Клінічні особливості патологічного стирання зубів у пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою

Вступ

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) чинить суттєвий вплив на зуби людини, оскільки викликає їх стирання через кислотні рефлюкси, що знищують зубну емаль. Це захворювання спричиняє зниження висоти коронок, підвищення чутливості зубів, а також зміщення скронево-нижньощелепного суглоба. При цьому терапія включає не лише лікування ГЕРХ, але й проведення стоматологічних процедур для захисту зубів від подальшого руйнування. Варто зазначити, що руйнівний вплив ГЕРХ на зуби людини зумовлений такими факторами:

1. Руйнування емалі. Так, шлункова кислота, яка потрапляє в ротову порожнину в процесі рефлюксу, здатна зруйнувати захисний шар на поверхні емалі.

2. Зменшення висоти коронок (з часом відбувається стирання емалі, що зумовлює зменшення висоти коронок зубів).

3. Зміна форми зубів.

4. Підвищена чутливість. Зменшення емалі робить зуби надзвичайно чутливими до гарячої, холодної, солодкої та кислої їжі.

5. Порушення прикусу. Зміна висоти зубів зумовлює порушення прикусу та зміщення скронево-нижньощелепного суглоба, що може викликати біль і дискомфорт.

Бувають випадки, коли у пацієнтів можливий безсимптомний перебіг ГЕРХ, проте вони мають значні проб­леми стоматологічного характеру. При цьому основними проявами можуть бути підвищена чутливість (або гіперестезія), що є результатом втрати емалі та оголення дентину; зміна зовнішнього вигляду зубів (зуби стають коротшими, тьмянішими, можлива зміна кольору емалі); відбитки зубів по краях язика (може бути симптомом, пов’язаним із набряком язика при ГЕРХ), а також сухість у роті (або ксеростомія).

Мета роботи полягає в розкритті клінічних особливостей патологічного стирання зубів у пацієнтів із ГЕРХ.

Об’єкт і методи дослідження

У процесі написання цієї статті використані такі методи: узагальнення, систематизації, системний, логічний, діалектичний та аналітичний.

Результати та їх обговорення

При ГЕРХ патологічне стирання зубів є доволі розповсюдженим та водночас серйозним ускладненням, що виникає в результаті безперервного впливу агресивної шлункової кислоти на захисний шар емалі та дентин. Цей процес, відомий як кислотна ерозія, у поєднанні з дією механічних факторів спричиняє швидке руйнування твердих тканин зубів.

Як зазначають науковці, патологічне стирання зубів є порівняно швидким, на відміну від стирання фізіологічного, процесом, який характеризується стиранням твердих тканин зубів — емалі та дентину, та є поліетіологічним. Поширеність цієї патології у пацієнтів віком до 30 років становить 4%, старше 40 років — 35%. Патологічне стирання зубів супроводжується морфологічними, естетичними та функціональними порушеннями. Клінічно має значну варіабельність залежно від віку хворого, виду прикусу, наявності, величини та локалізації вад зубних рядів, ступеня стирання та супутніх ускладнень.

До типових клінічних ознак можна віднести порушення анатомічної форми зубів, а також гіперестезію дентину, зменшення висоти прикусу із вкороченням нижньої ¹/₃ обличчя, дисфункцію скронево-нижньощелепних суглобів. Патологічне стирання може бути виражене на зубах однієї або обох щелеп, з одного чи обох боків. У клінічній практиці нерідко відмічають випадки з різним ступенем стирання твердих тканин зубів на протилежних щелепах. Клінічна картина значно ускладнюється при бруксизмі та дисфункціях скронево-нижньощелепних суглобів, вадах зубних рядів, зменшенні висоти прикусу [1].

Підвищена стертість емалі та дентину характеризується швидким і прогресивним зменшенням розмірів природних зубів. Згідно із сучасними уявленнями, патологічне стирання зубів є результатом трьох процесів: стирання (стирання внаслідок оклюзійних контактів), абразії (стирання, яке викликане взаємодією зубів із іншими матеріалами) та ерозії (розсмоктування твердих тканин під дією кислот). Прояви патологічної стертості залежать від особливостей прикусу, різцевого перекриття, втрати бічних зубів, концентрації жувального тиску, нераціо­нального ортопедичного лікування, розладів нервової системи, наявності зубощелепних аномалій, впливу професійних шкідливих умов, захворювань шлунка тощо [2]. Підвищене стирання порушує анатомічну форму зубів: зникають горбики, ріжучі краї різців, висота коронок при цьому зменшується. Це призводить до порушень оклюзійних контактів, змін у скронево-нижньощелепному суглобі та порушення функцій жувальних м’язів [3].

Розлади сну та втрата твердих тканин зубів пов’язані одне з одним, і всі вони є загальними багатофакторними станами. Зношування зубів пов’язане з розладами сну в порожнині рота, сухістю в роті, ГЕРХ і бруксизмом уві сні [4]. Прогнозована частка дорослих із сильним стиранням зубів зростає з 3% у віці 20 років до 17% у віці 70 років. Показник відрізняється у країнах проживання та має вікові залежності. Однією з причин патологічної стертості зубів є бруксизм. Бруксизм — це несвідоме (частіше нічне) змикання щелеп чи звичні автоматичні рухи нижньої щелепи, що супроводжуються скреготінням зубів. Він належить до парафункцій. Причини бруксизму недостатньо з’ясовані. Вважають, що він є проявом невротичного синдрому, відмічається також під час надмірного нервового напруження [5].

Крім бруксизму, значний руйнівний вплив на зуби людини чинить ГЕРХ, зумовлюючи їхнє прискорене та інтенсивне стирання. Цей процес відбувається через хімічну ерозію твердих тканин зубів, спричинену агресивною шлунковою кислотою, що потрапляє в ротову порожнину під час рефлюксу.

Після обстеження пацієнтів із патологічним стиранням зубів серед населення Івано-Франківської обл. С.В. Петришин, З.Р. Ожоган (2015) виявили патологічне стирання зубів у 135 (58,6%) пацієнтів. Відзначали підвищення рівня патологічного стирання зубів з віком, і найбільші значення були встановлені для 50–59-річних осіб — 51,6% (70 обстежених). Серед хворих із патологічним стиранням твердих тканин зубів у 110 пацієнтів (81,5%) встановлено переважання генералізованого характеру ураження. Для генералізованого патологічного стирання зубів більш характерною була змішана форма. Частка цієї форми становила 58,2%. Вертикальне стирання емалі і дентину виявлено у 14,5% хворих, а стирання зубів у горизонтальній площині — у 27,3%. Локалізоване стирання зубів встановлено у 8,5% пацієнтів. Найчастіше ця форма стирання відзначалася в горизонтальній площині — 72%. Вертикальнy формy локалізованого стирання зубів діагностовано у 20% хворих, змішанy — у 8%. Частка осіб з патологічним стиранням зубів та збереженою безперервністю зубних рядів становила 16,5%, із патологічним стиранням зубів та вадами зубних рядів, поєднаним із захворюваннями тканин пародонта та зубощелепними деформація­ми, — 83,7%. У обстежених найчастіше відзначався II ступінь втрати твердих тканин зубів. Частка цієї форми в загальній кількості хворих з генералізованим патологічним стиранням зубів становила 55,3%. I ступінь виявлений у 29,8% випадків патологічного стирання зубів, III — у 14,9%. У пацієнтів із поєднаною патоло­гією відмічено більш тяжкий за поширеністю та глибиною ураження процес втрати твердих тканин зубів, що, ймовірно, пов’язано з відсутністю своєчасного звернення по спеціалізовану допомогу до лікаря-стоматолога. Скарги на тимчасову больову реакцію від хімічних та температурних подразників відмічали у 82,9% пацієнтів. Зменшення міжальвеолярної висоти встановлено у 59,3% хворих із патологічним стиранням зубів II–III ступеня. Зубощелепні деформації у пацієнтів із патологічним стиранням зубів представлені у вигляді мезіодистального переміщення зубів. Серед пацієнтів із генералізованою формою патологічного стирання зубів, поєднаного із захворюваннями тканин пародонта та зубощелепними деформація­ми, у 50,4% діагностовано деструктивні зміни та появу патологічної рухливості зубів, що утримували оклюзійну висоту [6].

Т.О. Стеценко, М.М. Дорошенко (2022) обстежено 119 пацієнтів з ГЕРХ віком 25–65 років. У 1-шу групу увійшли 56 пацієнтів з неерозивною формою, у 2-гу — 63 особи з ерозивною формою ГЕРХ. Проведене опитування пацієнтів виявило, що найпоширенішими скаргами були відрижка, нудота, поганий апетит, біль в епігастрії, під ребрами, за грудниною, швидка втомлюваність. Більшість пацієнтів скаржилися на наявність рясного нальоту на язиці, сухість порожнини рота та губ, тріщини на губах, неприємні відчуття та запах у порожнині рота, кровоточивість ясен, біль різної інтенсивності в ділянці зубів у результаті дії подразників, неможливість уживати кислу і тверду їжу, труднощі при чищенні зубів і неможливість перебування на холодному повітрі. Усі симптоми були значно виражені при ерозивній формі ГЕРХ [7].

Отже, стирання зубів у пацієнтів із ГЕРХ є поширеним явищем та має комплексний характер, включаючи хімічний (кислотний рефлюкс) та механічний (часто пов’язаний бруксизм) вплив. Причинами виникнення цього захворювання є такі:

1. Хімічна ерозія (або дія кислотного впливу). Головною причиною є систематичні закиди шлункового соку в ротову порожнину. Шлункова кислота здатна демінералізувати та розм’якшувати тверді тканини зуба (емаль та дентин), чим посилює їх вразливість до подальшого механічного пошкодження.

2. Механічне стирання (тобто абразія / атриція). Рефлюкс неодноразово супроводжується бруксизмом (скреготінням зубами, стисканням щелеп), що посилює процес стирання вже ослаблених кислотою зубних тканин.

3. Локалізація. Ерозії, спричинені ГЕРХ, неодноразово локалізуються на піднебінних поверхнях верхніх зубів та язикових поверхнях нижніх зубів, адже саме ці ділянки найбільше контактують із рефлюксними масами.

Висновки

Таким чином, патологічне стирання зубів у пацієнтів із ГЕРХ неодноразово пов’язане з кислотним стиранням, коли шлункова кислота потрапляє в ротову порожнину, за рахунок чого спричиняє ерозію емалі. Це зумовлює демінералізацію зубів, що посилює їх крихкість, а в запущених випадках може загострювати естетичні проблеми та підвищену чутливість.

Ключовими клінічними особливостями патологічного стирання зубів у пацієнтів з ГЕРХ є наступні:

1. Типове розташування (руйнування неодноразово відзначають на язикових (внутрішніх) поверхнях верхніх зубів та оклюзійних (жувальних) поверхнях нижніх молярів. Це пов’язано з тим, що при рефлюксі шлунковий вміст осідає здебільшого на цих ділянках).

2. Гладка та матова поверхня зубів (уражені ділянки втрачають свій природний блиск і стають матовими, що є відмінною рисою хімічної ерозії).

3. «Чашоподібні» вади (на жувальних поверхнях молярів можуть утворюватися заглиблення, що нагадують чашу, з виступаючими реставраціями (пломбами). Це слід вважати специфічною ознакою тривалого впливу кислоти).

4. Зміни в динаміці (на ранніх етапах можуть бути помітними тільки незначні зміни на поверхні емалі. Протягом певного періоду ураження збільшується, що зумовлює значну втрату тканин).

5. Підвищена чутливість (оголення дентину в результаті ерозії зумовлює гіперчутливість зубів до холоду, тепла та вживання солодких і кислих продуктів).

6. Зміна кольору (оголений дентин з жовтуватим відтінком зумовлює зміну кольору зубів).

7. Зв’язок з бруксизмом (у деяких пацієнтів із ГЕРХ може виникати бруксизм (скреготіння зубами), що посилює процес стирання).

8. Можлива відсутність симптомів (у деяких випадках ураження зубів може бути єдиним клінічним проявом ГЕРХ).

Наслідками стирання зубів у пацієнтів з ГЕРХ є:

1. Зміна структури зубів (зуби можуть мати гладку, рівну поверхню або східчасті, порожнисті форми).

2. Загострення естетичних проблем (зміна кольору, форми та розміру зубів може призвести до естетичних вад).

3. Гіперчутливість (зменшення товщини емалі призводить до підвищеної чутливості зубів до гарячої, холодної, солодкої та кислої їжі).

4. Зростання ризику подальшого руйнування (пошкоджена емаль стає більш вразливою до карієсу та інших ускладнень).

Ключовим кроком у такому випадку є лікування основної причини — ГЕРХ. Лікування цього захворювання потребує комплексного міждисциплінарного підходу за участю лікаря-гастроентеролога та стоматолога. При цьому необхідно змінити спосіб життя (скоригувати дієту, відмовитися від куріння та алкоголю, нормалізувати масу тіла тощо). Також лікар повинен призначити медикаментозну терапію (препарати, що знижують кислотність шлункового соку) на тривалий термін. Натомість стоматологічне лікування повинне передбачати захист зубів (використання індивідуальних захисних кап (особ­ливо при бруксизмі) з метою запобігання подальшому механічному стиранню), реставрацію (відновлення втрачених тканин зуба завдяки пломбувальним матеріалам, вінірам або коронкам), а також фторування (систематичне використання фторвмісних зубних паст, ополіскувачів та спеціальне фторування в кабінеті стоматолога з метою зміцнення емалі). Відтак можна дійти висновку, що рання діагностика та спільне ведення пацієнта гастроентерологом і стоматологом відіграють визначальну роль для мінімізації пошкоджень зубів.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 26.10.2025
Прийнято до друку/Accepted: 16.11.2025