Вплив психоемоційних факторів на розвиток функціональних розладів травної системи у дітей

Вступ

Психосоматика — міждисциплінарна галузь медицини, яка вивчає вплив психічних факторів на розвиток та перебіг соматичних захворювань [1]. Вона ґрунтується на принципі поєднання психічного та фізичного стану людини, що дозволяє розглядати хворобу як результат взаємодії біологічних, психологічних та соціальних чинників. Психосоматична медицина виникла на перехресті психіатрії, гастроентерології та неврології, починаючи з класичних концепцій, що підкреслювали взаємозв’язок між психічним станом і фізичними захворюваннями [2]. У середині XX ст. дослідження психосоматичних аспектів хвороб стали більш систематизованими, зокрема завдяки роботам таких вчених, як Франц Александр, який вивчав роль емоцій у розвитку гастроентерологічних захворювань, зокрема виразки шлунка. У 1970-х роках психосоматична медицина отримала новий імпульс завдяки роботам Тюре фон Уекс­кюля, який запропонував біосеміотичну тео­рію, що розглядає організм як систему знаків, в якій психічні та фізичні процеси взаємопов’язані. Ці концепції стали основою для сучасного розуміння психосоматичних розладів, зокрема у дітей, коли емоційний стан може впливати на розвиток гастроентерологічних захворювань [3–5].

Мета дослідження: аналіз психосоматичних аспектів гастроентерологічних захворювань у дітей та виявлення взаємозв’язку між психоемоційними факторами (тривожністю, стресом, депресією) і функціональними порушеннями травної системи (ФПТС).

Об’єкт і методи дослідження

Проаналізовано наукову літературу з питань психосоматичних аспектів гастроентерологічних захворювань у дітей. Аналіз проведено на основі вітчизняних та зарубіжних наукових публікацій, відібраних із провідних міжнародних баз даних: PubMed, Cochrane Library, Google Scholar, Scopus та Web of Science. До аналізу увійшли наукові статті, оглядові та клінічні дослідження, що висвітлюють вплив психоемоційних факторів, таких як стрес, тривожність, депресія та соматизація, на розвиток і перебіг гастроентерологічних захворювань у дітей, а також роль осі «мозок — кишечник» у патогенезі ФПТС. Пошук літератури здійснювали за ключовими словами «psychosomatic disorders», «childhood anxiety», «functional gastrointestinal disorders», «brain-gut axis», «stress», «somatization», «pediatric gastroenterology» та їх українськими відповідниками.

Результати та їх обговорення

E. Mayer та співавтори (2022) досліджували існування складної двосторонньої комунікації між центральною нервовою системою та шлунково-кишковим трактом (ШКТ), відомої як вісь «мозок — кишечник» [6]. Ця взає­модія здійснюється через нейрональні, гормональні та імунологічні шляхи, зокрема через блукаючий нерв, який забезпечує прямий зв’язок між мозком і кишечником. Дисбіоз кишечнику, тобто порушення балансу мікробіоти, може впливати на функцію осі «мозок — кишечник», зумов­люючи розвиток психічних розладів, таких як тривожність і депресія, що, своєю чергою, може погіршувати перебіг гастроентерологічних захворювань.

У контексті патології травної системи психосоматичні аспекти набувають особливого значення, оскільки ФПТС, такі як синдром подразненого кишечнику (СПК), часто супроводжуються вираженими психологічними симптомами, зокрема тривожністю та депресією [7, 8]. У контекс­ті дитячої гастроентерології особливу увагу приділяють ФПТС, таким як СПК та функціональний біль у животі. Психічні фактори, зокрема тривога та депресія, відіграють важливу роль у розвитку та перебігу цих захворювань. Дослідження A. Kumar, P. Vallabhaneni (2025) показало, що діти з ФПТС частіше повідомляють про симптоми тривоги та депресії. Зокрема серед дітей без болю в животі лише 7,7% мали ознаки тривоги та депресії, тоді як у дітей з ФПТС цей показник досягав 21,4% [7].

Психоемоційні фактори, такі як стрес, депресія та тривожність, можуть виступати як тригери або модифікатори перебігу гастроентерологічних захворювань у дітей. Наприклад, стрес може змінювати моторику кишечнику, підвищувати його чутливість і порушувати бар’єрну функцію слизової оболонки, що призводить до розвитку або загострення таких захворювань, як СПК. У дітей з високим рівнем тривожності часто відмічають підвищену чутливість до болю та інші симптоми, що можуть бути пов’язані з порушенням функції осі «мозок — кишечник» [10].

F.S. Gozali та співавтори (2022) досліджували зв’язок між психологічним стресом та функціональним закрепом у дітей, що є однією з найпоширеніших гастроентерологічних проблем у дітей, і, згідно з дослідженням, його розвиток значною мірою залежить від психологічного стану дитини [11]. Метою роботи було оцінити, як психологічний стрес може впливати на розвиток закрепу у дітей. У процесі систематичного огляду використані три основні бази даних: PubMed, Cochrane Library та Google Scholar. У результаті відібрано 11 досліджень, які включали як поперечні дослідження, так і випадкові контрольовані та когортні дослідження. Усі дослідження свідчать про значущий зв’язок між стресом та запорами у дітей, зокрема стресові фактори, пов’язані із сім’єю, школою, психічними розладами та життєвими подіями. Дослідження також виявили, що найбільший вплив на розвиток запору у дітей чинять стреси, пов’язані з сім’єю (конфлікти між батьками, труднощі у взаєминах з батьками), а також стресові ситуації, пов’язані з психологічними розладами, такими як тривога та депресія. Крім того, деякі дослідження виявили, що проблеми в школі, такі як булінг, можуть також призводити до розвитку функціонального запору. Також розглядали інші фактори, що впливають на цей стан, зокрема стреси, пов’язані з труднощами в родині (наприклад втрата роботи у батьків або серйозні захворювання близьких), а також стрес, пов’язаний з певними подіями, наприклад батьківським алкоголізмом чи жорстоким поводженням.

D. Pop та співавтори (2025) вивчали взаємозв’язок між тривогою, депресією та СПК у дітей. СПК є одним із найпоширеніших функціональних гастроінтестинальних розладів у дітей, що значно впливає на якість життя [12]. Метою статті було вивчення генетичних, патофізіологічних і клінічних зв’язків між психологічними факторами (зокрема тривогою та депресією) та СПК у дітей. Розглянуто, як порушення комунікації між кишечником і головним мозком, а також дисфункція серотоніну, можуть призводити до розвитку як гастроінтестинальних, так і психологічних порушень. Зазначено, що психоемоційні події в дитинстві можуть бути пов’язані з розвитком шлунково-кишкових симптомів не тільки в дитячому віці, а й у дорослому житті. Досліджено ефективність терапії, спрямованої на лікування психологічних порушень у дітей з СПК, таких як антидеп­ресанти, гіпнотерапія та когнітивно-поведінкова терапія.

Y. Sun та співавтори (2019) розглядали взаємозв’язок між стресом та загостреннями запальних захворювань кишечнику (ЗЗК), таких як хвороба Крона (ХК) та виразковий коліт (ВК), як у дітей, так і у дорослих [13]. Автори підкреслили важливість стресу як одного з факторів, що може спровокувати або збільшити вираженість симптомів цих хронічних захворювань, що супроводжуються рецидивами. ЗЗК є складними багатоетапними хворобами, що виникають внаслідок взаємодії генетичних факторів, навколишнього середовища та мікробіоти кишечнику. Однак незважаючи на наявність цих факторів, значний вплив на розвиток та перебіг ЗЗК чинять і психологічні фактори, зокрема стрес. Стаття вказує на зростаючу кількість випадків тривожних і депресивних розладів у пацієнтів із ЗЗК, що свідчить про тісний зв’язок між психічними та фізіологічними аспектами цього захворювання. Механізм, за допомогою якого стрес може впливати на розвиток та загострення ЗЗК, включає активацію різних фізіологічних систем. Однією з основних систем є гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь, що активується під час стресу та призводить до підвищеного рівня кортизолу в організмі. Це, своєю чергою, може зумовлювати порушення бар’єрної функції кишечнику, зміни складу мікробіоти, дисфункцію мотилітету кишечнику та активацію імунних процесів, що в кінцевому підсумку призводить до розвитку або загострення запалення. Стрес впливає на симпатичну та парасимпатичну нервову систему, які регулюють функції кишечнику, зокрема через вивільнення нейропептидів, таких як субстанція P. Це може викликати порушення в роботі кишечнику, а також збільшувати вираженість запалення. Окремо зазначено вплив стресу на мікробіоту кишечнику, при якому відмічається зменшення кількості корисних бактерій, таких як Lactobacillus, що зумовлює розвиток запальних процесів і знижує ефективність імунної системи. Однією з головних тем статті є важливість психогастроентерології та стрес-менеджменту як частини комплексного лікування ЗЗК. Автори наголошують, що терапевтичні заходи повинні включати не лише традиційні лікарські засоби, такі як 5-аміносаліцилова кислота, стероїди, імуномодулятори, але й психологічні інтервенції, що допомагають знизити рівень стресу та покращити якість життя пацієнтів.

O. Belei та співавтори (2024) розглядали вплив стресу на загострення ЗЗК у дітей [14]. Автори акцентували увагу на тому, як психологічний стрес може погіршити стан пацієнтів з такими захворюваннями, як ХК та ВК, і підкреслили важливість стрес-менеджменту в лікуванні дітей. ЗЗК у дітей стають все більш поширеними, особливо в розвинених країнах. У 25% пацієнтів захворювання розвивається у віці до 20 років. У дітей можуть виникати не тільки типові симптоми, такі як біль у животі та діарея, але й затримка росту та пізніше дозрівання. Психологічний стрес значно впливає на перебіг захворювання, спричиняючи загострення симптомів. Діти часто переживають стрес через непередбачуваність симптомів і біль, що може призвести до розвитку тривожних та депресивних розладів. Стрес активує фізіологічні механізми, що викликають порушення бар’єрної функції кишечнику, змінює мікробіо­ту і посилює запалення. Стаття підкреслює двобічний взаємозв’язок між психічним станом і загостренням захворювання: стрес може збільшити вираженість симптомів, а симптоми хвороби можуть спричинити появу нового стресу у дітей. Одним із основних напрямків лікування є використання психологічних інтервенцій, таких як когнітивно-поведінкова терапія, медитація та інші методи зниження стресу. Ці підходи можуть значно знизити рівень стресу і покращити емоційний стан пацієнтів, що, своєю чергою, знижує частоту загострень. Також важливим є відновлення нормальної мікробіоти кишечнику завдяки використанню пробіотиків або фекальній трансплантації.

Діти з певними типами особистості можуть бути більш схильні до соматизації — процесу, коли емоційний стрес проявляється у вигляді фізичних симптомів. Особливо це стосується тривожно-уникаючого та астенічного типів. Тривожно-уникаючі діти часто переживають надмірну тривогу, що може призводити до хронічного болю в животі та інших ФПТС. Астенічні діти, які мають низький рівень енергії та схильні до депресії, також можуть проявляти соматизацію через фізичні симптоми, такі як біль у животі або нудота. Ці типи особистості можуть мати труднощі в адаптації до стресових ситуацій, що спричиняє розвиток гастроентерологічних розладів.

L.M. Dufton та співавтори (2009) досліджували зв’язок між тривожними розладами (ТР) та соматичними скаргами, зокрема болем у животі, у дітей з рецидивуючим абдомінальним болем (РАБ) порівняно з дітьми з ТР та здоровими дітьми. У дослідженні взяли участь 63 дитини віком 8–16 років. Результати показали, що 67% дітей із РАБ мали ТР, що значно більше порівняно зі здоровими дітьми (6%). У дітей з РАБ виявили більше соматичних скарг та внутрішніх симптомів, таких як тривога та депресія, порівняно зі здоровими. Тривожні симптоми у дітей із РАБ були зіставні з тими, що мали ТР. Стаття підкреслює важливість розуміння зв’язку між болем у животі та тривогою, оскільки це може допомогти в розробці методів лікування, орієнтованих на усунення ТР у дітей з РАБ, а також сприяти кращому розумінню розвитку та прогресії цього стану.

Робота A. Díez-Suárez, C. Hernández-González (2025) надає глибоке розуміння соматизації в дитячому та підлітковому віці, розглядаючи причини, симптоми, фактори ризику, а також методи лікування [16]. Соматизація визначається як прояв фізичних симптомів без наявності органічних причин, основна з яких приховується в психічному стані дитини. Стаття акцентує увагу на основних видах розладів соматизації, таких як соматичний симптомний розлад, ТР, іпохондрія, конверсійний розлад (функціональні неврологічні симптоми) та фактичний розлад. Поширені симптоми включають головний біль, біль у животі, загальний біль та навіть непритомність або неепілептичні судоми у разі конверсійного розладу. Часто соматизація супроводжується тривогою або депресією, і у дітей, які страждають від цих розладів, можуть бути серйозні психіатричні супутні стани, такі як розлади поведінки, тривожні та депресивні розлади. Лікування залежить від тяжкості симптомів і передбачає інтердисциплінарний підхід за участю педіатра, психолога, психіатра, фізіотерапевта і сім’ї. З терапевтичних методів найефективнішими є когнітивно-поведінкова терапія, а також антидепресанти в разі наявності психіатричних розладів. Важливо обмежувати застосування анальгезивних засобів, оскільки вони часто неефективні при соматизації. Серед факторів ризику розвитку соматизації виділяють труднощі з вербалізацією емоцій, перфекціонізм, тривожність, а також родинні фактори, такі як психічні або фізичні проблеми у батьків. Стаття підкреслює важливість комплексного підходу до лікування і раннього втручання, що значно знижує ризик хронізації симптомів у дорослому віці.

ТР часто відмічають у дітей із функціональними та органічними захворюваннями ШКТ. Наприклад, у дітей із СПК та ВК відзначають високий рівень тривожності. Дослідження показують, що тривожність може бути як причиною, так і наслідком гастроентерологічних захворювань, створюючи замкнене коло, де фізичні симптоми посилюють тривогу, а тривога — фізичні симптоми.

A. Kumar, P. Vallabhaneni (2025) досліджували взаємозв’язок між ТР та ФПТС у дітей віком до 16 років [7]. Автори провели систематичний пошук літератури в кількох базах даних і обрали 4 відповідні дослідження, в яких проаналізовано, як ТР можуть проявлятися як симптоми ФПТС у дітей. Основні висновки з огляду на ці дослідження такі:

1) 2 дослідження показали, що тривога впливає на інтенсивність болю в животі у дітей з СПК та функціональним болем у животі. Це взаємодіяло через такі фактори, як соматизація і катастрофічне сприйняття болю, що призводило до збільшення вираженості болю;

2) 1 дослідження повідомило, що діти з ФПТС мали вищий рівень тривожних симптомів порівняно з дітьми без таких симптомів. Однак не встановлено чіткої причинно-наслідкової залежності між болем у животі та тривогою;

3) ще одне дослідження показало, що тривожні симптоми у дітей у ранньому віці не передбачають появи болю в животі в підлітковому віці;

4) усі дослідження показують взаємозв’язок між тривогою та ФПТС, однак жодне з них не встановило чіткої причинно-наслідкової залежності.

Автори зазначають, що існує складність у визначенні, тривога є результатом проблем з травною системою чи, навпаки, — проблеми з травленням викликають тривогу. Вони також вказують на необхідність подальших досліджень, зокрема випадково-контрольованих і когортних досліджень з великими вибірками, щоб розібратися з напрямком і причинами цього взаємозв’язку. Загалом вони підкреслюють важливість вивчення взаємодії між психологічними та фізіологічними факторами у дітей з ТР та ФПТС для розробки ефективніших підходів до лікування.

Тривожність у дітей може мати різноманітні прояви, і її визначення потребує комплексного підходу, зокрема використання спеціальних психометричних інструментів. Існує кілька опитувальників, які дозволяють оцінити рівень тривожності у дітей, зокрема дитячу тривожність, емоційну лабільність, страхи та фобії.

Опитувальник для дітей з оцінки тривожності Spence Children’s Anxiety Scale (SCAS) є одним із найбільш популярних інструментів. Він включає 38 запитань, які охоплюють різні аспекти ТР, включаючи соціальну тривожність, тривожність за здоров’я, страхи, панічні атаки та обсесивно-компульсивні симптоми. Oпитувальник оцінює, як часто дитина відчуває різні тривожні симптоми. Підходить він для дітей віком 8–15 років. Результат оцінюють за шкалою від 0 до 4 (ніколи — майже кожного дня), де вищі бали свідчать про більшу вираженість тривожності. SCAS дає змогу виявити конкретні види тривожності, що допомагає створити індивідуальний план втручання для дитини.

Стаття M. Rodríguez-Menchón та співавторів (2022) присвячена валідації короткої версії опитувальника Spence Children’s Anxiety Scale (SCAS-C-8) для дітей віком 8–12 років, які проживають в Іспанії [17]. Виявлено, що у дівчат дещо вищий рівень тривожності порівняно з хлопцями, що збігається з іншими дослідженнями, хоча ці відмінності були незнач­ними. Висновки дослідження показують, що SCAS-C-8 є надійним і валідним інструментом для оцінки тривожності у дітей, що може сприяти ранньому виявленню ТР та забезпеченню своєчасної психологічної допомоги в школах та медичних закладах.

Картка оцінки тривожності дітей (Childhood Anxiety Sensitivity Index — CASI) оцінює ступінь чутливості дитини до фізичних відчуттів, що можуть бути інтерпретовані як симптоми тривоги, таких як прискорене серцебиття або запаморочення. Картка оцінки тривожності дає змогу визначити, як дитина реагує на фізичні симптоми, пов’язані з тривогою, і чи сприймає вона їх як загрозу. Підходить для дітей та підлітків віком 8–17 років. Опитувальник містить пункти, на які дитина повинна відповісти (від «ніколи» до «завжди»). Цей тест особливо корисний при оцінці дітей, які можуть мати панічні атаки або надмірно реагувати на фізичні відчуття, пов’язані з тривогою.

Стаття K. Wright та співавторів (2010) присвячена підтвердженню факторної структури CASI, що є опитувальним самозвітним інструментом з 18 запитань для оцінки віри, що тривожність може мати шкідливі наслідки (наприклад хворобу, приниження або втрату контролю). У дослідженні взяли участь 671 дитина та підліток, порівняння моделей між особами різної статі підтвердило, що структура чутливості до тривожності в дитинстві у них є подіб­ною.

Шкала тривожності Спілбергера є одним із найбільш поширених та надійних інструментів для вимірювання рівня тривожності в психології. Вона дозволяє оцінити 2 основні аспекти тривожності: тривожність як стан (state anxiety) та тривожність як риса особистості (trait anxiety).

Тривожність як стан відображає поточний рівень тривожності, що характеризує, як дитина відчуває себе в конкретний момент часу. Цей аспект вимірюють на основі того, як часто дитина переживає симптоми тривоги, такі як нервозність, неспокій, напруга чи страхи в цей момент. Своєю чергою, тривожність як риса особистості вказує на стійку схильність дитини до переживань та тривоги в різних ситуаціях, що може бути більш стабільним і проявлятися протягом тривалого часу.

Шкала Спілбергера складається із запитань, на які дитина відповідає, оцінюючи свої почуття за останні кілька днів. Рівень тривожності обчислюється шляхом підрахунку балів за кожне запитання, де вищі бали свідчать про більшу вираженість тривожності. Це дає змогу клініцистам встановити, чи є у дитини поточна тривожність, а також чи існує схильність до хронічної тривожності, яка може бути пов’язана з іншими емоційними та фізичними порушеннями.

У контексті дітей із захворюваннями ШКТ, зокрема при СПК або інших функціональних та органічних захворюваннях, тривожність може суттєво погіршувати фізичний стан дитини. Діти з такими захворюваннями часто мають підвищену чутливість до стресу, що може посилювати прояви хвороби, викликаючи біль у животі, порушення дефекації або інші симптоми. Тест Спілбергера є важливим інструментом для визначення рівня тривожності у таких пацієнтів, оскільки допомагає виявити, чи є у дитини поточний стрес або тривожність, пов’язана з фізичними симптомами, а також чи є схильність до хронічної тривожності, що може вплинути на лікування.

Застосування шкали Спілбергера у дітей із функціональними та органічними захворюваннями ШКТ дозволяє клініцистам не лише оцінити рівень тривожності, а й визначити, як емоційний стан дитини взаємодіє з її фізичними симптомами. Це дає змогу ухвалити комплексне рішення щодо корекції емоційного фону, що може зменшити вираженість симптомів хвороби та покращити загальний стан пацієнта.

A.E. Williams та співавторами (2015) проведено дослідження, в якому вивчали вплив соматизації та тривожності на відчуття болю у дітей із ФПТС. У дослідженні взяли участь 80 дітей віком 7–10 років із функціональним болем у животі. Вони заповнили кілька анкет для оцінки психологічних і фізичних аспектів їх стану:

• Шкала тривожності для дітей (State-Trait Anxiety Inventory for Children — STAIC). Діти заповнили підшкалу trait anxiety цієї анкети, яка вимірює загальну схильність до тривожності. Підшкала складається із 20 запитань, на які діти відповідали, як часто вони відчувають тривогу в повсякденному житті. Оцінку проводили за 3-бальною шкалою (від «рідко» до «часто»);
• Інвентаризація соматизації дітей (Children’s Somatization Inventory — CSI). Цю анкету заповнили діти для оцінки симптомів соматизації, зокрема таких як головний біль, біль у животі, біль у спині тощо. Усього анкета включає 35 запитань, на які діти відповідають за 5-бальною шкалою, де 0 — «зовсім не турбує», 4 — «дуже турбує». Анкета оцінює рівень соматизації, що є важливим фактором для розуміння, як психологічні проблеми можуть впливати на фізичне самопочуття;
• щоденник болю. Протягом 2 тиж діти вели щоденник, в якому записували інтенсивність і частоту болю тричі на день: при пробудженні, після обіду і перед сном. Інтенсивність болю оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали, на якій діти ставили мітку між двома точками: «зовсім не болить» і «найсильніший біль». Максимальний рівень болю та частоту болю фіксували для подальшого аналізу.

Основні результати показали, що і тривожність, і соматизація пов’язані з рівнем болю, але соматизація пояснювала більшу частину змін. При цьому тривожність не додавала суттєвої інформації щодо болю понад те, що вже пояснювала соматизація. Соматизація, яка включає підвищену увагу до фізіологічних відчуттів і їх патологічну інтерпретацію, виявилася сильнішим фактором, що зумовлює підвищення інтенсивності та частоти болю у дітей із ФПТС.

Н. Слюсар та співавтори (2025) розглядали вплив воєнних умов на психічне здоров’я дітей із ФПТС, зокрема абдомінальним болем [20]. Дослідження оцінювало рівень тривожності у таких дітей на фоні особливих умов воєнного стану. У дослідженні брали участь діти із ФПТС, для яких характерний біль у животі без органічних причин. Оцінку тривожності проводили за допомогою психологічних інструментів, що дозволяють визначити рівень тривожності та психоемоційного стану дітей в умовах воєнного часу. Основними методами, використаними для оцінки, є STAIC для вимірювання загальної тривожності та її проявів, CSI для визначення рівня їх тривожної реакції, пов’язаної з фізичними відчуттями, зокрема болем, та щоденник болю для фіксації рівня болю, частоти його проявів і зв’язку з емоційним станом. Автори підкреслюють, що особливості воєнного стану можуть погіршувати психо­емоційний стан дітей і збільшувати вираженість симптомів тривожності та болю. В умовах воєнного конфлікту стресові ситуації можуть стимулювати або збільшувати вираженість наявних симптомів тривожності та соматизації, що призводить до погіршення якості життя та зростання психологічної та фізичної дисфункції. Дослідження наголошує на важливості комплексного підходу до лікування дітей із ФПТС, враховуючи фізичні та психологічні аспекти їх стану, а також на необхідності своєчасної діагностики та використання психотерапевтичних методів, таких як когнітивно-поведінкова терапія, для зниження рівня тривожності та покращення психоемоційного благополуччя дітей.

У статті Т. Сорокман та співавторів (2024) розглядається поширеність симптомів тривоги та депресії у дітей із ЗЗК, зокрема ХК та ВК [21]. Дослідження проведено за участю 35 дітей віком 10–17 років, які лікувалися в дитячому гастроентерологічному відділенні Чернівецької міської клінічної лікарні. Відбір пацієнтів здійснювали за певними критеріями, серед яких підтверджений діагноз ЗЗК, вік 10–17 років та згода на участь у дослідженні. Для оцінки рівня тривоги та депресії використовували опитувальники Patient Health Questionnaire (PHQ)-2, PHQ-9 та Generalized Anxiety Disorder (GAD)-7. PHQ-2 використаний для первинного скринінгу, і у разі позитивної відповіді на одне із запитань використовували більш детальне анкетування за допомогою PHQ-9 (для депресії) та GAD-7 (для тривоги). Оцінки за шкалами коливалися в межах 0–27 для PHQ-9 і 0–21 для GAD-7. Усього 72,2% пацієнтів, що брали участь у дослідженні, продовжили анкетування за PHQ-9 після первинного тесту PHQ-2. Результати показали, що у 55,5% пацієнтів наявні симптоми тривоги (95% довірчий інтервал 38,3–66,5), а у 34,8% — симптоми деп­ресії (95% довір­чий інтервал 21,4–45,8). У пацієнтів із ХК відзначали вищий ризик розвитку симптомів тривоги та депресії порівняно з пацієнтами з ВК. Поширеність тривоги та депресії була значно вищою у пацієнтів з активною формою захворювання порівняно з тими, у кого хвороба знаходилась у стадії ремісії. Автори підкреслюють важливість регулярної оцінки психічного стану дітей із ЗЗК, оскільки симптоми тривоги та депресії можуть впливати на перебіг захворювання, знижувати ефективність лікування та якість життя пацієнтів. Вони рекомендують враховувати психічне здоров’я пацієнтів як рутинну практику в лікуванні дітей з цими захворюваннями.

Виявлені асоціації між тривожністю, депресією, соматизацією та вираженістю гастроінтестинальних симптомів, а також дані про внесок дисбіозу та психосоціальних стресорів (сімейні конфлікти, шкільні події, булінг, умови воєнного часу) свідчать, що психоемоційні чинники виконують не лише роль коморбідних проявів, а й модифікаторів перебігу захворювань через посилення віс­церальної гіперчутливості, порушення моторики, зміну складу мік­робіоти та підвищення проникності епітеліального бар’єра [21–24]. Застосування валідованих психометричних інструментів (SCAS, CASI, STAIC, PHQ-9, GAD-7) у клінічній практиці є доцільним для ранньої ідентифікації профілів ризику, стратифікації пацієнтів і моніторингу ефектів втручань. Це відкриває шлях до персоналізації допомоги із включенням когнітивно-поведінкової терапії, гіпнотерапії, методів управління стресом, сімейно орієнтованих підходів, нутритивних стратегій [25–27].

Висновок

Психоемоційні фактори, такі як тривожність, депресія та стрес, чинять значний вплив на розвиток і перебіг гаст­роентерологічних захворювань у дітей. Через взаємодію в межах осі «мозок — кишечник» емоційні порушення можуть спричиняти або збільшувати вираженість фізичних симптомів, зокрема болю в животі, порушення моторики кишечнику та запальних процесів. Найбільш ефективним є комплексний підхід до лікування, який поєднує медикаментозну терапію з психологічними методами, зокрема когнітивно-поведінковою терапією, управлінням стресом і підтримкою сім’ї.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 11.10.2025
Прийнято до друку/Accepted: 20.10.2025