Європейське товариство кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) та Європейська асоціація кардіоторакальних хірургів (European Association for Cardio-Thoracic Surgery — EACTS) у 2025 р. представили оновлені настанови з ведення пацієнтів із набутими вадами серця. Документ включає 28 нових та 50 переглянутих рекомендацій, що відображають сучасні тенденції кардіохірургії, інтервенційної кардіології та консервативної терапії [1].
За оцінками, у країнах Європи у >13 млн людей виявляють клінічно значущі вади клапанів серця, і ця кількість зростає щороку на 2–3% [2].
Аортальний стеноз залишається найчастішим ураженням у пацієнтів літнього віку, тоді як мітральна регургітація (МР) часто відзначається вже на стадії помірного ураження, що суттєво впливає на прогноз пацієнтів із серцевою недостатністю [3]. Так, за даними Європейського реєстру, близько 30% випадків госпіталізації із серцевою недостатністю супроводжуються МР різного ступеня, включно з помірною, яка раніше вважалася клінічно незначущою, але нині визнається маркером підвищеного ризику [4].
Трикуспідальна регургітація (ТР) довгий час залишалася «забутим клапаном», однак останні великі дослідження довели її значний вплив на прогноз, навіть при помірному ступені, особливо у пацієнтів із супутніми лівобічними ураженнями [5, 6].
Нові технології малоінвазивних втручань змінили підхід до ведення всіх стадій клапанних вад, включно з помірними. Кількість процедур транскатетерної імплантації аортального клапана (Transcatheter Aortic Valve Implantation — TAVI), транскатетерного «край-до-краю» відновлення (Transcatheter Edge-to-Edge Repair — TEER) та транскатетерної імплантації мітрального клапана (Transcatheter Mitral Valve Implantation — TMVI) збільшилася більш ніж удвічі за 2020–2024 рр., що дозволяє вже на етапі помірного ураження клапанів планувати потенційні інтервенції для запобігання прогресуванню [7].
Сучасні рекомендації ESC / EACTS 2025 підкреслюють, що індивідуалізований підхід повинен починатися ще на стадії помірної регургітації або стенозу, з активним залученням Heart Team, мультидисциплінарних консультацій і мультимодальної візуалізації (3D-ехокардіографія, комп’ютерна томографія (КТ) серця, магнітно-резонансна томографія (МРТ)), щоб оцінити анатомію клапана, функцію шлуночка та визначити оптимальний час для втручання або консервативного спостереження [7] (рис. 1).
Зв’язок між обсягом і результатом: складні процедури слід виконувати в експертних центрах
SAM (Systolic Anterior Motion) — патологічне зміщення передньої стулки мітрального клапана в бік міжшлуночкової перегородки під час систоли, MAC (Mitral Annular Calcification) — кальцинування мітрального кільця, AV repair (Aortic Valve repair) — відновлення власного аортального клапана пацієнта замість його заміни протезом.
Вперше в настановах детально розглядаються помірні клапанні вади як клінічно значущі — це відображає еволюцію парадигми: від «пасивного спостереження» до активного динамічного контролю та ранньої стратифікації ризику. Велика увага приділяється також гендерним відмінностям і коморбідним станам, які можуть модифікувати перебіг навіть помірної патології.
Таким чином, сучасний підхід до клапанних вад — це комплексна стратегія, яка поєднує фармакотерапію, ранню й точну діагностику, мультидисциплінарне обговорення та планування майбутніх втручань, навіть якщо на момент первинного обстеження у пацієнта визначена лише помірна вада клапана.
Виклики діагностики помірних клапанних вад
Оцінка тяжкості клапанної патології, особливо помірної, залишається клінічним викликом через поєднання анатомічних, функціональних та методологічних факторів (табл. 1). Незважаючи на розвиток сучасних методів візуалізації, точна стратифікація пацієнтів із помірними вадами часто потребує інтегрованого підходу, мультидисциплінарного обговорення та повторних досліджень.
Таблиця 1. Комплексна таблиця викликів діагностики помірних клапанних вад
| Категорія викликів | Помірний аортальний стеноз (АС) | Помірна мітральна регургітація (МР) | Помірна трикуспідальна регургітація (ТР) |
|---|---|---|---|
| Динамічний характер ураження | Градієнт і площа клапана змінюються з ударним об’ємом та артеріальним тиском | Ступінь регургітації змінюється з переднавантаженням, післянавантаженням і орієнтацією джета | Зміни венозного тиску та дилатація ПШ і ПП впливають на регургітацію |
| Методи візуалізації | 2D-ЕхоКГ: градієнти і площа клапана; 3D-ЕхоКГ для анатомії | 2D-ЕхоКГ часто недооцінює ексцентричні джети; 3D-ЕхоКГ та МРТ для точного EROA та RVol | 2D-ЕхоКГ недооцінює еліптичні джети; 3D-ЕхоКГ та МРТ / КT для об’єму і анатомії |
| Складність кількісних параметрів | Невеликі зміни площі клапана або градієнтів можуть суперечливо класифікувати стеноз | Визначення EROA (0,2–0,4 см²) і RVol складне при кількох джетах або неправильній формі | Порогові RVol (30–44 мл) та площу регургітаційного отвору складно оцінювати через еліптичну форму та коливання ПШ |
| Міжоператорська / міжметодна варіабельність | Вимірювання площі клапана та градієнтів відрізняється між центрами | Дрібні відмінності у розрахунку EROA або RVol можуть змінити класифікацію | Різні центри застосовують різні пороги RVol та площі кільця; перекласифікація впливає на рішення щодо втручання |
| Вплив геометрії шлуночка / апарату | ЛШ та аортальне кільце впливають на градієнт; дисфункція ЛШ ускладнює оцінку | Дилатація ЛШ, дисфункція папілярних м’язів або анізотропія джета підвищують навантаження при помірній MР | Дилатація ПШ і ПП посилює ТР навіть при помірній анатомічній зміні клапана |
| Прогностичне значення | Помірний AС може прогресувати і підвищувати ризик серцево-судинних подій | Помірна MР асоціюється зі зростанням ризику госпіталізації та смертності | Помірна ТР пов’язана із підвищенням смертності та прогресуванням серцевої недостатності |
| Роль мультидисциплінарного підходу | Heart Team оцінює клінічні симптоми, градієнти, ремоделювання ЛШ та вибір часу втручання | Heart Team інтегрує ехокардіографію, МРТ, КТ, клінічний стан та прогнозні фактори | Heart Team враховує 2D- / 3D-ЕхоКГ, МРТ / КT, стан ПШ і ПП для вибору спостереження чи раннього TEER / TTVR |
Загальні проблеми
Динамічний характер ураження
Помірні вади часто змінюються залежно від гемодинамічних умов — переднавантаження, післянавантаження, артеріального тиску та серцевого викиду. Одноразове обстеження може не відображати реального навантаження на серце. Це особливо актуально для вторинної МР (ВМР) та ТР, де зміни венозного тиску і дилатація шлуночків значно впливають на ступінь ураження [8].
Відмінності між методами візуалізації
2D-ехокардіографія залишається основним методом оцінки, однак часто недооцінює або переоцінює ступінь помірної регургітації, особливо при ексцентричних джетах. 3D-ЕхоКГ дозволяє більш точно оцінити площу отвору регургітації та геометрію клапанного апарату, що критично для ухвалення рішень про спостереження чи раннє втручання. Кардіо-МРТ вважається золотим стандартом для кількісної оцінки регургітуючого об’єму (RVol), проте обмежена доступність цього методу знижує його повсюдне застосування [9].
Складність кількісних параметрів
Навіть невеликі зміни ефективної площі регургітаційного отвору (EROA) або градієнтів можуть мати клінічне значення. При ВМР порогові значення EROA змінювалися від 0,2 см² у старих рекомендаціях до 0,4 см² у сучасних, а різні критерії досліджень MIТРA-FR і COAPT призводили до неоднакових висновків щодо користі втручання. Подібна ситуація спостерігається й для помірного аортального стенозу (АС), де невеликі зміни градієнтів або площі клапана можуть змінити стратифікацію пацієнта [1, 10, 11].
Міжоператорська та міжметодна варіабельність
Помірні вади особливо чутливі до технічних аспектів вимірювань. Дрібні помилки можуть призвести до перекласифікації пацієнта з помірної в тяжку категорію або навпаки, що впливає на клінічні рішення та вибір часу втручання [1, 12].
Вплив геометрії шлуночка та клапанного апарату
У пацієнтів із помірною МР або АС навіть невелика регургітація або градієнт може створювати непропорційне навантаження на шлуночок, особливо при дилатації ЛШ або дисфункції папілярних м’язів. У ТР значну роль відіграє стан ПШ і ПП, їх дилатація може посилювати регургітацію навіть при помірній анатомічній зміні клапана [1, 9].
Прогностичне значення помірної патології
Сучасні дослідження показали, що помірні вади не є «безпечним» станом. Аналіз понад 7000 пацієнтів із серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду ЛШ (СН-знФВ) продемонстрував експоненційне зростання ризику смерті при EROA понад 0,1 см², навіть у межах помірної МР. Подібні дані отримані для помірного АС і ТР, де навіть помірні зміни асоціюються зі зростанням ризику госпіталізацій та підвищеною смертністю [1, 10, 11, 13].
Необхідність мультидисциплінарного підходу
Через описані складнощі рішення щодо ведення пацієнтів із помірними вадами повинно ухвалюватися Heart Team. Інтеграція даних ехокардіографії, МРТ, КТ, клінічного стану та прогностичних факторів дозволяє мінімізувати ризик хибної стратифікації та своєчасно визначити пацієнтів, які потребують інтервенції або активного спостереження [14].
Прогностичне значення помірних клапанних вад
Помірні клапанні вади традиційно розглядалися як проміжний стан, який не потребує активного втручання. Проте сучасні дослідження показують, що навіть відносно невеликі зміни клапанного апарату можуть слугувати маркером підвищеного ризику госпіталізацій, прогресування серцевої недостатності та підвищеної смертності [10].
ВМР, навіть у помірній формі, є яскравим прикладом клінічно значущого впливу. У пацієнтів із СН-знФВ ЛШ дослідження показали, що навіть невеликі значення EROA асоціюються з експоненційним зростанням ризику смерті [1]. Аналіз понад 7000 пацієнтів продемонстрував, що смертність підвищується при EROA >0,1 см², а помірна MR у менш розширеному ЛШ створює непропорційне навантаження, що підкреслює необхідність оцінки регургітації в контексті геометрії та функції шлуночка. Дослідження G. Goliasch та співавторів (2018) підтвердило: навіть помірна ВМР незалежно асоціюється з підвищеною смертністю у пацієнтів із II–III функціональним класом за класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця (New York Heart Association — NYHA), особливо коли шлуночок менш дилатований [15].
Помірний аортальний стеноз також має клінічне значення. Реєстрові дані свідчать, що пацієнти з помірним аортальним стенозом демонструють підвищений ризик серцево-судинної смертності та швидке прогресування до тяжкого стенозу, особливо за наявності дилатації або гіпертрофії ЛШ. Навантаження на серце навіть при помірних коливаннях градієнта або площі клапана може суттєво змінюватися, що ускладнює прогнозування та обґрунтовує динамічне спостереження [1]. ТР довгий час залишалася «забутим клапаном», однак нові дані демонструють її прогностичну значущість. Навіть помірна ТР підвищує ризик госпіталізацій і смерті, особливо у пацієнтів із супутньою лівобічною патологією або дилатацією ПШ та ПП. У таких випадках регургітація створює непропорційне навантаження на праві відділи серця, що підкреслює важливість оцінки ТР у контексті стану ПШ та гемодинаміки [9].
Сучасні рекомендації ESC / EACTS 2025 підкреслюють, що помірні клапанні вади не слід оцінювати ізольовано. Їхній клінічний вплив визначається поєднанням ступеня ураження та стану шлуночків — ЛШ при МР і аортальному стенозі, ПШ при ТР. Оцінка повинна проводитися з використанням мультимодальної візуалізації, включно з 2D- та 3D-ЕхоКГ, КТ та МРТ серця, а також динамічним клінічним спостереженням.
Помірні вади часто розглядають як «вікно можливостей» для ранньої оптимізації медикаментозної терапії та планування майбутніх інтервенцій. Адекватна фармакотерапія може сприяти ремоделюванню шлуночків, частковому зниженню регургітації та стабілізації гемодинаміки, створюючи сприятливі умови для транскатетерних втручань. У частини пацієнтів навіть оптимальна терапія не дозволяє стабілізувати стан, що підкреслює роль точної стратифікації ризику та мультидисциплінарного обговорення на рівні Heart Team.
Таким чином, помірні клапанні вади перестають бути «сірою зоною». Вони виступають не лише ехокардіографічною знахідкою, а й потужним прогностичним маркером підвищеного ризику несприятливих подій. Рання та точна діагностика, динамічне спостереження й індивідуалізовані рішення щодо терапії та інтервенцій дозволяють максимізувати клінічний ефект і поліпшити прогноз пацієнтів із серцевою недостатністю та клапанною патологією.
Лікування клапанних вад серця
Аортальна недостатність
Хірургічне лікування аортальної недостатності залишається основним для пацієнтів із симптомами, незалежно від функції ЛШ, що забезпечує покращення виживаності та якості життя (I B). У безсимптомних пацієнтів показання до операції визначаються за LVESD >50 мм, LVESDi >25 мм/м² або LVEF ≤50%, що дозволяє попередити розвиток незворотної дисфункції ЛШ (I B). Новою є можливість використання TAVI у симптомних пацієнтів, яким протипоказана хірургія, за умови відповідної анатомії та ретельної оцінки ризиків (IIb B). Важливо проводити регулярний моніторинг ЛШ і симптомів, щоб не пропустити момент, коли інтервенція стане необхідною. Пацієнтам зі швидко прогресуючою регургітацією рекомендується частіше проводити ехокардіографічний контроль. Сучасні дані показують, що раннє втручання у правильно відібраних безсимптомних пацієнтів може покращити прогноз. Фактори ризику, такі як розмір аорти, гіпертрофія ЛШ і супутня клапанна патологія, впливають на рішення щодо операції. Обговорення варіантів із мультидисциплінарною командою дозволяє підібрати оптимальну стратегію для кожного пацієнта (рис. 2). Пацієнтські пріоритети та очікування повинні враховуватися при виборі між відкритою хірургією та транскатетерними методиками. Технологічний прогрес у TAVI поступово розширює групи пацієнтів, яким доступні менш інвазивні методи лікування [14, 16, 17].
Аортальний стеноз
Інтервенційне лікування аортального стенозу залишається показаним у симптомних пацієнтів, оскільки покращує виживаність і якість життя (I A) (рис. 3). Розширено показання для безсимптомних пацієнтів: інтервенцію слід розглядати при високому градієнті та LVEF ≥50%, якщо процедура має низький ризик у центрі (IIa A). Додаткові критерії включають дуже тяжкий стеноз (Vmax >5 м/с, ∆P ≥60 мм рт. ст.), швидку прогресію швидкості ≥0,3 м/с на рік, підвищений NT-proBNP або зниження артеріального тиску під час навантажувального тесту. Вибір між TAVI та SAVR базується на віці, анатомічних характеристиках клапана та очікуваній тривалості життя. Пацієнтам віком ≥70 років перевагу слід надавати TAVI (I A), тоді як молодші пацієнти <70 років із низьким ризиком найчастіше підлягають SAVR (I B) [18]. Регулярне обстеження безсимптомних пацієнтів дозволяє своєчасно визначати момент для втручання. Супутні коморбідності, включно із судинними захворюваннями та дисфункцією ЛШ, впливають на вибір методу. Сучасні протези та транскатетерні технології знижують частоту післяопераційних ускладнень. Важлива роль відводиться мультидисциплінарному обговоренню для визначення оптимальної стратегії. Інформаційна підтримка пацієнта щодо ризиків, переваг та прогнозу допомагає ухвалювати обґрунтовані рішення.
Мітральна недостатність
Первинна
Хірургія показана симптомним пацієнтам із тяжкою регургітацією (I B), оскільки вона покращує виживаність і зменшує вираженість симптомів серцевої недостатності. У безсимптомних пацієнтів операція рекомендована при LVESD ≥40 мм або LVEF ≤60% (I B). Новим є підхід до низькоризикових пацієнтів без дисфункції ЛШ, коли операція може бути показана за наявності ≥3 додаткових критеріїв: фібриляція передсердь, легенева гіпертензія, дилатація лівого передсердя, супутня трикуспідальна недостатність (I B). TEER рекомендований для високоризикових пацієнтів із придатною анатомією (IIa B), що дозволяє зменшити вираженість симптомів та знизити ризик госпіталізації [19]. Важливо проводити регулярну оцінку ЛШ та симптомів після втручання для своєчасної корекції терапії. Своєчасне втручання запобігає розвитку незворотної дисфункції шлуночка. Функціональна оцінка клапана та визначення ризику операції сприяють персоналізованому підходу. Мультидисциплінарна оцінка допомагає обирати між хірургією та катетерними методами. Освітня робота з пацієнтом щодо симптомів і ранніх ознак декомпенсації є обов’язковою.
ВМР
TEER тепер має клас I A у пацієнтів із тяжкою ВМР та зниженою LVEF, що зменшує число госпіталізацій та покращує якість життя. Для атріальної ВМР рекомендовано комбіноване хірургічне втручання з абляцією фібриляції передсердь та LAAO (IIa B), що дозволяє оптимізувати контроль серцевого ритму та знизити ризик тромбоемболій (рис. 4) [1].
Максимізувати оптимальну медикаментозну терапію (особливо ІАПФ / АРА II / ARNI) та ресинхронізаційну терапію (CRT), якщо показано.Повторна оцінка мітральної регургітації та об’ємів ЛШ після лікування.
Розглянути TEER у пацієнтів, які залишаються симптомними з ≥2 ступенем мітральної регургітації за відсутності вираженої дилатації ЛШ (КДО ЛШ <220 мл).
Мітральний стеноз
Симптомним пацієнтам із тяжким мітральним стенозом показане втручання за класичними показаннями. Новою є можливість TMVI у пацієнтів із тяжкою дисфункцією та вираженою кальцифікацією кільця (Mitral Annular Calcification — MAC), що може розглядатися у високоспеціалізованих центрах (IIb C) [20]. Вибір між класичною хірургією та транскатетерними методами базується на анатомії клапана, коморбідностях та хірургічному ризику. Регулярне спостереження за тиском у ЛП і функцією ЛШ дозволяє оцінити прогресування стенозу. Додатково оцінюють наявність супутніх вад та ризик тромбоемболій. Високоспеціалізовані центри забезпечують зменшення післяопераційних ускладнень і кращий віддалений прогноз. Пацієнти з тяжкими симптомами і високим ризиком операції можуть отримувати полегшення через TMVI. Інформування пацієнта про можливі ризики та переваги втручання є обов’язковим. Контроль симптомів після процедури допомагає своєчасно визначити необхідність додаткових втручань. Підхід при мітральному стенозі має бути індивідуалізованим, з урахуванням структурних особливостей клапана та загального стану пацієнта.
Трикуспідальна недостатність
Ретельна оцінка етіології та стадії ТР є ключовою перед втручанням, оскільки від цього залежать прогноз і вибір терапії (I C) [13]. Конкомітантна пластика трикуспідального клапана рекомендована при помірній ТР під час операції на лівих клапанах (IIa B), що знижує ризик прогресування регургітації [21]. Новим є показання для транскатетерного втручання у високоризикових пацієнтів із симптомною тяжкою ТР без тяжкої дисфункції ПШ (IIa A). Оцінка функції ПШ та стану ПП є необхідною для визначення оптимального часу втручання. Пацієнти з хронічною ТР потребують мультидисциплінарного обстеження та планування лікування. Контроль симптомів серцевої недостатності допомагає оцінити ефективність втручання. Сучасні технології транскатетерного втручання дозволяють знизити післяопераційний ризик у групах високого ризику. Регулярне ЕхоКГ необхідне для моніторингу прогресування регургітації. Інформація пацієнта про симптоми та очікуваний результат процедури підвищує комплаєнс і задоволеність лікуванням. Індивідуальний підхід до кожного пацієнта дозволяє оптимізувати результати і знизити ризики [22].
Протезовані клапани та антикоагуляція
Механічні клапани (Mechanical Heart Valves — MHV) потребують визначення цільового міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) залежно від типу клапана, локалізації та супутніх факторів, що забезпечує баланс між тромбозом та кровотечею (I A). Пацієнтоорієнтована освіта та самоконтроль є ключовими для ефективної антикоагуляції та зменшення ускладнень (I A). Для пацієнтів після TAVI подвійна антиагрегантна терапія не рекомендована, якщо немає окремих показань, що знижує ризик кровотечі (III B) (рис. 5). Регулярне лабораторне спостереження та оцінка функції протеза необхідні для довгострокового контролю. Пацієнтам слід пояснити важливість дотримання режиму лікування та відвідування контрольних оглядів. Нові оральні антикоагулянти поки не є стандартом для механічних клапанів. Моніторинг і корекція дози дозволяють оптимізувати терапію і знизити ризик ускладнень. Важлива комунікація між кардіологом, хірургом і пацієнтом для координації лікування. Тривала підтримка пацієнта покращує віддалений прогноз і якість життя. Індивідуальний підхід до антикоагуляції враховує вік, коморбідності та супутні препарати (табл. 2) [1].
Таблиця 2. Медикаментозне лікування, хірургічне / інтервенційне лікування та показання за ESC / EACTS 2025
| Вада серця | Медикаментозне лікування | Хірургічне / інтервенційне лікування | Показання до втручання |
|---|---|---|---|
| Аортальна недостатність | Інгібітори РААС / ARNI при дисфункції ЛШ, блокатори β-адренорецепторів при тахікардії / ФП, діуретики для симптомів застою, контроль АТ | Хірургічна заміна клапана, TAVI у високоризикових пацієнтів | Симптомні пацієнти; безсимптомні при LVESD >50 мм, LVESDi >25 мм/м², LVEF ≤50% |
| Аортальний стеноз | Діуретики при застої, антигіпертензивні препарати для контролю АТ, блокатори β-адренорецепторів при СН / аритміях, інгібітори РААС / ARNI | SAVR або TAVI | Симптомні пацієнти; безсимптомні з високим градієнтом та LVEF ≥50% при низькому ризику; додатково: Vmax >5 м/с, ∆P ≥60 мм рт. ст., швидкість прогресії ≥0,3 м/с/рік, NT-proBNP↑, ↓ АТ при навантаженні |
| ПМН | Діуретики при застої, інгібітори РААС / ARNI, блокатори β-адренорецепторів, антикоагулянти при ФП | Хірургія клапана, TEER у високоризикових пацієнтів | Симптомні; безсимптомні при LVESD ≥40 мм або LVEF ≤60%; низькоризикові — при ≥3 додаткових критеріях (ФП, легенева гіпертензія, дилатація ЛП, трикуспідальна недостатність) |
| ВМН | Оптимальна терапія СН: інгібітори РААС / ARNI, блокатори β-адренорецепторів, MRA, SGLT2-інгібітори | TEER (I A); атріальна ВМР — хірургія + абляція ФП + LAAO | Тяжка, резистентна до ліків ВМР; високий ризик ускладнень без втручання |
| Мітральний стеноз | Діуретики, блокатори β-адренорецепторів /недигіталісні препарати при ФП, антикоагулянти при ризику тромбоемболій | Балонна вальвулопластика або TMVI у високоспеціалізованих центрах | Симптомні пацієнти; тяжка дисфункція ЛШ та кальцифікація кільця для TMVI |
| Трикуспідальна недостатність | Діуретики для контролю застою, антикоагулянти при ФП | Конкомітантна пластика при операції на лівих клапанах, транскатетерне втручання у високоризикових пацієнтів | Симптомна помірна / тяжка трикуспідальна недостатність; оцінка функції ПШ перед втручанням |
| Протезовані клапани | Механічні: контроль МНВ; TAVI: подвійна антиагрегантна терапія тільки за показаннями; терапія СН, АГ, ФП | Заміна клапана (відкрита або транскатетерна) залежно від типу протеза, анатомії та ризику | Декомпенсація, структурна деградація протеза (SVD), тромбоз протеза |
Нові акценти
Вперше ESC / EACTS 2025 виділяє окремий розділ про гендерні особливості перебігу та лікування вад серця, що підкреслює важливість персоналізованого підходу. Оновлені підходи враховують пацієнтів з онкологічними ураженнями, серцевою недостатністю та комбінованими вадами, що дозволяє краще адаптувати лікування. Уніфіковано визначення структурної дегенерації протезів, що спрощує спостереження та планування втручань. Настанови підкреслюють необхідність мультидисциплінарного підходу та оцінки ризиків перед втручанням. Раннє втручання у безсимптомних пацієнтів з тяжкими вадами тепер можливе за умов низького ризику. Інтеграція мінімально інвазивних технологій дозволяє зменшити післяопераційні ускладнення та покращити відновлення. Персоналізація лікування базується на характеристиках клапанної патології, коморбідності, анатомічних особливостях та очікуваній тривалості життя. Розширено роль пацієнтоорієнтованого підходу та обговорення пріоритетів пацієнта. Важливим є поєднання доказової медицини з сучасними технологіями для оптимального результату. Клініцистам рекомендовано активно впроваджувати ці зміни для покращення прогнозу та якості життя пацієнтів із вадами серця.
Висновок
Оновлені настанови ESC / EACTS 2025 демонструють перехід від універсальних стандартних схем до персоналізованої стратегії лікування клапанної патології, де кожен клінічний вибір формується з урахуванням типу й тяжкості ураження клапана, супутніх захворювань, анатомічних особливостей серцево-судинної системи, прогнозованої тривалості життя та пріоритетів самого пацієнта. Такий підхід стимулює клініцистів інтегрувати сучасні рекомендації в щоденну практику, використовуючи потенціал ранніх втручань для попередження прогресування хвороби, впроваджуючи мінімально інвазивні технології для зменшення ускладнень та прискорення реабілітації, а також застосовуючи інструменти персоналізованої медицини для досягнення оптимального балансу між користю і ризиком. У результаті сучасне ведення пацієнтів із вадами серця набуває гнучкості, стає більш пацієнтоорієнтованим і технологічно вдосконаленим, що створює передумови для покращення прогнозу та підвищення якості життя.
Список використаної літератури
|
Підготувала О.А. Сартакова
