Психофізіологічні основи розладів сну у дітей

Сон є базовою фізіологічною потребою людини, яка відіграє критичну роль у фізичному, емоційному та когнітивному розвитку дитини. За участю кори головного мозку під час сну здійснюється вища координація вісцеральних функцій. При такому важливому значенні сну його структура легко вразлива і змінюється під впливом безлічі факторів. Характер сну значно впливає на когнітивний розвиток, регулювання уваги, настрою, поведінки та стан здоров’я дітей загалом. Порушення сну можуть значно погіршувати перебіг захворювань, що вже виявлені у дитини, або бути базою для розвитку нових та мати серйозні наслідки не лише для дитини, але й усієї сім’ї. Розлади сну у дітей — проблематика, яка залишається недостатньо значимою в практичній педіатрії. Вони пов’язані з тривожністю, проблемами поведінки, гіперактивністю, зниженням пам’яті, імунної функції та ризиком соматичних захворювань у майбутньому, а також суттєво впливають на самопочуття інших членів сім’ї. Дослідження показали, що серед когорти зі 156 осіб, які доглядали за дітьми віком 1,5–10 років з безсонням, у 47% основних опікунів відмічали клінічно значущий батьківський стрес, пов’язаний із опором сну, денною сонливістю, проблемами зі сном у батьків, психічними розладами в батьків та екстерналізувальною поведінкою дитини. Окрім цього, можуть відзначатися затримка росту, підвищена збудливість протягом дня, порушення уваги та погана успішність у школі. Виявлення розладів сну та їх своєчасна корекція дозволяють покращити якість життя дітей [1–3].

Проведені останніми роками епідеміологічні дослідження вказують на те, що до 30–40% дітей дошкільного та шкільного віку мають ті чи інші порушення сну, які можуть бути транзиторними або мати хронічний характер. За даними Національної служби здоров’я Великобританії, у 2023 р. у 37,8% дітей віком 8–16 років відмічали проблеми зі сном 3 і більше рази за попередні 7 ночей [4]. За даними американських дослідників, ³/₄ батьків скаржаться на порушення нічного сну в своїх дітей, а 10–14% сімей звертаються з цього приводу по медичну допомогу. У значної частини дітей і підлітків реальна тривалість сну істотно менша за рекомендовану [5]. Що стосується нашої країни, то в умовах повномасштабної війни українці щодня мають справу з безпрецедентними викликами, включаючи небезпеку для життя, втрату домівки, вимушене пере­селення та невизначеність майбутнього, що впливають на здоров’я та сон [6]. Кожного дня під час війни організм людей, у тому числі дітей, знаходиться в стресі, тому 80% українців мають проблеми зі сном. Постійне напруження, тривога, надмірне перевантаження призводять до того, що люди не можуть дозволити собі розслабитися [7, 8]. Ці реакції на стрес супроводжуються недостатнім виробленням серотоніну, який відіграє важливу роль у синтезі мелатоніну — одного з основних регуляторів циркадного ритму.

Мета статті: систематизація знань про психофізіологічні механізми сну у дітей, аналіз чинників, що лежать в основі його порушень, та підходи до корекції.

Незрілість центральної нервової системи та нерівно­мірність розвитку нейрональних структур впливають на фізіологію сну у дітей. Формування фаз сну відбувається у дітей віком від 6 міс і нагадує архітектуру сну дорослої людини. У новонароджених сон займає близько 16–18 год на добу, у дітей дошкільного віку — 11–13 год, у підлітків — 8–10 год. За даними проведених досліджень, тривалість сну підлітків зменшується, на відміну від дітей молодшого віку, та переважними розладами сну є порушення часу засинання та зменшення тривалості сну, нездорові звички, інсомнія, обструктивні апное сну та періодичні рухові розлади уві сні тощо [9–11].

У літературі описані дві стадії архітектури сну, які визначаються за допомогою полісомнографії: NREM-стадія повільного руху очей (NREM-сон) та REM-стадія (REM-сон) швидкого руху очей. Швидкий сон найчастіше асоціюється з яскравими сновидіннями та високим рівнем активності головного мозку. Інша фаза сну, повільнохвильовий сон (NREM-сон), зазвичай пов’язана зі зниженою нейронною активністю. Перший епізод REM-сну у людей короткий. Після першого епізоду REM-сну цикл сну повторюється з появою NREM-сну, а потім приблизно через 90 хв після початку першого періоду REM-сну відбувається ще один епізод REM-сну. Цей ритмічний цикл зберігається протягом усієї ночі [9, 12]. Перемикання між NREM та REM-сном, ймовірно, контролюються взаємним гальмуванням між моноамінергічними нейронами та певною підмножиною холінергічних нейронів у стовбурі головного мозку. Ці холінергічні нейрони, що активуються в REM-фазі, демонструють взаємні гальмівні зв’язки з норадренергічними та серотонінергічними нейронами. Коли запускається REM-сон, холінергічні нейрони, що активуються в REM-фазі, стають максимально активними, тоді як норадренергічні та серотонінергічні нейрони практично мовчать. Перемикання між активністю та гальмуванням цих нейронів призводить до характерного циклу між NREM та REM протягом періоду сну [13]. До 6 міс відбувається перехід від поліфазного до більш стабільного нічного сну. У віці 1–3 роки формується чітке чергування фаз швидкого і повільного сну. На цьому етапі з’являються типові парасомнії — наприклад нічні жахи та сноходіння. За даними літератури, у дітей співвідношення повільного сну значно вище, ніж у дорослих. Саме у фазі глибокого сну відбуваються виділення гормону росту, регенерація тканин, стабілізація імунних та метаболічних функцій [14].

Важливим чинником є так званий добовий ритм (циркадний цикл), який формується в перші 3–6 міс життя. Циркадна система синхронізує внутрішні «годинники» в усьому організмі, адаптуючи та оптимізуючи фізіологічні процеси до змін навколишнього середовища [15, 16]. Основним «біологічним годинником» є супрахіазматичне ядро гіпоталамуса. Саме воно регулює зміну фаз сну та неспання залежно від освітлення. У дітей циркадні ритми остаточно стабілізуються лише до віку 5–6 років. До цього віку вони можуть бути нестійкими, особливо при порушенні режиму дня, штучному освітленні в нічний час чи перевантаженні центральної нервової системи. Під час неспання моноамінергічні ядра гіпоталамуса пригнічують вентролатеральне препоптичне ядро. А під час сну гальмівні нейрони цього ядра поступово пригнічують моно­амінергічні ядра та орексинові нейрони, які чинять активувальний вплив, забезпечуючи появу сонливості. Цей процес поступово посилюється до досягнення деякої «тригерної» межі, після чого відбувається «перемикання», і вся система переводиться зі стану неспання в протилежну фазу — сон [17]. Проведені дослідження вказують на те, що незначні короткочасні зміни циркадних ритмів, зокрема у вихідні дні, можуть вплинути на ефективність когнітивного функціонування, наприклад, у розв’язуванні простих завдань на пам’ять і швидкість мовлення. Порушення циркадного ритму (наприклад через надмірне використання екранів у вечірній час) суттєво знижують якість сну у дітей [18].

Аналіз літературних джерел свідчить, що, окрім циркадного ритму, на потребу у сні впливає гомеостатичний тиск сну, який взаємодіє з циркадною системою синхронізації для досягнення консолідованих періодів сну вночі та безперервного періоду неспання (зазвичай 16 год) вдень. Гомеостаз сну виражається монотонним підвищенням тиску сну під час тривалого неспання та його розсіюванням під час (переважно повільнохвильового) сну [19, 20]. Чим довше дитина не спить, тим вищий рівень гомеостатичного тиску. У дітей із підвищеною збудливістю або неврологічною нестабільністю цей механізм може бути порушений, що проявляється фрагментацією сну або труднощами із засинанням.

Роль емоцій у регуляції сну реалізується через зв’язки між лімбічною системою (амігдала, гіпокамп) та гіпоталамо-гіпофізарно-наднирниковою віссю [21]. При підвищеній тривожності, емоційній збудливості або перевантаженні активується секреція кортизолу, що інгібує продукцію мелатоніну та блокує ініціацію глибоких фаз сну. У багатьох мешканців України після початку повномасштабного вторгнення відмічають загострення тривоги та депресії, які тісно пов’язані з порушеннями сну. У дітей зі схильністю до тривожних реакцій або у післястресових станах це може проявлятися як труднощі із засинанням або часті нічні пробудження.

Крім того, показано, що у процесі формування індивідуального ритму сну важливе значення мають ранній досвід дитини, стиль взаємодії з батьками, якість сенсорної регуляції.

Розлади сну в дитячому віці поділяють на кілька груп згідно з Міжнародною класифікацією розладів сну (ICSD-3) та Діагностичним і статистичним посібником з психічних розладів (DSM-5). Вони можуть мати різну етіологію, клінічну картину та вплив на фізичне й психічне здоров’я дитини. Умовно всі розлади сну поділяють на 8 груп: дис­сомнії, парасомнії, порушення циркадних ритмів, пов’язані зі сном порушення дихання тощо [10, 22–25].

Диссомнії — порушення кількості, якості або розподілу сну. У літературі виділяють декілька форм цього розладу:

• інсомнія, або безсоння, — проявляється труднощами із засинанням, частими нічними пробудженнями, скороченням загальної тривалості сну, неможливістю повторного засинання або пробудження зранку раніше звичного часу. Інсомнію можуть також відмічати у дітей з психіатричними розладами, порушеннями психо­моторного розвитку та тих, які отримують медикаментозне лікування з приводу хронічних захворювань [10, 26];
• гіперсомнії — група розладів, що проявляються підвищеною денною сонливістю або патологічним збільшенням тривалості нічного сну;
• порушення циркадного ритму «сон — неспання» — виявляється зсувом фаз сну (затримка фази сну), коли дитина не може заснути до пізньої години і має труднощі з раннім пробудженням та скаржиться на сонливість, головний біль, проблеми з концентрацією уваги [24].

Парасомнії — рухові, поведінкові або вегетативні феномени, що виникають у специфічному зв’язку з процесом сну, але необов’язково пов’язані з розладом сну або надмірною сонливістю. До парасомній належать сомнамбулізм, нічні жахи (терори) та нічні кошмари, бруксизм, енурез [23]. У деяких випадках під час сну у підлітків виникає синдром неспокійних ніг — стан, який викликає сильне бажання рухати ногами. За даними літератури, у таких дітей може відзначатися низький рівень важливої хімічної речовини в головному мозку — дофаміну, що допомагає контролювати рухи [27]. Також описані розлади сну, пов’язані з іншими станами: порушення сну при тривожних розладах, сон при аутизмі, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, розлади сну при соматичних захворюваннях.

Що стосується причин розладів сну у дітей, то, за даними літератури, вони мають мультифакторне походження та базуються на взаємодії біологічних, генетичних, психологічних та соціальних факторів: спадкова схильність, порушення циркадної регуляції, психоемоційні чинники, соматичні хвороби, батьківська поведінка. За даними літератури, сомнамбулізм, нічні жахи та інсомнія частіше відмічають у дітей, у батьків яких виявляли аналогічні порушення. Ретельне вивчення їхньої природи дозволяє краще індивідуалізувати підхід до діагностики та корекції, а також попередити формування вторинних соматичних або психоемоційних ускладнень. У підлітків особливо часті випадки затримки фази сну, що поєднується з недосипанням у шкільні дні та гіперсомнією на вихідних [28]. У дітей раннього віку стрес проявляється через соматичні канали — порушення сну є одним із перших сигналів дез­адаптації. У шкільному віці проблеми зі сном можуть бути реакцією на навчальні перевантаження, булінг, конфлікти в родині, страх самотності або темряви. Сьогодні домінує біопсихосоціальний підхід до пояснення розладів сну: біологічна вразливість, психологічні тригери та соціальне середовище у комплексі формують індивідуальну клінічну картину. Відповідно, ефективне лікування також має враховувати всі ці аспекти [29].

Ефективна діагностика розладів сну у дітей потребує комплексного підходу, який поєднує клінічне інтерв’ю, поведінкову оцінку, інструментальні методи та участь родини в зборі інформації.

За даними літератури, для визначення якості сну нині застосовують різні методики:

• ведення щоденника, в якому реєструють тривалість сну і частоту нічних пробуджень дитини;
• спостереження дитини під час сну з використанням запису на відеокамеру;
• полісомнографія — для вивчення параметрів сну, у тому числі функціональних і патологічних його порушень (зміни, які відбуваються під час сну, вимірюють за допомогою спеціальних датчиків, закріплених у різних місцях на тілі пацієнта);
• актографія, яка реєструє спонтанну рухову активність під час сну у дітей раннього віку [23, 30].

Інформативним методом діагностики якості сну є ведення щоденника сну протягом 1–2 тиж. Батьки або діти старшого віку щоденно записують час відходу до сну, засинання та пробудження, кількість пробуджень, появу симптомів (жахи, рухи, крики), прийом лікарських засобів або стимулюючих речовин. Щоденник дозволяє візуалізувати циркадний ритм і визначити основні тригери розладу.

Актуальним є використання опитувальників для оцінки якості сну [8]:

• CSHQ (Children’s Sleep Habits Questionnaire) — валідований опитувальник для дітей віком 4–10 років. Містить 33 запитання щодо звичок сну, тривожності, енурезу, ритуалів. Підвищений сумарний бал (>41) свідчить про наявність розладів сну;
• BEARS (Bedtime, Excessive daytime sleepiness, Awakenings, Regularity, Snoring) — інструмент скринінгу для різних вікових груп, який дає змогу виявити типові скарги за 5 ключовими аспектами сну;
• SDSC (Sleep Disturbance Scale for Children) — 26 пунктів для дітей віком 6–15 років. Оцінює інсомнію, дихальні порушення, парасомнії, розлади переходу між фазами сну.

Полісомнографія — золотий стандарт діагностики органічних розладів сну, особливо при підозрі на апное, епілептичну активність, нарколепсію. Реєструє електроенцефалограму, електрокардіограму, насичення киснем, дихання, рухи кінцівок. Використовується у складних або стійких до терапії випадках [13].

Актиграфія — використовується пристрій, схожий на годинник, який реєструє рухову активність упродовж кількох днів або тижнів, який дає можливість оцінити тривалість сну, латентність, фрагментацію. Цей метод все частіше використовується в оцінці та лікуванні різних клінічних станів, є зручним та економічно ефективним. Застосовується як альтернатива щоденнику сну або в поєднанні з ним [30].

Обов’язковою є оцінка коморбідних станів у підлітків, в яких відмічають розлади сну.

Що стосується комплексної діагностики розладів сну у дітей, то вона повинна враховувати як біологічні, так і психологічні компоненти. За даними проаналізованих літературних джерел, терапія має бути індивідуалізованою та спрямованою на усунення симптомів та корекцію причинних факторів. Лікування проблем зі сном важливе для довгострокового психічного здоров’я та оптимізації функціонування, запобігання порушенням щоденного життя та зупинки прогресування психіатричної патології у дітей та молоді у дорослому віці [31].

Лікарям-педіатрам потрібно надавати батькам рекомендації для покращення сну дитини. Для підлітка бажано не користуватися перед сном гаджетами, які мають блакитний колір екрана, що достовірно знижує вироблення мелатоніну. Навчання батьків тому, як формувати позитивні асоціації зі сном, знижувати тривожність і стимулювати самостійне засинання, є критично важливим для успіху терапії [9, 32]. Дуже важливими є гігієна сну, тобто постійний час засинання та пробудження, обмеження фізичної та емоційної активності ввечері, раціональне харчування, комфортне середовище тощо [27]. Навчання гігієни сну, поведінкові втручання та адаптація до навколишнього середовища є втручанням першої лінії при лікуванні всіх порушень сну у дітей. Батькам рекомендовано сприяти хорошій гігієні сну у дітей, створюючи сприятливе для сну середовище та режим сну у віці немовляти та протягом усього дитинства [33, 34]. Для дітей з інсомнією, нічними пробудженнями, парасомніями ефективною є когнітивно-поведінкова терапія сну. У разі необхідності  — робота з дитячим психологом або психотерапевтом [35, 36].

Фармакотерапія може бути використана як тимчасова підтримка для сімей із серйозними проблемами поведінки, як допоміжний засіб у впровадженні гігієни сну та поведінкових методів. При доцільності застосування медикаментозної терапії та її поєднанні з психотерапією та іншими методами лікування вона може полегшити психічне страждання дитини та пришвидшити процес одужання [37].

Таким чином, порушення сну у дітей має складну психофізіологічну природу та може значно впливати на якість життя дитини та її сім’ї, розвиток, навчання та соціальну адаптацію. Згідно з сучасними дослідженнями, у близько 30–40% дітей різного віку відмічають ті чи інші труднощі зі сном, які можуть супроводжувати інші психоемоційні або соматичні стани. Аналіз даних сучасної літератури показує, що сон — це не лише нейрофізіологічний процес, але й відображення емоційного благополуччя, стабільності внутрішнього середовища, впливу родини та соціального оточення. Розуміння фізіології та психофізіологічних основ сну у дітей має вирішальне значення для здатності педіатра ефективно та впевнено консультувати пацієнтів щодо сну та запобігти розвитку більш серйозних психологічних і соматичних проблем у майбутньому. Основні напрямки ефективного втручання повинні включати корекцію режиму дня, формування здорових звичок, поведінкову терапію, психотерапію для дітей і родини, за необхідності — обґрунтоване медикаментозне лікування. Лікарям-педіатрам, сімейним лікарям та іншим спеціалістам слід надавати пріоритет виявленню порушень сну на всіх етапах життя дитини.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 08.07.2025
Прийнято до друку/Accepted: 21.07.2025