Досвід застосування ВІТОПРИЛУ у пацієнтів з м’якою та помірною артеріальною гіпертензією (результати двомісячного спостереження)

Вступ

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) широко увійшли у практику лікування хворих з артеріальною гіпертензією (АГ), серцевою та нирковою недостатністю, у тому числі з цукровим діабетом, метаболічним синдромом, гіпертрофією лівого шлуночка (Meredith P.A., Elliott H.L., 1997; Mancia G. et al., 2007; Свіщенко Є.П. та співавт., 2008). За даними епідеміологічних досліджень, в Україні інгібітори АПФ призначають 35,4% пацієнтам з АГ у міській популяції та 39,5% в сільській (Горбась І.М., 2007). Серед інгібіторів АПФ певну перевагу мають ті препарати, які можна застосовувати 1 раз на добу. Адже тоді значно збільшується прихильність хворих до лікування. Лізиноприл є саме таким препаратом. Окрім того, що препарат може призначатися 1 раз на добу, він також має велику доказову базу ефективності у пацієнтів з кардіоваскулярною та нирковою патологією (Meredith P.A., Elliott H.L., 1997; Mogensen C.E. et al., 2000; Rydén L. et al., 2000; Cinotti G.A., Zucchelli P.C., 2001; Elliott H.L. et al. 2001; Midtvedt K. et al., 2001a; Mcinnes G.T., 2003; National High Blood Pressure Education Program, 2003; Sierra C., Ruilope L.M., 2003; Morgan T. et al., 2004; Barzilay J.I. et al., 2006; Delea T.E. et al., 2007; Einhorn P.T. et al., 2007; Izzo J.L. Jr et al., 2007; Black H.R. et al., 2008; Knudsen S.T. et al., 2008; Wright J.T. Jr et al., 2008).

У дослідженні ALLHAT продемонстровано, що цей препарат ефективно попереджає виникнення фатальних коронарних подій та нефатального інфаркту міокарда, серцевої недостатності у пацієнтів з АГ та щонайменш одним фактором кардіоваскулярного ризику (Mcinnes G.T., 2003; Barzilay J.I. et al., 2006; Einhorn P.T. et al., 2007; Black H.R. et al., 2008; Wright J.T. Jr et al., 2008). Окрім цього, у цьому дослідженні частота виникнення нових випадків цукрового діабету на фоні лікування лізиноприлом була найнижчою порівняно з амлодипіном та хлорталідоном (Sierra C., Ruilope L.M., 2003). У дослідженні ATLAS застосування лізиноприлу у більш високих (20–40 мг) дозах у пацієнтів із серцевою недостатністю зумовило зниження загальної смертності та госпіталізації на 12% порівняно із застосуванням лізиноприлу у низьких дозах (2,5–5 мг) (Rydén L. et al., 2000). На 12% також знижувалася загальна смертність у пацієнтів із серцевою недостатністю після інфаркту міокарда у дослідженні GISSI-3 на фоні 6-тижневого застосування лізиноприлу порівняно з плацебо (Excerpta Medica, 2001). У дослідженні Т. Morgan та співавторів (2004) при порівнянні з кандесартаном лізиноприл був такий же ефективний у зниженні артеріального тиску (АТ) та зниженні протеїнурії. При недіабетичній нефропатії лізиноприл, порівняно із стандартною антигіпертензивною терапією, що не включала інгібітори АПФ, при однаковому зниженні АТ приводив до більш вираженого зниження протеїнурії та кращого збереження функції нирок (сповільнення зменшення величини клубочкової фільтрації та зменшення необхідності у проведенні гемодіалізу) (Cinotti G.A., Zucchelli P.C., 2001). Нефропротекторний ефект лізиноприлу продемонстровано і в інших дослідженнях (Greenbaum R. et al., 2000; Midtvedt K. et al., 2001a, b; Morgan T. et al., 2004; Fogari R. et al., 2005; Delea T.E. et al., 2007). У пацієнтів з АГ та гіпертензивним ураженням серця лізиноприл, але не гідрохлоротіазид (ГХТ) сприяв регресу міокардіального фіброзу та поліпшенню діастолічної функції лівого шлуночка (Brilla C.G. et al., 2000). Окрім вищенаведених досліджень, в літературі існують дані щодо позитивного впливу лізиноприлу на функцію ендотелію, на регрес гіпертрофії лівого шлуночка, на міокардіальний кровотік при гіпертензивному серці, на структуру сонної артерії при АГ (Butler R. et al., 2001; Midtvedt K. et al., 2001b; Stanton A.V. et al., 2001; Terpstra W.F. et al., 2001; Akinboboye O.O. et al., 2002; Izzo J.L. Jr et al., 2007).

Таким чином, лізиноприл має широку нішу для застосування, а особливо у хворих з АГ. В Україні існує дуже багато генеричних препаратів, що мають за діючу речовину лізиноприл. У 2008 р. з’явився ще один представник — ВІТОПРИЛ виробництва компанії «STADA» (Німеччина). Мета цієї роботи — оцінити антигіпертензивну ефективність та безпеку застосування ВІТОПРИЛУ у пацієнтів з м’якою та помірною неускладненою АГ.

Об’єкт і методи дослідження

У дослідження було включено 33 пацієнти з м’якою та помірною АГ за класифікацією ВООЗ, які проходили стаціонарне чи амбулаторне лікування у відділенні симптоматичних артеріальних гіпертензій Національного наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України. Критеріями включення у дослідження були: вік >18 років, рівень систолічного (САТ) і/або діастолічного (ДАТ) АТ >140/90, але <180/110 мм рт. ст. в кінці періоду відміни усіх антигіпертензивних препаратів, відсутність критеріїв виключення (Mancia G. et al., 2007; Свіщенко Є.П. та співавт., 2008). Не включалися пацієнти з рівнем АТ >180/110 мм рт. ст.; вторинною, окрім ренопаренхімної, АГ; з наявністю в анамнезі таких ускладнень, як інфаркт міокарда, інвазивні та неінвазивні втручання на серці, порушення мозкового кровообігу, порушення серцевого ритму (постійна форма фібриляції передсердь, часта шлуночкова чи суправентрикулярна екстрасистолія), серцева недостатність ІІІ–IV функціонального класу (NYHA), ішемічна хвороба серця, що потребувала постійного прийому блокаторів бета- адренорецепторів або нітратів, ретинопатія ІІІ та IV стадії, хронічна ниркова недостатність; з декомпенсованим цукровим діабетом; з декомпенсованим ураженням печінки; з психічними розладами; з онкологічними захворюваннями; з анеміями; з інфекційними захворюваннями; з відсутністю контактної інформації, а також у період вагітності чи лактації. Також не включали пацієнтів, які мали в анамнезі непереносимість інгібіторів АПФ або блокаторів АТ1-рецепторів ангіотензину II (БРА).

Усім пацієнтам проведено такі дослідження: вимірювання маси тіла і зросту, вимірювання офісного САТ та ДАТ, частоти серцевих скорочень (ЧСС), біохімічне дослідження крові, електрокардіографія (ЕКГ), добове моніторування АТ (ДМАТ), визначення вираженості клінічних симптомів.

Вимірювання АТ на початку дослідження, на 2-му, 4-му та 8-му тижні лікування проводили ртутним сфігмоманометром вранці між 8-ю та 10-ю годинами. Реєстрацію САТ та ДАТ в положенні сидячи проводили на одній і тій же руці два рази з інтервалом у 2 хв, якщо величини АТ не відрізнялася більш як на 5 мм рт. ст. (Malacco E. et al., 2004). При виявленні більшої різниці між отриманими величинами проводили третє вимірювання та обчислювали середнє значення з двох або трьох послідовних вимірювань. ЧСС визначали після другого вимірювання.

Реєстрацію електрокардіограми на початку лікування проводили на шестиканальному самописці «Юнікард» (Україна). Визначали наявність загальноприйнятих ознак гіпертрофії лівого шлуночка (індекс Соколова, індекс Корнела, тривалість Корнела) та порушення серцевого ритму і провідності.

ДМАТ проводили на портативному апараті АВРМ- 04 («Метидек», Угорщина) на початку дослідження та на 8-му тижні лікування. При цьому вивчали такі показники: середньодобовий (т), денний (д), нічний (н), максимальний (мак.) САТ та ДАТ, середньодобову, денну, нічну ЧСС. При комп’ ютерному аналізі ДМАТ для САТ і ДАТ розраховували часовий індекс (час. ін.), що характеризує часове перевантаження тиском протягом доби і визначається як відсоток вимірів АТ, що >140/90 мм рт. ст. вдень і >120/80 мм рт. ст. уночі. Також визначали індекс варіабельності (ст. від.), індекс часу гіпотензії (час. ін. гіпо.), що характеризується відсотком вимірів АТ, що був <100/60 мм рт. ст. в денний та <90/60 мм рт. ст. у нічний період (White W.B., 2001). Крім того, за допомогою програмного забезпечення апарата вираховували добовий індекс (ДІ) — відсоток зниження нічного АТ порівняно з денним. Моніторування проводили в такому режимі: у денний час — кожні 15 хв, уночі (з 22.00 до 6.00 годин) — кожні 30 хв. Хворі вели звичайний спосіб життя, виконуючи побутові фізичні та психоемоційні навантаження (White W.B., 2001).

Біохімічні аналізи виконували на автоматичному фотометрі «Livia» («Сormay», Польща) в ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України на початку та в кінці дослідження. Визначали рівень білірубіну, креатиніну, калію, натрію, тригліцеридів, глюкози та холестерину сироватки крові.

Оцінку ефективності лікування проводили на основі динаміки АТ (офісного та добового), а також суб’єктивних скарг хворого. Враховували та оцінювали у балах ступінь вираженості таких ознак: головний біль, запаморочення, порушення сну, галюцинації/депресія, слабкість м’язів, диспептичні явища (діарея, запор, нудота, біль у животі), задишка, ортостатична гіпотензія, порушення зору, набряки. Ступінь вираженості скарг визначали за бальною системою: 0 — відсутність скарг, 1 — незначна вираженість скарг, 2 — помірна вираженість, 3 — значна вираженість.

Усі дослідження проводили після 7-денної відміни антигіпертензивних препаратів, які пацієнт отримував до включення у дослідження та після рандомізації (отримання препарату, що досліджувався) на відповідних етапах спостереження згідно з протоколом.

ВІТОПРИЛ (лізиноприл виробництва компанії «STADA», Німеччина) призначали у початковій (пробній) дозі 10 мг 1 раз на добу. У подальшому пацієнтам з м’якою АГ дозу препарату залишали 10 мг 1 раз на добу, а пацієнтам з помірною АГ призначали дозу 20 мг 1 раз на добу. Якщо через 2 тиж лікування рівень офісного АТ був вищим за цільовий (<140/90 мм рт. ст), то дозу препарату підвищували до 20 мг 1 раз на добу (для пацієнтів з м’якою АГ) або 2 рази на добу (для пацієнтів з помірною АГ). Якщо через 4 тиж лікування не досягався цільовий АТ, то до лікування додавали ГХТ у добовій дозі 12,5 мг 1 раз на добу. Загальний термін лікування становив 8 тиж. Схема лікування наведена на рис. 1.

Схема призначення лікування

Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системах Microsoft Excel. Середні показники обстежених пацієнтів визначали за допомогою пакета аналізу у системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 13.0. Достовірність різниці середніх на етапах лікування визначалася за допомогою парного двовідбіркового тесту.

Результати та їх обговорення

У дослідження було включено 33 пацієнти з АГ. Проте 3 пацієнти вийшли із дослідження на етапі відмивання препарату через значне підвищення АТ і необхідність призначити їм лікування до рандомізації. Клініко- демографічна характеристика обстежених пацієнтів наведена у табл. 1. На початку дослідження пацієнти, включені у дослідження, повністю відповідали критеріям включення у дослідження — рівень АТ 140–179/90–109 мм рт. ст. Більшість становили чоловіки, переважали хворі з надмірною масою тіла, підвищеним рівнем загального холестерину і тригліцеридів сироватки крові. Три пацієнти, включені у дослідження, у подальшому вибули із дослідження внаслідок виникнення побічних явищ. Тому в аналіз щодо оцінки зниження АТ увійшли 27 пацієнтів.

Під впливом призначеної терапії спостерігалося достовірне зниження рівню офісного САТ, ДАТ і ЧСС. Ці дані наведено на рис. 2. В середньому у групі вже на 2-му тижні лікування офісний САТ знизився зі 164,4±1,2 до 146,5±1,3 мм рт. ст. (р<0,001), ДАТ — зі 100,5±0,9 до 95,3±1,2 мм рт. ст. (р<0,005). На етапах 4 та 8 тиж лікування спостерігалося подальше достовірне зниження рівнів САТ/ДАТ до 139,8±1,4/ 88,1±1,2 мм рт. ст. (p<0,001/0,001 порівняно з початком та p<0,005/0,001 порівняно з етапом 2 тиж) та 133,7±1,1/ 82,3±1,0 мм рт. ст. (p<0,001/0,001 порівняно з початком; p<0,001/0,001 порівняно з етапом 2 тиж; p<0,005/0,001 порівняно з етапом 4 тиж). ЧСС достовірно знизилася на етапі 8 тиж лікування з 73,0±1,7 до 67,2±1,5 (p<0,02), що свідчило про певну антиадренергічну дію інгібітору АПФ.

Динаміка офісних САТ, ДАТ та ЧСС на етапах лікування

Цільовий офісний АТ на етапі 8 тиж лікування був досягнутий у 23 (85,2%) із 27 пацієнтів. При цьому серед пацієнтів з м’якою АГ (n=9, один пацієнт вибув з дослідження) рівень АТ <140/90 мм рт. ст. в кінці дослідження спостерігався у 3 (33,3%), які приймали 10 мг ВІТОПРИЛУ на добу, у 5 (55,6%), які приймали 20 мг ВІТОПРИЛУ на добу, та у 1 (11,1%), який отримував комбінацію ВІТОПРИЛ 20 мг + ГХТ 12,5 мг 1 раз на добу (див. рис. 1). Тобто у пацієнтів з м’якою АГ за допомогою моно- чи комбінованої з ГХТ терапії 100% вдалося досягти цільового офісного АТ. У пацієнтів з помірною АГ (n=18, двоє пацієнтів вибули з дослідження) у 10 (55,6%) хворих цільовий АТ був досягнутий на фоні прийому 20 мг ВІТОПРИЛУ 1 раз на добу, у 2 (11,1%) на фоні 40 мг ВІТОПРИЛУ у 2 прийоми та у 2 (11,1%) на фоні комбінації ВІТОПРИЛ 40 мг + ГХТ 12,5 мг. Тобто цільовий АТ у хворих з помірною АГ був досягнутий у 14 (77,8%) пацієнтів у нашому дослідженні.

Таким чином, ефективність монотерапії інгібітором АПФ була дещо вищою, ніж загальновизнані 40–60% (Brilla C.G. et al., 2000; Cinotti G.A., Zucchelli P.C., 2001; Hirschl M.M. et al., 2007; Mancia G. et al., 2007; Black H.R. et al., 2008). Це можна пояснити тим, що більшість наших пацієнтів вже раніше приймали антигіпертензивні препарати і було відомо, що блокатори ренін- ангіотензинової системи (РАС) у цих хворих ефективні. Окрім того, у дослідження не включали хворих з тажкою АГ, які, як відомо, потребують комбінованої терапії. Загалом же, з урахуванням застосування ГХТ частота досягнення цільового АТ у нашому дослідженні (85,2%) була зіставна з даними інших подібних короткострокових досліджень (Midtvedt K. et al., 2001a; Malacco E. et al., 2004; Morgan T. et al., 2004; Poldermans D. et al., 2007).

Результати ДМАТ наведено у табл. 2. На початку дослідження, як і слід було очікувати, тСАТ і тДАТ були нижчими, ніж офісні показники. На фоні лікування спостерігалося достовірне зниження рівнів середньодобових, денних, нічних САТ/ДАТ відповідно на 19,2/10,6, 18,8/14,8 та 19,9/5,8 мм рт. ст. Достовірно та значно зменшилися піки підйому АТ. Загалом цільовий середньодобовий АТ (<120/80 мм рт. ст.) був досягнутий у 17 (63%) пацієнтів. Менша частка пацієнтів, які досягли цільового АТ за даними ДМАТ, цілком закономірна. Адже за даними літератури відомо, що ефективність антигіпертензивної терапії значно нижча, якщо її оцінювати за допомогою методу ДМАТ порівняно з офісним вимірюванням (White W.B., 2001). Ефективність антигіпертензивної терапії підтверджувалася достовірним зменшенням час. ін. САТ і ДАТ. На фоні лікування достовірно знизилися тЧСС та дЧСС.

Підвищені на початку дослідження дст. від. САТ та нст. від. САТ достовірно знизилися на фоні лікування, що можна вважати позитивною рисою лікування, адже за даними літератури підвищена варіабельність АТ асоціюється з вищою частотою виникнення несприятливих подій (White W.B., 2001).

*Достовірність показника у групі порівняно з початком р<0,001; **достовірність показника у групі порівняно з початком р<0,005; ***достовірність показника у групі порівняно з початком р<0,05.

Середній ДІ для САТ на фоні лікування достовірно підвищився з 9,9±0,6 до 12,1±0,7%, що свідчить про нормалізацію добового профілю АТ на фоні призначеного лікування. На початку дослідження більшість пацієнтів (17 (56,7%)) характеризувалися порушенням добового профілю АТ за типом нон- дипер (ДІ <10%). Під впливом ВІТОПРИЛУ кількість цих пацієнтів достовірно (p<0,05) зменшилася до 8 (29,6%).

У проведеному нами дослідженні також оцінювали вплив ВІТОПРИЛУ на показники, що характеризують ранковий підйом АТ — величину ранкового підйому та швидкість ранкового підйому. Адже відомо, що підвищення цих показників пов’язане з цілою низкою змін нейрогуморальної регуляції організму (активація РАС, активація системи згортання крові, активація симпатоадреналової системи та ін.), які відбуваються в ранкові часи, тісно пов’язані з підвищенням частоти виникнення серцево- судинних подій саме у ранкові часи та може блокуватися антигіпертензивною терапією. У багатьох дослідженнях (Kario K., 2004) показано, що збільшення величини ранкового підйому АТ та швидкості ранкового підйому пов’ язані як з більшим ризиком виникнення серцево- судинних подій, так і ураженням органів мішеней. Зменшення їх під впливом терапії значно поліпшує прогноз.

Величина ранкового підйому визначалася як різниця між найвищим рівнем САТ або ДАТ у проміжок часу 6–12 годин ранку та найнижчим рівнем відповідно САТ або ДАТ під час сну. Швидкість ранкового підйому визначалася як співвідношення між величиною ранкового підйому та різницею часу між найвищим рівнем АТ у проміжку 6–12 годин ранку та найнижчим АТ під час сну (Kario K., 2004). Вважається, що величина ранкового підйому не має перевищувати 55 мм рт. ст., а швидкість ранкового підйому — 10 мм рт. ст./ год. На початку нашого дослідження середні величини ранкового підйому САТ та ДАТ становили відповідно 78,9±4,9 та 57,6±5,3 мм рт. ст., що значно перевищувало норму. Швидкість ранкового підйому САТ становила  12,9±0,9 мм рт. ст./ год, а ДАТ — 10,7±0,5 мм рт. ст./ год Тобто у обстежених пацієнтів спостерігалося збільшення як величини, так і швидкості ранкового підйому і САТ, і ДАТ.

Під впливом лікування спостерігалося достовірне зменшення величини ранкового підйому САТ до 62,5±3,6 мм рт. ст. (р<0,02) та швидкості ранкового підйому САТ до 10,4±0,6 мм рт. ст./год (р<0,05). Аналогічні показники для ДАТ також зменшилися, але недостовірно — до 48,3±4,2 мм рт. ст. та 9,4±1,1 мм рт. ст./ год. Частка пацієнтів з величиною ранкового підйому для САТ >55 мм рт. ст. зменшилася зі 100 до 59,3% (р<0,001).

Таким чином, лікування ВІТОПРИЛОМ сприяло поліпшенню контролю ранкового АТ і при подальшому лікуванні могло б привести до поліпшення прогнозу у пацієнтів з АТ. Особливо це важливо, якщо врахувати, що більшість (19 (70,4%) із 27) пацієнтів приймали призначені препарати 1 раз на добу. Тобто одноразове призначення лікування на основі препарату ВІТОПРИЛ забезпечувало щонайменше 24- годинний контроль АТ.

Нами не відзначено достовірної зміни біохімічних показників, що вивчалися (табл. 3), що свідчило про метаболічну нейтральність ВІТОПРИЛУ. Деяке недостовірне підвищення креатиніну сироватки крові було розцінене як відповідь нирок на значне зниження АТ. При цьому в жодного з пацієнтів не спостерігалося підвищення креатиніну більше ніж на 30% (при такому збільшенні може обговорюватися зниження дози препаратів або їх відміна). В обох групах спостерігалася тенденція до зниження рівня загального холестерину, підвищення рівня калію, зниження рівня глюкози сироватки крові, що характерне для інгібіторів АПФ.

Динаміка вираженості суб’єктивних скарг хворих у групах наведена у табл. 4. Під впливом лікування зменшилася вираженість таких симптомів, як головний біль (за рахунок зниження АТ), запаморочення, підвищена втомлюваність, задишка, нудота (за рахунок зниження АТ та зменшення піків підйому АТ).

*Достовірність показника у групі порівняно з початком р<0,001; **достовірність показника у групі порівняно з початком р<0,005; ***достовірність показника у групі порівняно з початком р<0,02.

Частота виникнення побічних явищ в нашому дослідженні становила 16,6%: у 3 (10%) пацієнтів виявили сухий кашель, що призвело до відміни призначеного лікування, у 1 (3,3%) — головний біль на етапі 2 тиж лікування, пов’язаний з недостатнім контролем АТ, що зник при підвищенні дози ВІТОПРИЛУ та зниженні АТ, у 1 (3,3%) — діарею на початку лікування, що зникла при продовженні лікування самостійно.

За даними літератури частота виникнення побічних реакцій при призначенні інгібіторів АПФ становить 37–54% (Meredith P.A., Elliott H.L., 1997; Midtvedt K. et al., 2001a; Malacco E. et al., 2004; Morgan T. et al., 2004; Poldermans D. et al., 2007). У нашому дослідженні частота виникнення побічних реакцій була значно меншою, ніж за даними літератури, що можна пояснити тим, що в наше дослідження включали тільки пацієнтів, у яких в анамнезі не було побічних явищ, пов’язаних з прийомом інгібіторів АПФ або БРА. Окрім того, відомо, що лізиноприл характеризується дещо нижчою частотою виникнення кашлю у курців, ніж інші інгібітори АПФ (Butler R. et al., 2001).

Слід ще раз відзначити, що ВІТОПРИЛ в нашому дослідженні призначали більшості пацієнтів 1 раз на добу, що, ймовірно, забезпечувало високу прихильність пацієнтів до лікування, а разом з тим підвищувало вірогідність того, що пацієнти продовжуватимуть приймати препарат і після закінчення дослідження, що в свою чергу забезпечить контроль АТ і в подальшому, а не лише на етапі 8 тиж лікування.

Таким чином, застосування препарату ВІТОПРИЛ для лікування пацієнтів з м’якою та помірною АГ сприяло ефективному зниженню САТ і ДАТ, виміряних як в офісі, так і при ДМАТ. Це зниження АТ супроводжувалося достовірним зменшенням варіабельності АТ та індексу навантаження часом. При однократному прийомі у більшості пацієнтів ВІТОПРИЛ забезпечував достатньо тривалий контроль АТ, що проявлялося зниженням величини та швидкості ранкового підйому САТ. Терапія була метаболічно нейтральною і добре переносилася хворими.

Висновки

1. Призначення ВІТОПРИЛУ пацієнтам з м’якою та помірною АГ протягом 2 міс сприяло достовірному зниженню рівня офісного САТ/ДАТ зі 164,4±1,2/100,5±0,9 до 133,7±1,1/82,3±1,0 мм рт. ст. Цільовий офісний АТ досягався у 85,2% пацієнтів. При цьому у 100% пацієнтів з м’якою АГ та у 77,8% з помірною за допомогою моно- чи комбінованої з ГХТ терапії вдалося досягнути цільовий офісний АТ.

2. На фоні лікування ВІТОПРИЛОМ спостерігалося достовірне зниження рівнів середньодобових, денних, нічних САТ/ДАТ відповідно на 19,2/10,6, 18,8/14,8 та 19,9/5,8 мм рт. ст. Цільовий тАТ (<120/80 мм рт. ст.) досягнуто у 17 (63%) пацієнтів.

3. Висока антигіпертензивна ефективність препарату ВІТОПРИЛ підтверджувалася достовірним зменшенням підвищеної варіабельності денного та нічного САТ та індексів навантаження часом. Окрім того, ВІТОПРИЛ забезпечував достовірне зменшення початково збільшеної величини та швидкості ранкового підйому САТ та сприяв нормалізації початково порушеного добового профілю АТ.

4. При застосуванні інгібітору АПФ ВІТОПРИЛУ спостерігалося достовірне зниження офісної, середньодобової та денної ЧСС.

5. Прийом ВІТОПРИЛУ характеризувався низькою частотою виникнення побічних явищ (16,6%) та відміни (10%) і не призводив до достовірної зміни біохімічних показників, що вивчалися.

Посилання

• 1. Горбась І.М. (2007) Контроль артеріальної гіпертензії серед населення: стан проблеми за даними епідеміологічних досліджень. Укр. кардіол. журн., 2: 21–26.
• 2. Свіщенко Є.П., Багрій А.Е., Єна Л.М. та співавт.; Робоча група з артеріальної гіпертензії Української асоціації кардіологів (2008) Рекомендації Української асоціації кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. Посібник до Національної програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії. 4-те вид., виправ. і доп. ННЦ «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска», Київ, 55 с. (http://www.ukrcardio.org/UserFiles/File/Recomendations-UAKHipertenziya.pdf).
• 3. Akinboboye O.O., Chou R.L., Bergmann S.R. (2002) Augmentation of myocardial blood flow in hypertensive heart disease by angiotensin antagonists: a comparison of lisinopril and losartan. J. Am. Coll. Cardiol., 40(4): 703–709.
• 4. Barzilay J.I., Davis B.R., Cutler J.A. et al.; ALLHAT Collaborative Research Group (2006) Fasting glucose levels and incident diabetes mellitus in older nondiabetic adults randomized to receive 3 different classes of antihypertensive treatment: a report from the Antihypertensive and Lipid-Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial(ALLHAT). Arch. Intern. Med., 166(20): 2191–2201.
• 5. Black H.R., Davis B., Barzilay J. et al.; Antihypertensive and Lipid-Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial (2008) Metabolic and clinical outcomes in nondiabetic individuals with the metabolic syndrome assigned to chlorthalidone, amlodipine, or lisinopril as initial treatment for hypertension: a report from the Antihypertensive and Lipid-Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial (ALLHAT). Diabetes Care, 31(2): 353–360.
• 6. Brilla C.G., Funck R.C., Rupp H. (2000) Lisinopril-mediated regression of myocardial fibrosis in patients with hypertensive heart disease. Circulation, 102(12): 1388–1393.
• 7. Butler R., Morris A.D., Struthers A.D. (2001) Lisinopril improves endothelial function in chronic cigarette smokers. Clin. Sci. (Lond.), 101(1): 53–58.
• 8. Cinotti G.A., Zucchelli P.C.; Collaborative Study Group (2001) Effect of Lisinopril on the progression of renal insufficiency in mild proteinuric non-diabetic nephropathies. Nephrol. Dial. Transplant., 16(5): 961–966.
• 9. Delea T.E., Taneja C., Moynahan A. et al. (2007) Valsartan versus lisinopril or extended-release metoprolol in preventing cardiovascular and renal events in patients with hypertension. Am. J. Health Syst. Pharm., 64(11): 1187–1196.
• 10. Einhorn P.T., Davis B.R., Massie B.M. et al.; ALLHAT Collaborative Research Group (2007) The Antihypertensive and Lipid Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial (ALLHAT) Heart Failure Validation Study: diagnosis and prognosis. Am. Heart J., 153(1): 42–53.
• 11. Elliott H.L., Connell J.M.C., McInnes G.T. (2001) The Year in Hypertension 2001. Clinical Publishing Services, Oxford, 369 p.
• 12. Excerpta Medica (2001) What’s What: A Guide to Acronyms for Cardiovascular Trials. Mölndal, Sweden, 663 p.
• 13. Fogari R., Mugellini A., Zoppi A. et al. (2005) Effect of successful hypertension control by manidipine or lisinopril on albuminuria and left ventricular mass in diabetic hypertensive patients with microalbuminuria. Eur. J. Clin. Pharmacol., 61(7): 483–490.
• 14. Greenbaum R., Zucchelli P., Caspi A. et al. (2000) Comparison of the pharmacokinetics of fosinoprilat with enalaprilat and lisinopril in patients with congestive heart failure and chronic renal insufficiency. Br. J. Clin. Pharmacol., 49(1): 23–31.
• 15. Hirschl M.M., Bur A., Woisetschlaeger C. et al. (2007) Effects of candesartan and lisinopril on the fibrinolytic system in hypertensive patients. J. Clin. Hypertens. (Greenwich), 9(6): 430–435.
• 16. Izzo J.L. Jr, Sica D.A., Black H.R. (Eds.) (2007) Hypertension Primer: The Essentials of High Blood Pressure: Basic Science, Population Science, and Clinical Management. From the Council on High Blood Pressure Research, American Heart Association. 4th edition. Lippincott Williams & Wilkins, Dallas, 640 p.
• 17. Kario K. (2004) Clinician’s Manual on Early Morning Risk Management in Hypertension. Science Press, London, 80 p.
• 18. Knudsen S.T., Andersen N.H., Poulsen S.H. et al. (2008) Pulse pressure lowering effect of dual blockade with candesartan and lisinopril vs. high-dose ACE inhibition in hypertensive type 2 diabetic subjects: a CALM II study post-hoc analysis. Am J. Hypertens., 21(2): 172–176.
• 19. Malacco E., Santonastaso M., Varì N.A. et al.; Blood Pressure Reduction and Tolerabi­lity of Valsartan in Comparison with Lisinopril Study (2004) Comparison of valsartan 160 mg with lisinopril 20 mg, given as monotherapy or in combination with a diuretic, for the treatment of hypertension: the Blood Pressure Reduction and Tolerability of Valsartan in Comparison with Lisinopril (PREVAIL) study. Clin. Ther., 26(6): 855–865.
• 20. Mancia G., De Backer G., Dominiczak A. et al.; Management of Arterial Hypertension of the European Society of Hypertension; European Society of Cardiology (2007) 2007 Guidelines for the Management of Arterial Hypertension: The Task Force for the Management of Arterial Hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC). J. Hypertens., 25(6): 1105–1187.
• 21. Mcinnes G.T. (2003)`Size is not everything`: the Antihypertensive and Lipid-Lowering treatment to prevent Heart Attack Trial (ALLHAT): The ALLHAT Officers and Coordinators for the ALLHAT Collaborative Research Group. Major outcomes in high-risk hypertensive patients randomised to angiotensin-converting enzyme inhibitor or calcium channel blocker versus diuretic. The Antihypertensive and Lipid-Lowering treatment to prevent Heart Attack Trial (ALLHAT). The British Journal of Diabetes & Vascular Disease, 3: 263–267.
• 22. Meredith P.A., Elliott H.L. (1997) ACE Inhibition and 24-Hour Control of Blood Pressure. Science Press, London, 64 p.
• 23. Midtvedt K., Hartmann A., Holdaas H., Fauchald P. (2001a) Efficacy of nifedipine or lisinopril in the treatment of hypertension after renal transplantation: a double-blind randomised comparative trial. Clin. Transplant., 15(6): 426–431.
• 24. Midtvedt K., Ihlen H., Hartmann A. et al. (2001b) Reduction of left ventricular mass by lisinopril and nifedipine in hypertensive renal transplant recipients: a prospective randomized double-blind study. Transplantation, 72(1): 107–111.
• 25. Mogensen C.E., Neldam S., Tikkanen I. et al. (2000) Randomised controlled trial of dual blockade of renin-angiotensin system in patients with hypertension, microalbuminuria, and non-insulin dependent diabetes: the candesartan and lisinopril microalbuminuria (CALM) study. BMJ, 321(7274): 1440–1444.
• 26. Morgan T., Anderson A., Bertram D., MacInnis R.J.(2004) Effect of candesartan and lisinopril alone and in combination on blood pressure and microalbuminuria. J. Renin Angiotensin Aldosterone Syst., 5(2): 64–71.
• 27. National High Blood Pressure Education Program (2003) The Seventh Report of the Joint National Committee on Prevention, Detection, Evaluation, and Treatment of High Blood Pressure (JNC 7 Express). U.S. Department of Health and Human Services, National Institutes of Health, National Heart, Lung, and Blood Institute. NIH Publication No. 03-5233, 34 p. (http://www.nhlbi.nih.gov/guidelines/hypertension/express.pdf).
• 28. Poldermans D., Glazes R., Kargiannis S. et al. (2007) Tolerability and blood pressure-lowering efficacy of the combination of amlodipine plus valsartan compared with lisinopril plus hydrochlorothiazide in adult patients with stage 2 hypertension. Clin. Ther., 29(2): 279–289.
• 29. Rydén L., Armstrong P.W., Cleland J.G. et al. (2000) Efficacy and safety of high-dose lisinopril in chronic heart failure patients at high cardiovascular risk, including those with diabetes mellitus. Results from the ATLAS trial. Eur. Heart J., 21(23): 1967–1978.
• 30. Sierra C., Ruilope L.M. (2003) New-onset diabetes and antihypertensive therapy: comments on ALLHAT trial. J. Renin Angiotensin Aldosterone Syst., 4(3): 169–170.
• 31. Stanton A.V., Chapman J.N., Mayet J. et al. (2001) Effects of blood pressure lowering with amlodipine or lisinopril on vascular structure of the common carotid artery. Clin. Sci. (Lond.), 101(5): 455–464.
• 32. Terpstra W.F., May J.F., Smit A.J. et al. (2001) Long-term effects of amlodipine and lisinopril on left ventricular mass and diastolic function in elderly, previously untreated hypertensive patients: the ELVERA trial. J. Hypertens., 19(2): 303–309.
• 33. White W.B. (2001) Blood Pressure Monitoring in Cardiovascular Medicine and Therapeutics. Humana Press, New Jersey, 308 p.
• 34. Wright J.T. Jr, Harris-Haywood S., Pressel S. et al. (2008) Clinical outcomes by race in hypertensive patients with and without the metabolic syndrome: Antihypertensive and Lipid-Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial (ALLHAT). Arch. Intern. Med., 168(2): 207–217.