Попередження рецидивів та хронізації запальних захворювань органів малого таза. Модельні клінічні випадки та огляд медичної літератури

24 вересня 2025
892
Резюме

Незадовільний стан здоров’я жінок, зокрема висока частота інфекційно-запальних захворювань статевих органів (вульвовагініт, ендо- та екзоцервіцит, кольпіт, ендометрит, метроендометрит, параметрит, тубооваріальний абсцес, тазовий перитоніт тощо), є однією з провідних проблем у сфері репродуктивного здоров’я в Україні [1]. Захворювання органів малого таза посідають провідне місце в структурі гінекологічної патології та виявляються у 60–65% амбулаторних хворих та в 30% жінок, які перебувають на стаціонарному лікуванні [2]. Наслідками запальних процесів жіночих статевих органів є хронічний тазовий біль, порушення менструального циклу, позаматкова вагітність, безпліддя. Недостатня ефективність антибіотикотерапії та високий ризик рецидиву інфекцій є нагальною проблемою ведення цієї групи пацієнтів [3]. Враховуючи вищезазначене, актуальною є розробка стратегій комплексного патогенетичного впливу на інфекційно-запальний процес із доведеним впливом на чутливість до антибіотиків, мікроциркуляцію, запальну інфільтрацію та попередження спайкоутворення. У статті детально розглянуто стан проблеми та запропоновано практичні рішення.

Вступ

Оскільки запальні захворювання органів малого таза (ЗЗОМТ) можуть перебігати мало- або безсимптомно, їх часто не діагностують та не лікують. Багато жінок дізнаються про те, що у них було ЗЗОМТ, лише після діагностики безпліддя, спричиненого трубним фактором [4].

Клінічний випадок № 1. Підозра на ЗЗОМТ*

Жінка, 24 роки. Скарги на ниючий біль у нижніх відділах живота, субфебрилітет, патологічні виділення зі статевих шляхів, дискомфорт при сечовипусканні та статевому акті. Анамнез: останній незахищений статевий контакт — 2 тиж тому. Подібні симптоми виникають уперше. Об’єктивно: болісність при пальпації нижніх відділів живота, зміщенні шийки матки, у проєкції придатків з обох боків, цервіцит. Ультразвукова діагностика (УЗД): ознаки мінімального запалення, помірна рідина в дугласовому просторі. Лабораторно: лейкоцитоз, ↑ швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), ↑С-реактивний білок (СРБ), полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) — у процесі.

Попередній діагноз: гострий двосторонній сальпінгоофорит, середнього ступеня тяжкості. Підозра на інфекцію, що передається статевим шляхом (ІПСШ). Супутній цервіцит.

Проблема 1. Складність діагностики. Дійсно, жодна анамнестична, фізикальна чи лабораторна ознака не є чутливою і специфічною для діагностики гострого ЗЗОМТ. Комбінації діагностичних знахідок, які підвищують або чутливість (тобто допомагають виявити більше жінок із ЗЗОМТ), або специфічність (тобто допомагають виключити більше пацієнток, які не мають ЗЗОМТ), роблять це лише за рахунок іншого. Унаслідок цього епізоди ЗЗОМТ часто залишаються нерозпізнаними. Зокрема, пацієнтка або медичний працівник не усвідомлюють причин та наслідків легких або неспецифічних форм симптомів або ознак (наприклад аномальна маткова кровотеча, диспареунія та аномальні вагінальні виділення) [5].

Вірогідне рішення. Необхідно розглянути діагноз ЗЗОМТ і запропонувати емпіричне лікування антибіотиками для будь-якої сексуально активної жінки з нещодавнім виникненням болю у нижній частині живота, що поєднується із локальною чутливістю при бімануальному вагінальному дослідженні, після виключення вагітності та іншої причини болю (табл. 1).

Таблиця 1. Мінімальні критерії діагностики ЗЗОМТ [5]

Критерії Коментарі
При гінекологічному обстеженні:

  • болісність при зміщенні шийки матки;
  • болісність при пальпації матки;
  • болісність при пальпації придатків матки.
Наявність 1 з цих критеріїв або біль у ділянці органів малого таза чи нижній частині живота, якщо неможливо визначити іншу причину захворювання — є підставою для початку лікування ЗЗОМТ

«За» та «проти». Розпочали лікувати ЗЗОМТ, а у подальшому цей діагноз було знято на користь іншого? Насправді причин для занепокоєння немає, оскільки розпочата антибактеріальна терапія навряд чи погіршить подальшу діагностику та лікування інших причин болю внизу живота (наприклад ектопічної вагітності, гострого апендициту, кісти яєчника, перекруту кісти яєчника або функціонального болю). Пацієнтку варто запевнити, що ризик негативних наслідків через недоліковане ЗЗОМТ є набагато вищим, ніж від кількаденної антибіотикотерапії.

Висновок. Через складність діагностики та потенційну шкоду для репродуктивного здоров’я жінок медичні працівники повинні підтримувати низький поріг для клінічної діагностики ЗЗОМТ [5].

Клінічний випадок № 2. ЗЗОМТ на тлі бактеріального вагінозу (БВ)*

Жінка, 30 років. Скарги на ниючий біль у нижніх відділах живота, тривалі рясні виділення з піхви з неприємним запахом, субфебрилітет, диспареунію, відчуття тиску в малому тазі. Анамнез: понад 1,5 року — рецидивний БВ (≥4 епізоди за рік). Поточне загострення з приєднанням симптомів ЗЗОМТ триває ~3 тиж. Об’єктивно: болісність придатків, позитивна амінова проба. УЗД: збільшення придатків, рідина в дугласовому просторі. Аналіз виділень: «ключові клітини», ↑гарднерел, ↓лактобацил, pH 5,8. Загальний аналіз крові (ЗАК): лейкоцитоз, ↑ШОЕ. ПЛР на ІПСШ: негативна.

Попередній діагноз: гострий двосторонній сальпінго­офорит, не асоційований з ІПСШ, на тлі рецидивного БВ.

Проблема 2. Розвиток ЗЗОМТ у практично здорових до цього жінок — найімовірніше, виняток, ніж правило. Так, хоча ЗЗОМТ часто вважається синонімом гонореї або хламідіозу, ці збудники виявляються лише у 1/41/3 осіб із ЗЗОМТ, що свідчить про необхідність розглянути ширші стратегії скринінгу, діагностики та лікування для зменшення тягаря ЗЗОМТ та пов’язаних з ним наслідків [4, 6].

ЗЗОМТ нерідко формується на тлі мікробної синергії. Наприклад, Bacteroides, що були частиною нормальної кишкової та вагінальної флори, можуть ставати вірулентними під впливом N. Gonorrhoeae, а ті, своєю чергою, набувають підвищеної здатності до енкапсуляції [7, 8]. Некроз тканин під впливом аеробних бактерій призводить до росту анаеробів та розвитку тубооваріального абсцесу [9]. Загалом, ЗЗОМТ можуть виникати внаслідок [4, 6, 7]:

  • інфікування збудниками, що передаються статевим шляхом, такими як Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trachomatis, Mycoplasma genitalium та Trichomonas vaginalis;
  • потрапляння до верхніх статевих шляхів бактерій та мікоплазм, що є частиною вагінального мікробіому чи пов’язані з БВ, такі як Atopobium vaginae, Sneathia та Megasphaera;
  • інфікування жіночих статевих шляхів шлунково-кишковими або респіраторними патогенами, такими як Bacteroides, Escherichia coli, Streptococcus або Haemophilus influenza.

Зокрема, на БВ, який є найпоширенішою вагінальною інфекцією та основною причиною аномальних вагінальних виділень, хворіє близько 30% жінок репродуктивного віку у світі (рис. 1) [10]. Патогенетично він пов’язаний із цервіцитом, ендометритом та сальпінгітом [11, 12]. Встановлено, що жінки з недіагностованим та нелікованим БВ будуть невизначено довго залишатися в групі підвищеного ризику інших ІПСШ [13].

Рисунок 1. Схема розвитку полімікробної біоплівки при БВ [14]

Вірогідне рішення. Необхідно ретельно вивчати анамнез та намагатися сформувати цілісний погляд на континуум розвитку ЗЗОМТ, патогенетичною основою якого є імунна запальна відповідь [15, 16].

Завдання терапії при інфекційно-запальних захворюваннях репродуктивної сфери

1. Короткострокові результати — клінічне та мікробіологічне одужання.

2. Довгострокові результати — профілактика ускладнень (рецидиву інфекції, ЗЗОМТ, синдрому хронічного тазового болю (СХТБ), позаматкової вагітності, безпліддя, утворення синехій, спайок).

3. Холістичний результат — наблизити жінок до виконання бажань, жіночого щастя та гармонії в сім’ї (підвищуючи ефективність основної терапії, протизапальної, фібринолітичної, протеолітичної дії, — знизити ризик розвитку синехій, спайок — причини вторинного безпліддя та СХТБ).

Клінічний випадок № 3. Рецидивне ЗЗОМТ*

Жінка, 32 роки. Скарги: періодичний біль внизу живота, тягнучий біль у ділянці крижів, відчуття важкості в малому тазу, мажучі міжменструальні виділення, субфебрильна температура впродовж кількох днів, диспареунія. Анамнез захворювання: протягом останніх 2 років пацієнтка неодноразово лікувалася через ЗЗОМТ — 3 підтверджених епізоди, кожного разу з позитивною динамікою на тлі антибіотикотерапії. Останнє загострення — 10 днів тому. Об’єктивне обстеження: температура тіла 37,4 °C. Шийка матки болісна при зміщенні, виділення слизово-гнійні, матка та придатки помірно болісні при пальпації. ЗАК: лейкоцити — 10,8×10⁹/л, ШОЕ — 36 мм/год, СРБ 18 мг/л. Мазок з піхви: ↑лейкоцити, помірна кількість кокової флори; ПЛР на ІПСШ: хламідії (+), гонококи (-), мікоплазма genitalium (-). УЗД органів малого таза: матка нормальних розмірів, по обидва боки придатки збільшені, з нечіткими контурами, незначна кількість рідини у дугласовому просторі.

Попередній діагноз: хронічний двосторонній сальпінгоофорит, асоційований з Chlamydia trachomatis, у фазі загострення.

Проблема 3. Рецидиви ЗЗОМТ = ризик більш серйозних репродуктивних наслідків порівняно із тими, хто уникнув подальшого захворювання. Так, дані із Скандинавії за 25-річний період свідчать, що частота безпліддя приблизно подвою­ється з кожним наступним епізодом ЗЗОМТ [17].

Виділяють наступні причини рецидивів та хронізації ЗЗОМТ, що утворюють хибне коло (рис. 2).

  • Поліетіологічність та мікробна поліінфекція. Поліінфекції ускладнюють вибір адекватної антибіотикотерапії [7–9].
  • Антибіотикорезистентність. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) відзначає високу стійкість гонококів до фторхінолонів та навіть цефалоспоринів третього покоління [17].
  • Формування біоплівок бактеріями вагінального дисбіо­зу та патогенами ЗЗОМТ захищає їх від дії антибіотиків та імунних факторів. Це призводить до рецидивів, хронічних форм запалення та стійкості інфекції [18].
  • Масивний мікротромбоз навколо запального вогнища, що знижує ймовірність поширення інфекції, а також обмежує доступ у вогнище власних імунокомпетентних клітин та лікарських засобів [19].
Рисунок 2. Хибне коло факторів, що спричиняють рецидиви та хронізацію ЗЗОМТ
Примітки: НПЗП — нестероїдні протизапальні препарати; АБ — антибіотик.

Однією з провідних причин незадовільних результатів лікування ЗЗОМТ є зростання стійкості до антимікробних препаратів [20]. Терапія лише антибіотиками, наприклад, при ЗЗОМТ успішна лише у 33–75% випадків [21]. У 41% пацієнток, інфікованих M. genitalium, відмічено рецидив через 30 днів після лікування [22]. Важливо, що у складі структурно організованих мікробних угруповань — біоплівок, патогенні бактерії є у 10–1000 разів більш стійкими до антибіотиків порівняно з планктонними [23].

Вагінальний дисбіоз, зокрема БВ, усе частіше розглядається як процес, у якому ключову роль відіграють бактеріальні біоплівки — складні структури, що формуються бактеріями на поверхні слизової оболонки вагіни. Біоплівка — це полімерна матриця, що складається з бактеріальних клітин і екстрацелюлярного матриксу (полімерів, білків, ДНК), які забезпечують бактеріям захист від зовнішніх факторів, включно з антибіотиками та імунною системою хазяїна [24, 25]. Матрикс утримує бактерії в єдиному співтоваристві, забезпечуючи міжклітинну комунікацію, кругообіг поживних речовин, доступність ДНК для горизонтального перенесення генів [26].

Наявність біоплівок асоціюється з [27, 28]:

  • підвищеною резистентністю до метронідазолу та кліндаміцину;
  • високою частотою рецидивів (≥50% випадків протягом пів року);
  • підвищенням ризику ускладнень, зокрема ЗЗОМТ.
Цифра для роздумів: біоплівка підвищує стійкість бактерій до метронідазолу більше ніж у 15 разів [29, 30].

До того ж антибіотики в субінгібіторних концентраціях часто не інгібують, а спричиняють утворення біоплівки вагінальними патогенами, ускладнюючи лікування БВ (рис. 3).

Рисунок 3. Вплив низького рівня антибіотиків на мікробні біоплівки [30]
Бактерії у складі біоплівки часто піддаються впливу низького рівня антибіотиків під час лікування (A). Це призводить до виникнення стійких фенотипів / генотипів (фіолетові клітини) (В) та сприяє формуванню більш міцних біоплівок (Г). Стійкі бактерії біоплівки можуть поширюватися та інокулювати інші мікробні співтовариства (Б).

Вірогідне рішення. Через поточний тягар антимікробної резистентності поєднано з високим рівнем рецидивів вагінальних інфекцій, оптимізація лікування є вкрай необхідною. Нові стратегії лікування включають застосування пробіотиків, пребіотиків, фагових ендолізинів та ферменто­терапію [14].

На увагу заслуговують дістрепт-ферменти Н46А препарату ДІСТРЕПТАЗА Дістрепт: стрептокіназа та стрептодорназа, які виявляють протибіоплівкову, протизапальну, анальгетичну, антитромботичну, фібринолітичну, протеолітичну, протинабрякову та репаративну дію [31, 32].

Стрептокіназа — фермент, що виділяється β-гемо­літичним Streptococcus equisimilis H46A. У формі для внутрішньовенного введення це був перший тромболітичний засіб, схвалений Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) для лікування гострого інфаркту міокарда, тромбозу глибоких вен, легеневої емболії, артеріального тромбозу та легеневої емболії [33]. Стрептокіназа розчиняє нитки фібрину в стуктурі біопілівок, необхідні для первинного прикріплення бактерій до стінок хазяїна та міжклітинної взаємодії мікроорганізмів. Так, стрептокіназа є активатором проензиму плазміногену, що міститься у крові людини і під впливом стрептокінази пере­творюється на плазмін, який має властивість розчиняти згустки крові.

Стрептодорназа — (стрептококова ДНК-аза) — поза­клітинна нуклеаза, отримана із Streptococcus haemolyticus, фермент, що руйнує позаклітинну ДНК, викликає деполімеризацію складних нуклеопротеїнів дегенерованих лейкоцитів та пошкоджених клітин. Вона чинить пряму руйнівну дію на скупчення гнійно-некротичних мас, не впливаючи на живі клітини та тканини, забезпечує зниження в’язкості ексудату. За даними Американського товариства мікробіології (American Society for Microbiology— біоплівки різного роду бактерій чутливі до ДНКази, оскільки екзогенна ДНК (еДНК) є структурним компонентом мат­риксу біоплівки [34].

Експериментально доведено, що стрептодорназа здатна [3, 34 – 37]:

  • порушувати плівкоутворення, зокрема S. аureus, S. epidermidis (інгібування становить 85%), Pseudomonas aeruginosa та Candida glabrata (86%);
  • руйнувати матричну структуру біоплівки (ДНК-деполі­меризація); ступінь деструкції біоплівки S. aureus становить 60%;
  • підвищувати ефективність флуконазолу в запобіганні розвитку біоплівок;
  • забезпечувати лізис гнійно-некротичних мас, білку мертвих та коагульованих клітин до азотистих основ, які легко піддаються адсорбції, не впливаючи на живі клітини та тканини.

Стрептокіназа, покращуючи мікроциркуляцію, посилює ефект стрептодорнази і прискорює процес видалення продуктів, що утворилися під час запалення [31]. При сумісному застосуванні ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт та анти­біотиків, протигрибкових засобів відмічається посилення антимікробної, проти­запальної та протинабрякової дії (рис. 4) [3, 31, 35, 37].

Рисунок 4. Основні механізми синергічної фармакологічної дії інгредієнтів ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт

Чим швидше завершиться запалення, тим нижчим є ризик спайок, рецидиву, ускладнень

Дійсно, пропущені та/або неправильно чи не­адекватно ліковані випадки ЗЗОМТ підвищують ризик ускладнень (трубне безпліддя, позаматкова вагітність та хронічний тазовий біль) [39, 40]. Ступінь тяжкості та суб’єктивна значущість цих ускладнень є такою, що молоді дівчата та жінки, яких залучено в опитування (Велика Британія), були ладні витратити на лікування 1–2 роки свого життя, аби тільки попередити можливі наслідки ЗЗОМТ [41]. Лікування ЗЗОМТ включає 2–3 анти­бактеріальні препарати широкого спектра дії протягом від 10–14 днів до місяця [42].

Лікування не слід припиняти, доки не будуть відомі результати тестування на ІПСШ. Затримка лікування на 2–3 дні з моменту звернення по медичну допомогу підвищує ризик безпліддя та позаматкової вагітності майже втричі [43].

Клінічна ефективність

Включення ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт у комплексне лікування гострого сальпінгооофориту сприяло покращенню кровообігу та тканинного дихання у запаленій тканині, про що свідчили результати доплерівського дослідження (рис. 5) [44].

Рисунок 5. Показники систоло-діастолічного відношення в яєчниковій артерії у динаміці спостереження у пацієнтів із загостренням хронічного сальпінгоофориту [44]

Покращуючи мікроциркуляцію, ДІСТРЕПТАЗА Дістрепт сприяє підвищенню доступності терапевтичних засобів у вогнище запалення [33] та має виражені протизапальні властивості з першого дня застосування [45] завдяки [33, 44]:

  • активності лейкоцитів та рівню завершеного фагоцитозу;
  • зниженню продукції прозапальних цитокінів (у 3–6 разів);
  • зменшенню рівнів циклооксигенази (ЦОГ), брадикініну та гістаміну;
  • ексудативній фазі запалення.

Перелічені фармакотерапевтичні особливості зумовлюють виражену статистично значущу ефективність ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт (р<0,001) у лікуванні хронічного тазового болю у жінок різного віку (26–75 років) (рис. 6) [46].

Рисунок 6. Оцінка інтенсивності болю за 10-бальною шкалою до та після лікування ДІСТРЕПТАЗО­Ю Дістреп­т протягом 24 днів (по 1 супозиторію на ніч) [44]

Як зазначено вище, ефект ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт настає швидко. Так, із перших днів лікування зменшуються суб’єктивні скарги та потреба у НПЗП [3, 47]. Досить стрімкою є також динаміка морфологічних змін. Так, при застосуванні ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт у комплексному лікуванні хронічного ендометриту зменшення макрофагально-лімфоїдної інфільтрації ендометрія відмічалося вже у першому після лікування менструальному циклі у 70% пацієнток основної групи, тоді як у групі порівняння аналогічні позитивні зміни були виявлені лише у 30% хворих (р<0,01) (рис. 7) [48].

Рисунок 7. Морфологічні ознаки хронічного ендометриту до та після комбінованого лікування із включенням препарату ДІСТРЕПТАЗА Дістрепт та без нього (р<0,01) [47]

На відміну від інших препаратів стептокінази та стрепто­дорнази ДІСТРЕПТАЗА Дістрепт:

  • має показання до застосування у гінекології;
  • збільшує проникнення антибіотиків, хіміотерапевтичних препаратів у вогнище запалення;
  • має доведену терапевтичну ефективність та тривалий клінічний досвід застосування;
  • входить до переліку оригінальних (інноваційних) лікарських засобів, зареєстрованих в Україні, станом на 05.08.2025 р.

Так, на користь ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт свідчить виражений локальний ефект на органи малого таза, покращення мікроциркуляції у придатках матки, профілактика структурно-морфологічних змін тканин, швидка ліквідація болю та відмінна переносимість [32].

Отже, до переваг застосування стрептокінази та стрептодорнази у складі ДІСТРЕПТАЗИ Дістрепт належить наступне:

  • ці ферменти не просто руйнують біоплівки, а сприя­ють розсмоктуванню гнійних та фібринових відкладень;
  • підвищують ефективність антибіотиків, дозволяючи знизити дозування та тривалість лікування;
  • покращують мікроциркуляцію і метаболізм тканин у ділянці запалення;
  • значно скорочують тривалість курсу лікування;
  • знижують ризик ускладнень, рецидиву, хронізації та необхідності застосовувати НПЗП.

Препарат ДІСТРЕПТАЗА Дістрепт здатен забезпечити гнучкий режим лікування залежно від клінічної ситуації (табл. 2).

Таблиця 2. Можливі режими застосування препарату ДІСТРЕПТАЗА Дістрепт відповідно до клінічних показань

Показання Дозування та курс Механізм дії та мета терапії Примітки / комбінації
БВ без ускладнень 1 супозиторій ректально 1 раз на добу, 5–7 днів Руйнація біоплівок, покращення проникнення антибіотиків, протигрибкових препаратів, зменшення вираженості симптомів і рецидивів Можливе поєднання з метронідазолом, кліндаміцином
Хронічний БВ з рецидивами 1 супозиторій ректально за схемою: 3 дні по 3 супозиторії; наступні 3 дні по 2 супозиторії; наступні 3 дні по 1 супозиторію 9 днів, повторний курс за потреби через 2–4 тиж Довготривале руйнування стійких біоплівок, попередження формування біоплівок, профілактика рецидивів Рекомендовано паралельно приймати пробіотики per os
ЗЗОМТ легкого і середнього ступеня тяжкості 1 супозиторій ректально за схемою: 3 дні по 3 супозиторії; наступні 3 дні по 2 супозиторії; наступні 3 дні по 1 супозиторію, 9 днів Розчинення фібринових відкладень, усунення запалення, покращення мікроциркуляції, підвищення ефективності антибіотиків Комбінація з антибактеріальними засобами
Тяжкі форми ЗЗОМТ із біоплівками 1 супозиторій ректально за схемою: 3 дні по 3 супозиторії; наступні 3 дні по 2 супозиторії; наступні 3 дні по 1 супозиторію, 9 днів Руйнування біоплівок, посилення антибактеріальної дії, ліквідація запалення, фібринових відкладень, гнійно-некротичних та геморагічних інфільтратів Застосування в комплексі з таргетною антибактеріальною терапією, можливе хірургічне лікування
Профілактика післяопераційних ускладнень За схемою: 3 дні по 3 супозиторії; наступні 3 дні по 2 супозиторії; наступні 3 дні по 1 супозиторію, 9 днів, через 2–3 дні після оперативного втручання Зниження ризику післяопераційних інфільтративних та спайкових ускладнень, профілактика біоплівкоутворення, своєчасна репарація та регенерація Після будь-якого оперативного втручання на ОМТ з абдомінальним, лапароскопічним, вагінальним доступом: міомектомія, екстирпація матки з/без придатків, видалення кісти, позаматкова вагітність та ін.

Висновки та рекомендації

Комбінований препарат стрептокінази і стрептодорнази — перспективний напрямок у лікуванні БВ та пов’язаних ЗЗОМТ. Дістрептаза Дістрепт ефективно руйнує біоплівки та попереджає їх утворення, що полегшує дію антибіотиків, проти­грибкових препаратів і сприяє довготривалому клінічному одужанню.

Так, застосування стрептокінази і стрептодорнази у складі Дістрептази Дістрепт сприяє швидкій та ефективній нормалізації запальної відповіді при БВ та ЗЗОМТ та може суттєво покращити результати лікування.

Список використаної літератури

  • 1. Моісеєнко Р.О., Жилка Н.Я., Гойда Н.Г. та ін. (2023) Стан репродуктивного здоров’я жінок України [Електронний ресурс] // Україна. Здоров’я нації, 1: 51–59. — Режим доступу: nbuv.gov.ua/UJRN/Uzn_2023_1_11.
  • 2. Prilepskaya V.N., Abakarova P.R., Mukhambetalieva D.D. (2020) Vulvovaginal infections and women’s health. Effective pharmacotherapy, 16(7): 40–6. doi: 10.33978/2307-3586-2020-16-7-40-46.
  • 3. Vrynchanu N., Hrynchuk N., Samsonovа, V. (2020). Effect of Distreptaza® distrept on the antibiofilm activity of clindamycin against staphylococcus SPP. Reproductive Endocrinology, 43–46. doi: 10.18370/2309-4117.2020.56.43-46.
  • 4. Hillier S.L., Bernstein K.T., Aral S.A. (2021) Review of the Challenges and Complexities in the Diagnosis, Etiology, Epidemiology, and Pathogenesis of Pelvic Inflammatory Disease. J. Infect. Dis., 16; 224(12 Suppl 2): S23–S28. doi: 10.1093/infdis/jiab116.
  • 5. Міністерство охорони здоров’я України, Державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», ГО «Асоціація акушерів-гінекологів України», ГО «Асоціація гінекологів-ендокринологів України». (2023) Запальні захворювання органів малого таза. Клінічна настанова, заснована на доказах. http://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2023/05/2023_kn-zzomt.pdf.
  • 6. Mitchell C.M., Anyalechi G.E., Cohen C.R. et al. (2021) Etiology and Diagnosis of Pelvic Inflammatory Disease: Looking Beyond Gonorrhea and Chlamydia. J. Infect.Dis., 16; 224(12 Suppl 2): S29–S35. doi: 10.1093/infdis/jiab067.
  • 7. Sharma H., Tal R., Clark N.A. et al. (2014) Microbiota and pelvic inflammatory disease. Semin. Reprod. Med., 32(1): 43–9. doi: 10.1055/s-0033-1361822.
  • 8. Brook I. (1987) Bacterial synergy in pelvic inflammatory disease. Arch. Gynecol. Obstet., 241(3): 133–43. doi: 10.1007/BF00931309.
  • 9. Sweet R.L. (1975) Anaerobic infections of the female genital tract. Am. J. Obstet. Gynecol., 122: 891–901.
  • 10. Peebles K., Velloza J., Balkus J.E. et al. (2019). High global burden and costs of bacterial vaginosis: a systematic review and meta-analysis. Sex. Transm. Dis., 46: 304–311. doi: 10.1097/OLQ.0000000000000972.
  • 11. Taylor B.D., Darville T., Haggerty C.L. (2013) Does bacterial vaginosis cause pelvic inflammatory disease? Sex Transm. Dis., 40(2): 117–22. doi: 10.1097/OLQ.0b013e31827c5a5b.
  • 12. Turpin R., Tuddenham S., He X. et al. (2021) Bacterial Vaginosis and Behavioral Factors Associated With Incident Pelvic Inflammatory Disease in the Longitudinal Study of Vaginal Flora. J. Infect. Dis., 16; 224(12 Suppl 2) : S137–S144. doi: 10.1093/infdis/jiab103.
  • 13. Shroff S. (2023) Infectious Vaginitis, Cervicitis, and Pelvic Inflammatory Disease. Med. Clin. North Am., 107(2): 299–315. doi: 10.1016/j.mcna.2022.10.009.
  • 14. Sousa L.G.V., Pereira S.A., Cerca N. (2023) Fighting polymicrobial biofilms in bacterial vaginosis. Microb. Biotechnol., 16(7): 1423–1437. doi: 10.1111/1751-7915.14261.
  • 15. Dong S., Du Y., Wang H. et al. (2025) Research progress on the interaction between intestinal flora and microRNA in pelvic inflammatory diseases. Noncoding RNA Res., 19(11): 303–312. doi: 10.1016/j.ncrna.2025.01.007.
  • 16. Weström L., Joesoef R., Reynolds G. et al. (1992) Pelvic inflammatory disease and fertility. A cohort study of 1,844 women with laparoscopically verified disease and 657 control women with normal laparoscopic results. Sex Transm. Dis., 19(4): 185–192.
  • 17. Unemo M., Seifert H.S., Hook E.W. 3rd et al. (2019) Gonorrhoea. Nat. Rev. Dis. Primers, 5(1): 79. doi: 10.1038/s41572-019-0128-6.
  • 18. Swidsinski A., Verstraelen H., Loening-Baucke V. et al. (2013) Presence of a polymicrobial endometrial biofilm in patients with bacterial vaginosis. PLoS One, 8(1): e53997. doi: 10.1371/journal.pone.0053997.
  • 19. Franchi L., Patrelli T.S., Berretta R. et al. (2010) Role of D-dimer testing in severe pelvic inflammatory disease: a new usable marker to assess the need for fertility-impairing surgery? Fertil. Steril., 94(6): 2372–5. doi: 10.1016/j.fertnstert.2010.03.080.
  • 20. Tang H., Zhou H., Zhang R. (2022) Antibiotic Resistance and Mechanisms of Pathogenic Bacteria in Tubo-Ovarian Abscess. Front Cell Infect. Microbiol., 27(12): 958210. doi: 10.3389/fcimb.2022.958210.
  • 21. Pelvic Inflammatory Disease Treatment & Management. emedicine.medscape.com/article/256448-guidelines?form=fpf.
  • 22. Haggerty C.L., Totten P.A., Astete S.G. et al. (2008) Failure of cefoxitin and doxycycline to eradicate endometrial Mycoplasma genitalium and the consequence for clinical cure of pelvic inflammatory dis-ease. Sex Transm. Infect., 84(5): 338–42.
  • 23. Sharma D., Misba L., Khan A.U. (2019) Antibiotics versus biofilm: an emerging battleground in microbial communi-ties. Antimicrob. Resist. Infect. Control, 8: 76. doi.org/10.1186/s13756-019-0533-3.
  • 24. Machado D., Castro J., Palmeira-de-Oliveira A. et al. (2016) Bacterial Vaginosis Biofilms: Challenges to Current Therapies and Emerging Solutions. Front. Microbiol., 6: 1528. doi: 10.3389/fmicb.2015.01528.
  • 25. Elchinger P.H., Delattre C., Faure S. et al. (2014) Effect of proteases against biofilms of Staphylococcus aureus and Staphylococcus epidermidis. Lett. Appl. Microbiol., 59(5): 507–513. doi: 10.1111/lam.12305.
  • 26. Zhao X., Zhao F., Wang J., Zhong N. (2017) Biofilm formation and control strategies of foodborne pathogens: Food safety perspectives. RSC Adv., 7(58): 36670–36683. doi: 10.1039/C7RA02497E.
  • 27. Swidsinski S., Moll W.M., Swidsinski A. (2023) Bacterial Vaginosis-Vaginal Polymicrobial Biofilms and Dysbiosis. Dtsch. Arztebl. Int., 120(20): 347–354. doi: 10.3238/arztebl.m2023.0090.
  • 28. Muzny C.A., Sobel J.D. (2023) Understanding and Preventing Recurring Bacterial Vaginosis: Important Considerations for Clinicians. Int. J. Womens Health, 15: 1317–1325. doi: 10.2147/IJWH.S383333.
  • 29. Rafii F., Hart M.E. (2015) Antimicrobial resistance in clinically important biofilms. World J. Pharmacol., 4(1): 31–46. doi: 10.5497/wjp.v4.i1.31.
  • 30. Penesyan A., Paulsen I.T., Gillings M.R. et al. (2020) Secondary Effects of Antibiotics on Microbial Biofilms. Front. Microbiol., 11: 2109. doi: 10.3389/fmicb.2020.02109.
  • 31. Tatarchuk T.F., Kosei N.V., Zanko O.V. et al. (2019) Endometrial polyps: optimization of anti-inflammatory therapy. Reproductive endocrinology, 6(44): 8–14. doi: 10.18370/2309-4117.2018.44.8-14.
  • 32. Зелинский А.А., Ермоленко Т.А., Деришов С.В. (2009) Клинический опыт применения препарата Дистрептаза в комплексном лечении хронического сальпингооофорита в стадии обострения. Здоровье женщины, 8(44): 74–77.
  • 33. Edwards Z., Nagalli S. (2023) Streptokinase. StatPearls [Internet]. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK553215.
  • 34. Schilcher K., Horswill A.R. (2020) Staphylococcal Biofilm Development: Structure, Regulation, and Treatment Strategies. Microbiol. Mol. Biol. Rev., 12; 84(3): e00026-19. doi: 10.1128/MMBR.00026-19.
  • 35. Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Дістрептаза Дістрепт.
  • 36. Nemoto K., Hirota K., Murakami K. et al. (2003) Effect of Varidase (Streptodornase) on Biofilm Formed by Pseudomonas aeruginosa. Chemotherapy, 49(3): 121–125. doi: 10.1159/000070617.
  • 37. Vrynchanu N., Hrynchuk N., Samsonova V. (2021) Effect of Distreptaza Distrept on the specific activity of fluconazole against Candida biofilms. REPRODUCTIVE Endocrinology, (59): 105–108. doi.org/10.18370/2309-4117.2021.59.105-108.
  • 38. Sherry S., Goeller J.P. (1950) The extent of the enzymatic degradation of desoxyribonucleic acid (DNA) in purulent exudates by streptodornase. J. Clin. Invest., 29(12): 1588–94. doi: 10.1172/JCI102400.
  • 39. Wang Q., Sun J., Liu X. et al. (2023) Comparison of risk prediction models for the progression of pelvic inflammatory disease patients to sepsis: Cox regression model and machine learning model. Heliyon, 2; 10(1): e23148. doi: 10.1016/j.heliyon.2023.e23148.
  • 40. Das B.B., Ronda J., Trent M. (2016) Pelvic inflammatory disease: improving awareness, prevention, and treatment. Infect. Drug Resist., 19(9): 191–7. doi: 10.2147/IDR.S91260.
  • 41. Trent M., Lehmann H.P., Qian Q. et al. (2011) Adolescent and parental utilities for the health states associated with pelvic inflammatory disease. Sex Transm. Infect., 87(7): 583–7. doi: 10.1136/sextrans-2011-050187.
  • 42. Yusuf H., Trent M. (2023) Management of Pelvic Inflammatory Disease in Clinical Practice. Ther. Clin. Risk Manag., 15(19): 183–192. doi: 10.2147/TCRM.S350750.
  • 43. Hillis S.D., Joesoef R., Marchbanks P.A. et al. (1993) Delayed care of pelvic inflammatory disease as a risk factor for impaired fertility. Am J. Obstet. Gynecol., 168(5): 1503–1509.
  • 44. Potapov V.A. (2012) Strategy of early postoperative rehabilitation of reproductive function in women with uterine leiomyoma. Women’s Health,10(76).
  • 45. Потапов В.А. (2008) Дистрептаза — новое решение проблемы патогенетической коррекции воспалительного ответа и нарушений кровообращения органов малого таза у женщин с обострением хронического сальпингоофорита. Репродуктивное здоровье женщины, 4(38): 242–246.
  • 46. Pietrzycki B., Jóźwik M., Jóźwik M. et al. (2004). Therapeutic efficacy of Distreptaza® for chronic pelvic pain syndrome in women. Ginekologia Praktyczna, 12(2): 17–22.
  • 47. Sadłocha M., Paszkowski T., Skrzypulec-Plinta V. (2024) Badanie skuteczności i tolerancji leczenia preparatem Distreptaza® w przypadkach przewlekłego zespołu bólowego miednicy mniejszej. http://www.forumginekologii.pl/artykul/badanie-skutecznosci-i-tolerancji-leczenia-preparatem-distreptaza-r-w-przypadkach-przewleklego-zespolu-bolowego-miednicy-mniejszej.
  • 48. Пирогова В.І., Козловський І.В. (2009) Хронічний ендометрит — сучасні принципи діагностики та лікувальної тактики. Здоров’я жінки, 9(45): 186–189.
Інформація про автора:

Боцюк Устина Іванівна — лікарка акушерка-гінекологиня, лікарка ультразвукової діагностики, дитяча гінекологиня, клініка «Med Office group», Київ, Україна.

E-mail: [email protected]

ORCID: 0009-0006-0978-3744

Information about the author:

Botsiuk Ustyna Ivanivna — Obstetrician-Gynecologist, Ultrasound Diagnostics Doctor, Pediatric Gynecologist, «Med Office group» clinic, Kyiv, Ukraine.

E-mail: [email protected]

ORCID: 0009-0006-0978-3744

*Тут і далі: гіпотетичний випадок. Ця ілюстрація є художнім зображенням та не означає, що модель має будь-яке захворювання або піддавалася медичному втручанню.