень прояву патології наштовхують на вдосконалення і пошук різноманітних шляхів реабілітації, корекції, терапії цього захворювання. Людина, дитина — це індивідуум певного осередку суспільства, в якому функціонує, тому й підходи до лікування дитини з церебральним паралічем відрізняються та коригуються. Внаслідок цього відсутня комплексна система лікування, адже при органічних ураженнях головного мозку необхідно враховувати причини виникнення патології, покращення / погіршення, психофізіологічні особливості та потенціал дитини з інвалідністю. Також слід врахувати важливий фактор, що, окрім порушень з боку центральної нервової системи, протягом життя виникають зміни в нер­вових і м’язових волокнах, суглобах, зв’язках і хрящах [1].

Зазвичай доволі складно визначити час початку реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями. Згідно з традиційним підходом, реабілітацію слід розпочинати одразу після стаціонарного лікування або насамкінець процесу лікування. Усі реабілітаційні методи, які використовували в минулому (лікувальна фізкультура, процедури масажу та фізіотерапії), нині вважаються недостатньо ефективними. Це пов’язано з тим, що подібні методи неповною мірою виконують свої завдання, адже не знижують ризику втрати функції, яку було можливо відновити, — до часу виписки зі стаціонарного лікування у пацієнта втрачається нейропластичність. Через це новітні підходи передбачають необхідність початку реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку одразу з перших днів стабілізації її стану.

Головна мета реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, полягає в забезпеченні корекції, регенерації рухових порушень, можливості самостійного пересування, а також у забезпеченні суспільної адаптації із одночасним врахуванням їхніх індивідуальних особливостей. Важливу роль у роботі з дітьми з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, відіграє використання системного підходу до реабілітації та терапії, яку не варто обмежувати певною методикою або комплексом стереотипних одноманітних вправ.

Реабілітацію дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, слід розпочинати з детального реабілітаційного обстеження за допомогою різних методів, що дає можливість у подальшому розробляти програми з фізичної реабілітації, де прерогатива надається обстеженню тільки рухових функцій і сфери самообслуговування. На нашу думку, в таблиці найбільш вдало окреслено механізм реабілітаційного обстеження дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, що дозволяє провести точну оцінку рухової, психоемоційної сфери і сфери самообслуговування, а також відрізняти процес реабілітації такої дитини.

Таблиця. Схема реабілітаційного обстеження дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями [2]

Як зазначають І.О. Жарова та А.І. Безлегка, «першими та одними з основних методів терапії органічних уражень головного мозку, згідно з об’єднаними рекомендаціями International Liaison Committee on Resuscitation (ILCOR), а також European Resuscitation Council (ERC), на етапі гострої реабілітації є терапевтична гіпотермія; підтримання ефективної вентиляції та оксигенації; забезпечення адекватної системної перфузії; проведення плазмо- та гемотрансфузій за необхідності; забезпечення центрального судинного доступу; корекція метаболічних порушень; протисудомна терапія, седація та адекватна анальгезія. Одним із широко використовуваних методів терапії новонароджених, які перенесли тяжку асфіксію під час пологів, є контрольована гіпотермія. Метод гіпотермії має певну доказову базу, однак ефективний лише частково. За даними, лише 50% новонароджених, яким призначено терапевтичну гіпотермію, досягли покращення результату. Це підтверджує необхідність невідкладного пошуку нових методів терапії гострого періоду та подальшої реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, для запобігання розвитку віддалених наслідків гіпоксії» [3].

Актуальним напрямом терапії та реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, є використання методів, які комплексно впливають на основні регуляторні системи організму, не мають додаткового токсичного навантаження та максимально наближені до натуральних природних чинників, тобто відповідають основним принципам біорегуляційної корекції. Одним із таких методів є метод фізичної терапії, в основі якого лежить біологічна вроджена функція — м’язова діяльність — у різних її проявах, і є одним із найпотужніших засобів у процесі формування організму, підвищення його захисно-пристосувальних властивостей, які значною мірою визначають рівень фізичного розвитку та стану здоров’я [4, 5].

У процесі визначення найбільш дієвих методів, які дозволяють забезпечити покращення стану здоров’я дитини з органічними ураженнями головного мозку, зниження ризику появи побічних ускладнень і допомоги у психо­емоційному розвитку, важливу роль відіграють фізична терапія і методики її виконання. На нашу думку, найефективнішими методами реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, слід вважати такі:

1. Метод Бобат-терапії — це нейророзвиваюча терапія, яка ґрунтується на чітких принципах: знання нормального та патологічного розвитку дитини, а також аналіз рухів, проведення терапії в повсякденній ситуації дитини, розширення власної ініціативи та самостійних дій дитини, діалогічний спосіб дій, повне включення батьків. Такий підхід спрямовано на регуляцію сенсомоторних компонентів м’язового тонусу, блокування патологічних рухових стереотипів, забезпечення постурального контролю, тобто на ті компоненти, які найбільш імовірно порушуються при ураженні нервової системи. Фізична терапія дитини з органічними ураженнями головного мозку повинна проходити в такій послідовності, у якій відбувається нормальний розвиток дитини: тримання голови, перевертання, положення сидячи, рачкування, положення стоячи, ходьба, біг, стрибки. Концептуальність підходу полягає в тому, що в момент, наприклад, уміння дитини перевертатися, необхідно переходити до тренувань над наступним рівнем — положення сидячи [6].

2. Кондуктивна педагогіка, або Метод Петьо — методика ритмічного спонукання, що має цілісний підхід до розвитку дитини та не розділяє душу, тіло і свідомість. Дослідження автора показали ефективність кондуктивної педагогіки при групових заняттях чисельністю 10–25 дітей та залучення батьків до розвитку здібностей дитини в домашніх умовах. Методика включає блоки з комплексу вправ та занять, які проводяться в ігровій формі та підбираються залежно від патології дитини, її рухових та інтелектуальних можливостей. Комплекс вправ базується на фізіологічних рухах та задіюється різноманіття предметів (м’яч, гімнастична палка, гімнастична лава). Фізичні вправи мають вигляд фіксації дитини в певному вихідному положенні в спеціальній позі рефлексу, що визначається індивідуально залежно від рухових порушень й інтенсивності відповідних рефлекторних реакцій. Цей метод дає змогу відновити природні моделі руху, оскільки впливає на вже наявні нервові зв’язки на різних рівнях тіла [7].

3. Сенсорна інтеграція — результат процесу об’єднання двох та більше сенсорних функцій, який упорядковує та організовує різноманітні враження і створює передумови для успішної адаптації до навколишнього середовища, ефективного сенсорно-моторного та емоційно-інтелектуального розвитку. Сенсорна інтеграція стосується переважно тактильного, вестибулярного, пропріоцептивного чуття. Метою методики є підвищення здатності дитини сприймати й організовувати сенсорну інформацію, вироб­лення адаптивних реакцій відповідно до її психоневрологічних потреб, що забезпечує спрямованість та поступальність рухових актів і лежить в основі набуття практичних навиків та соціалізації. Важливо те, що методика сенсорної інтеграції сприяє розвиткові комунікативних навичок та соціалізації, адже в ній закладена можливість проводити групові заняття, на яких розвиваються навички поведінки в малих групах. Після подібних занять у більшості дітей підвищується пізнавальна активність, покращується зорове сприйняття форми, кольору, розміру та просторових відношень предметів, з’являється орієнтовна реакція на оточення, поведінка стає більш цілеспрямованою, підвищуються самостійність і самооцінка [8].

Беручи до уваги все вищенаведене, можна виділити головні переваги кожного методу реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями. Це дозволить скоригувати способи реабілітації таких дітей та сприятиме комплексності та більш ефективній реабілітації. Відтак, на нашу думку, серед таких переваг є забезпечення участі близьких у розвитку дитини, використання діалогічного методу; розвиток навиків комунікації та соціальної адаптації, покращення пізнавальної активності, просторового уявлення та реакції на оточуючих; синхронне використання біохімічних коригувань і заходів лікувального характеру; розробка і відновлення належної системи руху; використання цілісного підходу до процесу лікування; розслаб­лення м’язових тканин та їх відновлення; визначення правильності рефлексів та фізіологічних рухів, а також унормування м’язового тонусу.

Поєднуючи реабілітацію з уніфікованими методами лікування, є можливість розробити та запропонувати для застосовування у сфері неонатології та педіатрії концепцію нового підходу в реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями. На основі новітніх даних можна говорити про дієвість такої різноспрямованої реабілітації, що характеризується її здатністю стимулювати зворотний напрям розвитку клінічних симптомів захворювання шляхом запобігання хронічній патології.

У реабілітаційний процес дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, активно впроваджується використання Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності, здоров’я дітей та підлітків, яка походить від Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я і призначена для обліку характеристик розвитку дитини та впливу на неї навколишнього середовища. Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності, здоров’я дітей та підлітків розширює зміст класифікації за допомогою додавання більшої деталізації функцій і структур організму, активності, участі та факторів навколишнього середовища стосовно немовлят, дітей раннього, дошкільного, шкільного віку та підлітків. Також дає можливість спеціалістам різних напрямів розмовляти єдиною професійною мовою, підвищує їх взаємодію, обґрунтовує необхідність використання тих чи інших допоміжних засобів та сприяє максимальній реалізації дітей у суспільних реаліях, ураховуючи запит родини та дитини [9].

Під час вибору методів реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, необхідно враховувати загальні принципи, властиві ступеням та групам ураження: при функціональних ураженнях головного мозку у програмах реабілітації домінують методи, спрямовані на формування або згасання рефлексів; при травматичних ураженнях головного мозку основною є необхідність повного або часткового відновлення іннервації і, як наслідок, моторики; при органічних ураженнях головного мозку методики реабілітації проводяться безперервно, максимально стимулюючи стабілізацію імунної системи, активні фізіологічні та вікові реакції дитини і підтримання їх на постійному рівні гомеостазу [10].

Висновки

Таким чином, у програмах реабілітації дітей з органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями, відзначається суттєве відставання від потреб практичної медицини. Так, певна їх частина є переважно рекомендаційними, а інші ґрунтуються на використанні різноманітних інструментів та методів, не враховуючи при цьому взаємозалежності між порушеннями структур і функцій з активністю та участю. На нашу думку, використання вищенаведених методів, беручи до уваги їх переваги і ступінь органічних уражень головного мозку, дає можливість виконувати завдання, на яких ґрунтуються фізична терапія, лікування та реабілітація таких дітей, оскільки покращення соціальної адаптації та психоемоційного стану, зниження інвалідності виступають найголовнішим завданням, яке має виражатися в методах його реалізації.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 26.10.2025
Прийнято до друку/Accepted: 17.12.2025