За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, артеріальну гіпертензію (АГ) відмічають у понад 1,2 млрд людей, і лише близько половини з них знають про свій діагноз. Поширеність АГ серед дорослого населення в більшості країн коливається в межах 30–45%, а у віці старше 60 років перевищує 60%. У країнах Європи АГ спричиняє понад 10 млн випадків інфаркту міокарда та інсульту щороку. В Україні, за даними Міністерства охорони здоров’я України та Європейського товариства кардіологів, близько 12 млн осіб мають підвищений артеріальний тиск (АТ), при цьому контроль АГ досягається менше ніж у 1/3 пацієнтів [1].
Досягнення цільового рівня АТ та захист органів-мішеней залишаються основними викликами в лікуванні АГ. Попри наявність ефективних препаратів, багато пацієнтів не досягають цільових показників через низьку прихильність до терапії та супутні захворювання. Часто ураження серця, нирок і судин діагностують пізно, що призводить до незворотних змін. Ефективний контроль АТ потребує комплексного підходу — поєднання фармакотерапії, зміни способу життя та моніторингу стану органів-мішеней [2].
Однією з основних проблем коморбідного пацієнта є прихильність до лікування. На конгресі була представлена доповідь Maciej Tomaszewski, Університет Манчестера, «Adherence to treatment and blood pressure control», присвячена проблемі недостатньої прихильності пацієнтів до терапії АГ. Відзначено, що відсутність прихильності до лікування є одним із провідних чинників неефективного контролю АТ. Ефективність терапії, за даними доповіді, визначається не лише вибором антигіпертензивного препарату, а й дотриманням пацієнтом призначеного режиму лікування. Особливу увагу приділено факторам, що впливають на прихильність: простоті схеми прийому (зокрема застосуванню фіксованих комбінацій препаратів), комунікації між лікарем і пацієнтом, а також ролі самомоніторингу АТ. Наголошено, що лікарям слід регулярно оцінювати рівень дотримання терапії пацієнтом, з’ясовувати труднощі, з якими стикаються пацієнти, та надавати індивідуальні рекомендації. Використання простих схем лікування з мінімальною кількістю препаратів і активне залучення пацієнта в процес контролю АТ підвищують ефективність терапії та сприяють досягненню стабільного контролю АТ.
Дослідження підтверджують, що фіксовані комбінації антигіпертензивних препаратів підвищують прихильність пацієнтів до лікування. У дослідженні M. Hassanein (2020) показано, що 41,3% пацієнтів мали високий рівень комплаєнсу, причому освіта, наявність роботи та режим прийому препарату один раз на добу у фіксованій комбінації підвищували прихильність пацієнтів до лікування [3]. Аналогічні дані отримали J.C. Lauffenburger та співавтори (2017) та встановили, що комбінована терапія підвищує прихильність до лікування порівняно з монотерапією, що підкреслює ефективність фіксованих комбінацій для контролю АТ [4].
На ESC Congress 2025 було представлено кілька доповідей, присвячених блокаторам рецепторів ангіотензину (БРА). Зокрема, у сесії «Exploring the role of angiotensin II receptor blockers in isolated left bundle branch block» Ramzi Ibrahim (Фінікс, США) обговорював можливість застосування БРА у пацієнтів із блокадою лівої ніжки пучка Гіса для запобігання шлуночковим аритміям, зазначаючи, що ця тема все ще знаходиться на стадії досліджень і потребує додаткових даних, проте увага до БРА як потенційного профілактичного засобу зростає.
Визначне місце у стандартах лікування АГ посідають блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА), які забезпечують ефективний контроль АТ, мають сприятливий профіль переносимості та доведений органопротекторний потенціал. Відповідно до сучасних європейських і національних рекомендацій, саме препарати цієї групи розглядаються як основа сучасних схем антигіпертензивної терапії, зокрема у пацієнтів із супутніми метаболічними порушеннями чи ураженням нирок.
Аналіз сучасних джерел свідчить про провідну роль БРА у сучасній стратегії лікування АГ. У роботі G. Gallo та співавторів (2022) підкреслено, що БРА забезпечують стійкий контроль АТ, мають сприятливий профіль безпеки та демонструють виражені органопротекторні властивості, зокрема щодо серцево-судинної системи та нирок [5]. Ці дані узгоджуються з висновками N. Poulter (2025), який у консенсусі експертів Єгипетського товариства кардіологів наголошує на значущості БРА у профілактиці серцево-судинних ускладнень, особливо у пацієнтів із високим кардіометаболічним ризиком [6]. Водночас L. Ma та співавтори (2021) у метааналізі продемонстрували, що комбінація БРА з тіазидним діуретиком (зокрема гідрохлоротіазидом) забезпечує більш виражене зниження АТ порівняно з монотерапією, а також сприяє досягненню стабільного 24-годинного контролю АТ [7].
У цій статті представлена ефективність та клінічні переваги комбінованої терапії, яка є актуальним напрямом для оптимізації лікування пацієнтів з АГ та профілактики її ускладнень.
Огляд основних досліджень
Фармакологічні особливості ірбесартану: селективність, тривалість дії, метаболізм
Ірбесартан є представником класу селективних антагоністів рецепторів ангіотензину II типу 1 (АТ₁), які блокують ключову ланку ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Препарат характеризується високою селективністю та афінністю до АТ₁-рецепторів, що зумовлює його виражений антигіпертензивний ефект при мінімальному впливі на інші системи організму.
Блокада АТ₁-рецепторів запобігає судинозвуженню, стимуляції секреції альдостерону та гіпертрофії судинної стінки. На відміну від інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), ірбесартан не впливає на деградацію брадикініну, тому не спричиняє кашлю або ангіоневротичного набряку [8].
Фармакокінетичні параметри ірбесартану забезпечують тривалу дію протягом 24 год після одноразового прийому. Препарат має високу біодоступність (60–80%), що перевищує показники більшості інших представників класу, а максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 1,5–2 год. Період напіввиведення становить 11–15 год, що дозволяє підтримувати стабільну антигіпертензивну активність без необхідності частого прийому препарату. Завдяки стійкому зв’язуванню з рецепторами ефект зберігається навіть при пропуску однієї дози.
Метаболізм ірбесартану відбувається головним чином у печінці. Основні метаболіти є фармакологічно неактивними, що пояснює низький потенціал лікарських взаємодій. Виведення препарату здійснюється переважно з жовчю (близько 80%) і частково з сечею (близько 20%), тому при порушенні функції нирок корекції дози зазвичай не потрібно.
Комбінація високої селективності, тривалого періоду дії та сприятливого фармакокінетичного профілю забезпечує рівномірний контроль АТ протягом доби, низьку частоту побічних ефектів і високу прихильність до лікування. Це робить ірбесартан препаратом вибору для тривалої терапії АГ, особливо у пацієнтів із супутнім цукровим діабетом (ЦД) або хронічною хворобою нирок [1, 5].
Доказова база ірбесартану у пацієнтів із супутньою патологією (ЦД 2-го типу, діабетична нефропатія, метаболічний синдром)
Ірбесартан має клінічну доказову базу щодо ренопротекторних та кардіоваскулярних ефектів у пацієнтів із ЦД 2-го типу та діабетичною нефропатією. У дослідженні IRMA-2 ірбесартан у дозах 150 та 300 мг/добу знижував ризик прогресування мікроальбумінурії до клінічно вираженої нефропатії в дозозалежному режимі; при цьому група із дозою 300 мг демонструвала вищий рівень зниження ризику порівняно зі 150 мг і з плацебо. Цей результат підтверджувався як за первинними, так і за вторинними кінцевими точками (зниження добової альбумінурії) [9].
У дослідженні IDNT ірбесартан порівнювали з амлодипіном і плацебо у пацієнтів із ЦД 2-го типу та протеїнурією. Ірбесартан статистично значущо знижував частоту досягнення первинної кінцевої точки (подвоєння сироваткового креатиніну, термінальна стадія хронічної ниркової недостатності або смерть), продемонстрував зниження ризику прогресування ниркової недостатності порівняно з показниками у групах амлодипіну чи плацебо [10]. Сучасні клінічні настанови підкреслюють роль інгібіторів РААС у пацієнтів з ЦД та альбумінурією: у KDIGO 2022 РААС-інгібування рекомендовано як частина комплексної стратегії з метою зниження ризику прогресування хронічної хвороби нирок у хворих на ЦД; у цьому контексті результати IRMA-2 та IDNT наводяться як ключова доказова база щодо переваг БРА (включно з ірбесартаном) у пацієнтів із діабетичною нефропатією [11].
Обґрунтування комбінації ірбесартану з іншими препаратами для досягнення 24-годинного контролю АТ
Комбінована антигіпертензивна терапія є ключовою стратегією для досягнення цільового рівня АТ у більшості пацієнтів з АГ, особливо за наявності коморбідних станів.
Незважаючи на високу ефективність монотерапії ірбесартаном, у більшості пацієнтів для досягнення цільових рівнів АТ необхідне поєднання препаратів із різними механізмами дії. Поєднання ірбесартану з тіазидним або тіазидоподібним діуретиком (наприклад гідрохлоротіазидом або індапамідом) є одним із найбільш обґрунтованих і широко застосовуваних підходів. Така комбінація забезпечує синергічний антигіпертензивний ефект.
Результати клінічних досліджень показують, що фіксована комбінація ірбесартану з гідрохлоротіазидом ефективно знижує як денні, так і нічні показники АТ, забезпечуючи стабільний контроль протягом 24 год, включно з ранковими годинами, коли ризик серцево-судинних подій є найвищим. Додатково комбінація характеризується відсутністю негативного впливу на метаболічні параметри (рівень глюкози, ліпідний профіль) і високою прихильністю пацієнтів завдяки прийому один раз на добу.
Згідно із сучасними настановами Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) / Європейського товариства артеріальної гіпертензії (European Society of Hypertension — ESH) (2024), комбінації інгібіторів РААС з тіазидними діуретиками або антагоністами кальцію розглядаються як терапія 1-ї лінії для більшості хворих на АГ. У випадку ірбесартану це дозволяє не лише покращити контроль АТ, а й підтримувати ефективність у нічний період. Таким чином, фіксовані комбінації ірбесартану з діуретиком являють собою раціональну та доказову стратегію для тривалого 24-годинного контролю АТ, покращення комплаєнсу і профілактики серцево-судинних ускладнень [1].
Результати сучасних клінічних досліджень підтверджують високу ефективність та стабільність антигіпертензивної дії комбінації ірбесартану / гідрохлоротіазиду в різних клінічних та сезонних умовах (табл. 1). У роботі X.F. Ye та співавторів (2023) показано, що ефективність цієї фіксованої комбінації зберігається незалежно від сезонних коливань, які традиційно характеризуються його підвищенням у зимовий період та зниженням у літній. Автори зазначили, що застосування ірбесартану з гідрохлоротіазидом забезпечує стійкий 24-годинний контроль АТ, мінімізуючи варіабельність показників протягом року, що свідчить про стабільність фармакодинамічної дії препарату та його придатність для довготривалого лікування [12].
Таблиця 1. Ефективність ірбесартану за результатами клінічних досліджень [8, 9]
| Дослідження | Популяція | Дози і режим | Тривалість | Ключові результати |
|---|---|---|---|---|
| IRMA-2 | Пацієнти із ЦД 2-го типу і мікроальбумінурією | Ірбесартан 150 мг або 300 мг 1 раз на добу проти плацебо | 2 роки | Дозозалежне зниження ризику розвитку нефропатії: відносний ризик (HR) = 0,56 (150 мг) та 0,32 (300 мг) після корекції; суттєве зниження альбумінурії (300 мг — до 38% зниження). |
| IDNT | Пацієнти з АГ, ЦД 2-го типу, АГ та протеїнурією | Ірбесартан 300 мг 1 раз на добу vs амлодипін vs плацебо | Середня тривалість 2,6 року | Зниження ризику досягнення первинної кінцевої точки на 20% порівняно з плацебо (p=0,02) і на 23% порівняно з амлодипіном (p=0,006); сповільнення зростання рівня креатиніну на 21–24% |
Додатково в рандомізованому контрольованому дослідженні D. Zhang та співавторів (2021), проведеному за участю пацієнтів із АГ 2–3-го ступеня, встановлено, що включення домашнього моніторингу АТ в програму лікування із застосуванням комбінації ірбесартану / гідрохлоротіазиду сприяє покращенню якості контролю АТ та підвищенню комплаєнсу. Зокрема, регулярне самостійне вимірювання АТ в домашніх умовах дозволяло своєчасно виявляти коливання та коригувати терапію, завдяки чому більша частка пацієнтів досягла цільових рівнів АТ [13].
Сукупність результатів цих досліджень підтверджує, що комбінація ірбесартану з тіазидним діуретиком є не лише ефективним засобом досягнення стабільного антигіпертензивного ефекту, але й забезпечує надійний контроль АТ протягом доби та пори року, зберігаючи ефективність у реальних умовах клінічної практики. Такий профіль дії робить цю комбінацію оптимальною основою для тривалої терапії пацієнтів з АГ, особливо у поєднанні із сучасними підходами хронотерапії та домашнього моніторингу.
Безпека, переносимість і побічні ефекти ірбесартану
В огляді F. Gialama та співавтори (2013) представили всебічний аналіз ефективності, переносимості та фармакоекономічної доцільності ірбесартану. Автори відзначають, що препарат характеризується високою антигіпертензивною ефективністю, стабільним 24-годинним контролем АТ навіть при тривалому застосуванні. Ірбесартан демонструє виражений нефропротекторний ефект, особливо у пацієнтів із ЦД 2-го типу та АГ. Порівняно з іншими БРА, він має подібну або кращу ефективність при нижчій вартості лікування, що робить його економічно вигідним вибором у довгостроковій терапії АГ та пов’язаних серцево-судинних ускладнень [14].
Результати великих клінічних досліджень, таких як IRMA-2, IDNT, та їх подальший аналіз свідчать, що частота відміни ірбесартану через побічні реакції була порівнянною з плацебо і не перевищувала 3–5%. Найчастіше виявляли легкі симптоми — запаморочення, стомлюваність, ортостатичну гіпотензію або нудоту, які мали дозозалежний, транзиторний характер. На відміну від іАПФ, ірбесартан не підвищує рівня брадикініну, тому кашель і ангіоневротичний набряк практично не відмічаються. У метааналізах останніх років доведено, що ризик відміни терапії через небажані ефекти при застосуванні ірбесартану є на 20–30% нижчим, ніж при застосуванні іАПФ або деяких інших БРА II (зокрема лозартану) [13, 15].
Важливим аспектом є метаболічна нейтральність ірбесартану. Препарат не впливає негативно на толерантність до глюкози, ліпідний профіль або рівень сечової кислоти, що має клінічне значення для пацієнтів із метаболічним синдромом і ЦД 2-го типу. При комбінованому застосуванні з гідрохлоротіазидом відзначено адитивне зниження АТ без суттєвого підвищення частоти гіпокаліємії або метаболічних ускладнень [15].
Таким чином, сучасні дані підтверджують, що ірбесартан має сприятливий баланс між ефективністю та безпекою, низьку частоту побічних ефектів у більшості категорій пацієнтів, включно з особами літнього віку, пацієнтами з ЦД та хронічною хворобою нирок. Це забезпечує йому стабільне місце серед препаратів 1-ї лінії в лікуванні АГ.
Подвійна комбінація ірбесартану / гідрохлоротіазиду: титрування доз
Завдяки наявності різних дозових форм ірбесартан / гідрохлоротіазид може бути адаптований до потреб широкого кола пацієнтів, включно з особами похилого віку та пацієнтами з коморбідними станами. Початкова терапія рекомендована з дози 150/12,5 мг 1 раз на добу, переважно вранці. За недостатнього контролю АТ через 2–4 тиж доза може бути підвищена до 300/12,5 мг (табл. 2). Комбінація може бути використана як початкова терапія у пацієнтів із помірною або тяжкою АГ, а також у разі неефективності монотерапії.
Таблиця 2. Форми випуску та можливість титрування доз [1, 5, 16]
| Компонент | 1-ша доза | 2-га доза |
|---|---|---|
| Ірбесартан (мг) | 150 | 300 |
| Гідрохлоротіазид (мг) | 12,5 | 12,5 |
| Фіксовані комбінації (Ко-Ірбесан®) | 150/12,5 мг | 300/12,5 мг |
У дослідженні COSIMA порівнювали ефективність фіксованих комбінацій ірбесартану / гідрохлоротіазиду (150/12,5 мг) та валсартану / гідрохлоротіазиду (80/12,5 мг) у пацієнтів із легкою та помірною АГ. Понад 460 учасників після фази монотерапії гідрохлоротіазидом протягом 8 тиж отримували одну з комбінацій. Домашній моніторинг показав достовірно більше зниження систолічного та діастолічного АТ в групі ірбесартану / гідрохлоротіазиду (–13,0 та –9,5 мм рт. ст. відповідно) порівняно з валсартаном / гідрохлоротіазидом (–10,6 та –7,4 мм рт. ст. відповідно; p<0,01). Контролю АТ (≤135/85 мм рт. ст.) досягнуто у 50,2 і 33,2% пацієнтів відповідно. Обидві комбінації мали високий профіль безпеки, проте ірбесартан / гідрохлоротіазид продемонстрував вищу антигіпертензивну ефективність. Отримані дані підкреслюють важливість індивідуального підбору комбінацій антигіпертензивних засобів для досягнення оптимальної терапевтичної відповіді [18].
Таким чином, фіксована комбінація ірбесартану та гідрохлоротіазиду відповідає сучасним підходам до поетапної терапії АГ, забезпечуючи ефективне досягнення цільових рівнів АТ з можливістю індивідуального титрування дози.
Висновки
Ірбесартан — один із найбільш вивчених представників БРА II, що демонструє високу ефективність та безпеку в лікуванні АГ. Результати ключових клінічних досліджень довели його ренопротекторні властивості у пацієнтів із ЦД 2-го типу та діабетичною нефропатією: препарат достовірно знижував ризик прогресування мікроальбумінурії та розвитку термінальної стадії хронічної ниркової недостатності.
Комбінація ірбесартану з гідрохлоротіазидом забезпечує виражений синергічний ефект завдяки поєднанню блокади РААС і діуретичної дії, що підтверджено метааналізами та клінічними дослідженнями. Застосування цієї комбінації гарантує стабільний 24-годинний контроль АТ.
Переваги застосування комбінації ірбесартану / гідрохлоротіазиду (Ко-Ірбесан®) в клінічній практиці:
- синергічний механізм дії (РААС-блокада + зменшення об’єму циркулюючої крові);
- 24-годинний контроль АТ, включно з нічним і ранковим періодом;
- покращення комплаєнсу при застосуванні фіксованої комбінації;
- нейтральний метаболічний профіль;
- зниження ризику серцево-судинних подій за рахунок стабілізації добових коливань АТ;
- сповільнення прогресування ремоделювання лівого шлуночка та нефропатії.
Висока селективність, тривалий період напіввиведення та метаболічна нейтральність ірбесартану роблять його оптимальним вибором для пацієнтів із коморбідними станами — ЦД, метаболічним синдромом, хронічною хворобою нирок.
Отже, сучасні дані підтверджують, що ірбесартан, особливо у фіксованій комбінації з гідрохлоротіазидом, є ефективним, безпечним і патогенетично обґрунтованим засобом тривалої антигіпертензивної терапії з доведеним органопротекторним потенціалом.
Список використаної літератури
|
