Клінічні особливості порушень сечовипускання

Вступ

Порушення сечовипускання (ПС) (нетримання, часте або утруднене сечовипускання) спричиняє значний фізичний і психологічний дискомфорт, обмежує соціальну активність і може призвести до депресії та ізоляції. Крім цього, ПС може викликати серйозні ускладнення. Наприклад, затримка сечі, спричинена аденомою передміхурової залози (ПЗ), може призвести до гідронефрозу та ниркової недостатності. Збір анамнезу ПС є визначальною стадією діагностики. Лікар повинен одержати детальну інформацію стосовно симптомів, їх тривалості, потенційних причин та впливу на якість життя пацієнта. Добросовісний збір анамнезу дає можливість лікарю визначити попередню гіпотезу про причини порушення та необхідні подальші діагностичні заходи (проведення лабораторних аналізів, ультразвукового дослідження тощо).

Однак варто зазначити, що через брак фінансування чи усталені звички не завжди можлива повна діагностика, що може призвести до неправильного діагнозу та неефективного лікування. У той самий час, незважаючи на впровадження новітніх технологій, у деяких регіонах України не вистачає вузькопрофільних спеціалістів та обладнання для якісної діагностики та лікування. Отже, ПС виступає важливим індикатором проблем сечостатевої системи. Своєчасна діагностика та комплексне лікування сприяють не тільки усуненню симптомів, але й виявленню та лікуванню основного захворювання, запобігаючи розвитку ускладнень і значно покращуючи якість життя пацієнта.

Мета роботи: розкриття клінічних особливостей ПС.

Об’єкт і методи дослідження

У підготовці статті використані такі методи: узагальнення, систематизації, системний, логічний, діалектичний та аналітичний.

Результати та їх обговорення

Потреба в покращанні суспільного здоров’я вимагає використання диференційованого підходу до розв’язання проблеми, що передбачає обов’язкове врахування статево-вікових особливостей. Насамперед особливої уваги потребують розповсюджені та соціально важливі види патології. Серед таких захворювань — хвороби сечостатевої системи. ПС можуть бути пов’язані з неврологічними захворюваннями, цукровим діабетом, ожирінням та іншими станами, що робить їх важливим маркером для загальної оцінки здоров’я пацієнта.

Клінічні ознаки ПС різного ступеня вираженості найчастіше можуть відмічатися при запальних захворюваннях нижніх сечовивідних шляхів і бути проявом бактеріального циститу, простатиту й уретриту (як банального, так і зумовленого збудниками захворювань, що передаються статевим шляхом), виразки, туберкульозу сечового міхура (СМ) і ПЗ, абактеріального простатиту, наслідком гіпоксії та венозного застою детрузора, шийки, уретри і ПЗ. В основі патогенезу розладів функції нижніх сечовивідних шляхів при цьому лежать зміни захисного глюкозаміногліканового шару уротелія, впливу токсинів бактерій, прямий електролітний вплив на оголені нервові закінчення, вплив різко кислої сечі на слизову оболонку СМ. Подібні симптоми можуть бути наслідком проростання детрузора інвазивним раком СМ [1].

Ф. Костєв та співавтори (2018) за результатами даних 19 094 анкет, отриманих при популяційному дослідженні, проведеному в усіх регіонах України, установили, що у жінок віком старше 18 років ПС відмічають у 52,0% випадків. Підтверджено зростання поширеності ПС з віком: серед жінок віком 50–59 років частка випадків становить 57,6%, на 25% показник зростає в наступне десятиріччя (до 72,0%) і досягає 80,7% у віці старше 70 років. Серед жінок віком до 30 років ПС виявляли у 69,9% випадків (у 260 із 372), що обґрунтовує віднесення зазначеного вікового періоду до фактора ризику. Простежено особливості поширеності ПС за місцем проживання: серед мешканців міст показник становив 56,4±0,5%, серед сільських жителів — 47,0±0,5%. Визначено соціальний вектор опитаних жінок: переважна більшість мала середню та вищу освіту, були заміжніми (70,7%), мали 2–3 дітей (53,3%), превалювали у структурі пенсіонери (33,4%) та домогосподарки (28,5%). Недостатньо висока частка зворотного зв’язку (63,7%) підтверджує актуальність інформаційно-просвітницької роботи, від масштабності, доступності, змістовності та якості проведення якої залежать раннє виявлення патології, розуміння необхідності своєчасного звернення до лікаря й адекватне лікування [2].

Клінічний перебіг ПС може проявлятися різним, інколи парадоксальним поєднанням симптомів порушення накопичувальної й евакуаторної функції СМ з проявами полакіурії (88,8%), нічної полакіурії (83,2%), імперативних позивів (39%), нетримання сечі (56%), утрудненого сечовипускання (30%). У хворих виявлено достовірну кореляцію із «сателітними» сечовими симптомами, серед яких переважають відчуття неповного випорожнення СМ (64,9%), дискомфорт у сечовику (58,8%), цисталгія (44,7%), нічна поліурія (30,9%). Наявність тяжких дизуричних симптомів, особливо больового синдрому, тривалий перебіг захворювання та емоційне виснаження здатні провокувати поведінкові симптоми. Ці симптоми виявляють у 30,1% хворих з обмеженим питним режимом, у 26,5% пацієнтів, які використовують гігієнічні засоби (прокладки, підгузки), у 20,1% хворих з контрольними сечовипусканнями «на доріжку», у 12,7% хворих, які складають карти туалетів, у 14,3% — із «запобіжним» сечовипусканням [3].

ПС є головною причиною погіршення якості життєдіяльності чоловіків старшого віку. Чимало науковців обґрунтували, що поширеність та збільшення вираженості симптомів ПС зростають з віком. ПС суттєво впливають на різні сфери життя чоловіків похилого віку, зокрема посилюють фізичний та психоемоційний дискомфорт, соціальну дезадаптацію, а також сексуальну дисфункцію. У випадках, коли ПС супроводжуються іншими віковими захворюваннями (наприклад неврологічними), може знадобитися допомога кількох фахівців.

Ю.М. Бондаренко та співавтори (2018) досліджували функціональні зміни СМ залежно від віку і симптомів у разі гіперплазії ПЗ (ГПЗ). У I групу увійшли чоловіки віком 21–35 років, які госпіталізовані з різними передбачуваними порушеннями функцій нижніх сечовивідних шляхів, але порушення не підтверджені. У II групу увійшли чоловіки віком 53–75 років без ознак і симптомів ГПЗ. III група розподілена на 2 підгрупи. У ІІІ(а) підгрупу увійшли чоловіки віком 58–79 років з ГПЗ I–II ступеня іритативного типу, у III(б) підгрупу — чоловіки віком 58–75 років з ГПЗ I–II ступеня обструктивного типу. Результати обстеження хворих на ГПЗ з обструктивною формою свідчать про зниження тонусу СМ (під час наповнення знижений внутрішньоміхуровий тиск 0,38–0,4 кПа і напруга біопотенціалів детрузора 25 мкВ), СМ розтягнутий — перший поклик до сечовипускання виникає при 350 мл, наказовий позив — при 450 мл. Позиви до сечовипускання виникають при нижчому внутрішньоміхуровому тиску і низькій напрузі біопотенціалів, ніж у пацієнтів інших досліджуваних груп — 1,5 кПа і 43 мкВ — перший позив до сечовипускання і 6 кПа і 50 мкВ — наказовий позив до сечовипускання. Визначено, що у пацієнтів літнього віку на функцію нижніх сечовивідних шляхів накладаються патологічні зміни структури і функції ПЗ (доброякісна гіперплазія і злоякісні новоутворення), супутні запальні процеси [4].

Молоді чоловіки із ПС — група, яка відрізняється від чоловіків літнього віку з такими самими симптомами. У чоловіків літнього віку епідеміологічна картина передбачає, що основною патологією, швидше за все, є доброякісна ГПЗ. Отже, найбільш ймовірний діагноз може бути встановлений із високим ступенем впевненості і без необхідності додаткових досліджень. Проте у молодих чоловіків із симптомами з боку нижніх сечовивідних шляхів етіологія більш різноманітна. Встановити клінічний діагноз, який базується тільки на анамнезі та фізикальному дослідженні, часто неможливо. Водночас клінічне обстеження може допомогти виключити гострий простатит або рак ПЗ, але найчастіше жодних відхилень не виявляли. Діагноз часто є емпіричним, багато пацієнтів мають хронічний простатит, простатодинію, гіперактивний СМ або просто дисфункцію сечовипускання. Саме тому найчастіше призначають емпіричне та неефективне лікування. Детальні дослідження часто не проводять, вважаючи, що вони не будуть результативними, а остаточне хірургічне лікування зазвичай не розглядається [5].

Отже, ПС у молодих чоловіків — це стан, який відмічають не так рідко, як прийнято вважати, він має свої особ­ливості порівняно з проблемами, що виникають у старшому віці. У цій віковій групі рідко виявляють доброякісну ГПЗ, тому причинами зазвичай є інші фактори. На відміну від літніх чоловіків, у яких частіше виникають обструктивні симптоми, у молодих переважають іритативні симптоми: симптоми накопичення (часті та невідкладні позиви до сечовипускання, часте сечовипускання, іноді з нічними позивами) та симптоми випорожнення (слабкий або переривчастий струмінь, утруднений початок сечовипускання, відчуття неповного випорожнення міхура).

Клінічні особливості ПС залежать від основного захворювання та механізму ураження сечовидільної системи. Симптоми ПС поділяють на такі основні групи:

I. Симптоми накопичення (іритативні), пов’язані з порушенням функції накопичення сечі у СМ (гіперактивність, зниження еластичності). Симптоми наповнення зазвичай часто пов’язані із синдромом гіперактивного СМ, тоді як симптоми випорожнення можуть бути пов’язані із «симптомами обструкції». Симптоми наповнення виникають під час фази накопичення сечі, коли СМ наповнюється й утримує сечу, і зазвичай включають прискорене сечовипускання в денний час, ніктурію, імперативні позиви і нетримання сечі [6], а також часте сечовипускання (підвищення частоти денного сечовипускання). Зазвичай вважають патологією, якщо сечовипускання здійснюється частіше 8 разів на добу), нічне сечовипускання (часте пробудження вночі з потребою сечовипускання (>1–2 рази за ніч). Часто асоціюється із серцевою недостатністю, цукровим діабетом або віковими змінами), невідкладні позиви (раптове, сильне, нестерпне бажання, яке важко або неможливо стримати). Це ключовий симптом гіперактивного СМ, нетримання сечі (неконтрольоване витікання сечі, яке може бути стресовим, імперативним, змішаним та парадоксальним).

II. Симптоми випорожнення (обструктивні), пов’язані з утрудненням відтоку сечі через уретру (звуження, стиснення, порушення скорочення міхура). Ці симптоми виникають під час сечовипускання і проявляються повільним або слабким струменем сечі, переривчастим струменем, нерішучістю на початку сечовипускання і натуженням при сечовипусканні. Симптоми випорожнення можуть бути пов’язані з обструкцією відтоку з СМ або зниженням здатності СМ генерувати достатню силу для випорожнення [7]. Ці симптоми включають утруднений початок сечовипускання, слабкий або переривчастий струмінь сечі, напруження при сечовипусканні, відчуття неповного випорожнення СМ, а також термінальне крапання. Симптоми виникають після припинення сечовипускання і включають відчуття неповного випорожнення і підтікання або мимовільну втрату сечі, яка з’являється відразу після припинення акту довільного сечовипускання [5].

III. Іншими можливими симптомами можуть бути біль або печіння (відчуття болю або печіння під час сечовипускання, що часто вказує на інфекцію сечовивідних шляхів (цистит, уретрит)), зміни об’єму сечі.

Повна клінічна картина допомагає лікарю визначити можливу локалізацію проблеми (нирки, СМ, уретра, нервова система) та призначити відповідні діагностичні тести.

Висновки

Таким чином, клінічні особливості ПС включають часті або хибні позиви, біль та печіння при сечовипусканні, відчуття неповного випорожнення СМ, зміну характеру струменя сечі (слабкий, переривчастий), а також нетримання або затримку сечі. Додатковими симптомами можуть бути зміна кольору чи запаху сечі, біль у нижній частині живота або попереку, а також загальне нездужання та підвищення температури тіла. Ці симптоми можуть виникати окремо або в різних поєднаннях, що допомагає урологам у встановленні правильного діагнозу. Ступінь вираженості симптомів залежить від причини порушення та стадії захворювання. Діагностика ПС включає ретельний збір скарг, оцінку симптомів (наприклад за шкалою IPSS), лабораторні аналізи (загальний аналіз сечі) та інструментальні дослідження (ультразвукове дослідження, урофлоуметрія). Ретельне вивчення цих симптомів допомагає лікарю визначити тип патології, встановити причину та розробити індивідуальний план лікування, що є ключовим для покращення якості життя пацієнта.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 26.10.2025
Прийнято до друку/Accepted: 06.11.2025