На конгресі ESC 2025 у Мадриді були представлені оновлені рекомендації з ведення осіб з міокардитом та перикардитом, підготовлені провідними міжнародними експертами. Презентацію провели професор Массімо Імаціо (Massimo Imazio), Університетська лікарня Санта Марія делла Мізерікордія (University Hospital Santa Maria della Misericordia), Удіне, Італія, та професорка Жанетт Шульц-Менгер (Jeanette Schulz-Menger), Шаріте — Медичний університет Берліна (Charité — University Medicine Berlin), Берлін, Німеччина. Документ став результатом багаторічної роботи та відображає сучасне бачення щодо діагностики, лікування і профілактики запальних уражень серця.
У центрі уваги нових рекомендацій — інтеграція мультимодальної діагностики, персоналізація терапії та мультидисциплінарний підхід.
У рекомендаціях введено єдиний термін «Запальний міоперикардіальний синдром» (Inflammatory Myopericardial Syndrome — IMPS), що об’єднує міокардит, перикардит та змішані форми — міоперикардит і периміокардит. Важливим є розуміння внеску різних етіологічних факторів, серед яких інфекційні агенти, автоімунні механізми, а також неінфекційні причини, включно з генетичними станами та медикаментозними реакціями.
Ключовим нововведенням стала модель ведення пацієнта presentation-driven pathways, яка передбачає чіткі маршрути від симптомів, таких як біль у грудній клітці, аритмії чи серцева недостатність, до діагностичних і терапевтичних рішень. Особлива увага приділяється небезпечним станам — серцевій тампонаді, констриктивному перикардиту та значним перикардіальним випотам. «Система допомагає нам та всім, хто знає, як складно інколи діяти, визначаючи типи втручань, імплантацію ICD чи обмежувальні стратегії», — пояснила професорка Ж. Шульц-Менгер.
Важливу роль у розвитку та рецидивах запального міоперикардіального синдрому відіграє генетичний фон, що формує індивідуальну схильність до повторних епізодів. «Взаємодія генетичних факторів і клітинної регуляції надзвичайно важлива зараз і в майбутньому», — наголосив професор М. Імаціо. Саме тому рекомендації передбачають генетичний скринінг для пацієнтів із рецидивами або ознаками високого ризику (рис. 1).
Особливе місце в документі відведено так званим червоним прапорцям — клінічним та інструментальним маркерам, які дозволяють вчасно запідозрити серйозний перебіг (рис. 2). Для міокардиту такими сигналами є грипоподібний синдром, інфарктоподібний біль, аритмії, синкопальні стани, підвищення кардіальних маркерів та аномалії скоротливої функції міокарда. Для перикардиту — плевритоподібний біль, ознаки правошлуночкової недостатності, гарячка, шум тертя перикарда, випоти та характерні зміни за даними МРТ. «Ключове повідомлення для кардіологічної спільноти — це визначення «червоних прапорців», — підкреслив професор М. Імаціо.
У сфері діагностики зроблено акцент на мультимодальній візуалізації. ЕКГ та ЕхоКГ залишаються базовими методами, але надійно підтвердити чи виключити запалення допомагає передусім кардіоваскулярний магнітно-резонансний (Cardiovascular Magnetic Resonance — CMR) аналіз. У складних випадках, здебільшого для визначення лікувальної тактики, використовують ендоміокардіальну біопсію. «Певні випадки потребують гістопатологічної оцінки, особливо у пацієнтів із середнім і високим ризиком», — наголосила професорка Ж. Шульц-Менгер.
Не менш важливою є тема фізичної активності після перенесеного запального міоперикардіального синдрому. Рекомендації підкреслюють необхідність обмеження навантажень щонайменше на 1 міс із подальшою адаптацією до індивідуальних особливостей. «One size does not fit all» (один розмір не підходить усім)», — резюмував професор М. Імаціо, наголошуючи на персоналізованому підході.
У терапії міокардиту виділено два напрями: протизапальне лікування в неускладнених випадках і етіологічно орієнтовані стратегії при тяжкому перебігу (рис. 3). Важливу роль відіграє боротьба із серцевою недостатністю, контроль аритмій, а також використання пристроїв чи систем механічної підтримки кровообігу. «Для перикардиту 1-ю лінією терапії залишаються ацетилсаліцилова кислота або нестероїдні протизапальні препарати поєднано з колхіцином, але у випадках резистентності або протипоказань все ширше застосовують біологічні препарати. Інгібітори інтерлейкіну (анакінра або рілонацепт) рекомендовані, якщо ацетилсаліцилова кислота / нестероїдні протизапальні препарати чи стероїди протипоказані», — наголосила професорка Ж. Шульц-Менгер.
Завершальним акцентом рекомендацій є мультидисциплінарний підхід. У веденні таких пацієнтів мають брати участь не лише кардіологи, а й лікарі інтенсивної терапії, імунологи, ревматологи, інфекціоністи, радіологи, генетики, а за потреби — психологи та хірурги.
Отже, рекомендації ESC 2025 формують нову парадигму у веденні пацієнтів із міокардитом та перикардитом. Вони активно інтегрують можливості сучасної візуалізації, враховують генетичні чинники та передбачають використання інноваційних видів терапії. Усе це робить документ вагомим кроком до підвищення ефективності лікування та поліпшення результатів у глобальній кардіологічній практиці.
Підготувала О. Сартакова
