Ацетилсаліцилова кислота у профілактиці серцево-судинних захворювань: докази та міфи

Вступ

Ацетилсаліцилова кислота (АСК) синтезована в 1897 р. в лабораторії німецького хіміка Фелікса Гоффмана (Felix Hoffmann) та згодом швидко отримала клінічне застосування в різних галузях медицини, зокрема кардіології [1]. Перші повідомлення про профілактичне застосування АСК у пацієнтів із ССЗ з’явилися в 1970-х роках, коли було встановлено її здатність інгібувати агрегацію тромбоцитів та знижувати ризик інфаркту міокарда [2]. Протягом наступних десятиліть АСК посіла провідне місце у вторинній профілактиці ішемічної хвороби серця (ІХС) та ішемічного інсульту, ставши стандартом терапії для пацієнтів із підтвердженим атеросклеротичним ураженням судин [3]. АСК є одним із найстаріших та найбільш досліджених антитромбоцитарних препаратів у кардіології, що застосовують для запобігання атеротромботичним ускладненням [4]. Її ефект зумовлений необоротним інгібуванням циклооксигенази (ЦОГ)-1 і пригніченням синтезу тромбоксану А2, що є ключовим механізмом агрегації тромбоцитів (рис. 1) [4, 5]. Завдяки цьому АСК протягом десятиліть залишається базовим засобом вторинної профілактики серцево-судинних подій [6].

Рисунок 1. Механізм дії АСК [4]

ГПД — гідропероксидаза

Арахідонова кислота, 20-вуглецева жирна кислота з 4 подвійними зв’язками вивільняються з положення sn-2 мембранних фосфоліпідів під дією різних форм фосфоліпази A2, активованих специфічними стимулами. У цитозолі арахідонова кислота перетворюється простагландин H-синтазами, що мають як ЦОГ, так і гідропероксидазну активність, у нестабільні проміжні продукти PGG2 та PGH2. Ці синтази, також відомі як ЦОГ, представлені у 2 основних ізоформах: ЦОГ-1 та ЦОГ-2. АСК у низьких дозах переважно інгібує ЦОГ-1, тоді як у високих дозах пригнічує обидві ізоформи — ЦОГ-1 та ЦОГ-2. Далі PGH2 трансформується тканинно-специфічними ізомеразами в різноманітні простаноїди. Ці біоактивні ліпіди зв’язуються з рецепторами клітинної мембрани родини G-білок-зв’язаних рецепторів, такими як рецептор тромбоксану A2 (TP), рецептори PGD2 (DP), PGE2 (EP), PGF2α (FP) та рецептор простацикліну (PGI2, IP).

Разом із накопиченням даних щодо ризику кровотеч виникла необхідність перегляду показань до первинної профілактики, особливо у пацієнтів із низьким або помірним ризиком серцево-судинних ускладнень [4]. Оновлені клінічні настанови Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) 2024 р. наголошують на індивідуалізації антитромбоцитарної терапії з урахуванням співвідношення користь / ризик [5]. У кардіологічній практиці також впроваджуються стратегії відмови від тривалого застосування АСК після ЧКВ із переходом на монотерапію інгібіторами P2Y₁₂ [7]. Метааналізи останніх років свідчать про зіставну ефективність такої стратегії в запобіганні ішемічним подіям при зниженні ризику кровотеч [8].

Сучасні українські дослідження підкреслюють необхідність оцінки індивідуального ризику кровотеч та застосування гастропротекції у пацієнтів із підвищеним ризиком ускладнень [9]. З плином часу показання до АСК зазнали суттєвих змін: у 2000–2010 рр. її призначали для первинної та вторинної профілактики, проте дані щодо високого ризику кровотеч у деяких груп пацієнтів зумовили перегляд практики [10, 11]. Сьогодні АСК залишається базовим препаратом для вторинної профілактики атеротромботичних подій, тоді як у первинній профілактиці рішення ухвалюють індивідуально з урахуванням співвідношення користь / ризик та особливостей конкретного пацієнта [4, 12]. У статті узагальнено сучасні дані за період 2024–2025 рр., запропоновано практичні алгоритми призначення і відміни АСК, а також підходи до стратифікації кровотеч.

Місце АСК сьогодні

АСК продовжує залишатися ключовим препаратом у клінічній практиці, проте її застосування значною мірою залежить від клінічного контексту та профілю пацієнта.

Вторинна профілактика

У пацієнтів із підтвердженим атеросклеротичним ССЗ (ІХС, хронічний коронарний синдром, некардіоемболічний інсульт / транзиторна ішемічна атака, периферичне артеріальне захворювання (ПАЗ)) АСК у низьких дозах розглядається як один із двох рівноцінних варіантів довготривалої монотерапії (АСК або клопідогрель) [4, 12]. Дані останніх метааналізів підтверджують стабільний захисний ефект АСК у зниженні ризику повторних ішемічних подій [7]. У метааналізі індивідуальних даних пацієнтів (>43 тис. пацієнто-років спостереження) виявлено, що застосування АСК у вторинній профілактиці достовірно знижує комбінований ризик нефатального інфаркту міокарда, нефатального ішемічного інсульту або смерті від судинних причин — з 8,2 до 6,7% на рік (p<0,0001). Це відповідає зниженню відносного ризику (ВР) на 31, 22 та 9% відповідно і дозволяє попередити близько 15 серйозних судинних подій (фатальних та нефатальних) на кожні 1000 пацієнтів, які отримують терапію протягом року [3].

Первинна профілактика

Рутинне призначення АСК особам без встановленого ССЗ не рекомендоване через невигідний баланс між зниженням ризику атеротромботичних подій та підвищенням частоти кровотеч [5]. Допускається індивідуальне застосування у ретельно відібраних пацієнтів із дуже високим атеросклеротичним ризиком і низьким ризиком кровотеч, причому рішення має ухвалюватися спільно з хворим [13]. Водночас сучасні стратегії передбачають застосування інгібіторів P2Y₁₂ як альтернативи, особливо після завершення подвійної антитромбоцитарної терапії (ПАТТ) [14].

Отже, місце АСК у профілактиці серцево‑судинних подій чітко визначається клінічним контекстом: беззапереч­на роль у вторинній профілактиці та індивідуальний підхід у первинній профілактиці з урахуванням оновлених рекомендацій і сучасних даних.

Після ЧКВ: АСК як довготривала монотерапія чи «aspirin free» стратегія?

Нове покоління рандомізованих досліджень і метааналізів 2024–2025 рр. свідчить про суттєві зміни у стратегіях антитромбоцитарної терапії після ЧКВ. АСК виступає «якорем» антитромбоцитарної терапії, тобто в більшості випадків вона зберігається довічно, а роль інших агентів (клопідогрелю, тикагрелору, прасугрелю) полягає в тимчасовому посиленні захисту після ЧКВ (рис. 2). Хоча після завершення рекомендованого періоду ПАТТ у частини пацієнтів монотерапія інгібітором P2Y₁₂ забезпечує не лише збереження ефективності щодо профілактики ішемічних подій, але й зниження ризику нефатальних ускладнень порівняно з монотерапією АСК [13, 14]. Важливо, що такі результати не супроводжуються зростанням частоти великих кровотеч, що посилює аргументи на користь «aspirin free» стратегій у визначених групах пацієнтів [7].

Рисунок 2. Пацієнти з ХКС без показань до пероральної антикоагуляції, яким виконують ЧКВ

Найбільш переконливі дані отримано у стабілізованих хворих після ЧКВ, які не мають показань до тривалої антикоагулянтної терапії та не потребують подовженої ПАТТ [12]. У цій категорії монотерапія клопідогрелем може розглядатися як приваблива альтернатива стандартному застосуванню АСК, особливо за наявності середнього або високого ішемічного ризику та відсутності високого ризику кровотеч [4]. Якщо після 6–12 міс ПАТТ пацієнт залишається клінічно стабільним, має середній чи високий ішемічний ризик та лише помірний ризик кровотеч, монотерапія клопідогрелем може бути доцільною альтернативою тривалому застосуванню АСК. Водночас для значної частини пацієнтів, зокрема при низькому ризику ішемічних подій або високому ризику кровотеч, АСК залишається адекватною та обґрунтованою стандартною опцією.

Дози, форма та прийом АСК

Доза

Рекомендована підтримувальна доза АСК для вторинної профілактики становить 75–100 мг 1 раз на добу. Підвищення дози не сприяє зростанню антитромбоцитарної ефективності, але значно підвищує ризик кровотеч [4, 12, 15–17].

Форма

Таблетки АСК випускаються у звичайній та кишковорозчинній формах (табл. 1). Дані досліджень свідчать, що кишковорозчинна форма не гарантує зниження ризику шлунково-кишкових кровотеч, а у частини пацієнтів навіть може мати непередбачувану абсорбцію [6]. Тому вибір форми не заміняє необхідності призначення гастропротекції інгібіторами протонної помпи (ІПП) у пацієнтів із високим ризиком шлунково-кишкових ускладнень [9].

Таблиця 1. Порівняльна таблиця форм АСК [18]

Кардіомагніл

Окремо слід відзначити комбінаційну форму АСК з гідроксидом магнію Кардіомагніл, яка представлена у формі таблеток, вкритих оболонкою (75 або 150 мг АСК). Завдяки додаванню антациду препарат має на меті послаблення подразнювальної дії на слизову оболонку шлунка та поліпшення переносимості терапії у пацієнтів, які потребують тривалого прийому АСК. Не відмічалося жодної різниці в частоті уражень слизової оболонки шлунка після перорального застосування чистої та буферної АСК. Тому, як і інші форми АСК, Кардіомагніл не усуває повністю ризик шлунково-кишкових кровотеч, а його призначення не скасовує необхідності профілактичного застосування ІПП у хворих із підвищеним ризиком [18].

Ключові акценти

Звичайна АСК — оптимальна при гострих станах.

АСК EC — не гарантує зменшення вираженості серйозних ускладнень, має ризик псевдорезистентності.

Буферні та PL2200 — підвищують переносимість, але потребують більше доказів щодо зниження частоти серйозних ускладнень.

Кардіомагніл являє собою зручну та клінічно доцільну форму для довготривалого прийому завдяки антациду, що підвищує переносимість і прихильність до лікування.

Прийом АСК має здійснюватися щоденно в той самий час незалежно від прийому їжі. У разі пропуску дози не слід «наздоганяти» подвійною дозою; наступну дозу приймають у звичайний час. Регулярність прийому має вирішальне значення для підтримання стабільного антитромбоцитарного ефекту [5].

Ризик кровотеч і гастропротекція

Ризик кровотеч залишається ключовим обмеженням у застосуванні АСК, особливо в пацієнтів похилого віку та осіб із коморбідними станами (табл. 2). За даними популяційних когортних досліджень, щорічна частота великих кровотеч у пацієнтів на довготривалій терапії АСК сягає 0,7–1,3% [4]. У осіб віком ≥75 років ризик шлунково-кишкових кровотеч утричі вищий порівняно із хворими молодшого віку [19].

Таблиця 2. Частота ускладнень на фоні прийому АСК у різних групах пацієнтів

Фактори високого ризику кровотеч

До групи високого ризику належать похилий вік (≥75 років), виразка шлунка та дванадцятипалої кишки або ерадикація Helicobacter pylori в анамнезі, попередні шлунково-кишкові кровотечі, тромбоцитопенія, тяжка хронічна ниркова недостатність, одночасний прийом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), глюкокортикостероїдів або антикоагулянтів, хронічні захворювання печінки, а також низька маса тіла [12].

Гастропротекція

У сучасних настановах рекомендовано обов’язкове призначення ІПП у пацієнтів із факторами ризику шлунково-кишкових кровотеч або при комбінованій антитромбоцитарній / антикоагулянтній терапії [23]. Важливо враховувати можливі лікарські взаємодії: омепразол і езомепразол можуть знижувати біоактивацію клопідогрелю, тому за необхідності перевагу слід надавати пантопразолу [5].

Моніторинг

Клінічними сигналами потенційної кровотечі є мелена, гематемезис, анемія або швидке зниження рівня гемоглобіну. У разі підозри на кровотечу терапію АСК необхідно тимчасово припинити та провести ургентне дообстеження (ендоскопію, лабораторний контроль) [24].

У підсумку можна зазначити, що профілактика та своє­часне виявлення кровотеч є критично важливими компонентами безпечного застосування АСК у клінічній практиці. Систематичне використання стратифікаційних шкал, гастропротекція та моніторинг клінічних ознак дозволяють значно знизити ризик тяжких ускладнень.

Первинна профілактика: коли — «так», а коли — «ні»

«Так, розглянути»: виключно у осіб віком 40–70 років, за дуже високого 10-річного ризику атеросклеротичних ССЗ, відсутності анамнезу кровотеч та низького геморагічного ризику. У таких пацієнтів перевагу слід віддавати модифікації способу життя та контролю факторів ризику [4, 12].

«Ні»: у осіб віком >70 років, при будь-якому значущому геморагічному ризику, активних шлунково-кишкових розладах, неконтрольованій артеріальній гіпертензії, а також при одночасному прийомі антикоагулянтів без «жорст­ких» показань до АСК [5].

Особливі групи пацієнтів

Цукровий діабет

Рутинне застосування АСК для первинної профілактики не рекомендоване через підвищений ризик кровотеч без значущої користі в попередженні серцево-судинних подій [9, 11]. Для вторинної профілактики АСК застосовується стандартно, якщо немає протипоказань.

Похилий вік (≥75 років)

Необхідно ретельно зважувати співвідношення користі та ризику кровотеч. Частота шлунково-кишкових кровотеч у цій віковій групі зростає до 2–4% на рік [20]. Поширена потреба в гастропротекції та нижчий поріг для відміни при кровотечах.

Хронічна хвороба нирок та хронічна ниркова недостатність IV–V стадій або після гемодіалізу

Пацієнти з хронічною хворобою нирок мають підвищений геморагічний ризик, особливо при тяжких ступенях ниркової недостатності. У первинній профілактиці слід проявляти обережність, у вторинній — необхідний ретельний моніторинг [25]. Пацієнти з хронічною нирковою недостатністю IV–V стадій або після гемодіалізу мають дуже високий ризик кровотеч; АСК застосовується тільки у виняткових випадках під ретельним контролем [12, 25].

Особи після ЧКВ з високим ризиком кровотечі

Рекомендується коротка ПАТТ із подальшою монотерапією — АСК або інгібітором P2Y₁₂ залежно від профілю ризику [13, 14, 26, 27].

Жінки репродуктивного віку та вагітні

АСК інколи застосовують для профілактики пре­еклампсії, проте серцево-судинна профілактика у вагітних обмежена через ризик кровотеч та токсичність для плода [12, 28].

Фібриляція передсердь без показань до антикоагулянтів

АСК неефективна для профілактики інсульту і не рекомендована; перевага — оральні антикоагулянти при відповідних показаннях [12, 29].

Пацієнти з анемією або порушеннями згортання крові

Високий ризик кровотеч; призначення АСК можливе лише після консультації гематолога та ретельного моніторингу [4, 12].

Ожиріння та метаболічний синдром

Дані щодо ефективності АСК для первинної профілактики неоднозначні; переважно рекомендується контроль факторів ризику [11, 12].

Взаємодії та потенційні помилки

НПЗП

Ібупрофен і деякі інші НПЗП конкурентно блокують ЦОГ-1, що може зменшувати антитромбоцитарний ефект АСК. Рекомендується уникати одночасного прийому; якщо необхідний НПЗП, приймати його щонайменше за 8 год до АСК або обирати альтернативний аналгетик [4, 12].

Алкоголь та антикоагулянти

Одночасне вживання алкоголю з АСК підвищує ризик серйозних кровотеч. Пацієнтам слід мінімізувати або пов­ністю уникати алкогольних напоїв і уважно контролювати комбіновану терапію з антикоагулянтами [5, 6].

Помилки в первинній профілактиці

Масове призначення АСК усім пацієнтам віком >40 років є хибною стратегією. Рішення про застосування повин­но базуватися на індивідуальній оцінці ризиків ішемії та кровотеч, враховуючи наявність коморбідних станів, похилий вік, фактори ризику гастроінтестинальних ускладнень та особливості способу життя (табл. 3) [11, 12].

Таблиця 3. Алгоритм призначення та відміни АСК у клінічній практиці

Практичні поради [4, 12, 13]:

• завжди оцінюйте співвідношення користь / ризик перед призначенням АСК;
• інформуйте пацієнтів про потенційні взаємодії та необхідність регулярного контролю стану здоров’я;
• використовуйте гастропротекцію за наявності факторів ризику шлунково-кишкових кровотеч;
• уникайте одночасного призначення АСК та інших препаратів, що підвищують ризик кровотеч, без чітких показань.

Додатковим підходом до зменшення локального подразнювального впливу АСК на слизову оболонку шлунка є застосування комбінованих форм із вбудованим антацидним компонентом. Прикладом є комбінація АСК із гідроксидом магнію (Кардіомагніл), яка випускається у формі таблеток, вкритих оболонкою (75 або 150 мг АСК). Завдяки наявності магнію гідроксиду препарат чинить локальну захисну дію на слизову оболонку шлунка, зменшує вираженість подразнення та підвищує переносимість тривалого лікування у пацієнтів, яким показана низькодозова АСК для кардіопротекції. Однак навіть із застосуванням Кардіо­магнілу, ризик шлунково-кишкових кровотеч пов­ністю не усувається, тому у осіб із високим ризиком необхідна додаткова гастропротекція ІПП, що узгоджується з рекомендаціями ESC та Американської колегії гастроентерологів (American College of Gastroenterology — ACG).

«Міфи» та «правда» навколо АСК

Міф № 1. Кишковорозчинні форми АСК краще захищають шлунок і є більш безпечними для тривалого прийому

Правда: кишковорозчинні (ентеросолюбільні) форми дійсно розчиняються в кишечнику, зменшуючи місцевий вплив на слизову оболонку шлунка. Однак наукові дані свідчать, що основні ризики шлунково-кишкових ускладнень при прийомі АСК пов’язані не лише з місцевою дією, а й із системним пригніченням синтезу простагландинів. Це означає, що кишковорозчинна форма не усуває ризику виразок і кровотеч, а лише частково зменшує локальне подразнення. Шлунковорозчинні форми (як у препараті Кардіомагніл) поєднують АСК з буферними компонентами (наприклад гідроксидом магнію), що нейтралізують кислотність і забезпечують додатковий гаст­ропротекторний ефект [35].

Міф № 2. Кишковорозчинна форма АСК має таку саму ефективність у запобіганні тромбозу, як і шлунковорозчинна

Правда: кишковорозчинні форми можуть мати відтерміноване і неповне всмоктування, що у деяких пацієнтів знижує швидкість і ступінь інгібування тромбоцитів. Це особливо важливо у пацієнтів із високим тромбогенним ризиком. У дослідженнях виявлено аспіринорезистентність — стан, коли у пацієнта не досягається потрібний антитромбоцитарний ефект, і частіше його відмічають саме при застосуванні кишковорозчинних форм [32, 36].

Міф № 3. Аспіринорезистентність — рідкісне явище, яке не має клінічного значення

Правда: аспіринорезистентність може відмічатися у 5–45% пацієнтів залежно від методики оцінки. Вона пов’язана з підвищеним ризиком ІМ, інсульту і тромбозу. Одним з факторів, що її спричиняють, є низька біодоступність кишковорозчинної АСК. Застосування форм з передбачуваним і швидким вивільненням (наприклад шлунковорозчинних з буфером) дозволяє знизити ризик аспіринорезистентності [37, 38].

Висновок

АСК залишається препаратом 1-ї лінії для вторинної профілактики атеротромботичних подій у пацієнтів із ІХС, інсультом або захворюванням периферичних артерій. У первинній профілактиці призначення АСК не є рутинним і можливе лише у ретельно відібраних пацієнтів із дуже високим серцево-судинним ризиком та низьким — кровотеч. Нові дослідження (2024–2025) свідчать про ефективність монотерапії інгібіторами P2Y₁₂ як альтернативи тривалому застосуванню АСК у пацієнтів у стабільному стані після ЧКВ, що визначає тренд до поступового впровадження «aspirin free» стратегій. Ризик кровотеч залишається головним обмеженням терапії АСК, що зумовлює необхідність гастропротекції, регулярного моніторингу та оцінки геморагічного ризику, особливо у осіб похилого віку та при коморбідних станах. Кардіомагніл, що містить АСК у комбінації з гідроксидом магнію, є клінічно доцільним варіантом тривалої терапії у пацієнтів, які потребують постійного прийому АСК. Додавання антациду сприяє послабленню подразнювальної дії на слизову оболонку шлунка, підвищує переносимість і прихильність до лікування, що має практичне значення в реальній кардіологічній практиці. Оптимізація профілактики серцево-судинних подій у 2024–2025 рр. полягає в поєднанні доказової бази, індивідуального підходу та правильного вибору форми АСК, серед яких Кардіомагніл посідає важливе місце.

UA-MAGN-PUB-082025-376

Список використаної літератури

• 1. Vane J.R. (1971) Inhibition of prostaglandin synthesis as a mechanism of action for aspirin-like drugs. Nat. New Biol., 231(25): 232–235. doi.org/10.1038/newbio231232a0.
• 2. Elwood P.C., Cochrane A.L., Burr M.L. et al. (1974) A randomized controlled trial of acetyl salicylic acid in the secondary prevention of mortality from myocardial infarction. Br. Med. J., 1(5905): 436–440. doi.org/10.1136/bmj.1.5905.436.
• 3. Antithrombotic Trialists’ Collaboration (2002) Collaborative meta-analysis of randomised trials of antiplatelet therapy for prevention of death, myocardial infarction, and stroke in high risk patients. BMJ, 324(7329): 71–86. doi.org/10.1136/bmj.324.7329.71.
• 4. Patrono C. (2024) Low dose aspirin for the prevention of atherosclerotic cardiovascular disease. Eur. Heart J., 45(27): 2362–2376. doi.org/10.1093/eurheartj/ehae324.
• 5. Vrints C., Andreotti F., Koskinas K.C. et al. (2024) ESC Guidelines for the management of chronic coronary syndromes. Eur. Heart J. , 45(36): 3415–3537. doi.org/10.1093/eurheartj/ehae177.
• 6. Capranzano P., Angiolillo D.J., Bhatt D.L. et al. (2024) Aspirin free antiplatelet strategies after percutaneous coronary intervention. Eur. Heart J., 45(8): 572–585. doi.org/10.1093/eurheartj/ehad876.
• 7. Giacoppo D., Nardin M., Franchi F. et al. (2025) P2Y₁₂ inhibitor or aspirin after percutaneous coronary intervention: individual patient data meta-analysis of randomized clinical trials. BMJ, 389: e082561. doi.org/10.1136/bmj-2024-082561.
• 8. Iglesias J.F., Kim B.K., Park D.W. et al. (2025) P2Y₁₂ inhibitor based single antiplatelet therapy versus dual antiplatelet therapy: meta-analysis. J. Am. Heart Assoc., 14(6). doi.org/10.1161/JAHA.124.036642.
• 9. Kravchun P.P., Dunaieva I.P. (2024) Modern approaches to dual antiplatelet therapy in patients at high cardiovascular risk. Ukr. Med. J., 2(160). doi.org/10.32471/umj.1680-3051.160.252836.
• 10. Rothwell P.M., Fowkes F.G., Belch J.F. et al. (2011) Effect of daily aspirin on long-term risk of death due to cancer: analysis of individual patient data from randomised trials. Lancet, 377(9759): 31–41. doi.org/10.1016/S0140-6736(10)62110-1.
• 11. ASCEND Study Collaborative Group (2018) Effects of aspirin for primary prevention in persons with diabetes mellitus. N. Engl. J. Med., 379: 1529–1539. doi.org/10.1056/NEJMoa1804988.
• 12. Vrints C., Andreotti F., Koskinas K.C. et al. (2024) 2024 ESC Guidelines for the management of chronic coronary syndromes. Eur. Heart J., 45(36): 3415–3537. doi.org/10.1093/eurheartj/ehae177.
• 13. Wang Z., Li Y., Chen X. et al. (2025) Comparison of P2Y₁₂ inhibitors and aspirin in secondary prevention of coronary artery disease: systematic review and meta-analysis. BMC Cardiovasc., 25(207). doi.org/10.1186/s12872-025-04668-x.
• 14. Iglesias J.F., Assouline B., Chatelain Q. et al. (2025) P2Y₁₂-inhibitor-based single antiplatelet therapy versus conventional dual antiplatelet therapy after newer-generation drug-eluting stent implantation: meta-analysis. J. Am. Heart Assoc., 14: e036642. doi.org/10.1161/JAHA.124.036642.
• 15. Aguilar D., Davis B.R. (2024) Aspirin dosing in cardiovascular disease and diabetes: insights from ADAPTABLE. Diabetes Care, 47(1): 52–53. doi.org/10.2337/dci23-0078.
• 16. Jones W.S., Mulder H., Wruck L.M. et al. (2021) Comparative effectiveness of aspirin dosing in cardiovascular disease. N. Engl. J. Med., 384(21): 1981–1990. doi.org/10.1056/NEJMoa2102137­.
• 17. Hegde N.N., Mathew N. (2023) Aspirin strategy for secondary prevention of atherosclerotic cardiovascular diseases: a narrative review. J. Pract. Cardiovasc. Sci., 9(2): 99–103. doi.org/10.4103/jpcs.jpcs_46_22.
• 18. Clerici B., Cattaneo M. (2023) Pharmacological efficacy and gastrointestinal safety of different aspirin formulations for cardiovascular prevention: a narrative review. J. Cardiovasc. Dev. Dis., 10(4): 137. doi.org/10.3390/jcdd10040137.
• 19. Li D.K., Laine L., Shung D.L. (2023) Trends in upper gastrointestinal bleeding in patients on primary prevention aspirin: a nationwide emergency department sample analysis, 2016–2020. Am. J. Med., 136(12): 1179. doi.org/10.1016/j.amjmed.2023.08.010.
• 20. McNeil J.J., Nelson M.R., Woods R.L. et al. (2018) Effect of aspirin on cardiovascular events and bleeding in the healthy elderly. N. Engl. J. Med., 379: 1509–1518. doi.org/10.1056/NEJMoa1805819.
• 21. CAPRIE Steering Committee (1996) A randomised, blinded, trial of clopidogrel versus aspirin in patients at risk of ischaemic events (CAPRIE). Lancet, 348: 1329–1339. doi.org/10.1016/S0140-6736(96)09457-3.
• 22. Watanabe H., Morimoto T., Natsuaki M. et al. (2024) Clopidogrel vs aspirin monotherapy beyond 1 year after percutaneous coronary intervention. J. Am. Coll. Cardiol., 83(1): 17–31. doi.org/10.1016/j.jacc.2023.10.013.
• 23. Ganatra R. (2024) Upper gastrointestinal bleeding in patients using aspirin for primary prevention of adverse cardiovascular events. NEJM Journal Watch, NA56959. doi.org/10.1056/nejm-jw.NA56959.
• 24. Antunes C., Tian C., Copelin E.L. (2025) Upper gastrointestinal bleeding. StatPearls Publ.
• 25. Su X., Yan B., Wang L. et al. (2019) Effect of antiplatelet therapy on cardiovascular and kidney outcomes in patients with chronic kidney disease: a systematic review and meta-analysis. BMC Nephrol., 20: 309. doi.org/10.1186/s12882-019-1499-3.
• 26. Mankerious N., Megaly M., Hemetsberger R. et al. (2023) Short versus long-term dual antiplatelet therapy in patients at high bleeding risk undergoing PCI in contemporary practice: a systemic review and meta-analysis. Cardiol. Ther., 12(3): 489–498. doi.org/10.1007/s40119-023-00318-5.
• 27. Valgimigli M., Bueno H., Byrne R.A. et al. (2018) 2017 ESC focused update on dual antiplatelet therapy in coronary artery disease developed in collaboration with EACTS. Eur. Heart J., 39(3): 213–260. doi.org/10.1093/eurheartj/ehx419.
• 28. Rolnik D.L., Wright D., Poon L.C. et al. (2017) Aspirin versus placebo in pregnancies at high risk for preterm preeclampsia. N. Engl. J. Med., 377: 613–622. doi.org/10.1056/NEJMoa1704559.
• 29. Hart R.G., Pearce L.A., Aguilar M.I. et al. (2007) Meta-analysis: antithrombotic therapy to prevent stroke in patients with nonvalvular atrial fibrillation. Ann. Intern. Med., 146(12): 857–867. doi.org/10.7326/0003-4819-146-12-200706190-00007.
• 30. Huang E.S., Strate L.L., Ho W.W. et al. (2011) Long-term use of aspirin and the risk of gastrointestinal bleeding. Am. J. Med., 124(5): 426–433. doi.org/10.1016/j.amjmed.2010.12.022.
• 31. Sleem A., Effron M.B., Stebbins A. et al. (2023) Effectiveness and safety of enteric-coated vs uncoated aspirin in patients with cardiovascular disease: secondary analysis of the ADAPTABLE randomized clinical trial. JAMA Cardiol., 8(11): 1061–1069. doi.org/10.1001/jamacardio.2023.3364.
• 32. Clerici B., Cattaneo M. (2023) Pharmacological efficacy and gastrointestinal safety of different aspirin formulations for cardiovascular prevention: a narrative review. J. Cardiovasc. Dev. Dis., 10(4): 137. doi.org/10.3390/jcdd10040137.
• 33. Abrignani M.G., Lombardo A., Braschi A. et al. (2023) Proton pump inhibitors and gastroprotection in patients treated with antithrombotic drugs: a cardiologic point of view. World J. Cardiol., 15(8): 375–394. doi.org/10.4330/wjc.v15.i8.375.
• 34. Baik M., Jeon J., Heo S.J. et al. (2025) Proton pump inhibitors use in patients with ischemic stroke on dual antiplatelet therapy at low risk of upper gastrointestinal bleeding. J. Am. Heart Assoc., 14(1): e035239. doi.org/10.1161/JAHA.124.035239.
• 35. Kedir H.M., Sisay E.A., Abiye A.A. (2021) Enteric-Coated Aspirin and the Risk of Gastrointestinal Side Effects: A Systematic Review. Int. J. Gen. Med., 14: 4757–4763. doi: 10.2147/IJGM.S326929.
• 36. Khan H., Kanny O., Syed M.H., Qadura M. (2022) Aspirin Resistance in Vascular Disease: A Review Highlighting the Critical Need for Improved Point-of-Care Testing and Personalized Therapy. Int. J. Mol. Sci., 23(19): 11317. doi: 10.3390/ijms231911317.
• 37. Mason P.J., Jacobs A.K., Freedman J.E. (2005) Aspirin resistance and atherothrombotic disease. J. Am. Coll. Cardiol., 46(6): 986–993. doi: 10.1016/j.jacc.2004.08.070.
• 38. Topçuoglu M.A., Arsava E.M., Ay H. (2011) Antiplatelet resistance in stroke. Expert Rev. Neurother., 11(2): 251–263. doi: 10.1586/ern.10.203.

Надійшла до редакції/Received: 08.09.2025
Прийнято до друку/Accepted: 09.09.2025