Кардіологічні нотатки та огляди досліджень (Hot Lines) ESC 2025

Дослідження APERITIF: ефективність і безпека додавання ривароксабану до стандартної антитромбоцитарної терапії після переднього інфаркту міокарда

Дослідження APERITIF вивчало профілактику тромбозу лівого шлуночка (ЛШ) після попереднього інфаркту міокарда (ІМ). У 560 пацієнтів порівняли стандартну подвійну антитромбоцитарну терапію (ПАТТ) та її комбінацію з низькими дозами ривароксабану [1].

Через 1 міс тромб у лівому шлуночку (ЛШ) виявили у 13,7% хворих, які отримували ПАТТ+ривароксабан проти 16,6% лише ПАТТ, різниця статистично незначуща. Додаткове лікування підвищувало ризик дрібних кровотеч без впливу на великі події. Висновок: сучасні антитромботичні стратегії вже забезпечують низький ризик тромбозу, а користь ривароксабану в такій схемі не доведена (рис. 1).

Рисунок 1. Підгруповий аналіз (1 міс, APERITIF)

Примітки: ДІ — довірчий інтервал; ФВ — фракція викиду, ІМТ — індекс маси тіла.

Зв’язки коронарних, цереброваскулярних та периферичних судинних подій з окремими компонентами артеріального тиску серед дорослих з артеріальною гіпертензією: порівняння даних ASCOT, ALLHAT та SPRINT

Метою дослідження було оцінити, як різні рівні артеріального тиску (АТ) впливають на ризик серцево-судинних подій у дорослих з артеріальною гіпертензією (АГ) [2].

Аналізували дані трьох великих досліджень: ASCOT (~19 000 учасників), ALLHAT (~33 000 учасників) та SPRINT (~9000 учасників) (табл. 1). Обчислювали скориговані кое­фіцієнти ризику (HR) для ішемічної хвороби серця (ІХС), інсульту та захворювання периферичних артерій (ЗПА) залежно від початкового та середнього АТ після 1 року лікування, для:

• коронарної хвороби серця (ІХС),
• інсульту,
• ЗПА.

Аналізували асоціації з:

• початковим рівнем систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) АТ;
• кумулятивним середнім САТ і ДАТ через 1 рік після лікування.

Рівень АТ при цьому характеризували як:

• шкідливий: HR >1, верхня межа ДІ >1;
• потенційно шкідливий: HR >1, нижча межа ДІ <1;
• нейтральний: САТ ≈120 мм рт. ст., ДАТ ≈60 мм рт. ст.;
• потенційно захисний: HR <1, верхня межа ДІ >1;
• повністю захисний: HR <1, верхня межа ДІ <1.

Таблиця 1. Характеристики проаналізованих досліджень

Учасники мали різні супутні захворювання, а в деяких дослідженнях виключали людей із серцевою недостатністю (СН) або перенесеним інсультом. САТ 120–140 мм рт. ст. був однаково сприятливим для ІХС, інсульту та ЗПА; нижче 120 мм рт. ст. — потенційно шкідливим. Діастолічний АТ <60 мм рт. ст. підвищує ризик, а 80–90 мм рт. ст. є оптимальним. Контроль АТ після 1 року лікування показав важливість індивідуального підходу залежно від особистих характеристик та коморбідностей (рис. 2А–В).

Рисунок 2. Кумулятивний середній САТ через 1 рік лікування

А. Кумулятивний середній САТ через 1 рік лікування і інсульт (оптимальний рівень близько 130 мм рт. ст.). Б. Кумулятивний середній ДАТ через 1 рік лікування і ІХС (графік показує U-подібну залежність, найнижчий ризик — при 80–90 мм рт. ст., підвищений ризик — <60 мм рт. ст. і >100 мм рт. ст.). В. Кумулятивний середній САТ через 1 рік лікування і ЗПА (схожа U-подібна крива: мінімальний ризик — 120–140 мм рт. ст., підвищення ризику — при <120 мм рт. ст. або >160 мм рт. ст.).

Висновки та клінічне значення

Для зниження серцево-судинного ризику цільові рівні АТ повинні бути індивідуалізованими.

Необхідно враховувати поєднання особистих характеристик, коморбідності та специфічного ризику подій.

Оптимальний контроль АТ не завжди означає «нижче — краще».

CAC CV-PREVITAL: прогностичне значення кальцієвого індексу коронарних артерій у первинній профілактиці серцево-судинних подій

CAC CV-PREVITAL — рандомізоване відкрите дослідження в Італії, в якому вивчали роль оцінки коронарного кальцію (CAC) у первинній профілактиці [3]. Із попередніх досліджень відомо, що оцінка САС є достовірним критерієм прогнозування великих серцево-судинних подій (MACE) (рис. 3).

Рисунок 3. Оцінка САС — достовірний критерій прогнозування MACE

Методи

1484 учасники віком ≥45 років без атеросклеротичних серцево-судинних захворювань (ССЗ) рандомізовані 1:1 у групу стандартної оцінки ризику за European Society of Cardiology (ESC) чи додаткової оцінки за CAC. Первинна кінцева точка — зміна рівня ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) через 12 міс; вторинні — інші ліпідні показники, АТ, інші індикатори.

Результати

• Рівень ЛПНЩ знизився подібно в обох групах: –8,35 мг/дл у контролі та –6,72 мг/дл у CAC; різниця незначуща (MD 1,63; 95% ДІ –1,16–4,43; p=0,25).
• CAC асоціювався з більшим зниженням САТ (–9,99 vs –8,01 мм рт. ст.; MD –1,98; p=0,003).
• Також відзначали додаткове зниження 10-річного ризику атеросклеротичних ССЗ (ASCVD) за шкалами SCORE2 (–0,37 проти –0,17; MD –0,20; p=0,006) та за Moli-sani (MD –0,17; p=0,016).
• Ліпідознижувальна терапія призначалася мало, незважаючи на рекомендації (≈35–36% отримували статини).

Висновки

CAC-скринінг не покращив контролю ліпідного профілю через 12 міс, але забезпечив невелике, проте значуще покращення АТ та глобальних показників серцево-судинного ризику; низька прихильність до терапії залишається головним обмеженням первинної профілактики.

Порівняння серцево-судинного ризику ібупрофену та напроксену у великій когорті населення

Методи

Використано національні реєстри Данії (1996–2022) [4]. У дослідження включено 7 632 665 нових споживачів нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) (7 143 555 — ібупрофену, 489 110 — напроксену). Первинні кінцеві точки — великі судинні події (ІМ, інсульт, судинна смерть) та шлунково-кишкові кровотечі.

Результати

• Ризик великих судинних подій був вищим у споживачів ібупрофену (HR 1,18; 95% ДІ 1,02–1,37).
• Для ішемічного інсульту ризик також був вищим з ібупрофеном (HR 1,28; 95% ДІ 1,04–1,59).
• Відмінностей у ризику ІМ чи смертності не виявлено (HR близькі до 1).
• Ризик шлунково-кишкових кровотеч був значно нижчим при застосуванні ібупрофену (HR 0,51; 95% ДІ 0,43–0,61) (рис. 4).

Рисунок 4. Значення скоригованого ризику досліджених подій при прийомі ібупрофену або напроксену

Висновки

Ініціація ібупрофену порівняно з напроксеном асоціювалась із підвищеним (~20%) ризиком серцево-судинних подій, особливо інсульту, але знижувала ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Обґрунтування та дизайн багатоцентрового рандомізованого контрольованого дослідження CardioMyoPathy with MYocarditis THerapy with Colchicine (CMP-MYTHiC)

Мета

Оцінити ефективність колхіцину (0,5 мг <70 кг або 1 мг ≥70 кг, 6 міс) у пацієнтів з інфламаторною кардіоміопатією (Inf-CMP), які отримують оптимальну стандартну терапію [5].

Що вже відомо?

• Більшість пацієнтів із запальними кардіоміопатіями (Infl-CMP) діагностуються неінвазивно за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) серця або, рідше, позитронно-емісійної томографії з використанням фтордезоксиглюкози (ПЕТ-ФДГ).
• Специфічна імунознижувальна терапія не рекомендована для пацієнтів із хронічною Infl-CMP із систолічною дисфункцією ЛШ або аритмічним фенотипом та наявністю запалення на зображеннях.

Методи

• Мультицентрове рандомізоване однозасліплене дослідження.
• 80 пацієнтів із Inf-CMP, ознаками запалення на МРТ чи ПЕТ-ФДГ, високим тягарем шлуночкових аритмій або зниженням ФВ <50%.
• Виключення: ІХС, аутоімунні стани з показанням до імуносупресії, тяжка СН.
• Тривалість спостереження: 6 міс, загальна тривалість проєкту — 3 роки.

Первинна кінцева точка: частка пацієнтів, які залишаються живими без клінічного погіршення стану (смерть, госпіталізація з приводу СН, значне зростання передчасних шлуночкових комплексів (ПШК)), без тяжких аритмій і без погіршення за даними візуалізації (нові наб­ряки чи ↓ФВ >10%).

Вторинні кінцеві точки: (1) зменшення набряку за МРТ / ПЕТ-ФДГ, (2) повне зникнення запалення, (3) 70% зниження ПШК за відсутності нестійкої (НСШТ) або стійкої шлуночкової тахікардії (СШТ).

Мета: дослідження CMP-MYTHiC покликане визначити роль колхіцину у лікуванні пацієнтів з Inf-CMP з підтвердженим запаленням за МРТ чи ПЕТ-ФДГ.

На сьогодні 10 центрів, 16 (20%) пацієнтів із 80 рандомізовані з грудня 2023 р. (рис. 5). Завершення очікується до кінця 2026 р.

Рисунок 5. Випадок 1 у дослідженні

Висновки

Результати дослідження CMP-MYTHiC можуть визначити роль колхіцину в лікуванні пацієнтів із Inf-CMP, які мають докази запалення на серцево-судинній МРТ або ПЕТ-ФДГ.

Вплив комбінації SGLT2i, nsMRA та ARNI на тривалість життя пацієнтів із серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду

Дослідження оцінює довгострокові переваги комбінованої терапії у пацієнтів із СН зі збереженою або помірно зниженою ФВ [6]. Використано дані ключових клінічних випробувань (DELIVER, FINEARTS-HF, PARAGON-HF) та актуарні методи для прогнозування ефектів лікування. Результати показали, що поєднання інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (SGLT2-інгібіторів), неселективних антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів (nsMRA) та за потреби інгібіторів рецепторів ангіотензину та неприлізину (ARNI) значно збільшує тривалість життя без ускладнень. Користь варіювала від +1,5 року у пацієнтів віком 85 років до +4,1 року у 55-річних осіб. Ефект був послідовним у різних підгрупах, особливо вираженим у пацієнтів із ФВ нижче норми. Автори дійшли висновку, що раннє комплексне лікування може суттєво покращити прогноз, та підкреслюють важливість його ширшого впровадження в практику (рис. 6).

Рисунок 6. Довгострокові прогнозовані показники виживаності без подій при комплексній терапії

Ефективність, безпека та використання медичних ресурсів інтенсивного контролю АТ в підгрупах за тривалістю АГ та вихідним рівнем САТ: результати дослідження ESPRIT

Мета

Вивчити користь, шкоду та доцільність цільового зниження САТ <120 мм рт. ст. порівняно з <140 мм рт. ст. у підгрупах залежно від тривалості АГ та вихідного рівня САТ [7].

Методи

Постфактумний аналіз підгруп дослідження ESPRIT. Учасників розділили на 4 підгрупи за комбінацією тривалості АГ та початкового рівня САТ. Оцінювали серйозні судинні події, смертність, безпеку та використання медичних ресурсів (кількість антигіпертензивних препаратів і відвідувань клініки).

Результати

Не виявлено суттєвої взаємодії між групами лікування та підгрупами щодо серйозних судинних подій і смерті (р=0,425). Показники безпеки були подібними у всіх підгрупах. Інтенсивне лікування забезпечувало серцево-судинні переваги без значного збільшення використання медичних ресурсів. Пацієнти з довготривалим неконт­рольованим АТ мали дещо більше візитів і прийомів препаратів, але це не впливало на безпеку (рис. 7).

Рисунок 7. Ефективність, безпека та використання медичних ресурсів при інтенсивному контролі АТ в підгрупах за тривалістю АГ та вихідним рівнем САТ: результати дослідження ESPRIT

Висновки

Інтенсивне зниження АТ покращує серцево-судинні результати та знижує смертність у різних підгрупах пацієнтів без значних проблем з безпекою, незалежно від тривалості АГ та початкового рівня САТ.

Чи можуть щоденні фізичні вправи допомогти контролювати АГ? Обґрунтування та дизайн дослідження HYPERWALK

Фізична активність є ключовим фактором у лікуванні АГ, але залишається недостатньо використаною. Неактивні люди мають підвищений ризик цукрового діабету (ЦД), ССЗ, когнітивних розладів та передчасної смерті [8].

Мета

Оцінити, чи може ходьба сходами — ефективна з точки зору часу та витрат форма фізичної активності — знизити САТ у людей з надмірною масою тіла та АГ порівняно зі швидкою ходьбою або стандартним лікуванням.

Методи

Рандомізоване дослідження з віддаленим моніторингом та 6-місячним спостереженням. Учасники: люди з АГ та ІМТ >27 кг/м², які були фізично неактивними.

Оцінка: базовий та кінцевий вимір АТ, антропометрія, лабораторні аналізи, фізіологічні тести (6-хвилинний тест ходьби, максимальне споживання кисню (VO₂max), сила зчеплення, баланс, моніторинг ЕКГ для осіб віком >65 років).

Первинна кінцева точка — зміна САТ через 6 міс; вторинні кінцеві точки включають ДАТ, показники ліпідного профілю, рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) та індекс оцінки гомеостатичної моделі (HOMA).

Очікувані результати: визначити, чи ходьба сходами ефективніша або не поступається швидкій ходьбі у зниженні АТ.

Оцінити вплив на вторинні метрики та фізіологічні параметри м’язів та серцево-судинної системи.

Надати клінічно доцільні дані для масштабованих втручань щодо контролю АГ.

Висновки

HYPERWALK дозволить оцінити, чи прості щоденні фізичні вправи можуть ефективно знижувати САТ і поліпшувати серцево-судинне здоров’я у людей з надмірною масою тіла та АГ, з потенціалом для впровадження у практику охорони здоров’я (рис. 8).

Рисунок 8. Чи може щоденна фізична активність допомогти контролювати АГ? (Обґрунтування та дизайн дослідження HYPERWALK)

Порівняння ефективності підвищення дози петльового діуретика та додавання тіазиду у пацієнтів з гострою СН та діуретичною резистентністю: результати дослідження LOT-MDR [9]

Результати дослідження LOT-MDR показали, що обидві стратегії — підвищення дози петльового діуретика та додавання тіазиду — покращують діуретичну відповідь у пацієнтів з гострою СН та діуретичною резистентністю. Водночас ад’ювантний тіазид виявився ефективнішим, забезпечуючи значно більший приріст натрійурезу як через 6, так і через 24 год. Зростання діурезу також було трохи вищим при застосуванні тіазиду. Відзначено, що механізми резистентності (у петлі Генле чи дистальних канальцях) не впливали на очікувану різницю ефектів: відповіді були менш передбачуваними, ніж у тваринних моделях. Побічні ефекти (зміни електролітів і функції нирок) були помірними і не мали суттєвої різниці між групами. Загалом додавання тіазиду є більш дієвою стратегією, ніж інтенсифікація дози петльового діуретика.

Комплексна реабілітація після ІМ у пацієнтів віком ≥65 років: результати PIpELINe trial

Дослідження показало, що у пацієнтів літнього віку (понад 65 років) після ІМ з обмеженою фізичною працездатністю багатокомпонентна реабілітаційна програма (дієта, конт­роль факторів ризику, фізичні вправи) значно покращує прогноз порівняно зі стандартним доглядом [10]. У групі втручання первинна кінцева точка (серцево-судинна смерть або незапланована госпіталізація з серцево-судинних причин) знизилася з 20,6% до 12,6% (HR 0,57; p=0,013) (рис. 9).

Рисунок 9. Серцево-судинна смерть або незапланована госпіталізація з серцево-судинних причин (NNT — кількість пролікованих для настання ефекту)

Найбільший ефект виявлено у зменшенні числа випадків госпіталізації з приводу СН (7,1 проти 1,5%). Також учасники втручання показали кращі результати в Короткому функціональному тесті (Short Physical Performance Battery — SPPB), швидкість ходьби, сила хвату) та якості життя. Побічних подій, пов’язаних з тренуваннями, не зафіксовано, а дотримання програми було задовільним (71%). Отже, комплексна реабілітація є безпечною та ефективною стратегією для покращення як клінічних, так і функціональних результатів у пацієнтів старшого віку після ІМ.

Потрійна комбінована терапія з однією таблеткою в низькій дозі порівняно зі стандартною монотерапією у пацієнтів з легкою та помірною АГ: результати двох рандомізованих клінічних досліджень

Метою дослідження HM-APOLLO було порівняти ефективність низькодозової потрійної комбінації LDC-ALC, яка включала амлодипін 1,67 мг, лозартан калію 16,67 мг і хлорталідон 4,17 мг, зі стандартною дозою монотерапії амлодипіном 5 мг (A5) або лозартаном калію 50 мг (L50) для зниження САТ у пацієнтів із легкою та помірною АГ. Дослідження включали 2 рандомізовані клінічні випробування II фази за участю пацієнтів віком ≥19 років та 8-тижневим періодом лікування [11]. Первинні кінцеві точки — зміни САТ та ДАТ, а також показники безпеки, включаючи електроліти та розрахункову швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ). Результати показали, що LDC-ALC забезпечує порівнянне або значно більше зниження АТ, ніж стандартна монотерапія, при мінімальних побічних ефектах.

Висновок: застосування LDC-ALC у формі однієї таб­летки є ефективним та безпечним варіантом початкового лікування легкої та помірної АГ, особливо з точки зору зручності та переносимості для пацієнтів (рис. 10).

Рисунок 10. Зниження САТ та ДАТ від початкового рівня до 8-го тижня після кожного лікування

Однотаблеткова потрійна терапія низькими дозами проти стандартної монотерапії у пацієнтів із легкою та помірною АГ: результати двох рандомізованих клінічних досліджень

Як початкове лікування легкої та помірної АГ:

• терапія низькими дозами (LDC) набуває популярності як перспективне рішення в початковому лікуванні АГ, забезпечуючи порівняне або краще зниження АТ з меншою кількістю побічних ефектів і хорошою переносимістю;
• це особливо привабливо в умовах обмежених ресурсів.

Фази ІІ досліджень (HM-APOLLO 2020 і 2021) показали потенціал потрійної комбінації низьких доз (LDC-ALC), що містить третину стандартних доз амлодипіну (1,67 мг), лозартану (16,67 мг) і хлорталідону (4,17 мг) як ефективного антигіпертензивного лікування.

Це дослідження порівнювало ефективність LDC-ALC із монотерапією стандартними дозами, що зазвичай використовується як початкове лікування:

• дослідження 301: амлодипін 5 мг;
• дослідження 302: лозартан 50 мг у пацієнтів із легкою та помірною АГ.

Учасники:

• пацієнти віком ≥19 років;
• САТ 140–180 мм рт. ст. і ДАТ <110 мм рт. ст. після 4-тижневого плацебо-періоду.

У дослідженні 301 зниження САТ від початкового рівня на 8-му тижні не відрізнялося між LDC-ALC та A5, потрапляючи в межах попередньо визначеної межі не меншої ефективності та не відрізняючись у тесті на перевагу (рис. 11).

Рисунок 11. САТ та ДАТ під час лікування. Дослідження 301 та Дослідження 302 у повних аналізованих наборах

Зниження ДАТ було порівнянним.

У дослідженні 302 LDC-ALC показав значно більше зниження САТ від початкового рівня на 8-му тижні, ніж L50, потрапляючи в межі попередньо визначеної межі не меншої ефективності та демонструючи перевагу лікування LDC-ALC над лікуванням L50 в аналізі переваги (див. рис. 11).

Зниження ДАТ також було більшим.

На 8-му тижні середній показник САТ / ДАТ не відрізнявся між групами LDC-ALC та A5. На 8-му тижні середній САТ / ДАТ був нижчим у групі LDC-ALC, ніж у групі L50, що свідчить про кращий ефект зниження АТ від LDC-ALC порівняно з лікуванням L50 (див. рис. 11).

Однак у жінок LDC-ALC призвів до значно більшого зниження САТ порівняно з L50 (рис. 12).

Рисунок 12. Антигіпертензивна ефективність у чоловіків і жінок

Висновок

Протягом 8 тиж лікування однотаблеткова потрійна терапія LDC-ALC продемонструвала ефективність у зниженні АТ, порівнянну або вищу за стандартну монотерапію в пацієнтів із легкою або помірною АГ (табл. 2).

Таблиця 2. Контроль АТ на 4-му та 8-му тижнях

Результати підтверджують доцільність використання LDC-ALC як початкової терапії при АГ.

ARAMIS — ефект алопуринолу у пацієнтів із рефрактерною стенокардією для зменшення вираженості ішемічних симптомів: результати рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження

Мета

Оцінити потенційну користь алопуринолу у пацієнтів із стабільною ІХС та рефрактерною стенокардією, які залишаються симптоматичними, незважаючи на оптимальну медикаментозну терапію, та не мають можливості подальшої реваскуляризації [12].

Методи

Проспективне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження.

Пацієнти віком ≥18 років зі стенокардією за класифікацією Канадського кардіологічного товариства (Canadian Cardiovascular Society — CCS) ≥2, які приймали ≥3 класи антиангінальних препаратів.

Рандомізація: алопуринол 300 мг/добу протягом 4 тиж, потім 600 мг/добу, або плацебо, 16 тиж спостереження.

Оцінка включала клінічні параметри, застосування нітратів сублінгвально, результати кардіопульмонального навантажувального тестування (CPET) та функціональну класифікацію CCS.

Результати

Усього 41 пацієнт: 22 — алопуринол, 19 — плацебо.

Загальний час фізичного навантаження не відрізнявся між групами (591,1 vs 596,8 с; p=0,990).

Ішемічний поріг покращився у групі алопуринолу (531,1 проти 369,9 с; p=0,027). Тенденція до покращення CCS (81,8 проти 55,6%; p=0,071) та зменшення споживання нітратів (87,5 проти 53,8%; p=0,044) (табл. 3, 4).

Таблиця 3. Показники кардіопульмонального тесту з фізичним навантаженням

Таблиця 4. Клінічні дані

Побічні ефекти були рідкісними та легкими, рівномірно розподілені між групами (рис. 13).

Рисунок 13. Дослідження ARAMIS. Алопуринол у пацієнтів з рефрактерною стенокардією для зменшення вираженості ішемічних симптомів

Висновки

Алопуринол не збільшував загальної тривалості фізичного навантаження, але покращував ішемічний поріг, зменшував споживання нітратів і мав тенденцію до поліпшення функціональної класифікації CCS у пацієнтів із рефрактерною стенокардією.

Персоналізація антиагрегантної терапії після STEMI: результати TADCLOT trial

Після ІМ з елевацією сегмента ST (STEMI) стандартна терапія включає ПАТТ [13]. Тикагрелор є ефективним, але часто асоціюється з непереносимістю або підвищеним ризиком кровотеч. Досліджується можливість застосування подвоєної дози клопідогрелю для досягнення ефекту, порівнянного з тикагрелором.

Мета

Порівняти ефективність тикагрелору та дворазового прийому клопідогрелю в зниженні частоти MACE протягом 30 днів після первинного черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) у пацієнтів з гострим ІМ з елевацією ST.

Методи

У дослідження включили 2201 пацієнта, яких рандомізували на прийом тикагрелору (90 мг двічі на добу) або клопідогрелю (75 мг двічі на добу). Дослідження було подвійне сліпе з незалежним аналізом кінцевих точок. Первинна кінцева точка — MACE (смерть, ІМ, тромбоз стента, інсульт чи повторна реваскуляризація) через 30 днів.

Результати

Частота MACE на 30-й день становила 2,2% у групі тикагрелору проти 2,9% у групі клопідогрелю (HR 0,75; p=0,28), що не було статистично значущим. При цьому на 7-й та 14-й день тикагрелор показав значно нижчий ризик розвитку подій. Рівень великих кровотеч був подібним в обох групах (0,3 проти 0,2%).

Висновки

У пацієнтів, які перенесли ЧКВ зі STEMI, не виявлено достовірної різниці в 30-денних серцево-судинних подіях між тикагрелором та клопідогрелем, що застосовували двічі на добу. Хоча тикагрелор мав перевагу в перші 2 тиж, у 30-денному періоді різниця зникла. Дослідження обмежене низькою частотою подій та коротким терміном спостереження, тому потрібні масштабніші випробування для остаточних висновків.

Персоналізоване антигіпертензивне лікування у крихких пацієнтів старечого віку: результати RETREAT-FRAIL

У крихких пацієнтів старечого віку з АГ існує підвищений ризик ускладнень внаслідок інтенсивної антигіпертензивної терапії (ортостатична гіпотензія, падіння, порушення функції нирок) [14]. Питання оптимального контролю АТ у цій групі пацієнтів залишається нерозв’язаним.

Мета

Оцінити, чи впливає зменшення кількості антигіпертензивних препаратів у пацієнтів віком ≥80 років із низьким САТ (<130 мм рт. ст.) на смертність, серцево-судинні події та функціональні показники.

Методи

У дослідженні взяли участь 1048 мешканців будинків для літніх людей, яких рандомізували у 2 групи: зменшення терапії та стандартне лікування. Первинною кінцевою точкою була загальна смертність, вторинними — АТ, MACE, когнітивні та функціональні тести, падіння, якість життя. Спостереження тривало 24–48 міс (медіана — 38,4 міс).

Результати

Медіана виживаності становила 27,0 міс у групі зменшення терапії та 26,6 міс у групі контролю, різниця не була статистично значущою. Зменшення лікування призвело до зниження кількості антигіпертензивних засобів і помірного підвищення АТ. Не виявили впливу на функціональні показники, когнітивні тести чи якість життя. Також не відмічено суттєвих відмінностей у частоті MACE, падінь та переломів.

Висновки

Стратегія зменшення кількості антигіпертензивних препаратів у крихких пацієнтів старечого віку із низьким АТ не знижує смертності і не впливає на основні клінічні чи функціональні показники. Водночас вона допомагає зменшити поліфармацію без шкоди для безпеки. Це може бути корисним підходом у веденні найстарших і найбільш крихких пацієнтів.

Список використаної літератури