Топірамат у міждисциплінарній практиці: сучасні показання та оптимальні клінічні сценарії застосування | Український Медичний Часопис

Топірамат є препаратом із широким спектром фармакологічної дії, що охоплює кілька ланок — від посилення гальмівної нейротрансмісії до зниження нейрональної збудливості, модуляції систем винагороди та запальних і оксидативних процесів в центральній нервовій системі. Така мультимодальність зумовлює його ефективність у лікуванні низки неврологічних, психічних і метаболічних порушень. Протягом останніх років зросла клінічна зацікавленість у топіраматі, що пов’язано з оновленими міжнародними настановами, розширенням показань до застосування та необхідністю персоналізованого підходу до лікування складних коморбідних станів. В Україні топірамат представлений у формі таблеток, зокрема у складі препарату Топіромакс від «Фарма Старт». Топірамат зберігає провідну роль як засіб у лікуванні фокальних і генералізованих епілептичних нападів, застосовується у профілактиці епізодичної та хронічної мігрені, а також демонструє ефективність у терапії есенціального тремору, тикових розладів, ожиріння та розладів харчової поведінки. Окрему увагу приділено його потенціалу в лікуванні алкогольної залежності. Підвищений інтерес до топірамату зумовлений не лише його широкими терапевтичними можливостями, а й викликами безпеки. Це актуалізує необхідність зваженого підходу до його призначення з урахуванням віку, супутньої патології, репродуктивного статусу та індивідуальної переносимості.

Роль топірамату в лікуванні епілепсії

Одним із протинападових препаратів, що застосовуються як компонент протиепілептичної терапії, є топірамат (табл. 1) [1, 2]. Результати огляду клінічних настанов підтверджують, що хоча топірамат не є засобом 1-ї лінії, він посідає стабільне місце як монотерапія та додатковий препарат у схемах лікування майже всіх основних типів нападів — від фокальних до генералізованих, міоклонічних та інших форм [1]. Його клініко-фармакологічні особливості зумовлені мультимодальним механізмом дії: блокада потенціалзалежних натрієвих каналів, модуляція рецепторів гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК)-A, антагонізм до глутаматних AMPA / кайнатних рецепторів та інгібування карбоангідрази [3]. Це сприяє зниженню нейрональної збудливості та профілактиці генералізації судомних нападів. На українському фармацевтичному ринку топірамат наявний у вигляді препарату Топіромакс (25 мг та 100 мг), виробленого ТОВ «Фарма Старт» [4].

Таблиця 1. Рекомендації NICE (2025) щодо лікування епілепсії [1]

Тип нападу	1-ша лініятерапії	Додаткова терапія1-ї лінії	Додаткова терапія2-ї лінії	Терапія 3-ї лінії
Генералізовані тоніко-клонічні	Вальпроат, ламотриджин, леветирацетам	Вальпроат, клобазам, ламотриджин, леветирацетам, топірамат, перампанел	Бриварацетам, лакосамід, фенобарбітал примідон, зонісамід
Атонічні чи тонічні	Вальпроат, ламотриджин		Руфінамід¹, топірамат¹, клобазам¹
Міоклонічні	Вальпроат, леветирацетам		Бриварацетам¹, клобазам¹, клоназепам¹, ламотриджин¹, фенобарбітал¹, пірацетам¹, топірамат¹, зонісамід¹
Ідіопатичні генералізовані епілепсії	Вальпроат, ламотриджин, леветирацетам		Перампанел¹, топірамат¹
Синдром Драве	Вальпроат	Потрійна терапія з стирипентолом і клобазамом	Канабідіол² у поєднанні з клобазамом	Кетогенна дієта, леветирацетам, топірамат
Синдром Леннокса — Гасто	Вальпроат		Ламотриджин	Клобазам, канабідіол² у комбінації з клобазамом, руфінамід, топірамат
Синдром Дузе	Леветирацетам, вальпроат		Кетогенна дієта	Клобазам, етосуксимід, зонісамід, топірамат

¹Препарат 2-ї лінії терапії, ²у дітей віком старше 2 років.

За оновленими рекомендаціями Національного інституту здоров’я і досконалості допомоги (National Institute for Health and Care Excellence — NICE) 2025 р., топірамат зберігає своє місце як засіб 1-ї лінії додаткової терапії при генералізованих тоніко-клонічних нападах, з можливістю застосування як у монотерапії, так і в комбінованому лікуванні. Крім того, у межах дуотерапії він рекомендований як препарат 1-ї лінії при фокальних нападах у разі неефективності початкової монотерапії (див. табл. 1, 2) [1].

Таблиця 2. Вибір протинападових препаратів при фокальних формах епілепсії [1]

	1-ша лінія терапії	2-га лінія терапії*	3-тя лінія терапії**
Монотерапія	Леветирацетам, ламотриджин	Карбамазепін, окскарбазепін, зонісамід	Лакосамід
Дуотерапія***	Карбамазепін, лакосамід, ламотриджин, леветирацетам, окскарбазепін, топірамат, зонісамід	Прегабалін, бриварацетам, перампанел, еслікарбазепін, ценобамат	Вальпроат, фенобарбітал, фенітоїн, вігабатрин, тіагабін

*У разі непереносимості або неефективності монотерапії препаратами 1-ї лінії; **у разі непереносимості або неефективності препаратів 2-ї лінії; ***комбінована терапія, за якої до засобів монотерапії додаються додаткові препарати.

Актуальні рекомендації акцентують увагу на обмеженнях для пацієнток фертильного віку: призначення можливе лише за умови дотримання програми запобігання вагітності [1]. Це зумовлено підвищеним ризиком тератогенних ефектів при пренатальному впливі топірамату — зокрема розщелини губи та піднебіння, низької маси тіла при народженні, а також потенційним ризиком порушень нейропсихічного розвитку [5].

При міоклонічних, тонічних та атонічних нападах, а також при ідіопатичних генералізованих формах епілепсії топірамат розглядається як варіант 2-ї лінії терапії. Це свідчить про його менш пріоритетну роль у цих клінічних ситуаціях порівняно з фокальними та генералізованими тоніко-клонічними нападами [1].

Огляд літератури засвідчує підвищений ризик розвитку когнітивних порушень у дітей, пов’язаний із застосуванням топірамату: порушення уваги, зниження вербальної пам’яті, уповільнення психомоторних реакцій, труднощі з навчанням [6]. Ці ефекти можуть значно впливати на якість життя дитини та її здатність до навчання, що потребує постійного моніторингу когнітивних функцій.

Зважаючи на вищезазначене, а також на активний розвиток головного мозку в ранньому віці, застосування топірамату у дітей віком до 2 років офіційно не рекомендоване. Саме тому при лікуванні тяжких епілепсій із раннім початком, таких як синдроми Драве, Леннокса — Гасто та Дузе, препарат розглядається як засіб лише 3-ї лінії. У разі неефективності інших засобів допускається його призначення з дотриманням ретельного клінічного нагляду [1].

Загалом топірамат зберігає сталу роль як ефективний засіб у лікуванні фокальних і генералізованих тоніко-клонічних нападів як додаткова терапія 1-ї лінії або компонент дуотерапії. Водночас його застосування потребує обережності у жінок репродуктивного віку через тератогенність та в дітей через ризик когнітивних порушень.

Профілактичне лікування мігрені: місце топірамату серед доказових підходів

Профілактична терапія мігрені залишається актуальною клінічною задачею, особливо у пацієнтів із частими інтенсивними нападами або неефективністю лікування гострого нападу мігрені (табл. 3) [7].

Таблиця 3. Показання до призначення профілактичної терапії мігрені [7]

Критерій

Характеристика

Частота нападів

Напади з частотою ≥4 разів на місяць

Ефект від засобів у момент нападу

Протипоказання або побічні явища при застосуванні засобів

Частота застосування ліків для невідкладної терапії

≥10 днів/місяць для триптанів, ерготаміну та його похідних, опіоїдів, комбінацій анальгетиків;

≥15 днів/місяць для неопіоїдних анальгетиків, парацетамолу, нестероїдних протизапальних препаратів

Топірамат чинить профілактичну дію при мігрені завдяки впливу на кілька патофізіологічних механізмів — зниження нейрональної гіперзбудливості, модуляцію запальних процесів та оксидативного стресу. Його ефективність пов’язана, зокрема, зі здатністю запобігати фероптозу, спричиненому окисним пошкодженням ліпідів. Це реалізується через активацію системи цистин / глутамат–антипортера (система Xc), підвищення рівня глутатіону та стимуляцію глутатіонпероксидази, що знижує утворення токсичних ліпідних гідропероксидів і запальних медіаторів (рис. 1). Водночас топірамат не застосовують для купірування гострих нападів мігрені, оскільки його дія є поступовою і спрямована на довготривалу модифікацію збудливості нервової системи, тоді як в основі гострого мігренозного болю лежить розширення церебральних судин [8].

Рисунок 1. Механізм дії топірамату при лікуванні мігрені [8]

GSH — глутатіон;

GSH/GSSG — відновлений та окиснений глутатіон;

GPX4 — глутатіонпероксидаза;

PUFA-OOH — ліпідні гідропероксиди;

PUFA-OH — ліпідні спирти;

ЦТК — цикл трикарбонових кислот;

ЛПНЩ — ліпопротеїни низької щільності;

МЗУ — молекули, пов’язані з клітинним пошкодженням;

КТ — кортикальна депресія;

ТГВС — тригеміноваскулярна система;

ЯФ-κB — ядерний фактор каппа-B

Топірамат має офіційне схвалення Управління з контролю за харчовими продуктами і лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) для профілактики мігрені в дорослих та дітей — на відміну від багатьох препаратів, що застосовуються поза показаннями (антидепресанти, антигіпертензивні засоби) [9, 10]. Американська академія неврології (American Academy of Neurology — AAN) і Американська асоціація головного болю (American Headache Society — AHS) надають йому високий рівень рекомендацій для профілактики мігренозних нападів [7, 11].

У настановах Італійського товариства з вивчення головного болю (SISC) та Міжнародного товариства головного болю (International Headache Society — IHS) топірамат показаний для профілактики епізодичної мігрені в дозі 100–200 мг на добу (сильна рекомендація) (табл. 4) [12, 13]. Цю позицію щодо лікування епізодичної мігрені підтримує консенсус Європейської федерації головного болю (European Headache Federation — EHF) та Європейської академії неврології (European Academy of Neurology — EAN), у якому топірамат віднесений до препаратів 1-ї лінії [14].

Таблиця 4. Рекомендації Міжнародного товариства головного болю (2025) щодо профілактики епізодичної мігрені [12]

Якість доказової бази

Висока

Помірна

Сила рекомендації

Сильна рекомендація

Атогепант 60 мг перорально;

Еренумаб 70 і 140 мг кожні 4 тиж підшкірно;

Фреманезумаб 225 мг щомісячно або 675 мг щоквартально підшкірно;

галканезумаб 120 мг щомісячно підшкірно

Топірамат 100 і 200 мг перорально;

Ептинезумаб 100 і 300 мг щоквартально внутрішньовенно

Слабка рекомендація

–

Амітриптилін 25 мг перорально;

кандесартан 16 мг перорально

Місце топірамату в лікуванні хронічної мігрені залишається неоднозначним. З одного боку, його ефективність визнається в настановах Німецького товариства з вивчення мігрені та головного болю (Deutsche Migräne- und Kopfschmerz-Gesellschaft — DMKG) і Німецького неврологічного товариства (Deutschen Gesellschaft fur Neurologie — DGN), включно з пацієнтами, які зловживають анальгетиками [13]. З іншого боку, оновлені рекомендації SISC/IHS демонструють більш стриману позицію: топірамат у дозі 200 мг отримує лише слабку рекомендацію, тоді як перевага надається новітнім засобам — таким як анти–CGRP антитіла та ботулотоксин [12].

Попри це, консенсус EHF/EAN зберігає топірамат серед засобів 1-ї лінії. У цьому випадку вирішальне значення має практична доцільність: препарат доступний, вивчений у клінічній практиці і може бути призначений без потреби попереднього застосування 2–3 інших схем. Це особливо важливо в умовах обмеженого доступу до інноваційної терапії [14].

З огляду на це, при виборі засобу для профілактики мігрені доцільно враховувати не лише клінічну форму патології, а й супутні захворювання, індивідуальні ризики та особливості пацієнта. Топірамат демонструє додаткову клінічну цінність у хворих із надмірною масою тіла, метаболічним синдромом — ситуаціях, де небажаним є ризик збільшення маси тіла, притаманний іншим препаратам, зокрема амітриптиліну чи вальпроату. Водночас препарат не рекомендовано пацієнтам з депресією, тривожними розладами, закритокутовою глаукомою, схильністю до анорексії, сечокам’яною хворобою або нирковою недостатністю [13].

Таким чином, топірамат демонструє переконливу ефективність і стабільні рекомендації у профілактиці епізодичної мігрені, де його позиції підтверджені багатьма настановами. Натомість при хронічній формі переваги топірамату визначаються його доступністю та економічною доцільністю. Це робить його раціональним вибором у пацієнтів, які не мають можливості застосовувати інноваційні лікарські засоби.

Топірамат у контексті персоналізованого підходу в лікуванні есенціального тремору

Застосування топірамату охоплює й лікування есенціального тремору (ЕТ) — одного з найпоширеніших рухових розладів у дорослих. Він характеризується двобічним тремором верхніх кінцівок при утриманні пози та під час рухів, іноді з ураженням інших ділянок тіла (голова, голосові зв’язки, нижні кінцівки). Для встановлення діагнозу необхідна тривалість симптомів щонайменше 3 роки за відсутності інших неврологічних ознак, таких як дистонія, атаксія, паркінсонізм чи периферичні нейропатії [15, 16].

Нещодавно виділено категорію ЕТ+, який передбачає наявність типового тремору в поєднанні з легкими неврологічними відхиленнями, які не достатні для встановлення окремого синдрому. До таких належать порушення ходи по лінії, слабо виражені дистонічні прояви, помірні когнітивні порушення, тремор у спокої та інші мінімальні неврологічні симптоми. Категорія ЕТ+ відображає ймовірність подальшої маніфестації іншого неврологічного захворювання та потребує динамічного спостереження [15].

Диференційна діагностика тремору ускладнюється симптоматичним перекриттям з іншими руховими розладами (хвороба Паркінсона, дистонічний, мозочковий тремор) (табл. 5) і потребує виключення вторинних причин — насамперед посиленого фізіологічного тремору, медикаментозного впливу або гіпертиреозу [15].

Таблиця 5. Диференційна діагностика есенціального та паркінсонічного тремору [17]

Параметр	Есенціальний тремор	Паркінсонічний тремор
Тип тремору	Переважно кінетичний і постуральний; іноді може виникати у спокої	Найчастіше з’являється у стані спокою, іноді постуральний (після середньої латентності 5 с), зрідка наявний під час руху
Вік початку (роки)	У періоди 15–20 та 50–70 років	У період 55–60 років
Симетрія проявів	Зазвичай двобічний	Одно- / двобічний
Частота тремору	4–10 Гц	4–6 Гц у стані спокою, 4–10 Гц при постуральному треморі
Сімейний анамнез	У 50% випадків наявна спадкова схильність	Генетична обтяженість рідко спостерігається (<10%)
Реакція на алкоголь	Виражене тимчасове полегшення симптомів	Вплив слабо виражений або відсутній
Ефективність антихолінергічних засобів	Зазвичай неефективні	Можуть виявляти позитивний ефект
Реакція на леводопу	Відсутня	Позитивна
Реакція на пропранолол	Добре реагує	Слабка позитивна реакція
Локалізація	Руки > голова > голос (зрідка ноги)	Руки > ноги (нечасто голова або голос)
Брадикінезія	Ні	Так
Ригідність	Ні	Так
Постуральна нестійкість	Ні	Так

Основні стратегії лікування ЕТ наразі включають пероральні препарати, такі як блокатори β-адренорецепторів, антипсихотичні та протинападові засоби (табл. 6) [15, 16].

Таблиця 6. Медикаментозне лікування ЕТ [16]

Препарат	Рекомендована доза, мг/добу	Поширені побічні ефекти	Рекомендації AAN	Рекомендації IMDA
Пропранолол¹	30–360	Брадикардія, бронхоспазм, гіпотензія, запаморочення, статева дисфункція, депресія	1-ша лінія	1-ша лінія
Примідон	25–750	Запаморочення, втома	1-ша лінія	1-ша лінія
Топірамат	25–400	Парестезії, порушення уваги, зниження апетиту, нудота, втома, проблеми з пам’яттю	2-га лінія	1-ша лінія
Габапентин	300–3600	Сонливість, втома, зниження лібідо, запаморочення, тривожність, задишка	2-га лінія	2-га лінія
Алпразолам	0,125–3	Седація, когнітивні порушення	2-га лінія	2-га лінія

¹Інші блокатори β-адренорецепторів (надолол, соталол, атенолол) мають рекомендації 2-ї лінії.

Вибір медикаментозної терапії ЕТ потребує врахування не лише ефективності препаратів, а й їхньої переносимості та обмежень щодо застосування. Згідно з оновленими рекомендаціями IMDA та DGN, топірамат може бути використаний як засіб 1-ї лінії при ЕТ/ЕТ+ [15, 18]. Попри те що AAN наразі класифікує топірамат як засіб 2-ї лінії [19], його застосування є обґрунтованим у клінічних ситуаціях, коли препарати 1-ї лінії — блокатори β-адренорецепторів або примідон — не можуть бути призначені через протипоказання, побічні ефекти. Зокрема, топірамат може бути кращою опцією для осіб, яким протипоказані блокатори β-адренорецепторів — пацієнтам із бронхіальною астмою, алергічним ринітом, тяжкими порушеннями провідності серця або при цукровому діабеті, коли пропранолол може маскувати симптоми гіпоглікемії [15, 18–21].

Крім того, на відміну від примідону, який є індуктором ферментів системи цитохрому P450 та потенційно змінює фармакокінетику супутніх ліків (статини, антагоністи вітаміну K, нові оральні антикоагулянти) [15], топірамат зумовлює нижчий ризик фармакологічних взаємодій. Це робить його раціональним вибором для пацієнтів, які потребують мінімізації лікарських взаємодій.

З огляду на недостатню ефективність або погану переносимість пропранололу та примідону — що призводить до припинення терапії у близько 50% пацієнтів [22] — топірамат є цінною терапевтичною опцією в межах персоналізованого підходу до ведення ЕТ/ЕТ+.

Позиція топірамату в алгоритмі лікування тикових розладів

Топірамат має низку фармакологічних властивостей, що роблять його оптимальним у певних клінічних випадках при тикових порушеннях [23]. AAN у своїх оновлених рекомендаціях зазначає, що застосування топірамату може розглядатися у пацієнтів з легкими, але суб’єктивно неприємними тиками, які не досягають достатнього лікувального ефекту від інших медикаментозних або поведінкових методів, або за їх непереносимості (рис. 2) [23].

Рисунок 2. Алгоритм лікування тикових розладів [23]

СДУГ — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Варто також врахувати, що обсесивно-компульсивні розлади (ОКР), які часто супроводжують тикові порушення, мають імовірно спільні патофізіологічні механізми з тиками. У цьому контексті топірамат як модулятор глутамату та протинападовий засіб може ефективно впливати на обидва стани. Це відкриває можливість його застосування при коморбідному перебігу тикових розладів з обсесивно-компульсивною симптоматикою [24].

Крім того, позитивні результати досліджень у педіатричній практиці підтверджують доцільність застосування топірамату у дітей із синдромом Туретта. Препарат показав хорошу ефективність і переносимість порівняно з галоперидолом та тіапридом [25].

Отже, при тикових розладах топірамат доцільно застосовувати у випадках недостатньої відповіді на базову терапію, поганої переносимості інших препаратів, супутньої обсесивно-компульсивної симптоматики, а також при синдромі Туретта в дитячому віці.

Клінічні показання до застосування топірамату при розладах харчової поведінки та ожирінні

Топірамат має здатність знижувати апетит і демонструє ефективність у лікуванні як нервової булімії (НБ), так і компульсивного переїдання (КП) [26]. Точний механізм зменшення маси тіла, пов’язаної з топіраматом, до кінця не з’ясований, але відомо, що він пригнічує апетит, підвищує насичення та зменшує потяг до їжі. Це досягається за рахунок нейротрансмітерного механізму в гіпоталамусі (рис. 3), що сприяє зменшенню компульсивного потягу до їжі та інших залежних форм поведінки [27].

Рисунок 3. Вплив топірамату на нейротрансмісію: гальмування збудження та посилення гальмівних сигналів [27]

(А) Потенціал дії поширюється по нейрону, глутамат вивільняється в синапсі, збуджуючи постсинаптичний нейрон.

(B) Топірамат пригнічує вивільнення глутамату у везикулах пресинаптичних нейронів, у результаті не активуються постсинаптичні NMDA-рецептори; топірамат активує ГАМК-ергічні нейрони та постсинаптичні ГАМК-рецептори.

AMPA — α-амiно-3-гiдрокси-5-метил-4-iзоксазолпропiонова кислота; NMDA — N-метил-D-аспартат.

Топірамат не слід розглядати як препарат 1-ї лінії для медикаментозного лікування НБ і КП. Його доцільно застосовувати лише у разі неефективності або непереносимості рекомендованих варіантів, таких як флуоксетин (для НБ) чи лісдексамфетамін (для КП). Крім того, через відсутність даних рандомізованих досліджень у дітей та підлітків при цих розладах застосування топірамату в цій віковій групі не рекомендується [28].

Особливу клінічну нішу топірамат займає у пацієнтів з КП на тлі надмірної маси тіла чи ожиріння [28]. Дослідження свідчать, що топірамат може підвищувати енергетичні витрати шляхом інгібування карбоангідрази в адипоцитах, що призводить до зниження ліпогенезу [29].

Крім того, цей засіб зменшує негативні метаболічні наслідки надмірної маси тіла шляхом підвищення чутливості периферичних тканин до інсуліну, покращення транспорту глюкози в клітини [27, 29]. Також він сприяє зниженню рівня глікозильованого гемоглобіну та знижує екскрецію альбуміну з сечею у хворих на метаболічні порушення [29]. Сукупність цих ефектів свідчить про потенційну терапевтичну користь препарату в лікуванні ожиріння серед пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу [29].

Разом із тим застосування топірамату потребує обережності через ризик розвитку дозозалежних побічних ефектів, зокрема парестезій та змін смаку, а також метаболічного ацидозу [29].

У певних клінічних ситуаціях топірамат є препаратом вибору для лікування ожиріння, що підтверджується рекомендаціями Американської асоціації клінічних ендокринологів та Американського коледжу ендокринології (American Association of Clinical Endocrinology — AACE / American College of Endocrinology — ACE). Зокрема, він показаний пацієнтам з ожирінням, які мають епілепсію або підвищений ризик нападів, завдяки доведеній ефективності в контролі епілептичної активності [30].

У підсумку клінічна цінність топірамату полягає не стільки у впливі на самі розлади харчової поведінки, скільки у його багатовекторній дії — на масу тіла, метаболізм, супутні неврологічні стани. Саме ця універсальність робить його раціональним вибором для пацієнтів із коморбідністю, де мета лікування виходить за межі лише нормалізації харчової поведінки.

Можливості топірамату в лікуванні алкогольної та нікотинової залежності

Окрім основного застосування в неврологічній практиці, топірамат вивчається як засіб для лікування залежностей, зокрема алкогольної та нікотинової. Його фармакологічний профіль, що включає модуляцію глутаматергічної нейротрансмісії (див. рис. 3), допомагає нормалізувати баланс дофамінергічної системи винагороди та сприяє зниженню компульсивної тяги до психоактивних речовин [27]. Наявні дані свідчать про здатність препарату зменшувати кількість днів вживання алкоголю, підвищувати тривалість абстиненції [31, 32]. Окрім впливу на потяг до алкоголю, топірамат знижує рівень тривожності та депресивних симптомів у ранній фазі абстиненції, що сприяє покращенню психоемоційного стану пацієнтів [33].

У рекомендаціях Американської психіатричної асоціації (American Psychological Association — APA) топірамат розглядається як альтернативний варіант лікування у пацієнтів із помірною або тяжкою алкогольною залежністю за наявності протипоказань або неефективності налтрексону та акампрозату [34]. Окрім того, ефективність препарату не залежить від попередньої детоксикації перед початком лікування, оскільки активне вживання алкоголю не є протипоказанням до його застосування [32].

Водночас ефективність топірамату в лікуванні нікотинової залежності залишається неоднозначною. Хоча доказова база не дозволяє рекомендувати його як стандартний засіб для припинення куріння, окремі дослідження вказують на вищу ефективність у чоловіків, особливо з огляду на запобігання збільшенню маси тіла після відмови від куріння [35–37].

Топірамат не є препаратом вибору ні при алкогольній, ні при нікотиновій залежності. У лікуванні першої він може застосовуватись як альтернативна опція при непереносимості або неефективності базової терапії, особливо за наявності тривожних чи депресивних проявів. Натомість при нікотиновій залежності застосування топірамату обмежується окремими клінічними ситуаціями, зокрема у чоловіків із супутнім ожирінням.

Висновок

Фармакологічна дія топірамату охоплює нейромедіаторні системи та механізми нейропластичності, що дозволяє впливати на епілептичну активність, мігренозні атаки, рухові розлади, розлади харчової поведінки, ожиріння, а також залежності.

Попри те що топірамат не завжди входить до числа засобів 1-го вибору, клінічна доцільність його застосування підтверджується в низці складних ситуацій. Він залишається важливим компонентом терапії фокальних і генералізованих нападів, ефективним засобом профілактики епізодичної мігрені, а також раціональним варіантом при есенціальному треморі, тикових розладах.

Особливу терапевтичну нішу топірамат займає в пацієнтів із розладами харчової поведінки, метаболічним синдромом, цукровим діабетом 2-го типу. У лікуванні залежностей він може розглядатися лише як альтернатива при неефективності стандартних схем у разі алкоголізму або в окремих випадках з клінічними перевагами при тютюнокурінні.

Таким чином, топірамат залишається важливим компонентом персоналізованої фармакотерапії складних коморбідних станів, забезпечуючи баланс між мультисистемною ефективністю та потенційними ризиками.

№UA-TOPI-PUB-082025-356 від 18.08.2025

Список використаної літератури

1. NICE (2025) Epilepsies in children, young people and adults. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK581165.
2. Sukhonosova O.Yu., Litovchenko T.А., Tantsura L.М. et al. (2025) Prospects for the use of new epilepsy classifications to improve the quality of medical care. Int. Neurol. J., 21(1): 74–82. DOI: 10.22141/2224-0713.21.1.2025.1154.
3. Shank R.P., Gardocki J.F., Streeter A.J. et al. (2000) An overview of the preclinical aspects of topiramate: pharmacology, pharmacokinetics, and mechanism of action. Epilepsia, 41(S1): 3–9.
4. МОЗ України (2014) Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Топіромакс (№ UA/9877/01/01, № UA/9877/01/02). Державний реєстр лікарських засобів України. mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=24793.
5. Hernández-Díaz S., Straub L., Bateman B.T. et al. (2024) Risk of Autism after Prenatal Topiramate, Valproate, or Lamotrigine Exposure. N. Engl. J. Med., 390(12): 1069–1079. DOI: 10.1056/NEJMoa2309359.
6. Jeon J., Oh J., Yu K.S. (2021) A meta-analysis: efficacy and safety of anti-epileptic drugs prescribed in Korea as monotherapy and adjunctive treatment for patients with focal epilepsy. Transl. Clin. Pharmacol., 29(1): 6–20. DOI: 10.12793/tcp.2021.29.e1.
7. Ailani J., Burch R.C., Robbins M.S. (2021) AHS Consensus Statement: Update on integrating new migraine treatments into clinical practice. Headache, 61(7): 1021–1039. DOI: 10.1111/head.14153.
8. Chen Q.W., Meng R.T., Ko C.Y. (2024) Modulating oxidative stress and neurogenic inflammation: the role of topiramate in migraine treatment. Front. Aging Neurosci., 16: 1455858. DOI: 10.3389/fnagi.2024.1455858.
9. Qaseem A., Cooney T.G., Etxeandia-Ikobaltzeta I. et al. (2025) Clinical Guidelines Committee of the ACP; Prevention of Episodic Migraine Headache Using Pharmacologic Treatments in Outpatient Settings. Ann. Intern. Med., 178(3): 426–433. DOI: 10.7326/ANNALS-24-01052.
10. Oskoui M., Pringsheim T., Billinghurst L. et al. (2019) Pharmacologic treatment for pediatric migraine prevention: Report of the Guideline Development, Dissemination, and Implementation Subcommittee of AAN and AHS. Neurology, 93(11): 500–509. DOI: 10.1212/WNL.0000000000008105.
11. Silberstein S.D., Holland S., Freitag F. et al. (2012) Evidence-based guideline update: pharmacologic treatment for episodic migraine prevention in adults: report of the Quality Standards Subcommittee of AAN and AHS. Neurology, 78(17): 1337–1345. DOI: 10.1212/WNL.0b013e3182535d20.
12. Ornello R., Caponnetto V., Ahmed F. et al. (2025) Evidence-based guidelines for the pharmacological treatment of migraine, summary version. IHS, 45(4). DOI: 10.1177/03331024251321500.
13. Diener H-C., Holle-Lee D., Nägel S. et al. (2019) Treatment of migraine attacks and prevention of migraine: Guidelines by DMKG and DGN. Clinical and Translational Neuroscience, 3(1). DOI: 10.1177/2514183X18823377.
14. Eigenbrodt A.K., Ashina H., Khan S. et al. (2021) The Consensus Statement of EHS and EAN: Diagnosis and management of migraine in ten steps. Nat. Rev. Neurol., 17(8): 501–514. DOI: 10.1038/s41582-021-00509-5.
15. Deuschl G., Berg D., Borasio G.D. et al. (2022) Tremor — Leitlinien für Diagnostik und Therapie in der Neurologie. Deutsche Gesellschaft für Neurologie. AWMF-Register-Nr. 030-086. register.awmf.org/de/leitlinien/detail/030-011.
16. Shanker V. (2019) Essential tremor: diagnosis and management. BMJ, 366: l4485. DOI: 10.1136/bmj.l4485.
17. Chen J.J., Lee K.C. (2006) Nonparkinsonism movement disorders in the elderly. Consult. Pharm., 21(1): 58–71. DOI: 10.4140/tcp.n.2006.58.
18. Zappia M., Albanese A., Bruno E. et al. (2013) Treatment of essential tremor: a systematic review of evidence and recommendations from IMDA. J. Neurol., 260(3): 714–740. DOI: 10.1007/s00415-012-6628-x.
19. Zesiewicz T.A., Elble R.J., Louis E.D. et al. (2011) Evidence-based guideline update: treatment of essential tremor: report of the Quality Standards subcommittee of AAN. Neurology, 77(19): 1752–1755. DOI: 10.1212/WNL.0b013e318236f0fd.
20. Zhang J., Yan R., Cui Y. et al. (2024) Treatment for essential tremor: a systematic review and Bayesian Model-based Network Meta-analysis of RCTs. EClinicalMedicine, 77: 102889. DOI: 10.1016/j.eclinm.2024.102889.
21. Ferreira J.J., Mestre T.A., Lyons K.E. et al. (2019) MDS evidence-based review of treatments for essential tremor. Mov. Disord., 34(7): 950–958. DOI: 10.1002/mds.27700.
22. Okelberry T., Lyons K.E., Pahwa R. (2024) Updates in essential tremor. Parkinsonism Relat. Disord., 122: 106086. DOI: 10.1016/j.parkreldis.2024.106086.
23. Billnitzer A., Jankovic J. (2020) Current Management of Tics and Tourette Syndrome: Behavioral, Pharmacologic, and Surgical Treatments. Neurotherapeutics, 17(4): 1681–1693. DOI: 10.1007/s13311-020-00914-6.
24. Yu L., Yan J., Wen F. et al. (2020) Revisiting the Efficacy and Tolerability of Topiramate for Tic Disorders: A Meta-Analysis. J. Child. Adolesc. Psychopharmacol., 30(5): 316–325. DOI: 10.1089/cap.2019.0161.
25. Zhou X., Liao Z., Li Y. (2023) Influence of Tiapride and Topiramate on Tic Severity and Behavioral/Emotional Problems in Children with Tourette Syndrome: A Retrospective Study. Brain Sci., 13(3): 383. DOI: 10.3390/brainsci13030383.
26. Hoopes S.P., Reimherr F.W., Hedges D.W. et al. (2003) Treatment of bulimia nervosa with topiramate in a randomized, double-blind, placebo-controlled trial, part 1: improvement in binge and purge measures. J. Clin. Psychiatr., 64(11): 1335–1341. DOI: 10.4088/jcp.v64n1109.
27. Lutz T.A., Asarian L. (2017) Pharmacotherapy for weight loss. In CRC Press eBooks — 296 p. DOI: 10.1201/9781315120171-13.
28. Himmerich H., Lewis Y.D., Conti C. et al. (2023) WFSBP guidelines update 2023 on the pharmacological treatment of eating disorders. World J. Biol. Psychiatr., 24: 1–64. DOI: 10.1080/15622975.2023.2179663.
29. Sweeting A.N., Tabet E., Caterson I.D. et al. (2014) Management of obesity and cardiometabolic risk — role of phentermine/extended release topiramate. Diabetes Metab. Syndr. Obes., 7: 35–44. DOI: 10.2147/DMSO.S38979.
30. Garvey W.T., Mechanick J.I., Brett E.M. et al. (2016) Reviewers of the AACE/ACE Obesity Clinical Practice Guidelines. Endocr. Pract., 3: 1–203. DOI: 10.4158/EP161365.GL.
31. Arbaizar B., Diersen-Sotos T., Gómez-Acebo I. et al. (2010) Topiramate in the treatment of alcohol dependence: a meta-analysis. Actas Esp. Psiquiatr., 38(1): 8–12.
32. Mar Y., Whitley S.D., Weigand T.J. et al. (2023) Treatment of Alcohol Use Disorder. Baltimore (MD): Johns Hopkins University. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK561234/.
33. Paparrigopoulos T., Tzavellas E., Karaiskos D. et al. (2011) Treatment of alcohol dependence with low-dose topiramate: an open-label controlled study. BMC Psychiatry, 11: 41. DOI: 10.1186/1471-244X-11-41.
34. Reus V.I., Fochtmann L.J., Bukstein O. et al. (2018) APA Practice Guideline for the Pharmacological Treatment of Patients With Alcohol Use Disorder. Am. J. Psychiatr., 175(1): 86–90. DOI: 10.1176/appi.ajp.2017.1750101.
35. Anthenelli R.M., Heffner J.L., Wong E. et al. (2017) A Randomized Trial Evaluating Whether Topiramate Aids Smoking Cessation and Prevents Alcohol Relapse in Recovering Alcohol-Dependent Men. Alcohol Clin. Exp. Res., 41(1): 197–206. DOI: 10.1111/acer.13279.
36. Lotfy N., Elsawah H., Hassan M. (2020) Topiramate for smoking cessation: Systematic review and meta-analysis. Tob. Prev. Cessat., 6: 14. DOI: 10.18332/tpc/115167.
37. Anthenelli R.M., Blom T.J., McElroy S.L. et al. (2008) Preliminary evidence for gender-specific effects of topiramate as a potential aid to smoking cessation. Addiction, 103(4): 687–694. DOI: 10.1111/j.1360-0443.2008.02148.x.

Відомості про автора:

Мар’єнко Лідія Борисівна — доктор медичних наук, професор кафедри неврології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Львів, Україна. ORCID ID: 0000-0001-8458-6659

Information about the author:

Maryenko Lidiya B. — Doctor of Medical Sciences, Professor of the Department of neurology of the Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine. ORCID ID: 0000-0001-8458-6659

Надійшла до редакції/Received: 24.06.2025
Прийнято до друку/Accepted: 26.06.2025