Кожного вересня широка медична спільнота вітає яскравого героя-талісмана — рожевого фламінго на ім’я Фіона. Це не просто екзотичний птах, а символ важливої всесвітньої події — Тижня обізнаності про баланс (Balance Awareness Week). Цю міжнародну ініціативу започаткувала у 1997 р. американська Асоціація вестибулярних захворювань (Vestibular Disorders Association — VeDA) [1]. На перший погляд, фламінго може здатися дивним та навіть трохи неочікуваним вибором для медичного символу. Але цей птах уміє те, що людям із запамороченням здається майже неможливим: годинами стояти на одній нозі, демонструючи ідеальний баланс. Для пацієнта з вестибулярними розладами навіть кілька секунд такої «стійки» стають справжнім випробуванням. Будь-хто може взяти участь у Flamingo Challenge, відтворивши позу фламінго, або у фотоконтесті Fiona Flamingo, зробивши креативні знімки з фламінго або в масці фламінго в характерній «балансовій» позі, та поділитися результатами в соціальних мережах (рис. 1). Такі флешмоби дозволяють поєднати навчання та розвагу, створюючи простір для обміну знаннями, позитивними емоціями та розвінчати поширені міфи щодо запаморочення, адже їх дуже багато.
Запаморочення без ілюзій: найпоширеніші хибні уявлення
Міф 1. «Запаморочення не має серйозних наслідків, це лише неприємне відчуття»
Факт. Насправді запаморочення здатне суттєво змінити життя. Воно чинить багатовимірний вплив: руйнує соціальні зв’язки, обмежує свободу пересування, формує тривожність та навіть зумовлює розвиток депресії. Пацієнти часто обмежують виходи з дому, уникають поїздок, встановлюють бар’єри для спілкування, і життя звужується до простору власної оселі. Запаморочення перестає бути клінічним проявом і стає психологічною в’язницею.
Статистика наводить сухі факти: в осіб літнього віку запаморочення пов’язано з підвищеним ризиком падінь, які призводять до травм, втрати незалежності або соціальної активності. У групі людей віком старше 65 років близько 30% страждають від запаморочення, а в осіб віком старше 85 років цей показник зростає до 50% [2]. У пацієнтів літнього віку запаморочення суттєво знижує якість життя, особливо в осіб з інвалідністю, підвищуючи ризик госпіталізації в майбутньому [3]. Соціальні наслідки теж вражають: у людей літнього віку із запамороченням значно гірші показники здоров’я та якості життя, особливо в аспектах фізичної активності й самооцінки, ніж у їхніх однолітків без подібної симптоматики [3].
Втім, запаморочення — це не тільки якість життя і безпека, а й потенційний маркер серйозної патології. Воно може бути ознакою гіпертонічного кризу, порушення мозкового кровообігу, серцево-судинної патології, ендокринних або психоемоційних порушень. Отже, запаморочення — це не просто неприємне відчуття. Воно має суттєві фізичні, психологічні та соціальні наслідки, які не можна ігнорувати.
Міф 2. «Запаморочення — це завжди начебто «карусель у голові», але нічого страшного — все швидко мине»
Факт. Насправді запаморочення не обмежується відчуттям обертання. Справжнє запаморочення, або вертиго, дійсно можна порівняти з каруселлю, коли все навколо крутиться, або відчувається, що рухається власне тіло. Таке запаморочення зазвичай свідчить про патологію вестибулярного апарату (доброякісне пароксизмальне позиційне вертиго, хвороба Меньєра, вестибулярний неврит) та супроводжується нудотою, блюванням, порушенням рівноваги, ністагмом (рис. 2). Несистемне (невестибулярне) запаморочення порівнюють з ходьбою по крижаній поверхні, коли тіло хитко балансує, нестійке. Воно виникає при ураженні тих відділів нервової системи, які відповідають за просторову орієнтацію та ушкоджуються при цереброваскулярних захворюваннях, нейропатіях, патології мозочка. Симптоми посилюються при ходьбі, стоянні та зменшуються в положенні сидячи або лежачи.
Синкопальні та передсинкопальні стани можна уявити як сигнал про «брак палива» для головного мозку: тимчасове зниження мозкового кровотоку призводить до слабкості, темряви в очах, відчуття «провалювання» та навіть короткочасної втрати свідомості. Це відмічають при артеріальній гіпотензії, порушеннях ритму серця, серцевій недостатності або вегетативних дисфункціях. Психогенні або невизначені типи запаморочення відчуваються як «туман» у голові, коли навколишнє середовище здається розмитим, що заважає зосередитися. Вони часто виникають при стресі, тривожності, депресії або гіпервентиляційному синдромі. Хоча окремі епізоди можуть швидко минати, їх причина часто залишається, а вона може бути серйозною, тому ігнорувати симптоми не варто.
Міф 3. «Причини запаморочення треба шукати у внутрішньому вусі або в голові»
Факт. Пошук причин запаморочення слід проводити комплексно, не обмежуючись неврологічним оглядом, оцінкою стану внутрішнього вуха [6]. Цей симптом може бути пов’язаний із серцево-судинними захворюваннями, зокрема артеріальною гіпертензією (АГ), гіпертонічним кризом або атеросклерозом. Підвищений артеріальний тиск (АТ) ушкоджує судини головного мозку, знижує ефективність його кровопостачання та провокує виникнення епізодів запаморочення, головного болю, слабкості, порушення координації. Артеріальна гіпотензія також негативно позначається на кровопостачанні головного мозку, обмежуючи надходження кисню та зумовлюючи появу запаморочення, особливо при зміні положення тіла [6].
Необхідне проведення електрокардіографії (ЕКГ), адже синусова брадикардія, фібриляція передсердь, пароксизмальні тахіаритмії або атріовентрикулярна блокада здатні суттєво знизити мозковий кровотік та викликати запаморочення, короткочасну втрату свідомості [8]. Раптове виникнення запаморочення разом із порушенням рівноваги, мовлення чи зору є сигналом для термінового виключення інсульту або транзиторної ішемічної атаки за допомогою магнітно-резонансної томографії [9]. Запаморочення також є підставою для проведення клінічного та біохімічного аналізу крові з метою виключення анемії, гіпоглікемії та електролітного дисбалансу, зловживання алкоголем. Оцінка психоемоційного стану необхідна не лише для виявлення ознак посттравматичного стресового розладу, встановлення доцільності консультації психоневролога, а й для діагностики тривожних, депресивних та психогенних форм запаморочення.
Міф 4. «Запаморочення у хворих на АГ — це другорядна скарга, якою можна знехтувати»
Факт. Спостерігаючи пацієнтів з АГ, лікарі дійсно часто фокусуються саме на динаміці АТ, строго контролюючи дані щоденника АТ та менше приділяючи уваги скаргам на запаморочення. Однак саме цей симптом визначає якість життя. Хворий може мати відносно стабільний АТ, але боятися виходити з дому, бо кожне піднімання сходами провокує відчуття хитання та втрату рівноваги. Постійне або періодичне запаморочення обмежує фізичну активність, ускладнює пересування, підвищує ризик падінь та створює психологічний дискомфорт. Іноді запаморочення як ознака гіпертонічного кризу стає передвісником більш серйозного ускладнення — гострого порушення мозкового кровообігу. Отже, навіть при ефективному контролі АТ запаморочення не можна вважати другорядною скаргою. Важливо оцінювати його частоту, інтенсивність та вплив на повсякденну активність. Якщо запаморочення зберігається, воно потребує не лише спостереження, а й цілеспрямованої медикаментозної корекції, що допоможе покращити якість життя пацієнта та знизити ризик ускладнень.
Міф 5. «Якщо запаморочення зберігається після перенесеного інсульту, з цим нічого не можна зробити»
Факт. Деякі пацієнти розглядають запаморочення після перенесеного інсульту як невідворотну реальність, як варіант «норми», адже запаморочення може залишатися навіть тоді, коли інші симптоми (слабкість, порушення мовлення / чутливості) вже відступили або стали значно менше виражені. Порушення мозкового кровообігу може ушкодити не лише рухові чи мовні центри, а також вплинути на ділянки головного мозку, які відповідають за координацію, рівновагу, вестибулярну систему [10]. У такому випадку запаморочення стає не другорядною скаргою, а щоденним викликом, який заважає людині впевнено рухатися та виконувати звичайні дії.
Мозок після інсульту, немов міст, який витримав сильну повінь: опори залишилися, але деякі балки пошкоджені, покриття хитке. Пацієнт вже може крокувати, але кожен рух супроводжується відчуттям нестійкості. Запаморочення в цьому випадку вже не «дрібниця, з якою доведеться змиритися», а ознака, що конструкцію мосту ще можна та потрібно відновлювати. І тут важливу роль відіграють не тільки вестибулярна реабілітація, але й медикаментозна терапія, яка допомагає знизити інтенсивність симптомів, покращити адаптацію та повернути пацієнтові впевненість у русі. З цією метою в сучасній клінічній практиці активно застосовуються препарати, здатні впливати і на вестибулярні механізми, і на судинно-метаболічні процеси головного мозку, тобто комбіновані лікарські засоби.
Коли симптоми вимагають дії: сучасні підходи до лікування запаморочення
Запаморочення вже давно не розглядається як другорядна скарга. Сьогодні воно сприймається як важливий сигнал, що може свідчити про серйозні стани: АГ з ризиком кризів чи ускладнень, а також необхідність відновлення після перенесеного інсульту. Усвідомлення того, що запаморочення нерідко вказує на судинні та неврологічні порушення, змінило погляд лікарів на цей симптом.
Відповідно, еволюціонували й терапевтичні підходи. Якщо раніше головна увага зосереджувалася на контролі АТ чи ритму, то сьогодні запаморочення стало самостійною ціллю лікування. Його корекція розглядається не лише як спосіб підвищення комфорту пацієнта, а й як стратегія профілактики падінь, попередження інвалідизації та збереження якості життя [11–14].
Протягом останніх десятиліть накопичено вагомий досвід застосування низки лікарських засобів, здатних впливати на симптоматику. Цинаризин понад 40 років використовується у клінічній практиці як ефективний засіб для зменшення вираженості запаморочення, пов’язаного з порушенням мозкового та периферичного кровообігу. Його судинорозширювальна дія та вплив на лабіринтові структури роблять препарат надійним інструментом у терапії як гострих, так і хронічних форм порушень рівноваги [11, 12].
Не менше значення має й дименгідринат, який протягом більш ніж 50 років посідає чільне місце серед засобів для корекції вестибулярних розладів. Завдяки вираженій антигістамінній дії він швидко знижує інтенсивність запаморочення, нудоти та інших супутніх проявів, що робить його незамінним у багатьох клінічних ситуаціях.
Накопичені докази переконливо підтвердили ефективність монотерапії кожним препаратом. Наступним кроком розвитку терапії запаморочення стало створення фіксованої комбінації цинаризину та дименгідринату, яка поєднала механізми дії обох речовин, забезпечуючи більш потужний і комплексний вплив на симптоми запаморочення (таблиця). Монотерапія цинаризином або дименгідринатом впливає лише на одну патогенетичну ланку виникнення запаморочення (периферичний аналізатор або центральні зони), тоді як комбінація чинить позитивний вплив на всі ланки одразу [11, 12]. Такий синергічний ефект цинаризину та дименгідринату має і значні клінічні переваги: швидший початок дії, більш ефективний контроль симптомів, нижчий ризик рецидиву запаморочення [12].
Таблиця. Механізм дій фіксованої комбінації цинаризину і дименгідринату [12]
| Діюча речовина | Рівень впливу | Механізм дії | Клінічний ефект |
|---|---|---|---|
| Цинаризин | Периферичний (лабіринт, півколові канали) | Блокада кальцієвих каналів, зниження гіперактивності сенсорних клітин | Пригнічення патологічних сигналів від внутрішнього вуха, зменшення відчуття «крутіння» |
| Дименгідринат | Центральний (вестибулярні ядра, мозковий стовбур) | H1-антигістамінний ефект, зниження активності нейронів центральних структур | Зменшення вираженості запаморочення, нудоти, вегетативних проявів |
| Цинаризин + дименгідринат | Синергічний ефект комбінації | Одночасна дія на периферію та центр, покращення мозкового кровообігу | Повний контроль симптомів, швидкий початок дії, нижчий ризик рецидиву |
Комбінація цинаризину та дименгідринату забезпечує двосторонній захист вестибулярної системи: цинаризин діє на периферичний апарат, знижуючи надмірну активність лабіринту і півколових каналів, тоді як дименгідринат пригнічує надмірну активність центральних вестибулярних ядер у мозковому стовбурі. Завдяки такому одночасному впливу на периферичний і центральний рівень забезпечується повніший контроль симптомів запаморочення, знижуються частота й інтенсивність нападів, покращуються стабільність рівноваги та якість життя пацієнтів [13].
Ефективність у цифрах: сучасні клінічні дослідження та метааналізи
Ефективність фіксованої комбінації цинаризину та дименгідринату досліджувалась у багатьох клінічних та рандомізованих контрольованих дослідженнях (РКД), метааналізах. В одному з РКД результативність фіксованої комбінації цинаризину та дименгідринату в нівелюванні гострого запаморочення порівнювали з монотерапією бетагістином [13]. У РКД взяли участь пацієнти з гострим запамороченням середньої / високої інтенсивності, оціненим ≥2 балів за 5-бальною візуально-аналоговою шкалою (ВАШ; n=66). Учасників рандомізували для прийому фіксованої комбінації цинаризину (20 мг) та дименгідринату (40 мг) або бетагістину (12 мг); кожний засіб рекомендували приймати тричі на добу протягом 4 тиж. Ефективність лікування оцінювали за допомогою шкали Mean Vertigo Score (MVS) через 1 та 4 тиж лікування; контролювали вираженість супутніх вегетативних симптомів (нудота, блювання), а також загальну переносимість терапії. На 4-й тиждень лікування в групі комбінованої терапії відзначили достовірно вагоме зменшення значень шкали MVS порівняно з групою бетагістину (р=0,013). Комбінація цинаризину та дименгідринату забезпечила кращий контроль над виникненням вегетативних симптомів вже через 1 тиж лікування (р=0,004), яке зберігалося через 4 тиж (р=0,023) порівняно з групою бетагістину. Фіксована комбінація цинаризину та дименгідринату забезпечила більш швидке зменшення вираженості запаморочення та супутніх вегетативних проявів порівняно з бетагістином. Вона краще переноситься — пацієнти, які отримували комбіновану терапію, рідше повідомляли про виникнення побічних ефектів та частіше оцінювали призначене лікування як ефективне. Автори підкреслили, що завдяки двосторонньому механізму дії фіксована комбінація препаратів може бути більш ефективною при різних типах вестибулярних розладів [13].
Нещодавно опублікований метааналіз даних 4 РКД порівнював ефективність і безпеку фіксованої комбінації цинаризину (20 мг) та дименгідринату (40 мг) з монотерапією цими препаратами, а також бетагістином у пацієнтів з центральним та/або периферичним вестибулярним запамороченням середньої / високої інтенсивності, оціненим ≥2 балів за 5-бальною ВАШ [14]. У кожному РКД тривалість лікування фіксованою комбінацією цинаризину та дименгідрину, а також монотерапії цими препаратами або бетагістином становила 4 тиж; схема лікування усіма препаратами була однаковою та передбачала прийом ліків три рази на добу. Розподіл пацієнтів по групах виглядав наступним чином: фіксовану комбінацію цинаризин 20 мг + дименгідринат 40 мг отримували 299 пацієнтів, цинаризин 20 мг — 60 хворих, цинаризин 50 мг — 61 пацієнт, дименгідринат 40 мг — 59 пацієнтів, дименгідринат 100 мг — 59 учасників, бетагістин димесилат 12 мг — 29 хворих, бетагістин дигідрохлорид 16 мг — 152 особи, плацебо — 58 пацієнтів.
Ефективність лікування оцінювали за допомогою шкали MVS у двох контрольних точках: через 1 та 4 тиж лікування. Доведено, що фіксована комбінація цинаризину та дименгідринату забезпечувала вірогідно значуще зниження балів за шкалою MVS порівняно з усіма групами монотерапії та бетагістином (p<0,05). Через 4 тиж лікування майже 25% пацієнтів з групи комбінованої терапії навіть забули, що страждали від запаморочення — симптом повністю зник (MVS=0) та вірогідно відрізнявся від цього показника в інших групах (рис. 3).
Метааналіз підтверджує, що фіксована комбінація цинаризину та дименгідринату є ефективним та безпечним засобом для лікування гострого запаморочення, спричиненого вестибулярними розладами [14]. Ця комбінація має переваги порівняно з монотерапією завдяки синергічному механізму дії, швидшому ефекту та кращій переносимості.
Арлеверт®: подвійна терапія, що повертає стійкість рожевого фламінго
Протягом багатьох років на вітчизняному фармацевтичному ринку представлений препарат Арлеверт®, який містить фіксовану комбінацію цинаризину 20 мг та дименгідринату 40 мг, завдяки чому дозволяє ефективно лікувати запаморочення різного генезу. Арлеверт® поєднує два активні компоненти з різними, але взаємодоповнювальними механізмами дії, що забезпечує ефективний контроль симптомів. Цинаризин, відомий антигістамінний препарат, одночасно чинить лабіринтсупресивну та периферичну протисудинозвужувальну дію, покращує кровопостачання вестибулярного апарату та лабіринту, нормалізує відтік ендолімфи, а також зменшує вираженість супутніх проявів вертиго, таких як шум у вухах, нудота та блювання [11, 12]. Дименгідринат завдяки антихолінергічним властивостям і здатності проникати через гематоенцефалічний бар’єр впливає на центральні структури стовбура головного мозку, блокуючи холінорецептори та пригнічуючи передачу сигналів у вестибулярних і вегетативних ядрах, що забезпечує протиблювотну та антивертигенозну дію [11, 12]. Поєднання цих двох механізмів дії дозволяє не лише знизити інтенсивність запаморочення, а й стабілізувати вестибулярну систему як на периферичному, так і на центральному рівні [11–14]. Такі особливості дії роблять Арлеверт® ефективним засобом для лікування запаморочення різного генезу, в тому числі запаморочення, яке виникає у хворих на АГ або у пацієнтів, які відновлюються після перенесеного інсульту.
Прийом Арлеверт® допомагає не лише зменшити вираженість запаморочення, а й повернути фарби в життя, відновивши повсякденну активність, прогулянки на свіжому повітрі та спілкування поза межами власної кімнати. Стабілізація вестибулярної системи стає гарантом вдалої участі в символічному міжнародному челенджі Fiona Flamingo. Пацієнти зможуть краще тримати рівновагу в різних позах і навіть більш впевнено стояти на одній нозі — наче справжні рожеві фламінго.
Висновки
Запаморочення — не просто неприємне відчуття, а симптом, який може сигналізувати про серйозні порушення, в тому числі про АГ, інсульт та інші соматичні проблеми. Ігнорування запаморочення асоційоване з обмеженням фізичної та соціальної активності, зниженням якості життя та зростанням ризику падінь. Фіксована комбінація цинаризину 20 мг та дименгідринату 40 мг (Арлеверт®) ефективно знижує інтенсивність запаморочення, стабілізує вестибулярну систему на периферичному та центральному рівнях, покращує кровопостачання лабіринту та зменшує вираженість супутніх проявів вертиго. Доказові дані підтверджують переваги фіксованої комбінації цинаризину та дименгідринату (Арлеверт®) над монотерапією цинаризином, дименгідринатом або бетагістином, демонструючи швидкий клінічний ефект та хорошу переносимість препарату. Прийом Арлеверт® дозволяє відновити соціальне спілкування, повернути активність та впевнено брати участь у символічних міжнародних челенджах на кшталт Fiona Flamingo, демонструвати гарний баланс і стійку рівновагу.
Список використаної літератури
|
Інформація про автора:
Можина Тетяна Леонідівна — кандидатка медичних наук, лікарка-консультантка, Центр здорового серця доктора Крахмалової, Харків, Україна. orcid.org/0000-0001-8239-6093. E-mail: [email protected] |
Information about the author:
Mozhyna Tetiana L. — Candidate of Medical Sciences, Consultant Doctor, Healthy Heart Center, Kharkiv, Ukraine. orcid.org/0000-0001-8239-6093. E-mail: [email protected] |
Надійшла до редакції/Received: 28.08.2025
Прийнято до друку/Accepted: 01.09.2025
