Вступ
Поширеність виразкових гастродуоденальних кровотеч серед осіб віком старше 65 років постійно зростає у зв’язку з віковими змінами слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, прийомом антикоагулянтів, нестероїдних протизапальних препаратів та наявністю супутньої патології. Смертність у цій категорії хворих у кілька разів вища, ніж у пацієнтів молодшого віку [1–3]. Це потребує скоординованої роботи фахівців первинної та спеціалізованої медичної допомоги.
Мета дослідження: визначити особливості шлунково-кишкових кровотеч у пацієнтів із супутньою патологією серцево-судинної системи при виборі лікувально-діагностичної тактики.
Об’єкт і методи дослідження
Об’єкт дослідження: шлунково-кишкові кровотечі виразкового генезу.
Проаналізовано результати лікування шлунково-кишкових кровотеч у пацієнтів із патологією серцево-судинної системи від надання ургентної допомоги у стаціонарі хірургами до планового нагляду та реабілітації в амбулаторії лікарями загальної практики — сімейної медицини. Протягом 2025 р. відібрано хворих (n=78), з них у 1-й групі (n=50) приймали стандартну антигіпертензивну терапію, у 2-й (n=28) — подвійну терапію. Середній вік хворих становив 66,4 року.
Пацієнтам проводили езофагогастродуоденоскопію з визначенням локалізації, розмірів та стану місцевого гемостазу та лабораторні методи (загальноклінічний аналіз крові). Для статистичної обробки даних та їх аналізу використовували критерій достовірності Стьюдента (р) [4].
Результати та їх обговорення
Проаналізовано медичні карти стаціонарних хворих за квітень–серпень 2025 р. Визначено, що із 78 пацієнтів у 26 виявлено виразку шлунка, 52 — виразку дванадцятипалої кишки. Підтверджено сезонність процесу (навесні частка госпіталізації збільшувалася на 3,5%).
Встановлено значний вплив вибору препаратів для лікування кардіологічної патології, адже в подвійну терапію входять прямий або непрямий антикоагулянт, антиагрегант і антигіпертензивний компонент. У пацієнтів зі стандартною антигіпертензивною терапією відзначали тільки останній компонент, який меншою мірою впливав на реологічні властивості крові.
Визначено збільшення частки крововтрати ІІІ та IV ступеня у пацієнтів, які отримували подвійну антигіпертензивну терапію, ніж стандартну — майже вдвічі (1,7), а у пацієнтів зі стандартною антигіпертензивною терапією — І та ІІ ступеня.
Так само впливає ця терапія і на стан місцевого ендоскопічного гемостазу. У пацієнтів, які отримували подвійну антигіпертензивну терапію, частіше відмічали високий ризик рецидиву кровотечі Forrest ІІ з превалюванням до активної кровотечі Forrest I, ніж до стабільного гемостазу Forrest III (у 1,5 раза).
Ця група пацієнтів потрапляє з приймального відділення до центру кровотеч або з відділення інтенсивного лікування за кардіологічним профілем після введення навантажувальної дози антикоагулянтів. Знаходячись у відділенні хірургічного профілю, пацієнти отримують всю терапію належним чином. Звичайно, є високий хірургічний та анестезіологічний ризик проведення оперативного втручання, але за життєвими показаннями воно має бути проведено.
Нами розроблено та впроваджено в клінічну практику удосконалений спосіб хірургічного лікування кровоточивої виразки із застосуванням тканинних клаптів задля закриття виразкової вади з одночасною тампонадою та прошиванням кровоточивої судини на дні виразки та отримано Патент на корисну модель від 10.12.2019 р. № 139011, а також доведено ефективність останнього [4, 5].
Через 14–21 добу пацієнти виписуються з лікарні на амбулаторне лікування до хірурга і, особливо зазначимо, лікаря загальної практики — сімейної медицини або кардіолога для корекції терапії.
Роллю лікаря загальної практики є нагляд за пацієнтами з профілактикою рецидиву кровотечі за допомогою контролю застосування саме терапевтичних препаратів та корекції програми.
Висновок
Шлунково-кишкова кровотеча виразкового генезу у пацієнтів літнього віку з кардіоваскулярною патологією потребує комплексної терапії.
Комплексне ведення пацієнтів похилого віку з гастродуоденальними кровотечами потребує чіткої взаємодії між сімейним лікарем та хірургом. Рання діагностика, своєчасна госпіталізація, ефективне стаціонарне лікування та постійне диспансерне спостереження знижують ризик ускладнень і покращують прогноз для пацієнта.
Список використаної літератури
|
Інформація про авторів:
Трофімов Микола Володимирович — доктор медичних наук, професор кафедри загальної хірургії, хірургії, ортопедії і травматології факультету післядипломної освіти Дніпровського державного медичного університету, Дніпро, Україна. Похвальна Алла Вікторівна — докторка філософії (PhD) з медицини, лікарка-хірургиня МЦ «Endohealth», Дніпро, Україна. E-mail: [email protected] Мунтян Сергій Олексійович — доктор медичних наук, професор, головний лікар МЦ «Endohealth», Дніпро, Україна. |
Information about the authors:
Trofimov Mykola V. — Doctor of Medical Sciences, Professor of the Department of General Surgery, Surgery, Orthopedics and Traumatology, Faculty of Postgraduate Education, Dnipro State Medical University, Dnipro, Ukraine. Pokhvalna Alla V. — Doctor of Philosophy (PhD) in Medicine, surgeon of the MC «Endohealth», Dnipro, Ukraine. E-mail: [email protected] Muntyan Serhiy O. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Chief Physician of the MC «Endohealth», Dnipro, Ukraine. |
Надійшла до редакції/Received: 01.12.2025
Прийнято до друку/Accepted: 08.12.2025
